Верховна Рада України //Відомості Верховної Ради України. 2004. №3 С. 21. (Бібліотека офіційних видань) Про державний захист працівників суду І правоохоронних органів: закон

Вид материала

Содержание

1. Загальні засади діяльності та система Державної кримінально-виконавчої системи України
Арештні доми
Виправні колонії
2. Державна пенітенціарна служба України: завдання, повноваження та структура.
3. Персонал органів та установ ДКВС
4. Контроль та нагляд за діяльністю органів і установ ДКВС

Подобный материал:

ТЕМА № 12. ДЕРЖАВНА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА СЛУЖБА УКРАЇНИ

1. Загальні засади діяльності та система Державної кримінально-виконавчої системи України

2. Державна пенітенціарна служба України: завдання, повноваження та структура

3. Персонал органів та установ ДКВС

4. Контроль та нагляд за діяльністю органів і установ ДКВС

Рекомендована література

1. Конституція України. – К, 2009. – 48с.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003р. № 1129-ІV //Верховна Рада України //Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №3-4. – С.21. (Бібліотека офіційних видань)

3. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993р. № 3781 - ХІІ /Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1994.– №11.– Ст. 50. (Бібліотека офіційних видань).

4. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005р. № 2713-ІV /Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 30. – Ст. 409. (Бібліотека офіційних видань).

5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992р. № 2135 - ХІІ /Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 22. – Ст. 303. (Бібліотека офіційних видань).

6. Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України: Указ Президента України від 6 квітня 2011р. № 394 /2011 //Юридичний Вісник України. – 2011. – № 17. – 23-29 квітня.

7. Гель А.П. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /А.П. Гель, Г.С. Семаков, І.С. Яковець; За ред. проф. А.Х. Степанка. – Юрінком Інтер, 2008. – 624с.

8. Гель А.П. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. /А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. – Київ.: МАУП, 2004. – С.143-152.

1. Загальні засади діяльності та система Державної кримінально-виконавчої системи України

Одним із важливих напрямків діяльності держави в сфері здійснення боротьби зі злочинністю є забезпечення виконання кримінальних покарань, призначених за вироком суду. Ця діяльність належить до виключної юрисдикції держави і здійснюється спеціально на те уповноваженим державним органом – Державною кримінально-виконавчою службою України (далі – ДКВС).

Завданням ДКВС України є здійснення єдиної державної політики в сфері виконання кримінальних покарань.

Діяльність ДКВС України базується на неухильному дотриманні принципів: законності; поваги та дотримання прав і свобод людини і громадянина; гуманізму; позапартійності; єдиноначальності; колегіальності при розробці важливих рішень; взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями; відкритості для демократичного цивільного контролю.

Правовою основою діяльності ДКВС України є Конституція України, Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” (далі – Закон), Кримінально-виконавчий кодекс України (далі – КВК), інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Система ДКВС України включає в себе: центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальні органи управління, кримінально-виконавчу інспекцію, установи виконання покарань, слідчі ізолятори (далі – СІЗО), воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, підприємства установ виконання покарань, а також інші підприємства, установи і організації, що створюються для забезпечення виконання завдань, поставлених перед ДКВС України.

Відповідно до ст. 7 Закону центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність ДКВС України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що стосуються завдань ДКВС України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення, і вносить їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України.

Центральним органом виконавчої влади, на який покладено забезпечення реалізації державної політики в сфері виконання кримінальних покарань є Державна пенітенціарна служба України (далі – ДПтС), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції. Структурно він складається з відповідних департаментів, управлінь, відділів, секторів та інших підрозділів та служб.

Територіальними органами управління Департаменту є управління (відділи) ДПтС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які утворюються для забезпечення виконання завдань ДКВС України. Територіальні управління (відділи) ДПтС здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, які передбачені положеннями про територіальні органи управління. Структурно управління, відділи ДПтС в АРК та областях складаються з відповідних відділів, секторів, служб та підрозділів забезпечення. Положення про територіальні органи управління затверджуються Департаментом.

Кримінально-виконавча інспекція – це орган ДКВС України, який згідно закону виконує покарання, не пов’язані із позбавленням волі, зокрема покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням і звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Безпосередній контроль за виконанням вказаних вище кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (на протязі іспитового строку) здійснюють міськрайонні та міжрайонні кримінально-виконавчі інспекції. В управліннях (відділах) ДПтС в АРК, областях, містах Києві та Севастополі створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекці.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Арештні доми виконують покарання у виді арешту.

Кримінально-виконавчі установи в свою чергу поділяються на:

1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри)– виконують покарання у виді обмеження волі;

2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії)– виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Виправні колонії в залежності від рівня безпеки (категорії засуджених та тяжкості вчинених ними злочинів) поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки.

Виховні колонії (або спеціальні виховні установи) виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.

Слідчі ізолятори – це установи ДПтС для утримання осіб, щодо яких під час розслідування та судового розгляду кримінальних справ обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Воєнізовані формування ДПтС – це підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.

Підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці.

2. Державна пенітенціарна служба України: завдання, повноваження та структура.

Правовою основою діяльності ДПтС України як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань є Конституція України, КВК України, Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, Положення про Державну пенітенціарну службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011р № 394/2011, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Основними завданнями ДПтС України (ст.3 Положення) є :

1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;

4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав і інтересів засуджених і осіб, взятих під варту.

Перелік повноважень ДПтС України закріплений у ст.4 Положення. До основних повноважень ДПтС належать наступні:

1) узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробка пропозицій щодо удосконалення відповідної нормативної бази для діяльності служби;

2) подання пропозицій Міністрові юстиції України щодо визначення основних напрямів діяльності підпорядкованих підрозділів;

3) аналіз результатів діяльності органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС, внесення пропозицій Міністрові юстиції України щодо підвищення ефективності їх функціонування;

4) забезпечення виконання державних цільових програм розвитку органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС;

5) участь у розробленні та виконанні державних комплексних програм боротьби зі злочинністю;

6) організація та контроль за виконанням вироків суду та інших судових рішень і застосування передбачених законом засобів виправлення засуджених;

7) забезпечення дотримання вимог законодавства в органах і установах, що належать до сфери управління ДПтС;

8) організація запобігання вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими й особами, взятими під варту, вжиття щодо них заходів припинення злочинів і дисциплінарних проступків;

9) забезпечення виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах ДКВС;

10) організація контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням та умовно-достроково;

11) забезпечення контролю за організацією охорони установ виконання покарань, СІЗО, дотримання правопорядку та безпеки в них;

12) організація забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та СІЗО підрозділами цих установ;

13) забезпечення функціонування власної системи безпеки;

14) організація обліку та реєстрації засуджених і осіб, взятих під варту, визначення виду установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснення їх розподілу, переведення; екстрадиції;

15) забезпечення виконання актів амністії та помилування:

16)організація проведення соціально-виховної та психологічної роботи з особами, які відбувають покарання;

17) організація залучення засуджених до суспільно-корисної оплачуваної праці;

Крім перелічених вище, ДПтС здійснює й інші повноваження.

Для реалізації покладених на нього завдань і функцій, ДПтС має й низку прав, які закріплені у ст.6 Положення:

1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, недержавних організацій;

2) одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

3) користуватися відповідними інформаційними базами даних державнимх органів, державними, в тому числі урядовими система зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами;

4) скликати наради, створювати комісії та робочі групи.

ДтС України здійснює свої повноваження через свої територіальні органи управління або міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька областей) територіальні органи управління, а також через підпорядковані територіальним органам управління кримінально-виконавчу інпекцію, установи виконання покарань, СІЗО, воєнізовані формування, навчальні заклади, підприємства та установи ДКВС.

У межах своїх повноважень ДПтС на основі та на виконання актів законодавства видає лише накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання. Проекти документів нормативно- правового характеру готуються ДПтС, подаються на розгляд Міністра юстиції України і видаються у вигляді наказів Міністерства юстиції за підписом міністра.

Очолює ДПтС України Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем’єр – міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції, та звільняє з посади Президент України. Голова ДПтС є одночасно й керівником ДКВС України та несе персональну відповідальність за виконання покладених на ДКВС України завдань і функцій перед Президентом, Прем’єр-міністром та Міністром юстиції України.

Повноваження Голови ДПтС України нормативно закріплені у ст.10 Положення.

Голова ДПтС має двох заступників (в тому числі одного – першого), яких призначає на посади Президент України за поданням Прем’єр – міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови ДПтС України, погоджених з Міністром юстиції України. Першого заступника та заступника звільняє з посад Президент України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ДПтС України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності і проектів нормативно-правових актів, розгляду інших питань у ДПтС утворюється колегія.

Персональний склад колегії затверджує Голова ДПтС України. Рішення колегії реалізуються шляхом видання наказу ДПтС України.

Структуру центрального апарату ДПтС затверджує Голова ДПтС України за погодженням із Міністром юстиції України.

Центральний апарат ДПтС складається структурно з департаментів, а також інших структурних підрозділів та служб – самостійних управлінь, відділів та служб. Керівництво підрозділами центрального апарату Голова ДПтС здійснює через першого заступника та заступника.

Так через першого заступника Голови ДПтС здійснюється керівництво Департаментами: організаційно-аналітичного, документального та правового забезпечення; охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень; технічної служби; бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення.

Через заступника Голови ДПтС здійснюється керівництво Департаментами кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи із засудженими; виробничої діяльності та ресурсного забезпечення а також Управлінням оперативно-розшукової роботи.

Окремі самостійні структурні підрозділи ДПтС (департаменти, управління або відділи) підпорядковуються безпосередньо Голові – Департамент кадрового забезпечення та охорони здоров’я, Управління внутрішньої безпеки та протидії корупції, Управління контрольно-ревізійної роботи, Відділ режимно-секретної, мобілізаційної роботи та цивільної оборони, Відділ у зв’язках із засобами масової інформації, громадськістю та міжнародного співробітництва; Відділ підготовки та супроводження державних закупівель. Для організаційного забезпечення роботи керівництва ДПтС у її складі функціонує Апарат Голови, до складу якого входять помічники, радники Голови тощо.

Департаменти в свою чергу структурно включають в себе управління, або відділи. Наприклад Департамент охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень включає в себе: Управління режиму, нагляду і безпеки; Управління охорони та діяльності служб; Управління контролю за виконанням судових рішень, які в свою чергу складаються з відділів. Наприклад Управління контролю за виконанням судових рішень включає в себе: Відділ розподілу та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі та Відділ екстрадиції, роботи з іноземцями та виконання указів Президента України з питань помилування.

3. Персонал органів та установ ДКВС

Як встановлює ст. 14 Закону, до персоналу ДКВС України належать особи рядового і начальницького складу (особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в ДКВС України (працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в ДКВС України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в ДКВС зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до ДКВС приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину. Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу.

Особам рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби присвоюються спеціальні звання. Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.

Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

На спеціалістів ДКВС України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу" Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 15 Закону особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Організація особами рядового і начальницького складу та працівниками кримінально-виконавчої служби страйків та участь у їх проведенні забороняються.

Разом з тим, законодавець у ст. 16 Закону закріплює цілу низку вимог до персоналу та передбачає відповідальність за їх недотримання. Зокрема персонал ДКВС України зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що принижують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом. У разі таких дій, ці особи підлягають звільненню зі служби (роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.

4. Контроль та нагляд за діяльністю органів і установ ДКВС

ДКВС України, будучи органом держави і провідником єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, наділяється для забезпечення її реалізації відповідними владними повноваженнями і здійснює передбачені законом правозастосовні та правоохоронні функції. Разом з тим, реалізуючи свої владні повноваження в сфері виконання кримінальних покарань, органи і установи ДКВС України повинні вживати вичерпних заходів для забезпечення законності та дотримання прав і свобод людини та громадянина, які проголошені основними принципами діяльності ДКВС України. Для забезпечення законності в діяльності органів і установ виконання покарань та запобігання будь-яким можливим порушенням прав і законних інтересів як засуджених, так і персоналу, чинним законодавством передбачені такі інституції як контроль та нагляд. Зокрема статті 27 та 29 Закону передбачають, що за діяльністю ДКВС України, у порядку визначеному Конституцією та законами України здійснюються контроль і нагляд.

В залежності від суб’єкту, який здійснює контрольні функції можна виділити наступні основні види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань: міжнародний контроль; державний контроль; громадський контроль.

Міжнародний контроль здійснюється уповноваженими на те міжнародними організаціями та інституціями, на підставі міжнародних актів про права людини і передбачений Загальною декларацією прав людини (1948р.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією проти катувань та інших жорстоких або таких що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984), а також Факультативним Протоколом до неї, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню (1987) та цілим рядом інших. Однією із основних форм міжнародного контролю є проведення інспекційних перевірок діяльності органів і установ виконання покарань кримінально-виконавчої системи України уповноваженими представниками міжнародних організацій, за результатами яких складаються доповіді, що містять рекомендації по усуненню виявлених порушень та поліпшенню захисту засуджених осіб. Міжнародний контроль може також здійснюватися шляхом розгляду і вирішення скарг засуджених на порушення їх прав уповноваженими міжнародними інституціями і зокрема – Європейським судом з прав людини, рішення якого за результатами розгляду таких скарг є обов’язковими для України.

Державний контроль здійснюється уповноваженими органами держави і може бути класифікований на наступні підвиди: контроль органів державної влади та місцевого самоврядування; відомчий контроль та прокурорський нагляд. Перелік посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями щодо здійснення державного контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань та мають право без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань закріплено у ст.24 КВК України і до них належать:

Президент України;

Прем’єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території;

сільський, селищний, міський голова – на території відповідної місцевої ради.

Здійснення відомчого контролю за діяльністю підпорядкованих органів і установ виконання покарань ст.23 КВК України покладає на вищестоящі органи управління та ДПтС. Аналогічну норму містить і Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, стаття 7 якого передбачає, що центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (ДПтС) координує і контролює діяльність всієї ДКВС.

Нагляд за виконанням кримінальних покарань відповідно до ст.121 Конституції України є виключною компетенцією прокуратури як державного органу і полягає у діяльності прокурора по забезпеченню додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Стаття 22 КВК України передбачає, що прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України “Про прокуратуру”. Органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

Стаття 44 Закону України “Про прокуратуру” визначає, що предметом прокурорського нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Для здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісіє, які діють на підставі КВК України та Положення про спостережні комісії, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1.04.2004р. №429 і утворюються виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями. До складу спостережних комісій входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни.

Крім того, громадський контроль може здійснюватися і спеціально створеними з цією метою громадськими організаціями. Зокрема на теренах України широко відомі такі громадські правозахисні організації, що спеціалізуються на захисті прав і законних інтересів засуджених як ”Донецький Меморіал”, Харківська правозахисна група, а також і цілий ряд інших.

Blog

Содержание