3 курс лекція спритність. Методики розвитку спритності
| Вид материала | Лекція |
- 3 курс лекція методика розвитку гнучкості засоби І основні положення методики розвитку, 231.4kb.
- Курс лекцій для студентів денної І заочної форми навчання спеціальності 050301 „Товарознавство, 1137.66kb.
- 3 курс лекція методика розвитку витривалості, 223.27kb.
- Конспект уроку з фізичної культури для учнів 4 класу Тема. Організуючі, стройові, 164.4kb.
- План загальна характеристика змісту рухових якостей І засобів їх розвитку. Основи методики, 684.46kb.
- Курс лекцій «Управління сталим розвитком території» Лекція Проблеми сталого розвитку, 2747.3kb.
- З м І с т стор. Вступ. Лекція, 1088.23kb.
- Лекція: Система державного управління в Україні, 101.33kb.
- Психолого-педагогічні засади виховання І розвитку обдарованих дітей (лекція), 294.05kb.
- Львівський державний університет фізичної культури кафедра теорії І методики фізичного, 75.57kb.
3 КУРС
лЕКЦІЯ
СПРИТНІСТЬ. Методики розвитку спритності.
Якості: «координація рухів» та «спритність»
Відмінна загальна координація, „складність у рухах” необхідна і бігуну – спринтеру і плавцю і учаснику масових виступів з ритмічної гімнастики і т.д. Слово „спритно” проплив дистанцію чи пробіг тисячу метрів, явно не на своєму місці. З іншого боку оцінка рухів, як „складних” більшою мірою це особиста оцінка, а не наукове визначення, яке повинно бути більш строгим.
Як підкреслює М.О.Бернштейн, спритність не чисто фізична якість, як сила чи витривалість, вона перекидає місток до справжньої розумової області. Перш за все в спритності є мудрість, Вона концентрат життєвого досвіду відносно рухів і дій
Якість спритності виділяється із інших якостей. Безсумнівно, вона більш різностороння і універсальна ніж всі інші якості. „Спритність – це така валюта, на яку з охотою і в любий час можна розміняти всі інші психофізичні якості. Спритність – козирна масть, яка криє всі інші карти” (Н.А.Бернштейн).
Чому ж вона так ціниться ? Перш за все рухова спритність надзвичайно універсальна різностороння якість. Про спритного можна сказати, що він і в вогні не горить і воді не тоне. Спритність виручає і в професійних навичках і в побуті і в спорті.
Спритність не рідко підвищується з роками і, як правило, зберігається у людини довше всіх інших психофізичних якостей. Потім, як і всі інші якості, пов’язані з психікою, вона несе на собі відбиток індивідуальності. Спритність у кожної спритної людини інша, вона вся якісна і неповторима.
Існують рекорди по силі швидкості, витривалості, але ще ніхто не придумав ні одного виду змагань, на якому можна було б добитись першості, або поставити рекорд із спритності.
Спритність допомагає в цілому ряді легкоатлетичних, гімнастичних і спортивно-ігрових діях, але всюди вона як режисер спектаклю, сама остається за сценою і за її рахунок призи одержують то швидкість, то витривалість, то сила.
Це ставить швидкість в невигідні зовнішні умови, але внутрішньо підносить її над усіма іншими якостями, придаючи їй особливу привабливість.
Рухова спритність – це своєрідна винахідливість, але часто ця проста форма винахідливості переростає в розумову винахідливість та творчість.
За Н. Бражніним слово „спритність”, російською мовою „ловкость” походить від слова „ловить”. Перше значення цього слова відноситься до полювання, промислу, ловлі звірів, птахів, риби. „На ловца и зверь бежит.” Ястреба, сокола називають ловчими птахами. З часом значення цього слова було перенесене на людину. Спритність означає здібність нашого тіла до моторності, гнучкості, високої рухомості .
В. Даль у своєму „Толковом словаре” – „ловкий” означає складний в рухах.
Саме складність рухів виділяє спритного плигуна, бігуна, вершника на коні, вміння „складати” багато мілких рухів рук, ніг, тулуба в загальні рухи всього тіла, які дають найвищий результат. Вміння керувати своїм тілом і є спритність.
М.О.Бернштейн не згоден ні з першим, ні з другим визначенням спритності, і доказом своїх спостережень приводить багато прикладів для більш повного визначення цієї здібності. „Складність у рухах” – це те, що пояснюється як хороша координація рухів взагалі, а хороша координація і спритність це не одне і те ж. Перш за все це складний психофізичний комплекс. Можна вивчити з науковою строгістю які завгодно якості спритності, але про те, що розуміти під спритністю, що включати в це поняття, треба спочатку домовитися, хоча б з тим чи іншим ступенем умовності.
По-перше, визначення спритності, як і інших понять та категорій повинно витікати із рідної мови на основі загальноприйнятих понять.
По – друге, воно повинно давати можливість точно і без коливань впізнати спритність і відрізнити її від всього того, що не є спритність.
По – третє, наукове визначення повинно вважатись добрим коли воно допомагає проникнути у внутрішню суть того, що ми визначаємо. Воно повинно витікати із цілісної наукової теорії і допомагати подальшому розвитку цієї теорії. Якщо взяти приклади із спорту. Наприклад, слалом на лижах – він потребує дуже високих вимог до спритності. Так само як і крос по сильно пересіченій місцевості, де можна вибирати той чи інший прийом для подолання перешкод. Загальна особливість у цих прикладах в тому, що спритність тут полягає в тому щоб зуміти так рухатись, щоб вийти із любого положення, найтись у своїх рухах при любих обставинах. Тепер легко зрозуміти чому у бігуна-спринтера, чи плавця-стаєра не виникає необхідності у спритності. У їх діях не виникає несподіваних обставин, чи умов, які вимагають від них рухової винахідливості.
Спритність потрібна не самим тим чи іншим рухам, а стає необхідною при незвичайних обставинах, коли перед вами виникає рухове завдання, яке важко виконувати або виникає зовсім нове завдання, незвичне несподіване, яке вимагає рухової винахідливості.
Якість спритності виділяється із інших якостей. Безсумнівно, вона більш різностороння і універсальна ніж всі інші якості
Спритність не чисто фізична якість, як сила чи витривалість, вона перекидає місток до справжньої розумової області. Перш за все в спритності є мудрість, Вона концентрат життєвого досвіду відносно рухів і дій.
„Спритність – це така валюта, на яку з охотою і в любий час можна розміняти всі інші психофізичні якості. Спритність – козирна масть, яка криє всі інші карти” (Н.А.Бернштейн, 1960).
Перш за все рухова спритність надзвичайно універсальна різностороння якість. Про спритного можна сказати, що він і в вогні не горить і воді не тоне. Спритність виручає і в професійних навичках і в побуті і в спорті.
Спритність не рідко підвищується з роками і, як правило, зберігається у людини довше всіх інших психофізичних якостей. Потім, як і всі інші якості, пов’язані з психікою, вона несе на собі відбиток індивідуальності. Спритність у кожної спритної людини інша, вона вся якісна і неповторима.
Існують рекорди по силі швидкості, витривалості, але ще ніхто не придумав ні одного виду змагань, на якому можна було б добитись першості, або поставити рекорд із спритності.
Спритність допомагає в цілому ряді легкоатлетичних, гімнастичних і спортивно-ігрових діях, але всюди вона як режисер спектаклю, сама остається за сценою і за її рахунок призи одержують то швидкість, то витривалість, то сила.
Це ставить швидкість в невигідні зовнішні умови, але внутрішньо підносить її над усіма іншими якостями, придаючи їй особливу привабливість.
Рухова спритність – це своєрідна винахідливість, але часто ця проста форма винахідливості переростає в розумову винахідливість та творчість.
За Н. Бражніним слово „спритність”, російською мовою „ловкость” походить від слова „ловить”. Перше значення цього слова відноситься до полювання, промислу, ловлі звірів, птахів, риби. „На ловца и зверь бежит.” Ястреба, сокола називають ловчими птахами. З часом значення цього слова було перенесене на людину. Спритність означає здібність нашого тіла до моторності, гнучкості, високої рухомості .
В. Даль у своєму „Толковом словаре” – „ловкий” означає складний в рухах.
Саме складність рухів виділяє спритного плигуна, бігуна, вершника на коні, вміння „складати” багато мілких рухів рук, ніг, тулуба в загальні рухи всього тіла, які дають найвищий результат. Вміння керувати своїм тілом і є спритність.
М.О.Бернштейн не згоден ні з першим, ні з другим визначенням спритності, і доказом своїх спостережень приводить багато прикладів для більш повного визначення цієї здібності. „Складність у рухах” – це те, що пояснюється як хороша координація рухів взагалі, а хороша координація і спритність це не одне і те ж. Відмінна загальна координація, „складність у рухах” необхідна і бігуну – спринтеру і плавцю і учаснику масових виступів з ритмічної гімнастики і т.д. Слово „спритно” проплив дистанцію чи пробіг тисячу метрів, явно не на своєму місці. З іншого боку оцінка рухів, як „складних” більшою мірою це особиста оцінка, а не наукове визначення, яке повинно бути більш строгим.
Перш за все це складний психофізичний комплекс. Можна вивчити з науковою строгістю які завгодно якості спритності, але про те, що розуміти під спритністю, що включати в це поняття, треба спочатку домовитися, хоча б з тим чи іншим ступенем умовності.
По-перше, визначення спритності, як і інших понять та категорій повинно витікати із рідної мови на основі загальноприйнятих понять.
По – друге, воно повинно давати можливість точно і без коливань впізнати спритність і відрізнити її від всього того, що не є спритність.
По – третє, наукове визначення повинно вважатись добрим коли воно допомагає проникнути у внутрішню суть того, що ми визначаємо. Воно повинно витікати із цілісної наукової теорії і допомагати подальшому розвитку цієї теорії. Якщо взяти приклади із спорту. Наприклад, слалом на лижах – він потребує дуже високих вимог до спритності. Так само як і крос по сильно пересіченій місцевості, де можна вибирати той чи інший прийом для подолання перешкод. Загальна особливість у цих прикладах в тому, що спритність тут полягає в тому щоб зуміти так рухатись, щоб вийти із любого положення, найтись у своїх рухах при любих обставинах. Тепер легко зрозуміти чому у бігуна-спринтера, чи плавця-стайєра не виникає необхідності у спритності. У їх діях не виникає несподіваних обставин, чи умов, які вимагають від них рухової винахідливості.
Спритність потрібна не самим тим чи іншим рухам, а стає необхідною при незвичайних обставинах, коли перед вами виникає рухове завдання, яке важко виконувати або виникає зовсім нове завдання, незвичне несподіване, яке вимагає рухової винахідливості.
Внаслідок наявності у нашому організмі суглобнозв’язочного апарату з великою кількістю, особливо у пасивних частинах, ступенів рухової свободи та складності фізіологічних та механічних властивостей м’язів, виникають великі труднощі в керуванні органами руху. Труднощі закладені в пасивних частинах кістково-суглобного апарату внаслідок великої кількості ступенів вільної рухомості в ньому та у м’язах внаслідок їх складних фізіологічних та механічних якостей. Чим більше ускладнюються рухові завдання, тим складнішими і точнішими стають вирішальні їх рухи. Чим більше потрібно уточняти та розділяти самі виконавчі органи, тим у більшому ступені зростають труднощі управління ними. Труднощі ускладнюються ще тим, що в ході розвитку все більше підвищується попит на здібність швидко пристосуватись до нових умов, які швидко змінюються, вирішувати несподівані, нешаблонні рухові завдання, виходити з честю із непередбачених положень. Все вище починає цінитись рухова винахідливість.
Спритність це якість або здібність, яка визначає відношення нашої нервової системи до навичок. Від ступеня рухової спритності залежить наскільки швидко та успішно зможе побудуватися та чи інша рухова навичка та наскільки високого удосконалення її власник зможе досягнути.
Здібність точно визначати та своєчасно змінювати положення тіла, здійснювати рухи у потрібному напрямку людина проявляє у відповідних умовах конкретної професійної, спортивної або іншої діяльності.
Такі якості проявляються на спортивному майданчику, на футбольному чи гандбольному полі на килимі для боротьби, гімнастичних приладах та ін.
Спортсмен проявляє такі здібності по відношенню до об’єкту, який рухається.
1.4. Вікові періоди розвитку володіння рухами
Було встановлено, що у плаванні найбільш сприятливими періодами для освоєння координації рухів на старті є вікові групи 7-8, 11-12, 13-14 та 15-16 років, що найбільш сприятливий вік для розвитку точності рухів кидання в ціль тенісного м’яча з 7 до 13 років.
При чому, для кожного періоду характерне підвищення здібностей до оволодіння строго визначеними елементами управління рухами (В.С.Фарфель,.1959).
Розвиток здібності до оволодіння рухами є важливою характеристикою моторики людини.
Є різні результати дослідження цього питання. Так І.К.Бахман вважає, що ступінь уміння навчатися м’язовим зусиллям не залежить від віку статі у осіб від 6 до 26 років. Але автор підкреслює, що різні види рухів, наприклад, у підлітковому віці навчаються по різному. Для одних цей період є самим сприятливим, для інших – навпаки. Генрі Ф.М. та Нельсон Г.А. не виявили значної різниці між хлопчиками 10 і 15 років в умінні навчатися трьом видам рухів руками. Але вони вказують на тенденцію до зниження такої здібності з віком.
В той же час більшість авторів вказують на нерівномірність вікового розвитку здібності до оволодіння рухами (Кравчук А.И., 1980, Фарфель В.С., 1959). П.К.Анохін (1968) установив, що здібність керувати різнойменно – різнонаправленими рухами рук і ніг удосконалюються з 7 до 12 років з невеликим прискоренням цього показника у віці 9 -10 років. Подібне прискорення у розвитку показників координації рухів у колінному суглобі було знайдено у віці від 7 до 9 років.. Віковий інтервал 7 – 12 років був признаний оптимальним для розвитку здібності керувати своїми рухами (Казанцева В.И., Алябишев А.П. та ін., 1980). При цьому здібність до керування рухами, пов’язаними із швидкісно-силовими здібностями досягає максимуму у 13 років.
Е.Е.Мартин і А.Г.Карпеев вивчали особливості розвитку специфічної рухової координації вертикального стрибка. Виявилось, що тренування загальнорозвиваючого характеру не дала суттєвих результатів, але коли у програму занять включили вправи близькі за структурою до тестових, появились достовірні зміни між показниками у школярів 12 років, які займались та не займались спортом.
Е.А.Фурманов, А.С.Захаров, С.П.Малютин вивчали здібності до навчання різним, складним за координацією рухам у дітей підлітків, таким як біг на 27 метрів, ведення м’яча, слаломний біг, обведення кругів, демонстрація здібності переключати та розподіляти увагу. Було установлено, що у віковому інтервалі 8 – 14 років у хлопчиків іде нерівномірний процес розвитку здібностей до навчання складним руховим діям. Реалізація однієї ж програми привела до різних результатів в окремих вікових групах. Швидкість простого бігу мала найбільший темп приросту (по С.Броді) – 8,3% - у хлопчиків у віці 8 років. Цей же показник у слаломному бігу у них виріс на 8,8% при веденні м’яча – на 15,5%, а при обведенні кругів – на 38,9%. Найбільший темп приросту показників психологічних здібностей був зареєстрований у віці 14 років і склав 88,8%.
Виконання ігрового завдання в цілому досягло найвищих темпів приросту у віці 12 років – 66,3%.
У футболістів показник обведення кругів і ведення м’яча знизились у віці 14 років відповідно до 13% і 5,4%.
У зв’язку з великою різноманітністю рухів, які вивчалися різними авторами, можна говорити тільки в самих загальних рисах про вікові періоди переважного проявлення здібностей до оволодіння рухами. Координаційні здібності інтенсивно розвиваються з 7 до 11-12 років, потім до 14-15 років цей процес стабілізується, після чого координаційні здібності знову декілька підвищуються до 17 – 18 років.
1.5. Диференціація параметрів руху
Диференціація параметрів руху базується здебільшого на точності та тонкості рухових відчуттів, які виступають нерідко у поєднанні із зоровими та слуховими здібностями. При невеликому моторному досвіді відчуття та сприйняття школярів ще досить грубі, неточні та несвідомі. Тому учні допускають суттєві помилки у відтворенні, оцінці, диференціації просторових, часових, просторово-часових та силових параметрів рухів.
Пояснити наявність досить широкого спектру так названих простих здібностей можливо скоріше всього тим, що керування рухами в різних параметрах здійснюється з допомогою різних пропріоцепторів.
Здібності до відтворення, оцінки, вимірювання, диференціювання просторових часових та силових параметрів руху, тобто здібності, основані на „м’язових відчуттях” досить специфічні.
Разом з досвідом відчуття та сприйняття параметрів виконуваних рухів стають більш точними чіткими та ясними. Наприклад, спортсмени в умовах експерименту здібні виконувати рухи з точністю до 0,3 та терміном до 0,1 сек.., а за інтенсивністю зусиль - до 0,5 кг.
Таку саму високу точність відтворення параметрів руху проявляють школярі експериментальних класів в умовах акцентованого формування спритності, та юні спортсмени, з якими проводять спеціальні тренування для цілеспрямованого розвитку сенсомоторних функцій.
У кожному виді фізичних вправ м’зово-рухові відчуття носять специфічний характер. Це залежить від своєрідної координації рухів, та використовуваних приладів. Спеціалізовані сприйняття у спортивній діяльності по іншому називають почуттями.
Найбільш відомі почуття: дистанції у фехтувальників, боксерів, часу - у бігунів, велосипедистів, ковзанярів, лижників, плавців; льоду - у фігурному катанні, м’яча - у спортивних іграх, снігу - у лижників, килиму - у борців, приладів - у гімнастів, води - у плавців і т.д.
З цих прикладів видно, що здібності до відтворення, диференціації, вимірювання та оцінки просторових, і часових параметрів рухів та дій або діяльності в цілому, основні на точності та тонкості спеціалізованого відчуття, досить різноманітні, носять специфічний характер та розвиваються залежно від особливостей відповідного виду спорту.
Разом з тим дані здібності ізольовано зустрічаються досить рідко. До того ж, вони знаходяться у відповідних зв’язках з іншими спеціальними специфічними координаційними здібностями, а також з фізичними та психічними здібностями.
Ці зв’язки обумовлені тим, що в руховій діяльності координація рухів виступає як цілий психомоторний процес, в якому у поєднанні та тісному переплетінні представлені різні її компоненти: інтелектуальні, сенсорні сенсомоторні та моторні.
Здібності точно відтворювати, вимірювати та диференціювати параметри рухів розвиваються насамперед при систематичному використанні спеціально - підготовчих вправ, методів та методичних прийомів розвитку спеціальних спритності.
Для підвищення ефективності педагогічного впливу використовують методичні підходи направлені на удосконалення цих здібностей.
Методи розвитку спритності основані на системному виконанні завдань, потребуючих підвищені вимоги до точності виконання рухових дій або окремих рухів.
Розрізняють завдання аналітичні (вибіркові) - на точність відтворення, оцінки, вимірювання та диференціації здебільшого одного якого небудь параметру руху (просторового, часового або силового) та синтетичні - на точність керування руховими діями в цілому. Зрозуміло, що такий розподіл умовний, так як точність відтворення оцінки і т.п. наприклад, просторового параметру ізольовано від точності відтворення оцінки і т. п. часового або силового признаку рухів не зустрічається.
В дійсному процесі управління рухами ці види точності завжди виступають у органічному поєднанні один з одним.
Тому, хоча можлива переважна диференційована дія на покрашення точності одного якого-небудь параметру руху, обов’язковою є установка на досягнення точності виконання дії в цілому.
Завдання на точності відтворення еталонних просторових, часових, - просторово часових та силових параметрів ширше представлені у фізичних вправах з відносно стандартною кінематичною структурою (школярічні, гімнастичні , загально - розвиваючі вправи та ін. Прикладами їх можуть бути завдання на точність відтворення одночасних або послідовних рухів і положень рук, ніг, тулуба при виконанні загально - розвиваючих вправ без предметів, ходьба або біг по розмічених лініях на заданий час, повторні передачі або кидки м’яча, предмета по одній і тій же траєкторії на однакову відстань.
В тісному зв’язку із завданнями на точність відтворення параметрів рухів слід систематично використовувати завдання, які вимагають точності оцінки та виміру цих параметрів. Наприклад, при виконанні загально-розвиваючих вправ, виконуваних руками, ногами, тулубом. При легкоатлетичному бігу стрибках та метаннях - дальність стрибка з місця або розбігу, дальність метання та швидкості бігу і т.п. самооцінку учня звіряють з результатом зафіксованим педагогом.
Завдання на точність диференціювання параметрів рухів, як правило, найбільш складні для виконавців. Їх слід виконувати або за методикою контрастних завдань, які вимагають відносно грубих диференціровок, або за методикою зближувальних завдань, де необхідна тонка диференціація.
Ці методики вперше були описані колективом авторів під керівництвом В.С.Фарфеля. Суть методики контрастних завдань в тому, що вправи виконуються у відповідній черзі: одна вправа різко відрізняється від іншої по якому-небудь параметрові.
Наприклад, : чергування кидків м’яча в кільце 6 та 4 м, 4 та 2 м. Чергування кидків м’яча на точність у футболі з 25 та 15 м, з 30 та 20 м. Стрибки у довжину з місця на максимальну відстань у 2 рази коротшу. Штовхання ядра на 8 та 5 м, 6 та 4 м. Чергування бігу на 30 - 60 м з максимальною швидкістю і в два рази повільніше. Показати положення руками кута 90 та 45 градусів.
Завдання зближення:
Показати руками положення кута 90 і 75 градусів, 90 і 80 градусів та т.п. Стрибки у довжину з місця (з відкритими та закритими очима) на 140 та 170 см 140 та 160 см; Почергові кидки м’яча в кільце з лінії штрафного кидка з відстані на 10 - 20 см ближче або дальше від цієї лінії; чергування ударів по воротах з однієї і тієї ж відстані або близьких одна до одної відстаней при зміні розмірів воріт та кута попадання.
Важливу роль в удосконаленні здібностей, основаних головним чином на пропріоцептивній чутливості, належить координаційним вправам, спеціально направленим на підвищення чіткості м’язово - рухової чутливості: почуття м’яча, планки, дистанції, води , приладу. Наприклад, для підвищення почуття м’яча при кидках, передачах, ударах використовують м’ячі різної маси та форми, змінюючи силу удару та дальність польоту м’яча. Аналогічним чином поступають при штовханні ядра, метанні списа та ін.
Для покращення названих здібностей раціонально використовувати методичний підхід, в основі якого лежить підвищені вимоги до інших аналізаторів та такі вправи де контроль здійснюється головним чином за допомогою м’язового почуття.
Прикладами таких завдань є виключення або ускладнення зорового контролю при веденні, кидках та передачах м’яча, виконання гімнастичних комбінацій в умовах виключення слухового контролю. Звичайно, виключати зоровий або слуховий аналізатор можливо тільки при повній впевненості що це не приведе до травм.
Ефективність методичних підходів, прийомів і умов, направлених на удосконалення здібностей точно відтворювати, оцінювати, вимірювати та деференціювати параметри рухів, не однакова в кожному конкретному випадку.
Але знаючи основні з них, вчитель або тренер завжди зможе вибрати найбільш адекватні, враховуючи завдання координаційного удосконалення дітей.
На кожному віковому стані складність рухових дій, які треба освоїти залежить від індивідуальних здібностей дитини та багатьох інших обставин.