Geum.ru

Національний університет “Львівська політехніка” Інститут гуманітарних І соціальних наук

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


Групи відпочинку
Тривалість роботи групи
Соціальна робота з громадами
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема. Ресурси у соціальній роботі

Мета: встановити значення і важливість ресурсів для відновлення повноцінного соціального функціонування клієнтів соціальних служб

Хід роботи. Група ділиться на 3 підгрупи. Кожна підгрупа отримує картку із завданням та аркуш із намальваною на ньому “сумкою допомоги”.

Завдання 1. Встановити зовнішні та внутрішні ресурси для конкретної ситуації.

Завдання 2. Презентація кожною групою ситуації та підготовленої “сумки допомоги

Завершальне обговорення значення ресурсів у соціальній роботі, підсумки.


Література для самостійного опрацювання:
  1. Andolfi M. The myth of atlas: families and the therapeutic story. – New York: Brunner Marel, 1989.
  2. Blos P. The adolescent passage: developmental issues. – International University Press, 1979.
  3. Gambrill E. Casework: A competency – based approach. – Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall, 1993. – P. 1-5.
  4. Gilligan C. In a different voice: psychological theory and women’s development . – Cambridge: Harvard University Press, 1982.
  5. Kagan J. The nature of child. – New York: Basic Books, 1984.
  6. Siporan М. Introduction to Social Work Practice. – New York: Macmillan, 1975. – P. 17.



Тема 12. Соціальна робота в групі - мезорівень практики (6 год).

Теоретична частина заняття

Визначення і суть соціальної роботи в групі. Категорії груп у практиці соціальної роботи Канади. Основні моделі соціальної роботи в групі (терапевтична групова робота, соціальна групова робота, самокерована групова робота). Групова динаміка. Переваги групової роботи.

Соціальна робота з групами – один із основних рівнів практики у Канаді. Бурхливий розвиток соціальної роботи у групах припадає тут на середину ХХ ст. Дж.Шоплер та М.Галінський підкреслюють: ця епоха соціальної роботи характеризується тим, що більшість науковців і теоретиків прийшли до визначення спільних цілей і завдань соціальної роботи з групами. На сучасному етапі практика професійної роботи з групами ставить перед соціальним працівником такі ключові завдання: розуміння розвитку групи, володіння базою теоретичних категорій, планування основних етапів процесу втручання, наголос на перспективі розвитку кожного члена групи у його соціальній системі.

У 1996 році теоретик і практик соціальної роботи у Канаді Е.Месбур, у співпраці з Ф.Марра та К.Вебб, проаналізували роботу 32 агенцій соціальної роботи у Торонто. При цьому дослідники виявили, що соціальні працівники у клініках та агенціях соціальної роботи, будинках проживання, інших організаціях, а також у помешканнях клієнтів працюють із близько 90 типами груп. Практика соціальної роботи з групами поділяє усі категорії та типи груп на так звані «відкриті» та «закриті». Група закритого типу не допускає введення нових членів після початку її роботи. Така стабільність членства, з одного боку, сприяє більшому об'єднанню групи, а з іншого – може бути причиною застою її динаміки та недостатньої стимуляції її членів. Група відкритого типу допускає введення нових членів на будь-якому етапі роботи групи.

Процес роботи з переважною кількістю цих груп є короткотривалими (16 тижнів або менше). Більше половини груп є групами закритого типу*, функціонування яких спрямоване на взаємну допомогу і самодопомогу, а також досягнення певної мети.

Мета професійного втручання виступає основним чинником, що визначає категорію групи, яка формується. У практиці соціальної роботи Канади існує дві широкі категорії груп:
  • лікувальні групи, які сприяють особистій позитивній зміні кожного із своїх членів, покращенню їх особистого і соціального функціонування;
  • групи, срямовані на виконання певних завдань. Метою роботи таких груп є досягнення зміни у контексті середовища та зосередження уваги на соціальних змінах.

У межах першої категорії (лікувальних груп) існує ще кілька типів груп, серед яких:
  1. Терапевтичні групи. Члени таких груп, здебільшого, досить емоційно вразливі особи, яким важко справлятися з серйозними особистими проблемами. Соціальний працівник, який спеціалізується у роботі з групами, в даному випадку, повинен бути дуже майстерним, високо кваліфікованим фахівцем. Він повинен розуміти поведінку групи та її динаміку, щоб у кінцевому результаті досягти бажаної зміни. Завдання терапевтичної групи, як і соціальної роботи з індивідами, є змусити членів цієї групи глибше зрозуміти першопричини своїх проблем і, у співпраці із соціальним працівником, розробити одну чи кілька стратегій їх вирішення і досягнення позитивних змін. Практика соціальної роботи з групами у Канаді налічує 4 різновиди терапевтичних груп:

а) група особистого росту – терапевтична група, основною метою діяльності якої є розвиток навичок міжособистісного спілкування і сприяння позитивній зміні кожного окремого її члена;

б) структурована група має багато спільного з освітніми групами. Робота структурованої групи, здебільшого, присвячена розгляду певної теми, наприклад: майстерність спілкування, опанування стресом, насильство у сім’ї і т.д.;

в) консультаційна група (групове консультування) – короткотермінова група, що фокусує увагу на консультуванні членів щодо поведінки у стресовій ситуації. Програма роботи такої групи може включати профілактику та освіту;

г) група самодопомоги – мала волонтерська групова структура. Її члени зазвичай однолітки, які формують таку групу і організовують зустрічі для надання взаємної допомоги у подоланні певних спільних проблем, в такий спосіб спричинюючи бажані особисті і соціальні зміни.

2. Освітні групи створюються з метою надання своїм членам знань та інформації стосовно важливих аспектів сімейного та соціального життя. Заняття у освітніх групах проводяться, здебільшого, у формі тренінгів. У практиці роботи освітніх груп Канади серед найпоширеніших проблем, яким присвячується переважна більшість тренінгів, можна виділити: освіта батьків та практика виховання дітей, поведінка у кризовій ситуації, стосунки між подружжям та стосунки між батьками і дітьми, насильство.

3. Групи відпочинку забезпечують своїх членів різними видами діяльності, розваг та занять спортом. Більшість таких груп - волонтерські об”єднання. У Канаді діяльність груп відпочинку орієнтується, в основному, на молодь. Відпочинок, заняття спортом та позитивне спілкування між представниками однієї вікової групи допомагають сформувати характер і запобігти скоєнню злочинів та здійсненню правопорушень серед молоді, пропонуючи альтернативу проведенню вільного часу на вулиці.

Успішний результат професійного втручання у роботі з групами вимагає, щоб соціальний працівник – фахівець по роботі з групами - ретельно продумував такі найважливіші етапи роботи з групою, як: планування, проведення курсу занять, оцінювання та завершення роботи. Визначення мети і завдань професійного втручання, а також теоретична орієнтація є дуже вагомими аспектами планування роботи з групами. Не менш важливими питаннями етапу підготовки до роботи є визначення структури групи, її розміру та підбору її членів. Соціальний працівник повинен ретельно оцінити готовність членів до роботи в групі, а також їхню зацікавленість в основному спрямуванні роботи. Кожного потенційного члена групи потрібно поінформувати щодо тем та проблем, які підніматимуться у процесі діяльності, а також щодо того, як група могла б змінити їх, чи певні сторони їхнього життя. Основним критерієм підбору членів групи є можливий потенційний внесок членів у розвиток групи або їхня непродуктивність (стан активної кризи, активного психозу, суіцидального психозу).

Тривалість роботи групи - окремий і дуже важливий аспект її структури. Робота короткотермінових груп різних типів є ефективною для вирішення багатьох проблем, хоча мета формування певних груп вимагає довготривалої роботи. Стандарт тривалості діяльності терапевтичних та освітніх груп – 10-16 тижнів. Досить часто, якщо зустрічі групи продовжуються понад 12-14 тижнів, більшість її членів перестає відвідувати ці зустрічі.

На ранній стадії роботи з групою соціальний працівник повинен створити атмосферу взаємної довіри і підтримки. Разом з учасниками визначити основні напрямки діяльності групи і, що дуже важливо, групи, він розробляє норми поведінки та роботи під час групових занять. Культура групи певним чином пов”язана з нормами роботи групи, але, мабуть більш чітко її визначає таке поняття, як спільні цінності членів групи з однаковим або подібним життєвим досвідом. Таким чином, високий рівень культури групи швидше з”являється в невеликих групах, які складаються з так званих “однорідних” членів. В той час, як на ранній стадії роботи групи її керівник запрошує членів до активної участі у всіх видах діяльності з метою забезпечення послідовності роботи, на робочій стадії, у процесі комунікації та взаємодії учасників групи менш відчувається роль лідера-керівника групи. Учасники безпосередньо активно взаємодіють один з одним, таким чином забезпечуючи належний рівень роботи групи без докладання зайвих зусиль з боку її керівника. Важливими питаннями цієї стадії розвитку групи є питання контролю та дотримання визначених самими учасниками групи норм поведінки, а також вирішення конфліктних ситуацій. Контроль здійснюється, здебільшого, керівником групи – соціальним працівником, який, використовуючи прийоми психотерапевтичного втручання, заохочує саморозкриття учасників, забезпечує конструктивну конфронтацію і зворотній зв”язок. На заключному етапі у практиці соціальної роботи з групами у Канаді важливо, спільно з усіма учасниками групи, обговорити і оцінити її роботу та розвиток. Керівник повинен, виражаючи об”єктивне ставлення до участі усіх членів, мотивації, взаємодії, а також емоційного клімату підсумувати результати роботи групи.

Такі аспекти, як мотивація активної участі членів групи у розвитку самої групи, їх взаємодія, емоційний мікроклімат, солідарність та підтримка серед членів групи, а також продуктивність їх роботи, яка характеризується рівнем досягнення мети, складають основні критерії виміру розвитку групи. Р.Тоусланд та Р.Рівас наголошують, що процес оцінювання роботи групи повинен характеризуватись більш узагальнюючим підходом і задіювати такі елементи, як планування роботи, керівництво групою, розвиток групи та ефективність методів її роботи.

У процесі роботи кожної групи, під впливом самих учасників або певних зовнішніх факторів, відбуваються зміни в її структурі, як-от, перерозподіл влади, позицій та ролей, моделей поведінки учасників, характеру їхніх міжособистісних стосунків. – Ці зміни є показниками групової динаміки. Умовно в процесі роботи групи можна вирізнити декілька послідовних етапів: I - об’єднання людей спільною метою; II - початковий етап роботи, що супроводжується затвердженням регламенту роботи (порядок, правила, структура); III - перегляд (правил, порядку роботи) і перерозподіл (ролей, функцій, влади); IV - посилення активності, пожвавлення роботи “оновленої” групи; V - стабільне функціонування; VI - завершальний етап функціонування, коли підводяться підсумки і проводиться оцінювання спільної роботи.

Переваги групової роботи: а) універсалізація проблем - люди розуміють, що подібні проблеми є і у інших; б) згуртування в групи сприяє формуванню у людей відчуття підтримки і розуміння з боку інших; в) постійний зворотній зв’язок з іншими учасниками групи сприяє розширенню обізнаності людей із власною проблемою та можливими шляхами її вирішення.


Лабораторна робота №12

Тема. Групова соціальна робота

Мета: дослідити різноманітність форм соціальної роботи з групами і сформувати елементарні навички роботи з різними типими груп

Хід роботи. Робота проводиться в малих групах. Ознайомитися із запропонованою ситуацією. Результати дискусії у підгрупах заносяться в робочі зошити. Завершується робота обговоренням у великій групі.

Завдання 1. Визначте основні напрямки діяльності короткотривалої освітньої групи, завданням якої є робота з профілактики узалежнень серед підлітків.

Завдання 2. Вкажіть основні етапи роботи соціального працівника у терапевтичній групі (групі відпочинку).

Завдання 3. Назвіть основні функції та ролі, які виконуватиме соціальний працівник у процесі роботи групи самодопомоги.


Література для самостійного опрацювання:
  1. Введення у соціальну роботу: навчальний посібник / Бойко А.М., Грига І.М., Кабаченко Н.В., Кравченко Р.І., Полтавець Д.В., Семигіна Т.В. та ін. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.
  2. Mesbur E. Social Group Practice: The Canadian Experience. // Mesbur E., Jacobs J. Understanding and working with groups. – Toronto: Ryerson Polytechnic University, 1989. – P. 212.
  3. Schopler J., Galinsky M. Meeting practice needs: conceptualizing the open-ended group// Social Work with Groups. – 1984. – 7 (2). – P. 3-19.
  4. Toseland R., Rivas R. An introduction to group work practice: 2 nd ed. – Boston: Allynand Bacon 1995.


Тема 13. Макрорівень практичної соціальної роботи: робота з громадами та вплив на соціальну політику (4 год).

Теоретична частина заняття

Соціальна робота з громадами в Канаді. Характеристика соціальної політики. Реформування соціальної політики в Україні. Соціальний захист як контекст практики соціальної роботи. Структура соціального захисту та складові соціального забезпечення в Україні. Три основних підходи до розв’язання соціальних проблем. Основні моделі соціального забезпечення та соціальної підтримки населення в сучасному світі. Соціальна політика у Канаді.

Соціальна робота з громадами

Соціальна робота з громадськістю орієнтується, в першу чергу, на потреби місцевого населення. Особливість канадської практики соціальної роботи з громадськістю полягає у тому, що в цій країні сформувались п’ять основних напрямків (або моделей практики соціальної роботи з громадськістю), які за певних умов історичного розвитку суспільства, мали на меті задоволення потреб соціального здоров’я населення п’яти великих територіальних регіонів.

Першим напрямком соціальної роботи з громадами став соціальний рух за економічний розвиток громадськості. Канадські вчені називають цей рух “антігонішським”. Така назва походить від назви університету м.Антігоніш у провінції Нова Скотіа. Науковці цього університету своїми дослідженнями та працями намагались вплинути на свідомість населення Канади, пояснюючи причини злиденності у роки депресії. Велику увагу прихильники цього напрямку, зокрема М.Коуді, приділяють співпраці з освітніми закладами, а також залученню високоосвідчених волонтерів з метою здобуття певних знань та засвоєння практичного досвіду дорослим населенням під час просвітницьких зустрічей. Це повинно забезпечити можливості економічного, соціального та культурного розвитку громади

М.Коуді виділяє три обов”язкових етапи роботи руху громадського економічного розвитку: визначення потреб місцевої громади; визначення запланованих громадою шляхів забезпечення цих потреб; колективна дія – відповідь. Започаткована науковцями університету м.Антігоніш, модель соціальної роботи з громадськістю у напрямку економічного розвитку діяла так добре, що на протязі досить довгого часу учасники руху економічного розвитку були переконані, що вони знаходяться на шляху до вирішення глобальної проблеми бідності.

Наступний вагомий напрямок соціальної роботи з громадськістю –“соціальна анімація”, розвинувся у Квебеку. Цей напрям запозичив багатий досвід французької прикладної соціології. Ключова роль у соціальній роботі з громадою цього напрямку відводиться так званому “аніматору”, тобто лідеру організаційної структури, який несе відповідальність за її діяльність. Послідовність роботи у напрямку вирішення певних громадських проблем під кервництвом “аніматора” включає: аналіз ситуації, що склалася; пошук рішень; визначення завдань; реалізацію певних заходів; оцінювання результатів. Практична соціальна робота згідно моделі “соціальної анімації” у Квебеку є актуальною до тепер і базується на принципі максимального залучення місцевого населення, для якого автономія та право самовизначення єжиттєво важливими.

Третій напрямок роботи з громадськістю – “залучальне” дослідження – зародився і одержав визнання у Торонто та Південно-Західному Онтаріо. Він полягав у дослідженні та визначенні проблемних аспектів життя місцевого населення (наприклад, за допомогою опитування) і організації ретельно прорахованих проектів їх усунення. Так, за даними досліджень К.Бенкса, у цих регіонах діяло недостатньо, для забезпечення потреб населення, центрів охорони та підтримки здоров”я. Виявлення такої існуючої проблеми, здійснення аналізу можливостей її вирішення та комплекс безпосередніх заходів, спрямованих на її вирішення – реальний приклад роботи з громадськістю у регіоні Онтаріо за моделлю “залучального” дослідження.

У багатьох віддалених місцевостях Канади один соціальний працівник обслуговує сільське населення досить великої території. Оскільки він є єдиною особою, яка надає професійну соціальну підтримку, йому доводиться у процесі професійної діяльності тісно співпрацювати з медиками, священниками і навіть працівниками поліції, що обслуговують жителів цієї території. Вирішенням проблем, з якими зустрічається соціальний працівник, скерований для роботи у сільській місцевості, займається четвертий напрям соціальної роботи з громадськістю – робота у сільській місцевості. Працюючи в цьому напрямку, соціальні працівники сільських місцевостей шляхом проведення опитувань, бесід, організації зустрічей, повинні визначати першочергові потреби місцевого населення, а також залучати його до прийняття конструктивних рішень та активних дій.

Останній, п'ятий напрямок соціальної роботи з громадськістю – соціальна підтримка. Модель соціальної підтримки населення було розроблено і спонсоровано Школою Соціальної Роботи університету м.Брітіш Коламбія у 1991 р. Вона акцентує увагу на встановленні тісних зв’язків між одинокими соціально неадаптованими членами суспільства, у першу чергу, жінками. Соціальні працівники визначають категорію людей, що мають ідентичні проблеми, допомагають їм об”єднатись і спільними зусиллями працювати над вирішенням їхніх проблем та здобуттям навичок соціалізації. У процесі сумісної роботи неадаптованих членів громади соціальний працівник, зазвичай, виконує роль дорадника, будуючи свою роботу на чотирьох основних етапах соціальної роботи з громадськістю, що включають: вивчення потреб членів громади; ознайомлення з рішеннями щодо пошуку шляхів виходу із проблемної ситуації, запропонованими членами громади; прийняття спільного рішення; активні дії з метою досягнення позитивної зміни.

У Канаді загальна практика соціальної роботи виділяє три типи громад:
  • географічна громада – група людей, які проживають на певній території ( наприклад, село, місто, регіон, країна );
  • громада, сформована за ознаками та функціями – група людей, які мають спільні ознаки або їм властивий певний спільний фактор (соціально-економічний статус, раса, етнічна приналежність, релігія, стать);
  • громада за інтересами - група людей, що поділяють, або переслідують певні спільні інтереси. Спільний інтерес, здебільшого, виступає основною визначною характеристикою групи (таким спільним інтересом може бути насильство у сім”ї, боротьба з бідністю або профілактика адиктивної поведінки).

Хоча практика соціальної роботи характеризується у Канаді різноманітністю напрямків, а також типів громад, етапи роботи з кожним із них є практично ідентичними, це: аналіз ситуації та визначення проблеми; встановлення хороших робочих стосунків; розробка і прийняття спільних рішень; безпосередня дія, що передбачає використання стратегій зміни; оцінювання та завершення роботи.

Соціальному працівникові варто робити особливий акцент на розвитку громади на кожному із етапів її діяльності. Він повинен бути висококваліфікованим фахівцем, здатним розробити і реалізувати спеціальні методи професійного втручання, а також оцінити рівень функціонування громади та результати своєї роботи.

Соціальна політика

Визначення поняття “соціальна політика” дещо відмінне у різних авторів, як і саме тлумачення змісту соціальної політики в урядових програмах різних країн. Переважно, соціальну політику трактують як низку заходів на рівні держави і неурядових структур, які спрямовані на зростання добробуту і задоволення потреб усього населення (у першу чергу - найменш захищених груп та індивідів). Потреба у формуванні соціальної політики в суспільстві буде існувати до тих пір, скільки існуватиме соціальна нерівність і обмеженість ресурсів. Складовими формування соціальної політики є: ринок, сім’я, громадські організації, держава.

Організаційна структура сучасної соціальної політики:

а) сфера праці та заробітної плати;

б) соціальний захист населення;

в) соціальне забезпечення;

г) соціальна робота.

На практичному рівні соціальну політику визначають як діяльність уряду у таких сферах: 1) зайнятість населення, 2) житлова політика, 3) система охорони здоров’я, 4) освіта, 5) система соціального забезпечення. При оцінюванні соціальної політики пересічним громадянином враховується ступінь задоволення його основних фізіологічних, соціальних, духовних потреб під час реалізації сукупності заходів та програм уряду .

В Україні, як і решті республік колишнього Радянського Союзу, була сформована мережа соціальної підтримки та соціального захисту населення, яка бузувалася, в основному, на грошово-компенсаційних механізмах підтримки різних верств населення, і гарантувала певну стабільність життя. Сьогодні, коли Україна ще перебуває у стані фінансового дефіциту, економічної нестабільності, головним завданням у процесі реформування її соціальної політики є поступове звільнення держави від функцій розпорядника коштів.

Соціальний захист полягає у наданні підтримки та допомоги соціально вразливим групам населення чи окремим громадянам, застосовуючи усі наявні нормативно-правові, економічні, фінансові, соціально-психологічні та організаційно-технічні засоби і ресурси. Згідно Конституції України, ст.46, соціальний захист передбачає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також в інших випадках передбачених законом. Фінансування цих видатків здійснюють: Пенсійний фонд України, Фонд соціального захисту неповносправних. Ця система в Україні на сьогодні переживає процес становлення та розвитку.

Структура соціального захисту в Україні представлена такими рівнями:

- державниий рівень, що включає міністерства (праці та соціальної політики; освіти і науки; охорони здоров’я; фінансів; внутрішніх справ; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) і державні комітети України (молодіжної політики, спорту і туризму; у справах релігій), які безпосередньо здійснюють соціальний захист населення;

- регіональний рівень - Міністерство праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, органи праці та соціального захисту областей, міст Києва і Севастополя, органи праці та соціального захисту міст та районів України, управління, комісії, комітети місцевих Рад і держадміністрації;

- рівень трудового колективу представлений підрозділами та формами надання соціальної допомоги працюючим і ветеранам: адміністрація, профспілковимй комітет, різні комісії, ради, ін. органи колективного самоуправління;

- недержавний рівень представлений громадськими неприбутковими організаціями, які утворилися і діють з метою захисту прав чи інтересів своїх членів, третіх осіб, надання певних послуг тощо: відділення товариства Червоного Хреста, творчі спілки, об’єднання підприємців, асоціації, фонди, жіночі, молодіжні та інші громадські формування.

Складовими соціального забезпечення в Україні, як і у всіх високорозвинених державах, є: пенсії, допомоги, пільги, соціальне обслуговування і натуральне забезпеченням. Пенсія - це державна виплата, яку надають із пенсійного фонду для матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку із їхньою минулою трудовою діяльністю чи іншою суспільно корисною діяльністю в розмірах, як правило, співставних з минулим заробітком пенсіонера. Допомога - це перелік видів соціального забезпеченння, що відрізняються метою, джерелами виплати, характером і підставами їх надання, суб’єктами отримання. Пільги - це передбачене законодавством

повне або часткове звільнення певних категорій громадян (на підставі віку, статі, займаної посади, певних заслуг, місця проживання та ін.) від дотримання встановлених законом загальних вимог і правил, виконання певних обов’язків. Соціальне обслуговування і натуральна допомога (детально розглядалися втемі 5)

На сьогоднішній день у світовій теорії соціальної роботи існує три основних підходи до розв’язання соціальних проблем. Перший – революційно-перетворюючий аба марксистський підхід базується на переконанні, що вирішити соціальні проблеми можна лише за допомогою змін у самому суспільстві шляхом революції. Такий підхід до розв’язання соціальних проблем був реалізований у колишньому Радянському Союзі, країнах Східної та Центральної Європи. Другий – реформістський підхід – грунтується на розв’язанні соціальних проблем шляхом послідовних реформ. Цей варіант соціального розвитку характерний для більшості країн із ринковою системою господарювання. Третій підхід – антропологічний, заснований на певності його прихильників у тому, що причиною суспільних бід людини є сама людина. Засновниця цього напряму – Мері Річмонд, автор книги “Соціальний діагноз” (1917р.), яка стала класикою для теорії соціальної роботи. Опираючись на американську ідеологію індивідуалізму, авторка трактувала бідність як хворобу, а кожного клієнта як “хворого”. Таким чином, завдання соціального працівника полягало у “лікуванні” індивіда та підготовці його до можливості майбутнього самостійного вирішення своїх проблем.

Основні моделі соціальної підтримки населення в сучасному світі. Розвиток системи соціального забезпечення у Європі характеризується більш давніми традиціями у порівнянні з Північноамериканським континентом. Формування її відбувалося в міру руйнування общинних зв’язків, коли зростала підтримка тих, що потребують допомоги з боку їхнього оточення. Європейське соціальне законодавство характеризується значно більшою зацікавленістю держави у формуванні, фінансуванні та реалізації соціальної політики. Європейська модель соціального захисту формувалася і будувалася на основі теорії держави загального добробуту. Поняття “держави загального добробуту” було введене в обіг після другої світової війни. Зрозуміло, що кожна країна має своє особливе бачення такої держави, але всіх їх об’єднує розуміння того, що тягар відповідальності за життєві проблеми особистості повинен максимально лягти на плечі держави.

Американські поселенці сподівалися лише на власні сили та особисту ініціативу, а також прагнули незалежності від держави. Як наслідок цього – незначна активність держави (зокрема, США), у проведенні соціальної політики, яка б сприяла посиленню соціального захисту населення (особливо в період великої кризи 1928-1933 рр.).

Типові моделі соціального забезпечення у західних країнах. Патерналістська модель (США, Японія та країни Європи, у яких міцні позиції католицької церкви) – характеризується низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем, а отже невисокими видатками на соціальне обслуговування; основний тягар цих витрат лягяє на сім’ю та приватних благодійників; соціальні програми розраховані переважно на допомогу найбіднішим громадянам.

Корпоративістська модель (Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Австрія) спирається на збереження статусних відмінностей у суспільстві, орієнтується на сімейні традиції, значною мірою захищає не бідних, а саму стабільність життя трудівників; побудована на співучасті держави і громадських структур у процесі розв’язання кризових ситуацій окремих індивідів.

Статична модель (скандинавські країни) – соціальна політика полягає у централізованій, контрольованій місцевими органами влади (які звітують перед центральним урядом) системі соціального забезпечення. Така система соціального забезпечення є досить дорогою.

Соціальна політика у Канаді

Соціальна політика виділяється у контексті канадської соціальної роботи як найвагоміший рівень загальної практики. Власне соціальна політика відіграє ключову роль у вирішенні того, яким чином і наскільки ефективно соціальний працівник може задовільняти потреби клієнтів. Етичний кодекс Канадської Асоціації Соціальних Працівників містить пункт про етичну відповідальність фахівців соціальної сфери, діяльність яких спрямована на соціальні зміни в суспільстві. У вступі до нього зазначається: “Соціальний працівник повинен заохочувати зміну, як з урахуванням інтересів окремого клієнта, так і для блага суспільства, оточуючого середовища та людства загалом”. Цей пункт Етичного Кодексу звертає особливу увагу на вирішення таких проблем соціальної політики, як усунення дискримінації, рівний розподіл ресурсів, вільний доступ усіх членів суспільства до ресурсів та послуг, перспективи реалізації кожного члена суспільства, захист оточуючого середовища та забезпечення соціальної справедливості.

Науковці Д.Гіл, Р.Перлман та А.Гурін окреслюють загальну модель розвитку соціальної політики, яка є універсальною для різних рівнів та систем реалізації її форм. Їхня модель включає такі етапи: дослідження проблеми, досягнення згоди щодо мети реалізації певних заходів, визначення та відбір альтернативних шляхів подолання проблеми, впровадження політики і оцінювання результату її впровадження.

Така модель є дуже узагальнюючою, оскільки реалізація заходів соціальної політики – комплексний процес, адже соціальна політика може впроваджуватися на міжнародному рівні, державному, провінційному, місцевому рівнях влади, а також у межах кожного окремого закладу соціальної роботи. Соціальну політику Канади дуже влучно характеризує термін “розподілений суверенітет”, запропонований Р.ван Лооном та М.Вайтінгтоном. Він означає, що сфера повноважень стосовно одних аспектів розвитку соціальної політики надається федеральному уряду країни, у той час, як повноваження щодо інших її аспектів належать провінційним урядам. Так, федеральний уряд забезпечує законодавчу базу та здійснює впровадження заходів соціальної політики на рівні держави, а уряди провінцій несуть відповідальність за організацію, управління та підтримку розвитку діяльності лікарень, притулків, доброчинних організацій, фондів, інституцій, в’язниць і виправних закладів у межах своїх територіальних кордонів, а також вносять корективи і поправки до законодавчих актів регулювання практики соціальної роботи з урахуванням географічних, культурних та інших особливостей регіону.

Такий устрій соціальної політики Канади підтримував конституційний Акт 1982 року. Проте, останнім часом прослідковується тенденція до обмеження ролі провінційних урядів у реалізації соціальної політики, особливо прийнятті і введенні в дію її нормативно-законодавчих документів.

Діяльність більшості місцевих урядів на сучасному етапі характеризується дуже обмеженим колом повноважень у галузі соціальної політики: вони не надають соціальних послуг та жодним чином не впливають на створення та регулювання законодавчої бази соціальної політики регіону. Уряди Нової Скотії та Онтаріо реалізують соціальні послуги у сферах надання соціальної допомоги, соціального забезпечення дітей, грошового асигнування дитячої опіки, матеріального забезпечення опіки літніх людей. Це означає, що місцеві уряди цих провінцій відіграють ключову роль у визначенні обсягу і прийнятті річного бюджету у цих сферах.

Незалежно від того, чи аналіз соціальної політики входить до первинних, чи до вторинних обов”язків соціального працівника, він повинен володіти певними навичками, які застосовуються на кожному з етапів процесу її розвитку. Більшість теоретиків соціальної роботи (Р.Перлман, А.Гурін, Дж.Ротман, М.Залд, Дж.Тропман) виділяють 2 групи таких навичок: аналітичні та інтерактивні.

На початковій стадії розвитку соціальної політики аналітичні навички застосовуються соціальним працівником у процесі аналізу основних причин виникнення соціальних проблем і визначення цінностей (ідентифікації і кваліфікування відповідних принципів, прийнятих культурою, групою чи індивідом під час залучення до практики) та оцінювання соціальних потреб населення країни або її окремої провінції. Наступний етап – досягнення згоди щодо реалізації відповідних заходів – вимагає застосування цих навичок у процесі формулювання мети впровадження соціальних змін та визначення пріоритетів. Логічний аналіз політики, як варіант логічного аналізу програми її реалізації, застосовується на стадії визначення та відбору альтернативних шляхів вирішення проблеми з метою досягнення сформульованих попереднім етапом процесу розвитку соціальної політики перспективних цілей впровадження певних змін. Безумовно, таке впровадження будь-яких заходів вимагає ретельного оцінювання його результатів. На цьому етапі у процесі підсумовування кінцевих результатів і визначення ступеня досягнення мети з урахуванням відповідності до прийнятих стандартів професій значна увага приділяється аналітичним навичкам, якими повинен володіти соціальний працівник.

Володіння інтерактивними навичками - також досить важливий критерій професійної відповідності фахівця сфери реалізації соціальної політики. На усіх її стадіях соціальний працівник повинен створювати відповідний емоційний мікроклімат і забезпечувати теплі, дружні стосунки між членами груп, діяльність яких спрямована на виконання певного завдання (комітетів, коаліцій). До інтерактивних навичок соціального працівника, які є особливо важливими у соціальній політиці, належать: уміння активно і цілеспрямовано слухати, навички вербального і невербального спілкування, ораторське мистецтво та навички точної і грамотної передачі інформації на письмі.


Лабораторна робота №13