Шамбхала в європейській традиції

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

lxxvi Цит. за: Базанов В. Ученая республика. — М.-Л.: Наука, 1964. — С.63.

lxxvii Тарасов Б.Н. Чаадаев. — М.: Мол.гвардия, 1986. — С.38-39.

lxxviii Тарасов Б.Н. Чаадаев. — М.: Мол.гвардия, 1986. — С.134-138, 145.

lxxix Цит.за: Тарасов Б.Н. Чаадаев. — М.: Мол.гвардия, 1986. — С.158.

lxxx .livejournal.com/ru_freemasonry/12621.phpl

lxxxi Бакулов А. Пи-Эжен Невё — свидетель трагедии // Наука и религия. — 1990. — №2. — С.23.

lxxxii Замойский Л.П. За фасадом масонского храма: взгляд на проблему. — М.: Политиздат, 1990. — С.181-182.

lxxxiii Маромарко М. Масонство: Страницы истории / Пер. с итал. // Европейский альманах: История. Традиция. Культура / Отв. ред. А.О. Чубарян. – М.: Наука, 1990. – С. 161, 164; Петрів Р. Масони, хто ж ви? – Івано—Франківськ: [б.в.], 1992. – С. 38.

lxxxiv Уилсон Р.А. Моя жизнь после смерти (Космический триггер, том 3) / Перев. с англ. — К.: Янус, 2001. — С. 103, 107.

lxxxv Сенченко М. "Культурна революція" в Україні, або Управління деградацією // Дніпро. — К., 2005. — № 1—2. — С.106.

lxxxvi Канигін Ю. Марксизм як сатанизм: Сторінки майбутньої книги // Українська культура. — К., 2003. — № 3—4. — С. 38—39.

lxxxvii Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. – Рига: Спридитис, 1991. — С.150.

lxxxviii Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. – Рига: Спридитис, 1991. — С.181.

lxxxix Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. – Рига: Спридитис, 1991. — С.200.

xc Арган Дж.К. История итальянского искусства / Пер. с итал. — М.: Радуга, 1990. — Т.1. — С.34-35.

xci Попов В. Лара Крофт против жидомасонов // tif.narod.ru/popov02.php

xcii Замойский Л.П. За фасадом масонского храма: Взгляд на проблему. — М.: Политиздат, 1990. – С.177-178.

xciii Слісаренко І. Нові акценти зовнішньої політики України: Інформаційно-кмунікаційний аспект // Персонал. – 2005. - №12. – С.22.

xciv Попов О. США і глобалістські концепції єврейського етносу // Персонал. — К.. 2005. — №12. — С.38-50.

xcv Гэллемар. Заговор против человечества (или Новый завет сатаны) // ty—zonne.ru/satan.phpl

xcvi Елисеев А. Разведка и Магия, Порядок и Хаос // .livejournal.com/260873.phpl

xcvii Замойский Л.П. За фасадом масонского храма: Взгляд на проблему. — М.: Политиздат, 1990. – С.231.

xcviii Полякова Н.В. О роли "экспериментального" метода в политико-философской системе Ж. де Местра // Методология гуманитарного знания в перспективе ХХІ века: К 80-летию проф. М.С. Кагана. — СПб.: СпбФО, 2001. — С.102-104; Соловьев В.С. Жозеф де Мэстр // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб, 1897. Т. XX.

xcix Бейджент М., Лей Р., Линкольн Г. Святая Кровь и Святой Грааль. —М.: "Крон—пресс", 1997. — С. 107—109

c Жижек С. Добро пожаловать в пустыню Реального / Пер. с англ. — М.: Фонд «Прагматика

культуры», 2002. — С.23.

ci Цит.за: Базанов В. Ученая республика. — М.-Л.: Наука, 1964. — С.75.

cii Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.36, 38, 46.

ciii Бейджент М., Ли Р., Линкольн Г. Мессианское наследие / Пер. с англ. — М.: Эксмо, 2005. — С.329, 330-331, 379-380, 381, 413-414, 415.

civ Бейджент М., Ли Р., Линкольн Г. Мессианское наследие / Пер. с англ. — М.: Эксмо, 2005. — С.419, 420, 421, 430, 422.

cv Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.168-178; Гоголицын Ю. Тайные учителя человечества. — СПб: Питер, 2006. — С.245-247.

cvi Тарасов Б. Чаадаев. — М.: Мол.гвардия, 1986. — С.179-180.

cvii Уилсон Р.А. Моя жизнь после смерти (Космический триггер, том 3) / Перев. с англ. — К.: Янус, 2001. — С.54 — 55, 97.

cviii Лічо Джеллі в юнацькі роки був добровольцем в Італійському корпусі і боровся з комуністами в Іспаніії. Після повернення видав книгу "Вогонь!.. Легіонерська хроніка антибільшовицького повстання в Іспанії". Як офіцер італійської армії, служив у окупованих Албанії та Югославії, присягає на вірність італійській соціальній республіці, але в 1944 р. стає агентом контррозвідки 5-ї армії США. Зокрема, вважається, що Л. Джеллі відводилася одна з провідних ролей в проекті американського Управління стратегічних служб (№ 9ф 32199 від 15 вересня 1944 р.) для використання масонських лож т.з. групи "площі Ісуса" ("Велика Світла Ложа Алам", очолена сицилійським князем Джованні Алліата ді Монтереале і яка відкололося від "Великого Сходу Італії", що стала неформально називатися "група палацу Джустініані", розгромлена в20-х рр. Муссоліні) як прикриття для антикомуністичних терористичних організацій (відомо, що начальник УСС У. Доннован, брати Даллеси і багато інших чинів ЦРУ були американськими масонами), а безпосередньо керували проектом масони — великий магістр П. Кортіні, резидент УСС в Італії, протестантський пастор Ф. Джільотті та колишній командир італійських добровольців-інтернаціоналістів (на боці республіканців в Іспанії; відомо, що президент Іспанської республіки М. Асанья та його оточення були масонами) Р. Паччарді (надалі — міністр оборони в післявоєнній Італії та пізніше — лідер партії "Нова республіка"). Після війни Л. Джеллі виїжджає на Сардинію та емігрує в Аргентину, де вступає в партію хустісіалістів Х. Перона (значно пізніше, вже в 70-х рр. Л. Джеллі стає близьким до Перона і стає радником посольства Аргентини в Римі). Після повернення в 1948 р. на батьківщину, стає співробітником італійських спецслужб, членом християнсько-демократичної партії, займається комерцією (продає величезні партії матрасів для баз НАТО в Італії), стає менеджером текстильного синдикату братів Леболе в Ареццо. Призначення в 1971 р. Л. Джеллі організаційним секретарем ложі П2 було компромісним рішенням уникнути інтриг між двома гілками італійського масонства. В ложу приймалися в готелі "Ексельсіор" на вулиці Віа Венето в Римі, навпроти посльства США, в присутності великого магістра Гамберіні. Для прикриття діяльності ложі створюється інформаційне агенство "Оссерваторе політико" та щотижневик "Сеттіманале". За допомогою латиноамериканських контактів Л. Джеллі створює "Всесвітню організацію масонської допомоги" (ОМПАМ) та ставить під свій контроль опонентів всередині Італії з ложі "П1", створеної великим магістром "Великого Сходу Італії" Сальвіні. Також за допомогою авторитетного масона професора Паоло Сіньореллі та його групи "Терца позіцьоне" Л. Джеллі розпочав об’єднання ультраправих і ультралівих груп в єдину могутню організацію ("суперкландестіні") всеєвропейського масштабу — "Регулятори-Патріоти свободи". Однак, якщо традиційне масонство навіть боролося проти клерикалізму з боку католицької церкви, Л. Джеллі з ложею П2 вирішили зрадити цьому традиційному для італійських масонів "анти-клерико-комунізму", видав циркуляр про "відкидання філософії" масонства і визначення пріоритетними конкретні насущні проблеми і пішов на контакт з Ватіканом за допомогою католицького містика Лопеса Регі, близького до Ізабеліти Перон і керівника аргентинських "ескадронів смерті", та Роберто Кальві, директора "Банко Амброзіані", який традиційно співпрацював з Ватіканом (зокрема, американським архієпископом Паоло Марцінкусом, управителем "Instituto per lo Opere di Religione", для фінансування польської "Солідарності"), та його колегою Ортолані, що мав тісні контакти з Мальтійським орденом. Проте це дало змогу опонентам Джеллі в союзі з банківськими домами Лазара і Ротшільда нанести удар спочатку в економічній сфері діяльності ложі П2, а потім здати в 1981 р. саму ложу владі Італії. В результаті Л. Джеллі потрапляє в швейцарську тюрму Шан Доллон, з якої втікає у Латинську Америку, Кальві знаходять повішеним під мостом "Чорних братів" ("Блекфрайерс Брідж") у Лондоні, а банкір ложі Мікеле Сіндона, засуджений до пожиттєвого ув’язнення, був отруєний в тюрмі ціаністим калієм, підмішаним у філіжанку кави. В 1987 р. Л. Джеллі знову був заарештований і згодом засуджений до 8 років за сприяння терористам. В 1988 р. він видав апологетичну книгу "Істина".

cix Уилсон Р.А. Моя жизнь после смерти (Космический триггер, том 3) / Перев. с англ. — К.: Янус, 2001. — С.51—52.

cx Замойский Л.П. За фасадом масонского храма: Взгляд на проблему. — М.: Политиздат, 1990. — С.24-25.

cxi Дугин А. Звезда невидимой Империи (О Жане Парвулеско) // aia-sarmatia.narod.ru/dugin-parvulesco.php

cxii Шалагінов Б.б. Шлях Гете: Життя. Філософія. Творчість. – Харків: Ранок; Веста, 2003. — С. 267—278.

cxiii Plotnikov A. To Mega Therion // Music of Astral Spheres. – 2000. – N1. – P.4-5.

cxiv Браун П. Культ святых, его становление и роль в латинском христианстве. – М.: РОССПЭН, 2004. – 207 с.

cxv Аврех А.Я. Масонство и революция. — М.: Политиздат, 1990. — С. 235.

cxvi Архив Ордена Ansuzgard // ourace.front.ru/ansuz.phpl

cxvii Дугин А. Г. Комментарии к "Трактату о микрокосме" Базиля Валентина // "Милый ангел".— М., "Арктогея", 1991. — С. 105

cxviii у івриті ступені порівняння в відсутні і вища якість передається через посередництво множини. Атеїстичні ж невігласи розгорнули теорію, що слово Елохім "Боги" свідчить про політеїзм євреїв.

cxix Д'Альвейдр Сент—Ив, Генон Р. Оракулы Великой Тайны. Между Шамбалой и Агартой. — М.: Эксмо, Яуза, 2005. — С.242.

cxx Кульский А. Миссия розенкрейцеров. — К.: АСК, 1999. — С. 32—33.

cxxi Гусева Н.Р. Раджастханцы: Народ и проблема. — М.: Наука, Гл.ред.вост.наук., 1989. — С.116.

cxxii Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.117, 118.

cxxiii Блаватская Е. Тайная доктрина: В 4-х кн. — М.: ООО "АСТ"; Донецк: Сталкер, 2003. — Кн. 3. Пророчество о седьмой расе. — С.360, 410.

cxxiv Блаватская Е. Тайная доктрина: В 4-х кн. — М.: ООО "АСТ"; Донецк: Сталкер, 2003. — Кн. 3. Пророчество о седьмой расе. — С.530.

cxxv Блаватская Е. Тайная доктрина: В 4-х кн. — М.: ООО "АСТ"; Донецк: Сталкер, 2003. — Кн. 3. Пророчество о седьмой расе. — С.414 — 415.

cxxvi Блаватская Е. Тайная доктрина: В 4-х кн. — М.: ООО "АСТ"; Донецк: Сталкер, 2003. — Кн. 3. Пророчество о седьмой расе. — С.535, 538.

cxxvii Скрынникова Т.Д. Идеи "Сокровенного сказания" о власти в летописях XVII в. // Mongolica: К 750—летию "Сокровенного сказания". — М., 1993. — С.165

cxxviii Древнеегипетская Книга Мертвых: Слово Устремленного к Свету. — М.: Эксмо, 2003. — С.341—347, 367—368.

cxxix Блаватская Е. Тайная доктрина: В 4—х кн. — М.: ООО "АСТ"; Донецк: Сталкер, 2003. — Кн. 3. Пророчество о седьмой расе. — С.36.

cxxx Рол Д. Генезис цивилизации: Откуда мы произошли ... / Пер. с англ. — М.: Эксмо, 2002. — С.388—389.

cxxxi Бьювэл Р., Джилберт Э. Созвездие Ориона и фараоны Египта. — М.: Вече, 1996 / Пер. с англ. // y.ru/Piramids9.php

cxxxii Завадовский Ю.Н. Лингвистические и культурные влияния народов внутренней Африки на Древний

Египет // Древний Египет и древняя Африка: Сборник статей, посвящённых памяти ак. В.В. Струве. — М,

1967. — С. 31.

cxxxiii Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.223.

cxxxiv Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.63.

cxxxv Найт К., Ломас Р. Ключ Хирама: Фараоны, масоны и утерянные свитки Иисуса. — М.: Эксмо, 2006. — С.135-207, 447.

cxxxvi Шандель Р. Між да Вінчі та Люцифером: Чому Ватикан заборонив книжку "Код да Вінчі" / З іспан.. — Харків: КК "КСД", 2006. — С. 208-214.

cxxxvii Рубинштейн Р.И. Атон // Мифы народов мира. — Т.1. – С.122.

cxxxviii Морозов А. Загадка культа Атона // Наука и религия. — 1990. — №3. — С.36-39.