Філософія, політика, суспільство
| Вид материала | Документы |
- Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності, 227.5kb.
- «Історія України»; «Демографія, економіка праці, соціальна економіка І політика»; «Гроші,, 164.34kb.
- Політика, громадянське суспільство, 3198kb.
- 1. Назва модуля, 29.89kb.
- Робоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія", 387.4kb.
- Філософія, суспільство, 4164.69kb.
- Рджене вак україни, зі спеціальностей: філософія науки, філософська антропологія, 29.23kb.
- План Визначення політики. Політика як соціальне явище. Структура, мета, завдання, засоби, 208.45kb.
- 1. німецька класична філософія, 591.05kb.
- План Філософія та її роль в суспільстві ст. 2 Філософія стародавнього сходу ст., 301.48kb.
4. У чому, на Ваш погляд, полягає національна ідея? Чи достатньо її для формування державної ідеологічної доктрини?
- Національна ідея формує і відображає напрями в житті й діяльності народу, які дають йому впевненість у своєму безсмерті. Держава - найголовніше втілення національної ідеї. Бездержавний народ приречений бути рабом державних націй. Отже, національна свобода - це національна державність. Але в нашому, українському випадку сталося так, що державні структури не зрозуміли до кінця, навіщо вони створені. Ідеологічної доктрини з чіткою перевагою національного виховання в нас нема. Існує дуже сильна, успадкована від колоніального минулого традиція жити лише хлібом, дбати лише про шлунок. Тому боротьба за українську державність в Україні є логічним продовженням нашої національно-визвольної боротьби упродовж століть. Не маю найменшого сумніву, що держава, проголошена 24 серпня 1991 року, наповниться національним змістом, і тоді стане ясним призначення України у світовому масштабі. Національна ідея має багато складових. Однією з них є національна свідомість, яка стоїть вище, ніж звичайний патріотизм, вона піднімається до розуміння історичного покликання того чи того народу бути повноцінною частиною людства.
5. Які враження справив на Вас Донбас, донеччани?
- Донбас мене не розчарував. Я побув недовго в Донецьку, але побачив багато. Відвідав Слов'янськ, Артемівськ, Святогірськ над Дінцем. Зустрівся з учителями, козаками, студентами. Я чув, як б'ється на Донеччині українське серце. Ще раз переконався, що майбутність наша, державна, культурна і духовна, немислима без Донбасу. Певна річ, тут є свої проблеми, тяжкий спадок невільницьких часів, але тут кипить енергія пошуків нового, демократичного способу життя. Журнал "Схід" - найяскравіше цьому підтвердження.
За невеликої і розумної підтримки Києва Донбас міг би був уже стати справжнім центром української культури, що зовсім не шкодило б ні російській мові, ні нашому стратегічному партнерству з Російською Федерацією.
- Дякуємо за інтерв'ю і бажаємо Вам подальших успіхів у громадсько-політичній діяльності та творчості.
1 Stanowisko negocjacyjne Polski w obszarze „Unia celna” przyjęte przez Radę Ministrów RP w dniu 10 grudnia 1998 roku
2 Na podstawie informacji zawartych na stronie internetowej Głównego Negocjatora RP: www.negocjacje.gov.pl z dnia 3 września 2002
3 Na podstawie Traktatu paryskiego o Europejskiej Wspólnocie Węgla i Stali z dnia 18 kwietnia 1951 roku
4 S. Hambura, M. Muszyński, Traktat ustanawiający Wspólnotę Europejską z komentarzem, Studio „Sto”, Bielsko Biała, 2001, s. 224-235, 372-373
5 L. Ciamaga, Wspólna polityka handlowa w: Unia Europejska – Podręcznik akademicki, Praca zbiorowa pod redakcją naukową Krystyny Michałkowskiej-Gorywody, Wydawnictwo Naukowe PWN, Warszawa, 2002, s. 103-108
6 M. A. Dauses, Prawo gospodarcze Unii Europejskiej, Wydawnictwo C. H. Beck, Warszawa, 1999, s. 161
7 L. Ciamaga, op. cit., s. 107
8 W. Czyżowicz, Wprowadzenie do Kodeksu Celnego Unii Europejskiej, www.clo.pl/kodue.php z dnia 7 września 2002 roku
9 L. Ciamaga, op. cit., s. 108-114
10 L. Ciamaga, op. cit., s. 120-124
11 W. Weidenfeld, W. Wessels, Europa od A do Z – Podręcznik integracji europejskiej, Wydawnictwo „Wokół nas”, Gliwice, 1996, s. 288-293
12 Agenda 2000. Opinia Komisji w sprawie wniosku Rzeczpospolitej Polskiej o członkostwo w Unii Europejskiej, Warszawa, 2000, s. 99-103
13 Засновник роду – ногайський князь Юсуф, який перейшов на московську службу (середина XVI ст.). Найбільш відомі представники: Григорій Дмитрович Юсупов (1676 – 1730) – сенатор, генерал-аншеф, голова Військової колегії; Борис Григорович Юсупов (1695 – 1759) – президент Коммерц-колегії, крупний підприємець, власник кількох мануфактур; Микола Борисович Юсупов (1750 – 1831) – сенатор, член „Государственного совета», шанувальник мистецтва, колекціонер, бібліофіл. Побудував кілька відомих двірцево-паркових ансамблів.
14 Цікаво з цього приводу переглянути російську пресу останніх років. Ось одна з багатьох статей з цієї тематики, сама назва якої досить красномовна: „России помогут пшеницей, мясом и рисом» [6]. «Дефицит продовольствия ощущается не только в депрессивных отдаленных регионах типа Чукотки или Магадана, - пише російська газета „Известия” – но даже и в крупных городах, где в основном и использовалось импортное сырье».
У цій статті, між іншим, ідеться про кредити, які надаються Росії Сполученими Штатами і Міжнародним валютним фондом на придбання харчів. Автор статті виражає задоволення з приводу пільгових умов цих кредитів. Цікава деталь, з чого радіє автор статті: „...Мы даже умудрились включить в сумму кредита доставку помощи..., хотя Соединенные Штаты никогда не кредитовали фрахт»[6]. Який, мовляв, успіх!
Таким чином, на відміну від недалекого минулого, виступає нова негативна риса російської господарської системи – неспроможність навіть доставити своїми силами вже отримане продовольство. Це свідчить про паразитарні тенденції сучасної російської економіки.
15 В СРСР існували унікальні військові частини, призначення яких полягало у забезпеченні надходження трофеїв. Ці військові частини займалися, наприклад, демонтажем та відправкою до СРСР цілих заводів і фабрик з Німеччини та інших окупованих країн в рахунок репарацій. Навіть їх назви красномовно свідчать про головне призначення. Так, наприклад, існувала „10-я отдельная трофейная бригада”[7], котра до 1947 р. перекидала до Союзу цілі заводи, часом разом із німецькими робітниками та інженерами, а після 1947 р. організувала видобуток уранової руди в містечку Іоганнгеоргенштадт (в Рудних горах) для радянської атомної зброї. Виходячи з усього, така „трофейная бригада” не була єдиною в своєму роді.