Geum.ru

Європейський союз

Вид материалаДокументы
3.1.1. Аналіз теми тижня: повернення інтересу україни до країн гуам на рівні двостороннього співробітництва
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

3.1.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: ПОВЕРНЕННЯ ІНТЕРЕСУ УКРАЇНИ ДО КРАЇН ГУАМ НА РІВНІ ДВОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА



Маючи «серединне» геополітичне положення Україна намагається не втратити своїх регіональних позицій. У цьому аспекті співпраця з сусідами та державами-учасницями ключових для нас регіональних угруповань залишається на порядку денному. Так чи інакше теперішня влада в Україні після року повного ігнорування ГУАМ на догоду Росії, знову змушена повернутися до переосмислення ролі офіційного Києва в цій субрегіональній організації. Привабливість ГУАМ для сучасної зовнішньої політики України обумовлюється кількома важливими чинниками. По-перше, для Києва ГУАМ все же залишається вдалим полем для реалізації українського впливу в регіоні й, по-друге, диверсифікованим «неросійським» джерелом енергоносіїв. Останній «плюс», звичайно ж, залежить від Азербайджану. Відповідно до заяв українського керівництва, ця країна є не лише давнім стратегічним партнером нашої держави, але й не має з нею жодних суперечок чи суперництва у сфері торгово-промислових відносин. Тож візит Президента України Віктора Януковича до Баку 28-29 квітня 2011 року не став унікальним за своїм змістовим наповненням. Тим не менше, за його результатами можна виділити декілька пріоритетних напрямів співпраці, у розробці яких зацікавлені обидві сторони.

Політичний діалог. На даному напрямі сторони засвідчили свою «відданість» раніше закладеному курсу. Не є таємницею, що ще на президентських виборах 2004 року офіційний Баку віддавав перевагу Віктору Януковичу. З українського ж боку завжди підтверджувалася територіальна цілісність Азербайджану, й цього разу Президент також не оминув питання мирного вирішення Нагірно-Карабаського конфлікту, таким чином відкрито розставивши пріоритети в українській зовнішній політиці на Кавказі явно не на користь Вірменії. Така «ідилія», до того ж, була підкріплена підписанням низки документів, серед яких: План заходів всебічного співробітництва між Україною та Азербайджаном на 2011–2015 роки, Спільна заява Президентів про подальший розвиток відносин стратегічного партнерства, Протокол Третього засідання Ради Президентів України та Азербайджану.

Зі свого боку Президент Азербайджану Ільхам Алієв пообіцяв виділити у найближчому майбутньому 1 мільйон доларів для завершення чорнобильського проекту «Укриття».

Економічне та інвестиційне співробітництво. Тут, звичайно, не можна не відзначити певних досягнень. У 2010 році рівень двостороннього торгово-економічного співробітництва повернувся на докризову позначку. Україна стала другим торгівельним партнером Азербайджану в СНД після Росії. Це, звичайно ж, великий «плюс» для двосторонніх відносин. Крім того, це дає можливість реалізації спільних інвестиційних проектів, яка передбачає їх фінансування у режимі 50/50 %, про що президенти домовилися під час зустрічі. Незалежно від території на якій будуватимуться об’єкти, – їх проектування та подальша експлуатація проводитимуться спільними зусиллями. Звичайно ж, є сенс обговорити перспективи розвитку співпраці у військово-технічній та аерокосмічній сферах; питання виробництва на території Азербайджану сільгосптехніки, автомобілів різних марок, які випускаються в Україні. По суті, у даному випадку Україна здобуде споживача на території всього Каспійського регіону, що можна вважати за неабияке досягнення. Адже доступ, наприклад, на ринки ЄС в цій сфері на жаль, нам поки що закритий.

Енергетика Україна розглядає Азербайджан у якості чи не найбільшого джерела енергоносіїв у своїх намаганнях диверсифікувати імпорт енергоресурсів і наповнити вітчизняну транзитну мережу «неросійськими» нафтою й газом. Саме до Азербайджану офіційний Київ звернувся після «газової кризи» 2006 року.

Саме енергетична сфера є чи не найважливішою для обох країн під час їхніх взаємовідносин в рамках ГУАМ. Саме ці дві країни продовжують реалізацію так званого проекту ЄАНТК (Євразійського нафтового транспортного коридору), запустивши, нарешті, 2010 року нафтопровід «Одеса-Броди» в аверсному режимі. Справді, домовленості щодо продовження нафтопроводу до Плоцька й Гданська, транспортування у 2010 році в Україну 1,5 мільйона тонн азербайджанської нафти є позитивними моментами. Але ж, проблемою стала її переробка. Першочергово, перебуваючи у конфлікті з РФ, Білорусь погодилася на переробку венесуельської й азербайджанської нафти на НПЗ у місті Мозир. Наразі ж суперечності вирішено, а мозирський НПЗ перебуває на «плановому ремонті»: якщо так продовжуватиметься й далі, перекачка каспійської нафти до ЄС через Україну Азербайджану стане просто невигідною. Купувати ж азербайджанську нафту, яка, до речі, якісніша за російську, для українських НПЗ з огляду на її високу вартість не особливо-то і вигідно Україні.

Обидві сторони, розуміючи це, єдиний вихід убачають у продовженні нафтопроводу «Одеса-Броди» до Балтійського моря. Зацікавлена Польща навіть пропонувала виділити відповідне фінансування у межах політики Східного партнерства Євросоюзу. Проте такі ініціативи так і залишилися не почутими. Тож без якихось змін про налагодження поставок азербайджанської нафти до країн ЄС в обхід Росії доведеться забути, що аж ніяк не на руку Україні. Адже її північна сусідка вже майже добудувала альтернативний українській транспортній системі нафтопровід «БТС-2».

Проте, не лише нафтові поставки стали пріоритетними під час переговорів двох президентів. Україна планує отримувати з Азербайджану і скраплений газ. Для цього на чорноморському узбережжі буде споруджено спеціальний термінал. До речі, у цьому контексті згадаємо нещодавні домовленості з Брунеєм щодо його будівництва. Планується, що до реалізації проекту залучаться ще й Грузія та Румунія. Відповідні домовленості були підписані між Україною та Азербайджаном у січні 2011 року в Давосі (Меморандум про співпрацю щодо організації постачання скрапленого газу в Україну). Передбачається, що у 2014 році Україна отримає 2 млрд. кубометрів скрапленого азербайджанського газу, а в 2015 році – вже 5 млрд. Проектна ж потужність терміналу становитиме 10 млрд. кубометрів блакитного палива. Тож як забезпечити його повноцінне завантаження – залишається загадкою.

Фактично, енергетичні домовленості з Азербайджаном є для України значним досягненням. По-перше, ми можемо отримати заміну російським нафті й газу у вигляді азербайджанських. По-друге, це особливо актуально на тлі нинішніх, поки що не надто успішних, спроб української сторони домовитися про зниження ціни на блакитне паливо, яке надходить з Росії. Можливо, сама перспектива диверсифікації українського ринку змусить «Газпром» бути поступливішим. Одначе, можливий і інший сценарій: не виключено, що Москва може досить жорстко відреагувати на такі заявки України й, зрештою, повністю притиснути її «до стіни». Не виключаємо й варіант, що українська сторона є просто учасником складної багатопозиційної гри Азербайджану щодо створення конкурентного середовища, навіть ажіотажу навколо своїх енергоресурсів між потенційними споживачами, починаючи від російського «Газпрому», Ірану, Туреччини, ЄС і консорціуму «Набукко» й закінчуючи чорноморськими державами, включаючи й Україну.