Секція аналіз інвестиційних можливостей сучасного бізнесу бережняк Ю. В. Керівник: к ф. н., ст викл. Литовченко В. П

Вид материала

Документы

Содержание Основні напрями інноваційно-інвестиційної перебудови економіки україни Активізація інвестиційної діяльності в україні Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіонів україни

Подобный материал:

• Секція інформаційні І керуючі системи керівник проф. Баженов, 120.49kb.
• Секція  мікропроцесорна техніка в автоматиці І приладобудуванні керівник – проф. Гапон О.І, 120.36kb.
• Секція 2 сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в україні бедрицький Олексій, 993.95kb.
• Керівник ст викл. Харитонов, 10.69kb.
• Секція  фундаментальні І прикладні проблеми транспортного машинобудування керівник, 206.25kb.
• Секція включає вирощування рослинних І тваринних природних ресурсів, 8714.6kb.
• Вок за кредитами, що надаються банками в національній валюті суб'єктам малого та середнього, 94.04kb.
• Консалтингова компанія «бізнес-консультант» запрошує Вас прийняти участь у семінарі-тренінгу, 38.73kb.
• Аналіз регуляторного впливу до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження, 95.61kb.
• Наукові записки, 6979.43kb.

Література:

1. 
   Земельний кодекс України: за станом на 1 квітня 2000р. – Х, 2000, - 128 с.
   
2. Гаврилюк О.В./ Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України/ О. В. Гаврилюк // Фінанси України. — 2008.— №2. — С.68-81
   
3. Даниленко А.А./Актуальні питання прямих іноземних інвестицій до України з ЄС (у контексті розширення Євросоюзу на Схід)/ А. А. Даниленко// Фінанси України. — 2008. — №1. — С.127-137
   
4. Малютін О. К./ Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Україні/ О. К. Малютін// Фінанси України. — 2008. — №11. — С. 65-74
   

Завєруха О.П.

Керівник: к. геогр. н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ОСНОВНІ НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


Обґрунтовано необхідність інноваційно-інвестиційної перебудови економіки України. Визначаємо стратегічні напрямки вдосконалення інноваційно-технічної перебудови економіки України.


Основною умовою досягнення довготривалих, позитивних темпів економічного зростання, як реального сектора економіки, так і окремих підприємств, є активна інноваційна та інвестиційна діяльність. Зважаючи на те, що активізація інноваційно-інвестиційної діяльності належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися насамперед на державному рівні, - дослідження теоретичних і практичних питань формування державної інноваційно-інвестиційної політики становить важливу проблему в сучасній науці. Інноваційний розвиток вимагає необхідного інвестування, в той час як стимулювання інвестиційної діяльності має розглядатися в контексті загального інноваційного вектора стратегічного розвитку держави. Інвестиції в галузі не інноваційного характеру, враховуючи їх більш високу рентабельність, приватний сектор забезпечить самостійно, а інноваційно спрямовані галузі потребують більшої уваги з боку держави.

Так, кількість підприємств у 2010р., які займались інноваційною діяльністю у промисловості - 1462 підприємства, або 13,8% загальної кількості обстежених промислових підприємств проти 1411 і 12,8% у 2009р. З огляду на види економічної діяльності частка інноваційно активних підприємств добувної промисловості становила 6,5%, переробної – 15,0%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – 11,8%. Значно більшою за середню в Україні була частка інноваційно активних підприємств серед підприємств із виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (33,3%), машинобудування (22,2%), хімічної та нафтохімічної промисловості (19,9%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14,4%) і серед підприємств із виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (14,3%). На технологічні інновації у 2010р. 1088 підприємств витратили 8,0 млрд.грн. Із загального обсягу витрат найбільше коштів витрачено на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення – 5051,7 млн.грн. На придбання внутрішніх науково-дослідних розробок (далі – НДР) – 818,5 млн.грн., зовнішніх НДР – 177,9 млн.грн., придбання інших зовнішніх знань – 141,6 млн.грн.; загалом на навчання та підготовку персоналу для розробки та запровадження нових або значно вдосконалених продуктів та процесів, діяльність щодо ринкового запровадження інновацій та інші роботи, пов’язані зі створенням та впровадженням інновацій, – 1855,7 млн.грн. Понад 70% інноваційно активних підприємств здійснювали нововведення за рахунок власних коштів, обсяг яких склав 4775,2 млн.грн. Державну підтримку у розмірі 92,7 млн.грн. отримали 35 підприємств. Протягом останніх трьох років (2008–2010рр.) інноваційною діяльністю в промисловості займались 1973 підприємства (або 18,6% обстежених), 76,0% яких придбали машини, обладнання та програмне забезпечення, 23,0% підприємств займались навчанням та підготовкою персоналу, 19,1% – здійснювали внутрішні НДР, 11,6% придбали зовнішні НДР, 10,4% – займались ринковим запровадженням інновацій та 10,2% – здійснювали придбання інших зовнішніх знань. У цей період інновації впроваджували 1562 підприємства, у т.ч. 1121 – інноваційні види продукції, з них 340 – нову продукцію виключно для ринку та 938 – нову лише для підприємства. Нові або суттєво вдосконалені інноваційні процеси впровадили 1128 підприємств, у т.ч. 996 – запровадили нові або суттєво поліпшені методи виробництва продукції, 193 – нову або вдосконалену інфраструктуру, методи постачання або розповсюдження продукції та 311 – нову або вдосконалену діяльність із підтримки процесів (системи матеріального обслуговування або операції щодо закупівель та обліку). Зміни у дизайні самої продукції чи її пакуванні, розміщенні, просуванні на ринку чи ціноутворенні випробували на практиці 420 підприємств [3].

В Україні владою вже давно задекларована інвестиційно-інноваційна модель розвитку, незважаючи на те, що інвестиційний клімат у країні залишається несприятливим. За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд дол. США, щорічна потреба – близько 20 млрд дол. США. Обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить 40-60 млрд дол. США. За оцінками експертів Всесвітнього банку, для досягнення рівня розвитку США Україні потрібно загалом 4 трлн дол. США. Порівняно з цими цифрами фактичні обсяги інвестицій в Україні є мізерними. Недостатній обсяг інвестицій в українську економіку обертається технологічним відставанням виробництва, зростаючою зношеністю основних фондів. В умовах збиткової діяльності і низької рентабельності промислової сфери, значного податкового тиску та відсутності впродовж багатьох років дієвої підтримки реального виробництва підприємства не здатні здійснити модернізацію та інноваційне оновлення основних фондів. У промисловості України половина інвестицій в основний капітал спрямовується у виробництва, які належать до 3-го технологічного укладу, 46 % – до 4-го, і тільки 3 % таких інвестицій припадає на виробництво 5-го технологічного укладу. Це свідчить про те, що інвестиційний процес в Україні поки що не виконує прогресивної інноваційної функції. Виробництва, які належать до 5-го технологічного укладу (виробництво електричного та електронного устаткування), не свідчать про активні інноваційні процеси у цьому виді економічної діяльності: інноваційні інвестиції в основний капітал складають лише 17 % загальних таких інвестицій, а обсяг фінансування всієї інноваційної діяльності – 34 % у цих інвестиціях. Проте інші машинобудівні виробництва, які належать до 4-го технологічного укладу, демонструють значно більшу інноваційність. Так, відношення інноваційних і загальних інвестицій у цій групі склало 49 %, а всього інноваційного фінансування до всіх інвестицій в основний капітал – 154 %. За показником частки інноваційних інвестицій в основний капітал у загальних інвестиціях група 5-го технологічного укладу поступається ще шести виділеним групам виробництв, які мають такі частки: легка промисловість – 59 %, хімія та нафтохімія – 22 %, металургія – 21%, інші виробництва – 20 %, целюлозно-паперова та поліграфія – 18 % і харчова промисловість – 18 %. Наведені дані свідчать про те, що інноваційний процес у промисловості України ще не відповідає сучасним вимогам реалізації інноваційної моделі економічного зростання.

Тому Україна на сучасному етапі розвитку національної економіки повинна керуватися такими перспективними напрямками регулювання інвестиційно-інноваційної політики:

• структурна перебудова національної економіки, розвиток інфраструктури з використанням інноваційних проектів, реконструкція і створення нових екологічно чистих виробництв;
  
• залучення інвестицій у галузі, які сприятимуть розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації і підприємства;
  
• вибіркове інвестування і державна підтримка виробництв, які потребують оновлення основних фондів та мають значний інноваційний потенціал, за допомогою якого можна здійснювати нарощування обсягів виробництва;
  
• сприяння зростанню частки іноземних інвестицій у виробництві експортних товарів і перебудова експорту у структурі якого переважатиме готова продукція;
  
• формування єдиної довготермінової стратегії, що комплексно визначатиме конкретні орієнтири стійкого соціально-економічного розвитку України;
  
• запровадження програм підтримки вкладення резидентами інвестицій за кордон, створення національної організації сприяння міжнародному інвестуванню;
  
• удосконалення регіональних систем стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності;
  
• роль держави як регулятора структурної переорієнтації та інвестиційних процесів полягає у виборі пріоритетів інвестиційної політики, створенні рівних умов для всіх інвесторів, стимулюванні інвестиційної діяльності через податкові і неподаткові пільги, амортизаційну політику, наданні пільгових інвестиційних кредитів, підтримці загального сприятливого інвестиційного клімату [2; 4].
  

Література:

1. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. –№ 36.
   
2. Захарін С.В. Інноваційна активність промислових підприємств. // Економіка підприємства. – 2007. – № 14. – С. 13-21.
   
3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. збірник / К.: Держкомстат, 2010. – 360 с.
   
4. Якубовський М.М., Щукін В.В. Структурні складові інноваційного розвитку промисловості. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 9. – С. 82- 88.
   

Іванова Н.

Керівник: ст. викл. Нефьодова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


АКТИВІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ


Рух економіки України забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається на низькому рівні в умовах світової фінансової кризи. Це спостерігається через відсутність необхідних структурних зрушень, а також змін у реальному секторі економіки. Слід підкреслити, що майбутнє країни залежить від достатнього обсягу залучених іноземних інвестицій в українську економіку. Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід із сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. Але сьогодні, нажаль, спостерігається різке зниження інвестицій. Реалізація програм інвестиційної діяльності в умо­вах ринкової економіки країни зумовлює необхідність ураху­вання перспективного розвитку економіки. Для цього необхідно визначити основні напрями розвитку інвестиційної діяльності з позицій фор­мування передумов інвестиційної стратегії з врахуванням досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Слід підкреслити, що інвестиційна стратегія в умовах ринкових перетворень є важливим чин­ником розвитку щодо відповідності до обраної загальноекономічної стратегії. Проблема активізації інвестиційної діяльності на даному етапі розвитку країни є особливо актуальною для вітчизняних підприємств. Це зумовлено, насамперед, зношеністю основних фондів і відсталістю існуючих технологій, низьким рівнем ефективності використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів і екологічною безпекою виробництва, потребою струк­турної перебудови господарського комплексу, необхідністю створення нових робочих місць.

Проблемами інвестування займається ряд вчених-економістів, таких як С.С. Аптекар, І.О. Бланк, А.П. Гайдуцький, В.М. Геєць, М.С. Герасимчук, В.І. Козаченко, О.П. Коюда, Т.В. Майорова та ін. Існуючий рівень знань сутності інвестування зумовив актуальність обраної теми.

Отже, метою статті є визначення факторів, впливаючих на активізацію інвестування в країні.

Україна є однією з провідних країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє її внутрішній ринок та привабливість. Проте цьому перешкоджають кризові явища, а саме: політична нестабільність, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недосконалість законодавства та ін.

Слід підкреслити, що за останні роки надзвичайно збільшилась роль державного регулювання, що активізує використання прогресивних форм управління, сучасного методичного забезпечення. На більшості про­мислових виробництв спостерігається недосконалість стратегії розвитку, неефективна структура управління, відсутність бізнес-планування, маркетингової політики.

Зазначені чинники негативно впливають на прийняття рішень потенційними інвесторами, оскільки існує великий ризик утрати кош­тів. У результаті всі спроби держави створити сприятливий інвести­ційний клімат нівелюються на мікрорівні. Реальний сектор економіки повинен забезпечити активізацію інвестиційної діяльності в узгоджених напрямах структурної перебудови, а фінансовий – підтримувати стабільність національної валюти та забезпечувати прийнятне кредитування пріоритетних напрямів розвитку економіки. Варто зазначити, що країна є потенційно привабливою для інвестування, оскільки має великі ресурси фізичного і людського капіталу, які не використовуються належним чином. Передумови для суттєвого нарощування обсягів як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Партнерами в інвестиційній сфері виступа­ють: держава, суб’єкти реального та фінансового секторів, а також домогосподарства. Кожному з учасників відводиться відповідна роль. Так, державою роз­робляються організаційні, економічні і правові основи цього інституту, підтри­мується сприятливий інвестиційний клімат з обов’язковим посиленням стимулю­ючих функцій податків, забезпечується захист майнових прав та обов’язків. Дані умови створюють надійні передумови для активізації акумуляції коштів домогосподарств на інвестиційні цілі [3].

Досвід свідчить що, піднесення та зміцнення економіки розвинутих країн світу відбувалося за рахунок іноземних інвестицій. Тому безперечним є той факт, що одним з основних чинників, який сприяє розвитку іноземного інвестування, є державне регулювання процесу інвестування. Країна потенційно може бути однією з провідних країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє її величезний внутрішній ринок. Проте цьому перешкоджаючими факторами виступають політична нестабільність України, недосконалість законодавчої та правової бази, нерозвиненість виробничої, соціальної та інших інфраструктур, неповнота інформаційної бази та ін.

У ході дослідження було встановлено, що основними перешкодами для залучення інвесторів є такі: недосконалість правової бази; політична нестабільність; непередбачуваність і непрозорість державної політики, що унеможливлює довгострокове планування; неврегульованість законодавчого забезпечення процесу інвестування; агресивна фіскальна активність держави; обтяжлива митна політика; вузькість та неструктурованість внутрішнього ринку.

Нерозвиненість інституційної інфраструктури ринку. Слабкий розвиток різного роду аудиторських, консалтингових та інших фірм, нечисленність іноземних фінансових установ та банків [2].

Загальновизнаним є факт, що для іноземних інвесторів привабливим у східноєвропейських економіках є дешева, але кваліфікована робоча сила; довгостроковий потенціал ринку; наявність багатих природних ресурсів; наближеність до ринку Європейського Союзу. Якщо звернутися до результатів аналізу легкої промисловості, то можна відмітити, що галузь втрачає конкурентну перевагу дешевизни робочої сили. Система освіти втрачає свій потенціал з підготовки середньої ланки професійних майстрів для галузі (положення з профтехзакладами можна охарактеризувати як катастрофічне) – втрачаються також кваліфікаційні конкурентні переваги робочої сили.

На наше переконання, найбільш вагомою перешкодою для інвестування та ведення бізнесу на території України є високий рівень питомих витрат виробництва, за яким Україна сьогодні є неконкурентоспроможною у порівнянні з іншими країнами Центральної та Східної Європи, не говорячи вже про країни Східної Азії. Поряд з суб’єктивними, тут діють й об’єктивні фактори – незадовільний технічний рівень транспортної інфраструктури, висока вартість будівництва. До цього слід додати високу ціну енергоресурсів та нестабільність енергопостачання, а також невиправдано високу вартість кредитних ресурсів. Останній фактор заважає розвиткові суміжних виробництв, що обмежує кумулятивний ефект іноземної інвестиції [1].


Література

1. Нефьодова Ю. В. Інвестиційне середовище як фактор ефективного розвитку інвестиційної діяльності // Культура народов Причерноморья. – 2010. – № 188. – С. 170-176.
   
2. Методические указания по оценке эффективности инвестиционных проектов и их для финансирования. – М.: Информэлектро, 1990 г.
   
3. Шунькіна Г. О. Особливості інвестиційної діяльності в Донецькому регіоні в умовах інтеграційних процесів / Г. О Шунькіна, В. О Орлова // Інноваційно-інвестиційна модель розвитку національної економіки : матеріали І Міжнар. наук.-прак. конф., 26 лют. 2008 р., м. Донецьк / М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2008. – С. 213-216.
   
4. www.ukrstat.gov.ua
   

Іванющенко Г.

Керівник: к. геогр. н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ


Нинішній соціально-економічний та екологічний стан регіонів є на­слідком загальної кризи економіки. Україна має потужний економічний потенціал, величезні можливості для стабілізації і розвитку господарсь­кої діяльності, але в цілому суттєві позитивні зрушення непомітні. Недостатня увага до регіональних проблем та наявних диспропорцій у розміщенні продуктивних сил зумовлена нераціо­нальним і неповним використанням економічного потенціалу.

Метою даної роботи є зауваження проблем економічного і соціального розвитку регіонів України та пошук їх вирішення.

У розвитку й розміщенні продуктивних сил ре­гіонального характеру варто виділити проблему нерівномірного розміщення продуктивних сил. На шість високо індустріальних областей — Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Хар­ківську, Київську припадає понад 45% основного капіталу України, за рахунок якого ведеться розвиток менш економічно-розвинутих регіонів, що і є шляхом вирішення даної проблеми.

Невідповідність між рівнем розвитку господарської діяльності областей з одного боку, та природними й трудовими ресурсними потенціа­лами, з іншого суперечить активному розвитку регіоналістики. Це стосується насамперед Подільського, Поліського, Пів­денного регіонів.

Недостатній розвиток і збалансованість складових транспортної сис­теми, її нераціональну просторову диференціацію, що зумовлює неповне включення окремих регіонів та великих промислових центрів до загально­державного і міжнародного поділу праці.

Ігнорування на практиці принципу регіонального господарювання, в основу якого доцільно покласти створення Фонду регіонального розвитку для реалізації державних програм та інших заходів, зокрема, розвитку но­вих форм розміщення продуктивних сил.

Складність формування ринкового середовища з причин надмірної залежності від регіональної влади, її конкретних рішень з приватизації та ставлення до розвитку приватного бізнесу.

Неузгодженість і складність процесу нормативного та реального роз­межування власності між державними і регіональними рівнями через відсу­тність чіткої законодавчої системи критеріїв і процедур розподілу державної власності на рівнях державної влади і місцевого самоврядування.

Недостатню дієвість державної регіональної економічної політики, яка повинна забезпечити розбудову соціально спрямованої економіки та якісне піднесення на цій основі рівня життя народу.

Щодо окремих регіонів, де склалася вкрай несприятлива соціально-економічна й екологічна ситуація, що вимагає термінового вирішення, то особливої уваги потребують Донецький, Придніпровський, Поліський, Пів­денний та Карпатський.

У Донецькому регіоні найбільш актуальною серед економічних проб­лем є ефективна реструктуризація підприємств вугільної, хімічної, коксохі­мічної промисловості, чорної і кольорової металургії, важкого машинобу­дування та електроенергетики. Зношеність основних фондів у промислово­сті тут сягає 60—80%. Застаріле обладнання, недосконалі технології, не комплексне використання сировини, надмірна кількість відходів загострюють економічну й екологічну ситуацію. Ускладнилася на цьому фоні і соціальна ситуація. Вона проявляється у перевищенні смертності над наро­джуваністю та у від'ємному сальдо міграції.

Щоб створити умови для ефективної керованості соціально-економічним розвитком регіонів, для поетапного досягнення позитив­них зрушень у територіальних пропорціях, необхідно здійснити комплекс заходів як на центральному, так і на регіональному та місцевому рів­нях управління.

• Місцевим органам необхідно вжити рішучих заходів до скорочення заборгованості з надходжень кош­тів до місцевих бюджетів, Пенсійного, Чорнобильського та інших фон­дів. Домогтися повного виконання суб'єктами господарювання податкової політики.
  
• Активно здійснювати на місцях весь комплекс структурних та інституціональних перетворень, який включає обов'язкове реформування власності на державне майно і землю, послідовне здійснення інновацій­ної та інвестиційної політики, розвиток підприємництва.
  
• Проводити планомірну підготовку та перепідготовку управлінсь­ких кадрів відповідно до потреб ринкової економіки, періодично їх атестувати, формувати резерв кадрів державних службовців.
  
• Слід налагодити тісну взаємодію регіональних та місцевих органів влади у справі виконання законодавчих актів і рішень уряду, постійно здійснювати заходи з впорядкування населених пунктів, незалежно від їх статусу і рангу, забезпечивши надійне функціонування всього інфраструктурного комплексу.
  
• На соціально-економічний розвиток регіонів суттєво впливає інноваційно-інвестиційна діяльність підприємств, які функціонують на їх території. Тому у кожному регіоні потрібно розробити програми інвестиційно-інноваційної діяльності строком на 3—5 років із системою фор­мування річних завдань щодо залучення інвестицій та системою місце­вих пільг для інвесторів, які здійснюватимуть невідкладні проекти у різних галузях економіки регіону.
  

З метою більш рівномірного розвитку регіонів країни необхідно активізувати інноваційно-інвестиційну діяльність шляхом: надання тимчасових податкових пільг на придбання нових матеріальних активів та капітальні інвестиції; відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитами, спрямованими на технологічне переоснащення; пряме державне фінансування перспективних проектів; залучення прямих інвестицій шляхом створення спільних фондів із зарубіжними партнерами; державні асигнування на реконструкцію виробництва з метою поліпшення їх енергетичної ефективності; інвестиції на наукові дослідження та розробки, в поновлювані джерела енергії тощо.

Для досягнення мети збалансованого розвитку кожного регіону, по-перше, підвищити ефективність використання наявного потенціалу та, по-друге, сприяти залученню коштів як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Інвестування є провідним фактором економічного та технологічного зростання держави. Провідні країни світу сприяють вкладенню капіталу в економіку країни шляхом надання податкових пільг. Недостатність інвестування в регіонах України є одним з основних показників визначення депресивності території. Пріоритетна роль інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку України та її регіонів визначається як провідними науковцями, так і законодавчо на державному рівні. Одним із чинників модернізації економіки країни є інноваційно-інвестиційне зростання економіки регіонів. Інноваційна діяльність тісно пов’язана з інвестиційною, оскільки інвестиції є безпосереднім носієм інновацій. Отже, реалізація інноваційної політики в несприятливому інвестиційному кліматі практично неможлива. Перша п’ятірка інвестиційно-активних лідерів включає м. Київ, Донецьку, Дніпропетровську, Київську та Закарпатську області.

Отже Україна має значні передумови для виходу на новий вищий рівень економіки шляхом розвитку регіонів: модернізації, реструктуризації існуючих підприємств та створення нових за рахунок інвестиційних внесків.