Проблеми аналізу та вдосконалення
| Вид материала | Закон |
- Вдосконалення територіального самоуправління за допомогою аналізу ризику, 130.27kb.
- Науково-методичні засади аналізу академічної успішності студентів постановка проблеми, 182.09kb.
- План Основні етапи системного аналізу Метод побудови дерева цілей, 244.14kb.
- Формат опису модуля, 18.62kb.
- Проблеми І можливості входження України до глобального інформаційного суспільства, 178.38kb.
- Путий Т. Н., старший преподаватель, 100.4kb.
- Исследование влияния социо-психологической составляющей на результаты деятельности, 1960.15kb.
- Запрошення актуальні проблеми інтелектуальної власності, 130.75kb.
- Програма з підвищення рівня вдосконалення комунікативних вмінь та навичок під час проведення, 391.79kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК
СПІЛКА ЮРИСТІВ УКРАЇНИ
Фонд сприяння демократичним виборам
УКРАЇНСЬКА НАУКОВА АСОЦІАЦІЯ
ВИБОРЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ:
ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ
Матеріали „круглого столу”
- березня 2005 р.
Київ 2005 р.
Виборче законодавство України: проблеми аналізу та вдосконалення // Матеріали „круглого столу”. – К.: УАН, 2005. – 54 с.
За ред. член-кор. НАН України В.Ф.Погорілка та проф. М.І.Малишка
У збірнику містяться матеріали першого засідання “КРУГЛОГО СТОЛУ”, присвяченого становленню народовладдя в Україні, який відбувся 2 березня 2005 р. у м. Києві.
В роботі круглого столу прийняли участь члени Української Академії Наук, народні депутати України, члени Центральної Виборчої Комісії, Конституційного та Верховного Судів України, члени Спілки юристів України та представники органів державної влади, вчені Інституту держави і права НАН України, Інституту законодавства Верховної Ради України, ДУІКТ та ряду інших наукових і навчальних закладів, а також представники засобів масової інформації.
Під час роботи „круглого столу” учасники ознайомились з роботою Української Академії наук.
Передмова (вступне слово)
З прийняттям Верховною Радою України в кінці 2004 року змін до Конституції України, а також нових законів України про вибори народних депутатів України та депутатів місцевих рад складається якісно нова політична ситуація здійснення громадянами України безпосереднього народовладдя.
У відповідності з Конституцією України чергові вибори народних депутатів України та вибори депутатів місцевих рад у 2006 році будуть відбуватися на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Так, обрання всіх 450 народних депутатів України буде здійснюватися по єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі по виборчим спискам кандидатів від політичних партій та виборчих блоків політичних партій.
В той же час перехід на пропорційну систему виборів створює ряд проблем, які стосуються як особливостей формування виборчих органів (ЦВК, окружних та дільничних виборчих комісій) з урахуванням представництва всіх політичних партій і блоків, яких може бути понад сто, так і фактичного відсторонення позапартійних громадян України від участі безпосередньо без партій приймати участь висуванні своєї кандидатури для обрання виборцями.
Перехід на пропорційну виборчу систему з обранням народних депутатів України у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі по виборчим спискам призведе до того, що фактично партійні списки кандидатів будуть формуватися політичними партіями та блоками політичних партій переважно у м. Києві, практично не враховуючи інтереси інших регіонів.
Теоретично може бути так, що партії та партійні блоки сформують свої списки кандидатів на вибори до Верховної Ради України виключно з осіб, які проживають у м. Києві. Крім того, при пропорційній системі виборів повністю втрачається зв”язок народних депутатів з виборцями, як це було при обранні народних депутатів у виборчих округах при мажорітарній системі виборів, що є в значній мірі обмеженням прав виборців на звернення до обраних ними депутатів.
Існує також загроза включення в партійні списки великої чисельності професійно непридатних до роботи у Верховній Раді України осіб, що призведе до втрати парламентом професійного рівня як представницького органу державної влади.
Продовжую залишатия недосконалою процедура проведення виборів на всіх рівнях, що породжує зловживання з боку органів влади та їх посадових осіб, про що засвідчили останні вибори Президента України.
Потребує свого подальшого вдосконалення також і виборче законодавство в цілому,постає необхідність проведення його кодифікації.
Тому обговорення проблем виборчого законодавства, яке запропонували вчені Української Академії наук, є надзвичайно актуальним і дасть змогу надавати науково обгрунтовані рекомендації як Парламенту України, іншим органам державної влади та місцевого самоврядування України, так і громадянам України вміло користуватися виборчими правами.
Конституційні основи законодавства
України про вибори
Погорілко В. Ф.,
Заступник директора Інституту держави
і права НАН України, член-кор. НАН України,
академік Академії правових наук України
Чинна Конституція України створила належну правову основу для всіх видів політичної влади: для безпосереднього народовладдя, державної влади і місцевого самоврядування. Насамперед Конституція створює основи для безпосереднього народовладдя. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, зазначається в Конституції (ст. 5), є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Оскільки народ є джерелом влади, він має природне право на будь-яку форму безпосереднього народовладдя за винятком обмежень, передбачених Конституцією.
В якості пріоритетних конституційних форм безпосереднього народовладдя Конституцією України визнані вибори і референдуми.
Провідною формою безпосереднього народовладдя є за Конституцією України (ст. 69) –– вибори.
Відповідно Конституція визначає основні принципи виборів, види виборів, виборчі права громадян України, терміни проведення виборів, органи, що призначають вибори та організують і проводять їх, гарантії виборів тощо.
Основними видами виборів за Конституцією України є: парламентські вибори (вибори народних депутатів України), президентські вибори (вибори Президента України) і місцеві вибори (вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів).
Всі види виборів за Конституцією України (ст. 71) є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Громадяни мають прав вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Порядок проведення виборів регулюється безпосередньо законами: “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори Президента України”, про місцеві вибори. В ході політичної реформи і як передумова її здійснення ці закони в 2004 р. були істотно оновлені.
Зокрема, найістотнішими новелами Закону про вибори народних депутатів України є перехід до пропорційної виборчої системи, висування кандидатів політичними партіями, формування виборчих комісій на партійній основі, новели щодо тривалості виборчої кампанії тощо.
Новелами Закону України про вибори Президента України є зміна суб’єктів висування кандидатів (в особі політичних партій і виборчих блоків партій), особливості формування виборчих комісій, термін проведення виборів, грошова застава тощо.
Вибори за новими законами стали дійсно політичними, а не звичайними громадськими явищами, адже і формування виборчих комісій і висування кандидатів і передвиборна агітація стали дійсно партійною справою.
Але реальна дійсність збагатила зміст президентських виборів 2004 року. Вона поєднала проведення президентських виборів із здійсненням революції – “Помаранчевої революції” і конституційної (політичної) реформи.
Як наслідок цього було прийнято 8 грудня 2004 року Закон “Про внесення змін до Конституції України”, який містить ряд значних новел щодо виборів: характеру виборчої системи по виборах народних депутатів України, строків проведення виборів тощо.
На жаль, і нові закони про вибори, і Закон про внесення змін до Конституції України залишили невирішеними ряд проблем.
Основними з них є:
- Питання про списки виборців, тобто про введення єдиного державного реєстру виборців, оскільки нині через недосконалість списків виборців має місце масове порушення виборчих прав виборців.
- Питання про можливість визнання виборів недійсними по єдиному загальнотериторіальному виборчому округу (в разі порушення виборчого законодавства).
- Питання про грошову заставу: чи має вона існувати.
- Питання про визнання народу суб’єктом виборчого процесу, що нині не визнається законами.
- Питання про кількість можливих повторних голосувань під час виборів.
- Питання про суб’єктів висування кандидатів у Президенти України.
Концепція і проект Виборчого кодексу України
Малишко М.І.
професор ДУІКТ, доктор філософії в галузі права,
академік Української Академії наук та МАІ
З проголошенням державного суверенітету та незалежності в Україні стали створюватись власна національна правова система та інститути народовладдя, складовими частинами яких є виборча система, а також демократичні виботи та референдуми.
В той час було зрозуміло, що потрібно вдосконалювати як виборче законодавство, так і форми участі гомадян в управлінні державними справами
Однією з кардинальних пропозицій науковців на той час була пропозиція про розробку та прийняття Виборчого кодексу України, яка не втратила свого значення і до цього часу.
Навпаки, в сучасних умовах проблема реального забезпечення виборчих прав громадян набуває першочергового значення, про що свідчать грубі порушення виборчого законодавства під час проведення президентських виборів у 2004 році, а також обрання депутатів місцевих рад та міських, сільських та селищних голів в окремих виборчих округах.
Наявність великої кількості виборчих законів, їх неузгодженість в багатьох випадках призводить як до їх незнання та нерозуміння виборцями, так і створює складнощі в їх застосування вибочими органами, а також органами державної влади та місцевого самоврядування.
На проведення різного роду виборчих кампаній з державного бюджету витрачаються великі кошти, а також відволікається велика кількість громадян від своєї безпосередньої роботи, що дестабілізує нормальну діяльність держави і суспільства в економічній, культурній та іншій сферах.
Кардинально вирішити ці проблеми можна надзвичайно простим шляхом, розробивши та прийнявши Виборчий кодекс України.
Принципово важливим є проведення кодифікації всього існуючого законодавства, що стосується виборів та референдумів, а також закріплення на законодавчому рівні нових положень, які стосуються інших форм безпосередньої демократії (народоваладдя).
За своєю структурою Виборчий кодекс може складатися з дрох частин: Загальної та Особливої частини.
До Загальної частини відносяться міжнародні та конституційні положення щодо виборчих прав громадян та їх прав щодо участі в управлінні державними справами, виборчі принципи, систему та порядо та ряд інших загальних положень.
Особлива частина може складатися з окремих розділів, в яких мають знайти місце особливості організації та проведення виборів та референдумів різного рівня.
В окремих розділах слід передбачити порядок організації та проведення виборів народних депутатів України, вибори Глави української держави, вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів, вибори голів громад та Рад народних депутатів, а також органів самоорганізації населення всіх рівнів тощо.
Крім того, в окремих розділах Виборчого кодексу України доцільно було б передбачити особливості організації та проведення загальноукраїнського та мсцевих референдумів, вибори народних суддів та народних засідателів.
Із зазначеного видно, що при проведенні кодифікації виборчого законодавства потрібно враховувати результати проведення адміністративно-правової, судово-правової, адміністративно-територіальної та інших реформ, які відбуваються в сучасний період.
Певні теоретичні розробки з наведених питань вченими-юристами вже здійснюються з часу проголошення незалежності України і знайшли своє відображення в Альтернативному варіанті проекту Конституції України (1996 рік), в Загальноукраїнській декларації основних прав і свобод людини і громадянина (1993 рік), в Прогнозі розвитку державотворення та правової системи України до 2015 року (1993 рік) та ряду інших. Ці проблеми досліджувались вченими-юристами і знайшли своє відображення в наукових працях та проектах законодавчих актів з проблем народовладдя, в яких врахововно також досвід вирішення цих проблем в зарубіжних країнах.
Сучасні проблеми вдосконалення виборчих законів
Раханський А.В.,
народний депутат України, член ПАРЄ, заступник голови Постійної делегації в ПАРЄ з 1996 року
8 грудня 2004 року Верховна Рада України прийняла зміни до Конституції України. Цим рішенням народні депутати України затвердили основні положення Закону України про вибори народних депутатів України на пропорційній основі. Саме про це йде мова в заключних та перехідних положеннях Закону України про конституційну реформу.
Відповідно до цих змін чергові вибори народних депутатів України до Парламенту України в 2006 році будуть відбуватися на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування за пропорційною виборчою системою з обранням народних депутатів України у єдиному багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі по виборчим спискам кандидатів від політичних партій та виборчих блоків політичних партій.
У зв’язку з тим, що сьогоднішній Парламент України складається із 225 народних депутатів - мажоритарників та 225 - пропорційників, депутати, які обиралися за мажоритарною системою, вважають, що перехід на чисто пропорційну виборчу систему з обранням народних депутатів України у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі по виборчим спискам, які будуть формуватися у Києві політичними партіями та блоками політичних партій, є неповагою до виборців та первинних організацій політичних партій. Тому народні депутати України С.Б.Гавриш та В.Горбачов внесли до Верховної Ради України проекти законів про вибори народних депутатів України, якими пропонується зберегти загальнодержавний, а також утворити ще чотириста п’ятдесят територіальних округів. Мається на увазі залишити партійні списки і підняти виборчий бар’єр до 5%. Але виборці будуть голосувати не тільки за партію чи блок, а й за кандидата від них в територіальному окрузі.
Депутатські мандати серед членів партії чи блоку, що подолають встановлений бар’єр, будуть розподілятися в залежності від того, хто з кандидатів набрав більше голосів виборців (маються на увазі колеги по партії). Така пропорційна система з елементами мажоритарної, де виборці голосують за партію та її кандидата, є більш досконалою, ніж 100-відсотково пропорційна, за якої виборці не знають своїх кандидатів, і яка фактично відмежовує депутата від проблем виборчого округу та виборців.
Україна як молода незалежна держава знаходиться у важкому економічному кризовому стані, тому проблеми регіонів та їх виборців потребують постійної уваги з боку законодавців і уряду, які лише спільними зусиллями і узгодженими діями зможуть вивести державу з цього стану.
Мандат виборця – елемент системи інформаційного контролю
виборчих процесів
Оніпко О.Ф., Хомовнено М.Г.,
Українська Академія наук
Україна, особливо Київ, мають багатовікову традицію демократичних виборів з часів Київського віча — пізніше Магдебурзького права. В минулому часі демократичні принципи стверджувались у простий і зрозумілий спосіб. Громадяни, які мали право обирати владні структури, збирались на головному майдані міста, у Києві — майдані, який об'єднував Десятинну церкву, Софіївський собор і Михайлівський монастир. Кандидати в управителі виголошували свої передвиборчі програми, після чого відбувались вибори.
Тодішній голова Центральної виборчої комісії оголошував дискусію закінченою і просив громадян, які симпатизували одному кандидату, стати ліворуч, іншому — праворуч. Якщо перемога не була очевидною, то до роботи приступала “лічильна комісія”. Після підрахунку голосів оголошували результати проведених у такий спосіб виборів, обраний управитель виголошував клятву, отримував від громади повноваження і брав на себе повноту відповідальності. Демократичні традиції Київської Русі і Магдебурзького права продовжила козацька республіка Запорізької Січі.
Такий спосіб голосування зберігається до сьогодні, у громадських організаціях, на установчих зборах акціонерних товариств, а також на попередніх виборах претендентів від партій і громадських організацій на участь в офіційних виборах, наприклад, попередніх виборах претендентів і на участь у виборах президента США – “праймерз”.
Досвід проведення останніх виборів до Верховної Ради і органів місцевого самоврядування засвідчує наявність проблем, які виникають у зв'язку з довільним трактуванням окремими членами виборчих комісій своїх обов'язків і повноважень, а подекуди і виборчого законодавства. Численні конфліктні ситуації і недовіра до результатів виборів лише підтверджують існування проблем. Важливою причиною непорозумінь на виборчих дільницях, а часто – конфліктів, залишається хронічна некомпетентність членів виборчих комісій, яка крім людського фактора об'єктивно зумовлена обмеженим терміном існування виборчих комісій, постійними змінами виборчого законодавства, необхідністю впровадження сучасних інформаційних технологій у виборчі процеси.
В межах існуючого виборчого законодавства України існують нічим не обмежені можливості удосконалення процедур голосування, способів підрахунку поданих голосів і заохочення громадян до участі у виборах [1, 2, 3].
Для достовірного (з точністю до одного бюлетеня) підрахунку поданих голосів необхідно впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх рівнях і стадіях виборчого процесу, але, як свідчить досвід індустріального двадцятого століття, будь-яка техніка ефективна тільки в руках людей зацікавлених, відповідальних і компетентних, тому організаційні заходи, які дозволять підготувати персонал виборчих комісій до відповідального виконання своїх обов’язків залишаються першочерговими.
Сучасні інформаційні технології і системи зв'язку мають потенційні можливості проведення виборів в реальному часі з необмеженим сервісом для виборців. Унікальність проблеми впровадження сучасних інформаційних технологій у виборчі процеси полягає в тому, що будь-які процедурні зміни у всіх випадках контактів громадян з персоналом виборчих комісій мусять проходити одночасно за однією формою і змістом по всій території держави. Можливі два шляхи впровадження сучасних інформаційних технологій у виборчі процеси – революційний і еволюційний. Революційний – змінити все і водночас. В такий спосіб іде підготовка до наступних виборів президента США. Еволюційний – впровадження і законодавче затвердження на кожні чергові вибори чітко обмеженого комплексу задач.
Всі спроби впровадити сучасні інформаційні технології і залишити рівні можливості для всіх громадян відповідно до законодавства демократичних держав далі марнотратства державних коштів не зрушились. Досить пригадати останні вибори президента Сполучених Штатів, а сучасна спроба провести вибори губернатора Каліфорнії за новітніми інформаційними технологіями привела до тимчасового відкладання виборів. Найпотужніша економіка світу виявилась неспроможною забезпечити всім виборцям одного штату рівні умови для голосування. Проблема навчання виборців користуванню новітньою технікою на виборчих дільницях навіть у американців ще попереду.
Законодавці демократичних країн не вправі допустити необмежені зручності для громадян, яким доступні сучасні інформаційні технології (INTERNET, платіжні системи, захищені лінії зв'язку, кабельне телебачення, тощо) і обмеження для інших, що було б порушенням основних прав громадян. Право на життя мають тільки ті пропозиції по удосконаленню виборчих процесів, які одночасно гарантують рівні умови для усіх виборців, в іншому випадку ситуацію характеризують як дискримінацію окремих верств громадян. Існує виборче право, гарантоване Конституцією України і не існує обов'язків громадян приймати участь у виборах, а тим більше обов'язків навчатися новим інформаційним технологіям. Таким чином перспективу на впровадження у виборчі процеси мають тільки ті інформаційні технології, які нічого процедурно не міняють для виборців і мінімальні зміни для персоналу ДВК.
Проблема чесних і прозорих виборів об’єктивно складається з двох взаємопов’язаних комплексів задач, а саме поіменної ідентифікації виборців і достовірного підрахунку поданих виборцями голосів.
Задача термінової однозначної ідентифікації особи громадянина і факту його участі у виборах існує не тільки в Україні, а, як показує досвід минулорічних виборів губернатора Каліфорнії (США), цьогорічних виборів президентів Росії, Грузії, Тайваню, має стійку тенденцію до загострення. [4,5].
Традиційно задача термінової ідентифікації особи вирішується використанням спеціалізованих посвідчень, перепусток, дипломатичних паспортів, тощо, які мають контрольований тираж, спеціальний поліграфічний захист, а їх використання передбачає наявність навченого контролюючого персоналу.
Найефективнішим вирішенням на базі сучасних інформаційних технологій є міжнародний паспорт з використанням біометричних даних особи, зокрема цифрових фотографій очей і відбитків пальців. Термінали для автоматичної ідентифікації уже працюють у багатьох аеропортах по всьому світу. Безумовно за таким способом ідентифікації особи громадянина майбутнє, але коли цей спосіб стане загальнодоступним невідомо.
В сучасних умовах ідентифікацію особи і факту його участі у голосуванні в день виборів можна ефективно вирішувати як дві окремі задачі і для цього пропонується на стадії складання списків виборців ввести запропонований раніше О.Ф. Оніпком мандат виборця, який видають на виборчій дільниці особисто кожному громадянину, який усвідомив свій громадянський обов'язок і прийняв рішення про участь у виборах. Бланки мандатів виборців друкують централізовано і завчасно розсилають по ДВК. Кожен бланк мандату виборця має індивідуальний ідентифікаційний номер, який повторюється на основній частині мандату і відривних талонах.