М.І. Пирогова Міністерство охорони здоров’я України Реорганізація методики післядиплом
| Вид материала | Диплом |
- Міністерство охорони здоров'я україни професійна спілка працівників охорони здоров'я, 111.65kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 3409.57kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 2694.66kb.
- Скрипников Петро Миколайович, Вищий Державний навчальний заклад України «Українська, 1373.08kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1116.44kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ, 1196.85kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1199.6kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни, 5153.63kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1248.35kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 354.54kb.
Медична реабілітація в підготовці лікарів-інтернів за спеціальністю «загальна практика – сімейна медицина»
Медична реабілітація відіграє одну з провідних ролей у досягненні стратегії ВООЗ «Здоров’я для всіх у ХХІ столітті». Лікарі загальної практики мають забезпечувати більшість медичних потреб пацієнтів, тому використання методів медичної реабілітації в амбулаторних умовах потребує глибокого вивчення і розробки.
Система медичної реабілітації включає сім рівнів. Перший рівень – соматичний. При зміні форми тіла (порушення постави та інші деформації хребта і грудної клітки, атонія передньої черевної стінки, асиметричний розвиток м’язів і т.д.) відбувається зміна положення внутрішніх органів, що призводить до деформації судин та вивідних протоків органів. Внаслідок цього порушується артеріальний притік, венозний відтік, евакуація секрету органа, що згодом реалізується у вигляді патології внутрішніх органів.
Часто виникає коморбідна патологія, тобто поєднання двох і більше синдромів чи захворювань у одного пацієнта, які патогенетично взаємозв’язані між собою або співпадають в часі.
Нами вивчалась залежність виникнення захворювань внутрішніх органів (серцево-судинної та дихальної систем, шлунково-кишкового тракту) при порушеннях постави у пацієнтів різного віку і статі. При цьому було виявлено, що на 236 пацієнтів припадає 1010 коморбідних станів. Була виявлена залежність між окремими порушеннями постави та виникненням вертеброгенної патології внутрішніх органів та систем.
Наявність багатьох захворювань у одного і того ж пацієнта призводить до поліпрагмазії, побічної дії лікарських засобів, а також до виникнення медикаментозної резистентності та «хронізації» захворювань.
Тому з метою подолання цих станів, скорочення термінів та зменшення витрат на лікування доцільно застосовувати соматичний рівень медичної реабілітації таких хворих. Адже лікуванням може вважатись лише спосіб відновлення анатомічної структури, а проведення фізичної медичної реабілітації найефективніше сприяє відновленню анатомічних структур.
Враховуючи недостатню підготовку лікарів-інтернів за спеціальністю «загальна практика – сімейна медицина» з питань медичної реабілітації на кафедрі внутрішньої медицини №2 виконується НДР за темою: «Розробка програм багаторівневої медичної реабілітації при захворюваннях внутрішніх органів та систем». Отримані результати науково-дослідної роботи впроваджуються в навчальний процес та в роботу лікувально-профілактичних закладів.
Колісник П.Ф., Кравець Р.А., Колісник С.П., Гуменюк І.П.
Коморбідні стани при патології серцево-судинної системи та хребта
В умовах пілотного реформування медицини у Вінницькій області сімейні лікарі мають забезпечити більшість медичних потреб пацієнтів. Тому післядипломна підготовка лікарів повинна включати вивчення сучасних методів фізичної реабілітації в амбулаторних умовах, це дуже важливо при поєднаній патології серцево-судинної системи та шийно-грудного відділу хребта. Така коморбідна патологія потребує глибокого вивчення і розробки ефективних методів оздоровлення.
Велика кількість захворювань серцево-судинної системи пов’язана з патологією хребта, тому не враховувати можливість патогенетичного впливу змін хребта та його сегментів на інші органи є помилкою, яка призводить до неадекватного лікування.
Нами обстежено 111 хворих з порушеннями ритму серця і кардіалгіями при супутніх дорсопатіях і остеопорозі хребта. Серед обстежених пацієнтів було 54 чоловіки (середній вік яких становив 42,6±1,0 рік) та 57 жінок (середній вік – 42,5±0,9 роки).
На рентгенограмах пацієнтів проводився пошук травмуючих елементів, тобто тих структурних змін сегментів шийно-грудного відділу хребта розташування, напрямок та розмір яких був достатній для травматизації сегментарних судинних та нервових структур.
При обстеженні встановлено, що унковертебральний артроз найчастіше спостерігався в сегменті С5 зліва – 95 (85,6%) осіб та С6 зліва – 95 (85,6%) обстежених; деформація кутів тіл хребців при остеопорозі частіше спостерігалась в сегментах шийного відділу хребта, на які припадає найбільше статико-динамічне навантаження: С6 та С7 – 54,1% і 53,1% відповідно (60 та 59 пацієнтів). В грудному відділі хребта частіше деформувались тіла шостого, сьомого і восьмого грудних хребців – 38 (34,2%) обстежених, 35 (31,5%) осіб і 34 (30,6%) пацієнтів відповідно; дистопія хребців частіше спостерігалась в шийних сегментах: С4 – у 14 (12,6%) пацієнтів, С5 – у 26 (23,4%) обстежених.
У пацієнтів, в яких за допомогою рентгенологічного дослідження не вдавалось знайти травмуючих елементів, виконували МРТ. При аналізі МРТ 111 пацієнтів були виявлені наступні рентгеннегативні травмуючі елементи: набряк зв’язок – у всіх пацієнтів, грижа диска – у 49 (44,1%) обстежених, набряк капсул міжхребцевих суглобів – у 81 (73,0%) пацієнта. При цьому формування сегментарного стенозу того чи іншого ступеня вираженості спостерігалось у 40 (36,0%) обстежених хворих.
Оскільки лікуванням може вважатись лише спосіб відновлення анатомічної структури, виявлення структурних змін, котрі можуть травмувати сегментарні нервові або судинні структури, тобто травмуючих елементів та призначення адекватних методів фізичної реабілітації сприятиме ефективнішому лікуванню поєднаної патології серцево-судинної системи.
Коньков Д.Г., Процепко О.О., Таран О.А.
Електроні системи навчання, як пріоритет в сучасній післядипломній освіті
Інформатизація освіти в Україні - один з найважливіших механізмів, що зумовлює основні напрямки модернізації освітньої системи. Сучасні інформаційні технології відкривають нові перспективи для підвищення ефективності освітнього процесу. Електронні комп’ютерні підручники, дистанційна освіта, віртуальні тренажери - далеко не повний перелік напрямків, які успішно розвиваються в системах освіти. Однак медична освіта за інтенсивністю використання інформаційного інструментарію помітно відстає від інших дисциплінарних напрямків. З одного боку це зумовлено складнощами щодо формалізації багатьох компонентів предметних областей, що створює труднощі при алгоритмічній трансформації змісту. З іншого боку - це консервативність системи медичної освіти й недостатній рівень володіння інформаційними технологіями викладачами. Але, основним «каменем спотикання» в даному питанні є сформована у вітчизняній медичній системі переконаність у тому, що навчити лікаря на відстані (дистанційна освіта) або за допомогою електронних технологій неможливо. Всі спроби звернути увагу корифеїв медицини на трансформації в навколишньому світі, що активно змінюють обличчя освітніх систем, зіштовхуються з тезою, яка стверджує, що «підготувати лікаря можна тільки біля ліжка хворого». Однак результату підготовки передує досить тривалий процес, що містить у собі передачу й засвоєння знань, а також формування на їхній базі навичок і вмінь. Саме на сприяння деяким аспектам руху знань спрямовані інформаційні технології, які служать інструментом для діяльності викладача. З їхньою допомогою викладач може більш ефективно передавати знання тому, кого навчають, а вже після цього лікаря, озброєного знаннями, можна підводити до ліжка хворого й там формувати вміння по застосуванню отриманих знань.
Одним з результатів практичного впровадження розроблених концептуальних принципів, на обраному предметному інформаційному просторі (акушерство), стало створення електронних навчальних посібників (ЕНП) «Ведення нормальних пологів», «Багатоплідна вагітність» в яких була відтворена послідовність стандартних професійних дій, які повинен виконувати лікар для одержання ефективних діагностичних і лікувальних результатів при здійсненні своєї професійної діяльності. При розробці ЕНП були задіяні також відомі педагогічні принципи: програмованого навчання (логіку «малих кроків»; індивідуалізації темпу навчання; диференційованого закріплення знань тощо), цілеспрямованості, модульного навчання. Формалізація відбувалася з акцентуванням особливої уваги на процесах збору й аналізу інформації.
Завдяки впровадженню ЕНП в учбовому процесі на кафедрі акушерства і гінекології №1 ВНМУ ім. М.І.Пирогова та навчальних семінарах післядипломної освіти (лікарі «пілотних» районів Вінницької області), успішність в групах, була набагато вищою, ніж там, де використання таких посібників не практикувалося. Ці результати є стабільними, відповідають поставленій меті і констатують високу мотивацію студентів до навчання, їх високий рівень навченості та освіченості.
Таким чином, електронні посібники в цілому спрощують роботу викладача, водночас роблячи процес засвоєння студентами нового матеріалу доступним, наочним і цікавим. Результати впровадження ЕНП в навчальний процес показують, що потрібно вивчати і поширювати досвід їх використання, проводити роботу зі створення електронних навчальних посібників для вивчення інших дисциплін та складати основу електронної бібліотеки університету.
Король Т.М.
Деонтологія як невід'ємна частина лікарської практики
«… врачевание не состоит ни в устранении
болезни, ни в лечении причин… - Врачевание
состоит в лечении самого больного …»
М.Я. Мудров.
Досягнення сучасної медицини: високоефективні лікарські засоби, інформативні методи діагностики не можуть бути в повній мірі значимими без деонтологічних аспектів.
Нині змінився не тільки пацієнт, а і лікар. З'явились нові форми, взаємовідносини між ними: контракти, страхові внески, право вибору пацієнтом медичного закладу і лікаря.
Реформування медичної галузі на сучасному етапі переслідує два шляхи наближення медичного обслуговування безпосередньо до пацієнта по принципу сімейної медицини, скорочення об’єму стаціонарного лікування і обслуговування лікарями вузьких спеціальностей, зміна організації роботи реєстратури по типу персонального спілкування з пацієнтом.
Взаємовідносини лікар-пацієнт повинні ґрунтуватись на взаєморозумінні, довірі, повазі один до одного.
Комфортність медичних послуг складається із багатьох моментів: як швидко пацієнт зміг додзвонитись і записатись на прийом до лікаря, як швидко були готові результати лабораторних досліджень, в якій мірі медперсонал був уважним і доброзичливим.
На мою думку, нова система медичного обслуговування повинна враховувати, що пацієнт «завжди правий», треба прислуховуватись до нього. Але, невпинне впровадження сучасних технічних засобів в медицині є однією з причин дегуманізації лікарської діяльності у вигляді байдужості до хворих, нетактовності. Недостатня компетентність медпрацівників іноді призводить до важких ускладнень і навіть смерті пацієнтів.
Тому, випадки лікарських помилок і дефекти в їх роботі підлягають скрупульозному розгляду. Для цього існують контрольно-експертні комісії, клініко-патанатомічні конференції.
Перспективним є проведення короткочасних курсів з питань медичної деонтології, організації психологічних тренінгів для персоналу.
Лікар, який любить свою професію, має всі можливості для того, щоб уникнути професійних помилок і правопорушень. Цьому сприяє наявність умов для постійного самоудосконалення своїх знань і ступеня практичної майстерності.
Краснова Л.І., Фещук Н.М.
Навчальний курс «Інтелектуальна власність та основи наукових досліджень» і його місце у структурі підготовки аспірантів, магістрів та клінічних ординаторів
На сьогоднішній день суттєво зросли вимоги до підготовки медичних та наукових кадрів і взагалі до вищої професійної освіти. Це вимагає якісно нового теоретичного і методичного забезпечення науково-дослідницької діяльності. Економічний розвиток України можливий тільки за інноваційною моделлю, в основі якої лежить результат творчої діяльності громадян, тобто об’єкта інтелектуальної власності. В той же час освіта з питань правової охорони, практичного використання та захисту об’єктів інтелектуальної власності в нашій державі значно відстає від потреб сьогоднішнього дня, тому запровадження у вищих навчальних закладах навчального курсу «Інтелектуальна власність та основи наукових досліджень» і його місце у структурі підготовки аспірантів, магістрів та клінічних ординаторів надасть їм комплекс відповідних знань та умінь.
Захист інтелектуальної власності на сьогоднішній день є дуже актуальним питанням. Так, 25.04.01 р. був виданий Указ Президента України № 285 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні», завданням якого є запровадження у вищих навчальних закладах дисципліни з основ інтелектуальної власності.
Навчальна дисципліна «Інтелектуальна власність та основи наукових досліджень» ставить перед собою мету навчити аспірантів, магістрів та клінічних ординаторів основам правових та економічних аспектів інтелектуальної власності, так як результати наукових досліджень є об’єктом інтелектуальної власності.
Основні завдання навчального курсу полягають у формуванні сучасного кваліфікованого фахівця в галузі медицини, який вміє спланувати, провести, проаналізувати, зробити висновки та впровадити в життя наукове дослідження, здатний забезпечити дотримання основних правових та соціальних аспектів інтелектуальної власності.
У курсі розглядаються загальні питання, пов'язані з вивченням наукових закономірностей здоров'я населення, визначені теоретичні основи розв'язання численних наукових проблем, що виникають у тісному зв'язку з розвитком сучасного виробництва; питання контролю, управління та охорони навколишнього середовища та здоров'я людини.
Під час вивчення навчального курсу магістранти, аспіранти та клінічні ординатори користуються лекційним матеріалом та запропонованими літературними джерелами тощо.
До програми курсу входять: лекційне подання теоретичного матеріалу, проведення практичних та семінарських занять, підготовка реферативних повідомлень.
У лекціях висвітлюються основні положення курсу, найбільш важливі та принципові питання інноватики та захисту інтелектуальної власності, а також проблеми практичного використання наукових методів.
Метою семінарських та практичних занять є закріплення набутих знань та засвоєння прикладних положень курсу під час розгляду конкретних проблем і ситуацій, які зустрічаються у практичній діяльності лікарів різного профілю.
Залікове заняття для магістрантів та аспірантів проводиться за результатами проведених ними наукових досліджень.
Ліхіцький О. М., Ліхіцький О. О.
Готовність лікаря-інтерна до інноваційної діяльності
в умовах реформування медичної галузі
Головним напрямком державної політики, щодо розвитку вищої медичної освіти є: «постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, розвиток освіти, як державно-суспільної системи; піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти розвинутих країн світу та інтеграції її у міжнародне науково-освітнє співтовариство» (1с. 12.).
Медичну освітню систему України необхідно модернізувати у зв’язку з прогресивними тенденціями глобалізації європейського та світового освітнього простору. Головну роль у цих перетвореннях має здійснювати вища медична школа, яка має на меті формування генерації нових педагогічних кадрів, за рахунок впровадження в освітньо-інтеграційний процес європейських освітніх та медичних стандартів та підвищення інтелектуального, науково-освітнього, професійно-орієнтованого рівня лікарів в системі післядипломної освіти, забезпечення їх сучасними, більш ефективними інноваційними та інформаційними медичними технологіями.
Згадану роботу слід починати проводити з перших днів навчання. До завершення навчання в інтернатурі лікарі будуть мати достатньо сформовану віддалену мотивацію самоактуалізації й саморозвитку особистості – при чому не тільки в професійній сфері. Практика показує, що у більшості лікарів-інтернів рівень суб’єктивного контролю значно підвищується в бік інтернальності, що в свій час свідчить про глибинні особистісні зміни самоперетворення суб’єкта діяльності.
Діяльність лікаря-наставника передбачає не тільки формування педагогічних задач, планування методів та прийомів, засобів навчання та їх комбінацію на доклінічному та клінічному етапах роботи з лікарями-інтернами, а й особливим психологічним тактом і витонченістю в організації засобів спілкування лікарів-інтернів з хворими і в особистому спілкуванні з пацієнтами. Враховуючи соціально-психологічні особливості лікарів-інтернів, необхідно постійно формувати їх інтерес до глибоко гуманної лікарської професії. В своїй практичній діяльності педагог-наставник базується на певній моделі сучасного фахівця. Теоретична модель фахівця є основою єдиного підходу при проведенні лекцій, практичних занять тощо. При побудові теоретичної моделі лікаря-фахівця, як правило, керуються положенням про розвиток особистості в процесі самовизначення в системі суб’єктивних відношень, часто не враховуючи прагнення особистості до інноваційної діяльності.
Можна зробити висновок, що стан готовності майбутніх лікарів до інноваційної діяльності має вкрай незадовільну картину, яка гальмує сприйняття і усвідомлення змісту великої насиченості інформаційних повідомлень різних джерел, не відповідає вимогам і стандартам європейського рівня освіти та виконанню вітчизняних нормативних документів. Це вимагає термінового реформування змісту загальної фахової підготовки лікаря-інтерна щодо практичної роботи в медичних закладах на тлі постійного пошуку нових форм та реорганізації медицини, об’єднань медзакладів, впровадження страхової медицини, інституту сімейної медицини тощо, з метою відповідності сучасним кваліфікаційним вимогам належної якості. Розробка та впровадження методів інноваційної діяльності майбутнього лікаря і поступове їх опанування, в умовах вищих медичних закладів системи післядипломної освіти, допоможе визначити основні методи і шляхи реалізації комплексної підготовки академічних, практичних так і інноваційно-технологічних знань лікаря-інтерна.
Мунтян Л.М., Ромашкіна О.А.
Безперервний професійний розвиток лікарів-стоматологів в умовах пілотного реформування медицини
Безперервний професійний розвиток лікарів починається після отримання вищої медичної освіти та підготовки в інтернатурі, і триває впродовж всього терміну професійної діяльності спеціаліста. З метою постійної самоосвіти і підвищення кваліфікації лікарів наказом МОЗ України від 07.07.2009 р. №484 запроваджено систему безперервного професійного розвитку лікарів. Згідно з наказом кожний лікар впродовж міжатестаційного періоду повинен набрати певну кількість балів (вища категорія – 80 балів, перша категорія – 70 балів, друга категорія – 60 балів), що є підставою для допуску лікаря до атестації на певну лікарську категорію після проходження передатестаційного циклу. Передатестаційний цикл є обов’язковим, по завершенню якого лікар отримує 40 балів, решту балів він повинен набрати в міжатестаційний період
До форм безперервного професійного розвитку, зокрема, належать курси тематичного удосконалення лікарів. Останнім часом в нашій країні широкої популярності серед лікарів набули короткотермінові курси за самостійно обраними темами (як правило, курси вихідного дня або майстер-класи). Ці курси мають низку переваг, а саме: лікар має змогу постійно підвищувати свою кваліфікацію в зручний для нього час, за темами, які є цікавими та актуальними для нього, курси тривають 1-2 дні, тобто відсутня необхідність надовго залишати лікарську практику,- це зручно і лікарю, і адміністрації закладу, і пацієнтам.
На жаль, інформація щодо часу та місця проведення таких курсів не завжди своєчасно потрапляє до лікарів, особливо до тих, хто практикує у невеликих містах та сільській місцевості.
Крім того, часом такі курси внаслідок суб’єктивних причин (повторюваність тематики, не завжди високий професійний рівень підготовки лекторів тощо) не задовольняють сподівань практикуючих лікарів
На нашу думку, з метою вирішення цієї проблеми доцільним був би регулярний випуск Асоціацією Стоматологів України щоквартального бюлетня для лікарів-стоматологів усіх спеціальностей з детальною інформацією щодо часу, місця, тематики, умов проходження сертифікованих короткотривалих курсів (курсів вихідного дня або майстер-класів) з вказанням відповідної кількості балів після їх проходження та з коротким резюме лекторів, ліцензованих АСУ для проведення відповідних курсів тематичного вдосконалення.
Це, на наш погляд, істотно посприяє безперервному професійному удосконаленню досвідчених спеціалістів і систематичному зростанню майстерності молодих лікарів.
Очередько О.М., Процек О.Г., Комарницька Н.Т.,
Непийвода Л.В., Харковенко Р.В.
Питання реформування післядипломної освіти організаторів охорони здоров’я.
Післядипломне навчання організаторів охорони здоров’я відбувається в нашій країні за уніфікованими програмами, розробленими в Академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика в 2009 р. Включення Вінницької області як базової в пілотний проект по реформуванню медичної галузі викликало необхідність внесення суттєвих коректив і в роботу факультету післядипломної освіти.
По-перше, зміни відбулися у складі курсантів. Головні лікарі амбулаторій втратили статус організаторів охорони здоров’я – тому що стали завідувачами амбулаторіями. Замість них післядипломної освіти з організації та управління охороною здоров’я тепер потребують керівники центрів первинної медико-санітарної допомоги: головні лікарі і їх заступники. Збільшилося також представництво на курсах керівників приватних медичних структур, що пов’язано не тільки із зростанням чисельності цих структур, але і із змінами в вимогах до ліцензування.
По-друге, значні корекції внесені і в програми навчання, які переформовані переважно на найважливіші аспекти реформування системи охорони здоров’я. Ознайомлення курсантів з сучасними нормативно-правовими актами відносно реформи і їх детальне опрацювання супроводжується самостійною роботою по підготовці інформації про перший досвід запровадження положень пілотного проекту, яку виносимо на розгляд групи. Обговорення проводиться у вигляді ділової наради за усіма вимогами за методикою «мозкової атаки»: кожен, без перешкод, може висловити свою думку, а потім тільки після серйозного обговорення і критики, приходять до спільних висновків.
Крім того, в програму включено безпосередньо знайомство з функціонуванням всіх трьох рівнів надання медичної допомоги в сучасних умовах, зокрема особливий інтерес викликає діяльність новостворених центрів ПМСД як у м. Вінниці, так і в районах області.
Заплановано також вперше в історії нашого факультету знайомство із закордонним (европейським) досвідом в двох напрямках: 1. Шляхи реформування системи охорони здоров’я - з виїздом групи курсантів в Польщу (Свентокшийське воєводство) і 2. Вивчення особливостей страхової медицини з виїздом в Німеччину (м.Хоф, Баварія). Можливо, ці плани будуть реалізовані і вдасться налагодити цю роботу як постіну.
Як форма зворотнього зв’язку, в рамках семінарського заняття, проводиться тренінг за технологією «номінальних груп». Завдання цього покрокового соціологічного дослідження визначити рейтинг актуальних впливів для підвищення ефективності роботи кожного медичного закладу. Таким тренінгом охоплюються курсанти і під час спеціалізації і під час передатестаційних циклів. Цікаві висновки можна зробити, порівнюючи результати тренінгів керівників закладів першого, другого і третього рівнів надання медичної допомоги, закладів різних форм власності.
Дуже важливим залишаються такі складові успіху реформи, як: державна підтримка, розуміння всіма медичними працівниками необхідності серйозних цілеспрямованих зусиль по її реалізації, прагнення організаторів охорони здоров’я проявляти активність і ініціативу, а також постійний моніторинг результатів з подальшими корективами процесу реформи.
А.В.Паламарчук, М.В.Власенко, В.С.Вернигородський, О.О.Фіщук