Циганов С. А., Сизоненко В. О
| Вид материала | Документы |
- Циганов Сергій Андрійович. Еволюція національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації, 597.4kb.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Долішній М.І., Бєлєнький П.Ю., Гомольська Н.І. Стратегічні фактори глобальної конкуренції і механізми забезпечення конкурентоспроможності регіонів // Конкурентоспроможність: проблеми науки і практики: Монографія. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2006. – 248 с., Укр./рос. мова.
- Шнипко О. Україна перед викликами глобального конкурентного простору / О. Шнипко // Вісник НБУ. – 2008, жовтень. - №10. – С. 8-14.
Войнова Є.І.
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
ГЛОБАЛЬНИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК – ШЛЯХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТРАНЗИТИВНИХ ЕКОНОМІК
На сучасному етапі розвитку світової економіки інновації починають займати все більш провідну роль. Сьогодні наукові та технологічні інновації потребують більш складних та інтерактивних процесів, що змушує інноваторів вступати в партнерські відносини для розподілення витрат, організації додаткових експертиз, отримання швидкого доступу до різних технологій та знань, розвитку як частини інноваційної мережі. Це в свою чергу збільшує потребу у людях та установах, що допомагає відкрити ширшу перспективу для інновацій.
Особливістю сучасного глобального інноваційного розвитку є переміщення способу створення наукових знань від однієї людини до групи інноваторів, від однієї установи до великої кількості установ та від замкненого вітчизняного рівня до міжнародного (дослідники все більше починають співробітничати виходячи за межі організаційних та національних кордонів). Міжнародне співавторство росте однаковими темпами з вітчизняним. Співпраця з іноземними партнерами відіграє все більшу роль, дозволяючи компаніям отримувати доступ до більшої кількості ресурсів та знань за нижчою вартістю, розподіляючи ризики з партнерами. Зросла роль міжнародної міграції, як фактору створення та дифузії знань, у розвитку глобального інноваційного ринку, що призвело до зростання конкуренції між компаніями за талановитих мігрантів. Важливу роль у розвитку інновацій відіграють середні і малі компанії, як постійний ресурс технологічних змін та конкурентного тиску на великі компанії, що зумовлює їх розробляти інновації для збереження технологічних переваг.
В цих умовах для визначення ефективного курсу інноваційної трансформації транзитивних економік важливо чітко визначити сучасні тенденції глобального інноваційного розвитку, які за даними ОЄСР [1], на базі використання класифікації інноваційних показників [2] проявляються у наступному (див. Таблиці 1-5).
Таблиця 1.
Діапазони коливань показників інноваційного розвитку (інноваційних керуючих) інноваційно розвинених країн
| Показник інноваційного розвитку | Діапазон коливань показника |
| Інноваційні керуючі | |
| Частка випускників наукових та інженерних спеціальностей | Від 17,8% в Греції до 4,5% в Японії та від 37% (Китай) до 4,7% в Бразилії |
| Частка випускників першої вищої освіти | Найбільша у США (30,3%), Японіі (9,1%) та Великобританії (7%) |
| Використання компаніями широко смугастої мережі | Від 45,6% в Мексиці до 99,5% в Ісландії |
Таблиця 2.
Діапазони коливань показників (створення знань) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн
| Показник інноваційного розвитку | Діапазон коливань показника |
| Створення знань | |
| Частка витрат ВВП на НДДКР | Від 0,5% у Словаччині до 4,7% в Ізраїлі |
| Частка державного фінансування НДДКР | Від 16,6% в Люксембургу до 62,6% в Росії |
| Частка комерційного фінансування НДДКР | Від 79% в Люксембургу до 26% в Росії |
| Частка комерційних витрат на високо та середньо-високотехнологічні НДДКР | Від 24,8% в Чехії до 71,9 % в Ірландії та від 13,4% в Ірландії до 63,1 % в Чехії |
| Частка бюджетних асигнувань в сфері охорони здоров’я | Від 0,005% ВВП в Швеції до 0,222% в США |
Таблиця 3.
Діапазони коливань показників (інтелектуальна власність) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн
| Показник інноваційного розвитку | Діапазон коливань показника |
| Интелектуальна власність | |
| Кількість зареєстрованих патентів в EPO, USPTO та JPO | Від 1 на Кіпрі до 15805 у США |
| Частка зареєстрованих торгових марок на товари та послуги | Від 2,94% в Китаї до 50% в Словаччині |
Таблиця 4.
Діапазони коливань показників (інновації та підприємництво) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн
| Показник інноваційного розвитку | Діапазон коливань показника |
| Інновації та підприємництво (розповсюдження) | |
| Частка МСП в комерційних НДДКР | Від 14,31% в США до 73,39% в Новій Зеландії |
| Частка МСП, що співпрацюють в інноваційній діяльності з іншими компаніями | Від 4,3% в Італії до 27,5% в Фінляндії |
| Частка товарообігу нових для ринку продуктових інновацій МСП | Від 2,6% в Німеччині до 20,4% в Греції. |
| Обсяги венчурного фінансування | Від $23 млн. в Греції до $1,9 млрд. у Франції (Великобританія - $4,5 млрд. і США $17 млрд.) |
| Частка іноземного капіталу, що надходить до ІКТ | Від 5,6% в Ірландії до 27% в США |
| Частка МСП, що вроваджують нетехнологічні інновації | Від 24,5% в Словенії до 68,1% в Німеччині |
Таблиця 5.
Діапазони коливань показників (застосування) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн
| Показник інноваційного розвитку | Діапазон коливань показника |
| Застосування | |
| Частка людського капіталу з науки і технологій, що зосереджена в послугах | Від 19,6% в Японії до 44,09% в Люксембургу |
| Частка ескпорту товарів високотехнологічних галузей | Від 0,5% в Чилі до 46,9% в Ірландії |
| Частка товарообігу нових для ринку продуктових інновацій | Від 4,7% в Норвегії до 35,4% в Греції великих компаній і від 2,6% в Німеччині до 20,4% в Греції МСП |
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- ссылка скрыта. – OECD: OECDiLibrary, 2009. – Режим доступу: ссылка скрыта
- 2006 “Global innovation Scoreboard” (GIS) Report/ Hugo Hollanders, Anthony Arundel. – European Trend Chart on Innovation: MERIT, December 4, 2006. – 32 p. – Режим доступу: ссылка скрыта.
Бульдін І.В.
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
ГЕНЕЗИС ТЕОРІЙ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ
Основним завданням при аналізі тенденцій розвитку фондових ринків є визначення загальних концепцій портфельного інвестування, базисних параметрів і факторів, які впливають на предметний вибір об'єкта інвестування. У даному контексті найбільш актуальним вважається провести аналіз зародження й розвитку основних теоретичних постулатів, відповідно до яких здійснюються сучасні стратегії портфельного інвестування.
Однією з перших фундаментальних теорій портфельного інвестування стала теорія, розроблена Чарльзом Доу. Основні положення теорії Доу укладаються в наступному. На фондовому ринку завжди присутній три тренди руху цін: довгостроковий (первинний), середньостроковий (вторинний), короткостроковий (щоденний). Довгостроковий тренд характеризується періодами виникнення ринків «биків» або «ведмедів», середньостроковий тренд являє собою чергування періодів пожвавлення й падіння інвестиційної активності на ринках «биків» і «ведмедів» відповідно. Короткостроковий тренд є відбиттям щоденних коливань ринкових котирувань акцій. Із всіх перерахованих вище трендів найбільше значення для інвестора має довгостроковий, тобто для стратегічно налаштованого інвестора надто важливо вгадати періодичність виникнення ринків «биків» і «ведмедів», для цього він може, деякою мірою, покладатися на дані вторинного тренда, що, фактично, представляє із себе своєрідний «барометр», що визначає подальші тенденції підвищення або зниження й що дозволяє спрогнозувати початкову крапку виникнення ринку «биків» або «ведмедів». Короткостроковий тренд для стратегічно налаштованого інвестора не має визначального значення. Основною концепцією теорії Доу є припущення, що фондовий ринок є досить нерегулярним у своїх тенденціях. Інвесторові вкрай складно визначити тривалість того або іншого тренда, з певною часткою ймовірності можливо пророчити час виникнення ринків «биків» і «ведмедів». Концепція теорії Доу багато в чому базувалася на тому, що динаміку змін котирувань акцій можливо спрогнозувати за допомогою взаємного коректування середніх показників курсів акцій промислових і транспортних компаній. У випадку, якщо ці два середніх показники підтверджують один одного, можливо з певною ймовірністю визначити особливості зміни динаміки ринку.
Мета теорії Доу укладається у визначенні напрямку руху фондового ринку, тобто первинних трендів. Первинний тренд зберігає свій рух у випадку, якщо середні показники доповнюють один одного. Теорію не можна сприймати як своєрідний алгоритм поведінки на ринку, але з її допомогою інвестор може спрогнозувати періоди виникнення тенденції «биків» або «ведмедів». Основним недоліком теорії є її залежність від динаміки руху середніх показників. Тобто середні показники відображають кон'юнктуру ринку «блакитних фішок», залишаючи без уваги акції дрібних і середніх компаній. Цінова волатильність «блакитних фішок» у розвинених країнах досить низька, тобто середні показники не завжди повною мірою відображають ситуацію на фондовому ринку, ігноруючи так званий короткостроковий тренд (тобто щоденні коливання цін акцій дрібних і середніх корпорацій). [1]
Внаслідок певних недоліків теорії Доу, виникла причина у розробці нових теоретичних концепцій портфельного інвестування, принципів, що є корисними під час угод із цінними паперами. Виходячи зі спекулятивної природи ринку акцій була розроблена гіпотеза так званого «ефективного» ринку, що укладається в наступному: ціни акцій є дзеркальним відбиттям реакції фондового ринку на доступну інформацію. Суть теорії ефективних ринків укладається в наступному: у цінах на акції вже відбита вся доступна інформація про діяльність компаній, їхньому положенні в галузі, стані кон'юнктури ринку; внаслідок цього будь-які додаткові дослідження ринку не зможуть принести інвесторові який-небудь додатковий прибуток. Закономірним висновком цієї теорії є той факт, що коливання цін акцій на ринку носять випадковий характер, що обумовлений неоднозначною реакцією інвесторів на різні економічні й політичні події. Сама по собі гіпотеза ефективних ринків бачить раціональне поводження інвестора не в спробі «переграти» ринок, а в прагненні сформувати оптимальний інвестиційний портфель, зберегти його при тенденціях росту цін на акції й ліквідувати при падінні біржових котирувань. Дана гіпотеза не може бути застосована для так званих «агресивних інвесторів», яким не властива тенденція поступового акумулювання акцій і вичікувальна стратегія поводження на ринку[2].
Подібний високий ступінь невизначеності сучасних фінансового й фондового ринків привели до виникнення так званої «сучасної портфельної теорії». Її основні положення укладаються в методиці визначення структури оптимального інвестиційного портфеля, методиці виміру ступеня ризику, властивому кожному біржовому активу, обчисленню так званого коефіцієнта «бета». Даний коефіцієнт відображає співвідношення між ризиком, що є властивим індивідуальному активу в складі портфеля, і ризиком, властивим подібним до нього ринковим активам у цілому. Основним висновком сучасної портфельної теорії є твердження, що співвідношення між ризиком і прибутковістю інвестицій залежить від тенденцій розвитку фондового ринку, які інвестор намагається спрогнозувати шляхом формування найбільш оптимального для нього портфеля. Вибір стратегії формування структури портфеля повністю залежить від переваг інвестора (консервативних або агресивних). Але виходячи з досвіду портфельного інвестування минулих років, потрібно відзначити ті стратегії, яких сучасний інвестор дотримуватися не повинен, а саме концентрація своїх інтересів на акціях одного або двох емітентів, або ж на акціях підприємств однієї галузі. У противному випадку буде вкрай складно нівелювати ступінь впливу галузевих і систематичних ринкових ризиків. Інвестор може дотримуватися будь-якої портфельної теорії, але визначальним фактором для її вибору є переваги інвестора й особливості зміни цін на біржові активи, які в сукупності визначають характер і структуру інвестиційного портфеля[3].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Mindell J., The Stock Market . New York: B.C. Forbes, - 1998. – P. 135 – 137.
- Garfield D., New Methods for Profit in the Stock Market, Boston: Metcalf Press - 2000. – P. 487 – 500.
- J. K. Меdbury, Men and Mysteries of Wall Street, Boston: Fields, Osgood, 2002, p.288
к.е.н., провідний науковий співробітник Сльозко О.О.
Інститут світового господарства і міжнародних відносин НАН України
ДИНАМІКА КУРСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ПРОГНОЗУВАННЯ
Ситуація у 2009 році на валютному ринку була складною і суперечливою. У 2009 році можна було спостерігати як девальвацію, так і ревальвацію національної валюти. Перші два-три місяці 2009 року були часом злету курсу долара, який був викликаний загальною панікою і "жахливими" прогнозами експертів. Початок року, січень 2009-ого, був непростим і навіть переломним; на курс впливали як економічні, так і психологічні складові. Аналітики давали різноманітні прогнози подальшого розвитку ситуації, гривні пророкували повний крах, прогнозували різні курсові значення - як ми сьогодні бачимо, і реальні, і абсолютно захмарні - 12, 15 і навіть 20 грн. за долар. Ситуація погіршувалася і невизначеністю із зовнішніми позиками українських банків, термін погашення багатьох з яких закінчувався в першій половині 2009 року; банки, не будучи впевненими в їх реструктуризації, "скуповували" долари для повернення кредиторам.
Піковою позначкою для гривні в 2009 році був показник 10 грн. за долар. Найвище значення готівкового ринку становило 10 - 11 грн. за долар, хоча більш імовірно, цей показник був ситуативним і викликаним спекулятивними діями; на міжбанківському ринку відмітка 10 грн. за долар не була пробита, але деякі операції проходили в коридорі 9,80 - 9, 90 грн. за долар. Ці найвищі точки ринку були взяті наприкінці січня 2009 року.
Якщо говорити про інші важливі події на валютному ринку та фактори, що впливають на нього, то варто відзначити величезну роль Національного банку в цьому непростому для ринку році. Саме НБУ на початку 2009 року був єдиним джерелом для купівлі валюти банками, оскільки задовольнити попит ринок самостійно був не в змозі. Відповідно ми стали свідками низки регулюючих постанов Нацбанку. Всі ці нормативні документи були направлені на зменшення спекулятивних операцій або їх повне викорінення на ринку, сприяли його "скутості", були представлені всілякими обмеженнями і посиленнями норм, особливо купівлі іноземної валюти. Основною метою дій НБУ було зниження напруги та ажіотажу на ринку. Як регулятор Національний банк проводив валютні аукціони, перші його інтервенції призначалися корпоративним клієнтам. Варто відзначити і найважливіший плід переговорів найбільших банків і регулятора - впровадження валютних аукціонів для фізичних осіб. Ми оцінюємо цей крок НБУ виключно позитивно, адже в такий спосіб значно заспокоїлися панічні настрої учасників готівкового валютного ринку. Той відносно фіксований курс, який гарантував НБУ на валютних аукціонах, трохи стабілізував як ситуацію на готівковому валютному ринку, так і фінансовий стан українських банків, у яких з кожним новим витком подорожчання долара збільшувалися розміри простроченої валютної заборгованості.
Також варто відзначити вплив на ринок ще одного ключового гравця - НАК Нафтогаз, оскільки ринок без купівлі валюти Нафтогазом і ринок з покупкою доларів Нафтогазом – це два різних явища, хоча НБУ і розробляв різноманітні схеми для полегшення розрахунків за енергоресурси. Нафтогаз у 2009 році був найбільшим покупцем валюти на міжбанку.
Крім того, серед факторів, що впливають на стан валютного ринку, ми не можемо не відзначити кроки Міжнародного валютного фонду. Ті транші, які ми отримували від нього в 2009 році в рамках програми stand-by, були єдиним джерелом для поповнення золотовалютних резервів, що розтрачуються Нацбанком мало не кожен день для підтримки стабільності національної валюти. Можливості збільшення резервів у НБУ були влітку, також ці можливості є у регулятора і зараз, під час чергового етапу зміцнення гривні. Хоча ці суми навіть не можна порівняти з обсягом коштів, витрачених Нацбанком на стабілізацію ситуації, які становлять понад $ 11 млрд.
Резюмуючи, можна сказати, що в 2009 році рухи курсу нагадували синусоїду - цей рік відкрився злетом курсу, літо характеризувалося його спадом, восени зростання продовжилося, а кінець року традиційно відзначений зниженням котирувань.
Наприкінці 2009 року ссылка скрыта стабілізувалася й навіть почала повільно зміцнюватися – на 1-4% щомісяця, починаючи з вересня 2009-го. І якби не дії НБУ, який постійно скуповував валюту на міжбанківському ринку, імовірно, зміцнення нацвалюти могло б бути ще більш істотним. Головна причина стабілізації валютного курсу – скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, який за підсумками перших десяти місяців 2009 року склав усього $4,3 млрд., що майже вчетверо менше, чим рік тому. Досягти цього вдалося завдяки девальвації нацвалюти. Проте, саме ссылка скрытадокорінно змінила структуру зовнішньоторговельного балансу, скоротила імпорт і підтримала експорт. Тільки за жовтень 2009 року експорт стали виріс на 18,4%, продтоварів – на 7,1%. Рекордним став ріст експорту продукції хімічної галузі – на 47,6% за місяць.
Основний макроекономічний фактор, що впливає на курс нацвалюти в 2010 році, — стан платіжного балансу. Наприкінці 2008-го — початку 2009 року однією з головних причин падіння курсу гривні став різкий відтік валюти із країни. Через світову фінансову кризу знизилися обсяги українського експорту, утворювався значний зовнішньоторговельний дефіцит. За рік ситуація вирівнялася: негативне сальдо торговельного балансу становить усього $1 млрд. проти $12 млрд. наприкінці 2008-го. Девальвація фактично врятувала вітчизняну економіку від найжорстокішого обвалу: зниження вартості гривні з 5 UAH/USD до 8 UAH/USD підтримало експортерів і обмежив вступ імпорту в Україну. У підсумку ВВП України обвалився на 15% (попередні дані), а не на 30% (як побоювалися багато). Можливо, в 2010-м зовнішньоторговельний баланс буде навіть у профіциті: світ виходить із кризи, а це значить, що зовнішній попит на сталь, добрива, продукцію машинобудування повинен рости. При цьому передумов для збільшення імпорту поки немає: купівельна спроможність українців усе ще знижена через обвал економіки й девальвації гривні. В 2009 році підсилився відтік капіталу з України по фінансовому рахунку платіжного балансу: банки, компанії й держава розплачувалися по іноземних кредитах. Разом з тим припливу прямих закордонних інвестицій практично не спостерігалося. У результаті сформувався дефіцит фінансового рахунку платіжного балансу на рівні $11,8 млрд. (проти $13,3 млрд. профіциту за аналогічний період минулого року), а загальне негативне сальдо самого платіжного балансу в 2009-му склало $12,8 млрд.
У 2010 році корпоративний і державний сектори продовжать платити по боргах, але вже в менших обсягах. В 2009 році загальна сума виплат склала, за різними оцінками, від $25 млрд. до $40 млрд., а в 2010-му, за даними Нацбанку, вона досягне $20,3 млрд. Враховуючи, що левина частина зовнішніх боргів цього року була реструктуризирована, у 2010 році компанії й банки, імовірно, також попросять кредиторів відкласти строки погашення позик, тому відтік капіталу в 2010-му по фінансовому рахунку буде невеликий.
З макроекономічної точки зору перспективи гривні досить оптимістичні. Повернення нацвалюти до курсу 5 UAH/USD уже чи навряд можливий, але й істотна девальвація — теж. Однак український грошовий знак може ослабшати через панічну скупку валюти населенням. Цьому можуть сприяти нові проблеми в банківській системі: наприклад, несподіване банкрутство однієї з великих фінустанов. Але й у цьому випадку гривня малоймовірно подешевшає більш ніж на 1–2 грн. В 2010-му на курс нацвалюти позитивно вплине сума валюти, накопичена фінструктурами за минулий рік. Валютне кредитування фізичних осіб законодавчо обмежене, при цьому весь рік банки одержували валюту від населення й компаній як виплат по кредитах. Крім того, українці несли гроші в банки на депозити в доларах і євро. Одна частина цих коштів фінустановами направляється на погашення власних боргів перед іноземними кредиторами, а інша залишається в банківській системі. Поступово банки почнуть розпродавати валюту, що виявить позитивний вплив на вартість гривні. При цьому фінструктури напевно знизять прибутковість по валютних внесках ( до 4–6% з нинішніх 8–10% річних) — так банкіри будуть стимулювати попит на гривневі внески, по яких ставки доходять до 25% річних.
Досить важливим курсовим фактором є ссылка скрытаі, якої може захопитися уряд, якщо не буде вистачати грошей для виконання бюджету. Якщо темпи збільшення монетарної бази (кількості грошей в обігу) не буде значно перевищувати природній ссылка скрытаії і ВВП, те, імовірно, курс наприкінці 2010 року буде 8,4 грн/$1. Крім того, Нацбанк у спробах утримати курс витратив відчутну частину валютних резервів. На початок 2009 року офіційні резервні активи НБУ становили близько $31 млрд., а на кінець листопада – уже $27 млрд. (чисті резерви – удвічі менше). І це теж може зіграти злий жарт із ссылка скрыта валютою. Такі масштабні інтервенції, як в 2009-м, цього року НБУ вже не зможе собі дозволити. З іншого боку, якщо експортні галузі України продовжать нарощувати обсяги продажів, імовірно, гривні й не буде потрібно підтримки з боку НБУ.
Отже, основними факторами, що впливають на курси валют є:
Позитивні: поточна регуляторна політика НБУ; виділення коштів МВФ; поступове повернення коштів у банківську систему; пожвавлення зовнішньої торгівлі; прийдешні політичні вибори.
Негативні: ризик невиконання вимог МВФ, що відстрочить черговий транш; невизначеність із рекапіталізацією "проблемних" банків; розрахунки по експортно-імпортних контрактах наприкінці року; недостатні обсяги припливу валюти з-за кордону; ризик девальвації гривні у випадку змушеної емісії.
Також експертами з фінансів був розроблений консенсус-прогноз курсу долара-гривні на 2010 рік, згідно з яким середньозважено курс 1 долара буде коливатися в межах 8,3-8,5 гривень.
Таблиця 1
Консенсус-Прогноз курсу долара – середньозваженого на 2010 рік
| Оптимістичний | Песимістичний | Середній | Прогноз МВФ |
| 7-7,5. | 9-9,1. | 8,3. | 8,68. |
Джерело: ссылка скрыта - Журнал „Гроші”
Об'єктивних причин, як для різкої девальвації, так і для значного зміцнення гривни, поки немає. Обвалити гривню може хіба що включення друкованого верстата на повну потужність. Але після президентських виборів у цьому особливої необхідності вже не буде. Чекаємо девальвації до кінця 2010 року до 8,5–9 грн/$1 – зі стрибками й відкотами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Паливода К., Гайдуцький П. Чи загрожує Україні іпотечна криза? [Електронний ресурс] / Костянтин Паливода, Павло Гайдуцький // Дзеркало тижня. – 2008. - № 12 (691). ссылка скрыта.
- Global Risks 2009: Report of the World Economic Forum [Електронний ресурс] - : ссылка скрыта.
- Оверченко М. Губительная вольница [Электронный ресурс] / Михаил Оверченко // Ведомости. – 2008., - №68(2090). - Режим доступу до журн : osti.ru/newspaper/article.shtml?2008/04/15/146097.
- Макроекономічні умови розвитку Банківської системи україни у 2008 році: матеріали Українського кредитно-банківського союзу - Режим доступу : ссылка скрыта.
- Банківський сектор України: головні тенденції лютого 2009 року: матеріали Українського кредитно-банківського союзу - Режим доступу : ссылка скрыта.
- Макроекономічні умови розвитку банківської системи України у січні 2009 року : матеріали Українського кредитно-банківського союзу - Режим доступу: ссылка скрыта.
к.е.н., провідний науковий співробітник Рубцова М.Ю.
Інститут світового господарства і міжнародних відносин НАН України
ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ ВІДКРИТОСТІ УКРАЇНИ В АСПЕКТІ ПОДОЛАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ КРИЗОВИХ ЯВИЩ
Сьогодні спостерігається підсилення взаємозв'язку між національними економіками і світовим господарством через фінансові ринки, операції з цінними паперами і похідними фінансовими інструментами. Більш того, саме фінансові ринки і короткострокові потоки капіталів в умовах глобалізації світового господарства є найважливішим джерелом нестабільності механізмом передачі імпульсів цієї нестабільності з країни в країну.
Напрацьовані десятками років взаємозв’язки між окремими країнами і регіональними угрупуваннями, глобальна лібералізація руху потоків товарів і капіталів посилили ступінь ризикованості економічного розвитку всіх без винятку країн світу.
Тобто можна припустити, що при визначенні ступеня ризикованості економіки слід розглядати її відкритість, зокрема ступінь міжнародної мобільності капіталів, а саме залежність від процесів, що відбуваються у світовому фінансовому просторі
Дані про рух капіталів, що відбиваються у платіжному балансі країни, дають хоча і неповну, але досить істотну інформацію про ступінь залучення національних фінансових ринків у світову фінансову систему. Варто звернути увагу, що більш повну картину ступеня відкритості національної економіки з погляду міжнародної мобільності капіталу можна одержати, якщо враховувати валові потоки капіталу, тобто приплив і відплив (зобов'язання й активи).
Можна констатувати, що в сучасних умовах промислово розвинуті країни характеризуються досить високим ступенем фінансової відкритості як де-юре, так і де-факто. Що стосується країн, що розвиваються, то за останнє десятиліття вони усе активніше фактично втягуються в процеси фінансової інтеграції, формально зберігаючи при цьому досить високий рівень контролю за рухом капіталів.
Звичайно країни, що розвиваються, на відміну від промислово розвинутих, являють собою набагато більш суперечливу картину з погляду ступеня фінансової відкритості економіки.
Аналіз показує, що відкритість національних економік для зовнішньоторговельних потоків і фінансова відкритість тісно пов'язані між собою і розвиваються в значній мірі паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Ця закономірність, що характерна в останні три десятиліття для всіх груп країн підсилювалася особливо швидкими темпами. В останнє десятиліття ці процеси інтенсивно йдуть і в країнах з трансформаційною.
В умовах високої мінливості функціонування світового господарства і її фінансової системи, економічні інтереси великих держав і інтеграційних об’єднань дуже сильно впливають на динамічний розвиток інших країн з відкритою економікою і які підпадають під впливи періодичних кризових явищ світового масштабу, наслідки яких необхідно вирішувати самотужки.
Сучасна криза, поки ще з не проясненими до кінця наслідками, проте, вже з достатнім ступенем імовірності може розглядатися як точка розвороту у світовій господарській системі й у національних економічних моделях розвитку.
Під час визначення джерел і причин сучасної глобальної кризи як правило зазначається, що спочатку ця криза зародилася на іпотечному ринку США, а потім поширилась на весь світ. Однак у даної кризи є і більш глибокі корені
З нашої точки зору тут варто враховувати, що нинішня криза виступає як криза моделі глобального лібералізму, що свідчить про підрив фундаментальних основ сучасного світогосподарського устрою і пануючих ліберальних економічних теорій. Справа в тім, що розпочата з кінця 1970-х років ліберальна революція в теорії і на практиці, одержавши могутнє підкріплення в катастрофі світової соціалістичної системи з наступними ліберальними ринковими реформами, найбільше адекватно втілилася у функціонуванні фінансової системи. Сектор реальної економіки з налагодженою системою державного регулювання навіть в умовах реалізації масштабних приватизаційних програм у силу різних причин, насамперед пов'язаних з необхідністю підтримки національних конкурентних позицій і в цих цілях збереження в ньому монополістичних структур, так і не став по-справжньому полігоном у реалізації ліберальної економічної моделі. Інша справа - фінансова сфера, у якій практично були демонтовані національні регулятори і не були створені наднаціональні інститути ефективного контролю.
Те нове, що з'явилося в сфері міжнародного регулювання фінансової діяльності, а це створення в 1982 р. Паризького і Лондонського клубів кредиторів, виникнення міжнародних рейтингових агентств, створення Базельського комітету з банківського нагляду (1975 р.) із впровадженням з 1988 р. у практику господарювання Базельського стандарту мінімального розміру власного капіталу КБ і деякі інші заходи, безумовно, по своїх можливостях значно уступають раніше діючим стримуючим інструментам. Усе це і дозволило забезпечити найвищий ступінь відкритості на фінансових ринках.
Тим самим лібералізм як теорія і практика у своїй останній передкризовій версії може розглядатися як одержавший перемогу фінансовий капіталізм у його тривалій конкурентній боротьбі з промисловим капіталізмом.
Те, що саме фінансові ринки в умовах високої мобільності капіталу змогли підірвати національні рамки у своїй діяльності, перетворило їх у самий передовий загін глобальної економіки, посилений до того ж масовим упровадженням сучасних інформаційних технологій.
Якщо раніше національні фінансові системи в кінцевому рахунку були націлені на створення механізму ефективного вкладення заощаджень в інвестиції і забезпечували нормальне функціонування національного відтворювального комплексу, то для сучасного періоду стало характерним перетворення фінансів у глобальну мережу, що працює практично безупинно на всіх континентах у режимі реального часу і при цьому майже ні як не сполучається з реальним сектором економіки.
Цілком закономірно, що припущення про перехід до епохи глобального капіталізму в першу чергу підкріплювалися ситуацією, що складається, саме у фінансовій сфері.
Вже в такому її новому стані закладена внутрішня неузгодженність сучасного світогосподарського устрою. Вона пов'язана з тим, що масштабна лібералізація фінансових ринків в умовах відносної закритості національних сегментів, що зберігається, реальної економіки створює неузгодженість і внутрішню конфліктність у господарській діяльності, підсилюючи розриви відкритості фінансів з відособленістю національних економічних інтересів і тим самим ще більше віддаляючи фінанси від виробництва. Інакше кажучи, перетворення фінансової сфери в самодостатню, функціонуючу автономно як глобальна мережа, створює небезпечний розрив з виробництвом, що продовжує розвиватися переважно в межах національно-відтворювального комплексу.
Аналізуючи сучасну ситуацію в економіці можна виділити два підходи до розробки антикризової стратегії. Перший підхід - це політика блокування кризи зі збереженням основ економічного устрою глобального господарського простору. Другий - подолання кризи з усуненням корінних причин, що її породили, і в кінцевому рахунку - зі зміною типу господарського устрою світової економіки і національних господарських систем як її невід'ємних компонентів.
У першому випадку мова йдеться про тимчасове усунення гостроти економічних протиріч за допомогою масштабних грошових ін'єкцій, що повинні, за задумом, реанімувати світову господарську систему в її звичному вигляді. Так, якщо ж спробувати оцінити загальну суму, зарезервовану владою США для боротьби з фінансово-економічною кризою, то вона вже, по оцінках, перевищує 8 трлн дол., що складає більш 50% ВВП країни. Ніколи і нізащо у своїй історії американці не платили настільки дорогу ціну. Навіть їхньої витрати на Другу світову війну разом з ядерним Манхэттенским проектом оцінюються зараз з виправленням на інфляцію приблизно в 3,6 трлн дол.
Однак уявленням про те, що грішми можна згасити кризу – це ілюзія. Дійсно, такі безпрецедентні грошові вливання які сьогодні проводяться більшістю держав, включаючи Україну, можуть тимчасово послабити кризові тиски і навіть на якийсь період вивести економіку в фазу пожвавлення. Проте імовірність настання нової кризової хвилі, можливо, ще більш руйнівної, залишається високої. Доти, поки не будуть усунуті корінні пороки сформованої глобальної спекулятивно-фінансової системи небезпека масштабних криз зберігається. Це означає, що вихід із кризи варто шукати на шляху радикальної перебудови моделі «спекулятивної економіки». Тільки через ослаблення спекулятивної складової в глобальному господарюванні й у перепідпорядкуванні фінансової системи на роботу в інтересах виробничо-споживчої і соціально-господарської діяльності можна розраховувати на оздоровлення економіки.
Обмеженість і мало ефективність антикризової політики грошових вливань у фінансову сферу наочно демонструє приклад України. Здавалося б, своєчасне і доречне в кризовій ситуації фінансове підживлення банківської сфери при незмінних умовах господарювання з орієнтацією на проліберальний режим обернулося масштабною спекулятивною атакою на гривню, у значній мірі спричинивши фактично обвальне падіння її курсу. В Україні з особливою гостротою постає завдання як власне з подоланням кризи, так і зі зміною її національної моделі, тобто необхідно звільнитися не тільки від присутніх у ній спекулятивних компонентів, але і від сировинної однобокості на користь економіки з високою часткою доданої вартості, що застосовує нові наукові розробки і технології. Вирішити ці дві складні і фундаментальні задачі без зміни стратегії розвитку не представляється можливим.
Тим більше, що часто-густо українська влада схильна пояснювати кризу, що вразила вітчизняну економіку, тільки «вірусною» дією американської економіки, розповсюджуваним завдяки відкритості глобальної мережної структури фінансового капіталу. У дійсності головні його причини знаходяться усередині економіки України. І одна з них пов'язана з обмеженою кількістю і однобокістю сформованих ринкових реформ 1990-х років і потім наступного періоду стабілізації рентно-сировиної моделі економіки. Сьогодні вже можна з повною підставою назвати нинішню економічну кризу в Україні кризою рентної економіки.
Якщо проаналізувати причини кризу в Україні, то можна виділити дві найсуттєвіших: по-перше, це збереження курсу на випереджальну лібералізацію фінансових ринків з їх активним підключенням до глобальної мережі, що розглядався як локомотив економічного зростання, й умова формування ефективної ринкової економіки. Замість того щоб державі серйозно зайнятися створенням працездатних національних фінансових інститутів, здатних трансформувати величезні накопичені внутрішні заощадження в інвестиції, і, тим самим, створити інвестиційно-інноваційну модель, українські ФПГ і КБ при наростаючому надлишку грошового капіталу усередині країни в основному стали кредитуватися в західних банках, що привело до значної їхньої заборгованості, порівнянної з замороженим стабілізаційним фондом.
По-друге, необхідно також відзначити серйозний негативний вплив підтримки відкритості економіки з реалізацією експортно-орієнтованої стратегії розвитку при деформованій структурі експорту. Саме впровадження ліберально-фінансових методів в економічній політиці в поєднанні з відкритістю і експортно-сировинною стратегією не дозволили вчасно провести необхідну структурну модернізацію української економіки. Цим тільки підтверджується висновок про те, що сам по собі ринок, навіть в умовах безпрецедентно сприятливих зовнішніх умов розвитку, не в змозі забезпечувати великі структурні зрушення, у всякому разі, у прийнятний термін.
Дієвість антикризових мір в Україні значною мірою залежить від відновлення довіри населення і бізнесу до проведеної урядом політиці. Власне головна причина будь-якої фінансової кризи полягає в кризі довіри. Обвал національного фінансового ринку і як результат втеча від гривні господарюючих суб’єктів, в наслідок повзучої девальвації національної валюти – це найбільш достовірні показники відносини суспільства до уряду і його економічній політиці. Для того щоб відновити довіру насамперед варто усунути протиріччя у власній діяльності. Направляючи грошові ресурси у фінансову систему й у виробництво, слід в першу чергу захистити внутрішній ринок, а пропоновані антикризові заходи доповнити новим і реалістичним поглядом на майбутнє української економічної моделі.
Гаранская И.А.
Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова
ГЛОБАЛИЗАЦИЯ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ МИРОВОГО ФИНАНСОВОГО КРИЗИСА
Финансовая глобализация – это сложный, многофакторный процесс, охвативший в той или иной степени всю мировую финансовую систему и мировой финансовый рынок. Глобализация имеет положительные и отрицательные стороны. К преимуществам глобализации можно отнести сотрудничество стран, миграция, свободное движение капитала. А самым большим недостатком глобализации является предрасположенность к кризисам.
На кануне глобального финансового кризиса по оценкам МВФ в процессы финансовой глобализации были полностью интегрированы рынки стран развитых экономик и до 30-50% объемов национальных финансовых рынков развивающихся и переходных стран. Неопределенность и неравномерность процессов финансовой глобализации отражалась в ускорении структурных преобразований национальных финансовых рынков, а также в росте числа слияний и поглощений в мировой экономике.
В условиях глобализации, циклические процессы не ограничены национальными границами, их колебания оказывают свое воздействие на большинство стран мира. Подобные явления, обладающие колоссальными масштабами распространения и мощной силой воздействия, достаточно известны в мировой практике. В последние десятилетия периодические кризисы наблюдаются в мировой финансовой системе.
Следует напомнить, что нынешний этап глобализации начался относительно недавно и был вызван преднамеренной политикой, отчасти связанной с ликвидацией барьеров для торговли и инвестиций и отчасти — с учреждением международных норм и институтов.
Глобализация открыла просторы для обмена информации и движения капитала. Сравнивая кризис 1930-х и нынешний кризис, можно определенно утверждать, что в 2008 году видна сильная зависимость между странами. Международные отношения и высокий уровень глобализации вынудили страны к тесному общению, обмену и торговли. На данном этапе глобализации страны находятся в тесной зависимости друг от друга, чего не наблюдалось в 1930-х.
Характерной особенностью глобализированных финансовых рынков является то, что они обеспечивают возможность свободного движения финансового капитала. Поскольку капитал является одним из необходимых ингредиентов производства, каждая страна должна конкурировать с другими странами за его привлечение; это лишает ее возможности облагать капитал налогами и регулировать его.
Глобализация имеет неоспоримые преимущества. Например, в случае краха одной части системы продолжают функционировать другие части. Также глобализация означает, что риски могут быть распределены, что существенно облегчает борьбу с той или иной проблемой. Более того, чем сложнее система, тем она стабильнее. К положительным сторонам глобализации также можно отнести снижение информативных границ между странами, свободное движение капитала. Но на движение капитала стоит задержаться. С одной стороны в процессе глобализации, капитал стал ввозиться и вывозиться, что благоприятствует ведению бизнеса в различных странах. Но с другой стороны вывоз капитала из страны несет за собой негативные последствия. Если движение капитала, особенно финансового капитала, является свободным, то движение людских ресурсов по-прежнему остается ограниченным. Но у глобализации имеются и негативные аспекты.
Во-первых, она предрасположена к кризисам; во-вторых, она усиливает неравенство между богатыми и бедными как внутри страны, так и между ними; в-третьих, она вызывает неправильное распределение ресурсов между частными и государственными интересами. Глобализация заставила отдельные страны повысить эффективность государственного управления или, по крайней мере, ограничить роль государства в экономике. Но глобализация сделала мир более взаимозависимым, и неэффективное государственное управление является препятствием на пути к правильно функционирующему глобальному обществу. Три других недостатка можно приписать свободному движению капитала. Сама по себе свободная торговля не могла бы привести к финансовым кризисам, равно как и усилить неравенство между богатыми и бедными. Свободная торговля укрепляет сравнительное преимущество всех участников; свободное движение капитала укрепляет сравнительное преимущество владельцев капитала и тех, кто им управляет. Если движение капитала, особенно финансового капитала, является свободным, то движение людских ресурсов по-прежнему остается ограниченным.
Глобализация обладает свойством порождать кризисы и современный кризис можно определить, как последствие глобализации. Особенностью глобализации является скопление финансовых ресурсов в развитых странах и вращение денежных потоком в центре мировой финансовой системы. До 2008 года, США являлось экономическим центром, куда стекался капитал, который создавался странами на периферии. Однако, мировой финансовый кризис демонстрирует нам не способность такой великой державы, как США сдерживать кризис и бороться с ним внутри своей страны, не поражая остальные страны.
Ковальчук О.С.
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
МОНЕТАРНИЙ МЕХАНІЗМ ЯК ФАКТОР СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Сучасний стан економіки України та зростання сили економічної кризи передбачає внесення змін до реалізації валютної політики. Хоча Національний Банк України сприяє нормалізації ситуації на грошово-кредитному ринку завдяки монетарним механізмам, але необхідно також запровадити додаткові міри для покращення ситуації на валютному ринку та в економіці країни в цілому.
Ефективність досягнення монетарних цілей насамперед залежить від трансмісійного механізму. Вивчення каналів, інструментів та визначення пріоритетних орієнтирів залежіть від кожного конкретної економіки. Зовнішні шоки чи ендогенні фактори впливають щоденно на процеси, що відбуваються в економіці, тому цей механізм слід вивчати не в статиці, а в динаміці з урахуванням зміниних умов.
Проблема монетарної трансмісії добре висвітлюється в роботах провідних українських науковців [1;2;3], а також їй приділяють багату увагу зарубіжних науковців тому, що вона є одною із найефективніших для аналізу в монетарної політиці, що дає розуміння в якому напрямку треба реалізовувати подальшу монетарну політику. Але модель монетарної трансмісії в Україні ще на стадії розробки та до цих пір глибоко не були досліджені канали впливу на кредитно-грошову та валютну політику. Хоча досвід європейських країн вказую на те, що розробка такого механізму сприяє стабілізації на грошових ринках, економіки в цілому, та підвищення довіри населення до діяльності центральних банків.
Спираючись, на основні інструменти в західній науковій літературі виділяють такі основні канали передавального механізми монетарної політики як валютний, процентний, кредитний канали, канал очікувань економічних суб’єктів, канал цін на активів та канал заміщення.
Кожна країна має свої пріоритетні канали, які найефективніше впливають на монетарну політику. Так, наприклад, Центральний європейський банк використовує валютний канал, кредитний канал, канал заміщення. Для монетарної політики країн СНД важливими є валютний, грошовий, та кредитний канали (зокрема значний вплив відіграє банківське кредитування) [1]. В 2006 році в працях українських вчених можливо було знайти декілька каналів трансмісійного важеля для України: валютний канал, канал цін на активів та кредитний канал [2]. В 2007 році ще досліджуються відсотковий канал, та канал очікувань економічних агентів за період с 2000 по 2006 рр. [3].
Оскільки дослідження передаточного механізму є процес динамічний, і потребує постійного перегляду, то автор вважає за потрібним розглянути роботу механізму з 2006 по 2009 роки та виявити закономірності за допомогою регресійної моделі.
Економетрична оцінка моделі ґрунтується на взаємозв'язку ВВП з такими чинниками як валютний курс (E), грошова маса (M), обсяги імпорту (Im), середньозважена ставка за всіма інструментами НБУ (R), обсяг виданих кредитів (Сr), обсяг залучених кредитів (Dp), кожна з цих змінних відображає певний канал монетарної трансмісії. Розрахунок моделі здійснений на основі квартальних даних за період з 1 кварталу 2006 – по 3 квартал 2009рр. [4; 5].
Результати можливо представити у вигляді:
ВВП =С + 0,11 ВВП t-1 – 1,02Im + 1,54М + 5,78Е – 0,25R - 4,01Cr
Коефіцієнт при змінній E найбільш значущий і позитивний. Звідси можливо зробити висновок що найбільш впливовий канал впливу на темпи росту ВВП – це валютний канал. У розглянутому періоді девальвація української гривні надавало значного впливу на зростання ВВП, тому що, по-перше, це стимулювало ріст зовнішнього сектору. Українська економіка є орієнтованою на експорт, доля експорту товарів та послуг становить більш ніж 45% щодо ВВП у 2008 та 2009 роках. Динаміка росту ВВП більш залежать від зовнішніх факторів та внутрішній попит на товари також значною мірою залежить від експортних доходів.
Але девальвація національної валюти повинна мати критичний поріг, тому що знецінення національної валюти також може впливати негативно на темпи росту ґ. Зростання витрат на імпортовану продукцію, скорочення реальних доходів споживачів через збільшення цін на імпорт, підвищення вартості зобов'язань, виражених в іноземній валюті, збільшення невизначеності на валютному ринку та у секторі зовнішньої торгівлі.
У довгостроковій перспективі ревальвація української гривні може також призвести до позитивної динаміки ВВП, якщо будуть здійснюватись такі умови, як політична та економічна стабільність, покращення рахунку по поточних операціях і позитивне сальдо балансу капіталів, а також взято курс на цінову стабільність.
Таким чином, проведений аналіз монетарного передавального механізму дозволяє зробити висновок, що валютний канал грає значну роль в монетарному механізмі, та його відокремити у самостійний механізм – механізм валютної трансмісії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Міщенко В., Сомик А. Монетарний С в Україні. Стаття 1. Теоретичні засади трансмісійного механізму грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. – 2007. -№ 6. – С. 24-27.
- В. Лепушинський Дія каналів монетарної трансмісії в економіці України// Вісник Національного банку України. – 2003. -№ 2. – С. 28-32.
- Лисенко Р., Ніколайчук С., Сомик А. Монетарний трансмісійний механізм в Україні. Стаття 2. Аналіз дії трансмісійного механізму грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. – 2007. - № 11. – С. 18-24.
- Національний банк України. Статистичний бюлетень [Електронний ресурс].- Режим доступу: - ua/Statist/elbul.php
- Державний комітет статистики України. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс].- Режим доступу: - at.gov.ua/
Борісова Г.О., Колесникова К.С.
Одеський інститут фінансів УДУЕФ