План: Вступ Психологія сприйняття І образів уявлення. Порушення та розщеплення сприйняття

Вид материала

Документы

Содержание Сенсорна алалія

Подобный материал:

• Реферат Психологічний аналіз сприйняття студентами наукового тексту, 202.81kb.
• 1. Психологія це…, 860.24kb.
• Національний технічний університет україни “київський політехнічний інститут” Опис, 65.75kb.
• Програма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність, 167.13kb.
• Орієнтовні питання до заліку (підсумкового самоконтролю) з курсу «Психологія», 38.88kb.
• Методика на тип сприйняття Пам’ять, 23.93kb.
• Магнітний калейдоскоп, 253.82kb.
• Повідомлення теми, мети, завдань уроку І мотивація навчальної діяльності, 39.4kb.
• Районне методичне об`єднання вчителів музичного мистецтва Керівник, 45.13kb.
• План: Роль розвитку навичок сприйняття музики для музично-естетичного виховання. Формування, 271.51kb.

Локальні ураження головного мозку.

Алалія — відсутність або недорозвиненість мовлен­ня внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутріутробному або ранньому пе­ріоді розвитку дитини. Діагностика алалії має прова­дитись у віці 3-х років. При алалії відбуваєтеся за­тримка в дозріванні нервових клітин переважно в скронево-тім'яно-потиличних ділянках, у лобно-скроневій та скроневій ділянках домінантної півкулі. Ала­лія являє собою системну недорозвиненість мовлення, коли порушується фонетико-граматичний і лексико-граматичний лад мови. Виділяються моторна й сен­сорна форми алалії.

При моторній алалії утруднюється вимова окремих звуків та їх злиття під час промовляння в слова. Це призводить до перестановки звуків та складів, спро­щення та перекручування структури слова. В дитини з гарним слухом і достатнім розумінням мови не розви­вається самостійне мовлення, протягом тривалого часу вона лишається на рівні окремих звуків та слів. Мова для неї не є повноцінним засобом спілкування, організації поведінки. Замість відсутнього мовлення використовуються міміка, жестикулювання, інтонація.

При патопсихологічному обстеженні дітей з ала­лією спостерігаються порушення координації рухів (особливо точної моторики кисті руки). Зазнає ура­ження слухо-мовна пам'ять; зорове запам'ятовування в межах норми. Фіксуються виснаженість, коливання уваги. В дітей з алалією інтелект первинно збереже­ний; вони виявляють пізнавальну цікавість, з успіхом справляються з невербальними пробами, спроможні відтворювати зв'язки і послідовність подій, аналогій, узагальнень. Але через недостатність спілкування, що призводить до випадання з дитячого колективу, фор­мується вторинна затримка інтелектуального розвитку, яка, у свою чергу, веде до недостатності вищих рівнів спілкування, до проблем у поінформованості. Само­оцінка в дітей з алалією занижена, спостерігаються емоційна лабільність, вторинні невротичні реакції.

За умов своєчасного лікування, логопедичної та педагогічної допомоги з 3— 4-х років можливі форму­вання зв'язного та діалогічного мовлення, розвиток пізнавальної активності. Важливим є своєчасне роз­різнення алалії й дебільності, основні критерії тут — наявність доброго розуміння зверненої мови, розвину­тої ігрової діяльності, вираженої реакції на надання допомоги й заохочування при алалії.

Сенсорна алалія — порушення розуміння мови в результаті ураження скроневої частки домінантної пів­кулі. Слух у таких дітей без порушень, недостатнім є аналіз мовних звуків. У деяких випадках це супровод­жується підвищеним реагуванням на немовні звуки: шурхотіння паперу, крапання води. Посилення гуч­ності мови погіршує її розуміння в дітей з алалією і поліпшує в дітей з дефектами слуху.

Залежно від ступеня ураження дитина може взагалі не відрізняти мовлення від немовних шумів або відчу­вати утруднення в розумінні висловлювання поза ситуацією. При патопсихологічному обстеженні вияв­ляються складність концентрації та переключення уваги, виснажуваність. Трапляється вибірковість у сприйнятті мови: дитина розуміє тільки матір і не розуміє мови сторонніх дорослих.

Діти користуються для спілкування жестами, мімі­кою, слухають музику й розрізняють мелодії. Якщо вони оволоділи мовленням, спостерігається підвищена мовна активність на фоні зниженої уваги до мови оточуючих і відсутності контролювання свого мовлен­ня. Розуміння мовних інструкцій утруднене, але при показі можливе виконання достатньо складних вер­бальних завдань. Регулярні логопедичні заняття при­водять до значного поліпшення. Діти з алалією потребують раннього виявлення, навчання у спеціалізованих логопедичних дитсадках та школах.

Дислексія — часткове специфічне порушення за­своєння процесу читання, яке зумовлене несформова-ністю або порушенням вищих психічних функцій і виявляється у повторюванні стійких помилок на пись­мі. Спричинювати цей стан можуть найрізноманітніші фактори: генетична обтяженість, черепні травми в ранньому віці, мінімальна мозкова дисфункція. У дея­ких випадках дислексія може бути пов'язана із функ­ціональними розладами: тривалими соматичними за­хворюваннями, порушеннями вимови в батьків і т. ін. За характером порушення функції читання виділяють­ся такі види дислексій: фонематична, семантична, аграматична, мнестична й оптична. Обстеження про­вадиться наприкінці 1-го—на початку 2-го року на­вчання. При дислексії трапляються такі групи поми­лок:

1. Заміщення (Б — П, С — Ш) та змішування (наприклад, замість сполучення «СЧ» дитина пише «Щ») літер при читанні, а також заміщення графічно схо­жих літер (X — Ж, П — Н, 3 — В).
   
2. Політерне читання.
   
3. Пропускання голосних та приголосних, пере­ставляння складів.
   
4. Порушення розуміння прочитаного.
   
5. Аграматизми при читанні.
   
6. Порушення узгодження слів.
   

При нескладних формах дислексії можлива самос­тійна компенсація розладу читання, але в дитини може закріпитися негативне ставлення до читання. При переході в середні класи залишкові явища дислексії перешкоджають ефективному засвоєнню інших дисциплін: дитина погано розуміє тексти в підручниках, задачі. При складніших формах дислексії необхідними є спеціальні заняття з логопедом або навчання у спеціалізованій школі-інтернаті.

Дисграфія — це часткове специфічне порушення процесу писання. Причинами дисграфії можуть бути недорозвиненість мови, порушення її граматичного ладу, недорозвиток зорового гнозису, порушення звукового аналізу та синтезу. Виявляється такий стан у вигляді стійких і повторюваних помилок у процесі писання: перекручення та заміщення літер, порушен­ня звуко-складової будови слова, написання разом окремих слів, порушення узгодженості слів у реченні. Особливої уваги потребують такі відхилення, як дзеркальне написання літер, систематичні помилки в написанні літер та складів, їх заміщення. Дослідження провадиться на 2-му році навчання. Якщо виникає підозра наявності дисграфії чи дислексії, необхідне логопедичне обстеження дитини з порушеннями процесу читання. Бажано провести також психологічне та нейропсихологічне обстеження.

Під час психологічного обстеження дитини з відхи­леннями в читанні й писанні треба звернути увагу на працездатність (наявність виснажуваності, фазових коливань уваги), вербальну і невербальну пам'ять, рівень інтелекту. Якщо дисграфія чи дислексія є типо­вою, інтелект обстежуваних перебуває в межах норми. Порушення в читанні, писанні та мовленні при інших захворюваннях (олігофренії, дитячому церебральному паралічі, розладах слуху) є вторинними і потребують посиленої корекції наслідків основного захворювання. Необхідна їх диференційована діагностика з метою навчання таких дітей у школах різного типу.

Дискалькулія — специфічне порушення у форму­ванні навичок лічби, пов'язане з недостатністю просторового гнозису. Визначається наприкінці 1-го класу. Розлад виявляється в нерозумінні структури числа; діти не можуть засвоїти систему розміщення цифр, розрядність числа, плутають «537»—«357», «107» і «1007». Інші сторони інтелекту можуть бути не ураже­ні. При патопсихологічному обстеженні спостеріга­ються порушення розпізнавання геометричних фігур, недостатність зорового аналізу і синтезу (за методи­кою «кубики Кооса»), утруднення в розумінні лекси­ко-граматичних конструкцій («материна сестра» і «ма­ти сестри»). Характерні також незграбність дрібної моторики, ускладнення під час виконання графічних проб. У старших класах діти з дискалькулією важко засвоюють точні дисципліни. Якщо дискалькулія ви­явлена, бажане навчання у спеціальних класах логопе­дичної школи.

У ході спеціального навчання в логопедичних шко­лах або за умови систематичних занять із логопедом у дітей з дисграфією та дислексією вдається досягти значної компенсації дефекту за рахунок більш збере­жених механізмів. [1, 82 – 86]


Епілепсія.

Епілепсія—хронічне, тяжіюче до поступового по­гіршання стану нервово-психічне захворювання, що характеризується судомними розладами та специфіч­ними психічними відхиленнями. При власне епілепсії її виникнення буває пов'язане зі спадковою схильністю, а також із перенесеними органічними ураженнями головного мозку. Епілепсія, особливо в дитячому та підлітковому віці, не завжди виявляється у вигляді сильних судомних приступів, нерідко трапляються атипові розлади.

Епілепсія в дітей набирає різноманітних форм. О. Болдирєв пропонує відрізняти від епілепсії такі стани, як епілептична реакція — реакція організму, що виражається епілептичним припадком, який виникає в незвичних умовах у відповідь на дію шкідливого екзогенного фактору (високої температури тіла, інток­сикації, інфекційного захворювання), та епілептичні синдроми — епілептичні припадки, що розвиваються при осередкових ураженнях головного мозку (пухли­нах, запаленнях і т. ін.).

Під час патопсихологічного обстеження в таких ви­падках виявляються зміни, типові для основного за­хворювання: виснажуваність психічних процесів, ви­падіння або регрес окремих функцій (при пухлинах), відсутність специфічних для епілепсії особистісних змін. Завданням шкільного психолога є своєчасне вияв­лення хворих на епілепсію та з епісиндромом і на­правлення їх до психіатра або невропатолога за наяв­ності бодай деяких із перелічених нижче ознак.

Ознаки епілепсії:

• наявність судом із втратою свідомості;
  
• зомління, не зумовлені зовнішніми обставинами;
  
• короткочасні (на декілька секунд) виключення сві­домості;
  
• судоми окремих груп м'язів: кисті рук, обличчя, тимчасові розлади мовлення;
  
• мимовільні жувальні та смоктальні рухи, відвернен­ня очей;
  
• мимовільні сміх, плач, раптовий біль у череві, від­чуття нагального жару або холоду;
  
• раптові, безпричинні зміни настрою;
  
• порушення сну: нічні страхи, сноговоріння, сноходіння (лунатизм);
  
• відчуття різкої зміни навколишнього простору;
  
• здригання усього тіла вдень та уві сні;
  
• відчуття мінливості частин тіла (товщини й довжи­ни рук та ніг);
  
• порушення свідомості, коли дитина виконує різно­манітні дії (іде, не знаючи навіщо, зі школи чи з дому, вириває волосся і т. ін.).
  

При епілепсії спостерігаються також специфічні порушення психічних процесів, зміни особистості хворого. Інтелект при епілепсії може не зазнати пору­шень. Проте в деяких випадках епілептичний синдром трапляється в дітей із затримкою психічного розвитку або з олігофренією. За умов відсутності лікування або при несприятли­вому перебігу епілепсії можливе виникнення епілеп­тичного недоумства.

Можна виділити такі форми поведінки в дітей, що хворіють на епілепсію:

1. психічна розгальмованість, непосидючість;
   
2. психічна загальмованість, інертність психічних процесів;
   
3. виражена впертість і негативізм;
   
4. прояви садистської поведінки та жорстокості;
   
5. поведінка з агресивними та руйнівними діями;
   
6. аутоагресивність (потяг до самоушкодження).
   

Під час психологічного обстеження дітей із психіч­ною розгальмованістю виявляються перенасичува-ність, виснажуваність за гіперстенічним типом, пору­шення довільної концентрації уваги. Механічне запа­м'ятовування утруднене. Інтелект у цілому дещо за­низький: від неважких порушень критичності до олі­гофренії. В структурі інтелектуального дефекту можна виявити нерівномірність ураження. При докладному нейропсихологічному дослідженні фіксуються локаль­ні ураження.

Самооцінка завищена. Виражена висока інтенсив­ність потягів, потреб, неможливість стримувати свої емоції. Простежуються егоцентризм, нездатність до співпереживання, бажання заподіяти біль оточуючим. Трапляються випадки садизму й жорстокості до тва­рин, молодших дітей. При психічній загальмованості спостерігається ви­ражена інертність психічних процесів. Темп сенсомо-торики уповільнений. Обсяг уваги недостатній, пере­ключання дуже утруднене. Механічне запам'ятовування за типом «плато» з постійним відтворенням тих самих слів.

Рівень інтелекту також коливається од відносної норми до олігофренії. Труднощі виникають під час виконання «класифікацій» та «аналогій», тобто зав­дань, що потребують творчого мислення, здатності до перенесення навичок. При виконанні графічних проб трапляються змен­шення розміру малюнка, надмірна деталізація зобра­жень, стереотипність сюжетів. Самооцінка також за­вищена, виражена ригідність рівня домагань.

При епілептичних змінах особистості (а вони мо­жуть простежуватися з 5— 6-річного віку) характерні впертість, нахил до накопичення емоційних станів, зло­пам'ятність, жорстокість. Емоції вирізняються напру­женістю, високою інтенсивністю. Якщо трапляються невдачі, в дитини виникає роздратованість аж до при­ступів люті.

Діти з епілепсією важко переносять зміни звичного режиму, місця навчання, проживання. За умови пред'явлення стійких вимог діти з епі-змінами (насам­перед загальмованої групи) успішно виконують їх. Питання про місце й форму навчання дітей, що хворіють на епілепсію, вирішується індивідуально, за­лежно від рівня інтелекту й відмінностей особистості.

Діти з нормальним інтелектом мають навчатися в масовій школі. Завданням психолога в такому разі є щорічне патопсихологічне обстеження з метою вияв­лення таких особливостей психічних процесів, як інертність, порушення темпу сенсомоторики, знижен­ня інтелекту, особистісні зміни.

При виявленні будь-якого з перелічених порушень бажано повідомити про це лікаря, який постійно спо­стерігає дитину. Епілепсія може призвести до суттєво­го зниження інтелекту, тому, можливо, виникне необ­хідність вдруге вирішувати питання про місце й фор­му навчання.

Діти з епілепсією, у яких спостерігаються часті судомні приступи, приступоподібні перепади настрою (дисфорія), помітні зміни особистості, підлягають навчанню вдома за програмою, що відповідає рівню інтелекту.

У підлітковому віці в дітей з епілепсією часто поси­люються зміни особистості: впертість, егоцентризм, напруженість емоційно-мотиваційної сфери, потяг до лідерства, жорстокість, педантичність.

При виборі професії слід ураховувати обмеження, зумовлені станом здоров'я, й проводити відповідну профорієнтацію: хворим заборонена робота, що по­в'язана з транспортом і механізмами, які рухаються, перебуванням на висоті, робота з відкритим вогнем та водою.

Важливим моментом у роботі з дітьми-епілептика-ми є профілактика їх конфліктів з батьками та одно­літками. Регулярне спостереження та корекція відхи­лень, своєчасне лікування можуть значною мірою зменшити ступінь особистісних розладів, загальмувати розвиток інтелектуального дефекту. [1; 86 – 90]


Прогресуючі органічні ураження ЦНС.

Аутичні розлади належать до викривленого розвит­ку психіки. При викривленому розвитку спостеріга­ється поєднання загального недорозвитку, затримки, ушкодження з прискоренням розвитку окремих функ­цій. На передній план висувається виражена асинхро-нія психічного розвитку. Викривлений розвиток трап­ляється при процесуальних, спадково зумовлених за­хворюваннях.

До викривленого психічного розвитку належить і ранній дитячий аутизм. Це нерівномірний розвиток психіки з порушенням переважно соціального міжосо-бистісного сприйняття і функції спілкування.

Прояви РДА можуть бути помічені в дитини у віці до 1-го року: в неї пізно виникає «комплекс пожвав­лення», вона не фіксує погляд на обличчях, звертаючи більшу увагу на предмети; можлива негативна реакція на позу під час годування. Моторний розвиток також вирізняється своєрідністю: дитина на руках у матері може бути або млявою, або занадто напруженою. Формування навичок ходіння затримується. Нерідко спостерігаються порушення ходи: ходіння на пальцях, розмахування руками, підстрибування. Подальший розвиток дитини залежить від характеру емоційного адаптування.

Причинами виникнення РДА може бути спадкова обтяженість: у багатьох випадках батьки або інші родичі дитини хворіють на шизофренію, мають невро­тичні розлади. На думку Б. Беттельхейма, аутизм ви­никає як реакція на пригнічування дитини з боку ма­тері, її емоційну холодність. В дослідженнях В. Кагана обговорюється можливість органічного ураження моз­ку (переважно лівої півкулі, зокрема мовних зон).

Психологічні механізми розвитку дитини з РДА відображені в працях спеціальної експериментальної групи, що діяла при НДІ дефектології АПН СРСР. У результаті досліджень, які провадилися В. Лебедин-ським, О. Нікольською, Є. Баєнською, М. Лібінич та ін., були визначені чотири групи дітей з аутизмом за­лежно від інтенсивності ураження базальної афективної сфери.

Перша група РДА — найтяжчий ступінь ураження. Спостерігається польова поведінка: дитина перемі­щується в просторі кімнати, може залазити на меблі, стрибати зі стільців. Емоційний контакт із дорослими відсутній, реакція на зовнішні та внутрішні подразни­ки (навіть голод, холод, біль) слабка. Обличчя звичай­но зберігає вираз глибокого спокою. Мовлення відсут­нє, хоча розуміння мови оточуючих може й не бути порушене. Діти уникають навіть звичайних подразни­ків (шуму, яскравого світла, гучної мови, дотиків), які можуть викликати в них переляк. Виражені явища перенасичуваності. Такий тип емоційної регуляції орієнтований на захист себе від впливу зовнішнього світу й прагнення емоційного комфорту.

Друга група РДА вирізняється більшою активністю. Дитина сильніше реагує на фізичні відчуття (голод, холод, біль). Діти активно вимагають збереження ста­більності в навколишньому середовищі: однакової їжі, постійних маршрутів прогулянки, вони важко пережи­вають перестановку меблів, зміну одягу. При цьому діти відмовляються від їжі, можуть позбутися навичок самообслуговування. Прояви такого стану помітні з 2—3-х років.

Як правило, для дітей цієї групи характерні стереотипні дії, спрямовані на стимуляцію органів чуттів: надавлювання на очні яблука, обертання предметів перед очима, шурхотіння папером, прослуховування одних і тих самих платівок. Вестибулярний апарат стимулюється стрибками, розгойдуванням униз голо­вою і т. ін. Мова переважно складається з однотипних мовних штампів — команд, що адресуються будь-кому з присутніх. Можливе й виконання нескладних прохань матері. Характерним є надмірний зв'язок із матір'ю, неможливість відійти від неї навіть на нетри­валий час. Іноді спостерігається поєднання байдужос­ті, нечутливості до емоцій інших людей з підвищеною чутливістю до стану матері.

Третя група РДА характеризується наявністю мов­лення у вигляді емоційно забарвленого монологу; ди­тина здатна до вияву своїх потреб. Спостерігається суперечливість спонукань: прагнення досягти мети при швидкій перенасичуваності; лякливість, тривож­ність і потреба пережити вдруге травмуюче враження. Часто трапляються агресивні дії. Дитина полюбляє страхітливі сюжети малюнків зображення пожеж, бандитів і т. ін.).

Четверта група РДА є найменш тяжким видом порушень. Діти здатні до спілкування, в них збережені інтелектуальні функції. Однак у їхній мові трапляють­ся аграматизми, невідповідне вживання займенників. У дітей з РДА четвертої групи також дуже яскраво виражена потреба в захисті, підбадьоренні, емоційній підтримці з боку матері. Дитині цієї групи не вистачає гнучкості, різноманітності поведінки, часто вини­кають ритуальні форми поведінки як захист від страхів. Коло спілкування обмежене тільки близьки­ми, добре знайомими людьми. В ході розвитку дитини можливе як поліпшення засвоєння навичок спілку­вання, поступова адаптація, так і регрес, втрата рані­ше набутих навичок.

Діти з аутизмом потребують лікування, психолого-педагогічної корекції порушень, і насамперед пра­вильної виховної роботи в сім'ї. Для дітей з РДА вкрай небажаним є розрив з матір'ю, звичним родин­ним оточенням. У зв'язку з цим рекомендується проведення обстеження в присутності матері, а в деяких випадках навіть удома в дитини. Категорично протипоказане направлення цих дітей у психіатрич­ний стаціонар.

Під час патопсихологічного обстеження дітей з РДА бажано додержуватися таких рекомендацій:

• надати можливість дитині обстежити приміщення, попередньо сховавши гострі предмети та предмети, що можуть розбитися;
  
• уникати зорового й дотичного контакту з дитиною в перші хвилини обстеження;
  
• протягом усього обстеження розмовляти тихим голосом, не робити рвучких рухів, не використовувати великих, яскравих, з різкими звуками іграшок;
  
• пропонувати дитині не більш як 2—3 однотипних завдання й відразу припиняти діяльність, якщо настає перенасичення.
  

Діти першої й другої груп практично недосяжні для продуктивного контакту, нездатні до виконання зав­дань звичайних патопсихологічних методик. Під час обстеження дітей третьої — четвертої груп удається визначити рівень досягнень у навчальній діяльності, рівень розвитку інтелекту. В ході обстеження вияв­ляються особливості мислення у вигляді різнорівне-вості, різноплановості суджень.

При виконанні графічних проб часто спостерігаєть­ся збіднення малюнку, наявність стереотипів. У дея­ких випадках малюнки відбивають страхи, агресивні нахили. В багатьох дітей з РДА трапляються своєрідні творчі здібності до малювання, музики, літературної творчості.

Важливим завданням патопсихолога й лікаря є ди­ференціювання РДА й інших порушень розвитку: олі­гофренії, алалії, шизофренії та ін. При цьому слід звернути увагу на наявність таких характерних ознак, як-от: відсутність жестикуляційного спілкування при аутизмі й наявність його при алалії; наявність емоцій­ної відгукуваності при олігофренії й відсутність її при РДА. Діагностика РДА провадиться з 3—4-х років, хоча первинні ознаки помітні ще до року.

Реалізація розробленої В. Лебединським, О. Ні-кольською та іншими вченими програми поступової реабілітації, навчання й виховання дітей з аутизмом приводить до значного прогресу в їхньому розвитку, корекції страхів й агресивної поведінки. Становить інтерес і досвід Б. Кравцова, який застосовує активну арт-терапію для розвитку дітей з РДА.

Одним із головних напрямів роботи психолога щодо подолання аутизму дитини є робота з батьками. Важливо навчити батьків такої дитини навичок спіл­кування з нею, розповісти про особливості сприйнят­тя дитиною емоцій, мотивації при аутизмі. Основні зусилля батьків мають бути спрямовані на створення емоційного та психологічного комфорту, почуття впев­неності та захищеності, а згодом на поступове обе­режне введення нових навичок, форм поведінки.

Під час ретельного спостереження й аналізу пове­дінки дитини можна виявити, які із зовнішніх стиму­лів є привабливими, а які відразливими. Якщо дитина поринає в гру-маніпуляцію з предметами, треба по­ступово прагнути до надання їй змісту (викладання рядів з кубиків—«будуємо потяг», розкидання шма­точків паперу — «влаштували салют» і т. ін.).

При багаторазовому програванні або зображенні різноманітних сюжетів можливе навчання правильно­го сприйняття й вираження емоцій, розуміння влас­них почуттів і прагнень. При своєчасному (у віці 3—5 років) початку ціле­спрямованого навчання й медикаментозній корекції можливе значне зменшення проявів аутизму до 7-го року, аж до можливості навчання в масовій школі. При аутизмі першої та другої групи, наявності агресії й порушень потягів, а також для дітей третьої групи бажане навчання вдома. їм необхідна постійна психологічна корекція. [1; 90 – 94]