Шамбхала в європейській традиції
| Вид материала | Реферат |
СодержаниеАгартха, центр Аріо-Гнозису |
- План: Сімейні традиції як засіб передачі дітям досвіду старших поколінь. Трудові традиції, 25.9kb.
- Зимові народні свята. Традиції, вірування та звичаї українців півдня, 293.19kb.
- Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики, 407.74kb.
- Видатними подіями в історії України й Росії, а також в усій європейській історії, були, 100.04kb.
- Дипломна робота на тему: Інтеграція України до єс. Шляхи І перспективи розвитку, 2049.87kb.
- Уновітній європейській культурі спостерігається актуалізація символів, традиційних, 180.74kb.
- Тема дослідницької роботи, 317.73kb.
- Глобалізація це об’єктивна реальність сучасної цивілізації, визначальний фактор, 25.87kb.
- Трипільський світ україни- феномен світової цивілізації, 161.3kb.
- На рушнику хай доля квітне, 59.79kb.
... От храма на Святой Горе Сумеры,
Что в Арктике, ушедшей подо льда,
История, как огненные стрелы,
Взлетела к храму с именем Христа.
Мы — арии. С созвездья Ориона.
Столица Арка. Земли вкруг Орусь.
Наш корень — АР, как древняя корона.
От той земли берет названье Русь.
И прямо под Полярною звездою
Была тогда цветущая страна.
Но холод, льды сжимали все живое,
И шла вслед ледяная тишина.
Трагедия средь ледяного плена.
По перешейку шли к большой реке.
Ее назвали Русь (а ныне Лена).
Так Арктика осталась вдалеке.
(Д. Окунєв)
Зрештою, як вже вважають подальші інтерпретатори (зокрема, Маттеус Мух, автор "Батьківщини індогерманців у світлі доісторичних досліджень", 1902 р., Герман Хірт, автор "Індогерманців", 1905-07 рр., фон дер Лаєн, автор "Боги германців та їхні саги про богів", 1908 р., Аксель Ольрік, автор "Нордичного духовного життя", археолог Густав Коссіна, який заснував у 1909 р. товариство для їх вивчення та расолог Гюнтер Ганс), останні стали правлячими кастами (та класами) расово різних етносів: "... народи — це завжди расові суміші і ніколи не раса ...вдалося виокремити чисті расові типи. Європу населяє п'ять рас: нордична, західна (середземноморська), східна (альпійська), динарська та східно-балтійська. Вони наявні майже у всіх народів Європи, тільки у різних пропорціях. Так що не можна більше говорити про германців, романців і слов'ян як про раси" (Гюнтер Ганс, "Нордична ідея"). В термінології езотериків ці змішані раси нащадків атлантів визначаються як "напівбожественні", "діти Вдови" (Ісіди, Люціни, Белісени, Чорних Дів), "адаміти" (за М. Серрано).
Але не дрімали і їхні вороги-варвари, на бік яких перейшла частина касти воїнів після загибелі постгіперборейського її осередку — Атлантиди. Вони заволоділи колонією Агартхи Шамбалою (або ж збудували її як альтернативну копію Агартхи) і змусили касту умільців-вайшів служити собі, витворивши власну соціальну систему з ідеалом Користі та ідолом Золотого Тільця Баала, а також вивели особливий вид біороботів-"големів", деструкторів та фальсифікаторів, "беструр"xxi: "... they made a monstrous, artificial race as the perfect willing parasite so they could eventually infest and devour every organic civilization on Earth"xxii.
Цих "големів" М. Серрано з неприхованою іудеофобією ототожнює з євреями. Щоправда, не всі погоджуються з цим: "... "Семітичні" мови є незаконнонародженими нащадками перших фонетичних викривлень старіших нащадків раннього санскриту. Оккультна Доктрина не приймає такого поділу, як арійці та семіти... Семіти, особливо араби, суть пізніші арійці, які виродилися духовно і вдосконалилися у матеріальності. До цих належать усі євреї та араби. Перші є племенем, що походять від Чандала Індії, від вигнанців, до того ж багато з них було екс-брамінами, які шукали порятунку в Халдеї. у Сінді і Арії (Ірані) і насправді були народжені від свого батька А-Брам (Не-Брамін), близько 8000 років до Р.Хр. Останні ж, араби, є нащадками тих арійців, котрі не бажали йти в Індію під час розсіяння народностей, деякі з них залишилися в прикордонних з нею землях, в Афганістані, в Кабулі (... Афганці називають себе Бен-Ізраїль, дітьми Іс(са)раіль від Ісса "жінки і також землі", синами Матері Землі. Але якщо ви назвете афганця Яхуді (єврей), він уб'є вас. Імена припущених дванадцяти племен євреїв та імена справжніх дванадцяти племен афганців тотожні...) і вздовж ріки Аму-Дар'ї, тоді як інші проникли і захопили Аравію..."xxiii.
Начебто саме змішанням з людьми на генетичному рівні "големи"-"беструри" призвели до виродження більшості людства, а саме до того, що у людства панівну функцію завоювала големівська домінанта — розум, який щонайперше пов’язаний з розрахунком та вигодою, і який нівелює відпочатково притаманний людині інстинкт — "моральне почуття", який проявляється у симпатії, співчутті, співстражданні і безкорисливості (Шефтсбері, Ф. Хатчесон).
Саме перипетії протистояння в середині західної групи касти воїнів між вірними Традиції ("Еаренділ") та зрадниками ("Мелькор-Моргот") візіонерськи описав у своєму циклі "Володарі кілець" та "Сільмарілліон" Дж. Р.Р. Толкієн. Тут королівству Ломару та зорі Седави Лавкрафта відповідає королівство Белеріанд та сяючі Сільмарілли Першої епохи, а Атлантиді (Аталанте-Еленне) західної традиції — Нуменор Другої епохи, а Гондору ж, "Середземеллю", захопленому та колонізованому нуменорцями-"атлантами", відповідає Західна Євразія, від якої відірвана і створена "Європа"; загибла благословенна Гіперборея, захоплена полчищами ворогів, тотожна толкієнівській відпочатковій Удун, що зазнала мордорської "реінкарнації" в Утумно — Північ як оселю зла.
Частину колишніх зрадників (атлантдертальців) було повернуто до істинної премордіальної Традиції шляхом розділення їх на функціональні касти (збережені досьогодні в їх соціальних структрах). Місію цю виконували посланці Агартхи для різних частин земного кола. Наприклад, для європейських та північноафриканських етносів ці "індогерманські" "вихователі" формувалися на Північному Заході Європи, в "Арктогеї" (за Гвідо фон Лістом). Зокрема, про це повідомляє еддична "Розповідь про Ріга" ("Рігстула").
Перед "індогерманцями" невдалий проект такої "реновації" традиції спостерігаємо на прикладі кельтів: "... кельтська традиція могла б із високою вірогідністю розглядатися як одна з "точок з'єднання" традиції атлантичної з традицією гіперборейською, який здійснився на закінчення вторинного періоду, в котрому атлантична традиція була переважаючою формою і мовби "заміщенням" перворідного центру, вже недоступного рядовому людству"xxiv.
Однак існування "індогерманців" призначене виключно для цієї місії "інфільтрації", спроба ж "вивільнити" ("хальгед") з расового змішання і поставити "індогерманську расу" вище над іншими неминуче призвела до її демонічного переродження (в 1935 р. на це вже вказував перший керівник "Ahnenerbe" Герман Вірт, за що був підданий гестапо домашньому арештові, під яким перебував аж до кінця другої світової війни). Адепти "хальгеду" символічно представляють ідею "вивільнення" у досягненні стану "андрогінності", коли расове божество "одружується (онанон) саме на собі" (Ір-Мін, Гер-Мін, за М. Серрано).
Інша група езотеричних "вихователів", стверджує О. Блаватська, сформувалася у високих плоскогір'ях Азії, де асимілювала т.зв. "сьому суб-расу атлантів" (до якої належали і пелазги, малайці, монголи, тібетці, угро-фінни, ескімоси), які поклонялися богові Нерею (Нараді, Гермесу), внаслідок чого виникають такі "раси", як єгиптяни, греки та фінікійці. Але для цієї групи прааріо-атлантів Нерея-Наради-Гермеса ритуал на честь предків був більш важливіший, ніж поклоніння богам... Вони витримували навали інших суб-рас атлантів — "жовтих і червоних, брунатих та чорних", які поклонялися надзвичайно ревнивому та мстивому богові Посейдонуxxv.
В традиції т.зв. "Церкви Інглінгів", відповідно з її "Сантіями" ("книгами сакрального одкровення"), ця північно-західна "індогерманська" "академія" ("да’Арія") заснована саме у ... 458 519 р. до н.е., коли там вперше приземлився "літаючий корабель" "Вайтмана", з якого вийшли світлорусі і срібноокі представники родів Ра’І з клану Зімун ("Небесної Корови"), світлорусі і зеленоокі Х’Арра з клану Троара, блакитноокі Сва-Га з клану Рутта, кароокі Туле з клану Інгард-Тарха. Відповідно вони працювали над "інвольтацією" до Традиції рештків загиблих кланів Дракона (монголоїдів) та Змії (Антлань/Атлантида), а також чорної раси Деї. Начебто всі вони протистояли пекельному кланові Б’не ("сірих"-гермафродитів, тотожні ракшасам індуїзму та "де(рь)монам" Д. Андрєєва). Останні, начебто, були тимчасово переможені і заслані в країну Гір Рукотворних, але через певний час вони вирвалися з рабства під проводом свого вождя М’Ошеxxvi. Для нівелювання магічних дій визволених "сірих" з чотирьох кланів Да’Арії сформовано касту "Чотирьох Великих" Арраїм, яким, власне, належить заслуга накладання прокляття на "вічне блукання сірих планетою".
Ще інша група аріїв, як стверджує А. Сент-Ів, які власне поклонялися богам, а не предкам, на чолі з Рамом ("Овном") створили теократичну Імперію Овна на теренах Євразійського Степу та Лісостепу на основі Синархії ("Спів-Владдя") трьох функцій — Пророчої, Жрецької та Царської. Через декілька століть Імперія зазнала катастрофи через повстання "червоного" принца Іршу, який проголосив домінантною царську функцію. Звідси ж почалася переможна хода "червоного іршуїзму" планетою, апофеозом чого стали матеріалізм, позитивізм та диктатури.
Розповів про Агартху А. Сент-Іву, начебто, афганський принц Харджі Шаріф (який дивним чином є не мусульманином, а "брахманістом"; щоправда, слід пам’ятати, що в Кандагарі, Пешаварі та Кабулі в ХVIII-XIX ст. існувала впливова і фінансово забезпечена індійська діаспора мусульман). З його благословіння Сент-Ів створив на Заході організацію з метою пропаганди принципів «соціальної держави» — Синархії.
«... Середньоазіатське передання говорить про таємничий підземний народ агарті. Наближаючись до входів у його благе царство, всі живі істоти замовкають і благоговійно переривають шлях. Згадаймо руське передання про таємничу чудь, що відійшла під землю від переслідування злих сил. Священна легенда про підземний град Кітеж веде ж у ту таємницю»xxvii. Під час будівництва Нурекської ГЕС в Таджикистані було виявлено гігантське скельне зображення Сфінкса (довжина - 200 м, висота - 70 м), контур якого співпадав зі знаменитим єгипетським Великим Сфінксом (напрямок погляду якого відхилений від однієї з осей піраміди Хеопса, котра зорієнтована точно на схід, на північ - на 20 градусів, і начебто саме по цій невидимій вісі рушило військо Александра Македонського з Єгипту до Паміру). Біля передніх лап його був вхід у штучно створену печеру, яка була початком тунелю довжиною 100 м і який закінчувався стіною, зробленою із зовсім іншого матеріалу, ніж стіни. Надалі Сфінкс і тунель були затоплені водами ГЕС. Згідно з таджицькою легендою, саме сюди спустився Александр Македонський, щоб поспілкуватися з богами, але повернувся іншим шляхом — піднявся всередині великої прозорої кулі з дна озера, котре з того часу стало називатися Іскандер-кулxxviii.
Інтерпретатор поглядів Сент-Іва Серж Ютен вважає, що Агартха — це явище т.зв. «паралельних світів», мешканці котрих потрапляють у наш світ за допомогою спеціальних «літальних» апаратів та впливають на події земного буття.
Німецькі інтерпретатори Сент-Іва вважають, що Агартха, центр Аріо-Гнозису, символізує «шлях правої руки» (правобічної свастики; пор.: "... Зосередження Братства Вчителів, яке складається з усіх Адептів Шляху Правої Руки, — пише М. Реріх у книзі "З гірських вершин", — перебуває в Центральному Духовному Сонці. Це Центральне Сонце рівнозначне Христові, який є досконалим Сином (Сонцем) Нескіннченої Любови"), а Шамбхала, центр Могутності, — «шлях лівої руки» (лівобічної свастики). Начебто саме "лівим" шляхом пішли після катастрофи в пустелі Гобі ті арійці, котрі стали предками германських племен (пор.: назва кельтської касти жерців «друїди» пов’язана з франц. droite “права сторона”, а назва балто-північнослов’янських жерців “кріве” – з поняттям “кривий, лівий”; наприклад, у кельтській традиції "ліва сторона" тотожна "півночі", а "права сторона" — "півдню"). "Лівобічна свастика" розглядається як символ, протилежний рухові Землі, як протилежний Часові-Хроносу. В ісламі, наприклад, лівий бік світу обходить пророк Ілія, а правий — пророк Хадір (Хізр)xxix. Також у храмі Соломона перед входом правий мідний стовп називався "Яхін", а лівий — "Вааз" (євр. nehash "мідь" / nahash "змія"). В першому на горі горів вогонь, а в другому була вода, одночасно означаючи зодіаки Рака і Козерога.
Впротивагу "лівобічній" традиції "... Ашока, — як вважається у нацистській аріософській доктрині, — ... користувався покровительством Агарті і таємничі мешканці печер у Гімалаях, приймаючи образи прочан, навчили його заснувати товариство Дев’яти Невідомих..., кожен з Дев’яти постійно працює над своєю книгою"xxx.
"Лівий шлях" потрапив і в іудейську Каббалу, де діти "лівого боку" ("сітре ахер") — це есхатологічний Ерев Рав ("Велике Змішання"; в "Тікуні ха-Зохар" — це п’ять народів нечистивого змішання: "нефілім" (або грішні), "гіборім" (або герої), "анакім" (або гіганти), "рефаїм" (або тіні) і амелікім (значення слова невідоме). Від останніх походять Балеам і Балак, які трактуються як зашифровані назви Вавилону та Ассирії -–"Бабель" (узагальнено Ерев Рав — це або власне немістичні, раввіністичні іудеї, або арійсько-гойські етноси, нацисти, християни, неєвреї взагалі, ті, які мають лише дві душі — "руах"-"дихання" і "нефеш"-"кров" і піддані повністю у владу Йєцер а-Ра – "дурного начала, егоїзму", в той час як іудеї мають ще й третю — "нешама" і можуть до пришестя Мешіяха "обрізати" це зле начало за допомогою 613 заповідей, в той час як для неіудеїв достатньо лише 7). Вони "злякали" "вау" у Тетраграматоні (YHWH) і цим перепинили містичне перетікання між обома "хе". І що тільки знищивши Ерев Рав, можна буде іудеям-"стражам дев’ятої години" повернутися з четвертого галуту (вигнання) і відновити Храм. Проте деякі школи іудаїзму вважають, що ці діти "лівої сторони", Ерев Рав є приблудлими до євреїв інородцями-магами, котрі пристали до них під час втечі з Єгипту і з того часу чинять капості. Зокрема саме вони виготовили Золотого Тільця і що "Червона Корова", яка повинна буде бути принесена в жертву перед відновленням Храму, саме симетрична в сенсі стосунку до цього Тільця (Овна, Рами, Ramah, де ra "зло", а mah "маги"). Начебто саме ці Ерев-Рав виступають як Бне-Ісраель, колонія "чорних євреїв" (щось на зразок ефіопських фалашів) в Західній Індії (теперішні Пакистан і частково Афганістан), які для тамтешніх арійців сформулювали брехливу доктрину самадхи та адвайта-ведантизму і її провідниками, як зауважує М. Серрано, є саме Шанкара-Чарья та наступні його послідовники аж до Рамана Махаріші. Справжні ж арійці-"каула" збереглися серед шіваїстів та тантриків, які проповідують шлях Кайвала, "персоніфікованого Абсолюту", "диференційованого Безсмертя".
Самі ж опоненти іудаїзму саме його визначають шляхом "лівої руки" (із заходу на схід і з півдня на північ): "... Це "ліве" начало, яке веде ще до Ямму, Муту і Молоха, а також до "допотопного" Каїна (і ототожнюваного з ним і змієм сатани) проникло, як видно, у талмудичний іудаїзм і найбільш виражено — у вирослий з нього мізантропічний сіонізм... Звідси й виникає природне прагнення християн, а також послідовників інших "світлоносних" релігій вести постійну і непримиренну боротьбу з будь-якими проявами сіонізму, що претендує на владу разом із "князем світу цього"..."xxxi.
В 1915 р. книга Сент-Іва була опублікована в Росії стараннями графині М. В. Келлер та її сина Олександра. Саме звідти більшовики запозичили поняття «Рада» (le Conseil), де воно означало державний інститут «Соціальної держави», пізніше реалізований і в Італійській соціальній республіці (т.зв. "республіка Сало") "червоних фашистів" Беніто Андреа Муссоліні. Також ідею "синархічної влади" проголосив "Союз руських фашистів", очолений поетом Олексієм Ганіним і розгромлений в СРСР в 1925 р. (сам лідер і шість його активістів були розстріляні, а приналежний до організації та близький то теософського руху теж поет Борис Глубоковський розповів у романі "Подорож з Москви на Соловки", а після відбуття 8 років ув’язнення, де спільно з Д. Ліхачовим та Б. Ширяєвим грав у табірному театрі, і повернення назад у Московський камерний театр, помер, начебто, "від передозування морфію").
А. Сент-Ів створив «Археометр» — містичну діаграму, являючу собою «ключ до всіх світових релігій і наук давнини, а також до універсальної релігії та універсальної науки». Археометр, або «археометрична планісфера» — це певний пристрій, що складається з рухомих концентричних кіл, у котрі вписані різні «елементи відповідностей» — букви давніх алфавітів, ноти, барви, знаки планет та інші символи. Над створенням цього проекту Сент-Ів працював 15 років, майже до кінця 1890-х. Археометр появився на світ в результаті шести одкровень, отриманих метром окультизму у різний час. Так, індійський гуру Харджі Шаріф, що навчав Сент-Іва санскриту, відкрив йому алфавіт універсальної мови «ваттан», що походить з Агарттх. Іншим джерелом знань для містика слугувала душа померлої в 1895 році дружини, графині Марі-Віктуар Келлер. В 1897 р. в день Пасхи Сент-Ів «отримав» від свого «Ангела Світла», як він називав Марі-Віктуар, певну «Таблицю відповідностей», названу ним за рядком біблійного псалма «Coeli enarrant» («Небеса проповідують...»). 26 вересня 1900 р. учень Сент-Іва, знаменитий французький окультист і глава ордену мартиністів Жерар Енкосс (Папюс) провів публічну демонстрацію Археометра на Міжнародному конгресі спірітів та спіритуалістів у Парижі. Папюс після смерті вчителя в 1909 р. видав трактат про Археометр (1911 - 1912). Дана книга складалася з трьох частин: широкого теоретичного вступу під заголовком «Істинна мудрість», детального опису Археометра і розділу, присвяченого його оперативного використання.
Прообразами Археометра Сент-Іва були «Ars combinatoria» Раймунда Луллія, астрологічні сфери Гійома де Карпентра, «Прогнометр» Вронського та планіметрична сфера Адольфа Берте.
Сучасну науку Сент-Ів відносив до т.зв. «іонічної інволютивної Традиції», а «премордіальну науку» — до «дорійської інволютивної Традиції». Обидві Традиції за суттю є полярними: перша уособлює «лунарний», жіночий полюс, а друга — «солярний», чоловічий. В результаті катастрофи з крахом Імперії Овна два полюси Традиції стали непримиримо ворожими, аж доки вони знову не «змиряться» у великій Синархії.
В 1924 р. була опублікована книга “Звірі, люди і боги” Антонія Фердінанда Оссендовського (1876-1945), міністра фінансів уряду адмірала Колчака, в якій описуються його подорожі Центральною Азією в першій половині 20-х рр. ХХ ст та зустрічі з тувинським Хамбу-ламою та великим євразійським "залізним романтиком" бароном Романом фон Унгер-Штернбергомxxxii. Значна частина оповідей про Агарту ідентична тим, що розповідав Сент-Ів, що навіть дало декому підстави говорити про відвертий плагіат. Р. Генон на основі текстологічного аналізу дійшов висновку, що інформатори Сент-Іва та Ф. Оссендовського належали саме до різних азіатських традицій. Якщо перший отримав свідчення про таємничу державу з індійського джерела (де вона називається Agartha, також використовує форму мантри як Aum, титули – brahatma, mahatma, mahanga), то другий – з монгольсько-ламаїстського (Agharti, сакральна мантра – Om, тобто правильна транскрипція індійського Aum, титули – brahytma, mahytma, mahynga)xxxiii. Також вважається, що концепцію "Царя світу" сформулював відомий географ-мандрівник Г.Н. Потанін (1835-1920), знайомий з алтайськими шаманськими переказами про Ерлік-хана. Однак, як встановлено дослідниками, кінцевий розділ про Царя світу як розлогу ремінісценцію додав з твору Сент-Іва д'Альвейдра, працюючи над рукописом Оссендовського, американський журналіст Л.С. Пален, орієнтуючись на окультний психоз західного читачаxxxiv. Проте найвдалішою була ретельна зведена праця Сержа Ютена "Від підземних світів до Царя Світу"xxxv.
Аналогічно й Реріхи претендують на те, щоб відстояти самостійність свідчень А.Ф. Оссендовського, але, на відміну від Р. Генона, посилаються на те, що “і нам розповідали”: “Даремно думати, що в книзі “Звірі, Люди і Боги” все межує з малоймовірною фантазією. Там більше правди, ніж думають. Так і чарівниця, згадана у цій книзі, все ще жила, коли ми були в даний приїзд. Вел(икий) Вл(адика) Шамб(али) у Гомпа не є видумка. Версію цього ми самі чули” (З листа О. Реріх від .03. 1936 р.). Відчувається явна "вторинність" Реріхівської доктрини, "натужної компіляції" всіх і всяxxxvi. Позиція Реріхів ідентична тій, що займали шотландські патріоти, які відстоювали оригінальність пісень Оссіана вже після доведення, що вони є витвором літературного таланту Дж. Макферсона.
В 1922 р. організація послідовників Сент-Іва, яка до цього ледь животіла, перероджується в респектабельну організацію випускників Політехнічного університету — "Імперський Синархічний Рух" ("Mouvement synarchiste d'Empire") або "Революційну синархічну конвенцію" ("Convention synarchique revolutionnaire"), мета якої полягала у здійсненні "всесвітньої синархічної революції" у французьких колоніальних володіннях. з метою створення ПанЄвАфрики — Союзу звільнених народів та націй європи та Африки, а також дружніх Британської Співдружності, ПанЄвразії, ПанАзії та ПанАмерики. Програмні засади були викладені у "Тринадцяти основних положеннях та 598 тез революційного синархічного Пакту (Французька імперія) ("Pacte synarehiqiic revolutionnaire pour I'Empire francais" [P.S.R.])" та "Схемі соціального архетипу" (або "Схема досконалої соціальної держави"). Реальні задуми організаторів-католиків були викриті таємною поліцією "національної революції" маршала Петена під час розгрому різних масонських структур. Як вважають прихильники уряду Віші, саме нерозгромлені синархічні організації в Північній Африці під час другої світової війни зрадили метрополії, визнали емігрантський уряд Шарля де Голля і передали цю територію в руки Об'єднаних Наційxxxvii.
В радянській Росії послідовником вчення Сент-Іва та ініціатором пошуків Шамбали та Агартхи був літератор та психіатр, керівник відділу в інституті експериментальної медицини Олександр Барченко (1881 — 1938), який діяв під патронатом начальника Спецвідділу ОГПУ Г. Бокія. Колізіям ідеї Шамбали саме в СРСР присвячена вже згадана книга О. Андрєєваxxxviii та стаття О. Шишкінаxxxix. Також цікава доля послідовника російського антропософа В. Шмакова (автор книг "Священна книга Тота", "Пневматологія"; в 1926 р. емігрував у Аргентину) радянського дипломата Всеволода Белюстіна, керівника московського неорозенкрейцерського "Ордену Оріонійського Посвячення". Після кількох арештів НКВД він виходив неушкодженим і, за чутками, начебто ці "арешти" лише повинні були прикрити тривалу відсутність В. Балюстіна в наркоматі закордонних справ. В 1940 р., після останнього такого "арешту і присуду ув'язнення на 10 років", він начебто ввійшов експертом в таємничу експедицію в Тібет, організовану НКВД.
Аналогічні експедиції в напрямку Тібету здійснювала нацистська “