For over 50 years the Common Agricultural Policy (cap) has been a cornerstone of eu policy relating to farming and the rural areas

Вид материала

Документы

Содержание Залучення іноземного капіталу в банківський сектор україни Поняття довгострокових активів підприємства та елементів, що до нього входять Украина на мировом рынке золота Особенности китайской экономической политики

Подобный материал:

• Energy policy of Russia, 28.31kb.
• Тской models to model of mutual responsibility in an education sphere, to strengthening, 945.89kb.
• Данный Policy Brief подготовлен Кесилиш Club’ом при участии Клуба либеральной молодежи, 86.31kb.
• Copolco committee on consumer policy изучает вопросы обеспечения интересов потребителей, 16.44kb.
• " Monetary Policy and the Real Exchange Rate", 11.39kb.
• Європейський інструмент сусідства та партнерства україна Стратегія єс щодо України, 719.36kb.
• Д. С. Кулябов > Стандарты информационной безопасности, 1244.5kb.
• Foreign Policy Євген Морозов є виразником критичного погляду на політичну вагомість, 166.63kb.
• Правила разграничения доступа прд security policy Совокупность правил, регламентирующих, 137.1kb.
• Тема Введение. Политология как система знаний о политике (2 ч.), 41.33kb.

Літеартура

1. Державний комітет статистики України: [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: ov.ua

2. Пуригіна О.Г., Сардак С.Е. Міжнародна міграція: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 312 с. 255

3. Троян В. Українські вчені за кордоном: «відплив умів» чи збагачення // Всесвіт. – 2003. – №3.–4. – С. 133.


Фоменко А.

Донецький національний університет економіки і

торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,


ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ В БАНКІВСЬКИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ


Анотація. Проаналізовано основні аспекти залучення іноземного капіталу в банківський сектор України. Розглянуто причини інтеграції іноземного капіталу в банківський сектор країни, позитивні і негативні наслідки цього процесу.

Вступ. Транснаціоналізація банківських систем сьогодні у світі є об’єктивною реальністю. В даному контексті проблема доцільності входу іноземного капіталу в банківську систему України на сьогодні є актуальною.

В процесі інтеграції іноземного капіталу в банківський сектор країни зацікавлені обидві сторони: і ті країни, які виступають донорами банківського капіталу, і країна-реципієнт. Країни-донори зацікавлені щодо розширення своєї присутності в Україні. В той же час наша держава відчуває певний дефіцит фінансових ресурсів і зацікавлена в припливі нових фінансових ресурсів. Протягом всього періоду незалежності України відбувається зняття регуляторних обмежень і лібералізація доступу іноземного капіталу на внутрішній ринок України.

В Україні інтенсивне збільшення кількості іноземного капіталу припадає на 2005-2006 рік. Це було пов’язано зі вступом України в СОТ, та необхідністю лібералізувати внутрішній ринок, крім того відбувалось значне зростання доходів корпоративного сектору і доходів населення. Ці передумови сприяли активному проникненню іноземних інвесторів в банківську систему країни. В сукупному обсязі статутного капіталу іноземних банків найбільше значення мають такі країни: Російська Федерація, Кіпр, Австрія, Франція, Німеччина, Швеція [1].




Рис. Географічна структура іноземного статутного капіталу в українському банківському середовищі станом на 01.11.2011 р.


Незважаючи на досить велику кількість позитивних аспектів функціонування іноземних банків в Україні, слід звернути увагу на небезпеки, що супроводжують їх діяльність. Це значні ризики, як для макро- так і для мікроекономічного рівня ринку. Зокрема, ключовими серед них є підвищення волатильності фінансових потоків. Міжнародний капітал, на відміну від національного, більш складно піддається регулюванню.

За станом на 1 квітня 2011 р. частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків України становить 41,6%. При цьому в 2002 році в країні було лише 21 банк з іноземним капіталом, а частка цього капіталу в статутному капіталі усіх банків країни була тільки 12,5%. За даними НБУ про основні показники діяльності банків в Україні, у порівнянні з початком 2010 року частка іноземного капіталу зросла на 6%, тобто іноземний капітал все швидшими темпами вливається у банківську систему України.

Слід зазначити, що Україна у 1994 році підписала угоду про співробітництво з Європейським Союзом, ця угода ратифікована і ввійшла в дію з 1 березня 1998 року [2]. Окремими статтями цієї угоди передбачено, що Україна створює одинакові умови для роботи європейських компаній на своєму ринку, так як європейські країни створили такі умови для українських компаній. Таким чином НБУ чи уряд України не можуть прямо впливати на умови конкуренції між європейськими та українськими банками. Також слід пам’ятати, що незважаючи не те, що дивіденди від діяльності іноземних банків йдуть за кордон, самі банки зареєстровані в Україні, вони обслуговують потребу українських позичальників та виплачують податки до бюджету. Таким чином присутність іноземних банків на українському ринку має і позитивні сторони.

Слід зауважити, що в країні діє досить ефективний контроль з боку держави над банками з іноземним капіталом який досягається за допомогою статті 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» [3], згідно якому для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Таким чином, банки, які належать іноземним інвесторам, мають діяти у рамках національного правового поля. Це означає, що присутність банків з іноземним капіталом у банківській системі України повинна передусім відповідати інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяти залученню іноземних інвестицій, однак ніяк не загрожувати фінансовій безпеці нашої держави.


Література

1. Офіційний сайт Національного банка України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: gov.ua/ - Назва з екрану.
   
2. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами [Електронний ресурс]. - Режим доступу: da.gov.ua/laws/show/998_012 - Назва з екрану.
   
3. Закон України «Про режим іноземного інвестування» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: da.gov.ua/laws/show/93/96-вр/print - Назва з екрану.
   

Халак С. Г.

асистент кафедри обліку, аудиту і економічного аналізу

Буковинського державного фінансово-економічного університету

м. Чернівці, Україна


ПОНЯТТЯ ДОВГОСТРОКОВИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЕЛЕМЕНТІВ, ЩО ДО НЬОГО ВХОДЯТЬ


Ринкові економічні процеси останніх років змусили підприємства України переглянути свою політику щодо ефективності використання всіх наявних ресурсів з метою найшвидшого вирішення проблем конкурентноздатності та економічної стабільності.

Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.

У будь-якому дійстві виробництва взаємодіють два головні чинники: речовий, тобто засоби виробництва, і особистий – робоча сила. Засоби виробництва, будучи речовими елементами продуктивних сил суспільства, предметно втілюють досягнення науки і техніки. Вони беруть участь не лише у створенні споживчої вартості продукту, але і його трудової вартості [2, с. 157].

Витвором процесу праці з використанням засобів праці та предметів праці є певні споживчі вартості. Водночас засоби праці, як і предмети праці, будучи втіленням суспільної праці, витраченої на їх створення, є речовим втіленням вартості в умовах товарно-грошових відносин.

Серед вітчизняних вчених, що займалися дослідженням даної теми, треба відзначити наступних: Ф.Ф. Бутинець, П.Г. Вашків, П.І. Пастер, В П. Сторожук, Є.І. Ткач, Білухи, С.З. Мошенський, О.В. Олійник, Д.В. Шиян, Т.С. Муріна, І.О. Мазуркевич, Е.Е. Комар, І.О. Губарєва, О.А. Скоба, І.І. Цигалик та інші.

У сучасних умовах стрімко підвищується роль речових факторів виробництва, зокрема засобів праці, тобто довгострокових активів підприємства. Більшість науковців відносять до довгострокових активів лише основні засоби, адже, як правило, найбільша питома вага у вартості довгострокових активів промислового підприємства припадає саме на основні засоби. Проте, до довгострокових активів належать як основні засоби, так і земельні ділянки, нематеріальні активи, природні ресурси, довгострокові фінансові вкладення тощо [4, с. 305].

Довгострокові активи – це такі активи, які:

1) мають строк служби більше одного року (або більше одного операційного циклу);

2) придбані для використання в господарській діяльності (в бізнесі);

3) не призначені для реалізації (в останньому випадку – вони відносяться до складських запасів).

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками:

1) класифікаційні групи за ознакою матеріальності:

– матеріальні довгострокові активи (основні засоби, земля, природні ресурси);

– нематеріальні довгострокові активи (права користування майновою та інтелектуальною власністю);

2) класифікаційні групи за ознакою “підлягає амортизації”:

– довгострокові активи, які амортизуються (основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи);

– довгострокові активи, які не амортизуються (земля);

3) класифікаційні групи за ознакою процесу відтворення:

– відтворювані довгострокові активи (основні засоби, земля, нематеріальні активи);

– невідтворювані довгострокові активи (природні ресурси).

Кожний вид довгострокових активів може у свою чергу підрозділятися за складом та за функціональним призначенням [3, с. 393].

Як правило, найбільша питома вага у загальній вартості довгострокових активів припадає на основні засоби та нематеріальні активи, а тому виробничо-господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними засобами та нематеріальними активами, та від ступеня ефективності їх використання [1, с. 178].

Основні засоби є матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивного), так і за допомогою підвищення ефективності їх використання (інтенсивного). Значне нарощування основних виробничих засобів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального та фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливості конверсії. Тому економічно більш виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне навантаження наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою.


Література

1. Андрєєва Г.І. Економічний аналіз: Навч.-метод. посіб. / Г.І. Андрєєва. – Київ: “Знання”, 2008. – 263 с.
   
2. Власова Н.О. Фінанси підприємств. / Н.О. Власова, О.А. Крушова, Л.І. Безгінова – К.: 2007. – 256с.
   
3. Комар Е.Е. Визначення і класифікація основних засобів // Держава і регіони №3. – 2006. – 392-395с.
   
4. Мошенський С.З. Економічний аналіз: Підручник. / С.З. Мешенський, О.В. Олійник, Ф.Ф. Бутинець. – Житомир: ПП “Рута”, 2007. –704 с.
   

Цыбульник А.Г.

Озарина О.В., к.э.н., доц.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского


УКРАИНА НА МИРОВОМ РЫНКЕ ЗОЛОТА


Цена на золото растет уже 11 лет подряд. За последний год на международных рынках подорожало до 1230 долл. В таком росте «золотых» цен аналитики увидели формирование «золотого пузыря».

Золотой за­пас Украины оценивается в 26,8 тонны золота. Разместив в золоте лишь 2,7% зо­лотовалютных резервов, Украина по раз­меру золотого запаса занимает 50-е место в мире.

Сегодня золото приобретает статус инструмента инвестиционной привлекательности. Это процесс вложения временно свободных средств в золото в соответствии с так называемыми правилами, по которым работают «игроки» на финансовых рынках и по которым анализируется деятельность рынка золота в целом. В Украине распространенным способом инвестирования в банковские металлы является покупка слитков и монет из драгоценных металлов, размещение банковских металлов на текущих или вкладных счетах, золотой депозит.

При покупке золотого слитка физическим лицом налоговое обязательство не возникает. Это происходит только при продаже. «Золотая прибыль» включается в общую сумму дохода физического лица за календарный год и облагается налогом на общих основаниях по ставкам 15% и 17%, с учетом всех льгот и преференций.

Участники рынка уверены, что в бли­жайшее время золото продолжит доро­жать. Предложение этого металла на рынке не увеличивает­ся, а наоборот, постепенно сокращает­ся. Почти все круп­нейшие игроки глобального рынка, такие как Европейский Центробанк, ФРС США, центральные банки стран Азии, заинтересованы в росте цены на золото [4].

По подсчетам банкиров, на операции с золотом приходится более 70% всех операций с банковскими металлами. За шесть месяцев 2011г. спрос на желтый металл увеличился почти втрое по сравнению с периодом 2010г.

Привлекает украинцев никак не доходность металлических вкладов. Вкладчики рассматривают золото не как доходный и перспективный актив, а как актив с низким потенциалом снижения цены. Советник председателя правления Юнекс банка Анатолий Тимофеев предполагает, что к концу 2011г. цены будут колебаться в пределах от 1400 долл. до 1700 долл. за тройскую унцию. По мнению специалистов британского банка Standard Chartered РLС, цены на золото до 2014 года могут повыситься до 2 тыс. долл., а к 2020-му - до 5 тыс. долл. [1].

На сегодняшнем этапе развития банковской системы Украины банки являются мощными участниками финансового рынка. ОАО "БРОКБИЗНЕСБАНК", АО "ИМЭКСБАНК", ЭРДЭ Банк, ПАО "УКРГАЗПРОМБАНК", НБУ являются одним из крупнейших клиентов на международном рынке от Украины, которые закупают драгоценные металлы у иностранных банков.

Украина уже прошла первый этап формирования самого рынка. Этот этап заключался в соединении двух секторов: коммерческого рынка драгоценных металлов и рынка банковских металлов. На коммерческом рынке сосредоточены производители и потребители металлов. Второй сектор - это сектор банковских металлов, где сосредоточены инвесторы.

Для Украины важным сектором является рынок банковских металлов. Для его развития необходимо разрешить операции с банковскими металлами на межбанковском внебиржевом рынке. Биржевые торги проводятся с целью установления цены банковского металла на внутреннем рынке, которая учитывается в бухгалтерском учете. Украинская биржа драгоценных металлов – первая украинская консалтинговая компания, предоставляющая профессиональную помощь в приобретении (продажи) банковских металлов.

Чтобы рынок драгоценных металлов функционировал на полную мощность, он должен состоять из таких секторов, которые взаимодействуют друг с другом: биржевой рынок физических драгоценных металлов в стандартизированной форме и рынка срочных контрактов; межбанковский рынок драгоценных металлов; клиентский (розничный) рынок драгоценных металлов; рынок ювелирных изделий [2, с. 234].

Влиятельный орган в Украине, который регулирует деятельность рынка драгоценных металлов - это НБУ. Он сегодня очень серьезно думает над выпуском сертификатов, привязанных к золоту, которое есть в резервах. Такой инструмент будет востребован у населения, поскольку поможет людям диверсифицировать свои сбережения и защитить от валютных рисков.

ОАО «ЕВРОГАЗБАНК» предоставляет возможность проведения операций с банковскими металлами. Основными операциями Банка в данном сегменте станет проведение операций оптовой и розничной торговли банковскими металлами, открытие и ведение текущих и депозитных счетов клиентов в банковских металлах.

ОМС — это одна из массы финансовых услуг, какие предлагают банки, она походит на банковский вклад, но роль валюты играют обезличенные граммы металла.

Украинский рынок драгоценных металлов выйдет на докризисный уровень через 2-3 года. А пока его можно рассматривать как структурную единицу, которая подчиняется мировому сценарию развития рынка драгоценных металлов.


Литература

1. Руденко В. Металевий захист // Інвестінструменти. – С. 11-12.

2. Савчук Н. Пріоритетні напрями розвитку ринку дорогоцінних металів в Україні // Вісник ТНЕУ №5-2, 2010 р. – С. 231-236.

3. Мироненко В. Золотой исход // Инвестгазета. – 30.11-06.12.2009. – С. 42 – 44.

4. Галицкая О. Металлы будут дорожать // Экономические известия. – 13.04.10. – С. 5.


Чернышева Е.С.

к.э.н., доцент Озарина О.В.,

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского


ОСОБЕННОСТИ КИТАЙСКОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ


В начале XXI века во внешней политике Пекина появились новые ориентиры. К этому моменту Китай стал значимым игроком в мировой экономике. И теперь нацеливается на лидерство в мировой политике.

Китай стремится к политическому лидерству не с целью навязать миру коммунистическую административно-распределительную общественную модель, а для того чтобы стать равным странам, играющим ключевую роль в создании нового миропорядка, и продемонстрировать миру свою готовность нести ответственность за планетарное развитие. Основой притязаний на лидерство служит интеграция экономики Китая в мировую экономику на рыночных принципах [1].

Чтобы способствовать структурным изменениям, Китай развивает и поощряет импорт технологий, позволяющих развивать такие прогрессивные секторы экономики как производство программного обеспечения, новых материалов, телекоммуникационную индустрию, биотехнологии, здравоохранение, собственную систему образования, обучение студентов за рубежом (особенно в США и Японии) [2].

В сфере экономики в Китае действует смешанная модель, для которой характерно присутствие как государственных, так и негосударственных предприятий. Государство господствует во всех областях общественной жизни. Однако для смешанной экономики Китая характерны перекосы. Можно наблюдать, как в периоды, когда госсектор и власть берут на себя абсолютное лидерство, негосударственный сектор и рынок испытывают сильное давление и не могут играть свою обычную роль, что способно привести к кризису [3].

По ВВП с учётом паритета валют Китай на 2-м месте в мире (по данным МВФ 10,1 трлн. долл. США в 2010 г., прогноз на 2011 г. — 11,2 трлн. долл. США), уступая только США.

Китай лидирует в мире по добыче угля, железных, марганцевых, свинцово-цинковых, сурьмяных и вольфрамовых руд, а также древесины; является крупнейшим в мире производителем кокса, чугуна, стали и стальных труб, алюминия, цинка, олова, никеля, телевизоров, радиоприемников и мобильных телефонов, стиральных и швейных машин, велосипедов и мотоциклов, часов и фотоаппаратов, удобрений, хлопчатобумажных и шелковых тканей, цемента, обуви, мяса, пшеницы, риса, сорго, картофеля, хлопка, яблок, табака, овощей, шелковичных коконов; имеет крупнейшие в мире поголовья птицы, свиней, овец, коз, лошадей и яков, а также лидирует по вылову рыбы. КНР является крупнейшим мировым автопроизводителем. Ежедневно выпускается 427 тыс. автомобилей (24,6% в пров. Хубэй, 18,1% в пров. Гирин, 15,7% в Пекине). [2].

Китай ─ это единственная страна в мире, где существуют и создаются совместные предприятия, а также успешно функционируют специальные экономические зоны. Сейчас в Китае действуют 5 специальных экономических зон (СЭЗ): Шэньчжэнь, Чжухай и Шаньтоу созданы в провинции Гуандун, Сямэнь в провинции Фуцзянь, провинция Хайнань, где сосредоточены высокотехнологичные предприятия. В них зарегистрировано около 40 тыс. предприятий с иностранными инвестициями - 15% от их общего количества в Китае. Инвестированные в СЭЗ иностранные капиталы составляют около 20 млрд. долл. США - около 12% всех привлеченных в КНР прямых зарубежных капиталовложений. СП в Китае является формально самостоятельным хозяйственным субъектом, но на практике ведомство, руководимое китайским участником, контролирует хозяйственную и финансовую деятельность, планы развития СП. В 2006 г. принято решение о создании в Китае совместного казахстанско-китайского предприятия по производству проката из бериллиевой бронзы. В 2011 г. два мировых автопроизводителя, GM и VW, создали в Китае совместные предприятия для производства электрокаров. Российская топливная компания и Государственная электросетевая компания Китая 29 февраля 2012 г. подписали генеральное соглашение о создании СП в сфере возобновляемой энергетики.

В Китае проводят множество промышленных выставок разных направлений, что способствует внешнеэкономической деятельности, такие как «Международная китайская выставка стекольной промышленности», «Международная выставка санитарного оборудования, систем отопления и кондиционирования воздуха», «Международная китайская выставка хлебопекарной промышленности в Пекине», «Китайская пекинская международная выставка оборудования для переработки и упаковки пищевой продукции» и т.д. [4].


Литература

1. Василий Михеев: Роль Китая в глобализирующемся мире ─ [Электронный ресурс] ─ Режим доступа: ссылка скрыта
   
2. Экономика КНР ─ [Электронный ресурс] ─ Режим доступа: ссылка скрыта
   
3. Экономика и управление в зарубежных странах ─ 2010. ─ №7. ─ с. 38-47
   
4. Украина-Китай: ряд общих совместных проектов в аграрном комплексе. [Электронный ресурс] ─ Режим доступа: ссылка скрыта
   

М.В. Чорна, д-р. екон. наук, доцент,

Харківський державний університет харчування та торгівлі

С.В. Глухова, канд. екон. наук,

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»


стратегічні напрями розвитку інноваційної діяльності підприємств будівельної галузі


Трансформаційні процеси, які відбуваються у вітчизняній економіці, характеризуються наявністю та поглибленням кризових явищ. З огляду на це, першочерговим завданням підприємств будівельної галузі стає пошук шляхів раціоналізації та удосконалення своєї діяльності з метою забезпечення стійкого розвитку шляхом здійснення ефективної інноваційної діяльності. В цих умовах пріоритетними стають питання визначення основних стратегічних напрямів здійснення інноваційної діяльності.

В попередніх дослідженнях авторів [1, с. 187] обґрунтовано сутність інноваційної діяльності та її характерні особливості: цільова спрямованість інноваційної діяльності (отримання максимального прибутку); варіативний розподіл отримання результату (кінцевий результат – інновація або удосконалений продукт); обмеженість досягнення цілей обов’язковою умовою (найповніше задоволення потреб споживачів); дуалістичний характер отримання результатів в часі.

Форми прояву інноваційної діяльності та пріоритетність її особливостей безпосередньо залежать від галузі, в якій вона здійснюється. Нормативно-законодавча база України [2, стаття 23] визначає будівництво як процес: здійснення нового об’єкта будівництва; реконструкції, реставрації або розширення існуючих об’єктів; організації комплексної забудови території. В енциклопедично-довідниковій літературі [3, с. 141] окрім зазначених, представлені також підходи до трактування «будівництва», як науки про спорудження будов; частини загальної техніки, що охоплює правила конструкції, обчислення й досліди різних будов.

Таким чином, «будівництво» можна розглядати як безпосередній процес зі зведення або реконструкції будівель та споруд, так і комплексну економічну діяльність, що включає в себе не лише будівельні процеси, а й наукову та дослідну діяльність.

Аналіз фахових наукових джерел [4, с. 23; 5, с. 204–205] виявив коло специфічних особливостей функціонування підприємств будівельної галузі: скорочення обсягів діяльності та фінансування будівельної галузі внаслідок світової економічної кризи; низький рівень рентабельності будівельних підприємств; значна зношеність основних засобів, яка спричинена скороченням інвестицій у дану галузь; низька культура ведення будівельно-монтажних робіт; низька якість будівництва через існування ремонтно-будівельних, екологічних та соціальних проблем.

При цьому науковці Л.В. Беззубко, Р.І. Грінченко [6, с. 8; 7, с. 1;] зазначають, що вирішення даних проблем полягає в активізації інноваційної діяльності будівельних підприємств за наступними напрямками: підвищення конкурентоспроможності; зниження собівартості будівельної продукції; скорочення термінів будівництва; вдосконалення організаційної структури будівельних підприємств; зниження матеріало- та енергомісткості; підвищення екологічної безпеки будівництва, енергозбереження.

Таким чином, коло проблем, які сьогодні існують в будівельній галузі, можна систематизувати за характером їх прояву, а саме: економічні, технічні, соціальні та екологічні. При цьому підкреслимо, що дані проблеми за своїм змістом є спорідненими з функціями, які виконує будівельна галузь. Тобто, можна зробити висновок, що існування зазначених проблем перешкоджає галузі в повному обсязі виконувати свої функції, що тим самим уповільнює не тільки розвиток самої галузі, а й всіх сфер національного господарства в цілому. Тому інноваційна діяльність повинна спрямовуватись на вирішення проблем за кожним з напрямків та забезпечувати оптимальне виконання всіх функцій будівельної галузі.

Ґрунтуючись на сучасних особливостях функціонування галузі будівництва, шляхах активізації інноваційної діяльності та обґрунтованій раніше її специфіці, можна виділити основні стратегічні напрямки розвитку інноваційної діяльності будівельних підприємств, що визначаються цільовим спрямуванням інновацій, а саме – технологічний, економічний, соціальний та екологічний, цільовим спрямуванням яких є вирішення відповідних сучасних проблем.