Geum.ru

Урок-Про-Рок

Вид материалаУрок

Содержание


Як муза впала з неба
Що ж це за муза?
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Як муза впала з неба


Янголятко зійшло з неба, то для тебе, то для тебе,
Янголятко залишилось біля тебе назавжди…

Ця думка прийшла вже зараз, і зовсім не про музику. А тоді була далека середина сімдесятих і мене – закомплексованого та домашнього – витягли на шкільний вечір (може, й насильно – наказом класного керівника – симпатичної молодої жіночки, про руку якої на власній голові мріяли чи не всі хлопці в класі, що означало “слухай, дурбецало, урок хімії, бо отримаєш чергову одиницю”, а щодо мене – то ще й “…а не малюй отих коміксів з футболістами чи солдатами).

Отож відірвали мене від улюблених домашніх футболістів і солдатиків та запропонували поди­ви­тись якусь тематичну програму, а також послухати класний ВІА. Для майбутніх поколінь розши­фро­вую : вокально-інструмен­тальний ансамбль нашого класу (тоді дев’ятого). Той ВІА (барабан, гітара, бас і клавіші, на яких грала дівчина) промугикав “Сала­спілс” – одну з пропагандистських пісеньок совка – про дитячий табір (не піонерський, звісно), де “на гранитную плиту положи свою конфету…”

Тут слід зауважити, що я на той час був серед більшості – любив усяку музику, переважно ВІА, що, до речі, були визнані на Заході як властивий ви­ключ­но СРСР жанр. Не буду його аналізувати, скажу тільки, що подобались мені найбільше грузини, а серед інших – ті моменти у піснях, де підсвідомо відчувався Рок. Наприклад, у “Само­цве­тов” – “Мир непрост, совсем непрост”…

Підсвідомо відчувалися ті ж настрої і під час слухання такої музики із Заходу. Не брехатиму про “Beatles” – мені мало що з них подобалося. Навіть Yesterday “знімав” не від них, а від іншого співака (співав колись я на шкільному вечорі). Більше були до душі рифи, а тому – Slade, Queen, Omega. Чому ці? – Інших у мене не було. Совок слухав по тран­зи­стору та на платівках, а плівка магнітофона, який тільки-но з’явився (на 4-й швид­ко­сті), вміщувала поки що малий архів.

До речі, ми й ті записи отримували завдяки друзям – дітям військових у соцкраїнах, а тому платівки були відносним “свіжа­ком” – тільки вийшли, і вже у нас… Тобто “Ніч в опері” чи “Готель Калі­форнію” ми слухали тоді ж, коли й наші однолітки за кордоном…

Отже, вийшли ми зі школи (спортзал – місце для танців, тільки не пам’ятаю, що я тоді на них робив) та гуляли містом. І ось саме тоді з чистого зоряного неба і впало мені на голову оте, з чим до цього часу живу, чим думаю та чим дихаю.

Що ж це за муза?


Тільки років через п’ятнадцять завзятого музи­ку­вання я зрозумів, що цей дар рідкісний. Пояснюю як можу – по-диле­тантські, але якнайзрозуміліше. І мо­ва піде саме про пісню (мелодію), оскільки сим­фо­нія, балет чи опера суть великі музичні ком­по­зи­ції, в яких все одно окрема мелодія (арія) є пер­ли­ною, що саме й запам’ятовується на багато століть.

Тисячі років люди роблять музику – грають на створених ними ж музичних інструментах і спі­ва­ють. Основних нот, як відомо, сім (дванадцять із напівтонами та ще більше в політонічній східній музиці). І завжди поставало напіванекдо­тичне пи­та­ння: звідки ж знову береться нова мелодія?

Та древня людина, сидячи біля дерева (річки, моря, гори) та граючи на сопілці (лютні, лірі, во­лин­ці, віолі, рубабі, комузі й навіть тамтамі), приду­му­вала нові й нові мелодії, що дарував їй Бог (При­ро­да, Небо). Ці мелодії той музка грав і для інших людей, отримуючи часом і певну нагороду.

Інші музки переймали найкращі мелодії – ті, що запам’ятовувались відразу, своєрідні тогочасні шлягери. Пізніше до них складались тексти і, як увесь фольклор, з роками вдосконалювались, звіль­ню­ючись від баласту – неорганічних слів або музич­них зворотів. Пісні, звичайно, могли вже зали­ша­тись на багато століть серед людей, пере­даючись з покоління в покоління – від діда-баби до онука-онучки, утворюючи характерний саме для цього племені (етносу, нації, народу) мелос і складаючи один із визначних елементів етнічного генотипу.

Десь тут, певно, пісенна культура поділилася навпіл – одні співали та грали власне за гроші, інші співали та грали що забажається, часом небезпечну сатиру, почасти отримуючи задоволення лише від того, що їх почуло багато людей. Ось такий вже своєрідний поділ на попсу та… що? Не Рок же ж? Суто музично рок-елементи прийшли з поліфонією, Вагнером, Бетховеном, але рок-культура – то, певно, з мандрівними дяками, вертепом, язичницькими святами – з їх фольклорним духом…

Так само навпіл поділилися музки щодо скла­да­ння власної музики. Одні люблять “зняти один в один” чужу музику і, маючи такий великий багаж чужого, несвідомо перероблюють його на своє. Інші ж відразу те чуже перероблюють, імпровізуючи та відчуваючи зроблене вже своїм. У другому ви­пад­ку та “чужа” мелодія вже й не сприймається такою, не вгадується у минулому.

Перші із зазначених переважно своє і не ство­рю­ють або роблять це за гроші в студіях, де замовник каже: а зробіть мені щось типу такого-то. Музка слухає зарубіжний запис і виконує замо­вле­ння – типу торт за рецептом! Більшою ж мірою такі май­стри добре грають “кавери” – відому чужу музику, можливо й додаючи туди чогось свого, але не зав­жди, бо замовники хочуть чути “один в один” улю­бле­ну тему. Вони ж грають і на весіллях, і в ресторанах, у колі музик звучись “халідниками”, “лабухами” тощо.

До речі, нинішні діджеї також безпосередньо компілюють чужу музику, і це навіть є їхньою професійною “фішкою”. Хоча я так до цього часу і не второпав, що вони там труть на платівках…

Люди, що стали професійними композиторами-пісенниками (після консерваторії та філармонії ), вже зобов’язані видавати на-гора (у поті чола, як бджілка і т.п.) ті пісні. Зрозуміло, що на замовлення працювати – то не з нат­хнен­ня, але серед “зробле­но­го” трапляються також перли.

Ні, не можу, даю приклад. Музика Олександра Градського до к/ф “Узник замка Иф” зроблена під впливом Bijou з альбому Queen Innuendo. Музика та пісня з к/ф дуже красива, це справжній перл. І композитор, я певен, отримав цю мелодію з Неба, а не сидячи біля роялю у свій “робочий час”.

Отже, беремо за постійний термін саме цей вираз – “отримав з Неба” (від Бога, від Природи) – для подальшої автобіографічної оповіді.

Варто сказати навздогін і про публіку нашу, яка не чує, що колись уже така мелодія була. Доходить навіть до анекдотичного : скажімо Володимир Бе­беш­ко з Вікою Врадій прикололися над людьми, видавши музичний жарт “Тілько ти” на тему “Only you” від Елвіса Преслі. І що ви думаєте? Всі спри­йня­ли це як серйозну музичну композицію! Або в час шаленої популярності “Готелю Каліфорнії” якась із плинних радянських груп “забацала” дуже схожий на те шлягер “Летний вечер”, який понад рік крутився на телебаченні.

Це вже не кажучи про 40-50-ті роки, коли люди не могли почути по радіо західної музики, а слу­ха­ли тільки те, що їм дозволяли. Саме тоді совкові композитори, які мали доступ до західного джазу й естради, наробили безліч шлягерів, які дивують і зараз – настільки красиві мелодії. Хто знає, скільки там було компіляцій (типу “барон фон дер Пшик”)!

До речі, визнано, що такого розмаїття пісень про війну, як було у совку, не знає світ! Хоча взяти кінофільми й взагалі тему війни – бачимо якусь ненормальну любов до неї. Це продовжується й зараз, особливо в Росії, де війна завжди була й буде актуальною. Україну Бог оберігає, хоча українці проте не мають звідки отримати “відчуття Пере­мож­ця” – хіба що від перемог у спорті або й у пісенних конкурсах, де повсякчас перемагають наші співучі люди…

Можна навести ще більш наочний приклад та­ко­го своєрідного адапторського дару : скажімо, про­слу­хав я колекцію угорського гурту “Корморан”, який грає фольк-рок, і через якийсь час до мене при­ходить готова мелодія в такому ж стилі та настрої. Проте як би ви не шукали її у “Корморана” – не знайдете ніколи! Ось такий той дар.