План Вступ Теоритична частина: Надзвичайні ситуації екологічного характеру

Вид материала

Документы

Содержание Теоритична частина Радіаційні аварії Практична частина Перша допомога I.І Визначення розмірів і площі зони хімічного зараження При інверсії При ізотермії При конвекції При інверсії При ізотермії При конвекції I.V Розрахунок місткості захисних спорудженні. 1 — приміщення для що вкриваються; 2 — Приміщення для що вкриваються Медичні пункти Фільтровентиляційне приміщення Санітарні вузли Приміщення для ДЕС Приміщення електрощитової Приміщення для збереження продовольства ... Полное содержание

Подобный материал:

• Про затвердження Програми попередження та реагування на надзвичайні ситуації техногенного, 167.83kb.
• Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного, 342.27kb.
• Міністерство освіти І науки України Національний університет "Львівська політехніка", 526.12kb.
• Міністерство освіти І науки України Національний університет "Львівська політехніка", 305.54kb.
• Програма розвитку та вдосконалення системи цивільного захисту населення І територій, 167.43kb.
• План вступ І. Теоритична частина > Нормативно правові засади роботи банків з рахунками, 1247.14kb.
• Постанов а від 3 серпня 1998 р. N 1198, 643.76kb.
• Вознесенська міська рада миколаївської області, 48.66kb.
• План Вступ Розділ Аналіз екологічного стану соціуму в Україні та за її межами. Розділ, 498.53kb.
• Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, 110.4kb.

План


Вступ

Теоритична частина: Надзвичайні ситуації екологічного характеру

Практична частина:

I. Оцінка хімічної обстановки при руйнуванні (аварії) об'єктів, що мають СДОР

ІI. Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС

Використана література

Вступ

Бурхливий науково-технічний прогрес, особливо в другій половині XIX сторіччя, сприяв не тільки підвищенню виробництва, росту матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й значно підвищив можливість аварій великих технічних систем. Разом з тим економічні, духовні, релігійні, етнічні та інші суперечки спричинили в цей період до великої кількості війн та збройних конфліктів.

Незважаючи на те, що міжнародна обстановка останнім часом стабілізується, однак військова загроза для більшості країн залишається і кількість збройних конфліктів зростає.

Зростання кількості і розширення масштабів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які викликають значні матеріальні та людські втрати, роблять вкрай актуальною проблему забезпечення безпеки в природно-техногенній та екологічній сфері.

За останні 30 років в природних катастрофах загинуло більше 4 млн. осіб, а кількість постраждалих перевищила 3 млрд. осіб. Прямі економічні збитки склали більш, як 400 млрд. доларів.

Серйозні занепокоєння викликає стан техногенної безпеки, оскільки техногенні катастрофи призводять до загибелі великої кількості людей. Мабуть, стратегія техногенної безпеки в найближчий час суттєво не зміниться. Це районування територій за ступенями ризику, здійснення заходів з попередження аварій і техногенних катастроф, підготовка сил для ліквідації наслідків, участь у державному контролі з питань техногенної безпеки, соціальний захист постраждалого населення.

Аналіз світового досвіду показує, що в сучасних умовах необхідно діяти у таких напрямках:

• всебічне удосконалення нормативно-правової бази;
  
• створення методології оцінки ризику;
  
• здійснення моніторингу за станом навколишнього середовища;
  
• здійснення заходів з попередження надзвичайних ситуацій природного характеру або максимального зниження їх наслідків;
  
• підготовка сил і засобів та підтримання їх у готовності до дій у НС;
  
• проведення навчань для населення з дій при НС природного характеру;
  
• міжнародна співпраця з питань захисту населення на території певної держави.
  

Крім регіональних проблем існують глобальні проблеми людства, які мають як однакові, так і різні прояви в різних районах Землі, що пов'язано з місцевими особливостями. Не претендуючи на повне їх визначення, назвемо основні з них: демографічна, екологічна, війни та миру, природних катастроф та техногенної безпеки, енергетики, виснаження земних надр, бідність, нестача харчів, міжетнічне протистояння, релігійна нетерпимість, організована злочинність, тероризм, виникнення нових хвороб, наркоманія, деградація духовно-моральної сфери. Вони характерні для всіх або більшості країн. Такі проблеми, в основному, не можуть бути вирішені зусиллями окремих країн - для цього потрібні зусилля всієї світової спільноти.

Теоритична частина:

Надзвичайні ситуації екологічного характеру

Екологічна надзвичайна ситуація - обстановка на визначеній території або акваторії, яка призвела до гострих несприятливих змін у середовищі проживання людей і, як правило, масової загибелі живих організмів, економічних збитків.


Рис. 1. Надзвичайні ситуації екологічного характеру


До надзвичайних ситуацій, які пов'язані зі змінами стану суші відносяться:

— зсуви, обвали, провали;

— ерозії;

— абразії;

— хімічне забруднення;

— деградація грунтів.

До ситуацій, пов'язаних зі змінами стану і властивостями атмосфери відносяться:

— забруднення атмосфери;

— температурна інверсія та недостаток кисню;

— виникнення зон кислотних опадів. До зміни стану гідросфери відносяться:

— скорочення водних ресурсів;

— забруднення джерел водних ресурсів.

До змін біосфери відноситься знищення рослинного та тваринного світу, обумовлене життєдіяльністю людини.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промис­лових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у вели­ких кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій.

Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенне небезпечних виробництвах. До них відносяться в першу чергу, хімічно небезпечні об'єкти, радіаційне небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічне небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими основними ознаками:

• за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загально­державного рівня);
  
• за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації - у сільському та лісовому господарствах, у заповідній території, об'єкти особливого природоохоронного значення, у водоймах, на об'єктах промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства.
  

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням кри­теріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій розпо­діляються на фактори: прямої дії (первинні) та побічної дії (вторинні). Первинні фактори ураження безпосередньо викликаються виникненням джерела техногенної НС. Вторинні фактори ураження викликаються змінами об'єктів навколишнього природного середовища первинними факторома ураження. Фактори ураження джерел техногенних НС за механізмом дії розподіляють на фактори фізичної та хімічної дії.

До факторів ураження фізичної дії відносять: повітряну ударну хвилю, хвилю тиску в грунті, сейсмічну вибухову хвилю, хвилю прориву гідротехнічних споруд, дію уламків, екстремальний нагрів середовища, теплове випромінювання, іонізуюче випромінювання. До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіа­ційне небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, становлять особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. У зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей через їхню несвідомість і недостатню захищеність. До типових РНО відносяться: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення та переробці ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідні та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та інше.

Радіаційні аварії - це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційне небезпечних об'єктів, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації. Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами.

Наслідки аварій і руйнування об'єктів із ядерними компонентами харак­теризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість розносу викиду; розміщення людей, тварин, сільськогосподарських угідь, житлових і виробничих будівель у зоні аварії; здійснення захисних заходів та ряду інших чинників. Найбільш небезпечними із всіх аварій на РНО, є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу, що призводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного сере­довища. Ступінь забруднення характеризується поверхневою (об'ємною) щіль­ністю зараження радіонуклідами і вимірюється активністю того чи іншого радіонукліда. Радіаційна дія на персонал об'єктів і населення в зоні радіоак­тивного забруднення оцінюється величиною дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання людей. Основними дозиметричними величинами, за допомогою яких оцінюється дія радіації на людину, є поглинута і еквівалентна доза її опромінення (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Залежність тяжкості променевої хвороби від дози опромінювання людини

Доза опромінення		Тяжкість захворювання	Клінічна форма хвороби
Зв	Бер
12,5	100—250	1 — легка
2,5—4	25—400-	І — середня	Кістково-мозкова
4—6	400—600	III — тяжка
6—10 10—80 >80	600—1000 1000—8000 > 8000	IV — дуже тяжка	Перехідна Кишкова Церебральна

Таблиця 1.2 - Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості при аваріях АЕС з ядерним вибухом

Найменування зон	Індекс зони	Доза опромінювання за 1-й рік після аварії, рад		Потужність дози опромінювання через 1 годину після аварії, рад/год
		На зовнішній межі зони	На внутрішній межі зони	На зовнішній межі зони	На внутрішній межі зони
Радіаційної небезпеки	М	5	50	0,0014	0,14
Помірного забруднення	А	50	500	0,14	1,4
Сильного забруднення	Б	500	1500	1,4	4,2
Небезпечного забруднення	В	1500	5000	4,2	1,4
Надзвичайно небезпечного забруднення	Г	500	—	14	—

Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеня його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і від характеру вибуху (тепловий або ядерний). При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора (Чорнобильська катастрофа) відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літо­сферу, що обумовлює радіоактивне забруднення навколишнього природного середовища і опромінення працюючого персоналу та населення, які призводять до негативних наслідків (табл. 1.1).

При руйнуванні АЕС з ядерним вибухом по сліду радіоактивної хмари виділяються чотири зони, характеристика яких наведена у табл. 1.2.

Умовами проживання і трудової діяльності населення без обмеження за радіаційним фактором є одержання додаткової дози за рахунок забруднення навколишнього середовища радіоактивними ізотопами дози, що не перебільшує меж опромінення, які встановлені Державними гігієнічними нормативами "Норми радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).

Згідно з Міжнародним Регістром, у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об'єкти. При аваріях на цих об'єктах можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільсько­господарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) відносяться:

• заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;
  
• заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;
  
• виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;
  
• підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;
  
• залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;
  
• транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;
  
• склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;
  
• склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.
  

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря. Виробництво, транспортування і збереження СДОР суворо регламентується спеціальними пра­вилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробни­чих споруд, складів, ємностей, технологічних ліній, трубопроводів і інше. У резуль­таті цього великі кількості СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище: на поверхню грунту, різноманітні об'єкти, в атмосферу і поширитися на території населених пунктів, що може спричинити масові отруєння робітників виробництва і населення. Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовуються такі параметри:

• гранично допустима токсодоза — така доза (концентрація), при якій симптоми отруєння ще не наступають;
  
• середня порогова (токсодоза РС₅₀) — доза, яка викликає початкові симптоми ураження СДОР у 50% уражених;
  
• середня вивідна (токсодоза ІС₅₀) - доза, яка призводить до втрати працездатності до 50% уражених;
  
• середня смертельна (токсодоза LС₅₀) - доза, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії.
  

Практична частина:

I. Оцінка хімічної обстановки при руйнуванні (аварії) об'єктів, що мають СДОР

При руйнуванні чи аваріях на об'єктах, що мають сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), утворяться зони хімічного зараження, усередині яких можуть виникнути осередки хімічної поразки. Їх можна назвати вторинними на відміну від осередків хімічної поразки, що утворяться в результаті застосування- хімічної зброї.

Вторинним осередком хімічної поразки називають територію, у межах якої в результаті впливу сильнодіючих отруйних речовин відбулися масові поразки людей і тварин.

Хімічні сполуки, що у визначених кількостях, що перевищує гранично припустимі концентрації (щільність зараження), можуть впливати на людей, сільськогосподарської тварин, рослини і викликати в них поразки різного ступеня, називаються сильнодіючими отруйними речовинами. СДОР можуть бути елементом виробництва (аміак, хлор, азотна і сірчана кислоти, фтористий водень) і можуть утворюватися як токсичні продукти при пожежах на об'єктах народного господарства (окис вуглецю, окис азоту, хлористий водень, сірчистий газ).

Приведемо докладну характеристику для одного з найбільш розповсюджених СДОР.

Хлор - зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Поріг сприйняття - 0,003 мг/л. ПДК у робочій зоні - 0,001 мг/л. Отже, якщо почувається різкий запах — це значить, що вже працювати без засобів захисту небезпечно. Хлор у 2,5 рази важке повітря, тому хмара хлору буде переміщатися по напрямку вітру близько до землі. Температура кипіння - 34,6 °С, отже, навіть узимку хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко скраплюється при тиску 5 . 10³ - 7 • 10³ кПа (5—7 атм) у темну жовто-зелену рідину.

При випарі на повітрі рідкий хлор утворить з водяними парами білий туман. 1 кг рідкого хлору утворить 316 л газу.

Вражаюча концентрація при експозиції 1 ч, мг/л, 0,01, смертельна — 0,1...0,2. У повітрі визначається приладом УГ-2 чи ВПХР (використовується індикаторна трубка з трьома зеленими кільцями).

Захист: промислові фільтруючі протигази марки «У» і «М», цивільні протигази ЦП-5, дитячі протигази і захисні дитячі камери. При дуже високих концентраціях (понад 8,6 мг/л) — ізолюючі протигази.

Хлор дратує дихальні шляхи і викликає набряк легень. При високих концентраціях смерть настає від 1—2 вдихів, при трохи менших концентраціях подих зупиняється через 5—25 хв.

Перша допомога: надягти протигаз і вивести на свіже повітря. Повний спокій, якомога раніше інгаляція киснем. При роздратуванні дихальних шляхів — вдихання нашатирного спирту, бікарбонату натрію. Промивання очей, носа і рота 2-процентним розчином соди. Тепле молоко з боржомі чи содою, кава.

Дегазацію роблять лужними відходами виробництва, водяними розчинами гіпосульфіта, гашеного вапна, нейтралізацію — водою.

Більш докладна характеристика більшості СДОР може бути отримана з аварійних карток, що повинні бути на кожнім виробництві, де маються СДОР, чи на транспортних засобах при їхньому перевезенні.

СДОР можуть бути у виді рідин чи зріджених газів. Їх зберігають у закритих ємностях. Зруйновані чи ушкоджені ємності чи комунікації з зазначеними речовинами служать джерелами утворення вторинних зон хімічного зараження і осередків хімічної поразки.

Зона хімічного зараження, утворена СДОР, включає місце безпосереднього розливу отруйних речовин і територію, над якою поширилися пари отруйних речовин у вражаючих концентраціях.

У залежності від кількості отрутної речовини, що вилилося, у зоні хімічного зараження може бути один чи кілька осередків хімічної поразки.

Розміри зони хімічного зараження характеризуються глибиною поширення хмари, зараженого отруйними речовинами повітря з вражаючими концентраціями Г, шириною Ш и площею S,

Основною характеристикою зони хімічного зараження є глибина поширення хмари зараженого повітря. Ця глибина пропорційна концентрації СДОР і швидкості вітру. Однак при значній швидкості вітру в приземному шарі повітря (6...7 м/с і більш) ця пропорційність порушується, тому що хмара швидка розсіюється. Підвищення температури ґрунту і повітря прискорює випар СДОР, а отже, збільшує концентрацію його над зараженою місцевістю. На глибину поширення СДОР і на їхню концентрацію в повітрі значно впливають вертикальні потоки повітря. Їхній напрямок характеризується ступенем вертикальної стійкості атмосфери. Розрізняють три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсію, ізотермію і конвекцію.

Інверсія в атмосфері — це підвищення температури повітря в міру збільшення висоти. Інверсії в приземному шарі повітря найчастіше утворяться в безвітряні ночі в результаті інтенсивного випромінювання тепла земною поверхнею, що приводить до охолодження як самої поверхні, так і прилягаючого шару повітря.

Інверсійний шар є затримуючим в атмосфері, перешкоджає руху повітря по вертикалі, унаслідок чого під ним накопичуються водяну пару, пил, а це сприяє утворенню диму і тумана. Інверсія перешкоджає розсіюванню повітря по висоті і створює найбільше сприятливі умови для збереження високих концентрацій СДОР.

Ізотермам характеризується стабільною рівновагою повітря. Вона найбільш типова для похмурої погоди, але може виникнути й у ранкові й у вечірні годинник. Ізотермія так само, як інверсія, сприяє тривалому застою пар СДОР на місцевості, у лісі, у житлових кварталах міст і населених пунктів.

Конвекція — це вертикальне переміщення повітря з одних висот на інші: Повітря більш теплий переміщається нагору, а більш холодний і більш щільний — униз. При конвекції спостерігаються висхідні потоки повітря, що розсіюють заражену хмару, що створює несприятливі умови для поширення СДОР. Відзначається конвекція в літні ясні дні.

Ступінь вертикальної стійкості приземного шару повітря може бути визначена за даними прогнозу погоди за допомогою графіка.

Більш точно ступінь вертикальної стійкості повітря можна визначити по швидкості вітру на висоті 1 м V₁ і температурному градієнту t (t = t₅₀ — t₂₀₀, де t₅₀ — температура повітря на висоті 50 див; t₂₀₀ — температура повітря на висоті 200 див від поверхні землі) за допомогою графіка. Оцінка хімічної обстановки на об'єктах, що мають СДОР, проводиться для організації захисту людей, що можуть виявитися в зонах хімічного зараження.

У випадку аварії на об'єкті оцінка хімічної обстановки проводиться в період виникнення її на підставі фактичних даних.

Вихідними даними для оцінки хімічної обстановки є: тип і кількість СДОР, метеоумови, топографічні умови місцевості і характер забудови на шляху поширення зараженого повітря, умови збереження і характер викиду (виливу) отруйних речовин, ступінь захищеності робітників та службовців об'єкта і населення.

При оцінці методом прогнозування в основу повинні бути покладені дані по одночасному викиді в атмосферу всього запасу СДОР, що мається на об'єкті, при сприятливих для поширення зараженого повітря метеоумовах (інверсії, швидкості вітру 1 м/с).

При аварії (руйнуванні) ємностей зі СДОР оцінка виробляється по конкретно сформованій обстановці, тобто беруться реальні кількості викинутої (вилившоїся) отруйної речовини і реальні метеоумови.

Оцінка хімічної обстановки на об'єктах, що мають сильнодіючі отруйні речовини, включає:

1. Визначення розмірів і площі зони хімічного зараження;
   
2. Визначення часу підходу зараженого повітря до визначеного рубежу (об'єкту);
   

3. Визначення часу вражаючого дії СДОР;
   

4. Визначення границь можливих вогнищ хімічної поразки;
   
5. Визначення можливих утрат людей у вогнищі хімічної поразки.