Християнсько-Народний Союз (Україна)

Вид материала

Содержание

Як правильно перебивати виступаючого
Метою перебивання може бути намагання
Як діяти коли Вас перебивають
Ви не знаєте відповіді
Зустрічні методи
3.2 Загальні навички дебатування
Способи дебатування
3.3 Помилки під час дебатів
Надто емоційна поведінка
3.4 Неприйнятні засоби дебатування
3.5 Заключні поради

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Як правильно перебивати виступаючого

На першому етапі кожен із виступаючих мав нагоду говорити одноосібно, кожен мав можливість оцінити сильні і слабкі сторони супротивника і переконливість його аргументів.

На другому етапі, якщо Ви помітили, що опонент у чомусь помилився, Ви повинні відреагувати. Не слід думати: “Я повинен вислухати його до кінця” – перебийте його негайно. На другому етапі надзвичайно важливо вміти миттєво реагувати, але перебивати опонента слід коректно. Тому, очевидно, що перебивати Вам буде значно легше, якщо Ви гарно підготовлені, адже Ви легко зможете знайти слабкі місця в аргументації опонента, швидко і точно помітити неточності і повідомити нові факти у потрібний момент. Вміння правильно перебивати опонента – досить грізна зброя і тому є важливим чинником у дебатах.

^ Метою перебивання може бути намагання:

примусити опонента втратити концентрацію, особливо якщо він виступає занадто добре;
створити незручності для виступаючого, ставлячи каверзні питання, згадуючи його попередні слова, яким він зараз суперечить, цитуючи членів його партії або поважних осіб тощо.

Не варто перебивати занадто часто, найкраще обмежити себе лише тими випадками, котрі справді матимуть значну силу. Якщо головуючий не дозволяє Вам перебивати надто часто, Ви можете “зіграти сцену”, апелюючи до нього безпосередньо, наприклад, такими словами: “Пане головуючий, п. N знову каже, що… але чи усвідомлює він, що…” або “Пане головуючий, п. N щойно висловив цікаві судження стосовно даного питання, але як він бачить практичне втілення своїх постулатів, якщо…?”

Іноді перебивання можуть бути жорсткими і прямолінійними:

“Поясніть, будь-ласка!”;
“Конкретні приклади, будь-ласка!”;
“Невже ви це серйозно?”

Як діяти коли Вас перебивають

Уявіть собі, що хтось намагається Вас перервати. Існують два основні підходи до цієї ситуації:

Ви знаєте що відповісти. У цьому разі залишайтесь холоднокровним і детально, ніби Ви пояснюєте дитині, дайте вичерпну відповідь. Спробуйте привнести певний ігровий елемент, скористайтесь почуттям гумору!

^ Ви не знаєте відповіді. У цьому разі спробуйте виграти час, вигукнувши:

здивовано: “Невже я недостатньо зрозуміло пояснюю?”

з показним обуренням: “Отже, Ви хочете сказати, що Вам нічого не відомо про (Ви нічого не знаєте)…!!!”
затримуюча тактика: “Можливо, Ви дасте мені можливість закінчити? Я ще повернусь до Вашого питання”
атакуючий маневр: “Ви б могли точніше сформулювати своє питання і сказати, що саме Вам не зрозуміло?” або “Пане головуючий, Я б хотів, щоб п. N вислухав мене до кінця, але можливо він має сказати щось важливе саме зараз. В цьому разі я зупинюсь.”

Завжди дуже важко, якщо Ви не знаєте відповіді. Тільки будучи гарно підготовленим, Ви зможете уникнути незручних ситуацій. І ще одна порада: ніколи не вживайте слів і тверджень, значення яких Ви не можете пояснити або обгрунтувати.

^

Зустрічні методи

Дебати – не хаотична навала несподіваних атак опонента, а стратегічна і тактична гра, одержати перемогу в якій означає переконати слухачів. Кожен може використовувати зустрічні методи, що є особливо важливими на другому етапі дебатів. Ми зазначимо лише деякі з них:

заспокоюючий протест: “Ви, певно, погано поінформовані”, маючи на увазі: “Ви зовсім не маєте рації”;
умовне схвалення: “Певна річ, Ви маєте рацію і до недавнього часу це дійсно було так, але я можу відзначити мінімум дві зміни…”;
ігноруюча тактика: Ви ігноруєте реакцію опонента і поверхнево розглядаєте його заперечення, водночас наводячи цілу лавину аргументів “за”;
відкладна тактика: Ви визнаєте, що опонент правий в чомусь одному. Визнаєте, що є певний сенс у його аргументах, але … зараз вони дещо недоречні… можливо вони стануть у нагоді пізніше… (при цьому прекрасно розуміючи, що “пізніше” ніколи не настане);
повторення: для того, щоб переконати аудиторію, Ви повторюєте своє повідомлення різними засобами, виразами і з різних точок зору. Ви по суті кажете одне й те саме, тоді як аудиторія не помічає, що Ви повторюєтесь;
підміна понять: при запереченні опонента Ви змінюєте його аргумент на “так, це певна річ, дуже цікаве питання”, в той час, як заперечення зовсім не є питанням. Далі Ви відповідаєте на “питання”.

3.1.3 Третій етап: заключне слово

Третя стадія дебатів є найкоротшою. Кожному із виступаючих надається ще одна можливість щось сказати. Все, що Ви збираєтесь сказати на цьому етапі, повинно бути викладено на папері. Це заключні слова, котрі Ви маєте виголосити під час дебатів. І вони повинні мати резонанс подібно до заключного акорду розкішної симфонії. Дуже ризиковано імпровізувати в заключній частині. Уявіть собі, що Ви не знаєте, що сказати і починаєте говорити на цій стадії тихим голосом, збиваючись і червоніючи. Цього завжди потрібно уникати. Записуючи фінальні слова на папері, Ви забезпечите успішне завершення дебатів. Якщо Вам спала на думку краща ідея завершення, Ви звичайно ж, повинні її використати.

Аби заключне речення було дієвим, необхідно, щоб у ньому ще раз наголошувалося на суті повідомлення, яке Ви хотіли донести до аудиторії.

Не спокушайтесь у заключному слові зайвий раз “вколоти” свого опонента; припустившись помилки не хапайтесь негайно її виправляти. Ви ще раз повинні чітко наголосити на суті повідомлення. Це не легко, але дуже важливо!

Після того, як кожен спікер сказав заключне слово, головуючий закриває дебати. Дебати закінчено і тепер аудиторія може визначити чиє повідомлення було найбільш переконливим і мало найбільшу вагу.

^ 3.2 Загальні навички дебатування

Як слухати

Ми слухаємо багато, але досить часто ми слухаємо погано. Люди можуть слухати швидше, ніж говорити; якщо ж ми слухаємо когось, то це означає, що в нас є достатньо часу. Під час слухання ми встигаємо думати про те “що ж сказати у відповідь” і саме тут приховується небезпека, оскільки в цих випадках ми слухаємо одним вухом і більше зосереджені на придумуванні влучної відповіді.

Слухання вимагає готовності слухати і розуміти те, що інший казатиме. Те ж саме стосується слухання політичного опонента: чим його точка зору принципово відрізняється від нашої? Але так само – що спільного в його та наших підходах? Слухання вимагає спокою і зосередженості – Ви повинні озброїтися саме цими якостями. Необхідно уникати ситуацій, коли Ви робите декілька справ одночасно. На противагу цьому, нотуючи почуте, ми покращуємо ефективність процесу слухання.

Слухання потребує уваги до сигнальних або структурних слів, а саме: спочатку/після того; насамперед/потім/з часом; по-перше/по-друге/по-третє; і; але; підсумовуючи; повторюючи… Якщо виступаючий використовує подібні слова, він чітко розставляє акценти і визначає, що він має на увазі: “Спочатку я вас ознайомлю з… , а потім - …”, “Підсумовуючи, хотілося б зазначити…”, “Повертаючись до того, що було сказано у третьому пункті…”.

Слухання також передбачає увагу до ключових слів. Це ті слова які Ви б використали надсилаючи дорогу телеграму. Як правило, це дієслова та іменники в тексті (наприклад: Я іду до річки можна перетворити на іти до річки). Значна кількість слів у нашій мові слугує лише для створення контексту і не мають великого значення, тому можуть бути випущені.

^

Способи дебатування

Окрім техніки перебивання опонента і зустрічних методів, про які йшлося вище, існує й багато інших засобів, що допоможуть провести дебати успішно. Важливо усвідомити, що супротивник користується тими ж засобами, що й Ви, тому готуйтесь таким чином, ніби Ви знаєте як саме їм можна протистояти.

Отже, корисно практикувати ці засоби двобічно – з одного боку застосовувати їх особисто, з іншого – вміти адекватно реагувати на них. Отже за допомогою різноманітних засобів Ви повинні вміти:

Стверджувати, що аргументи опонента в даному разі недоречні.
Доводити, що в опонента немає надійної аргументації.
Надавати якомога більше доказів.
Нагадувати опонентові його попередні слова поза контекстом, використовую-чи їх проти нього ж.
Звинувачувати когось у недоречних зауваженнях.
Спростовувати наведені супротивником приклади.
Протистояти супротивникові зауваженнями його ж колег по партії, які вони можливо робили раніше.
Протистояти узагальненням, звертатись до опонента з вимогою пояснити свою точку зору на конкретних прикладах.
Визначати хибну аргументацію опонента.

^ 3.3 Помилки під час дебатів

У цьому розділі зібрано чинники, уникаючи яких Ви зможете вдосконалити вміння дискутувати і запобігти непорозумінням під час засідань.

Неуважне слухання або неслухання взагалі

розмови з сусідом;
читання документів засідань;
розмірковування над власним виступом.

Невиразне мовлення

нечіткість;
занадто швидкий або занадто повільний темп мовлення;
намагання вразити довгими складними реченнями;
довгі та складні метафори.
спроба перебивати виступаючих, не дозволяючи їм закінчити свою думку (за винятком другої стадії дебатів, про що див. вище).

Порушення регламенту

відхилення від пунктів порядку денного;
невиконання розпоряджень головуючого;
виступи не по суті, невміння відрізнити головне від другорядного.

Занадто широкі узагальнення

Узагальнення є виведенням універсального правила з певної кількості конкретних випадків. Нерідко люди думають: “Це сталося зі мною одного разу, я вже маю досвід…” Не промовляючи цього вголос, вони вважають, що приклади з їхнього життя є ілюстрацією загального правила. Але це майже як у науковій діяльності: має бути проведено багато досліджень, значна кількість із яких повинна мати однакові результати, перш ніж хтось може сказати: “Загалом це правда, що…”

^ Надто емоційна поведінка

Перебуваючи у стані сильного емоційного збудження, людина часто не в змозі повністю контролювати себе, (як то кажуть “не зовсім у собі”). У такому стані вона може висловлюватися різко й упереджено. Унаслідок цього її твердження можуть стати:

менш переконливими;
незграбними і навіть образливими по відношенню до інших;
ганебними для самого промовця (часто вже наступного дня йому стає соромно за свою поведінку).

Негнучкість

Люди тісно пов’язані зі своїми звичками та звичаями. Вони нерідко сприймають нові й незвичні речі як загрозу; сильно переживають, коли потрібно застосувати свіжий неординарний підхід. Вони почуваються незахищено, коли повинні думати або діяти не так як звикли і заради того, аби уникнути переходу до чогось нового, часто змушені самі собі вигадувати виправдання або лжеаргументи.

Дріб’язковість

На засіданнях ми можемо занадто довго обсмоктувати дрібні деталі чиїхось виступів – якісь незначні помилки, яких припустився доповідач або аргументи, що їх він не розвинув достатньо. Ми знову й знову спекулюємо на цих дрібницях, хоча й визнаємо, що суть виступу і аргументи доповідача були неперевершеними, але… нам потрібно “виграти”, набрати бали, ми просто хочемо, щоб нас зайвий раз послухали… За будь-яку ціну ми прагнемо вийти переможцями з битви.

^ 3.4 Неприйнятні засоби дебатування

Перед тим як проілюструвати декілька видів неетичних засобів дебатування, зупинимось на деяких загальних принципах, які повинні стати основоположними для будь-якого політичного діяча:

Атакувати не опонента, а його переконання.
Піддавати критиці не риси характеру опонента, а його поведінку.
Демонструвати солідарність між колегами по партії під час публічних дебатів. Аби уникнути випадкової суперечки зі своїми однопартійцями безпосередньо на дебатах, проведіть спільну підготовку. Але навіть якщо хтось із Ваших колег каже дурниці – ніколи не розпочинайте суперечку в присутності інших осіб, оскільки ними це може бути розцінено як відсутність єдності у ваших лавах. Прибережіть коментарі для приватної розмови.

Беручи до уваги ці три принципи, доходимо висновку, що значна кількість засобів дебатування є неприйнятними для представників партії християнсько-демократичної орієнтації. Ми зазначимо лише деякі з них:

нападки на опонента з образливими зауваженнями чи коментарями:

Не варто: Я сумніваюся, пане головуючий, що він саме та людина, котра може робити подібні заяви.

Рекомендовано: Я сумніваюся, пане головуючий, що п. N має відповідні повноваження, робити подібні заяви.

намагання загнати опонента у глухий кут, роблячи висновки, що безпосередньо не випливають із його аргументів;
звинувачення опонента у вчинках, яких він не здійснював, або у словах, яких він не казав.

^ 3.5 Заключні поради

Беручи участь у дебатах і виступаючи публічно: