Курс лекцій (на основі книги: Етика (конспект лекцій). Автор-упорядник Широкова И. Г

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Питання 3. Справедливість у відносинах людей 2. Справедливість регулює взаємостосунки людей. Основні напрями діяльності держави і суспільства у області моралі 3. Заповідь любові є універсальною вимогою, що містить всі вимоги Декалога. Гедонізм в крайньому прояві

Подобный материал:

• Програма курсу > Конспект лекцій Тести > Задачі Питання до іспиту > Методичні рекомендації, 1834.5kb.
• Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
• Конспект лекцій, 1500.74kb.
• Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 Суми, 1998.47kb.
• Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 Суми, 2323.63kb.
• Конспект лекцій Хмельницький, 2005 Снозик О. В. Безпека життєдіяльності, 909.72kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010, 2423.29kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.

Питання 3. Справедливість у відносинах людей

1. Принципи справедливості, сформульовані Дж. Ролзом
   
2. Справедливість у відносинах людей
   

1. Дж. Ролз (рід. у 1917 р.) - американський моральний і політичний філософ. Розглядав справедливість як принципи соціальної організації:

• кожна людина повинна володіти рівним правом відносно системи основних свобод;

• соціальна і економічна нерівність повинна бути організована так, щоб всі люди могли проявити свої переваги, і мали вільний доступ до будь-яких посад і соціальних статусів.

Таким чином, згідно Ролзу:

• справедливість є мірою рівності і нерівності між людьми;

• люди повинні бути рівні в правах і при розподілі соціальних цінностей;

• справедливою є і нерівність - нерівний розподіл, що дає перевагу кожному.

Соціально-економічна рівність не вважається благом, якщо вона досягається ціною низького рівня життя більшості людей, обмеження їх економічної активності.

Нерівність може бути благом, справедливістю: наприклад, компенсуючі переваги для кожної людини за рахунок прогресивної податку:

• збір податків пропорційно доходам;

• забезпечення соціального мінімуму неімущим.

У випадку, якщо розподіл переваг не стимулює соціально економічну активність неімущих, ця нерівність є несправедливістю по відношенню до багатих.

2. Справедливість регулює взаємостосунки людей. Вона:

• обмежує егоїстичні прагнення людини, свавілля індивіда;

• утримує людей від спричинення шкоди один одному (фізичної і етичної).

Принцип справедливості можна виразити вимогами:

• не шкодь іншій людині;

• не кривдь іншу людину, поважай її гідність;

• не порушуй прав іншої людини.

Ці вимоги конкретизовані в правилах спілкування між людьми.

Справедливість вимагає від людини виконання своїх обов'язків. Можна виділити обов'язки:

• обумовлені конституцією і законами;

• обумовлені загальними етичними уявленнями;

• зобов'язання, що приймаються при укладенні договору.

Єдність прав і обов'язків людини: людина, що володіє правами має обов'язки. Справедливість має на увазі:

• відносно інших - виконання своїх обов'язків;

• відносно себе - захист своїх прав.

Поняття справедливості включає "ідею особистого права, на підставі якого особа або особи можуть пред'являти відомі вимоги по відношенню до інших осіб" (Д. Мілль). Допускаючи несправедливість відносно себе самого, людина побічно сприяє злу.

Людина повинна зберігати відчуття власної гідності навіть у разі, коли не може протистояти злу.


Питання 4. Етичні принципи спілкування

1.Етичний принципи спілкування. Культура спілкування

2. Виховання етичної культури спілкування


1. Можна виділити наступні принципи спілкування.

• Універсальні принципи. Вони:
  

* нескороминущі, історично незмінні і є загальними для всієї системи духовних відносин;

* визначають зміст спілкування;

* виявляються в конкретних формах суспільної свідомості (право, релігія, політика і т. д.), в моральних нормах;

* виражають інтереси різних соціальних груп;

* можуть бути різними (або протилежними) по значущості.

* Етичні принципи (принципи морального спілкування). До них можна віднести:

* добродіяння (спілкування з людьми з позицій добра);

* егоїзм (пріоритет особистих інтересів в спілкуванні);

* утилітаризм ("споживацьке" спілкування);

* альтруїзм (безкорисливість, пожертвування особистими інтересами ради інтересів іншої людини) і т.д.

У різні епохи різні етичні навчання ґрунтувалися на певних етичних принципах. Наприклад, релігійна мораль орієнтована на принципи аскетизму (зречення від насолоди ради високої мети) і квієтизму (споглядального відношення до дійсності) і т.п.

У сімейних відносинах принципи людського спілкування реалізуються в таких нормах, як любов, взаємна пошана, самовідданість і ін.

У сфері праці необхідні такі якості, як почуття обов'язку, відповідальність, уміння погоджувати особисті інтереси з інтересами колективу.

Реалізовуючи принципи міжособистісного спілкування, людина дістає можливість самореалізації.

Культура міжнаціонального спілкування має на увазі:

* пошана національної гідності кожного етносу;

* взаємодопомогу, дружбу;

* подолання націоналізму, шовінізму і др.;

* терпимість.

Культура політичного спілкування.

Тут необхідними якостями є:

* патріотизм;

* почуття обов'язку;

* державний рівень мислення;

* політична терпимість і ін.

Якщо дії суб'єкта людських відносин суперечать вимогам культури спілкування, то дії є аморальними, позаморальними.

Культура спілкування виключає:

* спричинення шкоди іншій людині (народу, державі);

* нав'язування своєї думки іншим, спроби маніпулювання свідомістю інших людей, думкою суспільства;

* керівництво своїми егоїстичними інтересами, емоціями;

* створення конфліктних ситуацій, небажання досягти компромісу.

3. Норми, принципи моралі формуються в процесі спілкування людей, діяльності держави і суспільства (морального виховання в суспільстві).
   

Основні напрями діяльності держави і суспільства у області моралі:

* теоретичне:

* обґрунтування ідеалів, вчень про добро, зло, справедливість і т. д.;

* розробка норм поведінки;

* затвердження пріоритету суспільних інтересів;

* розповсюдження моральних знань:

* навчання;

* виховання;

* підтримка традицій, звичаїв;

* відтворення моральних цінностей за допомогою:

* громадської думки;

* ідеалів;

* ціннісних орієнтації і ін.

У суспільстві може існувати декілька типів моралі (і відповідно систем морального виховання): світська мораль, релігійна мораль, професійна етика і ін.

Разом із специфічними особливостями в їх основі лежать загальноприйняті норми моралі.

Моральна свідомість людини формується:

• на плотському рівні - під впливом прикладів інших людей, традицій, звичаїв і др.;

• на раціональному рівні - за допомогою вивчення і осмислення концепцій моралі, етичних норм.

Етична культура спілкування є необхідною умовою нормального життя, як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Формування культури спілкування є процесом засвоєння і перетворення у внутрішній світ людини:

• об'єктивних законів людського гуртожитку;

• моральних знань, норм, правив;

• звичаїв і правил, вироблених попередніми поколіннями.

Об'єктивний зміст норм моралі є законом життя суспільства. Людина, що не виконує вимог норм моралі, повинна піддаватися моральній дії (аж до примушення).

Моральне виховання повинне бути тісно пов'язане з моральною практикою. Воно вимагає обов'язковості, відповідальності у виконанні своїх обов'язків і повинно бути орієнтовано на вимогу здорового глузду.

Важливе місце в системі морального виховання займає самовиховання, тобто:

• вибір людиною етичних установок, орієнтирів;

• самоконтроль моральної діяльності, спілкування з іншими людьми;

• відповідальність за свою діяльність, наслідки вчинків.


Питання 5. Милосердя

1. Поняття милосердя. Заповідь милосердної любові

2. Любов і борг

3. Любов, милосердя і справедливість

4. Самовдосконалення

1. Милосердя - це:

• доброзичливе, жалісливе відношення до іншої людини;

• співчуття, жалість, співчуття, любов; добродійність.

У християнській етиці заповідь милосердної любові є головним принципом, вищим законом життя людей. "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю... Полюби ближнього твого як самого себе" (Ісус Христос).

Заповідь милосердної любові служить порятункові душі людини, єднанню людей. Вона вимагає рівного відношення до всіх людей, включаючи

ворогів.

Любов до людей заснована на ідеалі любові Бога до людей. Ця любов

милосердна, ініціативна.

Ф. Ніцше в своїй критиці християнської етики стверджував, що милосердна любов є засобом маскування себелюбства, заздрості, спотворювання слабостей людини. На думку Ніцше, людина повинна любити не ближнього (буденне), а "дальнє", майбутнє (вище, досконаліше).

1. Любов - це відчуття, суб'єктивне явище, яке не піддається регуляції і не може бути універсальним принципом етичного вибору. І. Кант стверджував, що:

• мотивом етичної діяльності є не любов, а борг;

• любов не завжди може бути узгоджена з боргом, зобов'язаннями;

• любов не може бути принципом, оскільки він імперативний, а любити можна тільки по схильності.

"Безкорисливе благовоління" (яке і називають любов'ю) могло б бути підлеглим боргу, є боргом людини (вона зобов'язаний робити добро іншому незалежно від ставлення до неї).

Категоричний імператив І. Канта за змістом тотожний заповіді любові: "Поступай так, щоб ти завжди відносився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до нього... як до засобу".

Питання про співвідношення любові і боргу розглядав і Ф.М. Достоєвській. Він затверджував: любов - це:

• метафізична основа моральності;

• форма діяльного, дбайливого відношення до людей;

• відчуття, в якому самореалізується людина в даній ситуації (сентиментальний прояв любові).

Якщо людина в милосерді сконцентрована на своїх емоціях, забуває про об'єкт милосердя, така любов є проявом себелюбства.

Заповідь любові може бути реалізована на основі боргу, схильності і співчуття.

3. Заповідь любові є універсальною вимогою, що містить всі вимоги Декалога. Вона вимагає праведності, заснованої на русі серця (а не дотриманні формальних норм).

Гоббс тлумачив заповідь милосердної любові як стандарт загальнолюдських відносин, оскільки вона не обмежує людей і вимагає від людини дозволяти іншому те, що сама людина хоче, що б було дозволене йому.

Гегель стверджував, що закон справедливості Мойсея (Декалог) є загальним законом, необхідним через відособленість людей.

У. С. Соловйов співвідносив справедливість з негативним формулюванням "золотого правила моралі" ("Не роби іншому того, чого не хочеш від інших"), а милосердя - з позитивним формулюванням. На думку Соловйова, єдність цих правил обумовлена цілісністю духовного досвіду людини.

Соловйов рахував справедливість і милосердя основними етичними чеснотами, оскільки перша протистоїть егоїзму, а друга – ненависті.

Чуже страждання впливає на мотиви діяльності людини. Воно протистоїть егоїзму, утримує від спричинення страждань іншій людині, викликає співчуття, спонукає до діяльної допомоги.

Этично-філософська думка Європи Нового часу стверджувала, що милосердя і справедливість є фундаментальними чеснотами. Вони відповідають різним сферам етичного досвіду (двом основним рівням моралі).

Вимоги справедливості знімають суперечності між конкуруючими інтересами людей.

Заповіді любові задають вищий рівень моральності, закликають людину жертвувати своїми інтересами ради блага інших. Милосердя, заповідь любові:

* є боргом людини;

* не є обов'язком людини (рекомендована вимога);

* засновано на людських відносинах, в яких співучасть, співчуття є ініціативою самої людини.

4. Милосердя має на увазі співчутливе, жалісливе відношення до людей, за допомогою якого людина утілює свій ідеал. Воно не вичерпується милосердним відношенням, а повинно бути реалізовано в діях.

Ці дії повинні бути направлені на задоволення інтересів інших людей, і ґрунтуватися на прагненні іншої людини до досконалості. Милосердя є засобом і змістом самовдосконалення людини.

Л. Н. Толстой запропонував модель підготовки до досвіду діяльної любові:

• не дозволяти собі думати погане ні про кого;

• не говорити погане ні про кого;

• не робити іншому того, чого собі не хочеш.

Толстой стверджував, що милосердя повинне починатися з розкаяння, готовності до самозміни і вдосконалення.


Питання 6. Особисті відносини: любов, сім'я, дружба

1. Особисті відносини

2. Любов

3. Сім'я

4. Дружба. Товариські і приятельські відносини

1. Особисті відносини є слідством основних потреб людини в:

• єднанні з іншими людьми;

• безпеки;

* емоційно-позитивних відносинах;

* самореалізації і ін.

Особливості особистих відносин: значущість людей один для одного, пріоритет цінності спілкування над метою спілкування.

Встановленню особистих відносин сприяють:

* близькість людей;

* зовнішня привабливість;

* схожість переконань, інтересів;

* взаємна симпатія.

Форми особистих відносин; любов, сім'я, дружба, знайомство і ін.

2. Любов - це відчуття прихильності до об'єкту любові, потреба в з'єднанні і в постійних контактах з ним.

Любов може мати різну етичну цінність залежно від об'єкту, на який вона направлена. Можна виділити:

* любов до всього світу, любов до Бога, всіх людей, здібність до милосердя (прославляюча любов);

* любов до вітчизни, народу і ін. (лежить в основі світогляду);

* любов до батьків, дітей, жінки або чоловіка (може бути складовою значення життя людини);

- любов до предметів, занять (конкретної етичної цінності не має).

Любов між чоловіком і жінкою як етичне відчуття:

* заснована на біологічному вабленні, але не зводиться до нього;

* затверджує іншу людину як унікальну істоту;

* означає ухвалення коханого таким, яким він є, як абсолютну цінність;

* відкриває особу іншого (його кращі, ще не реалізовані можливості).

Можна виділити любов-турботу (батьківська, братська і т. п.). Її компонентами є:

* турбота про об'єкт любові (старання уберегти його від небезпек, проблем, праця для його блага і ін.);

* відповідальність (відчуття тісного зв'язку з предметом любові, виконання обов'язку);

* пошана, відношення до об'єкту любові як до самоцінної особи.

3. Сім'я - первинна група суспільства. Вона заснована на кровноспоріднених, духовних, економічних і юридичних (правда, сім'я не завжди оформлена юридично) зв'язках людей.

У сім'ї людина знаходить:

* відчуття безпеки, комфортності, підтримки;

* умови для самовдосконалення;

* полегшення житейських турбот;

* етична свідомість, уявлення про добро і зло, відносини людей і ін. (для дітей). Сімейні відносини мають на увазі:

* почуття обов'язку;

* відповідальність за членів своєї сім'ї;

* самообмеження, підпорядкування егоїстичних прагнень, пристрастей інтересам сім'ї.

Сімейні відносини регулюють різні вимоги: дотримання взаємних зобов'язань подружжям, турбота про дітей, людей похилого віку і т.д.

4. Дружба - це:

* міжособистісні відносини, що мають етичну цінність;

* відношення взаєморозуміння, довіри і підтримки, які носять індивідуальний, виборчий характер;

* заснована на взаємній прихильності і спільності інтересів і переконань;

Дружні відносини можуть реалізовуватися у формах:

* емоційної прихильності;

* ділової спільності;

* духовної спільності;

* компліментарності (взаємодоповнюваної) і ін.

Дружба як етичне відчуття заснована на безкорисливості, чесності і щирості, самовідданості. Вона виключає утилітаризм, егоїстичні устремління, вимірювання і т.п.

Домінуючі в дружбі етичні цінності: діяльна підтримка і взаємовиручка (більш властива дружбі між чоловіками), психологічна підтримка, взаєморозуміння. Підтримка в дружбі є безумовною.

Товариство - відносини:

* що мають етичну цінність;

* виявляються в основному в групових відносинах;

* є оцінкою відносин в групі людей (колективі і ін.);

* засновані на рівності і взаємній пошані;

* нівелюють відмінності соціальні, економічні і др.;

• засновані на інтересах загальної діяльності.
  

Приятельські відносини:

* не мають високої етичної цінності;

* є стійкими відносинами;

* мають на увазі комфортність спілкування;

* не включають повне взаєморозуміння, довірчість і взаємовиручку;

* не припускають додаткових зобов'язань, окрім звичних норм.

Знайомство - це взаємна симпатія, що виникла на основі поверхневого сприйняття один одного. Відносини знайомства не мають етичної цінності і не накладають додаткових етичних зобов'язань.


Питання 7. Задоволення — Користь

1. Поняття задоволення. Гедонізм

2. Користь. Успіх. Ефективність. Прагматизм

1. Задоволення, користь - позитивні цінності, що відповідають потребам, інтересам людини в його емпіричному існуванні.

Задоволення (насолода) - відчуття, яке супроводжує задоволення потреби людини. Воно веде до згасання фізичної і психічної напруги, з одного боку, і стимулює активність людини, його прагнення, життєві функції організму - з іншою Задоволення означає індивідуально значущу самореалізацію (творчу і ін.).

Задоволення може:

* представляти для людини цінність;

* визначати мотиви діяльності людини;

* визначати ієрархію цінностей і спосіб життя людини;

* бути для людини значенням життя

Обмеження природної установки на задоволення відбувається в процесі соціалізації людини, яка вимушена:

* підкорятися пануючим в суспільстві нормам моралі;

* обмежувати, контролювати своє прагнення до задоволення;

* орієнтуватися на подібні прагнення інших людей.

Принцип орієнтації на задоволення лежить в основі особистої незалежності. У прагненні до задоволення людина протистоїть суспільним нормам моралі, проявляє індивідуальну волю.

У випадку, якщо задоволення є метою, все інше людина сприймає як засоби її досягнення.

Можна виділити три філософські підходи до оцінки категорії задоволення:

• етичний гедонізм (Кіренаїки і ін.): насолода (задоволення) може бути універсальним моральним принципом (людина орієнтується не на добро, а на досягнення задоволення);

• універсалісти (Кант і ін.) - релігійні мислителі - стверджували, що насолода не може бути універсальним моральним принципом;

• евдемоністи (Епікур і ін.) і утилітаристи відкидали безумовне плотських задоволень. Вони вважали, що справжніми, здатними виступити як універсальний моральний принцип є тільки піднесена насолода.

Концепція гедонізму заснована на уявленні про те, що:

• метою діяльності людини, умовою її щастя є досягнення задоволення (відсутність страждань);

• задоволення є природним регулятором душевної діяльності людини;

• установка на досягнення задоволення є природженою, природною для людини.

Гедонізм в крайньому прояві виражається у тому, що людина:

* сприймає інших людей тільки як засіб досягнення задоволення;

* може досягати щастя, задоволення за рахунок інших людей (навіть ціною їх нещастя, страждань);

* її прагнення до насолоди може вилитися в жорстокість, садизм або психологічну жорстокість, придушення особи іншого,

* може розглядати заборони і розпорядження моралі як обмеження особистої незалежності і природи людини.

Прагнення до насолоди повинне бути обмежене моральністю. Прагнучи до здійснення своїх бажань, людина повинна поважати право інших людей на реалізацію своїх бажань.

Людина може вільно і конструктивно виразити себе в творчості якому властиві переживання, схожі з насолодою.

2. Користь. Корисним людина рахує те, що:

• відповідає його інтересам;

• гарантує досягнення поставленої цілі;

• дозволяє досягти результатів, близьких до поставленої мети (успіх),

• дозволяє досягти результатів з якнайменшими витратами (ефективність).

Інтереси людини виражаються в цілях її діяльності. Корисне те, що сприяє досягненню цілей.

На відміну від вищих цінностей (добро, справедливість і ін.) користь є відносною цінністю.

Поняття користі, прагнення до досягнення користі самі по собі морально нейтральні. Вона може мати як позитивні прояви (заповзятливість, ініціативність), так і негативні (користолюбство, споживач).

Користь, успіх, ефективність відображають цінності, норми, властиві відносинам атомізованих, відособлених індивідів, що використовують один одного.

Прагматизм (принцип корисності) полягає в:

• прагненні людини до користі, успіху, ефективності;

• орієнтації на реальність, наявний порядок речей;

• прагненні тільки до досяжних цілей;

• програмуванні мети і дій по її досягненню;

• відсутності орієнтації на ідеали.

Корисність не може бути винятковим критерієм вчинків людини. Проходження тільки принципу корисності може вилитися в меркантилізм, конформізм і зіткнення інтересів людей. Орієнтація на корисність стала пріоритетною в буржуазному суспільстві, в умовах роз'єднаності людей. Вона закріплює роз'єднаність, атомізацію людей, їх інтересів.

Пріоритет групового (загального) інтересу ціною обмеження приватних, індивідуальних інтересів може бути доцільний тільки в умовах загрози для суспільства (війна і ін.).

Згідно доктрині розумного егоїзму (мислителі Освіти) загальний інтерес складається з різноманітних приватних інтересів. Людина, прагнучи до власної користі, сприяє благу суспільства. (З розвитком розподілу праці і товарно-грошових відносин підприємницька діяльність кожної людини може бути суспільно корисною.)

Користь не повинна замінювати чесноту. Необхідне етичне обмеження принципу корисності.


Питання 8. Вдосконалення

1. Поняття досконалості. Перфекционістські етичні погляди

2. Духовність. Шлях вдосконалення

1, Досконалість можна розуміти як:

* гармонійність;

* відповідність результатів діяльності і розвитку людини вищої мети, стандарту;

* впорядкованість, натхненність схильностей і прагнень людини;

* духовне піднесення особи,

Перфекционістські (орієнтовані на досконалість) етичні погляди пов'язують вдосконалення з ідеалом і процесом його досягнення, з помірністю, духовним розумінням міри в потребах, бажаннях.

Узагальнені уявлення про самовдосконалення. Воно полягає в:

* самообмеженні;

* підпорядкуванні вибраній меті, виконанні боргу;

* свободі духу (внутрішній свободі);

* практичної реалізації ідеалу.

Аристотель стверджував, що досконалою є особа добродійна і діяльна, якій властиві самообмеження, підпорядкування своєї діяльності розумній меті. Вона орієнтується на вище благо, ідеал і його реалізацію на практиці.

І. Кант вважав, що:

* досконалість полягає в моральності;

* самовдосконалення - це розвиток як етичний суб'єкт;

* головна задача життя людини - виконання довга в процесі вдосконалення;

* досконалість не є боргом людини;

* етичне вдосконалення починається з вдосконалення природних або життєвих даних (фізичних, соціальних і ін.) відповідно до вимог боргу.

У деяких етичних доктринах (стоїцизм, буддійська етика і ін.) досконалість розумілася як самодостатність, незалежність людини від обставин, пристрастей (внутрішня свобода). Відчуженість від світу і всього тілесного досягається за допомогою аскези.

У християнській етиці етична досконалість пов'язана з:

• порятунком душі (мета життя і діяльності людини), звільненням від влади пристрастей;

• практичною діяльністю, що перетворює світ згідно заповідям Божим;

• діяльною любов'ю, в ім'я і в процесі якої відбувається вдосконалення

Для порятунку душі і вдосконалення людині необхідно, за словами

B.C. Соловйова, мати в собі Бога - ставитися до всього По-Божому.

2. Духовність - це:

• орієнтація людини на вищі цінності, ідеал;

• свідоме прагнення до вдосконалення, натхненності;

• протистояння природним, соціальним, матеріальним і іншим залежностям, піднесення над повсякденністю. (Піднесення над природним, буденним, приймаюче форму ескапізму (відходу від дійсності), духовним не є.)

Духовне піднесення людини, її творча реалізація повинні індивідуалізуватися, оскільки просте наслідування до духовності не веде.

Культура не у всіх своїх формах є духовною. Залучення до масової культури не веде до одухотворення.

Найважливішою характеристикою духовності є свобода (незалежність, воля). Натхненність, сила духу гарантують внутрішню свободу, духовне розкріпачення. Свобода повинна бути конструктивною. Самовираження особи в творчості може бути духовним і вільним.

Етапи внутрішнього етичного досвіду, які необхідно пережити людині для вдосконалення:

• осмислення свого відношення до вищих цінностей і ступеня відповідності ним, усвідомлення своєї недосконалості;

• упокорювання, відсутність самовдоволення, гордині, спроб створити ідеал самому;

• покаяння, засудження своєї недосконалості, жаль про непристойні діяння;

• рішучість не скоювати подібних вчинків в майбутньому;

• постановка вищої мети.


Тема 11. Професійна і прикладна етика


План:

Питання 1. Професійна етика

Питання 2. Прикладна етика. Розумний егоїзм

Питання 3. Прикладна етика. Держава і насильство.