Методичні рекомендації написання курсових робіт > Теми курсових робіт: Тема Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі…12 Тема 2 Об’єкт злочину
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації до виконання курсових робіт освітньо-кваліфікаційний рівень, 497.61kb.
- Методичні рекомендації для написання курсових робіт з дисципліни " фінансовий менеджмент", 161.42kb.
- Загальні рекомендації для написання курсових, маґістерських (дипломних) робіт послідовність, 316.88kb.
- Методичні рекомендації, 358.86kb.
- Методичні рекомендації з написання та оформлення курсових робіт із навчального курсу, 267.42kb.
- Методичні рекомендації до виконання І захисту курсових робіт у педагогічних коледжах, 350.5kb.
- Методичні рекомендації з підготовки курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських, 548.45kb.
- Теми курсових робіт для 4 курсу заочної форми навчання, 17.7kb.
- Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки, 1387.34kb.
- Методичні рекомендації до написання та захисту курсових робіт з дисципліни "Теорія, 312.96kb.
Основний та додатковий списки літератури:
Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: Монографія. – Харків: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2006.-168 с.
Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния.- Харьков: Основа, 1991. – 359 с.
Гринберг М.С. Проблема производственного риска в уголовном праве.-М.: Госюриздат, 1963.-132 с.
Орешкина Т. Обоснованный риск в системе обстоятельств, исключающих преступность деяния // Уголовное право.-1999.- № 1-2.-С.17-24
Самороков В.И. Риск в уголовном праве // Государство и право.-1995. № 5.- с.103-112
Тимербулатов А. Риск: уголовно – правовые аспекты // Государство и право.- 1995. - № 3. – с. 112-116.
Х Х Х
Гав’яз О. Господарський ризик як обставина, що виключає кримінальну відповідальність //Радяньке право.-1988.-№ 2.-С. 30 – 31.
Келина С. Профессиональный риск как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Сов. юстиция.-1988. № 22.-С. 14-15.
Мазин П., Битеев В., Пономарёв Г. Обоснованный риск: проблемы толкования и практического применения// Уголовное право.-2002. - № 1.- с. 26-29
Селезнёв М. Крайняя необходимость и оправданный риск//Законность.-1992.-№ 11.-с. 14-16
Шурдумов А. Обоснованный риск//Уголовное право.-2002.- № 3.- с. 60-62
ТЕМА 12. ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН
План
- Поняття затримання особи, що вчинила злочин. Його юридична природа та значення дій громадян щодо затримання злочинця.
- Підстава та ознаки затримання злочинця.
- Перевищення меж заподіяння злочинцю шкоди при його затриманні.
Методичні рекомендації:
Аналізуючи соціальну природу дій громадян при затриманні особи, що вчинила злочин, треба показати, у чому полягає її суспільно корисний характер та яке значення мають такі дії у справі боротьби із злочинністю в Україні. Треба мати на увазі, що питання про юридичну природу дій громадян по затриманню особи, що вчинила злочин, треба вирішувати на підставі ст.38 КК України. Треба визначити коло осіб, які можуть бути суб’єктами затримання.
Розпочинаючи викладання підстави затримання особи, що вчинила злочин, необхідно виходити з ч.1 ст.38, у відповідності з якою такою підставою є злочинне посягання. Тому треба пояснити, що ми розуміємо під таким посяганням. При аналізі ознак правомірного затримання необхідно починати з ознак суб’єкта такого затримання, а саме потерпілого та інших осіб, які вказані в ч.1 ст.38 КК. Далі треба охарактеризувати мету затримання – доставлення особи, що вчинила посягання, відповідним органам влади. Третя ознака стосується об’єкта затримання – особистої свободи особи, що вчинила посягання. Нарешті, четверта ознака характеризує об’єктивну сторону затримання злочинця: характер дій громадянина, їх межі, час вчинення та їх правомірність.
Перш ніж аналізувати підставу та ознаки заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні, треба пояснити, в яких випадках виникає питання про його правомірність. Далі треба виходити з того, що у відповідності до ст.38 КК підставою завдання шкоди злочинцю є необхідність у цьому. Слід розглянути фактори, що обумовлюють необхідність завдання шкоди, а також вирішити питання про відповідальність особи, що заподіяла злочинцю шкоду без необхідності в тому. Далі треба проаналізувати об’єкт завдання шкоди, яким є особисті права та інтереси особи, що вчинила злочин. Необхідно поряд з цим вирішити питання про умови правомірності завдання шкоди третім особам при затриманні злочинця. Тут потрібно зупинитися на ситуаціях завдання шкоди так званому уявному злочинцю та вирішити питання про відповідальність за шкоду, заподіяну такому “злочинцю”. Визначаючи мету завдання шкоди, треба виходити з того, що така шкода є найближчою метою, а остаточною виступає доставлення злочинця відповідним органам влади. Слід показати, як визначається відповідальність особи, що завдала злочинцю шкоди не з метою затримання, а з метою розправи. На особливу увагу заслуговує питання про відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання та обстановці затримання злочинця. Така відповідність визначає межі правомірності завдання злочинцю шкоди.
Необхідно докладно розкрити поняття “небезпечність посягання” та “обстановка затримання злочинця”, а також показати їх значення у вирішенні питання про межі заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні. Тут рекомендується розглянути дискусійне питання про можливість позбавлення життя злочинця при його затриманні.
Відповідаючи на останнє питання, треба показати, у чому знаходить вираження перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю з метою його затримання. Для цього необхідно детально проаналізувати ч.2 ст.38 КК. Нарешті, важливе значення має вирішення питання про кваліфікацію дій громадян, які перевищили межі дозволеної шкоди.
Основний та додатковий списки літератури:
Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Харьков: Изд–во Харьк. ун–та, 1986.
Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. – Киев: НИРИО ВШ МВД Украины, 1984.
Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. Київ: Укр. академія внутрішніх справ, 1993. – С.18–33.
Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України – 1999 – № 8 – с.65–67.
Х Х Х
Бушуев Г.В. Социальная и уголовно–правовая оценка причинения вреда преступнику при задержании. – Горький: Изд–во ВШ МВД СССР, 1976.
Козаченко И.Я., Сухарев Е.А., Кузьменок О.П. Спорные вопросы квалификации задержания преступника. – Екатеринбург, 1992.
Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника. – Минск: Изд–во Белорус. ун–та, 1974.
ТЕМА 13. КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ
План.
- Поняття та підстава крайньої необхідності.
- Ознаки крайньої необхідності.
- Перевищення меж крайньої необхідності.
- Відмежування крайньої необхідності від необхідної оборони та затримання злочинця.
Методичні рекомендації:
Висвітлюючи перше питання теми, треба звернутися до ст. 39 КК, де сформульоване поняття крайньої необхідності. На основі цих положень можна зробити висновок про підставу крайньої необхідності. Такою є єдність двох факторів: 1) небезпека, що безпосередньо загрожує інтересам особи, суспільства чи держави, та 2) неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дій, що заподіюють шкоду правоохоронюваним інтересам. Таким чином, стан крайньої необхідності виникає лише при наявності і єдності двох факторів, що вказані вище. Тому слід послідовно їх розглянути.
Перший фактор характеризує небезпеку, яка безпосередньо загрожує інтересам особи, правам даної людини чи інших громадян, або суспільним інтересам, або інтересам держави. Тут треба показати, що слід розуміти під цією небезпекою, навести приклади такої небезпеки. Далі потрібно розкрити ознаки цієї небезпеки: її наявність та дійсність.
Другий фактор – це неможливість усунути небезпеку, яка загрожує, іншими засобами, крім тих, що заподіюють шкоду. Треба показати, що така неможливість визначається відповідною обстановкою. Тому важливо проаналізувати різні види такої обстановки, навести належні приклади.
Розглядаючи друге питання, треба спочатку розкрити ознаки суб’єкта крайньої необхідності. Існують різні точки зору з цього питання, також є різні рішення в законодавчих актах інших країн. Треба проаналізувати різні позиції та зробити висновок, хто є суб’єктом крайньої необхідності, передбаченої ст.39 КК. Далі слід проаналізувати мету дій, що вчинюються у стані крайньої необхідності. Тут можна виділити найближчу, проміжну та кінцеву мету і обговорити питання про відповідальність особи за заподіяну шкоду, якщо мета крайньої необхідності не була досягнута.
Третя ознака характеризує той об’єкт, якому спричиняється шкода. Треба висловити свій погляд на поширену думку про те, що шкоду може бути завдано тільки інтересам “третіх осіб”. Дискусійним є питання й про те, може чи ні в стані крайньої необхідності об’єктом виступати життя людини.
Об’єктивні ознаки крайньої необхідності є такими: 1) вчинення дій, що підпадають під ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом; 2) завдання певної шкоди об’єкту крайньої необхідності; 3) причинний зв’язок між діями та названою шкодою. Аналізуючи першу ознаку, треба показати, у чому може бути виражена дія особи у стані крайньої необхідності. Дискусійним тут є питання, чи може мати місце бездіяльність у такому стані. Далі слід розглянути питання про час вчинення дії у стані крайньої необхідності. Треба проаналізувати ситуації так званої “передчасної” та “запізнілої” крайньої необхідності.
Розглядаючи питання про шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності, треба виходити з положень ст.39 КК: заподіяна шкода може бути менш значною, ніж відвернута шкода або рівнозначна такій шкоді. Це і є межі крайньої необхідності. Треба розкрити, яка шкода є менш значною та рівнозначною, який для цього використовується критерій, як це питання вирішується в КК інших країн.
Остання ознака крайньої необхідності стосується суб’єктивного відношення особи, що знаходиться у стані крайньої необхідності, до її підстав, а також до вчинюваної дії та до заподіяння шкоди об’єкту. Особливу увагу слід приділити положенню, що сформульовано в ч.3 ст.39 КК.
Розглядаючи третє питання теми про перевищення меж крайньої необхідності, треба мати на увазі, що за чинним правом таке перевищення визначене інакше у порівнянні з КК 1960 року. Перевищенням меж крайньої необхідності визнається спричинення більш значної шкоди правоохоронним інтересам у порівнянні з відвернутою шкодою. Виходячи з цього, треба проаналізувати, яка шкода є більш значною, як можна її співвідносити із шкодою відвернутою. Далі висвітлити питання про кваліфікацію перевищення меж крайньої необхідності, а також щодо врахування вказаного перевищення як обставини, що пом’якшує відповідальність.
Наприкінці роботи треба відмежувати крайню необхідність від необхідної оборони та затримання злочинця за підставами вчинення відповідних дій, їх ознаками та відповідальності за перевищення меж завдання шкоди.
Основний та додатковий списки літератури:
Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – С.301–327.
Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. – Київ: Укр. академія внутрішніх справ. – 1993. – С.33–38.
Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955.
Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов: Изд–во Саратов. ун–та, 1981.