Пропонуємо до вашої уваги черговий випуск видання «Письменники, діячі культури ювіляри…року»
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСписок використаної літератури |
- Пропонуємо до вашої уваги черговий випуск матеріалу «Письменники, діячі культури ювіляри, 569.09kb.
- Реферативні видання, 2744.35kb.
- Огляд новин законодавства, 895.35kb.
- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17. 07. 2009 р. №838-р 3 Застосування, 469.63kb.
- Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва, 363.8kb.
- Шевченківського району м. Києва Інформаційний центр "Бібліотека ім. М. Костомарова", 403.92kb.
- Управління культури Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, 302.69kb.
- Електронне наукове фахове видання, засноване у грудні 2006 року (виходить 4 рази, 3440.65kb.
- Герасименко Вікторія Вікторівна, методист цдют №5 тел. 712-17-46 методичні рекомендації, 190.98kb.
- Гаранта Конституції України, як до людини, яка в решті решт може сказати своє вагоме, 139.09kb.
Ведуча ІІ: Кращі байки Є. Гребінки (а їх переважна більшість) написані в дусі просвітительського реалізму, пройняті демократичними настроями, сповнені конкретного соціального і національно-побутового змісту, спрямовані проти сваволі й насильства, беззаконня й несправедливості, пануючих у тогочасному суспільстві. У таких байках, як «Ведмежий суд», «Рибалка» та ін., що мають виразну життєву основу, сатирично-викривальні тенденції, український поет, майстерно використовуючи алегоричні можливості традиційного жанру, реалістично змальовує хижацтво, визиск, відверту злочинність дій чиновників різних рангів – волосної і повітової адміністрації, царського суду, жертвою яких завжди є проста, беззахисна людина.
Візьмемо хоча б всім відому байку «Ведмежий суд»:
Читець: Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки…
Так за такі гріхи його четвертувать
І м'ясо розідрать суддям на рівні часті,
Лисичці ж ратиці оддать
Ведуча І: Значна частина байок Є. Гребінки («Лебідь і Гуси», «Верша та Болото», «Маківка», «Могилині родини» та ін.) присвячена осміянню загальнолюдських вад – чванства, скупості, хвалькуватості, невігластва, розбещеності тощо (показово, що носіями цих вад нерідко виступають представники власть імущих). Написані в гумористично-повчальному плані, байки цього циклу часом пройняті іскристим народним сміхом, позначені комізмом ситуацій, насичені колоритними картинами селянського побуту.
Читець: «Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє,
І божий мир як маківка цвіте;
На небі чистому ген Хмара бовваніє.
Та Хмара надулась і річ таку гуде:
«Що вже мені се Сонце надоїло!
Чого воно так землю веселить?
Хоч я насуплюся, воно таки блищить.
Я полечу йому назустріч сміло,
Я здужаю його собою затемнить».
Дивлюсь – і Хмарами півнеба замостило,
На Сонечко мов ніччю налягло.
А Сонце вище підплило
І Хмари ті позолотило.
Ведуча ІІ: 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком, і це знайомство відіграло визначальну роль у житті Кобзаря. Саме Євген Гребінка (поруч із Сошенком, Григоровичем-Барським, Мокрицьким) був серед тих українців, без самовідданої допомоги яких було б неможливим звільнення Тараса з кріпацтва. Якраз ці люди зробили перший поштовх, залучили до справи впливових російських «партнерів»: Жуковського, Брюллова, Венеціанова.
Гребінка наполегливо дбав про те, щоб увести вчорашнього кріпака, геніально обдарованого митця до товариства освічених людей Петербурга, прагнув створити максимально сприятливі умови, за яких міг би найкраще розвиватися його талант.
Ведуча І: Гребінка писав до Квітки-Основ’яненка: «У мене тут є чудовий помічник – Шевченко, людина дивовижна» і радив Сошенкові: «Давати Тарасу книжки, більше книжок!».
Ведуча І: Робити добро людям було в Гребінчинім характері. Він ніколи не забував про своїх друзів, клопотався їхніми справами, як своїми. Беззаперечна й роль Гребінки в народженні першого видання Шевченкового «Кобзаря». У Гребінчиній голові зародилася нова ідея: він вирішив надрукувати Тарасові вірші, щоб привернути увагу громадськості до поета-кріпака. Звичайно, це не легка справа, але Гребінка сподівався, що допоможуть його літературні зв’язки. А вони були досить широкі: він приятелював з перекладачем «Фауста» Губером, із старим, трохи дивакуватим поетом Воєйновим; популярний на той час поет Бенедиктов присвятив йому свій вірш «Козаку-поету», знали його Жуковський, Одоєвський, Крилов; редактори столичних журналів друкували все, що він писав.
За спогадами Мартоса, який, власне, й дав кошти на книгу, він узяв почитати Тарасів рукопис і показав його Гребінці. Той захопився, дещо поправив, і спільними зусиллями – Мартос виступив спонсором, а Гребінка «долав» цензуру – 1840 року «Кобзар» побачив світ.
Ведуча ІІ: «Порадував нас торік Шевченко «Кобзарем», а тепер написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! Їси і ще хочеться – і читаєш і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перша глава. А там дальше усе лучче і лучче. Штука, я вам скажу!» Таку примітку зробив Гребінка-видавець до уривку з «Гайдамаків», яку надрукував у своєму альманасі «Ластівка» 1841 року. Цей альманах став цілою подією у становленні українського слова в Петербурзі – адже під однією обкладинкою зібралися твори Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Куліша, Котляревського, Боровиковського, Забіли й самого Гребінки.
Високо цінував Гребінка творчість О. Пушкіна. «А я думаю,– перебив його Гребінка, – Пушкін створив усе значне! Це слава Росії».
Ведуча І: Помітну увагу привертають вірші Є. Гребінки, присвячені історичному минулому України – «Курган», «Нежин-озеро», «Украинский бард», поема «Богдан» (1843), написані як за історичними матеріалами, так і на основі національних народних переказів. Найзначніше місце серед творів цього циклу належить драматичній поемі «Богдан. Сцены из жизни малороссийского гетмана Зиновия Хмельницкого», в якій, широко використавши ряд історичних джерел, козацькі літописи, народні пісні й думи, Є. Гребінка правдиво показав героїку українського визвольного руху.
Ведуча ІІ: Одним із значних досягнень Є. Гребінки-прозаїка є роман «Чайковский». Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» М. Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до подій, історичні постаті та ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацкую вольницу» з її демократичними і водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядових козаків-патріотів (Микита Прихвостень, Касян), чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом.
Ведуча І: Як і твори Квітки-Основ'яненка, Гоголя, прозові романтичні твори Є. Гребінки позначені ідейно-художнім осмисленням історичної української дійсності, поетизацією героїчного минулого, виразним народнопоетичним колоритом. Вони відіграли важливу роль у формуванні й розвитку в українській літературі нового, романтичного, стилю та мали позитивний вплив на творчість П. Куліша, О. Стороженка, Марко Вовчка.
Ведуча ІІ: Особливе місце у прозовому доробку Є. Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню – кріпосництву, яке безжалісно топтало особистість людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами. В сатирично-гротескних тонах постають перед читачем поміщики Медведєв і Чурбинський, бездушні й лицемірні, егоїстичні й підлі самодури, безглузда сварка між якими згубно позначається на долі їхніх кріпаків. З щирою симпатією реалістичними барвами Гребінка змальовує багатий внутрішній світ своїх героїв з демократичних низів – чесних, благородних, морально чистих, безмежно відданих один одному. Їхнє кохання вище, сильніше за поміщицькі примхи.
Ведуча І: Великою популярністю свого часу користувалися «Записки студента» (І841) Є. Гребінки, які в багатьох моментах мають автобіографічний характер; особливо це стосується першої частини повісті. Дитинство героя твору Якова Івановича, його навчання в ліцеї, перебування на військовій службі, приїзд до Петербурга тощо значною мірою нагадують факти біографії самого Гребінки. Проте перед нами не виклад біографії автора, а оригінальний художній твір, написаний у формі щоденника, в якому постають типові характери, реальні обставини тогочасної дійсності.
Ведуча ІІ: Така вже натура в Євгена – про всіх клопочеться, всім допомагає, тільки про себе забуває, не шкодує свого здоров’я. Щоб заробити гроші на утримання родини, треба багато працювати. Щоб відновити сили, він вирішив поїхати додому, бо був впевнений, що Україна, як рідна ненька, привітає його, зігріє замерзлу душу, додасть сили. Він хоче відпочити на Україні.
Читець: Там, где небо голубое
Над Украиной горит;
Где в степи, шумя волною,
Речка вольная бежит;
Где восточным ароматом
Веет ветер от садов;
Где над восходом и закатом
Нет докучных облаков.
Ведуча І: «Який ти красивий, мій рідний Києвє! Добре місто, святе місто! Який ти прекрасний, який ти ясний, мій сивий старче! Що сонце поміж планетами…те Київ поміж містами. На високій горі стоїть він, оперезаний зеленими садками…Під горою широко розбіглися живі хвилі Дніпра-годувальника. І Київ, і Дніпро разом. Боже мій, що за розкіш! Чи чуєте, добрі люди, я вам кажу про Київ, і ви не плачете від радості?...».
Ведуча ІІ: «Багато думав про своє життя. Тридцять два роки прожив. А чого досяг? В далекі дні юності мріяв одружитися. А дружиноньки нема. Зрадила дівчина, не діждалась… Мріяв заробити грошей, щоб жити, не бідуючи, творити, не думаючи про шматок хліба. І цього не досяг. Все, що заробляв, витрачав на велику родину, на братів і сестру, яких треба було вивести в люди, вивчити. Кожен день думав: де б заробити, де б надрукувати написане. Щоб мати можливість друкуватися, майже відцурався рідної мови. За це не раз мене сварив Шевченко. Як не прикро в цьому зізнатися, він виявився правий. Не можна робити з літературної творчості заробітку, не можна йти на компроміси з власною совістю, нехтуючи вищими ідеалами. Передусім письменник повинен служити своєму народові і своїй землі. А він, звичайно, він ніколи не забував своєї батьківщини, але словом своїм служив їй не так, як Шевченко. Отже, й шана їм буде різна».
Ведуча ІІ: Поетичний доробок Є. Гребінки російською мовою за своїм обсягом і тематикою значно ширший, ніж українською. Його російські твори позначені переважно романтичною тональністю; їх романтичний колорит помітно виявляється у посиленій увазі до сильних пристрастей, складних душевних переживань, до постійного пошуку ліричним героєм свого місця в житті, до заглиблення поета у стан самотності, до злиття з непорочною природою.
Він згадує свою молодість, рідну Україну.
Ведуча І: В оповіданні «Так иногда люди женятся» є такі слова: «Восемнадцать лет – чудесный возраст! Если вам 18 лет – благословляйте судьбу; если более – вспомните прошедшее и вздохните. Одной юности дано завидное право смотреть на свет в волшебный калейдоскоп будущего, слепо верить в счастье, идеализировать земное до небесного. Оттого она так беспечна, так весела».
Если бы можно осуществить все мечты юности, одеть их в краски и звуки, понятные физическим чувствам, мы бы ослепли от их блеска… Живописец с презрением бросил бы бледные краски, Паганини разбил бы скрипку, и могучий стих замер бы на устах поэта!... Оттого лица юности так светлы, так небесно хороши!».
Ведуча ІІ: Мрії про щастя почали здійснюватися. У 1842 р. Гребінка знайомиться з Марією Василівною, онукою сусіда, небагатого поміщика Миколи Степановича Ростенберга, а наступного року вони освічились. Серце поета ожило й заспівало.
Ведуча І: Після зустрічі з коханою Марійкою цілу ніч не міг заснути. Ходив по кімнаті, виходив у посріблений місячним сяйвом сад. Не давали спати глибокі чорні очі коханої. Весь час бачив їх перед собою. Засвітив свічку, сів до столу. Швидко написав чотири рядки
Читець: Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час
Ведуча ІІ: Закінчив, коли перший промінь позолотив шибку. Прочитав написане:
Читець: Ох, недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей.
Вижу пламя в вас я победное:
Сожжено на нем сердце бедное.
Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя:
Все, что лучшего в жизни бог дал нам,
В жертву отдал я огневым глазам.
Ведуча І: Євген Гребінка був відомий як автор слів низки популярних пісень. Серед них «Казак на чужбине», «Молода ещё девица я была...», «Ні, мамо, не можна нелюба любить!».
Але новий вірш «Очі чорнії» привернув увагу своєю пристрасністю й ліризмом та незвичним для російського читача поетичним образом.
Ці ліричні рядки, написані українським поетом російською мовою, є одними з найяскравіших в українській ліричній поезії ХІХ ст. Саме в українській, бо лише в нашій народній поезії так широко використовується образ очей.
Ведуча ІІ: До пісні додавались нові строфи, її виконували циганські хори, видатні російські співаки Федір Шаляпін і Борис Штоколов, циганські співаки Валерій Агафонов і Микола Сліченко, американець африканського походження Луї Армстронг зі своїм оркестром і сестри Берри, Петро Лещенко з Румунії й польський ансамбль «Червоні чарне», іспанець Хуліо Іглесіас і «тріо золотих тенорів» - італієць Лучано Паваротті, іспанці Пласідо Домінго та Хосе Каррерас. «Очі чорнії» звучали то як циганська пісня, то як романс, або ж як джазові варіації, як чарльстон, як вальс, як лірична пісня... В найрізноманітнішому мелодійному оформленні «Очі чорнії» звучать у виконанні акордеоністів, невеликих музичних ансамблів і великих оркестрів.
Звучить пісня російською, англійською, французькою, іспанською мовами. Є відомості, що «Очі чорнії» виконували і українці – Іван Козловський і Борис Гмиря.
Ведуча І: Журналіст і поет-лірик Юрій Тараненко дав прекрасний варіант гребінківських «Очей» українською:
Читець: Очі чорнії, аж палаючі,
Очі пристрасні та жадаючі!
Як люблю я вас! Як боюсь я вас!
Певно, стрів я вас у недобрий час.
Темний погляд ваш – як морська глибінь.
По душі моїй в нім жадоби тінь.
Бачу пломінь я переможний в нім:
Серце спалене у вогні страшнім.
Та жену журбу і печаль свою
На мою судьбу я не ремствую:
Найдорожче все, що Господь дав нам,
Я пожертвував огняним очам.
Ведуча ІІ: Сподівання Євгена Гребінки справдились: дружина принесла йому щастя. Ця маленька, весела жінка стала його другом і втіхою. З нею він забув про свої хвороби, про втому, про життєві незлагоди.
Ведуча І: Вірш Є. Гребінки «Українська мелодія» розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину. Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.
Читець: «Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»
«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!..».
Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть.
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О, Боже мій милий! що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світа згубила!»
Ведуча І: Вельми популярні й пісні на слова Є. Гребінки «Помню, я еше молодушкой была», «Поехал далеко казак на чужину», «Почтальон».
Літературна діяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Але хвороба все більше давала про себе знати.
Ведуча: «Візьміть мене додому. Хай мені заспіває жайворонок степовий у рідному краю» – так говорив письменник в останні дні свого життя. Багато людей прийшло провести письменника в останню путь – літератори, художники, музиканти, друзі, знайомі, вчителі кадетського корпусу і кадети. А путь та була дуже довга – від північної столиці до Убіжища. Цього разу степовий жайворонок полетів на свою рідну Україну назавжди.
Ведуча: Усього 36 років доля вділила Євгенові Гребінці. Але за цей час він устиг найголовніше – пройти шлях від малороса до українця. На ньому і компроміси двомовності, і славетний альманах «Ластівка», який об’єднав письменників з усієї України і показав, що українською мовою можна писати не «лише саме кумедне, смішне» – це мова великого народу.
Список використаної літератури
Боронь О. Новий погляд на творчість Євгена Гребінки / О. Боронь // Літературна Україна. – 2001. – 15 берез. – С. 3.
Євген Гребінка (1812–1848) // Топська Н. Любов – наснага, любов – журба. Історії кохання класиків української літератури. – Донецьк : Проспект-Прес, 2007. – С. 57– 79.
Євген Павлович Гребінка (1812–1848) // Наєнко М. Художня література України. Від міфів до модерної діяльності. – К. : Просвіта, 2008. – С. 258–260.
І проспівав йому жайворонок в рідному краї // Іменем закону. – 2008. – № 31. – С. 30–31.
Зиль А. У краю, де народився Євген Гребінка / А. Зиль // Слово Просвіти. – 2011. – 1–7 вересня. – С. 14.
Ковалець Л. У Петербурзі він був українцем : [про Є. Гребінку] / Л. Ковалець. // Дивослово. – 2000. – № 6. – С. 7–8.
Кудрявцев Л. Він розвивав традиції «Енеїди» : [про Є. П. Гребінку] / Л. Кудрявцев // Молодь України. – 2003. – 23 січ. – С. 4.
Литвин М. Безпритульна пам’ять, або хто врятує хутір Євгена Гребінки? : [до 200-річчя з дня народження] // М. Литвин // Культура і життя. – 2007. – № 9. – С. 5.
«Що Сонце поміж планетами…, те Київ поміж містами» : Євген Гребінка (1812-1848) // Лавров Д. «Святий Київ наш великий…». – К. : Криниця, 2002. – С. 37–43.
Онищенко Н. Очі чорні : [про творчість Є. Гребінки] / Н. Онищенко // Слово Просвіти. – 2005. – 10–16 листоп. – С. 28.
Цибаньова О. Євген Гребінка : [документ. повість] / О. Цибаньова. – К. : Молодь, 1972. – 303 с. – (Життя славетних).
Євген Гребінка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: