З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми
| Вид материала | Документы |
- Постановою Верховної Ради України від 10 листопада 1994 року n 239/94-вр із змінами, 98.71kb.
- Врадіївська районна державна адміністрація миколаївської області розпорядження від, 214.91kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року n 10-рп/2008, від, 622.11kb.
- Методичні рекомендації до виконання курсових робіт та їх тематика, 429.47kb.
- Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року n 5-рп/99, від 6 липня 1999 року, 300.22kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- Рішення 22 засідання виконкому міської ради від 24, 27, 31, жовтня, 4, 5, 6, 7, 10,, 4176kb.
- Повідомлення про заснування громадської організації «прилуцький міський осередок чернігівського, 186.09kb.
- Погоджен о, 35.37kb.
- Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1223 Відповідно до закон, 90.51kb.
Працюючи з 1992 р. головним лікарем обласної інфекційної лікарні, створеної ним, Красовицький З.Й. багато сил і часу віддавав організації боротьби з інфекційними хворобами, активно впроваджував у клінічну та епідеміологічну практику нові методи діагностики, лікування і профілактики інфекційних хвороб. На базі обласної інфекційної лікарні під керівництвом Красовицького З.Й. була розгорнута науково-виробнича діяльність, відкрите перше в Україні відділення гіпербаричної оксигенації.
З.Й. Красовицький з 1996 до 2002 року, будучи головним лікарем обласної інфекційної лікарні, очолював кафедру інфекційних хвороб з епідеміологією Сумського державного університету. Він був одним із ініціаторів відкриття медичного факультету у м. Суми, оскільки багато років працював у закладах охорони здоров’я і добре знав їхні проблеми. Очолюючи кафедру, З.Й. Красовицький проявив себе як досвідчений педагог. Студенти пам’ятають З.Й. Красовицького як чудового лектора, лікаря з великої літери, який прищеплював їм любов до професії, людяність, чуйність, милосердя, увагу до хворої людини. Для співробітників кафедри і студентів З.Й. Красовицький був прикладом сумлінного ставлення до своєї справи, відповідальності, великої працездатності. З.Й. Красовицький підготував цілу плеяду інфекціоністів, наразі більш ніж 150 лікарів, які пройшли його школу, працюють в Україні та за її межами. Його учні та послідовники очолюють медичні установи, географія яких – від Сумщини до Владивостока.
Діяльність Зиновія Йосиповича високо оцінена державою. За бойові заслуги він нагороджений двома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної Війни, багатьма медалями. Йому присвоєне звання Заслуженого лікаря України, нагороджено орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, “За заслуги”.
Рішенням Сумської обласної ради у 2003 році обласній інфекційній клінічній лікарні присвоєне ім`я її засновника – З.Й. Красовицького, а в листопаді 2004 року на фасаді лікарні в урочистій обстановці відкритий барельєф видатного лікаря.
Різноплановий, багатий, але й далеко не простий життєвий шлях пройшла ця неординарна особистість, яка ще за життя стала легендою. Були злети і падіння, які він сприймав із властивою йому мудрістю; були досягнення і невдачі; була відданість друзів, колег, учнів, але були й відчуження, і навіть зради. Однак при всіх життєвих ситуаціях він залишався Особистістю, Людиною великої гідності, впевненості в собі, в правильності власних переконань та вчинків.
Останні роки життя Красовицький З.Й. провів у Німеччині, куди переїхала вся його родина. Тужив за рідною Україною, постійно стежив за нелегкими процесами її державотворення, глибоко переживав за долю та незалежність рідного краю.
Послідовників справи Зиновія Йосиповича багато, в тому числі й онуки – лікарі, які наполегливо втілюють у життя заповіти діда.
Пішла з життя людина, яка стала уособленням цілої епохи становлення, розвитку, прогресу і розквіту сучасної інфектології, її технічного переоснащення і філософської переоцінки.
Не стало Вчителя, Наставника, не стало тієї духовної Мекки, до якої хотілося приходити, яку хотілося відчувати, з якою хотілося радитися навіть подумки.
Але Лікарі такого рівня не помирають. Бо живуть їхні ідеї, розробки, методи і ті, кого вони повертали до життя.
Aliis inserviendo consumer.
ПОМИЛКИ В РАННІЙ ДІАГНОСТИЦІ МЕНІНГОКОКОВОЇ ІНФЕКЦІЇ У ДІТЕЙ
Бинда Т.П.
Медичний інститут СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти з курсами ПП і ДІ
Підбиваючи підсумки XX сторіччя з проблеми менінгококової інфекції (МКІ) в нашій країні, за минулі роки багато зроблено з її вивчення. Розроблений етіопатогенез захворювання, впроваджені методи діагностики, запропоновані сучасні методи терапії. Ми навчилися впливати на етіопатогенез інфекційного процесу з використанням сучасних методів антибактерійної інтенсивної терапії. Однак МКІ залишається, як і раніше, “мало керованою” інфекцією. Незважаючи на зниження захворюваності останніми роками, летальність залишається високою.
Питання ранньої діагностики генералізованих форм МКІ, зокрема менінгококцемії, надзвичайно актуальні, оскільки від своєчасності та адекватності лікування, включаючи надання невідкладної допомоги, залежать перебіг хвороби та її наслідки.
Незважаючи на те, що менінгококцемія клінічно проявляється характерною симптоматикою, труднощі диференціальної діагностики її з іншими хворобами трапляються часто, особливо на догоспітальному етапі.
Аналіз 28 історій хвороб дітей віком від місяця до 14 років дозволив виявити помилки в ранній діагностиці МКІ. Діти раннього віку становили 64,3 %, у 2/3 із них спостерігалися тяжкі генералізовані форми хвороби. Поліклінічний діагноз не збігався зі встановленим пізніше у стаціонарі в 10 (35,7 %) хворих цієї вікової групи, а несвоєчасна госпіталізація була в кожної четвертої дитини. У 21 (75,0 %) дитини МКІ перебігала в змішаній формі (менінгококцемія +менінгіт).
Неспецифічність клінічних проявів у початковому періоді хвороби в дітей першого року життя стала однією з причин діагностичних помилок на догоспітальному етапі. Найбільш часто діагностувалися: ГРВІ - у 3 (10,7 %) хворих, ГКІ - у 3 (10,7 %), капіляротоксикоз – у 5 (17,6 %). Початок хвороби в більшості випадків був раптовим (“вибухоподібним”) серед повного здоров'я. У 9 (32,1 %) хворих другого півріччя життя відзначались явища назофарингіту за 4-5 діб до появи перших симптомів ураження менінгеальних оболонок і висипання (не завжди специфічного характеру). На початку захворювання у 6 (21,4 %) дітей висипання було папульозного, у 22 (78,6 %) - геморагічного характеру. Судомна готовність у вигляді загальних посмикувань спостерігалася в однієї третини хворих, клоніко-тонічні судоми - приблизно у 4 (14,3 %). Менінгеальний синдром проявлявся пульсацією великого тім'ячка у 6 (21,4 %) дітей першого року життя. Діагностувати МКІ в початковому періоді захворювання у дітей цього віку на підставі наведеної клінічної картини дуже важко, але можливо, якщо брати до уваги ще й особливості лейкоцитограми (завжди нейтрофільоз і прискорена ШОЕ), ліквору (ознаки запалення бактерійного характеру) і бактеріоскопію (виявлення диплококів).
Діагностування менінгококцемії передбачає необхідність урахування даних епіданамнезу (контакт із хворим на назофарингіт), характерних клінічних симптомів (гострий початок хвороби, гарячка, геморагічне висипання з типовою локалізацією на сідницях, задніх поверхнях стегон, дистальних відділах нижніх кінцівок з поширенням у тяжких випадках на обличчя й передню частину тулуба; йому інколи передують поліморфні розеольозно-папульозні ефемерні висипання; можливе ураження суглобів i судинної оболонки ока за типом ipиту, іридоцикліту).
Необхідно враховувати високу ймовірність розвитку при менінгококцемії інфекційно-токсичного шоку, початковими симптомами якого є блідість шкірних покривів, неспокій, гіперестезія, тахікардія при ще нормальному або дещо підвищеному артеріальному тиску.
Дільничними лікарями не завжди враховуються особливості прояву менінгеального синдрому в дітей першого року життя, внаслідок чого 10,7 % хворим на МКІ помилково було встановлено діагноз “ГРВІ з явищами менінгізму”. Менінгеальний синдром під час ГРВІ з менінгізмом непостійний, з'являється на висоті інтоксикації і утримується не більше 1-2 днів. У дітей, які знаходилися під наглядом, він відзначався довше (впродовж 5-7 днів).
Інфекційний процес при МКІ характеризується значним поліморфізмом - від безсимптомного носійства до тяжких генералізованих форм, які становлять 0,5-2,0 % від загальної кількості випадків хвороби. Лікарями дільничної мережі і поліклінічних відділень локалізовані форми МКІ не діагностуються. Недостатня діагностика назофарингітів сприяла генералізації інфекційного процесу в 14,3 % дітей. Тому необхідно використовувати простий і доступний експрес-метод (бактеріоскопію мазка з носоглотки), який у поліклінічних умовах не застосовується. Пізнє звертання батьків за медичною допомогою (на 2-гу добу - 35,7 %, на 4-5-у - 10,7 %) також спричинило велику шкоду - пролонгувало діагностику захворювання і затримувало своєчасне призначення лікування хворим.
3 параклічних тестів ранньої діагностики на увагу заслуговують типові зміни гемограми (нейтрофільний лейкоцитоз зi зрушенням лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ, часто - тромбоцитопенія). Підтверджують діагноз за допомогою бактеріологічних i серологічних досліджень.
Хибне діагностування у 11 (39,3 %) хворих на менінгококцемію на догоспітальному eтaпi перелічених вище хвороб зумовлено, очевидно, недостатньою обізнаністю лікарів первинної ланки охорони здоров'я з клінічними проявами менінгококцемії. Адже в приймальному відділенні СМДКЛ діагноз менінгококцемії не викликав сумніву (18 хворих) або був передбачуваним (7 хворих). Є підстави вважати, що в окремих хворих типове геморагічне висиппання посилювалося або появлялося під час транспортування до лікарні, що полегшувало діагностування менінгококцемії при госпіталізації.
Таким чином, правильна інтерпретація клініко-лабораторних даних дозволить діагностувати МКІ в дітей у початковому періоді хвороби і призначити адекватну етіопатогенетичну терапію, що буде сприяти зниженню летальності та інвалідизації.
СЕНСИБІЛІЗОВАНА ПРОБА ВИЗНАЧЕННЯ РИГІДНОСТІ ПОТИЛИЧНИХ М'ЯЗІВ
Біттерліх Л.Р.
Сумська обласна дитяча клінічна лікарня
Нами описаний (1987 р.) і вдосконалений протягом останніх 20 років використання менінгеальний знак (симптом), який базується на інтеграції патофізіологічних механізмів згинальної контрактури в колінних суглобах і розгинальної контрактури м'язів потилиці й довгих м'язів спини при подразненні оболонок головного й спинного мозку. Проба здійснюється у двох варіантах.
1. Перший (двохетапний) варіант використовується в дорослих і тих дітей, які не опираються дослідженню. Спочатку визначаємо ригідність м'язів потилиці в положенні лежачи, потім у положенні сидячи, з ногами, випрямленими в колінних суглобах.
Пpи цьому у здорових обстежуваних згинання голови із приведенням підборіддя до груднини легше виконується в положенні сидячи, порівняно з положенням лежачи, за рахунок компенсаторного згинання хребта в грудному відділі.
У хворих менінгітом перехід у положення сидячи, навпаки, супроводжується посиленням або появою ригідності потиличних м'язів й (або) неможливістю втримання ніг прямими: відбувається їх згинання в колінних суглобах.
У хворих без менінгіту, але із запальними процесами в області шиї (фолікулярною ангіною, шийним лімфаденітом, перитонзилярним абсцесом) у положенні лежачи може бути чітке обмеження при спробі зігнути голову (симптом pигідности м'язів потилиці). Однак, на відміну від хворих менінгітом, переведення у положення сидячи не супроводжується посиленням ригідності або згинанням колін. У деяких із цих хворих з pигідністю, визначеною у положенні лежачи, пpи переведенні в положення сидячи «ригідність» зменшилася або зникла.
2. У дітей раннього віку ми описали і регулярно використовуємо спрощений одноетапний ваpіант проби. Під час виконання пpоби дитина сидить із випрямленими ногами. Маленьку дитину краще посадити на коліна матері. Мати сидить і тримає дитину так, щоб кут між ногами й тулубом дитини в тазостегнових суглобах становив не більше 90 градусів. Ноги дитини повинні бути випрямлені в колінних суглобах. Для цього протягом всієї проби мати дитини фіксує їх своєю рукою в такому положенні.
За відсутності менінгеальної контрактури легко здійснювалося згинання голови дитини до тулуба рукою лікаря з повним приведенням підборіддя до груднини. Згинання голови в положенні сидячи можна стимулювати розміщеною знизу іграшкою, для розгляду якої дитина сама активно нахиляє голову. Пpи використанні такої ігpової ситуації пробу вдавалося довести до кінця, перш ніж дитина починала негативно реагувати на пробу, плачучи й вигинаючись.
Пpи менінгіті виконання пpоби сопpовождувалось обмеженням пpиведення підбоpіддя до гpудної клітки пpи спробі зігнути голову дитини, а в більш виpажених випадках - і появою менінгеальних контpактуp в інших частинах тіла.
Кpім експpес-діагностики менінгіту із застосуванням цієї пpоби як пеpшої і основної, пpоба може бути використана для діагностики менінгіту в тому разі, якщо при перевірці в положенні лежачи ригідності м'язів потилиці не було. У зв'язку з більшою чутливістю сенсибілізованої проби визначення ригідності потиличних м'язів при менінгіті вона може виявитися позитивною в положенні сидячи, незважаючи на відсутність pигідності потиличних м'язів у положенні лежачи.
Варто пам'ятати, що відсутність менінгеального симптомокомплексу не виключає ймовірності лікворо-позитивного менінгіту. Чим менше вік дитини, тим більш імовірна відсутність менінгеальних знаків при менінгіті.
СКЛАДНИЙ ВИПАДОК ДІАГНОСТИКИ ІКСОДОВОГО
КЛІЩОВОГО БОРЕЛІОЗУ
Ворона Ю.В.
Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького
Епідеміологічні та серологічні дослідження, проведені Львівським НДІ епідеміології та гігієни, показали, що від 10 % до 42 % населення України мають контакт зі збудником іксодового кліщового бореліоза (системний кліщовий бореліоз, хвороба Лайма, ІКБ). Це свідчить про активність епідпроцесу при ІКБ. Досить часто діагностика даного захворювання представляє значні труднощі. Випадком, що наведений нижче, ми хочемо проілюструвати складності діагностики ІКБ.
Хвора К., 1967 р. народження, знаходилася на стаціонарному лікуванні в Сумський обласній інфекційній клінічній лікарні ім. З.Й.Красовицького з 24.12.07 р. до 18.01.08 р.
Захворіла гостро, 01.12.07 р., коли з’явилися скарги на загальну слабкість, запаморочення, нудоту, блювання, непевність рухів у нижніх кінцівках, простріл у шиї, зниження пам’яті.
17 листопада 2007 року повернулась із Тайланду, де провела два тижні, виїздила на острови. У перші дні перебування помітила сліди укусів невідомих комах. Наступного дня навколо місця укусу з’явилася гіперемія в діаметрі до 4 см. Під час перебування отримала сеанс тайського силового масажу, після якого вперше відчула напад запаморочення.
При детальному опитуванні встановлено, що в липні 2007 р. відмічала присмоктування кліща на території України.
При госпіталізації стан середньої тяжкості.
Неврологічний статус: черепно-мозкові нерви - ністагм при погляді вліво, анізокорія D
У стаціонарі обстежена: аналіз крові клінічний: лейкоцити -13,1 х 109/л, сегментоядерні – 83 %, лімфоцити – 15 %, моноцити – 2 %, еритроцити – 4,46 х 1012/л, гемоглобін – 139 г/л, тромбоцити – 292 х 109/л, ШОЕ – 8 мм/год. Аналіз сечі клінічний: питома вага - 1021, білок - 0, лейкоцити – 1-2 в полі зору. При серологічному дослідженні в крові виявлені антитіла класу М та класу G до збудника ІКБ у діагностичних титрах. Віруси простого герпесу 1-го і 2-го типів, цитомегаловіруса та токсоплазми під час проведення ПЛР не знайдені. МРТ головного мозку: розширення периваскулярних просторів; низьке розміщення мигдаликів мозочка. Хвора консультована завідувачем кафедри епідеміології і мікробіології НМАПО ім. П.Л. Шупика Виноград Н.О., неврологом, отоларингологом, окулістом.
На підставі скарг, анамнезу, клініко-лабораторних та інструментальних даних був установлений клінічний діагноз: системний кліщовий бореліоз, стадія десимінації з ураженням нервової системи у вигляді енцефаломієлополірадикулоневриту з органною симптоматикою та помірним вестибулоатактичним синдромом, середньої тяжкості.
Хвора отримувала антибактеріальну, протинабрякову, ноотропну, протизапальну терапію.
Виписана у задовільному стані, повернулася до праці, скарги відсутні.
Таким чином, наведений випадок ілюструє складність діагностичного пошуку для встановлення діагнозу ІКБ.
ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГІПЕРБАРИЧНОЇ ОКСИГЕНАЦІІ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГІПОКСИЧНІ УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Есманова А.І., Прокопішек К.М.
Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького
Гіпоксія є одним із основних патогенетичних механізмів розвитку уражень центральної та периферичної нервової системи при нейроінфекціях.
Переважна кількість енергетичних процесів у клітинах головного мозку відбувається за участю кисню. Його нестача сприяє пригніченню діяльності нервової системи. Під дією гіпербаричного кисню відбувається насичення тканин організму киснем та стимулювання регенеративних процесів.
Протягом 2005-2007 років у відділенні гіпербаричної оксигенації проводилося лікування 17 хворих на менінгококову інфекцію, гострий серозний менінгіт, гострий гнійний менінгіт, розсіяний енцефаломієліт та 39 хворих з дисциркуляторною енцефалопатією на фоні вірусних гепатитів, лептоспірозу переважно середнього та тяжкого ступенів перебігу.
Сеанси баротерапії проводилися щодня, а за необхідності два рази на добу в режимі Р = 1,7-1,9 ата з ізопресією 40-50 хвилин кількістю 10-12.
До проведення сеансів хворих турбували виражений головний біль, запаморочення, зниження пам`яті, порушення сну, лабільність нервової системи, виражений астенічний синдром та інше.
При баротерапії вже після проведення 2-3 сеансів хворі відмічали зникнення запаморочення, зменшення інтенсивності головного болю, нормалізація сну.
У хворих, яким проводилася медикаментозна терапія в поєднанні з використанням гіпербаричного кисню, на 1-2-му дні швидше відмічалася нормалізація показників спинномозкової рідини.
Усе вищезазначене дає можливість рекомендувати лікарям інфекціоністам, неврологам і лікарям загальної практики призначати курси баротерапії для лікування хворих з нейроінфекціями у гострому періоді та в періоді реабілітації.
БАКТЕРІЙНІ ГНІЙНІ МЕНІНГІТИ: СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ І АНТИБАКТЕРІЙНОЇ ТЕРАПІЇ
Жидкова Л.А., Карпусь А.М., Стахів Т.С.