Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

Вид материала

Документы

Содержание Використана література Дидактико-методичне моделювання в системі фахової підготовки майбутнього вчителя початкової школи Проблеми іт підготовки фахівців організаційно-економічного управління Основні напрями оновлення змісту та форм Використана література Взаємозв’язок ринку освітніх послуг і ринку праці в контексті перспектив інноваційного розвитку україни

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.

Використана література:

1. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: Методологічні поради молодим науковцям / С.У. Гончаренко. – Київ-Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. – 278 с.
   
2. Дахин А.Н. Моделирование компетентности учасников открытого образования. – М.: НИИ школьные технологи, 2009. – 292с.
   
3. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк, А.В. Семенова та ін..; За ред. З.Н. Курлянд. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: Знання, 2005. – 399с.
   
4. Яковлєв Е.В. Комплексное моделирование высшего ученого заведения // Педагогика. – 2001. - №2.
   

Бахмат Наталія Валеріївна

Кам’янець-Подільський Національний університет імені І.Огієнка


ДИДАКТИКО-МЕТОДИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ В СИСТЕМІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ


Праця вчителя за своєю природою є особливою, своєрідною, досить складною, тому його підготовку в галузі професії слід спрямувати на формування конкурентноздатності та конкурентоспроможності для забезпечення реалізації основних завдань державних стандартів загальної початкової освіти. Тому до педагогів висувається ряд вимог, серед яких однією з універсальних є вміння орієнтуватися у модельному просторі, вміння моделювати.

В педагогіці моделювання успішно звикористовується для вдосконалення планування навчально-виховного процесу, оптимізації структури навчального матеріалу, управління пізнавальною діяльністю учнів, навчально-виховним процесом тощо.

Дослідженню проблем педагогічного моделювання присвячена велика кількість наукових праць (В.Андрущенко, Н. Бібік, В. Безпалько, В.Биков, М.Бурда, М. Вашуленко, В. Венда, А.Верлань, М.Гамезо, С.Гончаренко, М.Жалдак, Г.Журавльов, І.Зязюн, В. Кремень, Т. Колодько, Л. Красюк, В.Кушнір, В.Лапінський, М. Левшин, Б.Ломов, О.Ляшенко, Ю. Мальований, В.Рубахін, О.Савченко, В. Сластьонін, Н.Тітаренко та ін.).

Водночас, спостерігається відсутність системного дослідження, яке б відображало специфіку множинності об’єктів педагогічного моделювання, ієрархічно-моделювальну діяльність майбутнього вчителя початкових класів. Окремі питання використання моделей у теорії і практиці навчання ще недостатньо вивчені. Потребує також дослідження проблеми моделювання ситуацій, які відображають характерні риси готовності до професійної діяльності майбутніх вчителів початкових класів.

Процес моделювання являється „відтворенням характеристик одного об’єкта на іншому, спеціально створеному для їх вивчення” [2, 5]. Педагогічне моделювання (створення моделі педагогічних явищ і процесів) –процес побудови педагогічних моделей, що полягає у відображенні форми існування, будови, складу та структури функціонування або розвитку педагогічного об’єкта через розкриття компонентного складу й внутрішніх зв’язків, через визначення параметрів, що забезпечують можливість якісного й кількісного аналізу динаміки змін досліджуваного педагогічного явища [1].

Тому знання, вміння та навички моделювання мають суттєве значення у формуванні фахової компетентності педагога та в його майбутній діяльності. Наприклад, вчитель окрім того, що сам повинен вміти вчитися, володіти аналізом, узагальненням, порівнянням, зобов’язаний навчити цьому дитину. Школярі повинні здійснювати порівняння, виділяти істотні ознаки, включатися в роботу за мовленнєвою інструкцією тощо. І перед вчителем постає завдання навчити учнів встановлювати схожість предметів й їхніх властивостей певному зразку, визначати форму та розмір предмета, сформувати в дітей правильні прийоми довільного осмисленого запам’ятовування й відтворення на основі аналізу, виділення головного, групування матеріалу тощо.

Моделювання може являти собою вид діяльності, метод, інтелектуальну операцією, використовуватися у якості процесу, бути його характеристикою. Орієнтуючись на це, в процесі навчання в бакалавратурі для студентів розроблені спеціальні завдання на моделювання ситуацій в процесі формування різних інтелектуальних операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

В програмах для середньої загальноосвітньої школи (1-4 класи) [3] закладено досить широке коло їх використання в процесі пояснення, узагальнення та систематизації навчального матеріалу, при цьому майбутні вчителі початкової школи здійснюють такий тип роботи на будь-якій навчальній дисципліні. Для створення студентами певної ситуації та покроково описати дії педагога по формуванню однієї з мисленнєвих дій, потрібно застосовувати весь дидактичний і методичний арсенал знань, умінь та навичок.

Наведемо приклад, коли майбутнім фахівцям в галузі початкової освіти пропонується моделювання ситуації з формування у дітей логічної операції порівняння. Таку роботу пропонується виконувати в три етапи.

Підготовчий етап передбачає поділ студентів на групи для відпрацьовання такої ситуації на різних методиках відповідно під час пояснення, узагальнення або систематизації навчального матеріалу. Таке мікромоделювання на рівні дидактики і однієї методики відбувається в процесі обговорення. Презентуючи свої проекти з формування даного вміння в дитини, вже створюється ситуація, в якій кожен з них шляхом постановки запитань один одному виокремлював і вмів використовувати різноманітні знання і вміння виконання такої діяльності, міг дійти з іншими спільного рішення. Так майбутні педагоги в галузі початкової освіти розуміють комплексність вміння.

На другому, основному, етапі студенти відпрацьовують ситуацію за аналогією з використанням двох-трьох методик, застосовуючи механізми яких, вони відробляють ситуацію з формування вміння порівнювати в конкретної дитини. Завдяки виконанню такої роботи, у студентів формуються дидактико-методичні уміння, що носять характер комплексності.

Останній, інтегруючий етап передбачає орієнтацію майбутніх педагогів на конкретну дитину з її індивідуальними психологічними механізмами. Відбувається обговорення кожної із створених студентами ситуацій, визначаються колективно недоліки та переваги. Так вони вчаться працювати на особистісно орієнтованому рівні вже в процесі оводіння професією.

Моделюючи ситуації, майбутні вчителі початкової школи використовують різноманітні дидактико-методичні засоби, серед яких слід зазначити аудіювання, говоріння, читання, письмо; пропедевтичні вправи: виділення ознак, диференціювання істотного і неістотного, розчленування поняття, первинне узагальнення; складання практичних зразків моделей мислення – вправи на узагальнення пізнавальної суті порівняння (схеми, опори, моделі, складання правил, пам’яток) [4;5]; застосування різноманітних форм навчання (фронтальна, її поєднання із диференційовано-груповою, а далі –об’єднання попередніх із індивідуальною) тощо. Зазначені засоби являються основою реалізації принципів опори на індивідуальні особливості учнів, комплексності, диференціації навчання тощо.

Моделювання як процес сьогодні розглядається як найбільш сучасний, тому що при створенні ситуації, вміння виступають основою, підгрунтям набуття нових знань про зв’язки і залежності, виникнення нестандартних моментів в майбутній професійній діяльності. Отримані знання інтегруються, мають нову базу, набувають інших ознак якості під час входження студента в моделюючу ситуацію.

Ступінь готовності до фахової діяльності підвищується в залежності від того, наскільки студент оволодів знаннями й уміннями з кожної конкретної дисципліни, які проявляються в процесі виконання такого типу завдань.

Створюючи ситуації, слід орієнтувати майбутніх педагогів початкової школи на те, що при формуванні уміння у школяра, наприклад, операції порівняння, потрібно звертати увагу не на суто методичну сторону, яку діти повинні опанувати, а виокремлювати весь комплекс впливу, враховуючи умови середовища, в котрих здійснюється формування самої дитини та окремої її компетенції в різних галузях.

Таким чином, моделюючи ситуації, у майбутніх вчителів початкової школи крок за кроком здійснюється фахова підготовка шляхом формування інтегрованих комплексних умінь. Цей процес відбувається за допомогою використання студентами як дидактичних, так і методичних умінь. Дидактико-методичне моделювання передбачає орієнтацію на педагогічну спрямованість й активність особистості майбутніх педагогів в галузі початкової освіти.

Література

1. Павлютенков Е.М. Моделювання в системі освіти (у схемах і таблицях). – Харків: ВГ «Основа», 2008. – 128 с.
   
2. Колесникова И. А. Педагогическое проектирование: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений / И.А.Колесникова, М.П.Горчакова-Сибирская; Под ред. И.А. Колесниковой. — М: Издательский центр «Академия», 2005. — 288 с.
   
3. Програми для середньої загальноосвітньої школи, 1-4 класи, - К.: Поч. школа, 2006. – 429с.
   
4. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. - К.:Генеза,1999. – с.159-162.
   
5. Савченко О. Розвиток у молодших школярів здатності до самонавчання/Школа першого ступеня: теорія і практика: Збірник наукових праць Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. – Випуск 7. - Переяслав-Хмельницький, 2003. – с.15-21.
   

Жорняк Тетяна Степанівна

Донецький університет економіки та права, м.Донецьк


ПРОБЛЕМИ ІТ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО УПРАВЛІННЯ


В умовах нестабільної ринкової кон’юктури, обумовленої динамізмом, непередбачуваністю, мінливістю та складністю зовнішнього середовища, в якому функціонують заклади освіти України, особливої актуальності набувають нові принципи та методи управління. Фундаментальною і центральною стадією в системі управління будь-яким видом діяльності є процес проектування цілей розвитку та обґрунтування засобів їх досягнення. Будь-яке господарське рішення, що приймається в умовах ризику, потребує організаційного, соціально-економічного обґрунтування, прогнозування як можливого результату, так і умов його досягнення і реалізації.

Сьогодення національної системи підготовки фахівців – це складний етап структурного реформування в умовах перенасиченого ринку праці фахівцями економічного профіля і переходу на Болонську дворівневу систему бакалавр – магістр, скорочення обсягів і терміну навчання, підвищення вимог до випускників навчальних закладів з боку роботодавців. При цьому за висновками кадрових агенцій навички роботи з інформацією в умовах використання сучасних інформаційних систем стають одним з основних факторів успішного працевлаштування.

Традиційно якість підготовки фахівців пов’язана з вирішенням питань: кого вчити, чому вчити, кому навчати і як навчати.

Що стосується навчального контингенту (тих, кого вчити), необхідно виділити два істотні чинники, що впливають на якість їх підготовки як професійних користувачів ІТ: рівень двовузівської комп'ютерної освіти і наявність мотивації до опанування знань у галузі інформаційних технологій.

У мотивації студентів головну роль відіграє їх розуміння значення ІТ в їх майбутній професійній діяльності: чим вище буде їх посадове положення, тим більше масштабні завдання вставатимуть перед ними і тим більшу відповідальність доведеться нести за наслідки управлінських рішень, що приймаються.

В той же час, ані існуючі навчальні програми вузів з інформатики і ІТ, ані відповідна методична література повною мірою не відповідають сучасним вимогам до підготовки фахівців з економічного управління. Одна з причин цього полягає в тому, що вони розробляються і рецензуються переважно ІТ-фахівцями без врахування вимог фахівців з управління, тобто тих, на підготовку кого вони і мають бути орієнтовані. Через свій професійний менталітет автори подібних програм і методик при їх підготовці традиційно виходять з того, що можуть дати ІТ підприємству, хоча необхідно було б, навпаки, виходити з того, що потрібно підприємству від ІТ.

У межах вузівського курсу з інформатики і ІТ для майбутніх фахівців з управління повинні знайти місце дійсно важливі питання, пов'язані, наприклад, з умінням грамотно формулювати постановки економічних завдань для їх комп'ютерної реалізації; визначати склад і структуру економічних документів, необхідних для вирішення завдань з управління; розробляти схему проходження документів по робочих місцях фахівців з управління в ході рішення економічних завдань; проектувати інформаційні моделі, що відображають інформаційно-обчислювальні взаємозв'язки документів; описувати моделі, що дозволяють регламентувати права доступу і характер роботи фахівців з управління з документами; готувати електронні форми документів для вирішення економічних завдань і організовувати роботу з ними; працювати в середовищі автоматизованих систем документообігу і діловодства; орієнтуватися в роботі сучасних пошуково-довідкових і довідково-правових систем.

У реальному житті від коректності і ефективності вирішення вказаних питань часом залежить не лише якість підготовки управлінських рішень, але і існування самого бізнесу та його успіх.


Кізім Марина Валентинівна

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, м. Харків


ОСНОВНІ НАПРЯМИ ОНОВЛЕННЯ ЗМІСТУ ТА ФОРМ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

(ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ)


Актуальність теми. Сучасна цивілізація ступила на принципово новий – інформаційний, інноваційний шлях розвитку. Провідною світовою тенденцією стає глобалізація соціальних, культурних, та, звісно, освітніх процесів. У відповідності до цієї тенденції суспільного розвитку освіта повинна бути гнучкою, демократичною, безперервною та такою, що відображає досвід різних культур (національних, релігійних та ін.), тобто полікультурність, багатонаціональність та поліконфесійність суспільства є фундаментальними факторами, які зумовлюють зміст сучасної освіти. Післядипломна педагогічна освіта (підвищення кваліфікації), як складова частина неперервної освіти, також повинна відповідати цим вимогам.

Як зазначає Л.Колобова, полікультурність освіти передбачає:

– віддзеркалення в навчальному матеріалі гуманістичних переконань, ідей свободи і ненасильства;

– характеристику унікальних етнічно, національно самобутніх ознак в культурах народів світу;

– розкриття в культурах народів світу загальних елементів традицій, що дозволяють жити в мирі, злагоді, терпимості, гармонії;

– прилучення до проблем світової культури, розкриття процесів глобалізації, взаємозалежності країн і народів в сучасних умовах;

– гуманізм, демократизм;

– толерантність, терпимість до інших поглядів, звичок та особливостей різних народів, націй, релігій тощо [1].

Подальший розвиток освітньої системи повинен також передбачати можливість повнішого задоволення інтересів суб’єкту навчання. Потрібен такий освітній стандарт, який би допоміг кожній людині компетентно обрати власний життєвий шлях в умовах світу, що стрімко змінюється, визначити власну освітню траєкторію.

Як зазначає Н.Г. Ничкало, “сучасні тенденції в розвитку неперервної… освіти зумовлюють потреби постійної гнучкості в розробці та оновленні навчальних планів і програм, що сприятиме забезпеченню доступу до навчання в різних ланках неперервної освіти, створенню кожній людині умов, за яких би вона мала змогу почати навчання, перервати його у разі потреби, а потім знову його продовжити на будь-якому етапі”. [2]

Зрозуміло, що актуальні тенденції освітніх змін не могли оминути і післядипломну педагогічну освіту (підвищення кваліфікації), яка є важливою складовою неперервної освіти, освіти протягом життя. Адекватною відповіддю на сучасні вимоги до змісту та форм освіти стало запровадження в системі післядипломної педагогічної освіти (підвищення кваліфікації) кредитно-модульної форми навчання (поки що – у формі пілотних проектів), у тому числі і в Харківському обласному науково-методичному інституті безперервної освіти, який здійснює підвищення кваліфікації педагогічних працівників та керівних кадрів освіти області. Вона передбачає, зокрема, можливість вільного вибору кожним педагогом протягом усього міжатестаційного періоду спецкурсів, семінарів, які є цікавими та корисними саме для нього. Кредитно-модульна форма підвищення кваліфікації педагогів також передбачає дистанційну форму навчання (на другому та третьому році), що, безумовно, є дуже корисним, бо педагоги, по-перше, засвоюють сучасні інформаційно-комунікаційні технології, по-друге, мають змогу заощадити час та кошти. Що ж стосується полікультурності змісту підвищення кваліфікації, то у багатьох інститутах післядипломної педагогічної освіти, зокрема, у Харківському, Кримському, Вінницькому вже почали впроваджуватися відповідні курси.

Висновки. Таким чином, основними напрямами оновлення післядипломної педагогічної освіти (підвищення кваліфікації) є реформування її змісту у відповідності до вимог полікультурності в освіті, а також реформування її змісту шляхом запровадження кредитно-модульної форми навчання, важливою складовою якої є дистанційне навчання.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Колобова Л. В.  Поликультурное образование как педагогический феномен//Вестник ОГУ №9. – сентябрь 2006. – Ч.1. – С. 28-32.
   
2. Ничкало Н.Г.  Неперервна професійна освіта: міжнародний аспект // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І.А. Зязюна. – Київ: Вид-во “Віпол”, 2000. – С. 58-80.
   
3. Науково-методичне забезпечення переходу на кредитно-модульну форму навчання в післядипломній педагогічній освіті. – Харків: ХОНМІБО, 2008. – 136 с.
   

Коваленко Наталія Сергіївна, аспірант

Кіровоградський національний технічний університет, м. Кіровоград


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ І РИНКУ ПРАЦІ В КОНТЕКСТІ ПЕРСПЕКТИВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ


Сучасна трансформація українського суспільства знаменує рух назустріч людям, підносячи роль людини в процесі соціально-економічного розвитку. Основним суб’єктом суспільного виробництва стає творчий працівник інновативного типу, здатний відповідати на виклики майбутнього. Підготовка такого працівника потребує злагодженої дії механізмів ринку праці та ринку освітніх послуг [1] .

Проте, реформування української економіки виявило гостру проблему невідповідності структури та рівня підготовки кадрів новим вимогам сучасного виробництва, яке намагається рухатися за траєкторією новоствореної вартості, технологічної модернізації замість тиражування старих процесів і продукції. Механізми адаптації до ринкових змін, напрацьовані різнорівневими закладами освіти, діють здебільшого за логікою теперішнього формування ринку освітніх послуг, слабко орієнтуючись на сигнали ринку праці. Система підготовки спеціалістів та робітників безпосередньо не пов'язана з потребами підприємств, орієнтуючись переважно на ринкове співвідношення попиту та пропозиції на певний напрям підготовки тощо. Результати функціонування ринку освітніх послуг реалізуються поза його межами і остаточну оцінку одержують на ринку праці. В цих умовах дослідження проблеми взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг є вельми актуальною та злободенною.

Загальні питання реструктуризації знань, імперативи перебудови навчання в умовах глобалізації та науково-технічного прогресу, характеристики державного управління впровадженням інновацій в освіту, а також методологічні проблеми визначення потреби у кваліфікованих кадрах досліджено у низці наукових публікацій О.Грішнової, В.Онікієнка, І.Петрової, М.Семикіної та інших.

Водночас характеристика механізму взаємодії ринку праці й ринку освітніх послуг є дискусійною в теоретичному плані, а управління цим взаємозв’язком є недостатньо розробленим і застосованим на практиці.

Реалії реформування ринків праці та освітніх послуг в Україні висвітлюють значні суперечності їх розвитку. Ідеться, по суті, про наявний дисонанс між ними впритул до протистояння, коли продукт ринку освітніх послуг відкидається ринком праці, і не зважаючи на це, продовжує відтворюватися автономно від потреб кінцевих споживачів [1].

Імовірність працевлаштування й рівень заробітків працівників, які мають вищу професійну освіту, є значно більшими, ніж тих, хто має нижчу кваліфікацію, особливо якщо врахувати, що суттєвий попередній трудовий досвід переважної кількості працівників в умовах формування системи ринкового господарювання практично зне­цінився, а тому позиції молодих працівників і людей старшого віку багато в чому зрівнялися [2]. Реакцією стало суттєве підвищення попиту на вищу освіту. Це позитивно відбилося на ринку праці, який на даному етапі характеризується відносно високим освітнім рівнем зайнятого населення.

Одночасно використання освітнього потенціалу визначається зростанням рівнів зайнятості осіб із вищою освітою (як видно з рис.1), що свідчить про віддачу інвестицій у навчання. Аналіз розподілу найманих працівників на підприємствах країни за рівнем освіти та видами економічної діяльності показав, що в таких сферах, як сільське господарство, будівництво, промисловість, торгівля переважають працівники з неповною або базовою вищою освітою. З повною вищою освітою працюють у таких галузях економіки, як фінансова діяльність, операції з нерухомістю, державне управління, освіта тощо.



Рис. 1. Рівні зайнятості населення України за освітою, %

Практика довела, що освітній рівень підвищує шанси на одержання не тільки більш високих заробітків, але й роботи як такої. Рівень оплати праці значною мірою залежить сьогодні й від престижності професії - найбільш перспективними та високооплачуваними є нові професії з тих, що потребує ринкова економіка. Між тим з 2005 р. в Україні достатньо гостро постала проблема дефіциту кадрів робітни­чих спеціальностей (рис. 2).



Рис. 2 Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце (вакансію) за професійними групами працівників, осіб

Варто звернути увагу на те, що на фоні гострого дефіциту кадрів робітничих спеціальностей складається регресивна професійно-кваліфікаційна структура ринку праці. Більше 70% вакансій призначені для робітників масових професій і фахівців середньої ланки [3]. Із цього випливає висновок, що структурний дисбаланс на ринку праці має стійкий характер і зумовлений, головним чином, невідповідніс­тю професійно-кваліфікаційної структури підготовки кадрів вимо­гам ринку праці. Зокрема, кількість такої категорії найманих працівників, як технічні службовці (тобто технологів, конструкторів, інженерів різного фаху), зменшилася з 837,1 тис. осіб у 2000 р. до 727,3 тис. осіб у 2008 р. Кількість кваліфікованих робітників сільського та лісового госпо­дарства, риборозведення та рибальства за цей період знизилася від­повідно з 620 до 234,8 тис. осіб. Кількість операторів і складальників устаткування та машин зменшилася з 3112,2 до 2642 тис. осіб. Натомість суттєво зросла кількість представників найпростіших про­фесій - з 3637,6 тис. осіб у 2000 р. до 4866,6 тис. осіб у 2008 р. Також зросла кількість осіб, які належать до вищих державних службовців, керівників, законодавців (з 1464,5 до 1580,7 тис. осіб) [3].

Наведені дані можуть опосередковано свідчити про зменшення потреби у високо­освічених фахівцях різних галузей, що пов'язано з певним звужен­ням споживчого ринку, який наповнюється товарами вітчизняного виробництва. Якраз масове ввезення споживчих товарів імпортного виробництва зменшує потребу у висококваліфікованих працівниках виробничої сфери. Тому головним завданням державної соціально-економічної політики має стати розроблення дієвих заходів імпортозаміщення та стрімкий розвиток власного виробництва.

Отже, проведений аналіз ще раз підтвердив той факт, що ключову роль в суспільному розвитку відіграє науковий потенціал країни.

Головним завданням сьогодення є перетворення української нації в сучасну європейську, яка здатна ефективно відповідати на виклики глобалізації та протидіяти фінансовим, технологічним та інформаційним монопольним проя­вам. Як найважливіший пріоритет в освітній галузі варто відзначити необхідність збільшення обсягів підготовки висококваліфікованих фахівців — «інформаціональних робітників», які згодом могли б позиціонувати себе інтелектуальним ядром української нації. Це можливо забезпечити на базі інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку України, яка ґрунтується на високих технологіях, досягненнях фізики, генної інженерії, інформатики, комп'ютерної та телекомунікаційної техніки, сучасного менеджмен­ту тощо.

Список літератури:

1. Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування / [І.Л. Петрова, В.В. Близнюк, Г.Т. Куліков та ін.]; за ред. І.Л. Петрової; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – С. 128

2. Становлення середнього класу: домінанта національної стратегії України / [Баліцька В.В., Близнюк В.В., Крикун О.І., Мусіна Л.А., Скрипниченко М.І. та ін..]. – К.: Четверта хвиля, 2009. – С. 114 – 126

3. Статистично–аналітичний огляд стану ринку праці у І півріччі 2009 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ссылка скрыта


Костенко Ганна Геннадіївна

Сумський державний педагогічний університет, м. Суми