Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів
| Вид материала | Документы |
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
ТЕОРІЯ КУЛЬТУРИ ШКОЛИ В КОНТЕКСТІ ОСВІТНІХ РЕФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
Сучасні дослідження в галузі освіти характеризуються значним посиленням наукового інтересу до концепції організаційної культури. Для теоретиків освіти, особливо американських, організаційна культура стала однією з ключових позицій у дослідженнях, які стосуються організаційних змін в освіті. Крім того, теорія культури школи частково пояснює випадки неефективності освітніх реформ на рівні конкретних освітніх закладів незважаючи на те, що були задіяні впливові зовнішні фактори. Оскільки освітня система України перебуває в стадії модернізації, вважаємо за доцільне проаналізувати основні положення теорії культури школи, з огляду на те, що саме вивчення культури школи та її зміна є підґрунтям для планування та здійснення фундаментальних змін у системі освіти.
Зазначимо, що концепція організаційної культури зародилася в антропології. Так, антропологи визначають культуру як «систему загальноприйнятих значень і символів з їх прямими і непрямими значеннями, засвоєних свідомо та несвідомо, яка поділяється всіма членами соціальної групи» [2, 12]. Отже, організаційну культуру можна визначити як систему загальноприйнятих усіма членами організації позицій, цінностей, сподівань, ідей, які впливають на поведінку та спосіб дій членів організації [1].
Культура охоплює всі аспекти життя людини, включаючи спосіб людського самовираження, спосіб мислення, поведінки, вирішення проблем тощо. Тому очевидно, що культура притаманна будь-яким організаціям і певний тип організаційної культури впливає на ефективність діяльності організації. Так, американські теоретики освіти зазначають, що «сильна культура завжди була і залишається провідною силою у забезпеченні тривалого успіху в американському бізнесі» [1, 669]. Освітні організації не є виключенням. Батьки, вчителі, керівництво та учні часто відзначають, що школа, яку вони відвідують, має свої особливості порівняно з іншими навчальними закладами такого ж типу. Незважаючи на те, що визначати і контролювати культуру школи складно, вона є надзвичайно впливовим фактором існування шкільної організації. Саме ігнорування цього аспекту життя школи часто є причиною невдач освітніх реформаційних процесів. Більше того, американський дослідник Т. Серджіованні висловлює впевненість у тому, що культурний аспект існування шкільної організації пов’язаний з конкретними успіхами в навчально-виховному процесі [3]. Культура впливає на все, що відбувається в школі: стиль одягу шкільного персоналу, теми розмов учителів, їхнє бажання приймати зміни, навчальну практику, стиль взаємин між учителями, учнями, батьками, керівництвом школи тощо.
Потрібно зазначити, що визначення культури школи часто неоднозначні. Проте більшість із них визначають культуру школи як систему документально незатверджених, але визнаних усіма членами шкільного колективу норм, цінностей, переконань, традицій та ритуалів. Така система складається в кожній школі впродовж тривалого часу внаслідок спільної роботи членів шкільного колективу, спільного вирішення проблем та розв’язування різного роду суперечок. Комплекс неформальних очікувань і цінностей формує специфічний спосіб мислення членів шкільного колективу, впливає на те, як кожен із них почувається в колективі та поводиться в межах школи. Саме культура робить кожну школу особливою, що потрібно враховувати під час здійснення реформ освіти.
Отже, кожна школа як організація має свою власну культуру і культура однієї школи відрізняється від іншої. Відмінності між культурами різних шкіл спричинюють відмінності між навчальними досягненнями учнів, продуктивністю вчителів і успіхами шкіл взагалі. Тому під час здійснення змін у системі освіти, її удосконалення та модернізації необхідно враховувати особливості культури конкретних шкіл.
Література
- Burello L. Transforming context and Developing culture in schools / L. Burello, Reitzug U. // Journal of counseling and development. – 1993. – Vol. 71, July/August. – P. 669–677.
- Erikson F. Conceptions of school culture: An overview / F. Erikson // Educational Administration Quarterly. – 1987. – Vol. 23, № 4. – P. 11–24.
- Sergiovanni T. Leadership and excellence in schooling / T. Sergiovanni // Educational leadership. – 1984. – Vol. 41. – P. 4–13.
Корж-Усенко Лариса Вікторівна
Сумський державний педагогічний університет
ім. А.С. Макаренка, м. Суми
МІСІЯ УНІВЕРСИТЕТУ: КЛАСИКА І МОДЕРН
Актуальність теми пов’язана з необхідністю привернути увагу до осмислення таких концептуально – засадничих питань як перегляд традиційної усталеної місії університету, його призначення, мети, завдань, домінуючих функцій, власне сутнісних ознак вищої освіти крізь призму динамічних перетворень глобалізованого освітнього простору. Адже місія університету є критерієм формулювання стратегії, без чого перспективи його розвитку є примарними.
Університет як соціальний інститут зберігав свою цілісність упродовж багатьох століть, незважаючи на зміни структури і напрямів діяльності, зумовлені як національно-історичними особливостями, так і вимогами часу. Зазнавала суттєвих коректив і місія університету, що неодноразово доповнювалася, набувала іншого значення на різних етапах його становлення і розвитку.
Думки багатьох науковців сходяться на пріоритетності гуманістичної місії, а саме в тому, що університет покликаний не тільки гострити розум і память, але й розвивати особистість, її здатність до самоосвіти і прагнення до самореалізації, учити мислити критично і креативно, брати на себе відповідальність, самостійно приймати рішення в залежності від ситуації, формувати соціально-затребувану людину. Сучасні дослідники звертають увагу на те, що раніше університет сприймався як альма-матер для обраних, найбільш гідних студентів з відповідним культивуванням атмосфери елітності, вищості, а нині в контексті демократичної системи цінностей і реалізації ідеї масової вищої освіти в розвинених країнах, акценти зміщуються в бік потреби підготовки критичної маси молодих людей, потенційних носіїв нових ідей і практично доцільних рішень на користь суспільства.
На сьогодні місія університету є суттєво трансформованою, порівняно з первинним його покликанням. Пройшовши етап визначення університету як «храму науки» – місця передачі й поширення знань, пошуку істини, формування наукового пізнання, через обґрунтування єдності навчання, наукового дослідження і виховання, вона перетнулася з ідеєю організації його як освітньо-науково-промислового комплексу, своєрідного мегаоб’єднання, що підлягає законам ринку і бізнесу. Характерними ознаками сьогодення є створення корпоративних університетів, поширення прикладних знань, приєднання до промислових консорціумів, а отже, девальвація академічних цінностей, що спричинило проблеми кадрової політики, якості навчання і викладання – спільні для світового простору.
У XX ст. і відбулося суттєве розширення функцій університету, поглиблення професіоналізації змісту навчання. Сьогодні йому доводиться витримувати жорстку конкуренцію у виконанні традиційної функції підготовки й перепідготовки кадрів з курсами, майстер-класами, іншими сучасними експрес-формами. На порозі третього тисячоліття університет опинився перед вибором: або він запропонує нову регулятивну ідею, спробуючи віднайти свою «нішу» в модерній культурі, або йому доведеться прийняти правила гри бюрократичних, споживацько-зорієнтованих корпорацій, що загрожує йому як соціокультурному феномену втратою своєї унікальності.
Перед університетом відкривається ряд можливостей, які або допоможуть університету знову віднайти себе, або він ризикує остаточно позбутися свого істинного призначення, забезпечить збереження лідируючих позицій у вищій освіті чи перетворитися на одного з численних партнерів у мережі освітніх послуг.
Історичне покликання університету доби глобалізації визначається його постійною участю в діалозі культур. Адже університет – це унікальний соціальний інститут, здатний виконувати миротворчу місію, бути мостом миру і порозуміння між народами. Підсилюється соціальна місія університету – генерувати прогресивні ідеї, формувати та виражати громадську думку, оскільки університет як «інтелектуальне місто» має право на власну позицію.
Відтепер для функціонування університету як суспільної інституції замало виконувати нагальні соціальні завдання, дбаючи про духовне життя мешканців раціональної національної держави. Без сумніву, університет продовжує жити і працювати, проте принцип його роботи кардинально змінюється: або він керується логікою виробництва та споживання знань, пропонуючи якнайширший спектр освітніх послуг, або ж з щосили бореться з державою, що світовому рівні зменшує фінансування університету як публічного закладу. Натомість університет покладається на свої права, здобуті в культурі модерну.
Місія сучасного університету полягає в тому, що він не тільки повинен бути осередком культури, науки та освіти, але й стати центром комунікації, інформації та продукування знання.
Зміни сучасної університетської освіти повинні бути спрямовані, головним чином, на формування «нової людини», нового рівня світогляду вільної особистості, здатної діяти в обмежених умовах, у гармонії з оточуючим середовищем, коли у суспільстві має забезпечуватися рівне задоволення потреб у розвитку і якості життя, культури та освіти, включаючи можливості для прийдешніх поколінь.
Багато вітчизняних і західних інтелектуалів констатують кризовий стан сучасного університету, пропонуюючи різноманітні шляхи реформування і модернізації університетської освіти. Всі вони розуміють, що повноцінне збереження істинного покликання університету за сучасних умов – неможливе, оскільки докорінним чином змінюється суспільне середовище та його потреби.
Український університет також опинився в неоднозначному становищі та потребує негайних практичних рішень щодо удосконалення вищої освіти. Перед ним постає складне завдання – створення інституційної моделі, що сполучає філософію бізнесу із філософією культури, утилітарно-прагматичне з духовним, вузькофахове з загальнокультурним. Український університет, репрезентуючи не лише державу, але також народ і національну культуру при визначенні кола своїх завдань, повинен виходити, по-перше, з національних пріоритетів, продукуючи ідеї інтелектуалів, що далі їх розвиватимуть.
Потрібно пам’ятати, що головною особливістю при розробці нових стандартів вищої освіти є збереження позитивного вітчизняного освітнього досвіду. Це означає, що реформування університетської освіти полягає не в появі дедалі більшої кількості закладів і багатобальної системи. Йдеться про якомога доцільніше використання і розподіл наявних ресурсів з урахуванням нагальних потреб, реальних можливостей і перспектив.
Отже, для того, щоб реформувати університетську систему, необхідно спочатку створити сприятливі умови для втілення інноваційних ідей. При цьому слід ураховувати, що перш ніж втілювати будь-яку новацію в університетську практику, потрібно чітко вмотивувати її переваги порівняно з чинною системою вищої освіти України. Зараз відбувається перехід до нової історичної форми університету – глобального університету, який повинен визначитися із пріоритетністю своїх функцій, щоб не перетворитися на один із механізмів ринкової економіки.
Таким чином, на сучасному етапі університетська освіта опинилася в двозначному становищі: з одного боку, вона є рушієм науково-технічного прогресу, а з іншого – в надрах освітнього процесу увиразнюються консервативні тенденції до збереження стабільності та внутрішнього опору інноваційним явищам усередині галузі. Ці суперечності мають бути поєднані у найоптимальнішому варіанті з метою збереження класичної місії університету, що склалася історично, та визначення його нового призначення в інформаційному суспільстві.
Криуленко Лілія Євгенівна
Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, м.Луганськ
ІГРОМАЙСТЕР ЧИ ЗВИЧАЙНИЙ ВЧИТЕЛЬ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
(підготовка студентів у ВНЗ)
Активне оновлення педагогіки вищої школи спрямоване на удосконалення підготовки майбутніх учителів початкових класів, створення сприятливих умов для підвищення рівня інтелектуальної активності студентів, організацію творчої пізнавальної діяльності. Майбутніх учителів треба озброїти сучасними знаннями та дати їм належну практичну підготовку. Особливої актуальності набуває проблема формування не звичайного педагога, а педагога-ігромайстра, який вміє працювати активно, творчо і як актор! І найголовніше – вміє володіти дитячою аудиторією!
З метою якіснішої підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності з молодшими школярами потрібне оволодіння основами ігрової майстерності. Адже молодший шкільний вік – це вік гри, де дитина найшвидше сприймає навчання й розвиток через гру.
Звичайно, кожна дитина з радістю піде на урок до вчителя-ігромайстра, де включені ігри, пісні, танці, навчання й розвиток, а не до звичайного вчителя зі звичайним уроком за партою з програмними книжками. Ігромайстрів потрібно «вирощувати» в педагогічних ВНЗ, навчати основам ігромайстерності й організовувати практичну ігрову діяльність у школах. «Центром тяжіння» ігрового простору є ігромайстер. Саме він моделює ігрове спілкування, добирає доцільні ігри або блоки ігор, прогнозує конкретні результати, комплектує зміст ігор потрібним матеріалом, уводить в резонанс своєї гри ігровий простір, що виникає у полі гри і, тримаючи руку на пульсі емоційних вібрацій, корегує збуджену ним випромінювальну енергію всіх учасників ігрового процесу, спрямовуючи її на облагородження душ. Таким чином, гра є інструментом досягнення педагогічної мети.
Наприклад, пісня-прогулянка «Ми йдемо» стимулює розвиток творчих компонентів особистості, таких як уява, мислення, інтуїція, сприяє напрацюванню вміння генерувати ідеї, прищеплює уміння продуктивно діяти як в індивідуальному, так і в колективному плані. Від вчителя-ігромайстра гра вимагає здатності до імпровізації, гнучкості в демонстрації уміння створювати допоміжні сюжетні завдання й підводити дітей до їх розв’язання.
Ми йдемо! (пісня-прогулянка)
Ми йдемо, ми йдемо,
Ми шляхи долаємо.
Перешкоди ні на мить
Нас не можуть зупинить.
(Яма!!!)
Ми йдемо, ми йдемо,
Ми шляхи долаємо.
Перешкоди ні на мить
Нас не можуть зупинить.
(Сонечко!!!)
Ми йдемо, ми йдемо,
Ми шляхи долаємо.
Перешкоди ні на мить
Нас не можуть зупинить.
(Галявинка!!!)
Ігромайстер пропонує дітям піти на прогулянку, але попереджає про можливість на шляху певних перешкод. Наприклад, яма. Як будемо діяти? Діти пропонують варіанти подолання такої перешкоди (інтерактивне опитування). Ігромайстер підбиває підсумки «мозкового штурму» і, наголосивши на тому факті, що наша яма була невеличка, пропонує перестрибнути її. Якщо хтось не зробив цього, найближчі сусіди беруться за нього і нібито «перетягують» через яму. Вчитель просить поаплодувати виконавцям дій, адже вони рятували людину, не залишили її в біді. У такий спосіб активізують тих, хто надто кволий, млявий, неохочий.
Потім репетирують подолання інших перешкод, серед яких: тин, копиця, стежинка, галявинка, сонечко, хащі, дикі звірі, море. Інші перешкоди, що виникнуть під час прогулянки долають імпровізаційно відповідно до їх змісту. Останнім словом бажано назвати «друзі» (діти радісно обіймаються). План прогулянки і серію перешкод вчитель-ігромайстер повинен скласти заздалегідь. Ця прогулянка може відбуватися у класі, у коридорі чи на вулиці.
Літери, цифри, форми, кольори вчитель-ігромайстер також уводить в дитячий світ через гру. Наприклад, літери можна випікати вдома, шукати у класі, вигадувати казки про них, про їх форму і як вони здуваються (С), стукають себе у груди (Я), дзижчать (Ж), фиркають (Ф) і т.д. А ще літери гарно запам’ятовуються, коли їх викладають з різних матеріалів: камінців, паличок, ґудзиків, мозаїки, кубиків, пластиліну.
Ми провели опитування серед молодших школярів з метою з’ясування ролі вчителя в організації дитячих ігор. Аналіз цієї роботи дозволив зробити висновок, що для молодших школярів важлива не тільки сама гра, але й те, як саме її пропонують, проводять й оцінюють вчителі. Деякі вчителі відказуються від гри, роблячи акцент на зрілий вік. Ю.Ігнатович з цього приводу пише: «Если учитель молод, пусть он сам примет участие в играх; если же года или здоровье не позволят ему лично принять участие в играх, пусть он ими руководит… Обхождение его с детьми должно быть непринужденное, не опасаясь, что от этого пострадают его влияние и степенность».
Виділимо дві основні позиції керівництва (участі) вчителя-ігромайстра – «поза» й «усередині» поля дитячої гри:
| Позиція вчителя-ігромайстра | Варіанти та їх характеристика |
| Ігромайстер «поза» поля дитячої гри | Ігромайстер організовує гру, не приймаючи на себе ніяких ролей; разом з цим він дипломатично впливає на вибір гри, її атмосферу. |
| Ігромайстер не приймає участь у грі, але керує нею через інших дітей, які взяли на себе командні ролі. Цей варіант найбільш зручний; вміло дібрана дія вчителя здається дітям власним винаходом. Недарма А.С.Макаренко підкреслював, що «изобретать надо так, чтобы детям казалось, что они изобретают сами» | |
| Ігромайстер «усередині» ігрового поля | Вчитель-ігромайстер бере участь у грі в якості нейтральної особи, судді, члена журі, радника, консультанта, посередника. Здається, що вчитель «поза» грою, але саме він контролює її розвиток. |
| Вчитель-ігромайстер приймає участь у грі, керує нею, приймаючи на себе роль керівного характеру. У даному випадку його позиція найвигідніша, тому що командна роль надає йому права безпосереднього керівництва грою | |
| Вчитель-ігромайстер приймає участь у грі, але бере на себе рядову роль, підкоряючись правилам гри разом з усіма її учасниками. В даному випадку він може бути прикладом, стимулюючи хід гри своєю поведінкою. |
Навіть самий поверхневий погляд на гру та її можливості стверджує аксіому: кожна гра є педагогічною або за певних обставин може стати такою. Педагогічність гри характеризується передусім виводом гравців на вчинки, на співдію, на активне реальне культурне спілкування в найширшому розумінні цього слова! А значить – на новий рівень свідомості, знань, творчості. Допоможе дітям в цьому вчитель-ігромайстер.
Література:
- Ганніченко Т.А. Педагогічні засади використання дидактичної гри (лінгво-комунікативна підготовка фахівців індустрії дозвілля) // Педагогічні науки. 2009. №37.
- Степанова О.А. Научно-методические подходы к использованию игры в педагогической работе с младшими школьниками // Начальная школа плюс До и После. 2003. № 10.
- Шмаков С.А. Игры учащихся – феномен культуры. – М., 1994.
- Шуть М. Майстерність проведення гри. – К.: Шк.світ, 2007.
Лукащук-Федик Світлана Володимирівна
Тернопільський національний економічний університет
м.Тернопіль
ДОСВІД КАФЕДРИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ
У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Сьогодні питання формування культури безпечної поведінки у студентському середовищі набуває все більшого значення. Це пояснюється особливостями нашого часу – погіршенням екологічної ситуації і в державі, і в усьому світі, наслідками Чорнобильської катастрофи, великою кількістю аварій у промисловості і на транспорті, високим рівнем виробничого і побутового травматизму і смерті, загрозливими масштабами поширення наркоманії, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу в Україні. Суспільство сьогодні зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, матеріальних збитків, руйнування довкілля.
Проте, кожна епоха робить свій внесок у пізнання людини і природи, що передбачає необхідність відмови від застарілих даних, стереотипів мислення і поведінки. Нинішній період розвитку характеризується формуванням цілісного систематичного уявлення про людину, здоров’я якої визначається гармонійною взаємодією з навколишнім середовищем та суспільством. Отже, формування культури безпечної поведінки молодої людини в Україні неможливе без зміни сучасної вищої освіти і виховання, які повинні базуватися на розвиткові гуманістичного спрямування в освіті й підвищення ролі знання про людину.
Необхідність систематизувати знання з безпеки людини та навчити її основ безпеки постала вже давно. Вищий навчальний заклад залишається чи не єдиною установою, де майбутні фахівці можуть отримати необхідні знання з дисциплін, пов’язаних з безпекою. Але у вищих закладах освіти у визначенні поняття безпеки життєдіяльності переважає вузьке розуміння слова: фахівці з охорони праці ставлять акценти на безпеку у виробничих умовах, а фахівці з цивільної оборони – на безпеку в надзвичайних ситуаціях. Звичайно, обидва підходи розглядають дуже важливі та необхідні питання безпеки життєдіяльності, але не охоплюють цього питання повністю.
Аналіз досвіду викладання дисципліни «Безпека життєдіяльності людини» у вищих навчальних закладах в Україні свідчить про необхідність внесення доповнень і коректив у самі програми та процес викладання. Передусім це стосується медичних аспектів безпеки людини, що недостатньо висвітлюються та вивчаються.
Кафедра Безпеки життєдіяльності людини ТНЕУ заснована у 1992 році. Дисципліну «Безпека життєдіяльності» почали викладати з 1995 року. Враховуючи той факт, що в економічних вузах не було введено дисципліну «Основи медичних знань», як це було зроблено в університетах та педагогічних вузах (а також враховуючи, що всі викладачі за фахом медики), ми зробили акцент на медичні аспекти безпеки життєдіяльності.
В галузевому стандарті вищої освіти (2006 р.) в освітньо-професійній програмі підготовки бакалаврів напрямку 0501 – «Економіка і підприємництво» - вказується, що основним завданням інтегрованої дисципліни «Безпека життєдіяльності» є – «вивчення негативних факторів середовища мешканця та їх вплив на життя і здоров’я людини, набуття практичних навичок щодо захисту особистого життя за умови виникнення надзвичайних ситуацій».
Існують різні системи класифікації небезпек середовища проживання, але на наш погляд найбільш вдалою є класифікація небезпек за джерелами походження. Проте наявність небезпеки, ще не означає, що людині обов’язково буде нанесено шкоду здоров’ю. До розладів здоров’я переважно призводять конкретні вражаючі фактори, які залежно від наслідків впливу на організм людини розподіляються на шкідливі та небезпечні. Наше бачення реалізації освіти з дисципліни «БЖД» ґрунтується на вивченні впливу на організм комплексу суб’єктивних і об’єктивних факторів середовища, формування правильної соціальної позиції особи щодо власної безпеки та безпечної поведінки у повсякденних умовах, на виробництві та при умові виникнення надзвичайних ситуацій, формування культури, оволодіння певними навичками, що сприятиме підвищенню індивідуальної та загальної безпеки людини..
Один із критеріїв успішної роботи фахівця будь-якого профілю – це вміння забезпечити прийнятний рівень безпеки у своїй трудовій діяльності і поза виробництвом. Тому, навчальна програма інтегрованої дисципліни «Безпека життєдіяльності» на нашу думку має включати висвітлення наступних питань:
- перша медична допомога в разі виникнення надзвичайних ситуацій, нещасних випадків у побуті та на виробництві;
- основні етапи поширення, клінічні ознаки, шляхи зараження, наслідки та способи попередження ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, лептоспірозу. Засоби масової інформації відіграватимуть у даному випадку лише допоміжну роль та доповнюватимуть новими даними знання, отримані при вивченні БЖД;
- надання молоді знань по захисту та попередженню поширення наркоманії. Тільки вивчивши властивості дії наркотичних речовин на організм людини, матері, плоду та суспільства в цілому, молода людина може свідомо ставитися до проблеми наркоманії;
- питання з особливостей цивілізованого планування статевих стосунків, як етап статевого виховання молоді та профілактика венеричних захворювань, переривання вагітності, забезпечення народження здорової, бажаної дитини (це питання вже опрацьоване і висвітлюється як практична реалізація Національної програми «Планування сім’ї – 1995-1999рр.», Національної програми «Репродуктивне здоров’я – 2001-2005рр.» та Національної програми «Репродуктивне здоров’я 2006-2015рр.».
Окрім згаданих вище головних питань, молоді необхідно дати знання ще з багатьох медичних аспектів безпеки людини (щодо отруєнь у побуті, укусів отруйних тварин, нещасних випадків у воді, в лісі та ін..).
Таким чином, майбутні спеціалісти повинні знати, що нині є актуальним питання біологічного виживання народу України, його генетичного порятунку. Отримані знання із безпеки життєдіяльності дадуть змогу молоді забезпечити особисту безпеку і брати участь у розв’язанні загальнонаціональних проблем з безпеки життя та діяльності людини, суспільства.
Мазурік Олена Олексіївна
Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка, місто Луганськ