Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Красота О. В. Політична економія. Економічна теорія: Навчально-методичний посібник, 13.57kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Історія україни, 785.11kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Унавчальному посібнику вміщено тематичний план І програму курсу «Історія України»,, 1020.6kb.
- Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.
3.9. Господарство світу та України в другий половині 60-х – початку 90-х років ХХ ст.
- Економічний розвиток світового господарства у 60 – 90 роки.
- Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи.
- Спроби реформування господарської системи в другій половині 80-х років та їх невдача.
3.9.1. Економічний розвиток світового господарства у 60-ті – 90-ті роки
У другій половині ХХ ст. провідні індустріальні країни поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку переживали і його падіння. Зокрема у 1974 – 1975 р.р. вони відчули гостру економічну кризу, яка супроводжувалася значним абсолютним падінням виробництва: у США – на 3%, у ФРН – на 7,5%, в Японії – на 14%. Подібне падіння мало місце і в інших розвинутих країнах.
Одна з причин кризи – різке підвищення цін на нафту і нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами нафти у 1973 р.
Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976 – 1977 рр. було подолано “нафтовий шок” і досягнуто значного зростання виробництва.
Підсумком економічного розвитку провідних країн світу стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Західної Європи – головним чином країн Європейського союзу.
Отже, бурхливий розвиток науки, техніки, технології в другій половині ХХ ст. в провідних країнах світу зумовив створення концепції постіндустріального суспільства. Голов-ним її теоретиком є американський соціолог Д. Белл, який вже на початку 1970-х років вказував на визначальні риси нового суспільного устрою, що зароджувався. Якщо в доіндустріальну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила, в індустріальну – машинна техніка, то на постіндустріальній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою стає не кількість вироблених благ, а їхня якість – і в широкому розумінні – якість життя.
З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Співтовариства. У листопаді 1993 р. вступив у силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитися у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиною зовнішньою політикою, громадянством та валютою.
1 січня 2002 р. на єдину валюту євро перейшло 11 держав ЄС.
На сучасному етапі до ЄС входить 15 країн. У 1973 р. до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. в ЄС вступила Греція, у 1986 р. – Іспанія, Португалія, у 1995 р. Австрія, Швеція, Фінляндія. Кандидатами на вступ до ЄС є деякі країни колишнього соціалістичного табору – Польща, Чехія, Угорщина, Естонія та ін. Схиляються до поступового входження до Європейського Союзу всі нові незалежні держави європейської сатини колишнього СРСР, в тому числі й Україна.
Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина ХХ ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживання, підвищення життєвого рівня населення.
^
3.9.2. Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи
У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партійно-державне керівництво, очолюване Л.Брежнєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна.
Реформа повинна була забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.
Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; перерозподілити долю національного прибутку на користь аграрного сектору.
Перші кроки реформи принесли позитивні результати. Але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від будь-яких реформ. Наступили “золоті роки стабільності”, або застою.
Економічне реформування не могло принести успіхи без політичних змін, демократизації та без реального суверенітету республік.
На середину 70-х років радянська економіки повністю втратила притаманний для 50 – 60-х років динамізм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Це вкрай негативно позначилося на економіці Україні.
Для української економіки були характерні такі явища, як гігантоманія, власне збагачення партійно-номенклатурних груп, боротьба кланів, корупція, хабарництво і т.д. Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.
^
3.9.3. Спроби реформування господарської системи в другій половині 80-х років та їх невдача
На середину 1980-х років криза в СРСР охопила всі сфери життя. Розладнана економіка хронічно не забезпечувала потреб країни. Рік у рік падав рівень життя населення.
Величезною проблемою для української економіки стала й Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 р. Її катастрофічні екологічні і економічні результати не піддаються точним оцінкам.
У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби. Однак все це не змогло врятувати економіку СРСР від подальшого розвалу.