Методичні рекомендації деякі питання дії нормативно-правових актів

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Нормативність права Право складається з норм Дія нормативно-правового акта Ознаки закону Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією Важлива роль приділяється указам Постанови і розпорядження Уряду України Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів Положення, статути Рішення і постанови органів місцевого самоврядування Локальні нормативно-правові акти 1. 2. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб Вступ закону вдію відбувається відповідно до трьох принципів Закони втрачають дію Територіальна дія Екстериторіальна дія 1.3. Поняття підзаконного нормативно-правового акта

Подобный материал:

• Порядок отримання нормативно-правових актів із Єдиного державного реєстру нормативно-правових, 193.56kb.
• Методичні рекомендації на тему, 145.6kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 122.29kb.
• Методичні рекомендації на тему, 68.47kb.
• Методичні рекомендації розроблені відповідно до законів України "Про благоустрій населених, 171.55kb.
• Методичні рекомендації (узагальнення), 126.15kb.
• Методичні рекомендації щодо удосконалення порядку підготовки актів законодавства, 317.06kb.
• Рекомендації щодо приоритетності перегляду та розроблення норм безоплатної видачі засобів, 410.44kb.
• «Адміністративна відповідальність керівників суб’єктів нормотворення за порушення законодавства, 62.94kb.
• Методичні рекомендації щодо проведення обстеження стану охорони праці в навчальних, 110.21kb.

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ


ДЕЯКІ ПИТАННЯ ДІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ


Запоріжжя, 2011


Вступ………………………………………………………………………………3


І. ДЕЯКІ ПИТАННЯ ДІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ………… 4

1.1. Поняття „нормативний акт” за законодавством України ………………….4

1.2. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб………....7

1.3. Поняття підзаконного нормативно-правового акта……………………….11


Список використаної літератури……………………………………………..12


Вступ

 Право має нормативний характер, що «ріднить» його з іншими формами соціального регулювання - моральністю, звичаями та інше. Права, якими наділена кожна людина чи юридична особа, не довільні, вони чітко визначені у відповідних чинних нормах.

Норма виступає основоположним елементом змісту права, а нормативність, як випливає з його поняття, є однією з основних властивостей права, оскільки воно (право) складається з норм-правил поведінки загального характеру, які регулюють суспільні відносини.

«Норма» в перекладі з латинської означає «зразок», а нормативне регулювання суспільних відносин являє собою установку загальних правил для визначення групи конкретних випадків

Нормативний характер права дає можливість виразити типові для даного суспільства протиріччя і способи вирішення можливих спорів і конфліктів. Як правило, звернене в майбутнє, право адресоване волі учасників суспільних відносин і має зміст лише там, де у адресата норми існує вибір варіантів поведінки.

Право є не тільки засобом інформації, а й способом регулювання поведінки; в якості виразу належного воно покликане за своєю природою впливати на вольову поведінку учасників суспільних відносин за допомогою відповідних стимулів. Саме тому право має бути виражене не як опис сьогодення, а як припис, звернений в майбутнє.

Право можна охарактеризувати як «систему норм», тобто загальних правил, зразків, моделей поведінки, які поширюються на всі випадки даного виду і у відповідності з якими має будуватися поведінка всіх осіб, які потрапили в нормативне регламентовану ситуацію.

Все це будується так, що регулювання в кінцевому результаті «виходить» на суб'єктивні права, якими наділяються суб'єкти.

Слід зазначити, що, як свідчить практика правотворчої діяльності на всіх її рівнях, значна частина підготовчих з кожного акта робіт поєднана з тим, щоб проект «вписався» в нормативну систему, був би за всіма пунктами погоджений з нею ззовні, а в основному за змістом — фактичним та правовим.

Нормативність права — це найважливіша ознака, що дозволяє відрізняти право від правосвідомості, суб'єктивного права і правовідносин [65, 282-283].

Необхідно мати на увазі, що припинення реального значення нормативності права об'єктивно заважає зміцненню законності.

До того ж, норма права — загальне правило поведінки, що поширюється на необмежену кількість осіб і розраховане на багаторазове застосування.

Найважливіша якість правових норм полягає у тому, що кожна з них є встановленим чи санкціонованим державою загальнообов'язковим правилом поведінки.

Правові норми передбачають ту поведінку, котру вимагає держава і якій вона гарантує необхідний захист і підтримку. Ці загальні правила поведінки розраховані не на разові, індивідуальні обставини, а на систему, на ряд обставин, що повторюються.

Право складається з норм - загальних правил поведінки, спрямованих на регулювання і охорону суспільних відносин. Разом з цим, право - це не тільки норми, але ж без норм, без властивості нормативності права немає. І справа не в тому, що юридичні норми являють собою центральний компонент правової дійсності, а в тому, що за допомогою юридичних норм різноманітні засоби впливу, захисту і т.д. набувають правового характеру.

В розвинутих правових системах на суспільне життя впливають не окремо взяті, ізольовано існуючі правові норми та інші правові засоби, хоч і стійкі за характером, інституціоналізовані правові форми, а їх системи, комплекси інколи і досить складні.

Саме через системи правових засобів стає можливим забезпечення багатостороннього правового впливу на суспільні відносини, врахування інтересів різних суб'єктів, а також повною мірою реалізація в юридичному і соціальному бутті глибоких правових начал, і надійне гарантування правових позицій суб'єктів.

Таким чином, зв'язувати правові засоби у взаємодіючі комплекси чи цілісні системи можна за допомогою нормативної форми (нормативних документів, а особливо кодифікованих, які в першу чергу зачіпають зміст права).

Оскільки кодифікація виступає однією з основних серед нормативних форм, то її суть зводиться до застосування більш широких нормативних узагальнень, іншими словами, у застосуванні нормативності більш високого рангу.

Подальший етап розвитку Української держави тісно пов’язаний з правильним застосуванням та чітким визначенням меж дії нормативно-правових актів.

Дія нормативно-правового акта - це обов’язковість або формальна можливість його здійснення. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту. Межі дії акта визначаються трьома параметрами: дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб.

Методичні рекомендації розроблено з метою надання допомоги працівникам юридичних служб місцевих державних адміністрацій та територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади під теоретичного та практичного дослідження процесу підготовки та прийняття ними нормативних актів, розкриття деяких актуальних проблемних питань дії нормативно-правових актів та для їх подальшого правильного застосування.


І. ДЕЯКІ ПИТАННЯ ДІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ


1.1. Поняття „нормативний акт” за законодавством України та їх види


Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення права.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Ознаки закону:

1) приймається органом законодавчої влади — парламентом, уповноваженою громадською організацією або на референдумі;

2) порядок його підготовки й видання визначаються конституцією країни та регламентом парламенту;

3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;

4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу, закріплює коло суб'єктів нормотворчої діяльності);

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство»);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);

за суб'єктами законотворчості:

закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

за предметом правового регулювання: конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії:

постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою:

прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

за сферою дії:

загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміністрацій (ст. 118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (статті 143, 144).

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це — принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце.

Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві.

Розпорядження — це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях.

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття.

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб'єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.


1. 2. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб


Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії в трьох «вимірах»:

1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли нормативно-правовий акт має юри­дичну чинність;

2) у просторі, на який поширюється дія нормативно-правового акта;

3) за колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акта: на основі нормативно-правового акта у них виникають юридичні права і обов'язки.

Початковим і кінцевим моментами дії нормативно-правового акта в часі є вступ нормативно-правового акта в дію і припинення дії нормативно-правового акта. Слід відрізняти момент (день) вступу нормативно-правового акта в дію від моменту (дня) набуття ним юри­дичної сили.

Закон набуває юридичної сили у день його ухва­лення, тобто підписання закону.

Закони починають діяти.

1. З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);

2. З моменту опублікування;

3. З часу, який позначено в самому законі;

4. З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. В Україні, як правило, початок дії закону визна­чається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого зако­ну та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України «Про державну таємницю» була опубліко­вана Постанова Верховної Ради України «Про порядок введен­ня в дію Закону України «Про державну таємницю», де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування;

5. Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони ма­ють бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх під­писання і ухвалення до виконання Президентом України;

6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вво­дяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.

За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України закони, що визна­чають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населен­ня в порядку, встановленому законом, є нечиними (ст. 57).

Вступ закону вдію відбувається відповідно до трьох принципів:

• негайна дія

- коли закон із дня вступу в дію поширюється на усі випад­ки лише «уперед»; усе, що передувало дню вступу закону в дію, під нього не підпадає,

• зворотна дія (зворотна сила) закону |

- коли закон поширюється на всі випадки і «уперед» і «на­зад», тобто і на випадки, що відбувалися раніш, у минулому, до введення закону в дію.

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Грома­дяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сього­днішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Винятки з нього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'як­шує кримінальну відповідальність.

Це правило має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксо­ване в Міжнародному пакті про громадянські та політичні пра­ва, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 p. Воно повинне бути відтворене в кримінальних кодексах країн, які підписали цей міжнародний документ. У ст. 15 цього пакту, зокрема, говориться: «...не може призначатися важче покаран­ня, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кри­мінального злочину. Якщо після вчинення злочину законом вста­новлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ст. 58 Конститу­ції України закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення»;

• переживання закону

- коли закон, що втратив юридичної чинності, за спеціаль­ною вказівкою нового акта (закону) повинен продовжувати дія­ти з окремих питань. Наприклад, після розпаду СРСР Верхов­ною Радою України 12 вересня 1991 ухвалена постанова про по­рядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, якщо відповідні питання не врегу­льовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюз­ні акти не суперечать Конституції і законам України.

Закони втрачають дію:

• після закінчення строку, на який вони були ухвалені;

• у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

• у разі прямого скасування (призупинення дії) даного зако­ну іншим законом або спеціально призначеним актом (в Украї­ні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);

• у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути терито­ріальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена те­риторією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і ви­значається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на терито­рію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Респуб­ліки Крим — на власну територію в межах повноважень, визна­чених Конституцією України і Конституцією Автономної Рес­публіки Крим.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюєть­ся міжнародними договорами і передбачає поширення законо­давства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташова­ні або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національ­ній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її те­риторії, але розглядаються як частина території держави прапо­ра або пізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особ­ливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей.

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб по­ширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

Що таке всі особи ?

Всі особи:

• громадяни держави;

• іноземці;

• особи без громадянства (апатриди);

• особи з подвійним громадянством (біпатриди);

• усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні ор­ганізації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види законів у дії за колом осіб:

1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військо­вослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винят­ками. Їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консуль­ських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екі­пажів військових кораблів, військовослужбовці військових час­тин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, на­ділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільня­ються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.


1.3. Поняття підзаконного нормативно-правового акта


Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації за­конодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх мен­шої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загаль­ності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посі­дають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизо­ваного нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинніс­тю.

Юридична чинність підзаконних нормативних актів зале­жить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих держав­них органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Мі­ністрів, Міністерства фінансів.

Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних держав­них органів можна поділити на дві категорії (групи):

Такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі конституції, у цьому аспекті вони близькі до законів)

Такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти)

Список використаної літератури

 

1. Конституція України;

2.  Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992  № 493/92;

3. Указ Президента України "Про видання збірників актів законодавства України" від 22 січня 1996 року № 73/96;

4.  Указ Президента України "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 13.12.1996 року № 1207/96;

5.  Указ Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності". від 10.06.97 р. № 503/97;

6. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 22.12.92 р. № 731, із змінами та доповненнями.