Книга адресована широкій аудиторії: керівникам навчальних закладів, заступникам з навчально-виховної роботи, методистам, класним керівникам, соціальним педагогам навчальних закладів,

Вид материала

Содержание

Про сучасні святкування дня Св. Миколая
Традиційні Миколаївські забави
Молитва до Святого Отця Миколая
22 січня – День
Міжнародний жіночий день
1 квітня - свято сміху!

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Ведучий 1 Цього року 12 квітня ми відзначаємо 50-ту річницю з дня першого польоту у космос людини.

Ведучий 2 Бажаю і Вам у цей день замислитись над своїм існуванням і від душі захотіти дізнатися про навколишній світ більше!

Інформаційні хвилинки

“Святий Миколай Чудотворець – втілення ідеалу Християнської любові”

Мета: розказати про доброчинні справи святого Миколая; виховати в учнів любов до ближнього, почуття доброти й милосердя; сприяти розвиткову творчих здібностей дітей, викликати бажання берегти свою національну культуру, здобувати знання із цілющого джерела народної мудрості пращурів.

Народився Миколай у Малій Азії в місті Патарі у ІІІ столітті до Різдва Христового в заможній та побожній родині. З дитинства не цурався знедолених та скривджених, а ставши дорослим, обрав священицьку путь. З часом він стає архієпископом у місті Міри у Лікії.

Отримавши після смерті батька спадок, він роздав його бідним та нужденним. Саме тому ще за життя його почали називати «батьком сиріт, вдів та знедолених». Він постійно чим міг обдаровував багатодітні родини, бідних та хворих.

Про його щедрість ходили навіть легенди. Своїм милосердям Миколай заслужив винагороду Бога — благодать творіння чудес, а люди нарекли Чудотворцем.

Упокоївся Святий Миколай 6 грудня 345 року.

Після смерті його було визнано святим. У 1087 році мощі його було перенесено у місто Бар, що в Італії. І коло мощей одразу почали діятися великі чудеса і тому його стали називати великим чудотворцем. Чуда були якраз головною причиною поширення його швидкого й широкого культу.

Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Царгороді. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Миколая 6 грудня.

З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.

На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Теофано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.

На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича (+ 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: "У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая. У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як "Ой хто, хто Миколая любить". Надзвичайно шанували цього угодника Божого запорізькі козаки.

У ніч із 18 на 19 грудня Миколай кладе подарунки слухняним дітям під подушку або до черевика біля порога чи глиняного полумиска, який увечері перед сном малеча ставить на підвіконня. Подарунки одне одному іноді готують і дорослі. Насамперед – тим, хто протягом року не скупився на добрі діла.

В Україні святого Миколая завжди вважали покровителем і заступником дітей. Тож саме малюки найбільше чекають на це свято. Адже вони знають, що за їхню слухняність, старанність, працьовитість Святий принесе їм безліч подарунків і покладе їх під подушку чи у чобіток біля порога. А неслухняним дітлахам Святий приносить різочки й лишає їх у куточку.

Кажуть, що напередодні свята Миколай всю ніч пече печиво для дітлахів. Саме тому ті солодощі, знайдені малюками під подушкою, і називають «миколайчиками».

У ніч перед Миколаєм усі мають бути щасливими. І ті, хто робить подарунки, і ті, хто їх отримує. З давніх-давен до Дня святого Миколая пекли печиво, варили пиво, запрошували музик, скликали друзів. І, звичайно ж, чекали найголовнішого нічного гостя – Миколая-Чудотворця – запалювали свічки, читали молитви. Кажуть, Миколай цілий день напередодні свята працює – випікає зірочки в дарунок дітям. Однак вони, потрапляючи до мішка святого, стають схожими на нього.

А ще у народних легендах та переказах святий Миколай постає як покровитель рибалок, заступник від стихійних лих та опікун диких звірів. Усе встигнути зробити він не може, тому йому повсякчас допомагають добрі ангели. Де лихо чи халепа, має линути молитва до Миколая-Чудотворця. Він і допоможе в скрутну годину, і порадить, і втішить.

Проте не можна ображатися, коли допомога не надійде швидко. Бо Миколай на небі не сидить, він на землі добро робить…

Літургія на день Миколая Чудотворця

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности, учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю — багате, отче, священно-начальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Слава: Кондак, глас 3: В Мирах, святий, священнослужителем показався ти, бо, Христове євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу твою за людей твоїх і спас неповинних від смерти. Ради цього освятив ти себе як великий таїнник божої благодаті.

І нині: Богородичний, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються,тапостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Про сучасні святкування дня Св. Миколая

Втрата Української самобутності.

Кожне народне свято в Україні має свою розмаїту самобутність. Вона виявляється в елементах обрядовості, варіантах пісень, іграх, забавах, прикметах, повір'ях тощо. Ця самобутність пов'язується з історичною особливістю формування української нації, що ввібрала в себе численну кількість близько споріднених племен. Не винятком тут є й одне з найбільших народних свят - свято зимового Миколи. Одначе, склалося так, що в східних та центральних регіонах України за час панування безбожницьких ідей і придушення всього народного, майже повністю булла знищена звичаєва традиція. Тому сьогодні, коли відбувається відродження традиційних народних обрядів та звичаїв, стала побутувати така думка, що миколаївські дійства є характерними лише для західних областей України.

Безперечно, в цих областях, завдяки більш сприятливим умовам, звичай святкувати Миколая, усталився. Тут, як і раніше, під це свято чоловіки старшого віку перевдягаються в «доброго Миколая» і заходять до оселі з подарунками для дітей; традиційно подарунки кладуть і під подушку, аби діти були чемними та слухняними, а вони відповідають на те вивченими віршиками, піснями, малюнками, грою на музичних інструментах і ін.; в громадських місцях, школах, дитячих садках влаштовуються вистави, де головною дійовою особою є святий Миколай, а поруч нього ангели й чортик.

Останнім часом цей звичай поширився і на Центральну та Східну Україну, і вже набуває своєї популярності. Діти сприймають це свято щиро, з великим захопленням і радістю. І для тих дітей, кого торкнулося свято, Миколай справді входить у душу, як добрий навчатель і довго очікуваний гість.

Разом з тим, спонтанно поширюючись по всій Україні, звичай святкування Миколая починає втрачати самобутність, все більше виявляє ознаки відірваності від традиційного народного коріння. До його змісту привноситься багато надуманого, такого, що суперечить як народним уявленням про образ святого Миколая, так і обрядовим дійствам, що пов'язані з цим святом. Скажімо, в сценарних розробках часто зустрічаються вирази на кшталт: "він прийшов до нас з далеких небесних просторів"; "звідси, з неба я бачу кожну дитину"; "у дитячий край щасливий йде весела вість, бо коником білогривим їде з неба гість" і т.ін. Але ж на білому коні традиційно з'являється інший Святий – це архистратиг Михайло, в якого своє призначення. А святий Миколай ніколи не мав білого коня. До того ж і вдягнутий він по простому. Ось як про це повідує легенда: "Аж за четвертим разом з'явився святий Миколай перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті, руки в грязі...

- Де ти був? - спитав Бог.

- Помагав мужикові воза з багна витягнути..."

Та чомусь нині одягають його не в просту одіж, а в дорогі шати. Звичайно, може на це мати свій вплив церковно-християнський життєпис святого Миколая. Та є його розуміння народне. Миколай допомагає нужденним, роздає дарунки і старається бути непоміченим, якомога менше звернути на себе увагу. Сівачем уславлює його споконвічна народна уява. До нього звернені наші молитви і молитви дітей. Так, саме молитви, а не листи, в яких замовляються подарунки: «...принеси мені велику ляльку». Та й звірі в його присутності стають миролюбними: «...сидить заєць поруч з вовком і не боїться його».

Традиційні Миколаївські забави.

А в тім, ще до початку (а в окремих місцях до середини) XX-го ст. це свято відзначалося по всій Україні досить гучно: з піснями, музиками, своєрідними обрядовими дійствами та забавами, коріння яких сягає дохристиянських часів.

В різних місцях миколаївські обрядодійства мали різні назви: обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо. За свідченням Климентія Квітки у Києві на Юрковиці їх можна було почути ще в 20-х роках нинішнього віку.

В середині 80-х років вдалося записати від стареньких жінок у селі Сахнівка на Чернігівщині своєрідне обрядове дійство «Гоцання», що раніше проводились тут на зимового Миколу. В основі його - пошанування дідусів і бабусь, всіх тих, у кого вже народилися внучата. Оповіді людей старшого віку в різних місцях України містять також уривки обрядових дійств, що колись пов'язувались з водінням кози на свята Введення та Миколая. Тексти миколаївської "Кози" вирізняються насамперед згадками про музик, про діда й бабу, про вовка, зайця:

Послухай, козо,

де в дзвони дзвонять, (2)

де в бубни бубнять, (2)

де в скрипки грають.

Гоп, гоп, козуню,

Гоп, гоп, сіренька,

гоп, гоп, біленька!

Погляди, козо,

на села й гради, (2)

чи нема зради.

Старая баба,

то тая зрада:

солому січе,

пироги пече,

а з носа каптить -

пироги мастить...

А в текстах миколаївських колядок - згадуються не лише музики, дід та баба, святий Миколай, але йде мова й про звичай варіння пива, відсутність ладу між людьми:

Чом же так нема, як було здавна,

як було здавна, а з первовіку,

а з первовіку, з первопочатку:

святим Миколам пива не варят...

Характерним для миколаївських колядок є змагання господарів і колядників-гоцальників в дотепах, жартах, каламбурах, знанні загадок, прикмет, прислів'їв, приказок, небилиць, скоромовок і т.ін.

Молитва до Святого Отця Миколая

Всеблагий Отче, Миколаю, предивний Ти наш Чудотворче,

усяку болість і недугу нам лікував Ти молитвами.

Своїм заступництвом від смерті Ти визволяв нас не один раз.

Опікою своєю пильно Ти відганяв біду прийдешню.

І щиро ми Тебе благаєм, о, потішителю наш скорий,

Іди до нас і стань на захист усіх людей,

що потребують Твоєї, Отче допомоги;

усіх отих, що потерпають від голоду, води, хвороби,

вогню чи пошесті, чи смерті, що нагло раптом підступає.

Охорони усе життя їм і особливо ту хвилину,

коли з дочасного у вічне, життя ми будем переходить.

І захисти нас, любий Отче, великий і предивний Творче!

щитом молитви пресвятої перед великим правим гнівом

Христа і Бога, захисти. Допоможи, о Миколаю,

щоб ми сподобились навіки разом з Тобою прославляти

і величати милосердя у Божій істині. Амінь.

22 січня – День

Соборності України

Мета: виховання нацiональної свiдомостi учнiв i людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина Української держави; поглиблення знань про iсторичний факт злуки українського народу, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого вивчення iсторiї та культурних надбань українського народу; виховання глибокої поваги та любовi до Батькiвщини.

22 сiчня День Соборностi Украни. Майже 100 рокiв тому це слово було вписане в iсторiю українського народу, але святковим днем українського календаря воно стало тiльки вiд недавна. Лише за умов державотворчих процесiв в Українi цей день набув своєї чинностi. Так трапилось, що на протязi багатьох столiть iсторичного розвитку Україна не мала власної державностi i єдиної територiї. Українськi землi належали багатьом державам: найбiльше Росiї, Литвi, Угорщинi, Речi Посполитiй, згодом Румунiї, Чехословаччинi.

Щороку 22 сiчня весь український народ iз вдячністю згадує тих героїв, якi боролися за об’єднання усiх нацiонально-демократичних сил українства, хто словом i багнетом намагався вiдродити незалежну Соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще з часiв Київської Русi, Галицько-Волинської держави, визвольної вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.

Реалiзувалась ця мрiя внаслiдок української революцiї 1917- 1920 рокiв, пiд час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i нацiональний дух українського народу, утворилися двi демократичнi держави - Українська Народна Республiка (УНР) та Західноукраїнська Республiка (ЗУНР). Нажаль, двi роз’єднанi держави не могли iснувати як єдиний полiтичний, економiчний органiзм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизацiї всiх українських земель у власнiй державi.

1 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР - Левицький, Цегелоський, члени директорiї — Винниченко, Петлюра, Андрiєвський, Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу.

3 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.

Директорія i Рада Народних Мiнiстрiв призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 сiчня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збiгався з рiчницею iсторичного IV Унiверсалу Цетральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостiйною, незалежною державою, отже вiн мав стати днем подвiйного всенародного свята — Незалежностi i Соборностi.

22 сiчня 1919 року на Софіївській площi, бiля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутностi десяткiв тисяч киян лiдери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свiй непохитний намiр збудувати єдину соборну Українську державу.

З раннього ранку мiсто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майорiли нацiональнi синьо-жовтi прапори, Софiївський майдан прикрашала трiумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.

В Актi злуки проголошувалося: «Однинi воєдино вливаються століттями відiрванi одна від одної частини Єдиної України, Захiдноукраїнська Народна Республiка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Надднiпрянська Велика Україна. Здiйснилися вiковiчнi мрiї, якими жили, i за якi вмирали кращi сини України. Однинi є єдина, незалежна Українська Республіка».

Міжнародний жіночий день

8 Березня

Чому Міжнародний жіночий день святкується саме 8 березня? Яка історія 8 березня? Чому Міжнародний жіночий день святкується саме 8 березня? Яка історія 8 березня? Все почалося на початку весни 1857 року, коли текстильщиці Нью-Йорку пройшли "маршем порожніх каструль" по Манхетену. Вони вимагали підвищення зарплати, поліпшення умов праці і рівні права для жінок. Демонстрацію звісно розігнали, але шуму у зв'язку зі своєю незвичністю вона наробила неабияк. Цю подію навіть стали називати Жіночим днем.

Прошло більше 50-ти років і в останню неділю лютого вже 1908 року, тисячі жінок знов вийшли на вулиці Нью-Йорку. Демонстрація ця, як можна здогадатися, була приурочена до того самого "Жіночого дня" 1857 року. Жінки знов стали вимагати виборчого голосу, виступили проти жахливих умов праці, і особливо проти праці дітей. Поліція одержала наказ розігнати демонстрацію. У хід були пущені шланги з брудною крижаною водою.

В наступному 1909 році Жіночий день знов був відмічений маршами і страйками жінок. У 1910 році соціалісти і феміністки провели Жіночий День вже по всій країні. Пізніше в цьому ж році делегатки поїхали із США до Копенгагена на Другу Міжнародну Конференцію жінок-соціалістів, де і зустрілися з Кларою Цеткін.

Надихнена діями "американських соціалістичних сестер", Клара Цеткін запропонувала поставити на конференції питання про те, щоб жінки у всьому світі вибрали певний день, коли вони привертатимуть суспільну увагу до своїх вимог. Конференція, в якій взяли участь більше 100 жінок з 17 країн, гаряче підтримали цю пропозицію поіменним голосуванням, результатом якого з'явилося виникнення Міжнародного дня солідарності жінок в боротьбі за економічне, соціальне і політичне рівноправ'я. Треба відзначити, що точна дата цього дня на цій конференції так і не була визначена.

Вперше Міжнародний Жіночий День був проведений 19 березня 1911 року в Німеччині, Австрії, Данії і деяких інших європейських країнах. Ця дата була вибрана жінками Німеччини, тому що цього дня в 1848 році король Пруссії перед загрозою озброєного повстання дав обіцянку провести реформи, включаючи невиконане введення виборчого права для жінок.

В 1912 року цей день жінки відзначили не 19 березня, а 12 травня. І лише з 1914 року цей день стихійно стали відзначати чомусь 8 березня. Так як Росія жила тоді на відміну від всієї Європи за юліанським календарем, то Міжнародний Жіночий День у нас в країні зустрічали не 8 березня, а 23 лютого.

В Росії цей день жінки відзначають щорічно з 1913 року. І ось, 23 лютого 1917 року в Росії знов наступив цей день жінки Петрограду, жінки вийшли на вулиці міста протестуючи проти війни. Деякі стихійні мітинги перейшли в масові страйки і демонстрації, сутички з козаками і поліцією. 24-25 лютого масові страйки переросли в загальний страйк. 26 лютого окремі сутички з поліцією вилилися в бої з викликаними в столицю військами. 27 лютого загальний страйк переріс в озброєне повстання, почався масовий перехід військ на сторону повсталих, які зайняли найважливіші пункти міста, урядові будівлі. Створена Рада робочих і солдатських депутатів, одночасно створений Тимчасовий комітет Державної думи, який сформував уряд. 2(15) березня Микола II відрікся від престолу. 1 березня нова влада була встановлена в Москві, протягом березня - по всій країні.

Таким чиномом, саме Міжнародний Жіночий День 1917 року став спусковим гачком, що привів до Лютневої революції, яка в свою чергу привела до Жовтневого перевороту і виникнення СРСР.

В СРСР 8 березня довгий час був звичайним робочим днем, але 8 травня 1965 року, напередодні 20-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні, Міжнародний жіночий день 8 березня був оголошений в СРСР святковим днем.

Багато хто сумнівається, що це свято дійсно "міжнародне". Проте, ще в 1977 році ООН прийняла резолюцію 32/142, призвавши всі країни проголосити 8 березня днем боротьби за жіночі права - Міжнародним жіночим днем. Цей день оголошений національним вихідним в республіках колишнього СРСР, а також в: Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго (там свято не "міжнародних", а конголезьких жінок), Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді. У Сірії 8 березня відзначають День Революції, а в Ліберії - і зовсім як День пам'яті полеглих 857 року.

1 квітня - свято сміху!

Усе-таки здорово, що є раз на рік день, у який можна безбоязно пожартувати.
Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям. Щоправда, першоквітнезнавці стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минулі роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку.

Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят - 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали "квітневими дурнями" або "першоквітневими рибами", бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

У Англії та британських колоніях Григоріанський календар увели 1572 року, а в Шотландії - 1600. Результат виявився той же, що й у Франції. Тільки тут його назвали All Fools' Day, тобто Днем усіх дурнів. Незабаром колоністи експортували цю традицію до Північної Америки та Австралії.

Найбільш популярними жартами американських школярів залишається кинутий на дорогу прив'язаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом "Чекаю стусана". Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна вата чи торт, заповнений ганчір'ям. Ще один розіграш популярний у містах, де є зоопарки. Один співробітник мимохідь кидає іншому: "Тобі телефонувала міс Фокс або містер Леон (що означає лисиця або лев), і просили перетелефонувати тебе їм за номером...". Далі дається телефон відділу звіринця, де перебувають лисиці чи царі звірів. Довірливий співробітник дзвонить і просить покликати служителя міс Фокс. Працівник зоопарку, думаючи, що над ним жартують, намагається відповісти якомога дотепніше, чим викликає обурення того, хто телефонує. Такий діалог може тривати досить довго, доки обидві сторони не усвідомлять, яка сьогодні дата.

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають "святом серця, а не держави". До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоров'я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: "Тридцять хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період - перші півроку після нападу, - і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя".

Звичай обманювати в день першого квітня існує майже в усій Європі й Азії. Початок цього звичаю губиться в сутінках старовини..

Римський ритор і філософ Апулей (II століття по Христі) першоквітневий обман виводив з римського свята на честь божества сміху — Risus. Це свято відбувалося навесні, коли дні робилися довші. Апулей пише: «Забави (ігри), які кожного року ми влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають яку-небудь нову вигадку. Ми — єдиний з усіх народів, що уласкавлюємо забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом».

В Англії перше квітня — це день усіх дурнів («all fools day»). Обманутий в цей день називається квітневим дурнем (aprilfool). У Шотландії першоквітневий обман називається «гонити шуліку» («hunting the gowk»).

У французів обман у день першого квітня називається квітневою рибою — «poisson d'avril». Походить ця дивна назва ніби від того, що в день першого квітня втік із в'язниці Людовик XIII. Він переодягнувся в одяг селянина і переплив річку, «як риба». Але таке пояснення викликає сумнів, бо звичай обманювати в день першого квітня значно старший у Франції, ніж перша половина XVII століття, коли жив Людовик XIII (1610-1643). Деякі дослідники вважають слово «poisson» зіпсованим «passion» — страждання і надають йому релігійного значення: страждання Ісуса Христа. Який це має стосунок до обману — невідомо.

У німців існує звичай в день першого квітня посилати хлопця до сусідів чи знайомих, щоб він побачив або попросив те, чого неможна ані побачити, ані попросити. Наприклад: голос якогось птаха або свист диявола. Це у них називається «in den April schicken» (посилати в квітень). Обманутий таким способом називається «Aprilnarr».

У нас, в Україні серед сільського населення цей звичай зовсім невідомий.Міське населення його знає. Імовірно, до наших міст цей звичай принесли німці не раніше, як у XVII столітті. В наших фольклорних матеріалах звичай обманювати в день першого квітня зовсім не занотований.

Так що є сенс сміятися цілий рік, а не тільки першого квітня.

Blog

Содержание