Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана, 926.17kb.
- Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 8214.57kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни львівський національний університет, 69.32kb.
- Кость історія української журналістики, 4185.92kb.
- Львівський національний університет імені Івана Франка ватаманюк остап Зіновійович, 565.2kb.
- Консульське право, 4328.16kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 603.97kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 142.27kb.
- Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 106.69kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 596.31kb.
АКТУАЛЬНОСТЬ ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКОЙ И КУЛЬТУРНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ „ШЕСТИДЕСЯТНИКОВ”
Яртысь Анатолий
Высветливается общественно-политическая и культурно-просветительсткая деятельность „шестидесятников” – новой генерации украинской интелигенции: И. Дзюбы, Е. Сверстюка, И. Свитличного, Лины Костенко, В. Симоненка, В. Стуса, М. Винграновського и других. Отслежены их попытки мирними способами возродить национальную традицию в духовной культуре Украины в период тоталитарного режима, отстаивание ними демократичних прав и свобод.
Ключевые слова: „шестидесятники”, дисидентское движение, национальная традиция, возрождение духовной культуры, демократичные права и свободы, свобода творчества.
ACTUALITY OF SOCIAL-POLITICAL AND CULTURAL-ENLIGHTENING
ACTIVITY OF “MEN OF THE SIXTIES”
Yartys’ Anatoliy
The article deals with the social-political and cultural-enlightening activity of “men of the sixties” – a new generation of Ukrainian intelligentsia: I. Dzyuba, Y.Sverstyuk, I.Svitlychnyy, Lina Kostenko, V.Symonenko, V.Stus, M.Vingranovskiy and others. The author follows their aspiration for pacific revival of national tradition in spiritual culture of Ukraine in the period of totalitarian regime, asserting of their democratic rights.
Key words: “Men of the sixties”, dissident movement, national tradition, revival of spiritual culture, democratic rights and freedoms, freedom of creation.
Стаття надійшла до редколегії 12.02.2009.
Прийнята до друку 25.02.2009.
Е С Е Ї С Т И К А
ДУХОВНІСТЬ – РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ
Андрушко Володимир, о.Василь Зінько, Огірко Олег
Національний лісотехнічний університет України,
Святооунфріївський монастир,
ЛНУВМБ імені С.З. Гжицького
вул. Пекарська, 50,
м. Львів, 79010, Україна.
Ohirko@yandex.ru
В есеї розглянуто релігійні засади духовності як основи розвитку сучасного українського суспільства. Розмірковується над проблемою нового і комплексного переосмислення духовних цінностей як невід’ємної частини культурного й соціального життя особистості. Утверджено необхідність неперервного осмислення процесів духовного оновлення України.
Ключові слова: духовність, християнство, релігія, особистість, культура, цінності, формування духовності.
У сьогоднішніх реаліях суспільного життя України для подальшого національного відродження чільне місце належить питанням духовності. Духовність формує людину, допомагає їй дати правильні відповіді на фундаментальні питання про сенс життя та знайти своє місце у ньому, визначити орієнтири цінностей. Позбавлення духовності неодмінно приводить до моральної деградації особистості, сім’ї та суспільства.
У цьому контексті варто визначити незаперечний факт, що домінантним елементом духовності України, поживним ґрунтом для коріння її культури є християнство. Треба визнати, що українська культура таки невіддільна від християнства, незалежно від конфесійної належності. Оцінюючи історію і культурну спадщину України, сучасне українське суспільство повинно шукати не стільки нових доріг, скільки пригадати второвані шляхи. Тому так вкрай важливо нині переглянути сучасну систему виховання особистості.
Людина завжди була в центрі уваги. Вона, на відміну від решти сотворінь, створена на образ і подобу Божу. Це в надзвичайний спосіб виділяє її з поміж всього створеного світу. У своїй власній природі людина об’єднує духовний і матеріальний світи, є єдністю душі та тіла, які призначені до вічного життя в небі. Те, що людина створена „на образ Божий” означає, що Бог дав людині розум, свобідну волю, почуття. Термін „подоба” свідчить про те, що Святий Бог творить найдосконаліше творіння – людину, яка поєднує в собі три компоненти: тіло, духа (життя), душу (подоба Божа), що засвідчує велику розумність Творця, Який творячи людську особу, поєднав у ній два світи: земний і небесний. Людина є втіленим духом і одухотвореним тілом, а її людський дух виражається тілесно.
Кожна людина за будь-яких обставин має змогу чинити так, як дозволяє їй сумління (голос Божий у душі людини). Через те на людину покладено відповідальність за весь світ. Лише від доброї волі людини у співпраці з Богом залежить щастя самої людини і всього людства.
Найвищим змістом Божих дарувань для людини є її особистість, яка має здатність удосконалювати саму себе. З цього огляду важливо з’ясувати, що покладено в основу культурних цінностей людини.
Грецька класична духовність, наприклад, відзначалась тим, що шукала правди (Сократ) та щастя (Арістотелівська евдемонія). Окрему рису духовності мали, наприклад, перси, яким була властива пошана до інших народів.
Дуже сильною і позитивною була первісна римська особистість, яка згодом здеградувала, бо багатство імперії привело до любові жити в розкошах та бездіяльності і тим самим до ослаблення волі та чину людини. Римляни, гаслом життя яких було: „Panem et circenses!” – „Хліба та видовищ!”, – зруйнувавши родинну мораль (matrona romana), паралізували державне та громадське життя.
У радянські часи знищували природну людську і християнську особистість та формували „радянська людина” (homo sovieticus).
Сьогодні у плеканні позитивної та ідеальної людської особистості маємо численні перешкоди. Передусім це засоби мас-медіа, які не лише руйнують мораль та віру, розмивають поняття добра і зла, прекрасного і потворного, пропагують псевдоцінності, паралізують розум та волю людини. Єдиним засобом на подолання цих негативних тенденцій є християнська духовність. Духовна людина має безпосередній зв’язок з Богом, від Якого усе походить. Вона відчуває цю залежність і одночасно свою обмеженість. Цим самим духовна людина покладається на Бога – його розум, мудрість, силу та доброту. Духовні люди відрізняються від загалу вмінням послужити ближньому.
Сучасна антропологія розглядає низку типів людей: homo religiosus – людина, яка спроможна заглянути поза межі тілесного виміру та здатна осмислити трансцендентність; homo sapiens – людина розумна (повинна бути перебудована під проводом розуму з чистого індивідуалістичного підходу („холодного розуму”) до партнерського, що вимагає взамоповажаного ставлення до природи, інтересів і переконань інших людей, груп, націй, народів); homo spiritus (animus) – людина духовна (носій високоморальних духовних цінностей); homo somaticus vivens – людина як істота тілесна, що живе; homo economicus – людина, яка займається господарською діяльністю; homo symbolicus – символічна людина; homo liber – людина як вільна істота; homo loquens – людина як істота, яка розмовляє; homo socialis – людина як істота соціальна; homo creator, culturalis – людина творець і споживач культури; homo simplex – людина проста; homo faber – людина працівник за Анрі Бергсоном (дружнього і бережливого ставлення до природи, корінних і позитивних змін індивідуальної та суспільної свідомості людини в її ставленні до природи не сталося); homo politicus – людина політик (займається державною діяльністю); homo ludens (за Й. Хейзінга) – людина гравець (людина з неусвідомленими розумовими здібностями, яка не розуміє свого призначення. Її вчинки подібні до вчинків дитини, які іноді жорстокі стосовно інших, оскільки ще не сформовані внутрішні моральні критерії. Вони здебільшого залежні від природних інстинктів і соціальних умов, ніж завбачливості її розуму); homo duplex – людина подвійна; homo studens – людина, яка навчається; homo noospherato – людина ноосфери (за В. Вернадським і П. Тейяр де Шарденом. Людина виходить за межі планети Земля); homo аbsurdus – людина особливого соціального типу – „людина абсурду”, яка обмежена, самозадоволений невіглас, манкурт. Головна засада духовного формування особистості – поступовий перехід від homo sapiens до homo spiritus.
У всіх епохах були ідеальні особистості. Є вони і в XXI столітті, опорою та життєдайною силою яких є правдива християнська релігія.
Духовне формування особистості відбувається на підставі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура. Воно ґрунтується на універсальному моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських радах і блаженствах. Головні засади духовного формування молоді реалізуються на основі універсального морального закону „чини добро – уникай зла”. Засади формування духовності розглядали М. Рупнік [2] і Т. Шпідлік [4].
Проблеми духовності людини й суспільства завжди були і є в центрі філософських систем. У практиці поняття „духовний” і „духовність” мають зараз декілька тлумачень і використовуються у різних контекстах, але завжди забувається їхнє первинне – святе походження – від Духа Святого.
Варто зауважити також, що духовність може бути тільки в таких людей, які визнають наявність, нетілесність і безсмертність душі та її залежність від вищої істоти – Господа Бога. Бог сотворив Духа в людині. Він обдаровує кожне утворене вже тіло душею. Душа людини оживляє тіло і ним керує. Тіло є місцем перебуванням душі. У Святому Письмі сказано, що лише тоді людина стала живою істотою, коли Бог вдихнув у неї душу (Бут.2, 7). Отже, людина – це єдність духу, душі та тіла (1 Сол. 5, 23). Дух є найглибшою частиною душі, бо він відображає нашу самосвідомість. Дух – це наше власне „Я”, через яке ми безпосередньо лучимося з Богом.
Замість терміна „душа” говоримо також і „дух”. Душею називаємо те, що перебуває у тісній єдності з тілом, а духом – духовні якості людини: розум і волю. У людському тілі є лише одна душа, без якої воно є мертвим. Душа, керуючи тілом, спонукає його до стриманості в бажаннях і діях. На жаль, душу часто оопановують низькі пристрасті тіла, і людина стає подібною до тварини, що приводить до нещастя.
Людська душа є образом Бога, бо є невидимим духом, подібним до Бога, так само як Бог має розум і волю, тому є здатною пізнавати і любити добро і красу, а також панувати над видимим світом. Ще довершенішим образом Бога людина стає тоді, коли дотримується Заповідей Божих, є покірною, лагідною і милосердною.
Отож, духовна людина та, яка вірить, любить і шукає Бога – джерело добра. Людина – істота духовна, бо народилася від Бога Духа. Як така, вона дозволяє вести себе Духом. Тому кожний християнин покликаний до духовного життя. Християнин живе в орбіті Духа і св. апостол Павло дуже слушно закликав: „Оскільки ви прийняли Духа, то жийте по Духу”.
Отже, духовність – це стиль релігійного життя, гармонійна дія богословських і моральних чеснот в особі, яка спричиняє гідну відповідь людини дарам Божої благодаті й харизмам Святого Духа та вільною волею йде Божій волі на зустріч, прагнучи щоденно наслідувати Ісуса Христа і Його Матір та й святих Божих угодників. Духовність – це релігійна або моральна культура душі, тобто коли людина відповідає за свої вчинки перед собою, ближнім і Богом. Залежності від раси, народу, племені та культурного нашарування духовність може бути різною.
Духовність – це не тільки богословське тлумачення, а також культура, освіта, література, мистецтво. За висловом о. Олександра Меня, духовність – це все те, що відрізняє людину від тварини. Духовна людина завжди готова послужити потребуючому, терплячому, погордженому, скривдженому, убогому. Бог любить бідного не тому, що він бідний, а тому, що несправедливо покривджений.
Щоб збагнути духовність людини, треба звернути увагу на дари Святого Духа (мудрість, розум, рада, кріпость – сила духа, знання, побожність, страх Божий – боятися гріха, яким зневажаємо Господа), які людина отримує в Тайні хрещення та плоди Святого Духа (любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віра, лагідність, поміркованість), які людина отримує продовж свого життя.
Бог є Любов (1 Ів.4, 7-8). Кожна людина, маючи в собі Бога, є джерелом любові для інших. Християнське моральне виховання формує духовність людини. Християнська духовність – це причетність людини до Божественного через віру, надію й любов. Духовність – це належність людини до святості й досконалості. Духовність – це збереження моральних і духовних традицій предків. Духовність – це життя людини у Святому Дусі. Чим частіший, міцніший зв’язок людини з Богом, тим багатшою є її душа, тим міцнішим є осердя духовності в людині. Яка душа людини, яке в неї серце, таким є її життєвий шлях, її поведінка. Ось чому ідея Бога повинна бути панівною у людській свідомості, в її душі. Духовне життя людини – це життя її з Богом („Бог є Дух”), зі Святим Письмом, з християнською вірою у безсмертя душі та день Страшного Суду Божого. Воно починається у душі і належить до душі та й прямує до Найвищого Духа – Бога у Трійці Святій Єдиній.
Не можна відносити до поняття духовності те, що не має у собі посилання на Бога – Особу. Не треба ототожнювати духовне з нематеріальним, бо людина є єдністю душі та тіла, яка, приймаючи Божого Духа стає духовною людиною. Небезпеками у розумінні духовності є пантеїзм (Бог не перебуває поза природою, а є в ній), монізм (світ – самодостатній, зрозумілий з самого себе і містить у собі причину власного буття) та дуалізм (світ створений двома творцями). Коли духовне ототожнюють з ідеєю, то це веде до пантеїзму або одного з видів монізму (людина нібито стане спасителем самої себе), які за своєю структурою є матеріалістичними баченнями світу. Справжня духовність – це відкритість до трансцендентного. Людина може розвинути свою духовність лише в ставленні до Бога. Духовне життя людини – це життя в Святому Духові, яке осяяне в інтелектуальному, сентиментальному та почуттєвому вимірах. Духовність людини є в Ісусі Христі, бо Він – це останнє слово про людину і Бога [2, с. 26].
На жаль, у розуміння духовності подекуди зараховують такі помилкові напрями: матеріалізм (дії психіки і духу є нібито наслідком матеріальних дій); психологізм, який поділяється на раціоналізм або інтелектуалізм (надуживання власним розумом, заперечуючи віру), волюнтаризм (воля надмірно діє на розум і людина потрапляє в стан сваволі), сентименталізм (почуття надмірно діють на волю, а вона на розум); надмірний спіритуалізм (погорда тілом, брак милосердя до ближніх, очікування надзвичайного Божого втручання); односторонній християнський соціологізм (надмірне прив’язування себе до світової спільноти, забуваючи Христові слова: „Царство Моє не від світу цього” (Ів.18,36) [4, с. 20-23].
Духовність має два напрями: один – усвідомлення себе як істоти розумної, вільної, соціальної та релігійної; другий – підпорядкування своєї волі волі Божій і належності до Божого Царства.
Гуманістична психологія розглядає шість типів духовності: теоретичний, релігійний, естетичний, соціальний, економічний і політичний. За висловом відомого французького інтелектуала Анрі Манро, двадцять перше століття буде століттям духовності або його взагалі не буде.
Духовність допомагає людині усвідомити свою гідність і цінність як особи створеної на образ і подобу Божу та необхідність переходу від homo sapiens до homo animus.
Духовні цінності пов’язані з релігією як зв’язком, так і зустріччю та життям людини з Богом, Який є один для всіх, тому людина повинна правильно будувати свої відносини з Творцем, вбачати у Ньому найвищий сенс свого існування. Кожна людина має природне право на пізнання Бога і Його законів, тому це право не можна обмежувати в навчальних закладах.
Духовність людини плекається на основі морального виховання, яке є безперервною працею над формуванням душі й тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Мета християнського етичного виховання – виявлення, формування та розвиток природних і надприродних задатків душі й тіла, до осягнення єдності життя людини з Божими законами. Християнська етика є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних цінностей, якими наповнена християнська культура.
Наше завдання – допомогти молоді бачити сьогодення через призму тривалих, відвічних, нетлінних християнських вартостей, показувати не повчаючи чи проповідуючи, звертати увагу не осуджуючи, спонукати до думання без агресивності. Цього дуже потребує наше обездуховлене суспільство, знеохочене, позбавлене довір’я. На наше глибоке переконання реальне утвердження християнських і загальнолюдських ідеалів та цінностей – необхідна передумова подолання нинішніх соціально-економічних труднощів, запорука зміцнення духовного та морального здоров’я нації. Все це має безкомпромісно виполювати зі свідомості студентів бур’ян аморальності, безкультур’я, бездуховності, зміцнювати в них почуття патріотизму, підносити їхню громадянську активність, яка повинна втілюватися у конкретних справах і вчинках на благо України, народу, своїх ближніх, допомогти до кінця зрозуміти своє покликання і призначення. Дух нації стане незнищенним, якщо в основі її життя буде Божа правда. Основоположні вартості – християнська віра, справедливість, милосердя, гідність людини як особистості, повинні стати аксіоматичними, витіснивши надмірний прагматизм, що зводить життєвий сенс до примітивізму, звужує параметри духу. Повітрям і хлібом людини повинна стати духовність і національне самоусвідомлення.
Християнське етичне виховання поділяє духовне життя людини на три складові частини: мислення, чуттєвість і воля. Людина, як і весь світ, походить від Бога. Вона залежна від Бога і має суттєво важливі відносини з Ним. Людина складається з душі і тіла, з матерії і духу, з дочасного і вічного. Вона пізнає правду про себе, про світ і про Бога. Лише тоді, коли вона намагається зрозуміти, ким є, що становить її велич, а також велич інших людей і велич Творця, Який усе створив на добро людини, то усвідомить себе як особу. Християнська засада духовного формування звучить: шукайте найперше Царства Божого, а все решту вам додасться (Мт. 6, 33). Людина – це єство, в якому збігаються всі світи: світ природи, світ інших людей, світ власної свідомості та особистості, в якому вона може знайти Бога. Людина є єством матеріально-світовим і повинна шанувати навколишній світ та землю. Вона є єством суттєво суспільним, то ж повинна себе віддавати іншим. Вона є єством самосвідомості, тому повинна себе знайти й утвердити, та, зрештою, є відкритим єством, тому здатна вийти зі свого центру і з’єднатися з „іншим”, тобто бути готовою до самотрансценденції. Людина покликана, за словами Івана Франка, „Проти вітру йти – проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести”.
У духовному вихованні молоді найважливішими завданнями є: формування розуму; творення на основі розуму та віри власних ідеалів та чеснот; осягнення стану, в якому: у розумі людини пануватиме віра і вона керуватиметься чеснотою мудрості, що наставляє розум розважно шукати правду; у волі – любов, що керуватиметься чеснотою справедливості, що наставляє волю бажати знайдену розумом правду; у почуттях – надію, які керуватимуться чеснотами мужності і здержливості, які керують почуттями у небажаній ситуації і стримують нахили злих почуттів; утвердженням стану, за якого розум, віра і совість управлятимуть всіма порухами волі. Духовне формування ґрунтується на житті людини: у вірі, яка все прощає і зносить; у надії, яка ніколи не розчаровує та у любові, яка взамін нічого не вимагає [1, с. 130].
Духовне формування використовує засади превентивної (запобіжної) системи, розробленої відомим педагогом і святим ХІХ ст. Іваном (Доном) Боско (1815-1888). Основу превентивної системи виховання становить релігія, розум і наука, а будується вона на доброті, довір’ї та любові до вихованців. Засадами християнської виховної системи І. Боско є – християнська релігія, яка охоплює практикування Заповідей Божих, які регулюють відносини людини з Богом і ближніми та наголошують про пошану власного і чужого життя, чистоти, майна, честі, слави і почуттів; виховна атмосфера доброзичливості та родинної безпосередності; індивідуальний підхід через пізнання людини і спеціалізацію виховання; організація дозвілля і праці та безперервна зайнятість; моральні покарання і нагороди, що виключають строгі кари. Християнське духовне формування є безперервною працею над формуванням душі й тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом.
Принципи духовного формування такі: ненасилля; своєчасність; єдність педагогічних впливів; принцип особистості; антропологічний принцип (повага людської гідності); невпинне піклування; відповідальність; любов; покора; інтеріоризація (увнутрішнення); містагогія (променевий процес виховання) [1, с. 131].
Духовне формування є альтернативою до соціуму, який оточує нашу молодь. Інформація, яку отримує молодь від мас-медіа, телебачення, сучасної літератури, штовхає її до насильницьких, агресивних методів вирішення своїх проблем. Тому духовно-моральне формування може стати для них шляхом до реальної дійсності, дотримуючись Божих законів.
Духовність повинна відродити шляхетність, допомогти кожній людині стати людиною, а нації – нацією. Осторонь такої важливої справи не може стояти вища школа, яка повинна забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом християнської моралі та національної духовності, який би допомагав формувати свідомих українців, для яких первинними є Бог і Україна, спонукав би студентів у співпраці з Богом вирости корисними своєму народові. На високому рівні духовне формування молоді відбувається у Національному лісотехнічному університеті України, Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького та Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького. Сподіваємося, що воно допоможе нашій молоді дотримуватися морально доброї поведінки в щоденному житті та бути вірною Богові, Україні, народові.
_____________________________________
- Огірко О.В. Засади духовного формування особистості в ХХІ столітті / Огірко О.В., Зінько В.М., Андрушко В.Т. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Концептуальні засади духовного розвитку особистості в ХХІ столітті”. – Київ, 2006. – C. 124-133.
- Рупнік М.І. Духовне життя / Рупнік М.І. – ЛБА. – Львів, 1995.– 118 с.
- Святе Письмо Старого і Нового Завіту.
- Spidlik T. U zrodel swiatłosci / Spidlik T. – Warszawa, 1991.– 295 s.
ДУХОВНОСТЬ – РЕЛИГИОЗНАЯ КУЛЬТУРА ЛИЧНОСТИ
Андрушко Владимир, о. Василий Зинько, Огирко Олег
В эссе рассмотрены религиозные принципы духовности как основания для развития современного украинского общества. Духовные ценности являются неотъемлимой частью культурной и социальной жизни личности, потому нуждаются в комплексном переосмыслении. Обоснована необходимость непрерывности осмысления процессов духовного обновления Украины.
Ключевые слова: духовность, христианство, религия, личность, культура, ценности, формирование духовности.
SPIRITUALITY – THE RELIGIOUS CULTURE OF PERSONALITY
Andrushko Volodymyr, p. Zin’ko Vasyl’, Ogirko Oleh
The essey deals with the religious principles of spirituality as the bases of modern Ukrainian society development. The authors consider the problem of new and complex re-interpretation of Spiritual values as the inalienable part of cultural and social life of personality. Authors state the necessity and unceaseness of spiritual renewal of Ukraine.
Key-words: spirituality, Christianity, religion, personality, culture, values, forming.
Стаття надійшла до редколегії 16.05.2008.
Прийнята до друку 19.09.2008.
РЕЛІГІЯ І ДУХОВНІ ЦІННОСТІ ОСОБИСТОСТІ