Урок-Про-Рок

Вид материала

Урок

Содержание Як муза впала з неба(продовження) Музика в моєму житті

Подобный материал:

• Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
• "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
• Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
• Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
• Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
• Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
• Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
• Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
• Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
• Рок-облепиха, 171.51kb.

Як муза впала з неба
(продовження)

… У той момент прийшла до мене з неба мелодія – зрозуміло, синтезована з комплексу музики, що був десь у голові, але красива.

До речі, нетрадиційні психологи кажуть, що та невми­ру­ща енергія, до якої долучається й наша, коли тіло помирає (Солярис, пам’ятаєте?), живить надалі й інших людей на землі. Тобто енергія померлого музки дає натхнення сучасному його колезі… Це все зрозуміло, тільки навіщо її давати мені – людині, що не має сил реалізувати цей дар “на всі сто”. Іншими словами, має талант, але не має талану… А можливо, щоб іще більш вико­ли­сану ту музичну енергію передати комусь наступ­ному?…

Та мелодія вже мала якісь слова, й не дивно, що вся ця пісня перегукувалась із почутим тільки-но на вечорі. Тобто була про війну, ветеранів – “…как алые, алые слезы, приникли к гранитным устам”. Утім на­ступ­ною, наскільки я пам’ятаю, була знову-таки пісня про ветеранів із банальними словами (“…давай тряхнем сединами, с тобою повстречаемся”), але знову з красивою мелодією та високим співом.

Надалі було багато такого – щось на зразок того­час­них ВІА як на мелодійність, але вже з якимось ледь уловимим роковим настроєм. Головна тема – нерозді­лене, звичайно, кохання, несправед­ли­вості всілякі, з цим пов’язані (який досвід, така й філо­со­фія ). Чимало музичних тем можна було б вико­ри­ста­ти й зараз, аби я продавав пісні чи був про­фе­сій­ним композитором (музика для фільмів, шоу, мю­зиклів тощо). А так, тільки коли-не-коли поспі­ву­ва­ти ті юнацькі пісеньки…

Паралельно на той час (нагадаю, 16 років) по­чи­наю грати на гітарі. Як усі – перебираючи пере­пи­са­ні акорди. Єдине, що зараз уже зрозумів – якщо вчи­тись грати на інструменті, то потрібно тільки грати, якщо вчитися співати, то тільки співати. Але коли хочеться відразу грати й співати, то буде й від­по­від­ний рівень ! Тільки зараз – через 30 років – отри­мую часом кайф від самої гри (мзики) та від­по­від­но відчуваю скепсис до власного співу.

З десятого класу вже граю на шкільних танцях. Спочатку спробував підспівати, й хлопці зразу мене запросили до себе. А коли на літніх канікулах навчився більш-менш грати на гітарі, став таким собі “лабухом”. Це був шкільний ансамбль “ИВВА” (зви­чай­но, за власними іменами), що постійно грав на шкільних вечорах і міських конкурсах. Любили пісні багатоголосні (тобто двоголосні – хе-хе) – “Песняры”, “Веселые ребята”… Грали й Beatles, Slade, мелючи щось собі під ніс незрозумілою мо­вою – все одно ніхто не добере нічого, бо апаратура не дасть . Одного разу я співав на вечорі “Yesterday”, то вчителька англійської сказала : кра­си­во, переконливо, а тому й байдуже, що жодного слова не добрала!

Що ж до нових пісень, які лізли й лізли в голову (падали й падали з неба), то їх мелодії добре запа­м’я­товувались, оскільки якби не западали в па­м’ять, то просто забувалися б. Ноти я тоді ще не вмів писати – то буде пізніше, хоча з нотами уже мав справу…

Музика в моєму житті

Все це відбувалось у м. Вознесенську, що на південній Миколаївщині. Старший мій брат Юрко взагалі на всі руки майстер, зокрема й на гітарі грав, і співав (і в КВН, і м’яча, і планер з моторчиком – коротше кажучи, дитя свого часу). Тож з дитинства я всього наслухався, а разом із тим і батьківських пісень – отих з 40-50-х років. І на гітарі подумки грав з малих років. Але ж то подумки! Юрко хотів колись навчити мене, але ж ліньки, та ще й пальці боліли…

До речі, чим відрізняються закордонні (та вже й сучасні) однолітки – вчаться грати на таких інстру­ментах, про які тільки мріяли совкові про­фесіо­нали, а наші діти давили собі пальці на жорстких струнах. Хто знає, що було б, аби…

Ось так втратив я кілька років потенційного вмі­ння гри на гітарі. Проте як завжди в наші часи (чи краще сказати – у нашій країні, а ще краще – серед на­шого народу) все вирішують за нас батьки. І віддали вони мене вчитися на акордеон до музичної школи (батько грав добряче на ньому, то типу за сімейною традицією й мене під ті вольт­мей­сте­рів­ські ремені).

Витримав я там два роки. Подобався найбільше сам акордеон і хор. Почав прогулювати заняття, то й погнали. Ходив ще трохи до вчительки додому, бо подобалась поліфонія – хорали, фуги, буре. Ось так попри те, що найбільше, як і всіх інших, лякало сольфеджіо, згодом самотужки вже осягав нотний запис – для того, щоб не забувати вдалі мелодії, а також щоб залишились вони нащадкам і на папері.

На місці професійних виробників музики я би якимось чином виходив на самодіяльних творців. Скільки мелодій могло б знайтись ексклюзивних (як і роблять на закордонних студіях)! Це ж уявити : якщо таких як я – невідомих і невизнаних зі своїми сотнями мелодій – багато, то яка маса музики за­ли­ша­ється не задіяною! І частіше ті люди просто так віддають свій скарб – як котика, аби не пропало…

Зрозуміло, що одна справа, коли автор слухає щось одне – скажімо, бардів, а також позасвідомо отримує звідусіль невбієнну попсу. Інша ж справа, коли він, як я, наслухався досить джазу, авангарду, фольку та року, а також намагається бути весь час “на хвилі”, не пропускати нових віянь у музиці.

Можна описати мій музичний шлях таким чином : серцевина, стовбур – Рок (у всьому його розмаїтті, не просто як музики, а як культури та способу життя : головне – правда та спра­вед­ли­вість); гілки та листя – джаз, фольк і логічні тексти, квітки ж – ідеальні утворення з того всього.

Через багато років, можливо, тих людей ніхто вже не пам’ятатиме, але я перерахую, хто ж най­біль­ше впливав на мене як створювача (передавача) музики. Нехай не ображаються, коли кого забув, але спробую назвати головних.

Queen, Deep Purple, Slade, Omega, Kormoran, Locomotiv GT, SBB, Alice Cooper, Motorhead, Pink Floyd, Dire Straits, Stratovarius, Children of Bodom, UDO, Nazareth, Frank Zappa, Dave Matthews, Алєксєй Козлов, Алєксандр Градський, Фьодор Чистяков, Народна Опера, західно­слов’янський фольк­лор – все це концептуально впливало на мене й викликало зливу музики. Цікаво, що багато му­зи­ки виникало не лише в періоди натхнення (раз-два на рік, коли складалися пісні цілими альбомами – відразу з назвами останніх), але й потреби. Так, коли виникла ідея створити німецькомовну цільну програму, музика поперла з мене, як ті родинки. І знову страшно подумати : аби те все було потрібне (тобто воно жило б – гралося й співалося людьми та для людей), скільки б його ще було!