Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук

Вид материала

Содержание

Дія нормативно-правових актів за колом осіб.
Дія нормативно-правових актів в просторі.
Форми права: поняття та види.

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Право як форма свободи.

Свобода индивидов и свобода их воли – понятия тождественные. Воля в праве – свободная воля, которая соответствует всем сущностным характеристикам права и тем самым отлична от произвольной воли и противостоит произволу. Волевой характер права обусловлен именно тем, что право – это форма свободы людей, т.е. свобода их воли. Свобода, при всей кажущейся ее простоте, – предмет сложный и для понимания и тем более для практического воплощения в формах, нормах, институтах, процедурах и отношениях общественной жизни.

В своем движении от несвободы к свободе и от одной ступени свободы к более высокой ступени люди и народы не имеют ни прирожденного опыта свободы, ни ясного понимания предстоящей свободы.

Поскольку свобода всегда связана с борьбой за освобождение от прежнего гнета, она прежде всего ассоциируется у большинства с самим процессом высвобождения от прошлого, со свободой от чего-то (или свободой против чего-то). При таком негативном восприятии свободы кажется, будто освобождение от некоторого известного по прошлому опыту гнета — это освобождение на все будущее от всего негативного и достижение абсолютной свободы и счастья. Люди свободны в меру их равенства и равны в меру их свободы.

Неправовая свобода, свобода без всеобщего масштаба и единой меры, словом, так называемая «свобода» без равенства — это идеология элитарных привилегий, а так называемое «равенство» без свободы – идеология рабов и угнетенных масс (с требованиями иллюзорного «фактического равенства», подменой равенства уравниловкой и т. д.). Или свобода (в правовой форме), или произвол (в тех иных проявлениях). Третьего здесь не дано: неправо (и несвобода) — всегда произвол.

От сюда и многоликость произвола (от «мягких» до самых жестких, тиранических и тоталитарных проявлений). Дело в том, что у права (и правовой формы свободы) есть свой, только ему внутренне присущий, специфический принцип — принцип формального равенства. У произвола же нет своего принципа; его принципом, если можно так выразиться, является как раз отсутствие правового принципа, отступления от этого принципа, его нарушение и игнорирование. Бесправная свобода — это произвол, тирания, насилие.

Фундаментальное значение свободы для человеческого бытия выражает вместе с тем место и роль права в общественной жизни людей. Наблюдаемый в истории прогрессирующий процесс освобождения людей от различных форм личной зависимости, угнетения и подавления — это одновременно и правовой прогресс, прогресс правовых (и государственно-правовых) формах выражения, существования и защиты этой развивающейся свободы. В этом смысле можно сказать, что всемирная история представляет собой прогрессирующее движение ко все большей свободе все большего числа людей. С правовой же точки зрения этот процесс означает, что все большее число людей (представители все новых слоев и классов общества) признаются формально равными субъектами права.

Сама возможность наличия начал свободы, права, равенства людей в сфере экономической жизни общества с необходимостью связана с признанием правоспособности (а, следовательно, и свободы, независимости, самостоятельности) индивида в отношениях собственности, т. е. признания за индивидом способности быть субъектом права собственности на средства производства.

Здесь особо следует подчеркнуть то обстоятельство, что именно отношения по поводу средств производства образуют содержание, смысл и суть экономических отношений. Там, где сложились и действуют правовые формы экономических отношений, где, следовательно, признано и функционирует право собственности индивида на средства производства, там и другие (непроизводственные) объекты, включая предметы личного потребления, вовлекаются в сферу правовых отношений собственности, становятся объектом права собственности.

Индивид как субъект права собственности (и прежде всего — на средства производства) — исходная база и непременное предварительное условие для возможности также и других, неиндивидуальных (групповых и т. д.) субъектов права собственности («юридических лиц»).

В целом право собственности — это свобода индивидов и других субъектов социальной жизни, причем свобода в ее адекватной правовой форме и, что особо важно подчеркнуть, свобода в такой существенной сфере общественной жизни, как отношение к средствам производства, экономика в целом.

Исторический прогресс свободы и права свидетельствует о том, что формирование и развитие свободной, независимой, правовой личности необходимым образом связаны с признанием человека субъектом отношений собственности, собственником средств производства. Собственность является не просто одной из форм и направлений выражения свободы и права человека, но она образует собой вообще цивилизованную почву для свободы и права. Где полностью отрицается право индивидуальной собственности на средства производства, там не только нет, но и в принципе невозможны свобода и право.

Правовий звичай як одна із форм права.
Правовий договір як одна із форм права.
Нормативно-правовий акт – як одна із форм права.
Нормативно-правовий договір як одна із форм права.
Правова доктрина як одна із форм права.
Види нормативно-правових актів.
Поняття та види законів.

Закон України (далі - закон) - це нормативно-правовий акт представницького вищого органа державної влади - Верховної Ради України або громадянського суспільства (безпосередньо народу України), що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів цих відносин та юридичної відповідальності за порушення цих правил, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна розподілити на:

1. Конституція - основний закон, що регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

2. Конституційні закони -це

- закони, на які посилається конституція або необхідність прийняття яких прямо передбачена діючою конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію;

- закони, які вносяться зміни та доповнення в чинну конституцію (див., наприклад, розділ XIII Конституції України). Закон, яким вносяться зміни в конституцію, відрізняється від закону, прийняття якого передбачено діючою конституцією тим, що він після затвердження (прийняття) набуває найвищої юридичної сили і стає складовою частиною конституції.

Конституційні закони відрізняється від інших законів наступними ознаками: 1) юридичною силою; 2) предметом регулювання - особлива сфера; 3) порядком прийняття - особлива процедура. Як правило, конституційний закон приймається кваліфікованою більшістю голосів (в Україні - 2/3). Так конституційними будуть закони про Державний прапор України, про Державний Герб України, про Державний Гімн України (ст. 20 Конституції України), про внесення змін до Конституції України (ст. 155 Конституції України).

3. Звичайні закони – це значна по кількості група законів, що регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції, т.б. це закони, що приймається Верховною Радою України у порядку загальної законодавчої процедури з усіх питань законодавчого регулювання, за винятком тих питань, які регулюються безпосередньо Конституцією України. Звичайні закони дуже різноманітні за своїм змістом і приймаються простою більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Звичайні закони поділяють на наступні види:

а) загальні закони - закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути: кодифіковані та некодифіковані (поточні);

6) спеціальні закони - закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносинах і їх дія розповсюджується на частину населення.

4. Забезпечувальні (оперативні) закони - нормативно-правові акти, які вводять в дію окремі закони, ратифікують міжнародні договори та ін. Їх призначення полягає не в затвердженні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтримці системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах. Це закони, що містять норми про норми. Забезпечувальні (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що вони вводять в дію, і міжнародних договорів, що вимагають ратифікації. Верховна Рада України надає згоду на обов'язковість міжнародного договору України або приймає рішення про його денонсацію шляхом прийняття закону відповідно про ратифікацію (приєднання, прийняття) або денонсацію міжнародного договору України.

Види законів за терміном їх дії:

1. постійні - закони, що діють без обмеження терміна дії;

2. тимчасові - закони, що діють з обмеженням терміна дії;

3. надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - приймаються в певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад., проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). Їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Види законів за структурною формою:

1. кодифіковані – це

Кодекс – єдиний, зведений, юридично та логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт. Кодекси мають складну структуру і великий об'єм, поділяються на частини: особливу та загальну, розділи та глави.

Основи законодавства – кодифікований нормативно-правовий акт, що містить концептуальні визначення, цілі і задачі правового регулювання, принципи, що встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Як правило, такий акт складається із нетипових правових норм – норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв'язок і погодженість норм тих чи інших галузей чи інститутів права.

2. некодифіковані закони. До некодифікованих законів також відносяться Зводи законів, що є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація, т.б. в об'єднання декількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій же сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше, консолідація полягає в підготовці і прийнятті укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, що видані з одного питання.

Закон, його верховенство в системі нормативно-правових актів України.
Підзаконні акти: їх ознаки і види.
Дія нормативно-правових актів в часі.

Дія нормативно-правових актів - це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту. Дія нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами:

а) терміном дії, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акту, у яких на основі його виникають юридичні права і обов'язки.

Дія нормативно-правових актів в часі обмежена моментом набування ними юридичної сили і моментом втрати останньої. Нормативно-правові акти починають діяти:

а) з часу, що зазначений в самому нормативно-правовому акті, яким цей нормативно-правовий акт вводиться в дію;

б) з часу прийняття чи підпису, на що, як правило, вказується в самому нормативно-правовому акті;

в) з часу опублікування нормативно-правового акту;

г) нормативно-правові акти, в яких в тій чи іншій формі не вказаний час набування чинності, вступають в силу на всій території України одночасно по закінченні 10-денного строку з моменту опублікування, причому нормативно-правові акти повинні бути опубліковані не пізніше 7-денного строку після їх прийняття;

д) з часу, з якого вони надійшли адресату, що притаманне відомчим нормативним актам.

Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу:

а) закінчення строку, на який вони були прийняті;

б) зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені;

в) відміни (скасування) даного акту іншим чи спеціально призначеним актом.

Знов прийняті нормативно-правові акти розповсюджують свою дію на відносини, які виникають після набрання актом чинності. Лише в окремих випадках під вплив нормативно-правових актів підпадають відносини, що виникли до його вступу в юридичну силу. Це стосується:

а) кримінального закону, якщо він пом'якшує чи скасовує покарання;

б) прямих вказівок суб'єкта правотворчості, що містяться в самому нормативно-правовому акті.

Подібна дія нормативно-правових актів зветься "зворотньою силою Закону ''.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб.

Дія нормативно-правових актів в просторі.

Дія нормативно-правових актів - це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту. Дія нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами:

а) терміном дії, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акту, у яких на основі його виникають юридичні права і обов'язки.

Дія нормативно-правових актів у просторі - це поширення їх впливу на певну територію (держави в цілому чи окремого регіону).

До території держави відносяться і земля, надра, води та повітряний простір в межах державних кордонів, територія посольств, військові судна у відкритому морі і в межах територіальних вод інших держав, повітряні і космічні літаючі апарати і т.д.

Нормативно-правові акти вищих органів законодавчої і виконавчої влади діють на всій території держави, в місцевих - на території відповідного регіону.

На території регіону діють нормативно-правові акти різної юридичної сили, між якими можлива колізія (протиріччя). У такому випадку діє той нормативний акт, що володіє вищою юридичною силою, чи, при її рівності - той, який прийнятий пізніше.

Дія деяких нормативно-правових актів може розповсюджуватися і на територію непідвладну суб'єкту їх ухвалення. Це так звана екстериторіальна дія нормативно-правових актів.

Форми права: поняття та види.

Відомо, що способам юридичного нормоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави — юридичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юридична нормативна умова, санкціонуванню — правовий звичай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.

У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права — це система законодавства.

Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, -санкцію, а зовнішньою — стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто використовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) джерело права чи юридичне.

Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єктів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, загальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культури і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити:

1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єктивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).

Соціально-правові джерела — це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.

Протиріччя, на думку авторів, які волю державних органів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою — законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права — це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчосгі), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін.

Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його — юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).

Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

Юридичні нормативні акти — це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.

Юридичні нормативні договори — це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).

Правовий звичай — це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.

Судовий чи адміністративний прецедент — це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).

Поняття правотворчих факторів як джерел права.
Право як складний соціальний феномен та основні підходи до право розуміння.
Зміст позитивістсько-нормативістської концепції права.
Сутність природньо-правової концепції права.
Особливість соціологічної концепції права.
Концепції права: поняття та види.
Правова система: поняття і структура.
Поняття правової сім`ї та її види.

Blog

Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук

Содержание