Модуль 1 Інноваційна діяльність в Україні як фактор забезпечення її економічного розвитку

Вид материала

Документы

Содержание Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольн Класифікація інновацій та їх особливість Основною ознакою

Подобный материал:

• Технологічні парки україни стан та проблеми інноваційна Україна, 718.96kb.
• Теоретико-методичні основи організаційно-економічного механізму активізації інноваційної, 566.37kb.
• Про науково-інформаційну діяльність Центру науково-технічної І економічної інформації, 373.6kb.
• Звіт про науково-інформаційну діяльність Центру науково-технічної І економічної інформації, 135.6kb.
• Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
• Л. П. доцент кафедри природничо-наукових дисциплін та методики їх викладання Донецького, 296.99kb.
• Іноземні інвестиції як чинник економічного розвитку в Україні Анотація, 192.98kb.
• Р І шенн явід " 30 " грудня 2010 року №8 місто Прилуки Про затвердження Програми соціально-економічного, 967kb.
• Мета та першочергові завдання економічного І соціального розвитку міста Знам'янка, 41.83kb.
• Програма Розвитку ООН в Україні Інститут економічного прогнозування Національної академії, 931.97kb.

Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст

Одним з основних понять інноватики та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу.

В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.

Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання.

Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів:

• спочатку усвідомлюється необхідність змін,
  
• визначається мета,
  
• розроблюється інновація,
  
• освоюється, поширюється, використовується і
  
• «відмирає».
  

Проміжок часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду використання нововведення, має назву життєвого циклу інновації. Життєвий цикл інновації у послідовності проведення робіт становить інноваційний процес.

Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання.

На розвиток інноваційного процесу впливають:

• cтан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);
  
• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);
  
• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.
  

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку.


На відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

• високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;
  
• неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;
  
• необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;
  
• залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.
  

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
  
• простий міжорганізаційний (товарна форма);
  
• розширений.
  

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми.

У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.

Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Важливим фактором є обсяг інвестицій, що має вирішальне значення на ринку капіталу в інноваційному процесі. На практиці фінансове забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок кількох джерел: бюджетних асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу фірми тощо. При цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, оскільки інноваційний процес є досить тривалим.

КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ ТА ЇХ ОСОБЛИВІСТЬ

Для успішного управління інноваційною діяльністю, необхідно відрізняти власне інновації від несуттєвих видозмін у продуктах, технологіях, а також від реорганізацій (незначні зовнішні зміни продукту без істотних змін його споживчих властивостей, зміна параметрів технологічного процесу без економічного ефекту, створення нових управлінських структур без розробки стратегічних напрямів і т.п. ).

Виходячи з того, що інноваціями можна управляти, тому можна використовувати різні способи й засоби керуючого впливу, що дозволяють у тім чи іншому ступені впливати на хід інноваційного процесу, на збільшення тривалості життєвого циклу інновації, на ріст ефективності інновацій.

Результативність способів і засобів керуючого впливу багато в чому визначається класифікацією інновацій, самою класифікаційною системою і її науковою обґрунтованістю. Класифікація інновацій означає розподіл інновацій на конкретні групи по визначеним ознакам, для досягнення поставленої мети.

Побудова класифікаційної системи інновацій починається з визначення класифікаційних ознак. Класифікаційна ознака представляє собою відмінну властивість даної групи інновацій, її головну особливість.

Науково обґрунтована класифікація інновацій дозволяє чітко визначити місце кожної інновації в їх загальній системі і відмінні (особливі) характеристики даної інновації. Тим самим створюється можливість для ефективного використання визначених прийомів управління інновацією – прийомів, відповідних тільки даній групі інновацій.


Світ інновацій дуже різноманітний, їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу.
   
2. Визначити перспективність майбутніх нововведень.
   
3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій.
   
4. Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси.
   
5. Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій.
   
6. Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій.
   
7. Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері.
   
8. Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.
   

Класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень.

Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій.

Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:

а) комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування;

б) можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

в) наукову новизну і практичну цінність запропонованої ознаки класифікації.


Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна інновації, її сутність, а також вплив на економічні та соціальні процеси. За ознакою новизни інновації поділяються на:

• нові для галузі у світі (світова новизна),
  
• нові для галузі в країні,
  
• нові для даного підприємства (групи підприємств).
  

Перші — це інновації абсолютної новизни, які не були ще відомі і які в разі значного поширення стають радикальними нововведеннями. Абсолютна новизна фіксується за відсутності аналогів цієї інновації на міжнародному ринку.
Нові для галузі чи підприємства — це інновації з частковою новизною одного або кількох елементів уже відомого товару через зміну функцій і характеристик існуючого продукту або процесу.


У залежності від глибини внесених змін інновації класифікують на:

- радикальні (базові);

- модифікаційні (приватні)

Базові – це принципово нові технології, види продукції. Модифіковані –поліпшуючі.

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі):

- інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);

- інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація йін.);

- інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).


З урахуванням сфери діяльності підприємства:

• технологічні;
  
• виробничі;
  
• економічні;
  
• торгові;
  
• соціальні;
  
• у сфері управління.
  

Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

Існує багато ознак для класифікації іновацій та інноваційних процесів.
Наприклад такі, які показані на схемі:



За змістом та сферами застосування:

• технічні;
  
• екологічні;
  
• соціальні;
  
• організаційно-
  

управлінські


За сферами розробки та поширення:

• промислові;
  
• торговельно-посередницькі;
  
• аграрні;
  
• правові;
  
• послуги;
  
• науково-педагогічні
  

За масштабами охоплення:

• глобальні;
  
• локальні;
  
• внутрішньо-організаційні;
  
• міжорганізаційні
  

За ступенем новизни та глибини змін:

• абсолютні;
  
• відносні;
  
• умовні;
  
• часткові;
  
• новий вид;
  
• нове покоління
  

За етатами життєвого циклу нововведень:

• діяльність;
  
• використання нововведень (новин);
  
• перегрупування;
  
• ліквідація
  

За ступенем впливу на зміни:

• радикальні;
  
• революційні;
  
• модифіковані;
  
• комбіновані
  

За рівнем розробки та поширення:

• державні
  
• регіональні;
  
• галузеві;
  
• корпоративні
  

За напрямленістю дій:

• розширюючи;
  
• раціоналізуючи;
  
• уповільнюючі
  

Наведена класифікація свідчать про те, що процеси нововведень усеосяжні та різні за своїм характером. Тому форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними.

Наведені класифікації інновацій не вичерпують уявлення про них як об'єкт інноваційного менеджменту. Закономірність розвитку науково-технічного прогресу, як і суспільства в цілому, свідчить, що сьогодні вже недостатньо акцентувати увагу тільки на окремих інноваційних групах як кінцевому результаті інноваційного процесу, як-от: нові види продукції, машини, агрегати, приладдя і т. ін. Поряд з цим необхідний комплексний підхід до вирішення техніко-організаційних і соціальних проблем, які пов'язані із здійсненням технічного оновлення виробництва.