Етап 2 Розроблення методичних засад підвищення мотивації роботодавців у створенні здорових та безпечних умов праці, профілактики травматизму на підприємстві
| Вид материала | Документы |
- Міська програма поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища на 2009-2011, 50.03kb.
- Методичні рекомендації щодо організації роботи з охорони праці в навчальних закладах, 425.36kb.
- Ації праці, належних безпечних умов праці, підвищення її продуктивності та ефективності,, 84.75kb.
- Правил а, 83.51kb.
- Затвердити план першочергових заходів з профілактики виробничого травматизму на підприємствах,, 80.52kb.
- Затвердити план проведення місячника з охорони праці. (додається до наказу) Заступнику, 39.61kb.
- Книга перша, 2833.03kb.
- Кваліфікаційна характеристика педагога-організатор, 388.4kb.
- Питання для перевірки знань працівників, 70.46kb.
- Покрокова інструкція для роботодавців щодо розробки та впровадження Політики та Плану, 910.72kb.
УДК 658.382+322.01
КП
№ Держреєстрації
Інв. №
| | | | ЗАТВЕРДЖУЮ: | ||
|---|---|---|---|---|---|
| | | | | ||
ЗВІТ | |||||
| про роботу | |||||
| Розроблення механізмів, що сприятимуть підвищенню мотивації роботодавців до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці згідно із законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності | |||||
| Етап 2 Розроблення методичних засад підвищення мотивації роботодавців у створенні здорових та безпечних умов праці, профілактики травматизму на підприємстві | |||||
| (заключний) | |||||
| | |||||
| | |||||
| | |||||
| Керівник роботи: | | ||||
| | |||||
| 2 0 0 8 | |||||
Рукопис закінчено 10 листопада 2008 р.
СПИСОК АВТОРІВ
| | |
| Керівник роботи: | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| |
Р Е Ф Е Р А Т
-
Звіт про роботу:
59 с.,
табл. 4
джерел 23
додатків 2
Об’єкт дослідження – економічні методи управління охороною праці в Україні, напрямки профілактичної діяльності системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань та відповідні положення чинного законодавства.
Предмет дослідження – є чинне законодавство страхової справи в Україні та визначення умов реалізації пропозицій щодо посилення профілактичної спрямованості системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
Метою даної роботи є: розроблення механізмів, що сприятимуть підвищенню мотивації роботодавців до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці, економічній зацікавленості в поліпшенні стану охорони праці на виробництві. Основна увага приділятися диференціації страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві залежно від рівня виробничого травматизму
Метою дослідження є фактори, що впливають на рівень промислової безпеки та їх основніі показники; знижки і надбавки в системі державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Методи дослідження – аналіз динаміки показників та їх структурних змін, методи експертних оцінок, методи виміру тісноти зв’язку між процесами.
ОХОРОНА ПРАЦІ, ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ, Травматизм, профілактика, нещасні випадки на виробництві, АВАРІЯ, професійні захворювання, ПРОМИСЛОВА БЕЗПЕКА, Державне соціальне страхування, відшкодування, знижки, надбавки
З М І С Т
| | | Стор. |
| | ВСТУП | 5 |
| 1. | МЕХАНІЗМи ЕКОНОМІЧНОЇ ЗАЦІКАВЛЕННОСТІ роботодавця з УРАХУВАННЯ СПЕЦИФІКИ ТРАВМАТИЗМУ В УКРАЇНІ | 7 |
| 2. | методичні засади підвищення мотивацій роботодавців у створенні здорових та безпечних умов праці, профілактики травматизму на підприємстві | 18 |
| 2.1. | Загальні положення | 18 |
| 2.2. | Мета та завдання економічного стимулювання охороною праці | 22 |
| 2.3. | Основні напрямки удосконалення економічного стимулювання охороною праці | 23 |
| 2.4. | Заходи та засоби розв’язання проблеми стимулювання охорони праці | 25 |
| 3. | ПРОПОЗИЦІЇ З УДОСКОНАЛЕННЯ законодавства України щодо підвищення ефективності економічного стимулювання роботодавців до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці | 28 |
| 3.1 | Обов’язкові в відрахування на охорону праці | 28 |
| 3.2 | Визначення розміру штрафних санкцій | 29 |
| 3.3 | Бюджетні дотації | 34 |
| 3.4 | Податкові пільги | 35 |
| 3.5 | Страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України | 36 |
| 3.6 | Корегування страхових внесків в залежності від стану охорони праці на підприємстві | 37 |
| | ВИСНОВКИ | 42 |
| | ДОДАТОК А Пояснювальна записка до проекту Методики розрахунку знижок і надбавок до страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності | 48 |
| | ДОДАТОК Б Методика розрахунку знижок і надбавок до страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (проект) | 53 |
| | ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 58 |
| | | |
ВСТУП
Економічне стимулювання роботодавців до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці включає комплекс методів, що мають прямий або опосередкований вплив на приведення стану охорони праці підприємства до відповідних нормативно-правових актів.
Шляхом визначення матеріальних витрат на заходи з охорони праці і відшкодування збитків, економічні методи повинні спрямовуватися на заінтересованість підприємців щодо зменшення нещасних випадків на виробництві.
Серед діючих та задекларованих економічних методів впливу на роботодавців з метою їх стимулювання до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці в Україні, як і в інших державах, використовуються наступні важелі:
- адміністративні методи управління охороною праці;
- обов’язкові відрахування на охорону праці;
- штрафи;
- страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі Фонд);
- бюджетні дотації;
- податкові пільги;
- зміни до страхових внесків в залежності від стану охорони праці на підприємстві.
Економічні методи управління формують умови для прийняття рішень, які будуть відповідати поставленій меті - створення та підтримка здорових та безпечних умов праці на виробництві. Такі методи широко використовуються в економічно розвинутих країнах, але необхідно зауважити, що процес прямого переносу закордонного досвіду на законодавче поле України з охорони праці дещо сповільнився. З’явилося розуміння того факту, що ідеальної системи законів та нормативних актів з охорони праці нема, а чинне законодавство має враховувати специфіку переходу до ринкових відносин, стан економіки і, головне, причини травматизму в Україні у цілому. Тому вивчення закордонного досвіду має проводитися на предмет відповідності економічним умовам України і причинам нещасних випадків.
Дослідження, результати яких наведені у роботі, є логічним продовженням першого етапу роботи „Порівняльний аналіз вимог законодавства України та реальних важелів щодо економічного стимулювання роботодавців до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці”, який включав аналіз інформаціі щодо економічних методів управління охороною праці, вимоги чинного законодавства України щодо стимулювання роботодавців по створенню безпечних умов праці.
У рамках другого етапу роботи основна увага приділена заходам з підвищення впливу економічних методів управління і показників, за допомогою яких вони здійснювалися, на стан охорони праці в Україні та виробленню рекомендацій щодо вдосконалення існуючих економічних методів управління.
1. МЕХАНІЗМи ЕКОНОМІЧНОЇ ЗАЦІКАВЛЕННОСТІ роботодавця з УРАХУВАННЯ СПЕЦИФІКИ ТРАВМАТИЗМУ В УКРАЇНІ
Вивчення закордонного досвіду страхування від нещасних випадках на виробництві дозволило сформулювати ряд основних принципів цієї страхової страви. Це:
- відповідність основному принципу ринкової економіки – прибутковості;
- незалежність від державного бюджету;
- диференціація страхових внесків у залежності від величини оплати праці;
- встановлення величини тарифів пропорційно класу професійного ризику та величини оплати праці.;
- диференціація фондів страхування від нещасних випадків на виробництві за професійною належністю працівників;
- введення знижок і надбавок за зниження (збільшення) рівню травматизму на підприємстві.
Що стосується принципу прибутковості, то у постіндустріальних країнах відношення доходу (накопичення відбувається завдяки запобіганню випадкам травматизму) до витрат на програми (преміальна система виплат і адміністративні витрати) більше, ніж 2:1. Це вказує, що компанії можуть заробляти гроші на зусиллях по запобіганню аварій та травматизму. Вказана різниця формується, в основному, завдяки скороченню виплат робочим з компенсаційних фондів и інших джерел покриття витрат страхування, а також поліпшення таких виробничих показників, як вироблення продукції, скорочення часу простоїв та зменшення випадків заміни одних робочих іншими. На шахтах США це співвідношення дорівнювало – 28:18 на одній шахті і 21:13 на іншій.
Модель незалежної системи страхування, яка здійснюється шляхом існування незалежних установ, характерна для Німеччини та Австрії.
У Німеччині налічується дев’ять страхових відомств. Кількісно за числом застрахованих працівників найбільше значення мають 35 промислових та 20 сільськогосподарських фондів та федерацій страхування від нещасних випадків. Залізниця має свій власний фонд. Кажучи юридичною мовою, фонди за компенсацією професійних нещасних випадків є суб’єктами цивільного права і мають право самоврядування.
В Австрії страхування від нещасних випадків знаходиться у віданні чотирьох установ соціального страхування. Це установа для страхування сільськогосподарських робітників, включаючи саме зайняте населення, установи зі страхування працівників залізничного транспорту, державних службовців та загальне відомство страхування від нещасних випадків для всіх працівників промисловості. При цьому Міністерство праці має право назначити компетентний спостережний орган за діяльністю вказаних страхових установ.
В Італії страхування від нещасних випадків на виробництві проводиться Національним відомством страхування від травматизму на виробництві та професійних захворювань (INAIL), яке є юридичною особою і має право самостійного управління. Але держава також контролює його діяльність через Міністерство праці та соціального забезпечення і Міністерство фінансів.
Базові тарифи державного соціального страхування встановлюються за кожним видом економічної діяльності відповідним законом у відсотках до фонду оплати праці з вказівкою частки внесків для страхувальників та застрахованих (у тих видах соціального страхування, де це передбачено національним законодавством). Страхові внески за державним соціальнім страхуванням сплачуються незалежно від податків та інших обов’язкових платежів. Витрати страхування на основі базового тарифу включаються до собівартості продукції (робіт, послуг).
Диференціація тарифів відбувається за класами професійного ризику. Розрахунок страхових тарифів базується на методології економічної оцінки професійних ризиків. У Німеччині налічується біля 600 класів професійних ризиків, в Італії – 300 класів. Математичний апарат розрахунку страхових тарифів оснований на методиці "розкладки" економічних витрат пропорційно класу ризику і величині оплати праці працівників підприємства.
Межі диференціації страхових тарифів знаходяться у значних діапазонах і становлять від 0,6 до 27% фонду заробітної плати (Іспанія - 0,9-18%; Фінляндія - 0,3-11%; ФРН - 0,6-16%; Японія - 1-15%, Росія - 0,2 - 8,5%). При цьому, середні розміри тарифів становлять на практиці 2-6% . Головний критерій встановлення тарифів – рівень безпеки на підприємстві або в галузі, розрахунок якого базується на даних про кількість нещасних випадків, їх тяжкість.
Причому, сам тариф складається з двох частин - постійної, яка відображає у промисловій безпеці те, що не залежить від даного підприємства, за що всі підприємці сплачуть разом, без врахування рівня професійного ризику конкретного підприємства (досягнутий рівень розвитку техніки, неможливість запровадження технологій и матеріалів, шкідливих для здоров’я людини); друга частина тарифу побудована з врахуванням конкретних умов даного підприємства. Класи ризику, що застосовуються для розрахунку тарифів страхування, регулярно, не частіше одного разу у п’ять років, переглядаються. Порядок диференціації страхових внесків на державне соціальне страхування утверджується у відповідності з національним законодавством на основі договору між урядом, представниками підприємців і працівників та представників профспілок з участю страховиків.
Застосування знижок та надбавок до тарифів за зниження травматизму полягає в тому, що страхові внески можуть бути збільшені (надбавки) або зменшені (знижки) страховиком для кожного клієнта в залежності від фактичних витрат на державне соціальне страхування на основі актуарних розрахунків і статистичних звітних показників за законодавчо встановлений період, але не менш ніж за останні три роки. Законодавчі норми багатьох промислово розвинутих країн передбачають диференціацію страхових внесків в залежності від фактичного рівня виробничого травматизму і професійної захворюваності. Позитивними моментами такої практики є стимулювання адміністрації підприємств до зниження нещасних випадків на виробництві: при високих рівнях травматизму встановлюються підвищені тарифи страхових внесків, при тенденції зниження рівня нещасних випадків – зниженні.
Вище було тезисно представлено основні принципи застосування механізму економічної зацікавленості роботодавців у підвищені безпеки виробництва шляхом диференціації тарифів у постіндустріальних країнах.
Співставлення вищевказаних принципів з вітчизняними реаліями показало їх невідповідність основному принципу ринкової економіки – прибутковості, оскільки спостерігається різна масштабність витрат на модернізацію обладнання з витратами на заходи з охорони праці і відшкодуваннями потерпілим. Величини останніх вдвоє менші витрат на заходи з охорони праці. Отже “вигідніше” відшкодовувати шкоду потерпілим, ніж займатися модернізацією виробництва. Порівняння ж величин нормативних амортизаційних відрахувань та фактичних витрат на заходи з охорони праці показує, що останні майже у 10-15 разів менші. Звідси можна зробити висновок, що принцип вигідності у сфері охорони праці через модернізацію виробництва запрацює за умови зростання заробітної плати в Україні у 14 разів. Отже, доцільніше вивчати дослід країн з перехідною економікою (Казахстану, Росії), у яких смертельних випадків, зокрема у вугільній галузі, менше ніж в Україні.
Тому, розгляд застосування можливих механізмів економічної зацікавленості в даній роботі пов’язан зі статистикою травматизму в Україні. Це зроблено на основі розподілу нещасних випадків зі смертельними наслідками за причинами подій за статистичними даними 2007 року. Для України у цілому розподіл має вигляд, наведений у табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Розподіл нещасних випадків зі смертельними наслідками за причинами подій та рівнями управління
-
Причини нещасного випадку
Питома вага, %
Рівні управління
Технічні
Конструкційні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва
2,28%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об'єктів, будівель, споруд, обладнання, тощо
1,83%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Недосконалість технолог. процесу, його невідповідність вимогам безпеки
3,96%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території
3,05%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Незадовільний технічний стан засобів виробництва
4,88%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Незадовільний технічний стан транспортних засобів
2,89%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Інші технічні причини
5,33%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Організаційні
Незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці
2,59%
Роботодавець,
Керівництво підприємства
Відсутність або неякісне проведення інструктажу
2,13%
Роботодавець, відділ безпеки праці на підприємстві
Допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці
1,22%
Роботодавець, відділ безпеки праці на підприємстві
Неякісне розроблення, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх відсутність
0,46%
Роботодавець, відділ безпеки праці на підприємстві
Порушення режиму праці та відпочинку
0,46%
Роботодавець
Робітники
Відсутність або неякісне проведення медобстеження
0,3%
Роботодавець
Робітники
Невикористання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) через незабезпеченість ними
0,3%
Роботодавець
Робітники
Залучення до роботи працівників не за спеціальністю
0,46%
Роботодавець
Робітники
Порушення технологічного процесу
6,55%
Роботодавець
Робітники
Порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування тощо
3,66%
Робітники
Порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів
2,74%
Робітники
Порушення правил дорожнього руху
8,84%
Робітники
Незастосування ЗІЗ (за їх наявності)
2,89%
Робітники
Невиконання посадових обов’язків
8,54%
Робітники
Невиконання вимог інструкцій з охорони праці
20,13%
Робітники
Інші організаційні причини
5,02%
Роботодавець
Робітники
Психофізіологічні
Незадовільні фізичні дані або стан здоров'я
3,2%
Робітники
Травмування внаслідок протиправних дій інших осіб
2,74%
Роботодавець
Робітники
Інші психофізіологічні причини
3,55%
Роботодавець
Робітники
Виходячи з веще наведених даних, очевидно, що у 29,11% нещасних випадків відповідальність несе керівництво підприємства та роботодавці, у 46.74% – працівники. На службу (відділ) нагляду за безпекою праці на підприємстві припадає відповідальність за 3,87% нещасних випадків. Крім того відповідальність за 20% нещасних випадків можна поділити між працівниками та керівництвом підприємства. Таким чином, приблизно у 40% нещасних випадків зі смертельними наслідками відповідальність несе керівництво підприємства. З вини працівників сталося понад 55%. Отже засоби стимулювання треба розглядати окремо для цих вказаних соціальних груп.
Основна частина витрат Фонду припадає на вугільну галузь, тому в роботі їй приділено більш рительну увагу.
Для вугільній галузі характерні основні причини нещасних випадків (причини виписані з висновків про конкретні аварії без спеціальної класифікації).
Таблиця 1.2
Причини нещасних випадків у вугільній галузі.
| Причини нещасного випадку | Рівні управління |
| Загорання вугільної суміші | Керівництва шахти Технічні служби |
| Загорання метано – повітряній суміші( шахта імені Засядько, Краснолиманьська) | Керівництва шахти Технічні служби |
| Обвал породи | Керівництва шахти Технічні служби |
| Порушення технологічних процесів видобування вугілля (Шахта Україна) | Керівництва шахти Технічні служби |
| Порушення вимог охорони праці (шахта Юно-Донецька) | Шахтарі |
| Іскріння бурової установки (шахта імені Засядько) | Технічні служби |
| Іскріння кабелю (шахта імені Скочинського) | Технічні служби |
| Проведення робіт вибуховим засобом | Керівництва шахти Технічні служби |
| Загорання ленти конвеєру (шахта імені Скочинського) | Технічні служби |
| Існування малих (нелегальних) шахт, де не приділяється увага охороні праці | Шахтарі |
| Несвоєчасний виклик рятівників (шахта Україна) | Керівництва шахти Технічні служби |
| Відсутність планів ліквідації аварії | Керівництва шахти Технічні служби |
| Порушення вимог вентиляції повітря та загазованості (шахта імені Засядько) | Керівництва шахти Технічні служби |
За даними таблиці 1.2 за більшість причин відповідальність повинні нести керівництво шахт та технічні служби, але за даними статистики у понад 50% нещасних випадків на копальнях винні шахтарі, на що є економічні причини.
Отже, очевидна необхідність комплексного підходу до запровадження методів економічної зацікавленості у підвищенні безпеки праці, як у площині організаційних, технічних рішень, так у площині окремої зацікавленості керівництва копалень та шахтарів.
За статистикою найбільша кількість аварій у копальнях відбувається з провини шахтарів: не звертається увага на тріск кріплення, газоаналізатори рудникової атмосфери блокуються, тощо. Причиною такої поведінки шахтарів є преміальна оплата праці, яка склалася за часів радянської влади, де премія за кожну тону видобутого вугілля становить основну частину заробітної плати. Такою системою оплати праці шахтарів стимулюється інтенсивність видобутку вугілля. Наприклад, проектна потужність шахти ім. Засядька становить 1,35 млн. тон вугілля на рік, при видобутку 3-4 млн. тонн. Отже увесь понад проектний видобуток вугілля досягається за рахунок інтенсифікації робіт з супутнім порушенням безпеки праці, в основному при невідповідності пропускної спроможності вентиляційних шахт обсягам загазованості.
Тому пропонується для шахт:
- встановити обсяги видобутку в залежності від гірничо – геологічних умов. Штрафувати робітників і підприємство за перевищення змінного плану видобутку вугілля;
- розробити систему оплати праці виключно по тарифній схемі у межах проектної потужності і при повному виключенні премій за перевиконання плану;
- спираючись на досвід Росії, встановлювати газоаналізатори в місцях, відомих тільки інспекції. Проводити звіряння журналів контролю, які є на шахтах, з показаннями своїх приладів. При наявності розходжень або ознак дій щодо тестових газоаналізаторів - всі, хто працював в цей період на дільниці, позбавляються на певний час прав на виплати за смертельним випадком чи інвалідністю;
- щорічно збільшувати заробітну плату шахтарів.
За досвідом постіндустріальних країн зацікавленості адміністрації підприємств до зниження нещасних випадків на виробництві можна досягнути шляхом диференціації страхових внесків, введенням знижок за зменшення нещасних випадків і надбавок – за їх збільшення.
Для виконання цих задач в Україні у 1999 р. було прийнято і з 1 квітня 2001 р. уведено в дію Закон “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Цей Закон передбачає кілька напрямків економічного впливу на стан охорони праці:
диференціювання страхових тарифів по групах галузей економіки (видах робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва;
можливість переведення окремого підприємства до іншого класу професійного ризику в залежності від змін рівня ризику нещасних випадків і професійних захворювань;
систему знижок-надбавок до страхових внесків за низькі або високі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний або неналежний стан охорони праці;
сплата надбавок до страхових тарифів і штрафів із суми прибутку;
фінансування профілактики нещасних випадків (консультації, загальнодержавна та галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, навчання, індивідуальні засоби захисту, наукові дослідження, пропаганда, участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, допомога підприємствам у розв’язанні особливо гострих проблем із безпеки, гігієни праці та виробничого середовища й інші профілактичні роботи).
Проте на даний час потенційні можливості Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…”реалізовані далеко не повністю. На першому етапі було задіяно диференціювання страхових тарифів, розподіл галузей економіки за видами економічної діяльності (Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві звітує за 723 видами економічної діяльності) та за класи професійного ризику (замість 20 класів стало 67), що дозволило отримати більш досконалу систему страхових тарифів. Інші економічні стимули, у тому числі система знижок-надбавок, не були досі введені в дію, що знижує потенційні можливості та престиж всієї системи страхування від нещасних випадків на виробництві.
Введення в дію механізму знижок і надбавок за зменшення чи збільшення кількості випадків травматизму спочатку було відкладене до 01.01.2005 року, а потім термін подовжено на невизначений строк. Основними проблемами, що не дозволяють реалізувати повністю положення законодавства, є забезпечення беззбитковості функціонування Фонду при введенні в дію системи знижок-надбавок до страхових тарифів. Існує думка, що застосування цього засобу призведе до зменшення надходжень до Фонду, іншими словами, до від’ємного сальдо балансу знижок і надбавок. Це пов’язується з недосконалістю методів визначення їх величин у діючому Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженому постановою КМ України № 1423 від 13 вересня 2000 р.
Підвищення ефективності профілактичної діяльності системи страхування від нещасних випадків на виробництві полягає у наступному.
Збільшення кількості класів професійного ризику показало, що поглиблення їх диференціації шляхом зменшення інтервалу між страховими тарифами різних класів робить більш реальним перехід підприємств до класу з меншим професійним ризиком при зниженні випадків травматизму. Це сприятиме поступовому зменшенню кількості нещасних випадків на виробництві.
Внаслідок запровадження у 2003 р. розширеної диференціації (на 67 класів професійного ризику) відбулося зниження страхових тарифів для окремих галузей економіки України, у тому числі для машинобудівних галузей, текстильної промисловості.
Однією з умов успішної дії механізму знижок-надбавок, за якої не відбудеться зниження надходжень до Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві, є використання показників за чинним порядком визначення страхових тарифів, а саме: відношення відшкодування потерпілим до страхових внесків. Урахування же кількох показників стану охорони праці при оцінюванні результатів діяльності підприємств для призначення знижок-надбавок, зокрема відношення питомих ваг страхових виплат на підприємстві до його страхового внеску, частоти нещасних випадків та часу тимчасової непрацездатності, спостерігається тенденція наближення до нульового або від’ємного сальдо балансу доходів і витрат Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
Дослідження показують, що введення надбавок за порушення чинного законодавства з охорони праці гарантує одержання позитивного сальдо.
Нульове сальдо балансу доходів і витрат Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві досягається на підприємствах, де мають місце випадки травматизму, на рівні 28,3 % від їх загальної кількості.. При меншій, ніж 28,3 % кількості цих підприємств буде мати місце від’ємне сальдо балансу знижок-надбавок.
Виходячи з цих даних пропонується наступне.
Постановою КМ України від 13 вересня 2000р. за № 1423 “ Про затвердження порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” затверджено механізм знижок і надбавок.
За цим порядком корегування страхових внесків максимальна знижка та надбавка становитиме 50% страхового внеску, а мінімальна –10, середня – 30%, тобто на межі яких досягається нульове сальдо балансу доходів та витрат Фонду.
На цій основі пропонується для заохочення адміністрації та технічних служб у зменшенні смертельних випадків та травматизму, у найбільш травмонебеспеній галузі – вугільній, за умови додержання чинного законодавства з охорони праці в якості експерименту ввести в дію постанову КМ України від 13 вересня 2000р. за № 1423 “Про затвердження порядку визначення стразових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання”.
Почати введення в дію системи знижок-надбавок у одному класі ризику, а саме у вугільній галузі, надасть можливість Фонду методично відпрацювати можливість коригування розміру страховіх внесків на невеликій, але самій витратній групі підприємств. Після чого систему знижок-надбавок можна буде розповсюдити на всіх страхувальників.