Шамбхала в європейській традиції
| Вид материала | Реферат |
СодержаниеТовариством Туле Мемфіс Міцраїм Орден "Нові Теурги" Англійський Орден Розенкрейцерів Орден Святого Мартина" (мартиністи Golden Dawn in the Outer |
- План: Сімейні традиції як засіб передачі дітям досвіду старших поколінь. Трудові традиції, 25.9kb.
- Зимові народні свята. Традиції, вірування та звичаї українців півдня, 293.19kb.
- Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики, 407.74kb.
- Видатними подіями в історії України й Росії, а також в усій європейській історії, були, 100.04kb.
- Дипломна робота на тему: Інтеграція України до єс. Шляхи І перспективи розвитку, 2049.87kb.
- Уновітній європейській культурі спостерігається актуалізація символів, традиційних, 180.74kb.
- Тема дослідницької роботи, 317.73kb.
- Глобалізація це об’єктивна реальність сучасної цивілізації, визначальний фактор, 25.87kb.
- Трипільський світ україни- феномен світової цивілізації, 161.3kb.
- На рушнику хай доля квітне, 59.79kb.
Також експедицією в Гімалаї для пошуку Шамбали була група Пітера Ауфшнайтера, яка вирушила в Індію в 1939 р. Але з причин початку другої світової війни її учасники були посаджені британцями в табір для військовополонених, з якого в 1944 р. вдалося втекти керівникові групи та ще кільком мандрівникам. Серед них був і спортивний інструктор СС Генріх Харрер (6.07. 1912 — 14.01. 2006), який, діставшись до тібетської столиці Лхаса, затоваришував з тоді молодим Далай-ламою, стає його вчителем з європейських наук. Група змушена була повернутися на батьківщину після окупації Тібету Китаєм. За легендою, група повинна була знайти за наявною картою таємничий вхід у підземну Шамбалу, де начебто розташована земна вісь, розкручення якої в протилежний бік і було тією самою страшною міфічною зброєю, на яку сподівався фюрер. Начебто вхід у Шамбалу виявлено в районі священного озера Манасаровар біля величної гори Гурла-Мандхата, а другий вхід — біля озера Тамцо, вивчаючи протягом року його внутрішні течії. Дослідження в районі останнього П. Ауфштнайтер проводив вже після від’їзду Г. Харрера в Австрію. Останній написав автобіографічний роман „Сім років у Тібеті”, за яким в 1997 р. режисер Жан-Жак Анно зняв фільм, в котрому головні ролі зіграли Бред Пітт та Інгеборга Дапкунайте. На день 90-ліття Генріха Харрера привітав особисто Далай-лама на всесвітній зустрічі буддистівxliii.
В 50-х рр ХХ ст. бразильський теософ Енріке Жозе де Соуза виступив з лекціями про те, що Шамбала є столицею країни Агарті, що перебуває під землею, і саме звідти з’являються невідомі літаючі об’єкти (НЛО). Його послідовники спорудили в бразилійському місті Сан-Лоренцо храм, присвячений Агарті, а його послідовники почали вдосконалювати концепцію підземних тунелів-трас для НЛО в своїх подальших публікаціях. Зрештою, один з відомих істориків-"ревізіоністів" Ернст Цюндель написав статтю "НЛО: нацистська таємна зброя?", де заявив, що внаслідок контакту з Агарті нацистам вдалося створити в районі теплих озер Антарктиди колонію "Нова Швабія", де вони почали розробляти під керівництвом своїх окультних союзників таємну зброю — НЛО.
Власне німецька "рапсодія про Шамбалу" розпочалася з моменту, коли настоятель бенадиктинського монастиря в австрійському місті Ламбах Теодор Хаген в кінці ХІХ ст. мандрує на Близький та Середній Схід з паломницькою метою і привозить гору древніх манускриптів і наказує оздобити стіни монастиря барельєфами у вигляді свастики. В цей же час у монастирському хорі співав худенький хлопчик на ім'я Адольф Гітлер, який значно пізніше згадував, яке незабутнє враження справили на нього ці барельєфи та розмови з аббатом. Проте незабаром Теодор Хаген помирає, а його колекція манускриптів передається гостю — цистерціанському монахові Йоргу Ланцу фон Лібенфельсу (1874-1954), який, керуючись ними, засновує нову таємну організацію — "Орден Нового Храму (Тамплієрів)", члени якого називали себе "вієнай" (старонімецьке — "посвячені", натяк на одну з груп давньо-германських богів — "ванів", Vanir), а сакральним центром вважали містро Вієнета (слов’янське Ретра) на острові Узедом в Балтиці (де, зокрема, в 1936 р. німцями було споруджено ракетний аеродром "Пенемюнде"). Саме Ланцу фон Лібенфельсу належить розробка доктрин "диктатури світловолосих та блакитнооких арійців" та змови нижчих рас проти німців протягом всієї історії. Пропагував свої доктрини він у створеному ним журналі "Остара" (названий в честь давньо-германської богині весни). На початку 1927 р. після зустрічі у Відні Ланца фон Лібнфельса з окультистом і головним редактором журналу "Хіромант" Ернстом Іссбернер-Халданом на острові Рюген (слов’янський Руян із сакральним центром Аркона) ними відкривається "арійська комуна" "Свастіка-Хайм" зі статусом штаб-квартири "Ордену Нового Храму".
Зокрема, до "Ордену Нового Храму" належав австрійський доктор філософії Вальтер Штайн, який спробував курирувати окультно-езотеричний розвиток молодого віденського художника Адольфа Гітлера, захопленого міфологемами кола передань про Парцифаля. Однак шляхи В. Штайна та А. Гітлера надалі розійшлися — перший став серйозним вченим, переїхав в Англію, де став консультантом У. Черчіля щодо окультних вподобань нацистської верхівки. Багатообіцяючий художник підпав під вплив однієї з люцеферіанських груп, керованої віденським бакалійником Прецше, який з Мексики привіз практику застосування пейоту та інших наркотичних речовин, а в 1919 р. ветеран санітарної служби А. Гітлер був посвячений у "масони" священником Бернардом Штемпфле.
В 1912 р. "Орден Нового Храму" разом зі створеним в 1910 р. перекладачем і коментатором "Едди" Феліксом Ніднером " Товариством Туле" та деякими іншими аналогічними групами утворили організацію пропаганди тевтонського духу — "Германен Орден". До Ордену в 1918 р. додалися новоутворені "Товариство Вріль", очолене знаним геополітиком та сходознавцем Карлом Хаусхофером (1869-1946), та мюнхенське відділення "Товариства Туле", утворене дрезденським купцем Рудольфом Хайнріхом Глауером (усиновлений бездітним графом фон З еботтендорфом, який був технічним спеціалістом на службі турецького уряду). В 1935 р. на базі активістів Ордену було створено Інститут з вивчення рідного спадку ("Ahnenerbe"), який в 1937 р. було передано під безпосередню опіку СС.
Насправді ж весь феномен "аріософських" (не плутати з "аріогнозисом") організацій в німецькому світі був інспірований (вірніше, "сатанинськи" первертований) могутньою конспіративною організацією "Мемфіс Міцраїм" ("Міцраїм" — іудейська назва Єгипту, "Міср" — арабська, що по-семітськи означає "стіна"), інші назви якої — "Орден Сета (Червоного Осла або Мідного Змія)", за Р. Геноном; "Червоного Тільця" або "іршуїзм", за Ф. де Олів'є та А. Сент-Івом; "Орден 72-х", "Зелений Дракон", за Жаном Робеном; орден "Квінта", "Місяця", "Адельфів", за Клодом Грасе д'Орсе та Жаном Парвулеско; "Нові Теурги", за Ж.К. Гюїсмансом.
Символом ложі "Мемфіс Міцраїм" є пелікан, який, за переданням, вириває зі своїх грудей м'ясо, щоб врятувати ним від голоду своїх пташенят), революційним відгалуженням світової масонерії, де, зрештою, й постав лозунг "Геть Розіп'ятого!".
Також „червоний” колір тут символізує в дійсності саме „мідь”, проте „барвою ложі” "Мемфіс-Міцраїм" виступає саме блакитна, а стіни ложі фарбуються у блакитний або синій і білий кольори.
Як вважав Р. Генон та його прихильники, до ложі " Мемфіс Міцраїм", зокрема, належали славнозвісні окультисти Каліостро (Джузеппе Бальзамо, позашлюбний син португальця-алхіміка Мануеля Пінту, він же — великий магістр Мальтійського ордену св. Іоанна Ієрусалимського Еммануїл Пінто де Фонсека, 1741-1773xliv), брати Беддарід (батько яких — Гад Беддарід — начебто отримав посвящення від якогось іудея-каббаліста, приналежного до течії Франка) та деякі інші підозрілі персонажі, а також організації т.зв. "другої європейської окультної революції" (XVIII - ХІХ ст.), як-от:
Орден "Нові Теурги" ("...заснований в 1855 році. Він являє собою два табори, тісно пов’язані між собою. Один ставить перед собою завдання зруйнувати світ і царювати потім на його уламках, інший прагне лише насадити скрізь культ Сатани і поставити архіпастирями членів своєї організації. Їх штаб знаходиться в Америці. Колись на чолі організації стояв Лонгфелло, котрий називав себе великим служителем Нового Магічного Культу. Її відгалуження наявні у Франції, Італії, Німеччині, Росії, Австрії і навіть Туреччині"xlv), значну частину якого становили вихідці з дрібної буржуазії — актори (в традиційне масонство заборонено приймати артистів), митці, письменники та журналісти, а також жінки. В Росії відділення ордену під назвою "Corona Astralis" формували представники т.зв. покоління "Срібного віку" — поети О. Блок, В. Брюсов, А. Бєлий, Ю. Балтрушайтіс, М. Волошин, А. Петровський, критик С. Сізов, мистецтвознавець Т. Трапезніков, видавець С. Соколов, художники М. Чуйко, М. Сабашнікова, А. Тургенєва, а очолювала його відома теософка, перекладачка Новаліса та О. Уайльда А.Р. Мінцлова. "Нові Теурги" намагалися ствердити Слово-Образ в якості креативної сили, породженої дезінтеграцією традиційної художньої методології та загальноприйнятого дискурс і тоді, слідом за цим "новим мистецтвом/наукою/гнозисом", прийде "нова надприродна магія" ("нова теургія"), яка позбавлена традиційного безпорядку мертвих символів, некротичного залишку культури, що розпадається;
" Англійський Орден Розенкрейцерів" (засновник — Роберт Вонверт Ліддл); "Каббалістичне Товариство Розенкрейцерів" (засновники в 1888 р. — поет, маркіз Станіслав де Гуайята та Жозефін Пеладан), з котрого пізніше виокремилися "Ланцюг Міріам" (на чолі з Джуліано Креммерц, він же Чіро Формісаро) та "Католицький Орден Розенкейцерів, Храму та Граалю" (на чолі з "ассірійським царем Меродаком Пеладаном", а до нього приєдналися письменники Жоріс Карл Гюїсманс, Густав Майрінк, перекладач Франк Гартман);
"Древній містичний Орден Розенкрейцерів" (на чолі з Спенсером Люїсом виникає в американському штаті Флоріда);
" Орден Святого Мартина" (мартиністи; 1760 р.; заснований войовничим містиком-християнином Мартінесом Паскуале та популяризований його учнем Луї-Клодом де Сен-Мартеном та відомим містиком-"ренегатом" Папюсом; в 1923 р. був відновлений поляком Чеславом Чинським);
" Golden Dawn in the Outer", "Золота Зоря у Зовнішньому (Світі)" (або "The Hermetic students of G.D."; створена в 1888 р. єврейським каббалістом Самуїлом Ліддел МакГрегор Мазерсом.; до неї належали або мали стосунок окультисти, С. Метерс, В.В. Весткотт, А. Шпренгель, Діон Форчун, Е. Андерхілл, президент Королівської академії Д. Келлі, письменники А. Макен, О. Блеквуд, А. Бергсон, Булльвер-Літтон, Б. Стоукер, автор "Дракули", В.Б. Йїтс і його кохана Модд Гон, а Г. Майнрінк був ініційований до дочірного "Ланцюга Міріам")xlvi, ініціація в якій здійснюється за "Книгою Чорної Змії" у Храмі Ісіди-Урантії.
Із "Золотої Зорі" виокремилися пізніше: 1) сатанист Алістер Кроулі (1878-1947), який оприлюднив таємниці ордену "Золота Зоря" у пресі, зі своїми журналом "The Equinox" ("Рівноніччя") та організаціями "Орден Срібної Зорі" (Аrgentium strum; A.A.), "Аббатство Семи Променів" та "Орден Тамплієрів Сходу" (Ordo Templari Orienti, O.T.O. на чолі з Теодором Ройссом, Карлом Кельнером і Францем Гартманом; А. Кроулі очолив його британську секцію "Misteria Mystica Maxima", M.M.M.; з 1946 р. О.Т.О. очолив Кеннет Грант), "Орден Трапеції/Око Нут" (своєрідна таємна поліція Кроулі в його організаціях; не слід плутати з однойменною організацією), в якій пройшли ініціацію та благословення творець Церкви Сайєнтології Рон Хаббард (за допомогою американця Джека Парсона) та автор численних книг з магії Ахад (Шарль Стенфельд Джонс); 2) "Орден Ранкової Зорі" ("Stella Matutina"; 1903 р.; на чолі з У.Б. Йїтсом) та 3) "Незалежний та Очищений Орден R.R. et A.C." (О. Блеквуд, А.Е. Уайт, А. Макен), 4) "Братство Внутрішнього Світла" (Діон Форчун); 5) в 1999 р. було проголошено про Реформу Братства 1999 Ордену Розенкрейцерів А+О, оскільки його таємниці оприлюднив А. Кроулі, за якою таку реформу належиться робити через кожні 111 років, як це було, начебто, в 1666, 1777 і 1888 рр. Покладено обов’язки реформи, з розшифруванням належного німецькомовного манускрипту XVIII ст., було на діючого "імператора Ахатхоора" з Храму №7 в Парижі Жана-Паскаля Ружжі (Jean-Pascal Ruggiu) та "брата" ступеню LES Девіда Гріффіна і таємничого "Frater Lux et Tenebris", який є носієм надто таємної містико-алхмічної доктрини халдеїв. Внаслідок цього було переформатовано Алхімічне (Друге) і Герметичне (Третє) Коло Ордену Розенкрейцерів А+О і, таким чином, істинні ключі до системи єдності алхімії та магії виявляються невідомими профанам типу А. Кроулі ступеню "Мінор Адепті" (5=6), а їх охоронцями стають приналежні до ступеню "Адепти Ексепті" (7=4).
"Герметичне Братство Луксора" (Hermetic Brotherhood of Luxor, існувало в 1890-х - 1913 в Каліфорнії, а активні його діячі — Томас Генрі Бергойн чи Бургон, Макс Теон, Норман Астлі, Женев’єва Стеббіз-Астлі, Генрі і Белл Уагнер, Міні Хіггінз, Елюерт Бенджамін, більш відомий як К.К. Заїн, а також у молодості до європейського філіалу Братства належав Рене Генон), перетворене в "Братство Світла", а в 1932р. — в "Церкву Світла";
"Фонд Люцифера" (створений в 1920 р. Алісою Бейлі (1880-1949) після того як вона програла першість в керівництві теософським рухом Анні Бізант, початково називався "Тібетська ложа", а потім — "Фонд Люціс", "Lucis Trust").
Для надто стурбованих християнством протестантів було створено "Товариство дослідження Біблії" (1872 р. в Пенсильванії; пізніше — "Товариство Вартової Башти", "Свідки Єгови") конгрегаціоналістом пастором Чарльзом Тейзом Расселом, наступниками якого стали Джозеф Франклін Рутерфорд та Гомер Кнорр. Згідно з їхнім "вченням" "...Христос начебто не був Богом. Він лиш є Сином Божим, що не посідає повноти Божественності, оскільки її має Бог Єгова. Перед втіленням Христос був Михаїлом Архангелом, а після втілення — звичайною людиною... Ті, що будуть у лавах переможців, будуть поділені на дві категорії, а саме: а) на тих 144 тисячі вибранців із Свідків Єгови, які радітимуть і втішатимуться вічним життям десь у засвіті (у повітрі); б) на тих, які будуть спасенні, але залишаться на землі у т.зв. "земному раї" (виділення наше, — О.Г.) і матимуть щастя і задоволення"xlvii.
На ілюстраціях масонів для "внутрішнього використання" Христос зображується в одязі масона-новачка ("не одягнений і не роздягнений" — ліва нога взута в черевик, а права — боса і з закоченою до коліна штаниною), чим, начебто, символічно підкреслюється те, що християнство походить від масонства, що християнство — це лишень масовий "притвір" масонства, яке на певний час вийшло з під контролю. І навіть сам Ісус Христос — лишень "учень", "недомасон", не більше. Також розкривається істинна суть містерії християнського причастя, про що розповів колишній масон Мерідорф у журналі "Bauxite" (1879 р.) — це ритуал "випивання крові": з надрізу на великому пальці новачка кров крапає в чашу з вином, з котрої п’ють всі присутні. Осад залишається в особливій посудині до наступного посвячення, що, таким чином, змішує кров всіх попередніх масонів у своєрідний "ланцюг", і тому ланцюг є одним із символів масонства на його гербах.
Всіх їх Рене Генон об'єднав поняттям "контрініціація", "контрініціальні організації"xlviii, що, базуючись на шкаралущах колись справді істинних аспектів Традиції, проте трансформувалися у її протилежність, спрямовані на зруйнування залишків істинної Премордіальної Традиції: "... Якщо ти отримаєш ініціацію невірно або я неправильно проведу ініціацію, як потім ті, хто шукає істину, будуть знати, чому слідувати? Неправильні ініціації називаються крадіжкою Вчення, бо вони суть спроба обманути Будду. Глибини таємного вчення не виявити у словах, але передаються вони від серця до серця. Слова — це сміття. Якщо ти будеш підбирати тільки шкаралущу і сміття, то втратиш суть. Тільки дурні відкидають істинне заради брехливого. Тобі не слід йти шляхом глупоти", — наставляв Адзярі Кукай, засновник езотеричного японського буддизму (поч. ІХ ст.)xlix, якому на сотий день медитації на горі острова Сікока з неба падає зірка і потрапляє прямо в рот, після чого Кукай вирушає набути езотеричне знання в столицю Китаю, де й проходить ініціацію і отримує титул "великого наставника" (япон. "адзярі", санскр. "ачарья").
Папа Пій ІХ називає ці контрініціальні групи "синагога сатани" (енцикліка "Qui pluribus", 1865 р.), а папа Лев ХІІІ — "царство сатани" (енцикліка "Humanum Genus", 1884 р). Як правило, методика їх діяльності одна й та ж: " ... Поки що до нашого зацарювання ми, навпаки, створимо і розмножимо франко-масонські ложі у всіх країнах світу, втягнемо в них всіх, хто може бути та видатних людей, тому що в цих ложах буде головний ... впливовий засіб... В таємні товариства зазвичай йдуть найохочіше аферисти, кар'єристи і взагалі люди переважно легковажні, з котрими нам буде легко мати справу і ними заводити механізм проектованої нами машини... Гої йдуть в ложі з цікавості або в надії за їх допомогою пробратися до громадського пирога, а деякі для того, щоб мати можливість висловитися перед публікою свої немаючі можливості до реалізації та безпідставні мрії: вони прагнуть емоції успіху і рукоплескань, на котрі ми завжди щедрі. Ми тому й даємо їм цей успіх, щоб користуватися звідси народженим самообманом, з котрим люди непомітно сприймають наші навіювання, не остерігаючись їх... Ви не можете собі уявити, як найрозумніших з гоїв можна привести до безсвідомої наївності за умови самообману і разом з тим їх легко вибити з колії найменшою невдачею, хоча б припиненням аплодисментів, і привести до рабського підпорядкування заради відновлення успіху..."l.
"... У своїй праці "Окультне Масонство" Рагон, знаменитий і вчений масон Бельгії, правильно чи ні, ганьбить англійських масонів за те, що вони оматерелізували і збезчестили масонство, котре було свого часу засноване на Древніх Містеріях, прийнявши, через помилкове розуміння походження ремесла, назва "Фран-Масонства" і "Фран-Масони". Помилка ця відбулася, говорить він, завдяки тим, хто пов'язує масонство з побудовою Храму Соломона. Він висміює цю ідею..."li.
Проте перекручення масонства виникло не в Англії, а прийшло туди з Франції, де на початку ХVIII ст. почало приймати всіляких заброд (порушуючи девіз: "Масон повинен бути вільним чоловіком, народженим від вільної жінки"), авантюристів, багатих аристократів і навіть євреїв-вихрестів, а також стало орієнтуватися виключно на політику лобіювання якихось вузькокорпоративних інтересів, як правило, спрямованих проти церковних. "... Масони-розкольники були і на Заході, і в Росії, вони мріяли про всесвітній союз "вільних мулярів" і з масонами-містиками не мали нічого спільного. Це були особливого типу масони: франкмасони, що діяли напередодні французької революції і які приймали участь у поширенні її ідей, деякі італійські ложі, що вступили в союз з карбонаріями, польські патріоти на чолі з Лукасинським..."lii. Прийнято називати даний напрям як "англо-французький чин", "оперативне (operative) масонство", на противагу "символічному" (symbolical) масонствуliii. Знаменитими "англо-французькими" масонами називає Лоллій Замойський Вольтера, Руссо, Д’Аламбера, Дідро, Демулена, Мірабо, Лафайєта, Сіейєса, Дантона, Робесп’єра, Сен-Жюста, а ложами — "Ложу Енциклопедистів", "Ложу Наук" та ложу "Дев’ять сестер" (заснована в 1769 р., куди входили Вольтер, Кондорсе, Грьоз, брати Монгольф’є, Дантон, Демулен і де був навіть прийнятий Б. Франклін)liv. Відомо, наприкад, що батько знаменитих тиранів Максиміліана та Огюстена Робесп’єрів Франсуа де Робесп’єр, адвокат в Аррасі, належав до т.зв. "шотландського капітулу" оперативного масонства, а після його смерті його діти виховувалися та просувалися на відповідні посади братами-"франкмасонами"lv.
Як результат, орієнтуючись щонайперше на конспіративно-політичну діяльність, у "англо-французьому чині" виникають ієрархії аж до 99