Циганов С. А., Сизоненко В. О
| Вид материала | Документы |
- Циганов Сергій Андрійович. Еволюція національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації, 597.4kb.
РОЗГОРТАННЯ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ
КРИЗИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ РІЗНИХ КРАЇН
В нинішній світовій економіці можна виділити чотири типи економік, які відрізняються, по-перше, за ступенем глибини проявів кризи в їхніх національних комплексах і, по-друге, коли і яким чином вони зможуть із цієї кризи вийти. Відповідь на ці питання залежить, на наш погляд, від двох обставин: ступеню диверсифікації економіки і на яких засадах, і в яких формах залучалися в національну економіку зовнішні запозичення.
У першому випадку всі економіки можуть бути поділені на відносно диверсифіковані та недиверсифіковані (монокультурні). До диверсифікованих можна віднести такі економіки, які випускають достатньо широку гамму товарів, що йдуть на внутрішнє споживання, та, які якщо і мають певну залежність від імпорту, то лише від імпорту біржових товарів (нафта, метали, зерно тощо). Для цих країн експортно-імпортна політика має важливе, але не критичне значення. Їхні внутрішні ринки достатньо великі, а промисловість багатогалузева і робоча сила досить мобільна. Проблеми в окремих галузях в період кризи можуть бути компенсовані відносно стабільним розвитком інших галузей. Зміни кон’юктури на світових ринках можуть бути компенсовані добре розвиненою сферою послуг, або секторами, які працюють на внутрішніх ринках і серйозні зміни у попиті є джерелом не лише проблем, але й потенційних можливостей (здешевлення сировини на світових ринках веде до зниження національних витрат виробництва).
До недиверсифікованих економік відносяться ті, які спеціалізуються на виробництві одного або декількох типів товарів і послуг (наприклад, країни, що розвиваються). В цих країнах криза неминуче відчувається сильніше ніж у тих, де економіка сформована як багатогалузева і комплексна система.
За другою ознакою економіки можуть бути поділені на «фінансово-самодостатні» і «фінансово - залежні». В основі цього критерію лежить можливість чи не можливість тієї чи іншої країни емітувати вільноконвертовану валюту, тобто запозичувати засоби і розраховуватись за товари, що закуповуються на світових ринках у власній валюті. Одні країни можуть це робити, а інші – ні. Відповідно, виникає принципова різниця в їхніх підходах до системи антикризових заходів.
Держави, які запозичують у власних валютах мають більш значну ступінь свободи, ніж ті, які змушені брати кредити в чужій валюті і у своїх антикризових заходах повинні спиратися на використання переважно тієї кількості засобів, які накопичені у золотовалютних резервах своїх центральних банків. Навпаки, держави, які запозичують в іноземній валюті під час кризи наштовхуються на неможливість обслуговування кредитів, бо притік валюти в країну припиняється або виявляється недостатнім (прикладом можуть слугувати східноазійські економіки у 1997р., Росія у 1998р. та Аргентина у 2001р.).
Таким чином всі економіки можна поділити на чотири великі групи. В залежності від того до якої групи відноситься та чи інша економіка, країни будуть виходити із кризи за тим чи іншим сценарієм, рухатись по тій чи іншій траєкторії. Незважаючи на те, що економіки США та країн єврозони достатньо серйозно постраждали від кризи, саме вони першими і відновлять економічне зростання. Цьому сприятимуть три обставини: потенційна і фактична здатність надавати своїм банкам і реальному сектору достатньо вагому масовану підтримку; попит на їхні валюти дозволяє знижувати процентні ставки без втрати привабливості вкладень у відповідні грошові інструменти і таким чином створюється можливість обслуговування навіть значного державного боргу; нарешті, вони можуть мати торговий дефіцит і розраховуватись своєю валютою з постачальниками. До переліченого слід додати і те, що експорт в цих країнах забезпечує не більш як 12-20% приросту ВВП, а більша частина податків збирається з компаній, які працюють на внутрішній ринок.
Більш серйозним є удар, який наноситься кризою по диверсифікованим, але залежним від зовнішніх ринків і притоку капіталу країнам. Більша частина їхнього ВВП створюється в промисловості, а не в сфері послуг і тому скорочення попиту б’є по ним болючіше, а заходи по підтримці економіки значно скорочують їхні валютні резерви. Відновлення таких економік жорстко зав’язане на глобальне економічне зростання і, за оцінками, починається з лагом в 6-9 місяців після появи перших ознак «одужання» у розвинених західних економіках.
Найбільш вразливими щодо кризи виявляються недиверсифіковані економіки, які є критично залежними від притоку іноземного капіталу і зорієнтовані на вкрай вузькі ринки. В таких країнах на один-три товари припадає до 70% експорту, а сам цей експорт дає до 80% обсягу валютних надходжень і 50 – 70% бюджетних доходів. Криза радикально обвалює котировки на фондових ринках, провокує відтік капіталу, неплатежі і зниження курсів національних валют. Як наслідок, криза виявляється значно глибшою, ніж у країнах звідки кризові явища розповсюдились і відновлення економічного зростання починається значно пізніше, а саме, через 12 – 15 місяців після появи помітних ознак пожвавлення у провідних економіках західних країн.
Щодо України, то сьогодні, враховуючи невизначеність перспектив розвитку світової економіки, важко оцінити перспективи національної економіки, яка глибоко інтегрована у світовий економічний простір. Не буде помилкою вважати, що наша економіка перебуває нині у точці функціональної невизначеності і може еволюціонувати до кількох альтернатив. А вони, за великим рахунком, не передбачувані. Нинішня криза не стала для України кризою відбудови. Навпаки вона поглибила протиріччя, що їй передували, конструктивна функція кризи залишилась не реалізованою, що ускладнює економічну ситуацію в країні. Зважаючи, що Україна виявилася країною з найбільшим падінням економіки в Європі (14–16% ВВП), слід вважати висновок МВФ про те, що ми зможемо перевершити до кризовий (2008р.) рівень ВВП лише у 2014р., реалістичним і відповідно до цього вибудовувати свою стратегію антикризових засобів.
к.е.н., доц. Козак І.А.
Київський національний економічний університет
МЕТОДОЛОГІЇ ПОБУДОВИ ВІРТУАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Як відмічається в роботах Е.Тофлера, Д.Бела та інших класиків постіндустріалізму, перехід від індустріального суспільства до постіндустріального має бути пов’язаний зі змінами на рівні корпорації. І як ключові ознаки підприємств нової епохи можна виділити: орієнтацію на знання; цифрову форму подання інформації; віртуалізацію виробництва; інноваційний характер виробництва; інтеграцію; трансформацію відносин «виробник-споживач»; динамізм; глобалізацію та ін. Цим вимогам в найбільшій мірі на сьогодні відповідають мережеві та віртуальні організації.
Так, у доповіді розглядається онтологічна модель віртуальних та мережевих організацій з метою виділення основних характеристик, притаманних цим організаційним формам підприємств. Окремо аналізується питання задоволення вимоги орієнтації на використання знань даними структурами. Оскільки ця можливість для «тимчасових» віртуальних організацій здається, на перший погляд, не притаманною. А мережеві структури настільки різноманітні, що аналіз можливостей роботи зі знаннями вимагає диференціації цих структур. У зв’язку з чим розглядається типологія мережевих утворень, для загального позначення яких в останні роки набув використання новий термін – колаборативні мережі (Collaborative Network), або в дослівному перекладі – мережі взаємодії, та колаборативні мережеві організації (Collaborative Networked Organizations) [1].
Р
яд довготривалих мережевих утворень, таким чином, є забезпечуючими середовищами для віртуальних організацій, множиною потенційних партнерів, що представлені у веб та технологічно готові до співробітництва.
Наявність єдиного технологічного середовища дозволяє спростити методології розробки віртуальних організацій. Сучасні методології орієнтуються на використання технології веб-сервісів та використання знань в рамках деякого мережевого співтовариства. Серед прикладів можна назвати методологію, використану при розробці мережі підприємств GPT [2], методологію ECOLEAD [3], Virtual Organization Breeding Methodology (VOBM) [4] та ін.
Однак, проблема накопичення знань та передачі досвіду за рамки забезпечуючих середовищ залишається невирішеною. У зв’язку з чим у доповіді розглядаються також можливості використання так званого «онтологічного підходу» [5] до побудови віртуальних організацій. Питання технологічних особливостей та методологій створення віртуальних організацій є ключовими для їх побудови і за кордоном з метою їх дослідження розробляються спеціальні програми. Наприклад, для реалізації європейського проекту VOSTER (Virtual Organizations Cluster - ссылка скрыта) був утворений консорціум з 14 європейських дослідницьких організацій і який фінансувався ЕС по програмі «Технології інформаційного суспільства» - IST-2001-32031. З метою їх популяризації створюються сайти VE-Forum portal for Virtual Organizations ссылка скрыта.
Україна має використовувати цей досвід, та розвивати даний напрям досліджень, оскільки участь у віртуальних організаціях та колаборативних мережах надає додаткові можливості доступу до експортного ринку, створення додаткових робочих місць, роботи на рівні креативного та інтелектуального партнера.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Camarinha-Matos L. M., Afsarmanesh H. Collaborative networks: A new scientific discipline Journal of Intelligent Manufacturing, vol. 16, Nº 4-5, pp439-452, ISSN: 0956-5515 , 2005.
- Cagnazzo L., Taticchi P., Bidini G., Sameh M. Collaborative Procurement within enterprise networks: a literature review, a reference framework a case study//PRO-VE’09 10th IFIP Working Conference on VIRTUAL ENTERPRISES. Thessaloniki, GREECE. 7-9 October 2009.
- THE ECOLEAD COLLABORATIIVE BUSIINESS IINFRASTRUCTURE FOR NETWORKED ORGANIIZATIIONS Ricardo J. Rabelo, UFSC, Brazil Sergio Gusmeroli, TXT e-solutions, Italy. PRO-VE’2008 – Poznan, 8-10 Sep 2008.
- Paszkiewicz Z., Picard W. Modeling Virtual Organization Architecture with the Virtual Organization Breeding Methodology.// Leveraging Knowledge for Innovation in Collaborative Networks. Springer Boston. 2009, рр.187-196.
- Козак І.А. Концепція онтологічного моделювання інформаційних систем. //Моделювання та інформаційні системи в економіці. Збірник наукових праць. Випуск 78. Київ 2008.с84-93.
к.е.н., Черкас Н.І.
Львівська комерційна академія
ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНІ ЧИННИКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
На сьогодні не викликає сумніву, що зростання частки несировинного експорту відіграє вирішальне значення у забезпеченні високого темпу сталого зростання ВВП та у запобіганні кризовим явищам, які періодично вражають країни з сировинним моноекспортом. Без перевірки конкурентоспроможністю на зовнішніх ринках неможливо створити сучасний технологічний сектор, адже зростає загроза структурних деформацій, які провокуватимуть періодичні кризи платіжного балансу.
Останніми роками відбувається неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зафіксоване у січні 2009 р. перевищення вартісних обсягів експорту товарів над імпортом стало переломним моментом у стійкій тенденції зростаючого дефіциту торговельного балансу, що сформувалася починаючи з серпня 2005 р. і станом на 2008 р. вже досягла 7,2% ВВП. Станом на листопад 2009 р. дані Держкомстату [6] свідчать про формування дефіциту торговельного балансу – 4,82 млрд. дол. США, що зростає порівняно з 2,44 млрд. дол. США від’ємного сальдо у ІІ кв. 2009 р.
Можна погодитися, що архаїчність структури експорту виразно засвідчує частка у ньому високотехнологічної продукції – 1,5 % [2, с. 74–81]. У галузевій структурі українського промислового виробництва далі переважають низько– та середньотехнологічні продукти ІІ–ІV технологічних укладів [3, с. 237], засвідчуючи неспроможність українського уряду стимулювати розвиток найбільш прогресивних галузей промисловості. На думку вчених НАНУ [4, с. 130] станом на кінець 2009 р. в Україні сукупна питома вага видів діяльності, що належать до високотехнологічних і середньотехнологічних високого рівня розвитку, менша ніж 13%. До високих технологій належить лише 4,6% українського промислового виробництва. Домінуючими в українському експорті є галузі середніх низьких технологій – 56,1%. Це означає, що країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, яка реалізується на конкурентних насичених ринках [4, с. 131]. Хоча окремі дослідники наголошують про брак інвестиційних коштів [1, с. 31–33], насправді є більше підстав вважати, що йдеться про нестачу стимулів для здійснення модернізації. Вітчизняний бізнес не відчуває впливу конкурентного середовища і не відповідає на виклики прагнень до модернізації.
Додатне сальдо зовнішньої торгівлі у 2008 р. мали лише металургія (21,2 млрд. дол. США) та сільське господарство (4,3 млрд. дол. США), тоді як стрімко зросло від’ємне сальдо експорту–імпорту продукції машинобудування (–14,8 млрд. дол. США) та мінеральних продуктів (–18,3 млрд. дол. США) [6]. Такі радикальні зміни були спричинені девальвацією грошової одиниці наприкінці 2008 р. На міжнародних ринках водночас відбувалося зростанням цін на сировину, а в Україні подорожчали імпортовані енергоносії. Останніми роками на закупівлю “наземних транспортних засобів” Україна витрачала практично стільки ж, скільки й на імпорт енергоносіїв. Надмірні обсяги споживчого кредитування (за рахунок іноземного капіталу) у 2006–2008 рр. забезпечили колосальне збільшення ввезення автомобілів, причому у кризовому 2008 р. їх імпорт зріс до 11,4 млрд. дол. США [6]. Відповідні кошти могли бути скеровані у інвестиційні проекти для розширення виробничих потужностей всередині країни за умови значного внутрішнього ринку. Проте для цього держава мала б докорінно переглянути свою інвестиційну політику у напрямі залучення потужних технологічних інвесторів світового масштабу.
Значні дисбаланси у структурі експорту–імпорту можуть інтерпретуватися ознакою підвищеного попиту на інвестиційний імпорт, однак можна припустити, що це наслідок недостатніх обсягів технологічного експорту. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2 % у 2004 р. до 120,6 % у 2008 р. [5]. Зростання державної заборгованості в умовах низького рівня інвестиційних видатків бюджету 2010 р. означатиме, що в майбутньому ще більше державних коштів будуть спрямовуватися на обслуговування державного боргу, а не на реалізацію інноваційної моделі розвитку економіки.
Брак очікуваного збільшення технологічного експорту в Україні, пояснюється несприятливим макроекономічним середовищем (зокрема занижений обмінний курс гривні), що фаворизує сировинний сектор та відсутністю належних механізмів залучення ПІІ у несировинні галузі. Причини низької конкурентоспроможності українського експорту наступні: обмежений доступ до кредитних ресурсів, неефективність відшкодування експортерам ПДВ, високий рівень тіньової економіки, відсутність взаємного визнання сертифікатів відповідності готової продукції з країнами ЄС, політика протекціонізму, висока залежність експорту від імпорту енергоносіїв, зосередження виробництва на рівні ІІІ технологічного укладу та недостатній розвиток інфраструктури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Бодров В.Г. Основи конкурентоспроможності економіки України / В.Г.Бодров // Фінанси України. – 2007. – № 9. – С. 67–74.
- Вахненко Т. Товарний експорт України у системі світогосподарських зв'язків / Т. Вахненко // Економіка України. – 2006. – № 6. – C. 73 – 84.
- Жаліло Я. Сучасні чинники економічної динаміки та ключові орієнтири макроекономічної стратегії України / Я. Жаліло // Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006: Монографія / за ред. О.С. Власюка. – К. : НІСД, 2006. – С. 231–243.
- Соціально–економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь/за заг. ред. В.М. Гейця. – К. : НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.
- Яценко Н. Економіка України 1999–2008: втрачене десятиліття / Н.Яценко // Дзеркало тижня. – № 51 (779). – 26 грудня – 14 січня 2010 р.
- www.ukrstat.gov.ua / Держкомстат України.
к.е.н., Копилова О. В.
Одеський національний університет імені І.І.Мечникова
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ФОНДОВИХ РИНКІВ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Сучасний світовий ринок цінних паперів характеризується не тільки стрімкими темпами інтеграції та глобалізації, що відбуваються в країнах з розвиненою економікою. Одночасно з цим існує ряд особливостей та розбіжностей розвитку, що особливо відчувається в країнах, що відносяться до постсоціалістичної групи. Після отримання незалежності такі країни як Україна, Росія, Литва та інші почали формування національних фондових ринків опираючись на досвід сусідніх країн Центрально-Східної Європи, в яких зазначені процеси розпочались раніше. Процеси становлення ринків цінних паперів (РЦП) у зазначених країнах відрізнялись не лише національною специфікою формування корпоративного сектора, а й тяжінням до англо-американської чи континентальної моделі ринку. Для підвищення конкурентоспроможності та повноцінного сприйняття інтеграційних процесів українського РЦП необхідно виділити рівень співвідношення тенденцій розвитку елементів його торгово-організаційної інфраструктури (ТОІ) до тенденцій розвитку відповідних елементів в країнах ЕС та ЦСЄ. Аналіз співвідношення рівня та напрямків розвитку брокерів на українському та європейських РЦП дозволив виявити наступні тенденції.
Континентальна Європа характеризується перевагою універсальних банків як учасників РЦП, які сполучають комерційну й інвестиційну діяльність; дана система виступила базою для формування єдиного фондового ринку ЄС, що має на увазі створення і розвиток системи інвестиційних компаній як учасників РЦП; це здійснюється для удосконалення системи й опорові конкуренції з боку американських установ. Країни ЦСЄ відзначаються декілька більш розвиненою системою ІК та пенсійних фондів як повноцінних учасників РЦП: це пояснюється спробою в умовах перетворення економіки врахувати всі переваги і недоліки як англосаксонської, так і континентальної фінансових моделей. Подібна тенденція спостерігається і на українському РЦП: вагома участь КБ як посередників, стимулювання розвитку ІК тощо.
Аналіз співвідношення кредитного портфеля і портфеля цінних паперів у загальній структурі активів західноєвропейських банків свідчить про німецький тип фінансової системи в ЄС. У ряді країн частка портфеля цінних паперів у структурі активів банків наближається до частки кредитного портфеля, що сигналізує про наростання процесів універсалізації фінансових інститутів в країнах ЄС; цей процес легше здійснюється в невеликих країнах з дуже розвиненою фінансовою інфраструктурою, таких як Бельгія і Люксембург. Кредитний портфель у структурі активів банків Польщі (57,14%), Угорщині (68,11%) і Чехії (49,96%) також значно превалює над портфелем цінних паперів; відповідний показник в Україні становить 81,40% - найвищий в досліджуваному регіоні, поряд лише країни Прибалтики, що є проявом слабкого розвитку РЦП.
У 90-х рр. ХХ ст. почалася хвиля інтернаціональних об'єднань - утворення «мегабірж». Це обумовлено консолідаційними процесами в самому ЄС; урядові облігації країн ЄС є взаємозамінними, отже, був створений другий по розміру (після США) ринок державних цінних паперів. Подібні тенденції також характерні для країн ЦСЄ, але не спостерігаються в рамках українського біржового сегменту: велика кількість фондових бірж України не відповідає обсягам самого РЦП.
Існування такого процесу як універсалізація бірж обумовлено об'єктивними причинами виживання в умовах надзвичайно високої конкуренції, як з боку бірж, так і численних електронних і інтернет-систем. Універсальні біржі слугують не тільки торговельними майданчиками, на них також здійснюється перереєстрація прав власності, клірингова діяльність, надаються юридичні, інформаційні і консультаційні послуги і т.д. Вказана тенденція не спостерігається на організованому РЦП України.
Паралельне існування ділінгового ринку і подвійного безперервного аукціону обумовлено високим рівнем конкуренції усередині самого європейського ринку. Сполучення цих систем в країнах ЄС та ЦСЄ приводить до поглинання ризику невиконання зобов'язань контрагентом у залежності від стану РЦП, відображає адекватний стан ринку і дозволяє більшій кількості інвесторів здійснювати операції. Рівень технічного забезпечення українських фондових бірж не відповідає європейському рівню; електронні системи застарілі, дають збої та мають бути замінені.
Орієнтація операцій на акції національних компаній є однією з традиційних причин відставання західноєвропейського РЦП від американського. Особливо характерно дане явище для РЦП Німеччини. Основними причинами цього виступають: низька прозорість ринку акцій і широке використання інсайдерської інформації, перевага великих пакетів і невеликої кількості акціонерів, висока частка банків у структурі акціонерів і т.д. Цей негативний фактор дуже ріднить європейський та український РЦП, на якому торгівля іноземними цінними паперами відсутня та дуже поширене використання інсайдерської інформації.
Відносини кооперації (створення загальних контрактів) полегшує здійснення операцій на міжбіржевому рівні і значно знижує операційні витрати. В Україні створення загальних контрактів майже не використовується.
У результаті можна зробити висновок, що ТОІ досліджуваних країн мають свої особливості, обумовлені такими факторами як історія формування і розвитку, традиції, законодавство і т.д. При цьому ряд родинних факторів розвитку пояснюється сильним впливом елементів ТОІ ЄС на становлення РЦП країн ЦСЄ в перехідному періоді. Крім того існує ярко виражене тяжіння в розвитку українського РЦП до загальноєвропейських тенденцій. Такі аспекти, як слабкий розвиток технологій на українських фондових біржах, відсутність тенденцій до їх внутрішньої інтеграції та зменшення кількості організаторів торгівлі цінними паперами, відсутність універсалізації, використання інсайдерської інформації, можуть бути вирішені лише за допомогою використання європейського досвіду та капіталу. Споріднені проблеми раніше спостерігались на всіх РЦП країн колишнього СРСР; в балтійському регіоні вони були частково вирішені шляхом інтеграції Вільнюської, Рижської та Талліннської фондових бірж до NASDAQ OMX.
к.э.н., доц. Приятельчук Е.А.
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко