Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники

Вид материалаДиплом

Содержание


Андрій Яворський
Шкільна дисципліна
Шкільна дисципліна
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Література

  1. Білоусова В. О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи: Монографія. – К.: ІЗМН, 1997.
  2. Хлєбнікова Т. М. Організація учнівського самоврядування /Ж-л „Управління школою” №9, 2002.
  3. Науково-методичні проблеми формування оптимального педагогічного клімату в шкільному колективі: Монографія /Т. О. Грабовська, В. С. Де-мчик, Т. І. Шевченко, О. С. Слісаренко, Є. С. Спі-цин, С. Ставські. – К.: МАУП, 1999.
  4. Мистецтво життєтворчості особистості: наук.-метод.посібник: У2ч. / Ред. рада: В. М. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков та ін. – К.: ІЗМН, 1997. – Ч.2: Життєтворчий потенціал нової школи.
  5. Класний керівник у сучасний школі: Метод.посібник /В. М. Оржеховська, О. І. Пили-пенко та ін. – К.: ІЗМН, 1996.
  6. О. А. Жадько. Учитель – учень: досвід і шляхи розвитку демократичного стилю відносин. /Ж-л „Управління школою”, №25, 2003.




^

Андрій Яворський


Педагогічні умови формування свідомої дисципліни у сучасних молодших школярів


Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості – рис, що в нашому характері репрезентовані надто слабко. У їхньому формуванні значна роль належить навчально-виховному процесу, зокрема, шкільній дисципліні.

^ Шкільна дисципліна – дотримання учнями правил поведінки у школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов’язків, підкорення громадському обов’язку.

Показниками високого рівня дисцип-ліни є розуміння учнями необхідності дотри-мання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці, готовність і потреба виконувати загальноприйняті норми і правила дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни у школі та за її межами.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов’язку та відповідальності.

В основі дисциплінованості – праг-нення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.

Обов’язок – усвідомлена особистістю система суспільних і моральних вимог, що диктується соціальними потребами і конкрет-ними цілями та завданнями певного історич-ного етапу розвитку.

Відповідальність – якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

^ Шкільна дисципліна є умовою норма-льної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисцип-ліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є водночас і засобом вихо-вання школярів. Дисципліна сприяє підви-щенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати не-розважливі дії та вчинки окремих школярів.

Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності учнів. Ця регламентація має визначатися правами і обов’язками школярів, передбаченими Законом України „Про осві-ту”. Учням створено всі умови для навчання і праці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо виконувати свої обов’яз-ки. Повага учнів до закону полягає у свідо-мому дотриманні правил поведінки, дисцип-лінованості, боротьбі з порушеннями вимог шкільного режиму, допомозі педагогічному колективу в організації навчально-виховного процесу. Шкільна дисципліна визначається виховною метою школи, віковими особливос-тями учнів. Разом з тим вона відображає основні риси суспільної дисципліни.

У феодальному суспільстві дисципліна палиці господарювала і у школі. На малюнках і гравюрах того часу вчителя завжди зобра-жали із палицею або різками у руці.

Дисципліна у сучасній школі включає у себе виконання учнями вимог в учбовій та суспільній діяльностях, вона регулює пове-дінку учня, його зв’язки із дорослими, това-ришами, його ставлення до своїх обов’язків. Можна говорити про різноманітні, хоч і тісно позв’язані між собою, аспекти шкільної дисци-пліни: дисципліну учбову, суспільну, дисцип-ліну особистісної поведінки. Дисципліна у шко-лі виступає як багатогранне педагогічне явище.

Дисципліна є і методом виховання особистості учня, насамперед такої його якості, як дисциплінованість. Ця якість проявляється в організованості і точності учня. Вона пов’язана із відповідальністю і передбачає вміння учня керувати своїми бажаннями і потребами, своєю поведінкою.

Серед якостей, що забезпечують моральну спрямованість поведінки дітей, чільне місце займає дисциплінованість, що виявляється у здатності учня виконувати всі вимоги моралі. Дисциплінованість як риса особистості – це звичний для учня спосіб поведінки.

Фізіологічна основа дисциплінованості – динамічний стереотип. Однак дисципліно-ваність – це соціальна якість, в якій виявляються моральні звички, спосіб поведінки, який склався. Дисциплінованість пов’язана із розвитком вольових якостей школяра, бо вольові зусилля забезпечують стриманість, організованість, витримку. Дисциплінованість включає в себе велику групу моральних звичок загальної організованості, культури поведінки. Для дисциплінованих дітей характерна готовність докладати всі сили та енергію для своєчасного, точного і якнайкращого вико-нання поставленого перед ними завдання. Дисциплінованість виявляється також в умінні стримувати свою активність, коли це потрібно. Дисципліновані діти доводять розпочату справу до кінця, гальмують негативні спонуки й наполегливо формують у себе навички належної поведінки. Дисци-плінованість виразно виявляється і в умінні попередньо спланувати свої дії, організовано діяти за складеним планом.

Дисциплінованість дітей насамперед характеризується ставленням до вимог дорослих. Належна поведінка починається з слухняності, старанності у дотриманні вимог дорослих, потім у дитини з’являється здатність виконувати дисциплінарні правила самостійно, за власною ініціативою. Згодом, з набуттям досвіду дисциплінованої поведінки, у дітей з’являються можливості регулювати свою поведінку, заздалегідь планувати її, контролювати й оцінювати свої вчинки.

Важливим показником розвитку рівня дисциплінованості є мотиви діяльності. Тому знати мотиви поведінки дітей потрібно, щоб закріпити позитивні вміння та навички й успішніше виховувати свідому дисципліну. Знання мотивів допомагає також встановити рівень розвитку дисциплінованості в учнів.

Мотив, тобто безпосередній стимул до діяльності, надає поведінці школяра певного змісту.

Нерідко зовні однакові вчинки насправді відрізняються один від одного за мотивами, і, навпаки, різні вчинки можуть мати одні й ті самі мотиви. Так, двоє учнів одного віку дисципліновані, але один нама-гається добре поводитися, усвідомлюючи потребу саме так виконувати свої обов’язки, а другий докладає всіх зусиль, щоб нікому не поступитися першістю.

Вчинки молодших школярів в основ-ному викликані найближчими мотивами, загалом характерними для навчальної діяль-ності дітей цього віку. Досвід показує, що переважна більшість учнів 1-2-х класів з особливою цікавістю сприймає все нове, чого вчать у школі. Звідси випливає один з мотивів дисциплінованої поведінки – прагнення дитини бути хорошим школярем.

Дитина на початковому етапі навчання ще не усвідомлює себе членом колективу, не розуміє, що її поведінка має значення як для неї і вчителя, так і для всіх учнів у класі, що успіхи в навчанні й хороша поведінка кож-ного впливають на загальний успіх класу. Згодом діти починають розуміти, що дис-ципліна потрібна не тільки для власних успіхів у навчанні, а й для блага всього класу. У їхній поведінці виразно проступає прагнення, щоб у класі була добра дисципліна. Діти навіть роблять зауваження своїм товаришам.

Таким чином, визнання учнями дисцип-ліни як закону школи є ще одним мотивом позитивної поведінки. Наявність цього мотиву свідчить про вищий рівень мотивації дисцип-лінованої поведінки дітей молодших класів і є початком формування почуття обов’язку, відповідальності перед колективом.

Дотримуватися дисципліни у школі для молодших школярів нелегко. Навіть у дисциплінованих дітей спостерігаються не тільки епізодичні порушення, а й постійні. Епізодичними порушеннями правил поведі-нки, що найпоширеніші серед учнів молод-ших класів, є пустощі, розваги, грубощі у відповідь на зауваження вчителя, небажання виконувати вимоги інших, відмова допома-гати старшим, діти займаються сторонніми справами тощо. Стійкіші недисципліновані вчинки виражені у нехтуванні правил пове-дінки, навмисному їх порушенні, у протидії вимогам дорослих. Серед причин, що призводять до порушень дисципліни молод-шими школярами, можна назвати такі: не-сформованість позитивних мотивів, незакріп-леність навичок дисциплінованої поведінки, імпульсивність та невисокий рівень розвитку самоконтролю, недостатньо задоволене в позаурочний час спілкування з товаришами та прагнення якнайбільше виявити свою активність.

Отже, рівень вихованості, дисциплі-нованої поведінки в учнів молодших класів можна визначати за основними її складовими: готовністю точно й своєчасно виконувати вимоги інших, наявністю моральних мотивів поведінки (усвідомлення потреби дисципліни для всіх, дотримання дисципліни як закону в школі), володінням учнями певними навич-ками дисциплінованості, зібраністю й стри-маністю, умінням зіставляти затрачений час та зусилля з результатами роботи тощо. Одним з компонентів добре розвиненої дисциплінованості в учнів молодших класів є вияв власних зусиль, зацікавленості у дотриманні дисципліни в школі, що передбачає самоконтроль, обдуману пове-дінку, вміння оцінити її результат, вимогли-вість до себе та до інших.

Можна умовно визначити такі рівні розвитку дисциплінованості в учнів молод-ших класів:
  1. Готовність сприймати вимоги інших. Цей рівень забезпечує дисципліновану пове-дінку при наявності вимог і контролю з боку інших;
  2. Вищий рівень розвитку дисциплінованості. Характеризується зацікавленістю не тільки у власній дисципліні, а й у добрій поведінці учнів усього класу, що вже є одним з проявів свідомої дисципліни;
  3. Найвищий рівень розвитку дисципліно-ваності. Властивий тим учням, які володіють елементами самодисциплі-нування. Наявність цих елементів сприяє виявленню самостійності, сталості у поведінці незалежно від обставин.

Для вивчення індивідуального рівня дисциплінованості кожного учня класу можна скористатися різними методами. Насамперед доцільно повсякденно спостерігати за поведінкою дітей. Ця робота має бути спеціально організованою, плановою. У план спостережень за поведінкою учнів можна включити такі моменти: як учень реагує на зауваження вчителя (одразу приступає до занять чи зволікає й продовжує пустувати), скільки отримує зауважень, як часто порушує дисципліну, на яких уроках це буває. Корисно звертати увагу на моменти, коли учень відволікається від занять, визначити періоди найбільшої уваги. Вчитель, спостерігаючи за поведінкою учня, має помітити й зусилля, спрямовані на самодисципліну.

Зміст і план такої діяльності вчителя, звичайно, змінюються у процесі проведення відповідної виховної роботи з учнем. Важливо зазначити, як застосовані заходи вплинули на його поведінку.

Знаючи, яка поведінка у того чи іншого учня, вчитель може прийомами заохочення стимулювати школяра, а іноді висловлювати й обурення з приводу негативних вчинків. Аналіз процесу формування дисциплінованої поведінки дає можливість учителеві зро-зуміти, як дитина вчиться бути організо-ваною, додержуватися дисципліни.

Виховання дисциплінованої поведінки у молодших школярів здійснюється тим успішніше, чим краща дисципліна в класному колективі. Порядок у класі викликає в дітей бажання підтримувати його, поводитися дисципліновано. Якщо ж учень, особливо першокласник, не відчуває й не бачить порядку, він не розуміє, чого від нього вимагають, і не проймається повагою до правил поведінки.

Формування дисциплінованої поведін-ки в учнів молодших класів доцільно здійснювати поступово, складні вимоги членувати на окремі частини, бо засвоєння шкільних правил поведінки є новою, складною для них діяльністю. Розчленування складних вимог на окремі частини полегшує процес засвоєння правил поведінки, сприяє організації чіткої дисципліни й зумовлює відповідне ставлення до неї. Учитель ретельно перевіряє, як школярі виконують кожну з перелічених вимог. Якщо вчитель не дотримується цього принципу, в роботі немає потрібної чіткості й злагодженості, діти починають виконувати завдання не одно-часно, їхня увага розпорошується, бо ще не всі вміють самостійно організовувати свої дії.

Практика свідчить, що коли вчитель у перший період навчання в школі ставить перед учнем багато словесних вимог, не спираючись на конкретні приклади поведінки та відповідні вправи, то дитина не усвідомлює їх повною мірою, вони не стають керівництвом до дії. У тих класах, де вчитель супроводжує вимоги демонструванням пев-них зразків, учні не тільки добре знають пра-вила поведінки, а й краще дотримуються їх. На наступному етапі учень засвоює, що озна-чає кожна вправа, яка є одночасно і стимулом і гальмом, регулятором його поведінки. Зго-дом безпосередні словесні вимоги зумов-люють відповідну рухову реакцію.

Необхідною умовою формування дис-циплінованості є правильне оцінювання пове-дінки молодших школярів. Оцінюючи пози-тивний вчинок учня, учитель наголошує на тому, що основою поведінки є не сліпе підко-рення вимозі, а свідоме прагнення добре виконувати свої обов’язки. Потребу добре поводитися молодші школярі усвідомлюють за умови, коли вчитель зіставляє результати навчальної роботи з їхньою дисципліною, конкретно показуючи, наприклад, яку роботу виконав учень, що добре поводився, а яку – недисциплінований, тобто спирається на один з основних мотивів – прагнення якнайкраще виконувати свої обов’язки. Відсутність заохо-чення до хорошої поведінки применшує в очах школярів значення дисциплінованості, вони не відчувають задоволення від того, що добре поводяться.

Важливим фактором формування дисциплінованої поведінки є активізація власних зусиль, що виявляється насамперед в умінні аналізувати і контролювати свої дії. Самоаналіз потрібен для того, щоб учень знав, як він виконує шкільні правила, чи все робить як слід. Це досягається спосте-реженням за своєю поведінкою, її зістав-ленням із зразком, усвідомленням вад у своїй поведінці. Самоконтроль дає змогу вчасно „зупинитися”, коли учень зрозумів, що пога-но поводиться, усвідомити як взагалі він виконує поставлені вимоги (скажімо, чи не вживає грубих слів, не розпорошує увагу на уроці тощо).

Вияв молодшим школярем зусиль в організації своєї поведінки допомагає йому боротися з імпульсивністю в діях та вчинках.

Справді, якщо дитина сама зацікавлена в тому, щоб добре поводитися, вона нама-гається, перш ніж щось робити, обдумати свою поведінку, замислюється над результа-тами власних дій. Прагнучи позбутися імпульсивності, учень поступово навчається уникати негативних вчинків і виявляти активність там, де це потрібно, тобто опано-вує навички самостійної регуляції поведінки. В основу стійкої моральної поведінки покла-дено саме такі навички.

Починаючи з 3-го класу доцільно засто-совувати прийоми взаємохарактеристик. Від-верта думка учня про товариша добре сприй-мається й допомагає кожному подивитись на себе ніби збоку, сприяє формуванню само-критичності. Якщо учень критично ставиться до себе, він бачить не тільки свої досягнення, а й недоліки. У таких випадках він краще сприймає вимоги, зауваження вчителя, бо так само думає про свою поведінку.

Звичка аналізувати й контролювати свою поведінку робить учня обачним щодо участі у пустощах, недозволених розвагах, протидіє можливим небажаним впливам ровесників, оскільки молодші школярі схиль-ні до навіювання у поведінці, сприйнятли-вості як позитивних, так і негативних впливів. Вона передбачає бездоганну поведінку за будь-яких обставин.

Розуміння власних дій є необхідним для формування дисциплінованої поведінки. Завдяки правильному, адекватному усвідом-ленню не лише позитивного, а й обов’язково негативного у власній поведінці, виникає критичне ставлення до себе, що конче потрібне насамперед для сприймання вимог інших. Формуванню самокритичності сприяє така організація виховної роботи, коли учні не тільки знають про свої негативні вчинки, а й глибоко їх переживають. Якщо дитина не хвилюється з приводу своєї недоброї пове-дінки, то вона, звичайно, може це повторю-вати. Тому слід прагнути до того, щоб, не чекаючи осуду дорослих і товаришів, школяр сам пережив свій негативний вчинок, соромився його. Лише у такому разі він може адекватно сприйняти критику. Зауваження, вимоги інших сприймаються, коли учень уже готовий до цього. Якщо він незадоволений своєю негативною поведінкою, то докладе зусиль для її поліпшення.

Учням молодших класів нелегко пере-борювати вади власної поведінки, виходити за межі конкретної ситуації. Багатьом з них ще важко дотримуватися правил поведінки, керуватися віддаленішою метою (скажімо, щоденно бути уважним на уроці, щоб у кінці чверті мати добрі результати). Ось чому вони потребують різних заохочень, спеціальної під-тримки інтересу до навчання на уроці, відзна-чення їхніх успіхів у володінні собою тощо.

На початкових етапах оволодіння своєю поведінкою учні молодших класів потребують підтримки й допомоги дорослих, товаришів, яка виявляється як у роз’ясненні правил поведінки, пред’явленні відповідних вимог, так і в спеціальному стимулюванні, заохоченні до самодисципліни.

Належна стимуляція учнів, звичайно, тим потрібніша, чим менше сформовані у них звички добре поводитися. Поступово потреба у спеціальних заохоченнях до дисциплі-нованої поведінки зменшується, діти дося-гають такого рівня, що вміють поводитися дисципліновано й без відповідних стиму-ляцій. Практикувати їх немає потреби, бо це затримуватиме розвиток дисциплінованості у дітей – вони звикнуть до того, що добре поводитися варто лише тоді, коли їх чекає щось приємне (скажімо, цікава подорож, екскурсія). Розвиток дисциплінованості може гальмуватися і в тих учнів, які вже можуть прикласти власні зусилля для організації своєї поведінки, але ще не реалізують їх.

Отже, успіх виховання дисциплінова-ності у молодших школярів залежить від того, на якому рівні у них перебуває ця важлива риса характеру.

Поєднання вимог учителя з власними зусиллями учнів сприяє формуванню в них свідомої дисципліни, стійкої моральної поведінки.

Успіх роботи вчителя залежить не тільки від того, як розроблений зміст заняття, але і від методики його проведення. Поєднуючи пояснення, демонстрацію і вправи, вчитель формує елементарні норми культурної поведінки.

У початкових класах доцільно проводити з учнями систематичні заняття з культури поведінки. Форми проведення занять можуть бути різноманітними: бесіда, ігри, інсценізації, вправи. Як правило, бесіда, вправа, демонстрація є постійними формами роботи з дітьми, які можуть доповнюватися іграми та інсценізаціями.

Наприклад, на занятті з правил пове-дінки за столом завжди використовують демонстрацію, вправи. Вивчення правил дорожнього руху краще провести у формі гри, а на заняттях про уважність на вулиці основний час займе бесіда.

Конкретність і образність мислення учнів початкової школи потребує від вчителя використання наочності при формуванні у дітей знань з культури поведінки.

Засвоєння учнями правил поведінки проходить через конкретну ситуацію, в якій вони використовуються. Спочатку це ситуа-ція класу, школи, яка найбільше підконтро-льна вчителю і у якій він насамперед повинен навчити дитину правильно діяти.

Потім, працюючи у контакті з батьками, учитель знайомить дітей з прави-лами культурної поведінки вдома, на вулиці і в суспільних місцях. Поступове збільшення конкретних ситуацій, в яких дітям потрібно діяти за визначеними правилами, дозволяє привчити їх виконувати правила культурної поведінки при різноманітних обставинах.

Вправи не можуть проводитися тільки на заняттях, їх треба використовувати у повсякденному житті школи, класу. Діти повинні знати, що правила вивчені на заняттях, стають для них обов’язковими.

Всю велику кількість тем для спеціаль-них занять із молодшими школярами з фор-мування культури поведінки можна об’єднати навколо чотирьох основних розділів:
  1. Поведінка у школі: а) на уроці; б) на перерві; в) на шкільних святах.
  2. Поведінка вдома: а) акуратність і огрядність в одежі; б) вміння допомогти дорослим; в) порядок у дитячій кімнаті; г) поведінка за столом; д) ввічливі слова.
  3. Поведінка на вулиці: а) ти ідеш на прогу-лянку; б) правила дорожнього руху; в) сто-сунки із дорослими і однолітками.

4. Поведінка у суспільних місцях: а) у тран-спорті; б) у кіно, театрах, музеях, на вистав-ках і т. д.; в) у гостях.

Бесіди з кожної теми повинні мати свій особливий, специфічний зміст, але також варто повторювати питання, які обговорюва-лися в інших бесідах. Ці повторення, якщо враховувати вік дітей, необхідні їм не тільки як закріплення одного і того самого правила, в нових умовах, у новому оточенні те саме правило дитина бачить по-іншому, вона з ним ніби ще раз знайомиться.

Для того, щоб зробити заняття більш ефективним, вчителю необхідно підібрати факти із життя класу, школи, навколишньої дійсності. Щоб знайти такі факти, вчитель спеціально спостерігає за поведінкою дітей у шкільній їдальні, у дворі, в театрі, кіно, на ву-лиці. Він зауважує і помилки, які діти роблять, і те хороше, правильне у їх поведінці, на що можна буде спиратись у наступній роботі.

Пояснення на заняттях проводиться у різноманітних формах. Дуже багато користі дають бесіди вчителя з дітьми. Чому бесіди? Відповідаючи на питання, які ставить вчи-тель, учні доповнюють один одного, вислов-люють різні думки. З цього видно, як розуміють діти ті чи інші правила.

Висловлювання учнів дозволяють педа-гогу довідатися, що вже відомо дітям, а які правила їм мало знайомі або незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підводить підсумки бесіди, упорядковує все, що було сказане, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловлюваннях. Помилки дітей дозволяють вчителю судити про те, що добре відоме дітям, а які знання є для них новими. На закріплення і роз’яснення нових для дітей правил вчитель затрачає більше часу.

Головна робота з формування культури поведінки проходить у повсякденному житті школи, класу.

На помилки, які допускають діти, вчитель постійно звертає увагу так, щоб вони самі змогли їх виправити. Сам вчитель особливо уважно слідкує за своєю поведін-кою, стараючись у всьому показувати пози-тивний приклад.

У колективі вчитель так організовує взаємостосунки дітей, щоб вони самі прагнули виконувати правила поведінки. Таким чином і вчитель, і дитячий колектив ведуть контроль за виконанням відпрацьова-них на заняттях правил культурної поведінки.

Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль спілкування з іншими вчителями, батьками, учнями мають велике значення у формуванні культури поведінки школяра. А. С. Макаренко вважав, що вчи-тель повинен так віддавати розпорядження, щоб учень почув у його слові волю, культуру, особистість. Вчитель повинен бути тим прикладом поведінки, який хотів би наслі-дувати учень. Грубий вигук, різкий тон, непорядна форма оцінювання дій учнів, які мають місце у школі, безумовно усклад-нюють формування культури поведінки. Дис-циплінованість – це результат усієї виховної роботи, і як якість особистості формується поступово.

Заохочення учнів до організації дисципліни у своєму колективі, розвиток активності, віра у сили і можливості дітей – усе це допомагає формувати дисциплінова-ність як стійку якість.

Отже, учень має глибоко усвідомити, що його поведінка і ставлення до навчання – не лише його особиста справа, що його обов’язок як громадянина – сумлінно вчитися, зразково поводитися й утримувати інших від недостойних вчинків.