Вступ актуальність теми
| Вид материала | Документы |
- Вступ актуальність теми, 953.91kb.
- Вступ актуальність теми, 1309.02kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 260.19kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
- 1. Категорія буття в філософії. Філософське вчення про матерію та ідеальне Актуальність, 520.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.
ВСТУП
Актуальність теми. Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати як діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України, так і запобігання злочинів окремих видів.
Вимагання відносяться до небезпечних злочинів проти власності. Суспільна небезпека цього виду злочинів полягає не тільки в тому, що злочинець вимагає передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру в потерпілого. Він застосовує при цьому погрози, а іноді й насильство в тому числі і таке, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищує майно потерпілого та його близьких родичів тощо. Отже, враховуючи суспільну небезпеку цього виду злочину, актуальною є активна цілеспрямована протидія вимаганням.
Слід зазначити, що за часів існування Радянського Союзу вимагання вивчались багатьма вченими і в першу чергу тими, хто досліджував злочини проти власності. Значний внесок у розробку цієї проблеми з різних аспектів внесли такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов Ю.В. Баулін, В.О. Владимиров, В.В. Василевич, С.Б. Гавриш, М.А. Гельфер, В.В. Голіна, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, Л.М. Криво-ченко, М.Й. Коржанський, В.В. Лень, В.Г. Литвинов, П.С. Матишевський, Е.М. Моісеєв, В.О. Навроцький, В.С. Нікіфоров, М.І. Панов, В.В. Сташис, Е.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, С.І. Тихенко, І.К. Туркевич, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та інші.
Були роботи і спеціально присвячені дослідженню вимагань. Це роботи Г.Н. Борзенкова, А.І. Волобуєва, Л.Д. Гаухмана, Є.Б. Галкіна, О.І. Гурова, О.В. Дмітрієва, В.А. Клименка, В.М. Куца, Ю.І. Ляпунова, М.І. Мельника, В.С. Мінської, В.М. Сафонова, Ф.Я. Сафіна та інших вчених.
Однак переважна більшість російських і українських вчених досліджувала вимагання на базі раніше діючого законодавства. Кримінально-правові аспекти вимагання висвітлювались в Україні в коментарях до чинного Кодексу, у підручниках Особливої частини кримінального права, в окремих статтях періодичних видань. Монографічні дослідження з цієї проблеми відсутні.
Кримінологічний аспект вимагань в Україні взагалі не досліджувався. Тому, актуальною є комплексна розробка кримінально-правового та кримінологічного аспектів вимагань на базі нового законодавства, практики його застосування та діяльності із запобігання цих злочинів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям роботи базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Дослідження виконано згідно з планом наукової роботи кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за вимагання, передбачених ст.189 КК України, формулювання на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики, розробка рекомендацій для запобігання вимагань.
Для досягнення поставленої мети в дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: 1) дослідити розвиток поняття вимагання в історичному аспекті та проаналізувати особливості сучасного законодавства з цих питань в деяких зарубіжних країнах; 2) провести аналіз поняття вимагання в діючому законодавстві України та дати йому оцінку в порівнянні з КК 1960 р.; 3) розкрити юридичний зміст складів злочинів, передбачених окремими частинами ст.189 КК України; 4) дослідити проблемні питання розмежування злочинів, передбачених ст.189 КК, із суміжними складами злочинів та кваліфікації за сукупністю; 5) проаналізувати статистичні дані про поширеність вимагань та судимості за ці злочини в Україні та Запорізькій області, матеріали вивчення архівних кримінальних справ, і на цій підставі дати кримінологічну характеристику вимагань; 6) дослідити та охарактеризувати особистості злочинців-вимагателів та потерпілих від цих злочинів; 7) проаналізувати причини та умови вимагань; 8) визначити основні напрями запобігання вимагань.
Об’єктом дослідження є вимагання як один із видів корисливо-насильницької злочинності.
Предметом дослідження є норми КК, які передбачають кримінальну відповідальність за вимагання, кількісно-якісна характеристика цього виду злочинів, особистість злочинця, причини та умови вимагань, запобігання цих злочинів.
Методи дослідження. Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. З їх допомогою визначені підходи до розгляду об’єкта та предмета дослідження. Застосування історичного методу дозволило простежити розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за вимагання в різні періоди в царській Росії, яке поширювалось і на територію України, колишньому Радянському Союзі та в Україні. Порівняльний метод дав можливість простежити особливості кримінальної відповідальності за вимагання в ряді зарубіжних держав та відзначити позитивні аспекти окремих кримінально-правових норм, що можуть бути запозичені й українським законодавцем. Формально-логічний і метод системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.189 КК України, й дати їм оцінку, визначити критерії розмежування вимагання від суміжних злочинів та кваліфікацію за сукупністю.
У процесі дослідження вивчались статистичні дані органів МВС про зареєстровані вимагання в Україні та в Запорізький області за період з 1996 по 2004 рр., Державної судової адміністрації про осіб, засуджених за вимагання в Україні та в Запорізькій області з 2001 по 2004 рр. Проведено контент-аналітичне дослідження архівних кримінальних справ про вимагання, яке використано для кримінологічної характеристики вимагань, особистості злочинців-вимагателів та потерпілих й інших питань. Анкетування застосовано для з’ясування думки працівників правоохоронних органів щодо оцінки діяльності із запобігання досліджуваних злочинів на практиці. Зібрані у процесі дослідження матеріали розгруповані і піддані обробці із застосуванням методів та прийомів статистичної науки, після чого проведений їх науковий аналіз.
Висновки та пропозиції дисертаційної роботи ґрунтуються на вивченні Конституції України, кримінального законодавства України за вимагання, монографічної літератури з теми та суміжних питань, аналізу судово-слідчої практики, постанов Пленуму Верховного Суду України. У порівняльному аспекті вивчено законодавство про кримінальну відповідальність за вимагання Італії, Іспанії, Польщі, Росії, США, ФРН, Франції, Швеції.
Емпіричну базу дослідження складають названі вище статистичні дані про вимагання, вивчені за спеціальною анкетою архівні кримінальні справи в кількості 130 на 230 засуджених, опитано 60 працівників правоохоронних органів.
Наукова новизна одержаних результатів.
- Наукова новизна та значимість положень дисертації визначається тим, що це є першим дослідженням монографічного рівня кримінально-правових проблем вимагань, яке проведене на базі нового КК України 2001 р., та першим кримінологічним дослідженням вимагань в Україні взагалі.
- Уточнені існуючі в літературі дані про розвиток поняття вимагання в законодавстві Росії, яке діяло на території України, вперше досліджені й інші законодавчі акти, що діяли на окремих територіях України.
- Визначені відмінності положень ст.189 КК України 2001 р. від раніше діючого законодавства та вперше подана узагальнена оцінка цих змін.
- На підставі вивчення кримінального законодавства ряду зарубіжних країн вперше надані рекомендації щодо запозичення окремих положень, які містяться в цих нормах, для вдосконалення законодавства України в цій сфері.
- Уточнені існуючі в юридичній літературі положення щодо характеристик елементів та ознак складів злочину вимагання. Зокрема, родовий та безпосередній об’єкт вимагання розглянуті з позиції теорії цінностей, визначена структура цінностей цих складів злочинів, охарактеризовані основний і додатковий об’єкт основного та кваліфікованих складів злочинів вимагання.
- Запропоновані додаткові аргументи для визначення предмета вимагання.
- При дослідженні об’єктивної сторони, особлива увага звернута на ті її складові, які є новелами в законодавстві або викликають складності на практиці, у зв’язку з чим даються відповідні рекомендації, які уточнюють, доповнюють існуючі теоретичні розробки з цих питань.
- При розгляді суб’єктивних ознак вимагання даються рекомендації стосовно визначення поняття службової особи як суб’єкта вимагання. Також констатовано, що вимагання є умисним злочином. Проте, у матеріальних складах злочину умисел щодо наслідків може бути як конкретизованим, так і не конкретизованим. Обов’язковою ознакою цих складів злочину є корисливий мотив, а не інші мотиви, як зазначають окремі вчені.
- Надані рекомендації щодо уточнення окремих кваліфікуючих ознак вимагання. Пропонується власне визначення продовжуваного злочину. Окреслено коло питань, які необхідно з’ясувати в разі вчинення вимагання службовою особою. Надано уточнене визначення поняття організованої групи. Наведені додаткові аргументи, що кожна вища форма співучасті включає в себе ознаки попередньої форми співучасті, що повинно впливати на кваліфікацію дій винних.
- Вперше проведено відмежування вимагання від одержання хабара, уточнені рекомендації щодо відмежування вимагання від інших суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю.
- Запропонована власна редакція ст.189, ч.2 ст.32, наведені додаткові аргументи для зміни редакції ч.3 ст. 28, ч.2 ст.30 КК України.
- Вперше здійснена кримінологічна характеристика вимагань, що дало можливість простежити структуру та динаміку вимагань в Україні та Запорізькій області з 1996 по 2004 рр. і дійти висновку, що цій категорії злочинів властива висока латентність, особливо стосовно вчинення вимагань організованими групами та злочинними організаціями.
- Проведене вивчення особистості злочинців-вимагателів як в Україні, так і в Запорізькій області дало можливість встановити їх типові риси, які в переважній більшості є негативними, що визначило напрями рекомендацій запобіжної роботи.
- Причини та умови вимагань виключно пов’язані з соціально-економічними процесами в Україні та суттєвими недоліками у формуванні особистості, діяльності суб’єктів запобігання цих злочинів.
- Констатовано, що суб’єкти запобігання вимаганням не виконують обов’язків, які покладені на них законодавством та іншими нормативними актами.
- Критично оцінена каральна практика судів Запорізької області в частині звільнення від покарання переважної частини засуджених за вимагання, зокрема тих, які вчинили злочин за кваліфікуючих обставин.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Обґрунтованість дослідження підтверджується вивченням значного обсягу нормативного матеріалу, літературних джерел, а також аналізом статистичних даних про вимагання в Україні, Запорізькій області, шляхом вивчення кримінальних справ і співпоставлення виявлених закономірностей на базі різного за обсягом матеріалу.
Наукове значення роботи. Положення дисертації сприятимуть подальшій теоретичній розробці кримінально-правових та кримінологічних аспектів вимагання. Зокрема у кримінально-правовому аспекті це подальший розвиток концепції цінностей як об'єкта злочину, понять продовжуваного злочину та організованої групи, інституту співучасті, рекомендацій відмежування вимагань від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю. У кримінологічному аспекті, проаналізовані дані про стан та структуру вимагань дають підставу для подальшого вивчення розповсюдження окремих видів вимагань, а встановлені типові риси особистості злочинців-вимагателів сприятимуть розв'язуванню проблеми детермінації вимагань та їх попередження. Визначені причини та умови вимагань ставлять нове наукове завдання про подальше, більш досконале, вивчення діяльності суб'єктів запобігання вимагань.
Практичне значення отриманих результатів. Практична цінність роботи полягає в тому, що автором висловлені пропозиції щодо вдосконалення діючого КК України, зокрема в частині кримінальної відповідальності за вимагання, запропонована власна редакція ст.189, ч.3 ст.28, ч.2 ст.30, ч.2 ст.32 КК України, що може бути враховано законодавцем. Результати дослідження також можуть бути використані у процесі правозастосовчої діяльності органами досудового слідства та судами, ПВСУ при формулюванні рекомендацій з питань застосування кримінального законодавства, підготовки методичних рекомендацій із цих питань. Дослідження кримінологічних аспектів вимагань сприятимуть підвищенню ефективності запобігання вимагань.
Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі юридичних навчальних закладів під час викладання Особливої частини кримінального права та кримінології в аспекті теми, у підготовці спецкурсів із цих дисциплін, написанні підручників, навчальних та методичних посібників.
Результати дослідження отримали впровадження в навчальний процес та використовуються на кафедрі кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету (акт впровадження від 07.09.2005 р.), Запорізького юридичного інституту МВС України (акт впровадження від 26.09.2005 р.), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 20.09.2005 р.) при викладанні курсів “Кримінальне право (Загальна та Особлива частини)”, “Кримінологія”, “Теоретичні основи кваліфікації злочинів”. Також вони були використані у діяльності апеляційного суду Запорізької області при розробці методичних рекомендацій по застосуванню норм кримінального законодавства та у процесі проведення методичного семінару суддів Запорізької області і методичної ради апеляційного суду Запорізької області (акт впровадження від 21.10.2005 р.).
Особистий внесок здобувача. У процесі роботи над дослідженням, у співавторстві автор опублікував дві публікацій. По-перше, це тези доповіді “Проблемні питання кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.255 КК України”, які підготовлені у співавторстві з проф. І.К. Туркевич [1]. Здобувачем у цій публікації виконана частина тексту (20%) в якій розглядаються проблеми вимагання, які можуть вчинятись у складі злочинних організацій. По-друге, це тези доповіді “Деякі проблеми кваліфікації вимагательства”, які підготовлені у співавторстві з Н.В. Потаповою, де здобувачеві належить 50% надрукованого тексту [2]. Решта публікацій і ідеї, які закладені в них, викладені автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Висновки дисертаційної роботи оприлюднені на таких науково-практичних конференціях та семінарах: ІІІ Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (м. Запоріжжя, 1998 р.); Міжнародному “круглому столі”, присвяченому пам’яті професора К.Г. Федорова (м. Запоріжжя, 2000 р.).; Науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (м. Київ, 2002 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2004 р.).
Результати дослідження обговорювались на засіданні кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.
Публікації. Концептуальні положення та матеріали проведеного дослідження знайшли висвітлення у 17 наукових публікаціях, з них 5 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
РОЗДІЛ 1
ВИМАГАННЯ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ ТА
РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ.
РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ВИМАГАННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
1.1. Розвиток поняття вимагання в кримінальному законодавстві України та Росії, яке діяло в Україні, колишньому Радянському Союзі
Вимагання є злочинною діяльністю, яке своїм корінням сягає у глибоку давнину. Слід відзначити, що ще римське право знало декілька понять вимагання: crimen metus – психічний вплив, що застосовується для примусу вчинити угоду, concussio pablica – вимагання службової особи, concussio privatа - вимагання шляхом брехливого судового звинувачення.
Як засвідчує література, останній з названих нами вид вимагання слугував підґрунтям для формування ознак вимагання в кримінальному законодавстві майбутнього. Так, у першій половині ХІХ століття норми про відповідальність за вимагання майна були введені в англійське, німецьке, угорське, італійське, норвезьке, французьке законодавства [3, с. 243].
З відомих пам’яток законодавства, які діяли на території України, “Руська правда” серед злочинів не передбачала вимагання. В окремих князівствах України, які розташовувались на її території, діяли різні правові джерела, що значно ускладнює аналіз досліджуваного нами злочину. Як відомо, у першій половині ХІХ століття на території України, яка повністю втратила свою автономію, почали діяти загальноімперські російські закони, зокрема “Уложення про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. (з подальшими редакціями 1857, 1866, 1885 років). Цей кримінальний закон передбачав відповідальність за вимагання [4, c.81].
У кримінальному законодавстві Російської імперії поняття вимагання використовувалось як вимагання хабара. Так, у ст.406 “Уложення про покарання кримінальні і виправні” 1845 року проголошувалось, що вищою ступінню хабарництва вважається вимагання. Під вимаганням розумілось одержання по службі шляхом погроз і утисків різних матеріальних благ: прибутків, вигоди, подарунків, поборів, нарядів на роботу. Цей злочин вважався службовим злочином, відповідальність за його вчинення передбачалась статтею, яка входила у главу Уложення “Про хабарництво і проступки по службі державній і громадській” [5, с.176]. У більш пізніх виданнях Уложення ця позиція законодавства була відтворена (ст. 420 Уложення видання 1857 р., ст.373 Уложення 1866 р. та його продовження) [6, с.133]. Цю точку зору підтримували і деякі вчені [7, с.430-431]. Однак, було й інше поняття вимагання. Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року у ст.1688 встановлювало кримінальну відповідальність за примушування до дачі майнових зобов’язань.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Поняття вимагательства було сформульовано у ст.144 у такий спосіб: “Вимога передачі індивідуального майна громадян чи права на майно або надання майнових вигод, поєднане з погрозою застосування насильства над потерпілим або близьким йому особам, або знищення належного їм майна, чи то розголошення відомостей, що їх ганьблять” [17, с.392].
У 1989 році, тобто через 29 років після прийняття цього КК, законодавець доповнює його ст.862 – вимагательство державного чи колективного майна, і одночасно змінює ст.144. Відповідно до внесених змін, вимагательство визначалось як вимога передачі особистого майна громадян чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна.
Як видно з тексту закону, законодавець розширив коло цінностей, що охороняються, замінивши “…надання майнових вигод” на “…здійснення будь-яких дій майнового характеру”, а також додав новий термін “пошкодження…майна”. Усе це було пов'язано зі змінами, які відбувалися в країні, і поширенні даного виду злочину.
У 1992 році законодавець у ст.862 і 144 КК змінює терміни “громадське майно” та “особисте майно”, на терміни “колективне майно” та “індивідуальне майно”. Після цього у ст.144 вимагательство визначене як “вимога передачі індивідуального майна громадян чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна”[18, с.463].
Поняття вимагательства при зазіханні на державну чи колективну власність було аналогічне поняттю вимагательства при зазіханні на індивідуальну власність, з тією лише різницею, що до предмета злочину, передбаченого ст.144 КК, було віднесено більш широке коло майнових прав приватної особи.
Поняття вимагательства давав і ПВСУ. У п.7 постанови від 25.12.1992 року № 12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” зазначалось, що вимагательство – це пред'явлена з корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана як із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його чи близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так із насильством, пошкодженням або знищенням майна [19, с.111].
КК 2001 року у ст.189 ввів поняття вимагання, яке зберегло основні ознаки, що й поняття вимагательства у ст.862 та 144 КК 1960 року. Проте, у визначенні цього складу злочину є і суттєві відмінності [20, с.147].
1.2. Поняття вимагання за діючим Кримінальним кодексом України та його відмінність від раніше діючого законодавства
Як вже зазначалось, КК 1960 року містив два склади злочину вимагательства. Один склад злочину був передбачений ст.862, - це вимагательство державного або колективного майна. У ч. 1 ст.862 містився основний склад цього злочину. Він був сформульований таким чином: “Вимога передачі державного або колективного майна чи права на майно під погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває це майно, насильства над близькими їй особами, розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй осіб, пошкодження або знищення їх особистого, або державного, або колективного майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною (вимагательство), - карається позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією майна чи без такої або виправними роботами на строк від одного до двох років з конфіскацією майна чи без такої” [18, с.317].
Стаття 144 передбачала відповідальність за вимагательство індивідуального майна громадян. У ч.1 ст.144 містився основний склад цього злочину. Він був викладений таким чином: “Вимога передачі індивідуального майна громадян чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна (вимагательство) – карається позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією майна чи без такої або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією майна чи без такої” [18, с.463].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Порівняння цих ознак з кодексом 1960 року дає підстави для висновку, що в новому кодексі не названа така кваліфікуюча ознака як вимагання, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я. Її відсутність слід негативно оцінити, оскільки тепер на законодавчому рівні залишається невирішеним питання про те, як кваліфікувати дії осіб, які не тільки здійснюють вимагання, погрожуючи певними негативними наслідками для потерпілого, але й застосовують до нього насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров’я. Таким чином, не з’ясованим для теорії і практики залишається питання як кваліфікувати такі дії. Певні уточнення з цього приводу повинні бути внесені до ст.189 КК. Мабуть, доцільно включити цю обставину в перелік кваліфікуючих обставин, названих у ч.2 ст.189 КК.
Новелою в ч.2 ст.189 є виділення такої кваліфікуючої ознаки як вчинення вимагання службовою особою з використанням свого службового становища. Судово-слідча практика свідчить про те, що випадки вимагання з боку службових осіб далеко не поодинокі, у зв’язку з чим включення цієї ознаки, як кваліфікуючої, слід оцінити позитивно.
По-іншому в кодексі визначаються такі кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки, які пов’язані із спричиненням майнової шкоди потерпілому.
У раніше діючому законодавстві в ч.3 ст.862 та ч.3 ст.144 передбачалась така особливо кваліфікуюча ознака як вчинення вимагання, що завдало великої шкоди.
У примітці до ст.81 КК 1960 року визначалось, що собою представляє вчинення злочинів, передбачених ст.ст.81-84, 86 КК у великих розмірах – це злочини, вчинені однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. Оскільки в цій примітці не була названа ст.862, то вказаний розмір не відносився до вимагання, передбаченого цією статтею. Отже, у ч.3 ст.862 КК 1960 року ця ознака була оціночною.
У ч.3 ст.144 КК 1960 року серед особливо кваліфікуючих ознак вимагання також названо вчинення злочину, що завдало великої шкоди. Проте, у законодавстві не визначався розмір, який би характеризував велику шкоду не тільки стосовно вимагання, але й інших злочинів проти індивідуальної власності. Таким чином, вказана ознака не була визначена. У коментованому кодексі з цього приводу наголошувалось, що вказана ознака є оціночною і підлягає визначенню в кожному конкретному випадку [23, с.515]. У названій раніше постанові ПВСУ у зв’язку з цим вказувалося: “Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, судам належить виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з матеріального стану останнього, наявності у нього утриманців тощо. Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватись не повинні.
З тих же критеріїв належить виходити судам при вирішенні питання про те, чи є заподіяна вимагательством шкода великою (ч.3 ст.144 КК). При цьому слід мати на увазі, що під великою шкодою належить розуміти як шкоду, заподіяну потерпілому у зв’язку з передачею ним майна вимагателю, так і шкоду, заподіяну потерпілому чи близьким йому особам, пошкодженням або знищенням майна” [19, с.120].
Наведене свідчить, що в кримінальному законодавстві 1960 року поняття великої шкоди не було чітко визначено, у зв’язку з чим по конкретних справах виникали труднощі у вирішенні питання чи є шкода великою, чи ні [24, с.73].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Грабіж передбачає застосування насильства, тоді як вимагання являє собою лише незаконне примушування потерпілого вчинити або не вчинити певні дії. Ці злочини розміщені в різних главах та мають різні об’єкти. Вважається, що це досить складна законодавча структура. Порівняно з кодексом Франції, законодавство Швеції передбачає за вимагання і менш суворі покарання.
Вимагання за законодавством США розглядається як загально кримінальний злочин. Однак, у структурі злочинності воно є однією із форм організованої злочинності. Примірний Кримінальний кодекс США у ст.223.4. називає вимагання розкраданням, яке здійснюється у формі погроз: нанести тілесні пошкодження, звинуватити у вчиненні злочину, розголосити таємницю, яка спроможна піддати будь-яку особу ненависті, викликати або продовжити страйк, дати показання, розголосити відомості.