Програма курсу Опорний коспект лекцій Завдання для контрольних робіт Тести

Вид материала

Документы

Содержание Різновиди капіталу і інвестицій Базова теорія інвестицій Інвестиції у основні фонди Ринок цінних паперів и Фінансові обмеження Інвестиції у житлове будівництво Інвестиції в запаси

Подобный материал:

• Програма курсу > Конспект лекцій Тести > Задачі Питання до іспиту > Методичні рекомендації, 1834.5kb.
• Опорний конспект лекцій, завдання для самостійної роботи, завдання для перевірки рівня, 199.04kb.
• Навчальні та робочі програми за вимогами кмс за дисциплінами заочного відділення, 269.58kb.
• Програма І методичні рекомендації до вивчення курсу, 1261.69kb.
• Г. А. Мірошниченко Рецензент: к ф-м н., доц. С. М. Мордовцев, 260.26kb.
• Навчальна програма курсу 5 > Теми рефератів І практичні завдання до вивчення тем, 475.97kb.
• Ь І виконання контрольних робіт з курсу «етика бізнесу» (для студентів 5 курсу денної, 442.05kb.
• Нацiональна академiя управлiння математична теорія прийняття рішень, 432.61kb.
• Завдання до контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, 126.12kb.
• Завдання для контрольних робіт з соціології для студентів заочної форми навчання, 57.46kb.

3. Інвестиції

У тісному взаємозв'язку з наведеними вище міркуваннями знаходиться проблема інвестицій, один із найважливіших і мінливих компонентів ВНП. Коли під час спаду відбувається скорочення витрат на товари і послуги, велика частина цього скорочення викликана падінням обсягу інвестиційних витрат. Макроекономіка вивчає інвестиції для кращого розуміння природи змін розміру випуску товарів і послуг.

Відповідно до макроекономічної теорії інвестиції - це потік готової продукції за визначений період, що використовується для підтримки або збільшення фондів в економіці. Збільшення основних фондів шляхом інвестицій забезпечує зростання виробничих можливостей у майбутньому. Таким чином, подібно теорії споживання, теорія інвестицій повинна бути динамічною, тобто зв'язувати теперішнє з майбутнім, тому що стимулювання інвестицій сьогодні означає приріст виробничих можливостей завтра.

Інвестиційні рішення фірм і домашніх господарств заслуговують вивчення по ряду істотних причин. По-перше, теорія інвестицій розширює наші уявлення про те, яким чином обсяг випуску даного періоду розподіляється між поточним споживанням і майбутнім. По-друге, коливання інвестиційної активності фірм відіграють важливу роль при визначенні рівнів виробництва і безробіття в економіці. По-третє, інвестиції значно впливають на довгострокове економічне зростання.

РІЗНОВИДИ КАПІТАЛУ І ІНВЕСТИЦІЙ

Капітал існує в економіці в різних формах, тому чисельні і форми інвестиційних витрат. В макроекономічних розрахунках розрізняють три основні типи інвестиційних витрат.

Перший - це інвестиції фірм в основний капітал, що являють собою інвестиції підприємств в основні виробничі фонди (фізичні об'єкти типу фабрики або адміністративного будинку) і устаткування (машини і транспортні засоби).

Другий - інвестиції в створення запасів. Запаси - це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, що належать фірмам. Інвестиції в створення запасів означають їх зміну за даний період, при цьому збільшення запасів свідчить про позитивні інвестиції, а їхнє скорочення - про негативні інвестиції.

Третій - це інвестиції в житловий фонд; до них належать витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла, /при покупці побудованого будинку інвестиції не мають місця/.

Ключовою ознакою, по якій всі різновиди інвестицій діляться на дві групи, є різниця між валовими і чистими інвестиціями. Капітал зношується й, нарешті, перетворюється в брухт. Економісти називають цей процес амортизацією або зносом капіталу. Частина сукупних інвестицій в економіку використовується для заміни зношеного капіталу, інша частина - для збільшення наявного капіталу. Загальний рівень інвестицій визначається як рівень валових інвестицій. Та їх частина, що збільшує наявний капітал, являє собою чисті інвестиції. Таким чином, ми одержуємо просту залежність: валові інвестиції дорівнюють сумі чистих інвестицій і амортизації капіталу.

Інвестиції в основні фонди підприємств, запаси і житлове будівництво є трьома основними категоріями інвестицій, що відображаються в рахунках національного доходу, але ними не вичерпуються всі різновиди інвестицій, тому що в істинно економічному розумінні до них належать і витрати на товари тривалого користування, що збільшують виробничі можливості економіки в перспективі. Такі споживчі товари тривалого користування, як автомобілі, холодильники, посудомийні машини забезпечують надання споживчих послуг протягом довгого часу в майбутньому. Тому витрати на них варто було б вважати різновидом інвестиційних витрат, а сукупні запаси цих товарів частиною основного капіталу. Проте, як правило, у рахунках національного доходу ці витрати враховуються як споживчі, а не інвестиційні. Державні витрати на будівництво автодоріг і розвиток інших об'єктів інфраструктури також є формою інвестиційних витрат , але в рахунках національного доходу, наприклад США, вони реєструються як споживчі.

Капітал згаданих видів називають відтвореним, оскільки його розмір може бути збільшений за рахунок нового виробництва: фірми можуть інвестувати кошти в нові підприємства й устаткування, люди будувати нові будинки і т.п.

Капітал іншого різновиду, до складу якого входять земля і мінеральні ресурси, є невідтворюваним у тому розумінні, що він не може бути збільшений у процесі виробництва. Мінеральні ресурси не тільки невідтворювані, але ще й обмежені, тобто згодом вони вичерпуються. У економічному розумінні видобуток нафти або мінеральних ресурсів є різновидом негативних інвестицій, оскільки запаси ресурсів зменшуються в міру їх видобування з надр.

Проте в рахунках національного доходу такі форми, як негативні інвестиції, звичайно не враховуються.

В офіційній статистиці не приймаються також до розрахунку багато інших різновидів нематеріального капіталу, які варто було б додавати до основного капіталу. Висококваліфікована робоча сила являє собою різновид людського капіталу, оскільки кваліфіковані робітники підвищують продуктивність робочої сили. Проте, як і у випадку витрат на споживчі товари тривалого користування, інвестиції в підвищення рівня навчання і освіти враховуються в рахунках національного доходу як споживчі, а не інвестиційні витрати. Витрати на наукові дослідження і розробки - ще один різновид інвестицій у нематеріальний основний капітал, тому що більш ефективну технологію можна розглядати як частину основного капіталу.


БАЗОВА ТЕОРІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами, хоча останні і вкладають кошти в товари тривалого користування і свій власний людський капітал. Проте нам корисно почати дослідження питання з того, яким чином домашнє господарство приймає інвестиційні рішення.

Ключем до розуміння сутності інвестиційного рішення є усвідомлення того факту, що придбання інвестиційних товарів служить іншим засобом розподілу споживання в часі. Домашнє господарство (або фірма, якою володіє домашнє господарство) може купувати не облігації, а інвестиційні товари, збільшуючи цим свої споживчі можливості в майбутньому. По суті справи, домашнє господарство розпоряджається двома (способами) можливостями перенесення своєї купівельної спроможності з сьогодення в майбутнє - через фінансові активи або акумуляцію капіталу (тобто нарощування основних фондів). Таким чином, теорія інвестицій, яку ми намагаємося побудувати, спирається на одну просту ідею: інвестиційні витрати варто збільшувати кожний раз, коли норма прибутку більше відсотка від заощаджень, для чого доцільно купувати інвестиційні товари, а не фінансові активи.


ІНВЕСТИЦІЇ У ОСНОВНІ ФОНДИ

Стандартна модель інвестицій в основні фонди одержала назву неокласичної моделі інвестицій. У цій моделі розглядаються вигоди і витрати фірм, що володіють інвестиційними товарами.

У моделі показується, як рівень інвестицій - разом із запасом капіталу - пов'язаний із граничним продуктом капіталу, ставкою відсотка і правилами оподатковування, застосовуваними до фірм.

Для формування моделі припустимо, що в економіці існує два види фірм. ВИРОБНИЧІ фірми виготовляють товари і послуги, використовуючи арендований капітал. ФІРМИ, що здають КАПІТАЛ У ОРЕНДУ, що здійснюють всі інвестиції в економіку; вони купують виробничі фонди і здають їх в оренду виробничим фірмам. Безумовно, у рамках реальної економіки більшість фірм виконують обидві функції: вони виробляють товари і послуги й інвестують капітал у майбутнє виробництво. З метою нашого аналізу корисно розділити ці два види діяльності, припустивши, що ними займаються різноманітні типи фірм.

Давайте розглянемо спочатку виробничі фірми. Пригадаємо, як типова фірма приймає рішення про розмір використовуваного капіталу: вона зіставляє витрати і вигоди від кожної додаткової одиниці капіталу. Фірма орендує капітал по ставці R і продає свою продукцію по ціні Р; реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми складуть R/Р. Реальним результатом використання одиниці капіталу є граничний продукт капіталу MRK, тобто додатковий випуск, одержуваний при використанні додаткової одиниці капіталу. При збільшенні використовуваного фірмою капіталу його граничний продукт знижується: чим більшим капіталом розпоряджується фірма, тим менше збільшення випуску буде досягнуто при додаванні одиниці капіталу.

Ми приходимо до висновку, що для мінімізації прибутку фірма збільшує арендований капітал доти, доки граничний продукт капіталу не знизиться до рівня реальної ціни оренди капіталу.

Використовуючи функцію Кобба-Дугласа, можна визначити реальну ціну, стягнуту за оренду капіталу. Функція показує, що:

- чим менше запас капіталу, тим вище реальна ціна його оренди;

- чим більше кількість застосовуваної праці, тим вище реальна ціна оренди капіталу;

- чим краще технологія, тим вище реальна ціна оренди капіталу.

Події, що зменшують запас капіталу /землетрус/, що покращують технологію /наукове відкриття/, збільшують рівноважне значення реальної ціни, стягнутої за оренду капіталу.

Розглянемо тепер фірми, що здають капітал в оренду. Подібно фірмам, що здають в оренду автомобілі, їх діяльність полягає в придбанні інвестиційних товарів і здачі їх в оренду. Ми хочемо зрозуміти, що змушує ці фірми збільшувати або зменшувати запас наявного в них капіталу, тому почнемо з аналізу вигод і витрат від володіння капіталом.

Вигоди володіння капіталом полягають у прибутку, одержуваному від здачі його в оренду виробничим фірмам. За кожну одиницю зданого в оренду власного капіталу фірма одержує реальну ціну R/Р.

Витрати від володіння капіталом мають більш складну структуру. Протягом кожного періоду часу, коли фірма здає в оренду одиницю капіталу, вона несе три види витрат:

1. Коли фірма придбає одиницю капіталу і потім здає його в оренду, тим самим вона втрачає відсотки, що могла б одержати, поклавши суму, витрачену на придбання капіталу, на рахунок у банку.
   
2. Поки фірма здає капітал в оренду, його ціна може змінитися. Якщо ціна капіталу впала, то фірма несе збиток, оскільки знизилася вартість активів фірми. Якщо ціна капіталу збільшується, то фірма виграє, тому що підвищується вартість активів фірми.
   
3. Поки капітал здано в оренду, він зношується і втрачає свою вартість, що називається амортизацією.
   

Таким чином, витрати на одиницю капіталу залежать від ціни одиниці капіталу, ставки відсотка, відносної зміни ціни капіталу і норми амортизації.

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ И Q ТОБІНА

Багато економістів бачать зв'язок між коливаннями обсягів інвестицій і коливаннями на ринку цінних паперів або ринку акцій. Термін акція означає право на частку власності корпорації, а ринок акцій - ринок, на якому відбувається продаж цих прав. Оскільки фірми мають велику привабливість для потенційних вкладників, коли вони мають у своєму розпорядженні можливості для вигідних інвестицій, ціни акцій відбивають наявність стимулів до інвестування.

Лауреат Нобелевської премії економіст Джеймс Тобін припустив, що фірми приймають рішення про інвестування на основі співвідношення, яке зараз має назву q Тобіна:



Чисельник у q Тобіна - вартість капітальних активів, що складається на ринку цінних паперів. Знаменник - ціна капітальних благ, по якій вони могли б бути придбані в даний час.

Тобін вважає, що обсяг чистих інвестицій повинен залежати від того, більше q одиниці чи менше. Якщо q більше одиниці, то ринок цінних паперів оцінює встановлений капітал у суму більшу, ніж вартість його заміщення. І навпаки, якщо q менше 1, то ринок цінних паперів оцінює встановлений капітал у суму меншу, чим вартість його заміщення. У цьому випадку менеджери не будуть відшкодовувати капітал у міру його вибуття.

Перевага q Тобіна як засобу виміру стимулів до інвестицій полягає в тому, що цей показник відбиває як очікувану майбутню прибутковість капіталу, так і його сьогоднішню прибутковість. Припустимо, наприклад, що Конгрес США приймає закон про зниження податку з прибутку корпорацій з початку нового року. Очікуване зниження податку означає більш високий прибуток для власників капіталу. Ці високі очікувані прибутки збільшують ринкову вартість акцій сьогодні, що підвищує значення q Тобіна і, таким чином, стимулює сьогоднішні інвестиції. Таким чином, теорія q Тобіна означає, що прийняті інвестиційні рішення залежать не тільки від поточної економічної політики, але і від політики, що буде проводитися в майбутньому.

Теорія q Тобіна корисна й у тому плані, що вона дозволяє достатньо точно інтерпретувати роль ринку цінних паперів в економіці. Припустимо, що Ви спостерігаєте зниження цін на акції. Оскільки витрати по відшкодуванню капіталу залишаються достатньо стабільними, зниження цін на акції, як правило, означає зниження розміру q Тобіна. Зменшення q відбиває песимізм інвесторів щодо поточної або майбутньої прибутковості капіталу. Відповідно до теорії q, зменшення q призведе до скорочення інвестицій, що може знизити сукупний попит. Крім того, теорія q дає підстави думати, що коливання ринку цінних паперів тісно пов'язані з коливаннями випуску і зайнятості. Таким чином, не дивно, що ринок цінних паперів є одним з індикаторів економічної активності, за котрим уважно стежать спеціалісти.

ФІНАНСОВІ ОБМЕЖЕННЯ

Коли фірма бажає здійснити інвестиції в новий капітал, наприклад, будівництво нової фабрики, вона часто збирає необхідні засоби на фінансових ринках. Це фінансування може приймати різноманітні форми - одержання банківських позичок, продаж облігацій населенню або продаж акцій на ринку цінних паперів.

У неокласичній моделі передбачається, що якщо фірма готова оплатити витрати на капітал, то засоби на фінансовому ринку обов'язково знайдуться.

Водночас, фірми іноді зтикаються з граничними розмірами сум, які вони можуть одержати на фінансових ринках. Обмеження фінансування можуть перешкоджати фірмам здійснити прибуткові інвестиції. Коли фірма не в змозі одержати необхідні засоби на фінансових ринках, обсяг засобів, що вона може витратити на придбання нових інвестиційних товарів, обмежений поточними надходженнями від продажів. Ці обмеження так само позначаються на інвестиційній поведінці фірм, як і обмеження по запозиченню позначаються на споживчій поведінці домашніх господарств. Обмеження по запозиченню змушують домашні господарства будувати своє споживання на основі поточного, а не постійного прибутку. Аналогічно, обмеження фінансування змушують фірми визначити свої інвестиції на основі поточних прибутків, а не очікуваної рентабельності.

Обмеження фінансування роблять інвестиції більш чутливими до поточної економічної ситуації.

ІНВЕСТИЦІЇ У ЖИТЛОВЕ БУДІВНИЦТВО

Звернемося тепер до іншого компоненту інвестиційних витрат - інвестицій у житло. Розглянемо просту модель, що показує, які чинники визначають обсяг інвестицій у житло. Інвестиції в житло містять у собі придбання нових будинків як людьми, що збираються в них жити, так і домовласниками для наступної здачі в оренду. Для простоти припустимо, в будинках живуть їх власники.

Будівельні фірми будують житло, яке потім продають по ринковій ціні. Їх витрати залежать від загального рівня цін, а прибутки від ціни житла. Чим вище ціна житла, тим більше стимулів будувати будинки, і тем активніше житлове будівництво. Будівництво нових будинків, тобто інвестиції в житлове будівництво , таким чином, залежить від рівноважного значення ціни на ринку існуючого житла.

У свою чергу, відносна ціна житла залежить від попиту на житло, обумовленого вигодами від володіння власним житлом. Таким чином, відносна ціна житла відіграє для інвестицій у житло багато в чому таку ж роль, яку "q" Тобіна відіграє для інвестицій в основні фонди.

Одним із найважливіших чинників, що визначають попит на житло, є реальна ставка відсотка. Багато людей беруть позички під заставу побудованого будинку для фінансування витрат на його будівництво; ставка відсотка виступає в якості витрат по погашенню позички. Навіть ті деякі люди, які не вдаються до займів для того, щоб купити собі будинок, відреагують на зміну ставки відсотка, тому що ставка відсотка виступає в якості альтернативних витрат при вирішенні питання про те, чи варто вкласти свої гроші в житло або тримати їх у банку. Таким чином, зниження ставки відсотка збільшує попит на житло, ціни на житло й інвестиції в житлове будівництво.

ІНВЕСТИЦІЇ В ЗАПАСИ

Інвестиції в запаси - один із самих незначних компонентів витрат, що складає близько 1% ВНП, наприклад, США. Водночас, його значна мінливість надає йому певну важливість. Під час спаду звичайно більше половини скорочення витрат пов'язано зі скороченням інвестицій у запаси.

Причини створення запасів. Запаси служать багатом цілям. Перед тим, як перейти до розгляду моделі коливань інвестицій в запаси, давайте обговоримо деякі мотиви утворення фірмами запасів.

Однією з причин створення запасів є згладжування коливань обсягу виробництва. Розглянемо фірму, що переживає тимчасові зльоти і падіння обсягу продажів. Замість того, щоб змінювати обсяг виробництва відповідно до коливань обсягу продажів, може бути більш вигідним стабільно виробляти певну кількість товарів. Коли обсяг продажів низький, фірма виробляє більше, ніж продає, а надлишкові товари формують запас. Коли обсяг продажів високий, фірма вироблює менше, ніж продає і витягає товари з запасу. Такий мотив утворення запасів одержав назву запобігання коливань виробництва.

Друга причина утворення запасів полягає в тому, що запаси можуть дозволити фірмі функціонувати ефективніше. Роздрібні магазини, наприклад, можуть ефективніше розпродати товар, коли вони безпосередньо мають у своєму розпорядженні товар, що можна показати споживачу. Виробничі фірми мають певну кількість запасних частин, щоб скоротити час простою складальної лінії через поломку устаткування. У певному розумінні ми можемо розглядати запаси як чинник виробництва: чим більшими запасами розпоряджається фірма, тим більше вона може виробити готової продукції.

Третя причина утворення запасів - можливість уникнути недостачі товарів при несподіванному збільшенні обсягу продаж. Фірми часто повинні приймати рішення, що стосуються виробництва, не знаючи, на який обсяг буде пред'явлено попит. Наприклад, видавець вирішує, скільки випустити примірників нової книги, не знаючи, чи виявиться вона популярною або ні. Якщо попит перевищить обсяг виробництва, то протягом певного часу товару не буде в наявності, і фірма втратить збут і прибуток. Наявність запасів може не допустити цього. Такий мотив одержав назву захисту від вичерпання запасів.

Четвертий мотив утворення запасів диктується самим процесом виробництва. Багато товарів проходять декілька етапів виробництва, тому на їх виготовлення іде час. Коли виробництво товарів не закінчено, його компоненти враховуються як частина запасів фірми. Цей вид запасів одержав назву незавершеного виробництва.

Як і інші складові інвестицій, інвестиції в запаси залежать від реальної ставки відсотка. Реальна ставка відсотка являє собою альтернативні витрати збереження запасів.

При підвищенні реальної ставки відсотка збереження запасів стають більш дорогим, тому фірми, що раціонально працюють, прагнуть скоротити свої запаси. Таким чином, підвищення реальної ставки відсотка веде до зниження інвестицій у запаси. Наприклад, у 80-і роки багато фірм прийняли систему постачань "точно в термін", націлену на скорочення запасів, вироблюючи товари прямо на момент продажу. Високі значення реальної ставки відсотка, що переважали протягом більшої частини цього десятиліття, є одним із можливих пояснень цієї зміни ділової стратегії.