Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук
| Вид материала | Документы |
- План до роботи: Вступ, 506.38kb.
- План Місце І роль права в системі соціальних норм. Поняття системи права як внутрішньої, 104.85kb.
- Аудиторні години 36 лекції -16, лаб роботи 16, мод, 112.24kb.
- 1. Роль юридичної деонтології в системі гуманітарних наук, 1149.74kb.
- Суть, зміст І завдання операційного менеджменту. Місце операційного менеджменту в системі, 188.07kb.
- “Місце клінічної психології в системі психологічного знання”, 55.64kb.
- 1. Поняття, суть та місце фінансів підприємств в фінансовій системі, 27.74kb.
- Шпаргалки з правознавства, 2583.75kb.
- Тема основні питання, 71.13kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
| Політичн влада | Державна Влада |
| Здійснення безпосередньо учасниками політ. процессу | Здійснюється виключно органами держави |
| Має корпоративний зарактер. Вона поширюється на членів тієї чи іншої політичної партії | Має універсальний характер. Поширюється на всіх членів суспільства |
| Залежить від держави | Є суверенною |
| Має регіональний характер | Є територіально-організованною |
| Альтернатива – це опозиція | Альтернатива – анархія, безвладдя |
| Мета здійснення – реалізація партійних програм | Мета здійснення - вирішення загально-суспільних благ |
Характерними ознаками політичної влади є:
1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.
2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів. Влада — це засіб, за допомогою якого суб'єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. Він може бути прямим або непрямим, відкритим або прихованим, з використанням засобів насильства або ненасильницьким, коротко- або довгостроковим. Використання політичною системою такого засобу, як влада, залежить від рівня зрілості її елементів — держави, політичних партій, рухів, інших громадських об'єднань, правильності їхньої політичної стратегії і тактики у внутрішній і зовнішній політиці, здатності сприяти суспільному прогресові.
3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.
4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.
5. Забезпечення соціального панування у суспільстві суб'єкта політичної влади.
Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна влада, партійна влада, влада громадських організацій, інформаційна влада. Головною з названих форм є державна влада.
Державна влада — це така форма суспільної влади, яка виражає волю домінуючої частини суспільства і, спираючись на спеціальний апарат держави, має монопольне право видавати загальнообов'язкові закони та інші нормативні акти.
Політична влада як суспільне явище має багатоаспектну структуру. Перший аспект — представницький. Зміст його становить приналежність суб'єкта до тієї чи іншої спільноти, інтереси якої він виражає. Політична влада у суспільстві втілює політичні інтереси певних соціальних спільностей (націй, класів, конфесійних груп тощо). Тільки з'ясування змісту політичного інтересу і пов'язаних з ним політичних потреб дає можливість зрозуміти, в чиїх інтересах здійснюється влада і який механізм такого здійснення.
Політичний інтерес є першопричиною, одним з найголовніших важелів політичної діяльності того чи іншого суб'єкта суспільного життя. Різноманітність, або множинність суб'єктів політичної системи обумовлює і різноманітність політичних інтересів.
Другий аспект — інституціональний. Він поєднує у собі різноманітні відносини, які виникають та існують між різними інститутами суспільства та держави, різними суб'єктами політичної системи.
Третій аспект — політична діяльність. Це різного роду практика, техніка прийняття і виконання рішень, тобто способи вирішення суб'єктом політичних проблем, що виникають у процесі суспільного розвитк
- Політична система суспільства: поняття та структура.
Елементами політичної системи суспільства визнають:
" а) суб'єктів (носіїв) політики; б) політичні норми та принципи; в) політичні відносини (стосунки); г) політичні погляди, політичну свідомість та культуру; д) зв'язки, що об'єднують названі компоненти. Вивчаючи ці складові, можна дійти висновку, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних аспектів політичної системи: а) інституціонального (організації, установи); б) регулятивного (норми і принципи); в) функціонального (політичні функції, процес та режими, погляди, політична свідомість та культура); д) комунікативного (зв'язки, що об'єднують зазначені складові політичної системи).
Розглянемо наведені складові більш детально. Систему суб'єктів політичної системи іноді називають політичною організацією суспільства. Це система всіх інститутів, організацій, установ, включаючи людей (особистостей), а також механізми керівництва і управління, за допомогою яких здійснюється політична влада. Поняття "панування", "керівництво", "управління" взаємопов'язані. Панування — це широке соціальне явище, що відображає соціально-політичний гегемонізм у суспільстві. Керівництво входить у систему управління суспільством і є її ядром. В управлінні обов'язковими елементами є наявність влади і керівництва.
Суб"єкти політики — це класи, нації, соціальні прошарки, різноманітні об'єднання громадян: політичні партії;
громадські організації, рухи та інші об'єднання; трудові колективи; кожна людина зокрема; держава.
Політичні партії — це добровільні об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, прагнуть здобути або утримати державну владу чи чинити вплив на політику держави відповідно до своєї програми.
Громадські організації — добровільні об'єднання людей, утворені ними задля досягнення їх особистих і громадських цілей, що діють на засадах самофінансування, самоуправління, самооплатності.
Громадські організації розрізняють: а) за порядком утворення та формами діяльності: громадські організації, органи громадської самодіяльності, політичні партії, громадські рухи; б) за критеріями членства: з формально фіксованим членством, з нефіксованим членством; в) за внутрішньою структурою: централізовані і нецентралізовані; г) за соціальною сферою діяльності: політичні, економічні, наукові, екологічні, творчі, національно-культурні, вікові і т. ін.; д) за територією діяльності: місцеві, загальнодержавні, міждержавні, міжнародні; ж) за соціально-правовим статусом: легальні, нелегальні; е) за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства: прогресивні, консервативні, реакційні.
Наступним елементом політичної системи є політичні норми, тобто основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями, політичними особистостями. З одного боку, політичні норми є засобом оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. Складовими політичних норм є норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.
Складовою структури політичної системи є також політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами стосунки між політичними суб'єктами, у процесі яких суб'єкти набувають і реалізують права і обов'язки. Політичні відносини включають реалізацію політичних функцій, а також існування політичного процесу і політичного режиму. Політичні функції — це основні напрями діяльності суб'єктів політики. До них належать: а) політичне цілевизначення; б) владнополітична інтеграція суспільства;
в) регулювання соціально-політичної діяльності; г) забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси.
Політичний процес — це сукупна діяльність всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками: а) вся сума політичне значущої діяльності; б) діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямованої на утворення, зміну чи функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю та розвитком політичної системи.
Політичний режим — політична обстановка у суспільстві, що реально складається і характеризується якісною та кількісною мірою участі народу, націй, соціальних прошарків і груп, а також громадян, методами здійснення політичної влади. Від політичного режиму слід відрізняти державно-правовий режим, що є складовою частиною форми держави.
Важливою складовою політичної системи суспільства є політичні погляди, політична свідомість і культура. Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів, оцінка людиною існуючого політичного буття і вибір варіанта поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Ідеологічними складовими політичної свідомості є: ідеї, теорії, концепції, доктрини та інше. А під політичною ідеологією розуміють систематизований вираз поглядів соціальних прошарків і груп, окремих громадян, всього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб'єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями.
Психологічними складовими політичної системи є: настрої, почуття, звички, емоції людей. А під політичною психологією розуміють узагальнену систему почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей відносно політичного життя суспільства.
Політична культура передбачає набуття і нагромадження суб'єктами політичної системи певних знань і досвіду у політичній сфері діяльності, сприйняття і засвоєння ними системи політичних цінностей, вироблення певного зразка поведінки.
Важливим системоутворюючим чинником у політичній системі є політична діяльність, яка пов'язує і забезпечує взаємодію усіх складових політичної системи.
Політична система України — це система суб'єктів політики, політичних норм і відносин, політичних поглядів, свідомості і культури, що існують і взаємодіють при здійсненні політичної влади. Вона характеризується такими ознаками та особливостями: а) Україна проголошується демократичною правовою соціальною державою; б) вся повнота влади належить народові; в) державна влада здій-; снюється за принципом поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову; г) в Україні проголошено принцип верховенства права; д) суспільне життя базується на засадах і політичного, економічного й ідеологічного плюралізму;
! ж) визнаються пріоритетними загальнолюдські цінності, ; права і свободи людини та громадянина; е) держава відповідає перед людиною і суспільством за свою діяльність.
- Поняття та ознаки держави.
Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється спецiальним апаратом управлiння i примусу (державним апаратом) на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодженність суспільних, групових, індивідуальних інтересіві, і у разі потреби при опорі застосовувати на легальний примус.
Держава - це вищий за силою свого впливу та універсальний за призначенням соціальний інститут організації та забезпечення вирішення загальних справ населення, безпечного існування країни та захисту її території, який офіційно та легітимно представляє її у зовнішніх стосунках, побудований за ієрархічним принципом, легалізовано застосовує примус у внутрішній та зовнішній сферах.
Юридичне визначення необхідних і достатніх ознак держави, що використовується у міжнародному праві при визнанні нових держав, міститься в ст.1 Конвенції Монтевідео 1933 року, що закріплює права та обов'язки держави :”Держава як суб'єкт міжнародного права повинно володіти такими рисами: а) постійним населенням, б) певною територією, в) урядом, г) здатністю вступати у зносини з іншими державами”.
До основних ознак держави вiдносять:
1) суверенiтет.
Суверенiтет держави -- це верховенство, самостiйнiсть, повнота, єдинiсть i неподiльнiсть влади в певнiй державi у межах її територiї, а також незалежнiсть i рiвноправнiсть країни в зовнiшнiх вiдносинах;
2) територiальне розселення населення країни.
Населення з соціологічної точки зору, це фізичні особи (індивіди) та їх об”єднання, що перебувать на певній території країни.
В юридичному аспекті, населення можливо й необхідно розглядати і як сукупність соціальних суб”єктів, які безпосередньо перебувають на території держави, а це можуть бути як громадяни, так й іноземці, особи, які не мають громадянства або мають підвійне громадянство, спільні підприємства тощо. Між останніми та державою існує юридичний зв”язок (взаємні права та обов”язки), який виникає на підставі факту знаходження на території держави вони підпадають під її юрисдикцію.
Іншим юридичним критерієм визначення постійної, а не тимчасової належності соціальних суб”єктів (фізичних та юридичних осіб) до певної держави є не місцеперебування на території держави, а громадянство або інші форми офіційної реєстрації (політичні партії, підприємства), якими визначається їх юридичний зв”язок з державою, тобто їх взаємні права та обов”язки.
Територія у географічному розумінні - це частина простору земної кулі та атмосфери, яка характеризується розміром, розташуванням по відношенню до сторін світу, заселенністю, кліматичними умовами, особливостями ландшафту, наявністю різних надр, кордонами тощо.
Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує державу. Вона тільки утворює простір, у межах якого держава поширює свою владу на проживаюче тут населення. Територіальна ознака породжує громадянство - юридичний зв'язок особи з даною державою, що виражається у взаємних. правах і обов'язках. Громадянин держави знаходить: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;
Населення в державi розселене по всiй її територiї, яка подiляється на адмiнiстративно-територiальнi чи полiтично-територiальнi одиницi.
3) наявнiсть апарату управлiння i примусу.
Держава має спецiальний апарат -- систему законодавчих, виконавчих, судових i контрольно-наглядових органiв, а також вiдповiднi матерiальнi засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армiя, полiцiя (мiлiцiя), виправнi установи, служби нацiональної безпеки, пiдприємства, установи та iншi органiзацiї;
4) здатнiсть видавати загальнообов'язковi правила поведiнки;
Держава встановлює загальнообов'язковi для всього населення правила поведiнки i закрiплює їх у нормах права. В особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їхню реалізацію, тобто держава організує суспільне життя на правових началах, виступаючи тим самим у якості арбітра, що погоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що знаходяться на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечити здійснення прийнятих нею рішень;
5) здатнiсть збирати податки, робити позики i давати кредити.
Держава збирає податки, що використовуються для утримання органiзацiй державного механiзму, які не виробляють товарiв i не надають платних послуг.
6) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн.
- Основні ознаки держави, які відрізняють її від інших організацій політичної системи суспільства.
- Наявність публічної влади (поява приватної власності)
- Наявність спеціального апарату управління і примусу (Формується апарат управління, примусу (збройні сили, війська, суд, міліція)
- Наявність державного суверенітету (Внутрішній і зовнішній. Суверенітет держави – здатність держави самостійно вирішувати внутрішні і зовнішні питання)
- Наявність державної території, визначеної кордоном.
- Наявність грошової одиниці.
- Наявність податкової системи.
- Наявніст ьзаконодавства.
- Наявність державних символів.
Яке співвідношення політичної та державної влади?
Є дві точки зору з цього питання:
• «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;
• «політична влада» і «державна влада» — поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.
Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада — головний, типовий засіб здійснення політичної влади.
Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.
1. Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною. Прикладом може служити двовладдя в Росії 1917 р. -- влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політичною владою, Ради на той час не мали самостійної державної влади. Інший приклад — політична влада в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, які перестали бути колоніями Португалії (до проголошення незалежності в 1974 і 1975 pp.)[1]. Таку владу можна назвати переддержав-ною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру.
2. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом 'якшує їх протиборство, виконує «спільні справи». Держава — центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Термін «політична влада» покликаний підкреслити реальну здатність і можливість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику — в межах правових норм і за їх допомогою.
Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот та ін.).
На відміну від державної влади, політична влада класу, іншої соціальної спільноти не спроможна виконати роль умиротворителя протиборних сил суспільства або здійснювати «спільні справи».
3. Політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату
- Класове та загальнолюдське в сутності держави. Поняття держави.
Держава – це політикуо-територіальна організація громадянського суспільства, яка виражає інтереси всіх його соціальних груп, має суверенітет, апарат управління і примусу для приведення в життя своєї волі.
При класовому розумінні сутності держави як знаряддя, машини класового пригноблення, основною причиною її виникнення висувають відповідно розподіл суспільства на класи, потреби пануючого класу зберегти і закріпити своє становище в суспільстві за рахунок придушення боротьби пригноблених класів за своє визволення від експлуатації. Разом з цим, історія людства надає факти виникнення держав у суспільствах; в яких ще не існували класово-антагоністичні протиріччя
Виникнення держави в кожному окремому суспільстві обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, в свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства та його подальшого розвитку (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих і т.д.). Крім того, виникнення і формування держави є суспільний процес, який має свою історію та відповідні стадії, етапи становлення.
- Місце і роль держави в політичній системі суспільства.
Суб'єктом здійснення державної влади є держава. Вона займає одне з провідних місць у політичній системі. Це зумовлено тим, що лише держава: а) володіє суверенною владою, тому що вона є уособленням суверенітету народу і суверенітету нації і є результатом реалізованого права на самовизначення; б) виступає офіційним представником (через представницький вищий законодавчий орган влади) усього народу; в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що перебувають на її території;
г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції; д) має спеціальний апарат, що забезпечує виконання державних функцій; ж) може встановлювати правила поведінки, тобто формально-обов'язкові для всіх правові норми, за допомогою яких регулювати суспільні відносини.
Державі як суб'єкту політичної системи властиві такі ознаки: а) наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку поширюється повновладдя держави і де проживає населення цієї держави;
б) суверенітет; в) державна влада; г) державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави; д) здатність видавати загальнообов'язкові юридичні норми.
Виходячи з ознак держави як суб'єкта політичної системи суспільства необхідно зупинитися на головних, загальновизнаних формах взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи. Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у обсязі і мірі, необхідних для виконання загальнонародних завдань. Досягається це шляхом визначення і закріплення законами, що приймаються вищими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю громадських організацій, трудових колективів, передбачає відповідальність осіб за порушення законодавства.
До того ж, держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує об'єднання громадян, трудові колективи і окремих громадян приймати участь у справах держави, вирішувати найважливіші проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і організацій, що є виразниками їх інтересів.
Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід зупинитися на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством. Визначальними при співвідношенні держави і громадянського суспільства у більшості країн світу є такі засади: а) держава сприяє створенню громадянського суспільства і підпорядковує свою діяльність його служінню; б) вона забезпечує рівні для всіх можливості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості; в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини і суспільства. Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на виконавчу і судову.
І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення, потреб та інтересів людини. Людина у співвідношенні з громадянським суспільством і державою виступає як особистість й громадянин.
Щодо співвідношення держави і влади, слід зауважити, що найбільш важливими складовими всякої влади, що має соціальний характер, є суверенність, воля і сила, якими відрізняються суб'єкти влади. Суверенність означає певну самостійність, незалежність даної влади від будь-якої іншої. Воля як складова влади означає здатність до вибору відповідного рішення і концентрації зусиль для його реалізації легітимними методами. Сила означає наявність реальної можливості забезпечення фактичного здійснення прийнятого рішення.
Суб'єктом і об'єктом владовідносин є люди. Тому людина і влада співвідносяться по-різному. Так, влада особи у громадянському суспільстві грунтується на власності, якою особа може безпосередньо володіти, користуватись і розпоряджатись. Громадянське суспільство обумовлює виникнення держави якраз для того, щоб економічну владу власника забезпечити політичне. Держава повинна увібрати у себе всі позитивні риси громадянського суспільства:
захист приватного інтересу, свободу особистості, її економічну самостійність і самодіяльність.
Влада громадянина у державі грунтується на політичних правах і свободах, які вважаються природними і невідчужеиими. Найважливіша проблема полягає у тому, щоб зробити норми щодо цих прав і свобод максимально конкретними, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.
Однією з найбільш фундаментальних проблем правової\ та політичної науки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості учених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи. Отже, під державним суверенітетом розуміють політика-правову властивість державної влади, яка відображується у верховенстві її у межах території країни і незалежності у зовнішніх відносинах. Основні ознаки суверенітету зазначені у Декларації про державний суверенітет України: а) верховенство; б) самостійність; в) повнота; г) неподільність влади у межах території країни; д) незалежність; ж) рівноправність влади у зовнішніх відносинах.
Ж. Боден визначав суверенітет як вищу владу над підвладними. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом. Ж.-Ж. Руссо розглядав суверенітет як необмежену і неподільну владу, яка повинна здійснюватися у межах договору між народом і державою. Отже, вже з самого початку суверенітет розглядається як влада, обмежена певними правилами. Т. Гоббс сформулював абсолютну концепцію Суверенітету, приписуючи його тільки державі,не залишаючи народові, людині права на владу. Проте історичний досвід підказує, що абсолютне право на владу — це не правило, а швидше, виняток з нього.
Існують три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації; суверенітет держави. Суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території даної кааїни і являють собою єдине джерело державної влади. Тому суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну система країни.
Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна націо етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, родити свій внесок у загальну скарбницю всієї культури людства. У демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, яка складає більшість у країніі дала назву державі, не використовувала свою перевагу в' суспільстві для обмеження прав представників інших націй.