Наталія михайлівна дятленко
| Вид материала | Документы |
- Перелік матеріалів до нагородження дипломами міської педагогічної виставки, 237.69kb.
- Відсутні члени комісії, 108.51kb.
- Національний науковий центр «інститут аграрної економіки» української академії аграрних, 754.78kb.
- Абрамова Валентина Михайлівна, 246.09kb.
- Воробйова Наталія Петрівна, 199.56kb.
- Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9, 1893.71kb.
- Навчальна програма з фізичної культури для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних, 1102.53kb.
- Русанова Наталія Олександрівна, категорія "спеціаліст Ікатегорії". Люблю, щоб мої урок, 45.37kb.
- Тернопільський національний економічний університет на правах рукопису бойко зоряна, 794.17kb.
- 12 травня 2010 р, 70.11kb.
Був час, коли вчені вважали, що ці рефлекси лежать в основі хапання, ходи, плавання. Але більш уважні спостереження показали помилковість цього передбачення. Як виявилося, рефлекси чіпляння, відштовхування ніжками від опори не переходять в хапання та ходьбу, а зникають повністю ще раніше, ніж дитина починає навчатися цих дій. Тоді чому вони є в новонародженого? Відповідь проста – це залишки, атавізми, які залишаються в спадщину від предків (такі ж як копчик – залишок хвоста або апендикс).
У новонародженої дитини з перших днів функціонує система безумовних рефлексів: харчові, захисні, орієнтувальні. Активний захисний характер мають такі, як звуження зіниць, мигання, зажмурювання, чхання, кашель, випльовування, здригання, випручування. Пасивні захисні рухи: насторожування, завмирання, затихання за появи нового подразника. Найважливіші ті, що регулюють внутрішнє середовище організму – дихання, кровообіг, температуру тіла. Більшість безумовних рефлексів забезпечують первинне пристосування дитини до нових умов життя.
^ Характеристика психічного життя новонародженого
- Мозок продовжує розвиватися, він ще не сформувався, тому психічне життя пов’язане передовсім із підкорковими центрами, а також з недостатньо розвиненою корою. Тому спостерігаються такі прояви психічного життя, як виразні рухи, радість, настрій, гнів, страх, здивування, задоволення. Цікаво, що новонароджений ще до появи здатності реагувати на окремі елементи ситуації, починає реагувати на складні комплекси, що забарвлені емоційно, наприклад, вирізняти обличчя матері, її міміку діти починають ще до того, як стають здатними до роздільного сприймання форми, кольору чи величини.
- Недозрілість коркових клітин виявляється в різкому переважанні збудливих процесів над гальмівними. Кожне подразнення, досягаючи мозку, широко ірадіює по корі, захоплюючи безліч нервових полів, цілих коркових структур і центрів. Тому будь-який подразник спричиняє дуже розлиту реакцію. Новонароджений робить безліч безладних рухів: сіпає руками й ногами, морщить лоб, очі повертаються неузгоджено. Розвиток рефлекторної діяльності в тому, що рухи немовляти у відповідь набувають дедалі визначенішого, диференційованого характеру. Вперше спеціально вивчав рефлекторну діяльність маленьких дітей учень і співробітник І.П.Павлова М.І.Красногорський у 1905 році. Він стверджував, що особлива властивість клітин мозку дитини – легко фіксувати й утримувати встановлені зв’язки на багато років – одна з найхарактерніших особливостей, що визначають якість роботи великих півкуль мозку дитини. Ця пластичність забезпечує ранні строки і легкість вироблення умовних рефлексів у немовляти.
- Новонароджені розрізняють смаки і запахи, основним пізнавальним органом дитини у перші тижні життя є рот. Рухи ссання, ковтання, випльовування, мімічні найбільш сформовані і енергійні. Новонароджені діти
- реагують на зміну положення і втрату рівноваги;
- розрізняють тепло і холод;
- реагують на звуки, жвавіше реагують на звуки мови;
- не розрізняють кольорів; реагують лише на яскраве освітлення та об’єкти, що попадають в поле зору і рухаються.
- Кардинальним утворенням є поява слухового і зорового зосередження. Сутність такого психологічного феномену в тому, що дитина замовкає, завмирають її рухи; вона немовби прислухається чи приглядається (наприклад, коли дзвонить дзвінок, чи в полі зору з’являється предмет). Слухове зосередження виникає – на 2-3-му тижні; зорове зосередження – на 3-5-му тижні. Вже на третьому тижні життя у дитини виникає елементарна пізнавальна активність, пов’язана з потребою не в їжі, повітрі, теплі, а в нових враженнях від матері та інших об’єктів. Дитина ніби починає визнавати матір: під час годування може зупинитися і пильно та осмислено дивитися просто в очі матері, все частіше з’являється посмішка, що супроводжується радісними звуками, жвавими рухами. Такі реакції мають соціальну природу.
- Із реакції зосередження на обличчя матері виникає новоутворення - комплекс пожвавлення - окремі емоційні реакції об’єднуються в цілісну поведінку. Комплекс пожвавлення – це специфічна реація дитини на дорослого, яка включає в себе завмирання, посмішку, вокалізацію і рухове пожвавлення. Завмирання забезпечує виділення дорослого із оточуючого середовища; посмішка і гуління – мімічне і голосове спілкування, а рухи дитини активно привертають дорослого до спілкування. Така поведінка зумовлена не органічною, а соціальною потребою, яка дуже рано зароджується в дитини. Це потреба у людині, у спілкуванні з нею. Заспокоєння дитини сном, голоду – їжею тільки знімає негативні емоційні реакції і тим самим створює передумови для виникнення позитивних реакцій, але само по собі їх не породжує (Кістяковська) Більше того, у дитини, що переживає незадоволення цих потреб (в їжі, сні) можна викликати на деякий час позитивну реакцію на основі спілкування з нею дорослого. Природа цієї реакції вивчена недостатньо. Можливо, вона виникає на основі того, що спілкування дитини з дорослим часто підкріплюється годуванням. «Комплекс пожвавлення» – це перший акт поведінки, акт виділення дорослого. Це і перший акт спілкування. «Комплекс пожвавлення» – це не просто реакція, це спроба впливати на дорослого. У період появи орієнтовних реакцій на зорові та слухові подразники ніякої відмінності в реакціях на людину і предмети немає (Є.К. Каверіна). Позитивна реакція на обличчя дорослого утворюється поступово. Цю реакцію можна вважати початковою формою специфічного зв’язку між дитиною і дорослим (М.І.Лісіна)
- Усі дослідники звертають увагу на дуже ранні терміни утворення умовних рефлексів. Швидкість і терміни утворення умовних рефлексів з різних сенсорних систем залежать насамперед від того, з якого віку починають формуватися в немовляти нервові зв’язки. Найбільш ефективне харчове підкріплення. Велике значення має час початку годування молоком матері. Якщо мати почала годувати новонародженого груддю через 20-30 хв. після народження, то умовний рефлекс (на доторкання до шкіри обличчя, на положення тіла) виробляється в першу добу після 2-3 підкріплень. Коли мати приклала новонародженого до грудей тільки через 16-20 годин після появи на світ, умовні рефлекси утворюються лише на 10-12 день життя. Але усі умовні рефлекси, вироблені протягом першого місяця, дуже нестійкі, слабкі і легко згасають. Фомуються умовні рефлекси на положення дитини при годуванні, на час, голос, можна сформувати рефлекс на пляшку (забарвлення, вигляд). Ранні рефлекси немовляти у природніх умовах виробляються на комплекс подразників: обличчя матері, положення в просторі, голос.
^ Соціальна ситуація розвитку та новоутворення дитини у фазі новонародження
До моменту народження в дитини немає жодного раніше сформованого поведінкового акту. Все складається при житті. У цьому і є біологічна сутність безпорадності новонародженого людського дитинчати. Втрата інстинктивних форм поведінки відбувалася протягом сотень тисяч років, це величезне благо, перевага, яка розширює можливості розвитку. Зоолог А.Портман серед птахів і ссавців виділяє 2 групи: зрілонароджені і незрілонароджені. Прикладом незрілонароджених є співучі птахи, гризуни (миші, білки), хижаки (собаки, кішки) – вони народжуються із заплющеними очима і закритим слуховим проходом, не можуть самостійно рухатися. Вони зростають у гнізді чи дуплі і не можуть самостійно рухатися. Зрілонароджені: качки, гуси, велика рогата худоба, коні, антилопи. Діти цих тварин можуть зразу ж рухатися за батьками. У гусей є спеціальний механізм (імпритинг). На думку Портмана, людська дитина є вторинно незрілонароджена – народжується з розвивиненими органами відчуттів, але потім розвивається подовжений період безпомічності. Це має значення для визрівання типово людських здібностей.
Зоолог Хассенштейн виділяє ще тип ссавців (мавпи), які не залишаються в гнізді, і не рухаються за матір’ю, а яких носять. Людська дитина - в минулому теж ношена. Про це говорить рефлекс Робінзона. У людського дитяти є рефлекс, але в матері немає шерсті – немає за що триматися. Це атавізм, який відмирає дуже швидко.
Із самого народження виникає ситуація об’єктивно-необхідних взаємин між дитиною і дорослим. Усі умови життя дитини зразу ж соціально опосередковані. Проте соціальна ситуація повинна встановитися. Єдність дитини і матері повинна з’явитися. Та єдність, яка існує з самого початку, йде з боку матері, а з боку дитини поки що нічого немає. Дитина 80% часу спить, спить напівдрімаючи. Процес правильного чергування сну і неспання формується під впливом умов виховання – з часом періоди неспання збігаються з моментами годування. Новонароджений не демонструє ніяких специфічних форм соціальної поведінки.
Спілкування з дорослим є досить важливим процесом для нормального розвитку психіки дитини. Але для справжнього спілкування необхідні психічні процеси, завдяки яким дитина усвідомлює, що хтось нею опікується, дякуючи чому вона на них реагує якось інакше, аніж на все інше. Немає підстав говорити про соціальні переживання в період новонародженості. Малюк сприймає інформацію, яка звернена до нього, проте все це відбувається по-іншому, ніж у дорослих, на іншій мові. Новонароджений скоріше почуває, аніж розуміє. Малюк почуває і сприймає емоційне забарвлення голосу, рух м’язів обличчя, поведінку батьків, але головне для нього – ставлення до себе. Він відчуває, люблять його чи ні, почуває, коли батькі роздратовані. ”Новонароджений ближчий до таємниць світу, ніж старець” – ця фраза досить добре відображує сутність світосприйняття дитини.
Соціальна ситуація нерозривного зв’язку з дорослими ще і в тому, що людина ніколи не буває так близько до смерті, як в цей період. Період новонародженості триває близько 2-х місяців. Він розглядається як проміжний між внутріутробним і позаутробним способом життя, коли дитина адаптується до зовнішнього фізичного світу.
Таким чином, основними ознаками соціальної ситуації розвитку є такі.
Дитина народжується несвідомою, безсловесною, беззахисною, тобто повністю залежною від дорослого, його уваги та догляду.
- Дитина потребує з перших днів ставлення до себе як до людини, що має певні індивідуальні особливості. Здатність «зрозуміти» дитину та задовольнити її потреби може свідчити про повноцінну ситуацію розвитку.
- Дорослий має стати джерелом пізнавальної та емоційної стимуляції дитини.
Новонароджений максимально потребує дорослого, але способів впливу на дорослого в нього немає. В цьому і полягає головна суперечність періоду новонародженості, яка розв’язується шляхом створення особливого виду діяльності і початок її закладено в комплексі пожвавлення – безпосередньому емоційному спілкуванні дорослого і дитини. Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм закінчення новонародженості є поява зорового і слухового зосередження, можливість появи умовних рефлексів на зорові та слухові подразники.
Новоутворення фази:
1.Комплекс пожвавлення:
1.1.Виникнення здатності зосереджуватися на об’єктах навколишнього, що означає початок перебудови рухової активності дитини, перетворення рухів із органічних актів на акти поведінки. Це перша власна поведінка дитини, дитина віддаляється від матері не тільки фізично, а й психологічно. (Поведінка – це рухи, пов’язані із виділенням якогось елементу із оточуючого середовища. Вони мають дві частини: орієнтовну і виконавську. Без орієнтування немає поведінки). Це перший акт поведінки і перший акт спілкування.
1.2. Поява позитивних емоційних реакцій на дорослого (посмішка) як показника виникнення нової потреби – потреби спілкування з дорослим, що лежить в основі подальшого психічного розвитку.
2. Утворення умовних рефлексів на окремі подразники майже через всі аналізатори.
^ Особливості психічного розвитку немовляти
Соціальна ситуація розвитку та новий тип діяльності – безпосереднє емоційне та ситуативно-особистісне спілкування дитини й матері; зародження предметно-маніпулятивної діяльності. Явище шпиталізму: способи запобігання та подолання. Пізнавальний розвиток немовляти..Криза та новоутворення періоду немовляти.
Соціальна ситуація розвитку та новий тип діяльності – безпосереднє емоційне та ситуативно-особистісне спілкування дитини й матері; зародження предметно-маніпулятивної діяльності.
Комплекс пожвавлення є свідченням того, що соціальна ситуація розвитку вже сформувалася. Характерні особливості соціальної ситуації розвитку дітей першого рокі життя такі.
- Ситуація нерозривного єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація комфорту. Л.С.Виготський назвав її ситуацією „Ми”. Жодна потреба дитини не може бути задоволена без участі дорослого. З цих позицій немовля можна назвати максимально соціальною істотою. Ставлення дитини до дійсності завжди є ставленням, переломленим через ставлення до іншої людини. Все життя дитини організовано так, що зримо чи незримо присутня інша людина. Тобто, будь-яке ставлення дитини до інших людей є ставленням, що здійснюється з допомогою або через іншу людину. Пустушки і заколисування –це ерзаци, що замінюють дорослого, які ніби говорять: „Усе спокійно!”, „Я тут”.
- Разом з тим, за максимальної залежності від дорослих, за повної вплетеності всієї поведінки малюка в соціальне життя, дитина позбавлена основних засобів соціального спілкування у вигляді людського мовлення. Саме ця друга риса в поєднанні з першою і надає своєрідності соціальній ситуації, у якій ми знаходимо малюка. Основне протиріччя – максимальна соціальність немовляти і мінімальні можливості спілкування – це є основа всього розвитку в періоді немовляти. Це протиріччя буде розв’язуватися протягом періоду немовляти.
Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим призводить до виникнення нового типу діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини та дорослого. Специфічна особливість цього виду діяльності в тому, що її предметом є інша людина. З боку дорослого дитина є предметом діяльності (впливу), з боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм спрямованості дитини на дорослого. Це увага, інтерес до іншої людини (дивиться прислухається), намагання звернути на себе увагу, голосові реакції дитини емоційно-закликового характеру, схлипування, що перетворюються в поведінковий акт і спрямовуються на дорослого. Це ще не мовлення в повному розумінні слова, поки що це емоційно-виразні реакції. Емоції стають своєрідним орієнтиром при побудові поведінки дитини: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більша можливість дій з предметом, тим більша можливість взаємодії з дитиною. Події першого року життя формують у дитини основу довіри або недовіри у ставленні до зовнішнього світу.
^ Перші діалоги дитини з мамою починаються під час годування, коли вона кладе ручку на груди матері і намагається заглянути їй в очі. До 6-7 міс. арсенал засобів та форм діалогу значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків, яких не було раніше: плач від переляку, плач від дискомфорту, плач-заклик. Запитання, які спочатку ставить дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти їх можна лише в ситуації дії.
Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що з тобою відбулося, - ця потреба також виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини – це пантоміма про події, у яких вона брала участь. У міру оволодіння мовленням з’являються монологи. Спочатку такі: Оля, и-и-и”. Це згадка про те, як плакала дитина. Коріння ширості й довірливості між дитиною і мамою – в умінні дорослого слухати і брати участь у таких діалогах. Саме через матір дитина вступає у складний світ людських стосунків. Це вже особистісно-ситуативне спілкування.
^ Розвиток емоцій. Перші емоції пов’язані з органічними потребами і є безумовно-рефлекторними. Вони часто мають негативний характер і виявляються у крику. На 2-му місяці дитина так реагує, коли мокра, голодна, коли відчуває біль. Фонд природжених емоцій невеликий: задоволення, незадоволення, страх, гнів. На основі природжених формуються умовні емоційні реакції. Наприклад, позитивна реакція на матір, посмішка у відповідь на посмішку, комплекс пожвавлення. Легко з’являються негативні емоційні реакції умовно-рефлекторного походження (дитина може кричати, коли її вкладають спати, коли купають). З розвитком активності дитини в II півріччі збільшується кількість джерел емоцій: предмети, різні дії, рухи Особливо радісні емоції, коли предмети включаються в ігрове спілкування з дорослим.
„^ Ефект шпиталізму”. Дефекти спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти веде до так званого „ефекту шпиталізму” – уповільнення емоційного розвитку дитини. Це поняття ввійшло в практику після Другої світової війни і стосувалося дітей, які втратили батьків і виховувалися в лікарнях або дитячих будинках. Дослідження показують, що умови шпиталізму передусім негативно впливають на розвиток мовлення, формування пізнавальних функцій, емоційний розвиток. У дослідженнях Анни Фрейд установлено, що проблема шпиталізму виявляє себе навіть у підлітковому віці і проявляється в складнощах у встановленні стосунків з оточуючими і прагненням установити тісні стосунки „дитина – матір” з будь-ким із дорослих. Педіатр Елен Піклер описує, що ці діти справляють досить приємне враження, вони слухняні, легко дають себе одягати і роздягати, але у них відсутня вольова поведінка і власна ініціатива. Дослідження американського психолога Береса показали, що з 38 дорослих, що хворіли на шпиталізм, лише семеро змогли добре пристосуватися до життя, інші – мали різні психічні дефекти. Дослідженнями М.І.Лісіної було встановлено, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб. Дослідженнями Кістяковської було встановлено, що подолати шпиталізм можна лише сформувавши у дітей емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повноцінного психічного розвитку.
У Будапешті, в інституті Дому дитини були розроблені принципи роботи щодо подолання шпиталізму:
- ^ Стабільне особистісне спілкування. Один вихователь відповідає за 4 дітей із восьми, а другий – за інших чотирьох дітей.
- Розуміння дитини: здатність розуміти знаки й сигнали, які йдуть від дитини, усе це сприяє встановленню стабільних стосунків між ними.
- ^ Постійне інформування дитини про всі дії, які виконує дорослий щодо неї (під час одягання, годування). При цьому потрібно терпляче чекати проявів зустрічної активності дитини (ложку треба підняти і чекати, поки дитина відкриє рота й потягнеться до ложки).
- ^ Ставлення до дитини як до розумного партнера в спілкуванні. Варто кожну дитину вважати розумним партнером, наприклад, беручи одну дитину для годування, іншій говорити: „Наступним будеш ти”.
^ Зародження предметно-маніпулятивної діяльності. Дитина входить у предметний світ за допомогою дорослого, який звертає увагу малюка на предмет, показує, що і як треба робити, фіксує результат. Дитина відчуває особливу радість, коли дорослий безпосередньо бере участь у здійсненні її намагань оволодіти предметом. Саме така діяльність набуває характеру засобу спілкування з дорослим, стає засобом привернення уваги останнього до себе (ось дитина шалено стукає ложкою, підійшла мама – стук припинився, або вона кидає м’ячик, а мама дістає). Безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим поступово переростає в спілкування з приводу предметів, тобто в ділове спілкування. У його основі лежить реакція на новизну. Спочатку дитина зосереджує погляд на новому яскравому предметі, а потім починає його „обстежувати”, переводячи погляд оченят з однієї частини предмета на іншу. До зорового обстеження приєднується рука, яка прямує до предмета, дитина тягнеться до нього, торкається, зрушує з місця, мацає і нарешті хапає його (4-5 міс.). Акт хапання – це умовно-рефлекторний акт, який здійснюється за допомогою дорослого. Спочатку дитина намагається утримати предмет, який дорослий укладає в її руку. Дитина утримує пальцями, притискаючи до долоні. Дорослий учить дитину протиставляти великий палець іншим. У півроку дитина вже справляється з цим сама.
^ Оволодіння актом хапання предметів. Це перша організована та спрямована дія малюка. Акт хапання має дуже важливе значення для психічного розвитку. Він підготовлений усім попереднім життям дитини. При цьому організовується дорослим і народжується як спільна діяльність дитини з дорослим. Акт хапання – це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов’язкову участь орієнтування. Хапання може виникнути лише за умови, що рука перетвориться в орган обстеження, а для початку вона має розкритися. Перший час рука дитини стиснута в кулачок. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої руки, стежить, щоб рука наблизилася до предмета. У 2 місяці дитина наосліп здійснює рухи; у 3-4 місяці напрям погляду й руху починають збігатися; у 4-5 місяці – перші акти хапання; після 6 місяців – виникають різні способи хапання, коли великий палець протиставляється. Дитина починає обмацувати предмет (брязкальце перекладає, постукує, розхитує). З другого півріччя дитина вже по-різному готує руку для хапання різних за формою та величиною предметів, наприклад, м’яча, палички чи кубика.
^ Маніпулювання з предметами. На основі акту хапання розширюються можливості маніпулювання з предметами, а у віці 5-7 місяців виникають результативні дії: просте переміщення предмета, рухання ним, добування звуку.
^ Поява співвідносних дій. У віці 7-10 місяців формуються співвідносні дії: дитина може маніпулювати двома об’єктами одночасно, віддаляючи і співвідносячи їх між собою. З 10-11 до 14 місяців виникає етап функціональних дій: це досконалі дії нанизування, відкривання, вкладання (при цьому спостерігаються намагання виконати дії різними способами). У залежності від властивостей предмета змінюються рухи дитини.
^ Специфічне маніпулювання. На зміну маніпулюванню з предметом неспецифічного характеру з’являється специфічне маніпулювання: спочатку наближення до предмета, віддалення його, розмахування ним, а потім намагання викликати, наприклад, дзвеніння, стукіт, дії повторюються, стають ланцюговими, виконуються більш точно.
^ Перші власне предметні дії. Нарешті дитина оволодіває власне предметною дією – використовує предмет за його функціональним призначенням і способом, що є соціально закріпленим.
^ Особливості навчання предметних дій. У навчанні дитини дій із предметом набуває значення наслідування. Вже з 7-9 місяців дитина починає стежити за діями дорослого з предметом і повторювати їх.
Таким чином, провідною діяльністю I півріччя є: емоційне або ситуативно-особистісне спілкування дитини з матір’ю; II півріччя: зароджується предметно-маніпулятивна діяльність: хапальний рефлекс, утримання в руці, маніпулювання, предметні дії.