Geum.ru

Національний університет “Львівська політехніка” Інститут гуманітарних І соціальних наук

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


Залучення клієнта
Знання, уміння, цінності
Життєвий досвід
Культурна ідентифікація
Оточуюче середовище
М індивід
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема. Різноманітність форм і методів соціальної роботи

Мета: дослідити різноманітність форм і методів соціальної роботи та набути навичок їх адекватного використання на практиці

Хід роботи. Робота проводиться в малих групах. Після ознайомлення із запропонованими ситуаціями відбуваються дискусії у підгрупах. Результати обговорення заносяться в робочі зошити. Завершується робота обговоренням у великій групі.

Завдання 1. Визначити, які основні методи соціальної роботи можуть бути застосовані соціальним працівником для вирішення типової ситуативної проблеми?

Завдання 2. Скласти план дій для допомоги Вашому клієнтові у запропонованій ситуації.


Література для самостійного опрацювання:
  1. Введення у соціальну роботу: навчальний посібник / Бойко А.М., Грига І.М., Кабаченко Н.В., Кравченко Р.І., Полтавець Д.В., Семигіна Т.В. та ін. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.
  2. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбик С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота. К., 1997.
  3. Мигович І.І. Соціальна робота ( вступ до спеціальності ). – Ужгород: Патент, 1997.
  4. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під редакцією В.Полтавця. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 236 с.
  5. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.- 317 с.
  6. Основы социальной работы / Отв.ред. П.Д.Павленок. М.: Инфра-М, 1997.



Тема 10. Загальна практика соціальної роботи (6 год).

Теоретична частина заняття

Визначення поняття «загальна практика соціальної роботи». Огляд складових загальної практики соціальної роботи. Рівні втручання в соціальній роботі (мікро-, мезо- і макрорівень). Моделі прийняття рішень соціальними працівниками

Практику сучасної соціальної роботи найкраще характеризує широкий спектр видів її діяльності, що охоплює різні верстви населення, цілі та призначення, регулювання практики, ролі соціальних працівників, а також наукові здобутки і пошуки. Зміна соціальних умов суспільства, поширення нових підходів та методів, зростаюча кількість імігрантів, культурні відмінності етнічних груп населення, а також різноманітність життєвих ситуацій – важливі фактори, які вимагають постійної адаптації усіх рівнів загальної практики соціальної роботи.

Загалом, структуру процесу соціальної роботи можемо графічно зобразити за допомогою такої схеми (рис. 5):

ЗАЛУЧЕННЯ КЛІЄНТА

ОЦІНЮВАННЯ

ПЛАНУВАННЯ

ПРОФЕСІЙНЕ ВТРУЧАННЯ

ЗАВЕРШЕННЯ

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТУ















Рис. 5. Структура процесу соціальної роботи


Концепція Л.Джонсона визначає систему взаємовідносин між соціальним працівником і клієнтом в індивідуальному допомагаючому процесі (рис. 6).


ЗНАННЯ, УМІННЯ, ЦІННОСТІ

ЕМОЦІЙНА СФЕРА

ГЕНДЕР

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

ПОСАДА В АГЕНЦІЇ

ЗНАННЯ ПРО СИТУАЦІЮ

САМОСПРИЙНЯТТЯ




ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД





ПРОФЕСІЙНИЙ І ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД

СПОДІВАННЯ



ГЕНДЕР







КУЛЬТУРНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ



ЧЛЕНСТВО В СІМЇ ТА МІКРОСОЦІУМІ



ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Рис. 6. Система взаємовідносин між соціальним працівником і клієнтом в індивідуальному випадку


Схема демонструє умови міжособистісної взаємодії у процесі індивідуальної роботи з конкретним випадком. Ця взаємодія відбувається шляхом послідовних дій (стадій процесу), які й формують загальну (генералістичну) модель дій соціального працівника:
  • встановлення первинного зв’язку між соціальним працівником та клієнтом та з’ясування потреби клієнта у змінах;
  • дослідження і з’ясування проблеми;
  • мотивація;
  • концетуалізація проблеми;
  • дослідження стратегії розв’язання проблеми;
  • вибір стратегії;
  • реалізація стратегії;
  • еволюція.


Лабораторна робота №10

Тема. Взаємозв’язок труднощів соціального функціонування у суспільстві

Мета: дослідити існування взаємозв’язку між соціальними проблемами і труднощами соціального функціонування індивідів (їх груп)

Хід роботи. Шляхом мозкового штурму група представляє перелік актуальних проблем в українському суспільстві, які спричинюють труднощі у соціальному функціонуванні індивіда. Далі робота провадиться у малих групах, кожна з яких праацює над окремою проблемою (безпритульність, бідність, злочинність тощо).

Завдання 1. Встановити причини виникнення даної проблеми?

Завдання 2. Які з-поміж названих причин є “внутрішніми”, а які ”зовнішніми”?

Завдання 3. Скласти програму дій для усунення або зменшення впливу названих причин.


Література для самостійного опрацювання:
  1. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під редакцією В.Полтавця. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 236 с.
  2. Взаимодействие социального работника с клиентом:. проведение первичного приема /Сост. Б.Ю.Шапиро и В.В.Колков. – М.:Институт социальной работы, 1997. – 22с.
  3. Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социально-психологическая помощь / Под общ.ред. И.Д.Зверевой. - К.: Наук. світ, 2001. - 63 с.
  4. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.- 317 с.
  5. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общ. ред. М.А.Галагузовой. М.: ВЛАДОС, 2000.
  6. Социальная работа в учереждениях здравоохранения / Под ред И.П.Катковой. М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1992.


Тема 11. Мікрорівень практики соціальної роботи - індивідуальна соціальна робота (4 год).

Теоретична частина заняття

Соціальна робота з індивідами. Модель соціальної системи індивіда. Соціальне функціонування. Сучасні методи індивідуальної соціальної роботи. Ресурси соціальної роботи. Сімейна терапія. Методи сімейної терапії в Канаді.

Проблеми, з якими зіштовхуються люди, можуть мати глибокі корені у їхньому внутрішньому психологічному світі, соціальному оточенні, біологічних особливостях чи комбінації цих позицій.

Індивідуальна соціальна робота має на меті допомогу клієнтам у вирішенні проблем та досягненні поставлених цілей (наприклад, здатність справлятися з вимогами оточення, вирішувати конфліктні ситуації і т.д.).

За визначенням Е.Гембрілл, соціальна робота з індивідами передбачає застосування методу професійного втручання, за допомогою якого соціальний працівник створює атмосферу довіри і комфорту, що надихає на діалог та взаємодію. Таким чином, можна застосовувати певний вплив на клієнта, що призвело б до позитивних змін у оцінюванні клієнтом ситуації, його почуттях чи діях, або його соціальному оточенні.

У роботі з індивідами питання рівня соціального функціонування займає основне місце. У процесі професійного втручання соціальний працівник завжди бере до уваги оточення клієнта, і здійснює професійне втручання з метою підвищення здатності клієнта керувати своїм життям.

М
ІНДИВІД

знайомі

сім’я

випадкові люди, з якими доводиться спілкуватися для задоволення потреб

співробітники

родичі

друзі

сусіди

Рис. 7. Модель соціальної системи індивда

одель соціальної системи індивіда та його взаємодії з ланками цієї системи можна схематично зобразити наступним чином (рис.7):

Така модель добре ілюструє цілісність соціальної системи індивіда, складовими якої є її інтерактивні взаємозалежні частини, а також процес реалізації зворотнього зв’язку між цими частинами.

Соціальний працівник “Центру громадського здоров”я” м. Вінніпег Морін Флеєрті представляє модель соціальної системи індивіда таким чином ( рис. 8) :





соціальні ролі







ресурси




баланс







ланки соціальної системи


Рис. 8. Модель соціальної системи індивіда ( за М.Флегерті)


М.Сіпоран пропонує проаналізувати результати спостережень за природою соціального функціонування. На його думку, соціальне функціонування – це спосіб поведінки, коли індивіди “поводяться певним чином, щоб виконати свої життєві завдання та задовільнити свої потреби”. Це включає виконання вікових та ситуативних завдань та ролей, які мають “відносинні, поведінкові виміри”. Завдання характеризується обсягом роботи, сукупністю видів діяльності для одержання результату, а роль – більш комплексне поняття, що включає виконання завдань і розвиток взаємовідносин, які асоціюються зі статусом певної соціальної ролі. Нездатність успішно виконувати свої соціальні ролі перешкоджає людям задовільняти потреби і є першопричиною того, що вони звертаються по допомогу у заклади сфери соціальних послуг. Згідно з аналізом М.Сіпорана, незадовільне соціальне функціонування часто спричинюється такими факторами, як нерівноцінний обмін чи екологічний дисбаланс між людьми та їхнім оточенням. Запланована позитивна зміна, що є наслідком професійного втручання, часто досягається за допомогою залучення інших важливих для клієнта осіб з метою допомогти їм об’єднати зусилля для вирішення проблемної ситуації.

У практиці соціальної роботи з індивідами немає чітко встановленого правила, що з клієнтами потрібно працювати виключно наодинці, і навпаки, часто виникають ситуації, коли вирішити проблему без сумісної зустрічі з членами сім”ї, друзями чи іншою важливою для вирішення проблемної ситуації особою, дуже важко, або й неможливо. Коли клієнти потребують зміни, найпростішим виходом із складної ситуації їм здається зміна певних рис, звичок особи (чи осіб) з їхнього соціального оточення. Неодноразово клієнти звертаються з такими побажаннями до своїх соціальних працівників. Перше, чого соціальний працівник, виконуючи роль гіда-консультанта, повинен навчити клієнта, це те, що люди в силі змінити лише самих себе і, якщо вони докладуть зусиль, позитивні зміни вплинуть на всю соціальну систему клієнта у її взаємодії. Одним із основних факторів, які впливають на процес втручання, забезпечують зміни і роблять їх ефективними, є взаємовідносини соціального працівника і клієнта. Ділові, проте теплі і довірливі стосунки створюються за допомогою використання вмінь та навичок спілкування і поведінки, що забезпечує атмосферу довір”я та доброзичливості, а також відповідний соціоемоційний клімат.

Сучасні методи індивідуальної соціальної роботи, серед яких особливо виділяється такий метод, як наснаження, заохочують соціальних працівників у процесі професійного втручання робити наголос на сильних сторонах клієнта. Елементи цього методу допомагають клієнтам контролювати як своє особисте, так і соціальне життя. До методів індивідуальної соціальної роботи також належать:
  • фостерні взаємовідносини, що виражають емпатію;
  • підтримка вибору клієнта та його мети;
  • оцінювання та усвідомлення особистих відмінностей;
  • наголос на співпраці;
  • спілкування на рівні поваги гідності клієнта;
  • зосередженність на проблемі клієнта;
  • дотримання конфіденційності;
  • пошук рішень, що стимулюють участь клієнта;
  • інформування клієнта про його законні права;
  • трактування труднощів, як можливостей набуття нового досвіду;
  • залучення клієнта до процесів прийняття рішень та оцінювання;
  • дотримання положень професійного етичного кодексу та відображення стандартів професії соціальної роботи;
  • намагання усунення дискримінації, нерівності;
  • підтримка принципів соціальної справедливості.

Додатковим способом наснаження клієнтів є надання можливості розвиватися і зростати на їхніх рівнях самоповаги, адже коли здатність клієнта цінувати себе є втраченою, його охоплює тривога та невпевненість і він піддає сумніву кожну дію, або самостійно прийняте рішення.

Ресурси соціальної роботи

Ресурси соціальної роботи - це джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися по мірі необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності.

Базуючись на одному з принципів соціально-педагогічної діяльності - принципі опори на потенційні можливості клієнта, і враховуючи те, що одним з основних видів соціальної допомоги є формування у клієнта навичок самодопомоги на базі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, внутрішні ресурси можна розглядати як сукупність психологічних характеристик клієнта і його здатностей до пізнавальної діяльності та формування умінь. Тобто, до внутрішніх ресурсів належать: 1) психічні пізнавальні процеси (сприймання, увага, пам’ять, мислення, мова); 2) емоційно-вольові процеси та психічні стани; 3) особистісні характеристики (характер, темперамент, потреби, інтереси, цінності, мотиви); 4) освітній рівень; 5) професійні та соціальні вміння та навички.

Зовнішні ресурси - це сукупність можливостей для розв’язання індивідуальних та соціальних потреб, які можуть бути залучені як соціальним працівником, так і клієнтом. До основних видів зовнішніх ресурсів належать:
  1. матеріальні ресурси, які поділяють на фінансові та нефінансові, офіційні та неофіційні. Фінансові ресурси - це всі види грошових надходжень для організації та здійснення соціальної роботи, а саме: а) бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, б) пенсії та інші виплати, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, в) спонсорські надходження на рахунок держави, громадських організацій та фізичних осіб. Фінансові ресурси є різновидом офіційних матеріальних ресурсів. Неофіційні фінансові ресурси - це допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка передається безпосередньо з рук в руки людині, яка потребує допомоги, або комусь із близьких цієї людини;
  2. інформаційні ресурси - це джерело нових засобів для підтримки людини в конкретній ситуації. Особливістю цих ресурсів є те, що й клієнт може активно залучатися до пошуку необхідної йому інформації, яка в майбутньому дозволить йому самостійно знайти вихід із проблемної ситуації або спонукатиме до нових роздумів та пошуків. Основні види інформаційних ресурсів: а) спеціальна література; б) буклети, листівки, брошури, прес-релізи; в) рекламна продукція (плакати, стенди); г) інформація в засобах масової інформації про благодійні заходи неурядових структур і соціальні програми органів влади, місцевого самоврядування; д) інформаційна мережа Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціальні сторінки тощо); е) усна інформація спеціалістів та волонтерів та ін.;

3) соціальні ресурси - це наявні у кожній державі система соціальних інститутів, які прямо чи опосередковано займаються вирішенням соціальних проблем. До них належать: а) соціальні інститути виховання (загальноосвітні школи, школи-інтернати, вищі заклади освіти, позанавчальні заклади); б) державні органи соціальної роботи з населенням (територіальні центри по роботі з населенням, соціальні служби для молоді, притулки, реабілітаційні центри тощо); в) громадські організації (благодійні фонди, громадські об’єднання, товариства); г) церква;

4) технологічні ресурси - дають різноманітні технології, а тому є вкрай необхідними для здійснення соціальної допомоги в межах соціальних інститутів. До них належать різноманітні форми, методи, засоби та прийоми, що застосовуються соціальними працівниками (службами), окремими закладами соціального обслуговування з метою досягнення успіху в соціальній роботі, забезпеченні завдань соціального захисту населення. Найбільш поширені технологічні ресурси: а) організаційні форми; б) діагностичні техніки; в) психотерапевтичні методи; г) індивідуальне консультування; д) тренінги та ін.

5) людські ресурси - це соціальні працівники, соціальні педагоги, психологи, реабілітологи, лікарі та інші працівники соціальних інститутів, волонтери, які реалізують соціальну політику держави у різних напрямах соціальної діяльності, а також представники мікросоціуму, у якому найчастіше перебуває людина, що потребує соціальної допомоги і підтримки (родичі, члени трудового чи учнівського колективу, сусіди).

Важливим ресурсом соціальної роботи є сім’я.

Сімейна терапія

Сімейна терапія – широко розповсюджена сфера і важливий рівень практики соціальної роботи у Канаді. Послуги в галузі сімейної терапії надають такі заклади соціальних послуг, як: агенції, клініки та центри соціальних послуг різних провінцій Канади, жіночі притулки, фостерні сім’ї та заклади прибраної опіки, центри захисту дітей, школи, лікарні, заклади психічного здоров’я, корекційні інституції та ін.

Розуміння проблеми є первинним принципом практики соціальної роботи у галузі сімейної терапії. У намаганні зрозуміти проблему, соціальний працівник повинен розглядати не лише конкретну родину клієнтів та її ситуацію, а брати до уваги ще й соціоекономічні проблеми суспільства, в якому вона проживає.

Сімейна терапія використовує багато теорій для розуміння поведінки індивіда в межах його сімейної системи та розвитку самої сімейної системи. П.Блос, С.Гілліган та Дж.Каган вважають, що особливу увагу у роботі з системою сім”ї потрібно приділяти її частинам, тобто субсистемам. Розвиток індивіда у потрібному напрямку є найважливішою складовою усієї сімейної терапії. Таким чином, робота з родиною передбачає трактування проблеми та намагання подолати її у певному контексті.

Варто зазначити, що дуже мало сімей звертаються по допомогу до закладів соціальних послуг за власним бажанням. Більшість з них опиняється у цих закладах з ініціативи третіх осіб. Вони приходять на перше інтерв’ю часто вороже настроєні, сповнені тривоги, побоювань, що їх невірно зрозуміють, а їхню поведінку оцінюватимуть як неадекватну. Зазвичай, про агенцію чи клініку, куди їм довелось звернутися, вони знають дуже мало і тим більше не мають поняття, чого їм очікувати від сімейної терапії. Першим кроком соціального працівника є надання інформації про діяльність закладу соціальної роботи і функції, які він у цьому закладі виконує. Метою першої зустрічі соціального працівника з клієнтами в курсі сімейної терапії є:
  • підвищити рівень відчуття комфорту як з боку сім’ї клієнтів, так і з боку соціального працівника;
  • розпочати роботу над визначеною проблемою .

Важливо, щоб пропозиції щодо ходу розвитку терапевтичної системи вносив не лише фахівець, а й самі клієнти.

Наступним кроком терапії є індивідуальні зустрічі фахівця з кожним членом сім’ї. Дуже важливою інформацією, яку на цьому етапі повинен одержати соціальний працівник, є вік клієнта, його професія та місце праці, освіта, походження і країна народження, а також те, наскільки він задоволений своєю роботою (якщо це дитина – навчанням у школі, відносинами з однокласниками та друзями). Уважність соціального працівника допомагає клієнту відчути свою значимість та інтерес до своєї особи. Якщо у сім’ї є дитина, канадські практики соціальної роботи радять спочатку провести таку індивідуальну зустріч саме з нею, оскільки дітям дуже важливо відчувати інтерес та повагу до своєї особи, а також до їхнього бачення проблеми.

Практика соціальної роботи в Україні передбачає, в першу чергу, зустріч із дорослими членами сім’ї та розмову з ними про дітей і їхні проблеми. У такий спосіб дитина відчуває і припускає, що її особа в ситуації, яка склалася, як і її розповідь, є другорядною. Клінічна бесіда з дітьми не повинна дуже відрізнятися від ідентичної бесіди з дорослими. Під час подібної бесіди соціальний працівник, починаючи із загальних запитань, підводить клієнта до проблеми. Щодо дітей, ця бесіда обов’язково повинна торкатися питань шкільного життя (чи перебування у дошкільному закладі), відносин з друзями, вчителями, їхніх уподобань, хоббі та проведення вільного часу. На думку багатьох експертів соціальної роботи Канади, саме дитина, за умілого керівництва соціального працівника, може спричинити розвиток процесу сімейної терапії в напрямку позитивної зміни.

Основним методом сімейної терапії в Канаді вважається серія бесід соціального працівника з різними членами сім’ї. За цими бесідами спостерігають інші члени сім’ї. Це призводить до того, що крім “основної” проблеми, в ході терапевтичної бесіди обговорюються ще й інші проблеми. У такий спосіб процес стає більш важливим, ніж зміст. Активна участь усіх членів сім”ї допомагає їм знайти спільну мову, побачити і зрозуміти точку зору інших, а також відшукати ресурси для зміни, якими вони знехтували. Терапевтичні бесіди обов”язково повинні бути непередбачуваними та цікавими. Якщо клієнти здогадаються про що йтиме мова у процесі проведення наступної зустрічі і зможуть передбачити її хід, цілком ймовірно, що вони її просто не відвідають. Хоча власне курс проведення терапії, як і те, кого запрошувати для наступної зустрічі, визначає сім”я клієнтів.


Лабораторна робота №11