План дослідження: Психологічна основа дослідження суб'єктивних механізмів І мотивації індивідуальної політичної поведінки
| Вид материала | Документы |
- Маркетингові дослідження, 89.31kb.
- Опис модуля з дисципліни «Психологія мотивації поведінки та діяльності людини», 41.07kb.
- Звіт про проведення моніторингового дослідження щодо мотивації навчальної діяльності, 215.98kb.
- Конспект лекцій з курсу "Політична економія" тема предмет І методи політичної економії, 722.52kb.
- Структура та зміст етапів дослідницької роботи студента проблематика та план-проспект, 333.62kb.
- Курс Викладач Жук Л. П. Дисципліна Методологія та організація наукових досліджень, 878.91kb.
- Закономірності становлення, функціонування та зміни політичної влади, 588.75kb.
- Аукову конференцію, скласти робочий план дослідження, здійснити інформаційний пошук, 143.42kb.
- Різноманітні дослідження структури діяльності людини незмінно підкреслюють необхідність, 82.43kb.
- Міжнародні відносини: проблеми наукового дослідження, 138.24kb.
Таким чином, останні етапи біографії Валерія Хорошковського дозволяють скласти уявлення про методи і принципи, використовувані цим політиком у досягненні стратегічних цілей. Ряд опитаних "Контекстом" політологів відзначають, що важливе місце в особистісних характеристиках Хорошковського займає прагнення до пошуку "політичного заступника" і обумовлені цим пасіонарність і деяка несамостійність його дій. Проаналізувавши кроки і заяви Валерія Івановича, зроблені ним за останні рік-півтора, спостерігачі воліють не відносити його до якісно нового покоління української еліти. По поведінковій моделі Хорошковський більше нагадує представника "посткомсомольского" типу українських політиків. Цього недостатньо, щоб перерости статус вічно перспективного фаворита президентського оточення. Інших же козирів Хорошковський поки не пред'являє. - xt-ua.com/articles/politperson/19967.phpl
Організаційні ресурси:
Технологічний проект КОП; комерційні структури; банківські структури; структури, близькі до групи Пінчука. Дуже тісно співпрацюють із Хорошковським Агентство гуманітарних технологій і Міжнародний інститут порівняльного аналізу.
Фінансові ресурси:
(За ссылка скрыта)
Свою кар’єру підприємця Хорошковський починав під патронатом Валерія Пустовойтенка, але з часом, відколи лідер НДП почав втрачати позиції, він дистанціювався від Валерія Павловича і потрапив в орбіту впливів Віктора Пінчука.
Бізнес Валерія Хорошковського – надто строкатий і різноманітний. Він контролює акціонерний комерційний банк "Укрсоцбанк" і ВАТ "Укрсоцстрах". Його групі належать 28,85% НАСК "Оранта" та 80% АСК "Трансмедстрах". Під контролем Хорошковського перебувають Луганське енергетичне об’єднання, ЗАТ "Ферротрейд", Сиваський содовий комбінат. Група Хорошковського контролює 22,85% ВАТ "Галактон" (виробник молочних продуктів. Після виборів 2002 року, за інформацією українських медіа, Хорошковський був змушений продати частину акцій цього прибуткового підприємства, щоб розрахуватися з боргами, які виникли під час розкрутки проекту "Команда озимого покоління"), 15,97% заводу "Метал", 52% "Краммашпроекту", 25% ЗАТ "Укрсоцінвест-ЛуАЗ", 14,18% ВАТ "Атоменергокомплект", 13,82% ВАТ "Старокостянтинівський спецкар’єр".
Гордістю Хорошковського є меблевий концерн "Меркс", клієнтами якого є Кабінет Міністрів, адміністрація президента, дипломатичні представництва, численні офіси. Концерн "Меркс" об’єднує ВАТ "Житомирмеблі Меркс", ДП "Меркс-Меблі", "Меркс-Інтернешнл", ВАТ "Меркс-Технолоджі", Броварський деревообробний комбінат. Хорошковському також належить фірма (ІТ-технології) "Профікс" (80% акцій).
Медіа-ресурси:
З медіа-проектів Валерія Хорошковського варто відзначити інформаційне агентство "Українські новини" і сайт Part.org.ua, який останнім часом згортає свою діяльність. Також можна не сумніватися, що напередодні виборів (безвідносно від того, чи братиме у них активну участь Хорошковський у якості кандидата) групою Грановського буде створено ще один інформаційний ресурс.
Наталія Вітренко
Є низка причин, чому прізвище Вітренко було внесено у коло нашого дослідження. По-перше, рейтинг популярності Вітренко ще досі високий настільки, що дехто з найбільш вірогідних кандидатів від влади і близько такого не має.
По-друге, Наталія Михайлівна традиційно є одним з найкращих вічних опонентів як владі, так і опозиції. Очевидно, що багато хто з політичних технологів, які працюють на владних кандидатів, щонайменше вітатимуть участь Вітренко у виборчих перегонах. Саме вона може досить активно розіграти такі карти як: протестний електорат; непримиренний лівий електорат; антивоєнний, антиамериканський, проросійський електорат тощо.
По-третє, говорячи футбольними термінами, Вітренко може бути доручено персональна опіка таких учасників виборів як Мороз (традиційно); Ющенко (сумські події це підтверджують – антиамериканські гасла, антиреформаторські слогани, звинувачення Ющенка, Пинзеника, Терьохіна та інш. – як політиків, які розвалили та розпродали землю іноземцям...)
Тимошенко (дискредитація образу жінки-політика, можливі досить відверті, на грані фолу, прийоми)
І по-четверте, для Вітренко участь у виборах – найкраща можливість реанімації своєї політичної активності.
Офіційна біографія:
ссылка скрыта
Народилася 28 грудня 1951 року у Києві. У 1973 році закінчила Київський інститут народного господарства за спеціальністю “статистика”. Була Ленінським стипендіатом. З 1977 до 1979 року працювала науковим співробітником Українського НДІ науково-технічної інформації Держплану УРСР. Потому – десять років обіймала посаду доцента кафедри загальної теорії статистики Київського інституту народного господарства. У 1989-1991 роки – старший науковий співробітник Ради з вивчення продуктивних сил Академії наук. До січня 1995 року – радник Голови Верховної Ради України Олександра Мороза. З грудня 1994 року – народний депутат, член фракції Соціалістичної партії.
У січні 1996 року Наталія Вітренко залишила СПУ, а вже у квітні стала лідером Прогресивної соціалістичної партії України.
Леонід Грач
Грач Леонід Іванович.
Перший секретар кримського республіканського комітету Компартії – один із самих авторитетних та яскравих членів КПУ. Харизматичного Леоніда Грача вже досить тривалий час називають серйозним претендентом на посаду першого секретаря ЦК КПУ. Ряд експертів вважають, що рано чи пізно він замінить Петра Симоненко, який вже двічі програвав президентські вибори. Про свої президентські амбіції Леонід Грач повідомив суспільству першим із потенційних кандидатів, і одразу ж після закінчення парламентської виборчої кампанії в 2002 році. Про своє бажання стати президентом Леонід Грач повідомляв і після обрання Леоніда Кучми Головою держави в 1999 році.
Леонід Іванович, повідомивши журналістів про свої наміри балотуватися на президентських виборах в 2004 році, попередив, щоб не сприймали його заяву, як жарт. За його словами необхідно терміново підіймати рівень політичної культури. Оскільки поява кандидата на посаду президента за 3-4 місяці до виборів свідчить про її низький рівень. А декларування президентських амбіцій за декілька років до виборів – саме те. Що стосується свого партійного шефа та конкурента на президентських виборах Петра Симоненко, Леонід Грач не бачить в цьому ніяких проблем. Колишній спікер кримського парламенту дав зрозуміти журналістам, що сварки між ним та Симоненко вони не дочекаються. Леонід Грач має наміри приймати участь у виборах президента – 2004 тільки в тому випадку, якщо партія прийме рішення про підтримку його кандидатури. Але, як кажуть, поживемо, побачимо. Поштовх до дискусії в партії вже наданий. Лідер кримських комуністів не забуває нагадати, що саме він в свій час запропонував кандидатуру Петра Симоненка на посаду голови КПУ.
Нагадаємо, що Леонід Грач мав реальні шанси створити в майбутньому парламенті автономії більшість і знову стати його спікером. Однак, сталося, що найвпливовішого політика Криму виштовхнули із регіону на загальнополітичний простір. Як відомо, місцевий суд Центрального району Сімферополя визнав незаконну реєстрацію Леоніда Грача в якості кандидата в депутати в Верховну Раду Криму за невірне заповнення декларації про майно. Не вдаючись в подробиці скандалу, зазначимо, що нейтралізація Грача в Криму пройшла успішно. Леонід Іванович залишився в Києві, після того як потрапив за списком Компартії в парламент. За однією із версій акція по нейтралізації Грача, яку очолив Сергій Куніцин мала на меті перешкодити масовій експансії російського капіталу на півострів, якому Леонід Грач обіцяв сприяння в обмін на підтримку на виборах. З іншого боку, свою роль могли зіграти надто близькі контакти голови кримського парламенту з об`єднаними соціал-демократами. Крім того, блоку “За єдину Україну!” потрібні були голоси мешканців півострова. Як би там не було але центральна влада мала свої плани на півострів, яким заважав Леонід Грач. Тому, як вважали на Банковій, Леонід Іванович буде безпечнішим в Верховній Раді ніж у Криму. З іншого боку лідер кримських комуністів отримав шанс вийти, нарешті, на загальнонаціональну політичну арену, що в свою чергу дуже стурбувало Петра Симоненка.
Після заяви Леоніда Грача про наміри виставити свою кандидатуру на виборах президента, Петро Симоненко заявив, що приймати рішення повинен виключно з’їзд КПУ. А з’їзди Компартії готуються ретельно і під особистим контролем Петра Симоненка. Останній, 37-й партійний форум комуністів, на якому був присутнім лідер КПРФ Геннадій Зюганов відбувся 21-22 липня в Києві . До речі, Петро Миколайович, як кажуть, особисто контролював звітно-виборчі конференції по висуванню делегатів з’їзду у регіонах. Треба зазначити, що досить довго ходять чутки про кандидатури на посаду голови КПУ Станіслава Гуренка та Леоніда Грача. Однак ці теми, як правило вводяться із боку зовнішніми силами. Наскільки відомо, щодо лідерства в партії, між Симоненко та Гуренко існують давні домовленості. Що стосується Леоніда Грача, то перший секретар кримського республіканського комітету КПУ може дозволити собі критику на адресу Петра Симоненка, зокрема, щодо співпраці із Тимошенко, Ющенко та Морозом, але сьогодні не піде на відверте протистояння із лідером, тим більше не вступить в жорстку боротьбу за посаду голови партії. Леонід Грач розуміє, що жорстока конфронтація із Петром Симоненко може коштувати йому посади першого секретаря кримського КПУ та довіри більшості комуністів півострова. З іншого боку, можливостей Компартії повернути Грачу в майбутньому посаду голови Верховної Ради АРК явно не має. Тому, можливо, Леонід Іванович пов’язує своє політичне майбутнє із СДПУ(о). Саме із цією партією у лідера кримських комуністів склалися особисто теплі стосунки. Достатньо підрахувати скільки разів Леонід Грач з’являється останнім часом на контрольованих лідером об’єднаних соціал-демократах Віктором Медведчуком телеканалах.
Медіа-ресурси:
Друковані органи КПУ, зокрема «Коммунист Кривбасса», «Коммунист Донбасса», «Севастопольская правда», «Правда Приднепровья», «Черкасская правда», «Свободная Украина».
Останні висловлювання:
- Чому б людині, яка має досвід керівництва в такому великому регіоні як Крим, не запропонувати себе? У Києві я фактично був оголошений персоною нон-грата. У всіх політичних і ділових колах Києва (ссылка скрыта=).
- Однією із головних причин, що рейтинг КПУ постійно знижується як я вважаю, є невирішене питання ставлення Компартії до влади. Якщо хочеш досягти якихось результатів, хочеш, щоб твою роботу оцінили люди, треба йти у виконавчу владу. Вважаю, що одна з проблем Компартії і полягає в тому, що ми туди не йдемо. Є ще одна проблема - партія не має механізмів впливу на суспільні настрої – у нас немає телебачення, радіо, газет. Тому що ми постійно обіцяємо: буде, буде, буде... А людині треба вже сьогодні жити, купувати ліки чи хліб...
- Я не та „членська одиниця”, що може розчинитися, прислужувати в партії я не буду.
. Треба розуміти, що партія буде йти одна, оскільки з цією коаліцією, яка складається з чотирьох чи з трьох, їй не по дорозі.
- Росія не зробила помилки, яку зробила Україна – вона не відмовилася від ядерної зброї.
4. Прогноз розвитку ситуації, виборчої і післявиборчої стратегії ймовірних кандидатів у Президенти і власників значних виборчих ресурсів
Оскільки прогнозувати дії (що часто є ірраціональними та виходять із суто суб’єктивної мотивації) окремих особистостей, ґрунтуючись на політичному аналізі – справа безнадійна з точки зору отримання об’єктивної інформації чи досягнення певного ступеню вірогідності у прогнозах, ми вдаємося до такого методу експертизи як інтуїтивного прогнозування. Зокрема, йдеться про психологічну та соціально-психологічну експертизу (з використанням засобів як класичної психології, так і соціологічних технологій на зразок соціоніки).
Зрештою, коли жодним чином не може іти мова про об’єктивні аргументи, обґрунтування, науковий аналіз причин з виведенням алгоритму політичної поведінки, але при цьому надзвичайно важливо отримати завчасно відомості, максимально наближені до реального розвитку подій, то є непринциповими методи, якими вдасться цього досягти. Якщо прогноз справджується, для практика (політика, підприємця) важливо саме це. А вже тоді настає черга теоретиків і аналітиків знайти причини і розкрити механізми – чому ситуація розвивалася саме так, а не інакше, чому поведінка була тією, а не іншою. А забезпечити вірогідне завчасне, попереджуюче знання за наявної сьогодні в українській політиці та економіці ситуації жодна наука не в змозі. Принаймні це стосується короткотермінових прогнозів стосовно конкретних, чітко сформульованих проблем, а не загальних тенденцій.
Так, вдаючись до мовленнєвих методів психологічного аналізу, що їх наводить проф. В.О.Татенко (головний науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних та політико-психологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології АПН України, доктор психологічних наук, член-кореспондент АПН України) у своїй роботі „Психологія впливу: суб`єктна парадигма”, ми можемо дещо сказати про психологічні особливості кожного з політичних діячів, що нас цікавлять з точки зору прогнозування їхньої поведінки у перед- та післявиборчий період.
Йдеться про різні мовленнєві (адже політик – це перед усім оратор) впливи. Так, Ф.Х.Еемерен та Р.Гроотендорст пропонують таку типологію мовленнєвих впливів: асертиви – стверджувальні впливи, якими комунікатор гарантує вірність викладеного тексту. До них часто вдаються різкі, радикальні (і як політики, і як управлінці) політичні діячі – Н.Вітренко, Л.Грач, Ю.Тимошенко, рідше В.Янукович, Г.Кірпа, В.Пустовойтенко. І доволі рідко до асертивів звертаються В.Медведчук, С.Тигіпко, В.Хорошковський, О.Мороз, В.Литвин, П.Симоненко – і В.Ющенко (на ньому ми наголошуємо окремо, оскільки виходимо з його неформального статусу „лідера нації”).
Наступний тип – директиви, впливи (прохання, запитання, наказ, рекомендація тощо), якими їх суб`єкт намагається примусити об`єкт зробити щось, або утримати його від дії. Їх часто використовують Н.Вітренко, Л.Грач, Ю.Тимошенко, В.Янукович, Г.Кірпа, В.Пустовойтенко, О.Мороз. Рідше – В.Медведчук, С.Тигіпко, В.Хорошковський, В.Литвин, П.Симоненко.
Комісиви – впливи, якими їх автор зобов`язується здійснити те, про що говорить, або утриматися від чогось (це обіцянка, схвалення, згода тощо). Такі впливи характерні для кожного, щоправда С.Тигіпко, В.Хорошковський, В.Литвин та В.Ющенко нечасто вдаються саме до обіцянок – в їхніх комунікативах переважають саме схвалення, згода та інші впливи, що жорстко не зобов’язують до дії, залишаючи простір для маневру.
Експресиви – впливи (поздоровлення, співчуття, вираження радості, розчарування, гніву тощо), за допомогою яких комунікатор демонструє свої почуття стосовно певної події, існування якої визнається безумовним. Охоче і часто до таких впливів вдаються Н.Вітренко, Л.Грач, Ю.Тимошенко (і в них це виходить природніше). Інші десять політичних діячів з нашого дослідження менш схильні до експресії, явної демонстрації справжніх чи удаваних почуттів, голосних слів. І коли все ж вдаються, то з їхніх вуст це звучить переконливіше (хоча і явно через силу), бо „справжнє”, „скупі чоловічі емоції” тощо.
І, нарешті, декларативи – впливи, що констатують певний стан справ, певну подію, вказують на спосіб констатації і сприяють розумінню інших впливів (дефініції, доповнення, пояснення, тлумачення тощо). Найпопулярніший тип впливів серед усіх нинішніх політиків. Проте частіше це все ж – специфіка професії, а не характерна риса особистості.
Щоправда, від цієї парадигми віє реактивно-захисним духом (життя всупереч і незважаючи). І тому, напевно, від такої контр-активності, замішаної на страхові перед буттям і небуттям, людина мусить піднестися до рівня аутотентичної активності і виявити своє єство у впливі, сутнісними векторами якого є свобода і творчість. Проте в політиці свобода і творчість дуже обмежені нормами, ритуалами, статусами, соціальними ролями та іншими факторами.
Також уточнити психологічні характеристики дійових осіб українського політикуму можна за допомогою нового напрямку в прикладній етиці – етики політичного успіху, що спирається на запропоновану Максом Вебером концепцію професіоналізму в політиці як успішного служіння справі без безпосередньої установки на особистий успіх (за Є.І.Головахою). Деякі ознаки (або декларації) такої позиції наявні у В.Ющенка, В.Литвина, О.Мороза та В.Хорошковського – виходячи з перебігу та результатів їхньої саме політичної (а не економічної – наголошуємо одразу) діяльності.
Проте найбільш наочною є теорія соціотипів, що її розвиває (з психотипів К.Юнга) соціоніка. Хоча так чи інакше з цим стикався чи не кожний другий (принаймні з поняттями інтроверт-екстраверт), викладемо опис соціотипів та їх складових (інтровертність-екстравертність, етичний-сенсорний, логічний-інтуїтивний, раціональний-ірраціональний тип) детальніше.
Тож екстравертний тип являє собою систему, що більше видає енергії й інформації, ніж накопичує. Тому екстраверт відрізняється тим, що звичайно витрачає більше зусиль, ніж треба для досягнення якогось середнього результату. Екстравертний стиль поведінки і роботи може бути охарактеризований як активний, але витратний. (Можна пізнати Ю.Тимошенко, Н.Вітренко, В.Медведчука, Л.Грача).
Через те що інтроверт схильний робити менше, ніж треба, для досягнення оптимального ефекту його потрібно підштовхувати, активізувати. Зате стриманість робить інтроверта ощадливим хазяїном, що дбайливо ставиться до своїх ресурсів. Спокійний стиль існування уберігає його від крайностей, у результаті чого інтроверт менш плідний, зате довше живе. Бурхливе, інтенсивне життя „на всю котушку" — не для інтроверта, тому що при цьому не залишається ніякого резерву сил, без якого він не мислить себе. (В.Ющенко, П.Симоненко, В.Литвин, О.Мороз).
Психологічний рівень
Екстраверт мимоволі прагне пристосувати інших під себе. Він змінює людей, „виховує" їх, нав'язує свої правила гри. На себе самого йому вплинути дуже важко. (Впізнаємо В.Медведчука, Г.Кірпу, В.Януковича, С.Тигіпка, Н.Вітренко, Ю.Тимошенко).
Інтроверт скоріше сам пристосується до оточуючих, ніж буде намагатися активно їх переробити на свій лад. Спроби екстравертуватися, активно впливати на обставини для інтроверта згубні — ведуть до перегріву, рівносильні руйнуванню уродженої структури особистості. В інтроверта виходить самовдосконалення, він успішно працює над особистісним зростанням — таким способом він вирішує проблему особистої незалежності. (У В.Ющенка та О.Мороза цей момент особливо помітний).
Соціальний рівень
Екстраверт у соціумі відрізняється розширювальною, експансивною тенденцією. Він завжди помітніший від інтроверта, має більший вплив на соціальний розвиток. Організації, керовані екстравертом, зростають, вторгаються на чужі території, відкривають усе нові і нові філії. Екстраверт у більшості випадків віддає перевагу не опановуванню й удосконаленню наявного, а конкуренції і захопленню. (Всі претенденти-підприємці: В.Хорошковський, В.Медведчук, С.Тигіпко, Ю.Тимошенко, В.Пустовойтенко, В.Янукович, Г.Кірпа).
Інтроверт експансію здійснює погано. Його тенденція розвитку — поглиблення й удосконалювання вже наявного. Інтроверт — це опановувач, а не підкорювач. Він воліє уникати конкуренції, якщо це можливо. Чужі території і сфери впливу його цікавлять мало. З ним завжди простіше домовитися. У макросоціумі інтроверт малопомітний. Очолювані ним організації слабко зростають, зате постійно удосконалюють свою структуру і методи праці. (Ілюстрацією цьому може слугувати, зокрема, відмова В.Ющенка від створення партії, та скорочення лав КПУ – за дедалі якіснішого налагодження роботи всередині структури).
Екстраверту загрожує „синдром великого бізнесу", як позначив це явище знаменитий японський підприємець Кадзума Татеїсі: потворно-гіпертрофований розвиток верхнього ешелону організації, що супроводжується втратою контролю над внутрішніми процесами. Достаток екстравертних типів на перших фазах розвитку — виправдане явище. Але по мірі завоювання великих ринків дедалі гостріше потрібні управлінці інтровертного типу, що тримають у своїх руках невеликі структури.
Інтровертові ж загрожує замикання у власних межах, нечутливість до нових віянь. Інтроверт більше покладається на власні сили, тому що завжди має резервні нагромадження. Інтровертна тенденція до поглиблення і помірності призводить – при своїй абсолютизації аж до абсурду – до пере- або зарегульованості, зрізає всі екстравертні спроби виділитися, відхилитися від норми.
Малим націям, що побоюються асиміляції, що борються за свою автономію, з цієї причини рекомендується призначати на керівні посади інтровертів. Тільки інтроверт зуміє ощадливо розпорядитися скромним резервом, яким такі нації зазвичай володіють. Екстраверт усе одно провадитиме політику „відчинених дверей" – що небезпечно для економічної самостійності держави, якщо екстраверт не є дуже професійним економістом, або захоплення спірних територій – що веде до локальних воєн і ескалації етнічних конфліктів.
Ознаки сенсорика — інтуїція
Соціальний рівень
У соціумі сенсорні типи орієнтуються на минуле, на накопичений досвід. Погано передбачаючи майбутнє, сенсорики живуть сьогоднішнім днем або найближчою, гарантованою перспективою. Самі вони не стануть серйозно займатися чим-небудь принципово новим, ще не випробуваним. У таких випадках вони віддають перевагу тому, щоб загадкову новинку першим застосував сусід, а вони б подивилися, що з цього вийшло. (Доволі характерно, як для політиків, для В.Януковича, О.Мороза, В.Пустовойтенка).
Інтуїтивні типи орієнтовані на майбутнє соціуму. Минуле їх може цікавити лише для переосмислення, вироблення нового погляду. Пропонують і першими підхоплюють усі великі нововведення в основному інтуїтивні типи. Вони не бояться піти на ризик упровадження того, у що ніхто не вірить. Вони формують майбутнє суспільства. Причому маються на увазі не дрібні поліпшення, а масштабні зміни, що обіцяють корінний переворот (В.Хорошковський, В.Ющенко – але і Н.Вітренко, Л.Грач).
Сенсориків можна порівняти зі спринтерами. Вони ефективні тільки на коротких дистанціях. Якщо ціль віддалена за часом, вони втрачають орієнтири. Довгостроковим прогнозам і планам сенсориків не варто вірити, бо вони погано уловлюють неясні тенденції, що ледь зароджуються. Сенсорик перемагає тут і зараз. Якщо ситуація неоднозначна, а до супротивника не можна дотягтися рукою, сенсорик зазнає поразки, як це відбулося з Наполеоном у Росії.
Інтуїтивні типи нагадують стаєрів — бігунів на довгі дистанції. Вони ефективні тоді, коли бракує фактів, а задача дуже заплутана, нестандартна. Інтуїти — гарні прогнозисти, вони непогано орієнтуються „в тумані", часто заглядають за обрій. З них виходять першопрохідники соціуму, що випереджають свій час.
Наскільки впевнено сенсорик почуває себе в просторі, настільки добре інтуїт розпоряджається ходом часу. Інтуїт дає програму соціальних перетворень, а сенсорик виконує її. (З цієї позиції зараз Україні дуже потрібен інтуїтивний тип політика).
Ознаки логіка — етика
Фізичний рівень
Логіки живуть у „неживому" світі об'єктивних законів. Їхні почуття підкорені розуму. Вони ніколи добровільно не будуть робити те, що вважають неправильним, нелогічним. Закони природи і доцільність — от що ними рухає. Об'єкт для логіка стоїть над суб'єктом.
Етики занурені цілком в одушевлений світ людських відносин. Їхній головний порадник — серце, а не розум. Суб'єкт для них стоїть вище об'єкта. Етики антропоцентричні — виходять із душевного стану людини або групи людей. Їхні вчинки більше пояснюються суб'єктивними тяжіннями, ніж жорсткими законами доцільності. Знаходячись у комунікації, етики прекрасно виділяють із загального інформаційного потоку суб'єктивну складову, для них більш вагомим часто виявляється не те, що людина сказала або зробила, а те, як вона це сказала або зробила: у якому настрої вона при цьому була, що її обтяжувало або підбадьорювало, які інтонації в мові переважали, як вона жестикулювала і виглядала і т.ін. (О.Мороз, Ю.Тимошенко, В.Медведчук).
Логік несвідомо відмітає суб'єктивний компонент інформації. Душевні нюанси утруднюють ухвалення рішення, бо вони ненадійні, нечіткі, неоднозначні. Логік покладається лише на голі факти й оцінки. Посмішки, жести, ритм подиху, блиск очей — тобто все індивідуально-суб'єктивне, що говорить про почуття іншої людини, не служить логікові підставою для зміни своєї поведінки. (Такими є більшість з розглядуваних нами політиків).
Інформаційний рівень
Логічний усе намагається зробити сам. Свою потрібність іншим доводить своїми справами: дивіться на вчинене мною, оцінюйте і приймайте по заслугах. Етичний почуває свою потрібність іншим людям, уміє налагоджувати з ними взаємини, маніпулювати їх почуттями або емоціями, не сумнівається у своїх правах на них. І постійно не упевнений у своїх власних силах та здібностях. (Логіки В.Янукович, Г.Кірпа, В.Пустовойтенко, В.Ющенко, В.Литвин, П.Симоненко, С.Тигіпко, В.Хорошковський).
Дуже важливою відмінністю логічних від етичних є те, що логічні зазвичай доводять свою правоту, а етичні умовляють, їм неважко і попросити. Логічні ні умовляти, ні просити не вміють, а на умовляння інших часто піддаються легше. Обіцянкам логічних можна вірити більше, ніж обіцянкам етичних. Тому що перші будь-що намагаються стримати своє слово, а якщо чогось не можуть, говорять заздалегідь, щоб "не обдурити людини". Етичному не так важливо не обдурити людини, скільки не зіпсувати з нею стосунків, тому він часто обіцяє не те, що зможе виконати, а те, чого від нього, як від "гарної людини", очікують. Він почуває себе не брехуном, а лише обережним дипломатом.
Етичні маніпулюють почуттями й емоціями інших людей, тому правда і неправда для них мають відносний сенс. Часто правдою стає те, що людям робить приємне, їх підкуповує, а його піднімає, тобто теж робить приємне. Бути приємним і улюбленим – те, чого віртуозно домагається кожен етичний. Він уміє справляти гарне враження, уміє звітувати за вчинене, писати звіти і притім похвалити всіх і насамперед себе. (В.Медведчук, Ю.Тимошенко, Л.Грач).
Логічний у звітах схильний говорити про ще не виконане, про свої і чужі помилки і недоліки, тому що намагається розібратися в реальній ситуації, побачити і показати реальний стан справ або перспективу. Варто зазначити, що етика всіх логічних нормативна, вони строго виконують встановлені іншими етичні норми і ніяку творчість у цьому собі не дозволяють. У виконанні норм прагнуть до досконалості і ніколи не впевнені, що його досягли. Тому в цих своїх прагненнях нерідко розчаровуються. Етика всіх етичних більш-менш творча, вони рахуються не стільки з нормативами, скільки з конкретною ситуацією. Етично те, що поліпшує ситуацію етичного, робить його більш чарівним, більш необхідним, більш сильним серед інших людей.
Основний талант логічних – оцінювати логіку інших. Тільки вони правильно оцінюють розум і логічність етичного і йому самому роз'яснюють. Сам етичний не може оцінити кількість своєї праці, і схильний потонути в будь-якій справі, ніколи не упевнений, має вже моральне право на відпочинок, чи ні.
Соціальний рівень
У соціальному житті суб'єктивізм етиків приводить до упередженої позиції, що має свої як позитивні, так і негативні наслідки. Захищаючи ідеали добра і людяності, етики стають гарними виразниками інтересів тих або інших соціальних груп. Але, з іншого боку, саме етики призводять до виникнення в суспільстві національних, ідеологічних і конфесіональних забобонів.
Логіки як типи, безсторонні у своїй основі, є кращими керівниками. Вони здатні тверезо зіставити різні точки зору з реальним станом речей і прийняти рівноважне рішення. Ступінь їхньої об'єктивності буде визначатися повнотою наявної інформації. Гармонія соціального життя більше будується на логіці об'єктивних правителів, ніж на емоціях ватажків юрби.
У будь-якому колективі є мережа неформальних контактів, що створюється і культивується етиками. Однак глибокою оманою є твердження про те, що в соціально здоровому колективі усі повинні симпатизувати один одному на рівні особистісних переваг. Відібравши людей за цим методом, ви створите „теплу компанію" етичних соціотипів, не здатну робити те, що треба, але зайняту поглибленням міжособистісних стосунків.
Скочуванню із соціального рівня на чисто психологічний перешкоджають логічні члени колективу. Вони утворюють ту його частину, що твердо орієнтована на задачу, під яку створювався колектив. Однак, якщо вибрати іншу крайність і створити колектив з одних логіків, то соціальний рівень також зруйнується, адже не буде кому виступати емоційним індикатором розвитку, спілкування стане сухим і нудним, будуть забуті етичні норми. Чисто логічний соціум регулюється ієрархічною державою, що перетворює людину на незначущий гвинтик цієї машини.
Інтелектуальний рівень
При обробці інформації логік відрізняється повною самостійністю в її оцінці й ухваленні рішення. Він не довіряє думкам зі сторони, особливо тих людей, яких він не знає. Логік узагалі не схильний брати до уваги суб'єктивний фактор, прагне його всіляко нейтралізувати. Тому для нього немає авторитетів і кимсь доведених положень.
Етик же в цьому відношенні виявляється дуже залежним від думок і оцінок оточуючих людей, особливо тих, котрих він поважає. Суб'єктивна думка кого-небудь для етика настільки ж вагома, як і закон доцільності для логіка. Етику завжди важливо, щоб його міркування і висновки підкріплювалися якими-небудь авторитетами у відповідній області, не суперечили б якимсь загальноприйнятим правилам або стандартам.
Обґрунтування логіка будуються на фактах і об'єктивних умовиводах, у яких він не сумнівається. Проблему він аналізує всебічно, проробляючи усі „за" і „проти". Логік не схильний пропонувати прості рішення заплутаних проблем. Емоційна реакція аудиторії на свої висновки його цікавить мало. (Публічному політику це часто заважає – скажімо, саме це зазвичай закидають В.Ющенку, так само „заскладними” для загалу є заяви С.Тигіпка, Г.Кірпи, В.Януковича, Ю.Тимошенко – ті ж „десять способів” напам’ять, В.Литвина, В.Хорошковського, П.Симоненка).
Етик надає перевагу не стільки доведенню своєї правоти, скільки прихиленню до себе певних людей. Етик сильний у свідомому умінні подобатися, він завжди робить ставку на ставлення до обговорюваної проблеми тих людей, що йому небайдужі. Його мислення завжди емоційно забарвлене, хоче він того чи ні.
Таким чином, етик воліє вирішувати одушевлені, прив'язані до тих або інших людських потреб проблеми. Якщо ж проблема об'єктивно складна, він намагається спертися на поради авторитетних людей у цій галузі. Якщо цього немає, він або опиняється у глухому куті, або пропонує прості, розраховані на емоційний ефект шляхи.
Логік обирає для рішення безособистісні проблеми, що стосуються усіх однаковою мірою. У цій сфері він упевнений і не довіряє думкам зі сторони. У складних етичних проблемах він губиться, надає перевагу їх розрубуванню як "гордієва вузла", тобто вирішувати простими способами.
Ознаки раціональність — ірраціональність
Фізичний рівень
Раціональні типи відрізняються від ірраціональних тілесною конституцією. Фігури раціоналів зазвичай підтягнуті і кутасті, фігури ірраціоналів — обтічні і згладжені.
Психологічний рівень
Раціонали відрізняються емоційною стабільністю — здатністю довго утримувати який-небудь стан, як позитивний, так і негативний. Ця властивість дозволяє легко передбачати їхні емоційні реакції. Про них можна сказати: якщо раціонал друг — так це друг, а якщо ворог — так це ворог. (С.Тигіпко, Ю.Тимошенко, Н.Вітренко є представниками раціонального соціотипу).
Своїм станом вони керують: незважаючи на негативний настрій, можуть змусити себе з належною якістю виконати необхідну роботу або ж, навпаки, незважаючи на пекуче бажання, відмовитися від того, що їх так вабить.
Ірраціональні типи емоційно непостійні, відрізняються мінливістю свого стану: їхній настрій може мінятися кілька разів на день сам по собі. Тому їхні психологічні реакції часто немотивовані для стороннього спостерігача. (До ірраціональних психотипів відноситься більшість розглядуваних політиків, тож це – не остання причина обрання інтуїтивного прогнозу як єдино можливого).
Соціальний рівень
У соціальному плані раціонали є прихильниками якої-небудь однієї системи і не схильні порушувати правила гри, за якими вони грають. Вони являють собою базу стабільності в будь-якому суспільстві, тому що тяжіють до дисципліни і порядку, погано себе почувають в обстановці хаосу і некерованості.
Ірраціонали досить легко відмовляються від фіксованих укладів і світобачень (застарілих чи ні). Вони можуть дозволити собі змінювати правила гри в ході самої гри. З цієї причини ірраціональний соціум — це суспільство некерованих змін, що хаотично сполучає в собі найсуперечливіші устремління.
Економіка раціонального суспільства носить виробляючий характер, тому що випуск складних товарів вимагає тривалої концентрації зусиль в одному напрямку, а також впевненості в завтрашньому дні. Ірраціонали роблять економіку комерційною, що переміщає наявні товари з одного місця в інше, де їхня ціна дорожча.
За цими характеристиками В.Ющенко, скажімо, можна охарактеризувати як ірраціонального логіко-інтуїтивного інтроверта (соціотип „Бальзак”). Так само „Бальзаком” є В.Литвин. П.Симоненко виявляє ознаки раціонального логіко-інтуїтивного інтроверта („Робесп’єр”). В.Янукович, так само як і Г.Кірпа та В.Пустовойтенко, ближчий до типу ірраціонального логіко-сенсорного екстраверта („Жуков”). Ю.Тимошенко виявляє ознаки раціонального етико-сенсорного екстраверта („Гюго”). О.Мороз – соціотип раціонального етико-сенсорного інтроверта („Драйзер”). В.Медведчук – тип ірраціонального етико-сенсорного екстраверта („Наполеон”). С.Тигіпко – раціональний логіко-сенсорний екстраверт („Штірліц”). В.Хорошковський – доволі типовий раціональний логіко-інтуїтивний екстраверт („Джек Лондон”). А Н.Вітренко та Л.Грач близькі до визначення раціонального етико-інтуїтивного екстраверта („Гамлет”).
Нижче, у прогнозах стосовно кожного з цих політичних діячів, ми, зокрема, дамо і опис найбільш характерних для їхніх психотипів рис – що цілком можуть відхилятися від реального стану речей, оскільки діагностування проводилось заочно. Проте такі описи все ж можуть допомогти у розумінні мотивації та прогнозуванні наступних дій у конкретних ситуаціях.
Таким чином, переходимо до власне прогностичної частини дослідження.
Георгій Кірпа
Соціотип „Жуков”. Коротке формулювання:
Воля, рішучість, цілеспрямованість, владність, жорсткість, дія, твердість, перемога, лідерство, конкурентність, боротьба, влада, напористість, внутрішня вразливість і сентиментальність, недемонстративність, ініціатива, наполегливість, безстрашність, зібраність, агресивність, значимість, авторитет, крутий мафіозі, пахан, ватажок, логіка, аргументи, аналіз,
Організувати, побудувати, роздати доручення, вимагати результат, командувати, завоювати, йти напролом, розгромити супротивника, керувати, тверда рука, залізна дисципліна, твердий характер, підкорити, брати відповідальність, захопити територію, ризикувати, йти ва-банк, мобілізуватися у вирішальний момент, домінувати, розстановка сил, швидко приймати рішення, кидатися в бій, вплутатися в бійку, рішуча відсіч, "розвідка боєм", ревно оберігати зв'язки, не прощає неслухняності, миттєво реагувати, хто - кого: або я - їх або вони – мене.
Сьогодні можна певним чином прогнозувати лише дії Президента Георгія Кирпи в економічній площині і меншою мірою у площині політичній.
Централізація ресурсів, жорстка вертикаль влади, тотальна підктонтрольність центральній владі і ручне управління за будь-яких ускладнень — ось основна ознака розвитку економіки та політики за Президента Кирпи. „Федералізація” країни буде припинена, буде зроблена спроба позбавитися регіональної клановості економіки. Матимуть місце амбіційні та масштабні проекти, які швидше за все носитимуть половинчастий характер. Вузькість поглядів Кирпи-економіста спричинить до того, що бюджетна система країни дасть суттєві збої, наповненість бюджету може бути недостатньою, цілком ймовірні значний дефіцит, а відтак і секвестр бюджету.
Ймовірно посиляться економічні зв‘язки з Росією. Швидше за все відбудеться поступове роздержавлення (або розмиття активів) потужних монополістів – Укрзалізниці, Укртелекому, газо- та нафтотранспортної систем. Однак Президент Кірпа принципово відстоюватиме питання територіальної цілісності країни – це випливає з його досвіду отримання величезних доходів від транзиту; а щоб надавати послуги транзиту, потрібні чітко закріплені й розмежовані кордони.
Можна не сумніватися, що відбудеться створення альтернативного телекомунікаційного оператора на базі розгалуженої комунікаційної інфраструктури Укрзалізниці.
У сферу інтересів Кирпи та його оточення може потрапити телекомунікаційний бізнес (зокрема галузь мобільного зв’язку) та бізнес з передачі даних. У зв‘язку з цим все, що стосується питання розвитку інтернету в Україні, буде вирішуватися виключно адміністративними методами. Насамперед це стосується питання адміністрування доменного імені, моніторингу мережі тощо.
Робитимуться спроби побудови жорсткої вертикалі ведення бізнесу. Разом з тим, боротьба точитиметься лише навколо великого бізнесу, що дасть можливість для розвитку малого та середнього бізнесу.
Швидше за все, в Україні активізується, окрім традиційного російського капіталу, ще й капітал екзотичний — із країн Близького Сходу, Океанії тощо.
Ймовірно, що значними темпами відбудеться остаточне розпаювання та приватизація земельних ділянок. Триватиме процес створення потужних приватних агропромислових латифундій.
Вірогідно, енергетична сфера буде єдиною, куди доступу команді Кирпи не буде — його бізнес чітко виокремлений, а пріоритети визначені: транспорт/транзит; телекомунікації (до певної міри); сільське господарство; важка промисловість, діяльність якої пов‘язана із транзитом (прокат, труби, брухт, експорт руди тощо).
Однак Г.Кірпа може пробувати створити потужну контрольовану галузь під себе: реалізувати програму муніципальної реформи, захопивши при цьому притиснутий в кут будівельний бізнес, внутрішні та зовнішні інвестиції в будівництво, зокрема житлове, банківська сфера в галузі іпотеки та житлових кредитів, житловий фонд великих міст країни, комунальні служби і пов’язані з цим господарства (водне, переробки відходів тощо). І вже з цього боку Г.Кірпа може спробувати здобути контроль над енергетичною сферою.
Проводячи контент-аналіз нинішньої політичної активності Георгія Кирпи, можна не сумніватися, що основним завданням його оточення буде створення цілої низки партій влади (за російським сценарієм), формування періодичної та ситуативної більшості. Також, можна прогнозувати збереження змішаної виборчої моделі. Ймовірно зміниться система формування владної вертикалі у регіонах. Буде зроблена спроба посилити вплив центральної влади.
Традиційно тісні контакти будуть із Росією. Зокрема, можна не сумніватися, що буде реанімовано з якоїсь спроби такі наддержавні структури як СНД, ЄЕП тощо.
Україна часів Кирпи ймовірно не буде відігравати активної ролі на зовнішній арені, обмеживши себе двосторонніми стосунками з Росією та країнами СНД. Її воєнна доктрина залишиться оборонною, можливе скорочення витрат на всі силові відомства, орієнтовані назовні (армія, служба безпеки і її підрозділи).
Податкової амністії не буде, оскільки Президент Г.Кірпа не випустить з рук такий потужний важіль впливу на бізнес і політику як податковий шантаж.
Активного розвитку соціальної сфери також навряд чи слід очікувати. Однак можливе завершення пенсійної реформи з метою набуття контролю над коштами пенсійних фондів.
Навряд чи Президент Г.Кірпа вдасться до серйозної аграрної реформи, оскільки це передбачає певну відкритість і конкурентність ринку, зокрема, зерна. Що, своєю чергою, зменшить сферу впливу і доходи зернотрейдерів. Він буде і надалі зацікавлений у “розмитих” правилах гри на аграрному ринку — коли, використовуючи адміністративні важелі, всі процеси та окремих операторів аграрного ринку можна тримати під контролем.
Може набути деякого розвитку альтернативна енергетика – і як противага наявній традиційній, міцно контрольованій регіональними кланами, і як спосіб захистити інтереси національної безпеки (тобто, кордони і доходи від транзиту) від енергетичного шантажу зовні (від країн-власниць паливно-енергетичних ресурсів).
У сферу міжконфесійних взаємин, етичних, історичних, етнічних і решти подібних проблем Президент Г.Кірпа не втручатиметься як у занадто конфліктогенну та неприбуткову.
Найрізноманітніших ресурсів, що ними володіє чи розпоряджається Г.Кірпа (транспорт, землі відчуження, перевезення, соціальна сфера, сотні тисяч робітників, виробництва, можливо і залізничні війська), цілком може вистачити, аби реалізувати самостійну схему здобуття президентської посади. Причому безвідносно до того, чи буде Г.Кірпа єдиним кандидатом від провладних сил, чи ні. Зокрема, за ситуації тотального хаосу боротьби за президентське крісло (це може статися, коли Л.Кучма не назве наступника, але втратить тим чи іншим чином важелі впливу на політичні угруповання, або ж коли наступника буде названо, але без надання решті угруповань достатніх гарантій збереження їхнього бізнесу і політичного впливу, в інших ситуаціях загострення конфлікту бізнес-інтересів „донецьких”, „київських”, „дніпропетровських”, росіян і т.ін.) Г.Кірпа має всі можливості і передумови, аби виступити з жорстких патріотичних позицій, взявши ситуацію під контроль, і, силою зупинивши розборки, навести лад у суспільстві. Г.Кірпа має потенціал стати українським генералом Піночетом, вивести країну з кризи і відправити у демократичне, багате, стабільне плавання.
Так само свої ресурси (могутні фінансові можливості, контроль над деякими ЗМІ, управління напіввійськовою організацією залізничників, що розосереджені по всій Україні, особиста цілеспрямованість) Г.Кірпа може використати для допомоги чи перешкоджання іншим учасникам президентських виборів навіть за особистої неучасті у виборах. Це, зокрема, агітація в транспорті, поширення преси, поштові перевезення, передача листівок з провідниками – можна і активізувати, і перекрити інформаційні потоки між регіонами. Так само Г.Кірпа спроможний блокувати чи організувати термінове перевезення чиїхось прихильників – або самих політичних лідерів.