Шевченківського району м. Києва Інформаційний центр "Бібліотека ім. М. Костомарова"

Вид материала

Документы

Содержание Стародавнє коріння української благодійності Доброчинність в українській громаді у XIX ст. Початок ХХ століття Тимчасових правил про товариства… Благодійність сьогодні БЛАГОДІЙНІСТЬ ПРИВАТНИХ ОСІБ: як жертвують українці Вкарбували в історію свої імена Меценат – відомості про нього Фундуклей Іван Іванович Брати Бродські Богдан Іванович і Варвара

Подобный материал:

• Шевченківського району м. Києва Інформаційний центр "Бібліотека ім. М. Костомарова", 403.92kb.
• Шевченківського району м. Києва Інформаційний центр "Бібліотека ім. М. Костомарова", 417.12kb.
• Шевченківського району м. Києва Інформаційний центр «Бібліотека ім. М. Костомарова», 1545.72kb.
• Шевченківського району м. Києва Інформаційний центр «Бібліотека ім. М. Костомарова», 664.45kb.
• Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва, 363.8kb.
• Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника, 241.53kb.
• Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Євгена Плужника, 343.56kb.
• Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника Бібліотека, 749.7kb.
• Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва Центральна районна, 753.27kb.
• Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва, 670.84kb.

Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва

Інформаційний центр “Бібліотека ім. М. Костомарова”

Інформаційно-бібліографічний відділ




Благодійність:
традиції і сьогодення


„Філантропію не сповідують,

нею живуть”


Голова компанії Microsoft Біл Гейтс пожертвував на добродійні цілі за весь час

свого меценатства суму, рівну половині свого

статку. Біл і Мелінда Гейтс стали найщедрішими американцями - вони внесли 23 мільярди доларів до різних добродійних проектів.

За даними другого щорічного рейтингу журналу

Business Week, Біл Гейтс очолив список з

50 американських філантропів, що жертвують круглі суми на добродійність. Друге місце в списку зайняв один з творців корпорації Intel Гордон Мур і його дружина

Бетті - вони в цілому віддали на добродійність

7 мільярдів доларів. Замикає трійку лідерів

мільярдер Джордж Сорос. Його уявлення про філантропію оцінюються в 2,4 мільярда.

Засновник телекомпанії CNN Тед Тернер щорічно жертвує по 600 мільйонів доларів.

«Найскромніший» філантроп пан Брен, він жертвує суму, рівну

10 відсоткам свого статку, в цифрах же вона складає 400 мільйонів доларів. Крім того, в рейтинг Business Week потрапили мер Нью-Йорка Майкл Блумберг і голова фінансової групи Citigroup Inc Сенфорд Вейл, а також засновник компанії-виробника комп'ютерів Dell Майкл Делл.



Шановні добродії!

Благодійництво, філантропія, меценатство - це явище добре знане сьогодні в усіх цивілізованих країнах. Були й у нас такі люди, які за словами Євгена Чикаленка, любили Україну "не тільки до глибини душі, а й до глибини власної кишені". З останньої третини XIX століття через суттєві зміни в економіці та суспільних відносинах в імперії почався підйом благодійності. Він характеризувався сплеском соціальної активності, розмаїттям організаційних форм і об’єктів доброчинності.

Сьогодні, коли в Україні підприємництво знову набуло великого розмаху, саме час озирнутись на історію відомих підприємницьких родин, осягнути феномен доброчинності в Україні в той період та зрозуміти, якими почуттями керувались підприємці, даючи такі великі пожертви на лікарні, притулки для бідних, школи, бібліотеки, музеї. Пропонуємо Вашій увазі аналітико-інформаційне видання, присвячене питанню благодійності в Україні.

Список складено на основі бібліографічних джерел бібліотеки ім. М.Костомарова.

Матеріали в списку розташовано за алфавітом авторів або назв статей.

Добір матеріалу припинено 15.01.2008 р.

Над списком працювали:

Л.Пескіна – аналітична частина

Н.Бурсова - бібліографія


З побажаннями та за довідками звертатись


' 443-09-95

Стародавнє коріння української благодійності

Історія української благодійності - складова й невід'ємна частина національного минулого. Її витоки та поширення нерозривно пов'язані з етно- й культурогенезом в Україні й особливо з прийняттям християнства (988 р.). З утвердженням нової віри та заснуванням церковної організації поширилося цілеспрямоване опікування знедолених і немічних. Релігія стала рушійною силою розвитку доброчинності, яка визнається нормою християнської моралі й утіленням чеснот справжніх її представників. У середні віки та нові часи церква й, зокрема, монастирі були центрами соціальної допомоги знедоленим і незаможним, виконуючи основні функції: забезпечення нужденних грошима й натуральними продуктами (милостиня), лікування та навчання.

Братський монастир і Академія

Така благодійність церкви, крім релігійних мотивів, обумовлювалася відповідними постановами. Церковний статут 996 р. покладав опіку хворих, інвалідів, жебраків та інших соціально незахищених категорій населення на духівництво, визначивши десятину на утримання монастирів, храмів та лікарень і притулків при них.

Водночас заснування благодійних закладів та опікування ними, право “подання" на будівництво церкви набуло поширення серед можновладців, заможних громадян, а згодом - братських організацій та козацтва.

Видубицький чоловічий монастир

Розвитку доброчинності в середні віки також сприяло ктиторство, коли певна особа споруджувала або відновлювала церкву, відмовляючись від своїх прав на неї. В умовах відсутності української державності в литовсько-польську добу багато княжих родів, церковних діячів, місцевих урядників сприяли розвиткові української культури й освіти, опікуючись православною церквою, соціально незахищеними категоріями населення. Хрестоматійною стала згадка про роль князя К.Острозького, митрополита П.Могили в обороні православної церкви та розвитку української культури.

Протягом ХУІ-ХУIII ст., важливу роль у справі піднесення національно-релігійної свідомості українського народу відігравали громадські організації міщанства - братства, які багато уваги приділяли влаштуванню шпиталів, притулків лікарень, шкіл, друкарень, реставруванню соборів, моральному й церковно-релігійному вихованню молоді. Із появою на політичній арені козацтва воно перебирає на себе функції головного захисника національно-релігійних інтересів українців.

Варто згадати про неписані, але від того не менш дієві складові кодексу козацького лицарства, до яких входило поняття благодійності, на що свого часу вказував Д.І.Яворницький.

Всіхсвятська церква (побудована на кошти гетьмана Івана Мазепи)

В Україні перші ознаки меценатства як явища зафіксовано в XVII ст. Варто назвати тих, хто увічнив свої імена безкорисливим піклуванням про Київ та киян: Галшка Гулевичівна (подарувала свою садибу для майбутньої Києво-Могилянської колегії, а згодом академії), Петро Могила (митрополит і письменник, який заснував цю колегію, відбудував стародавні Десятинну й Василевську церкви, а також протегував письменникам, художникам та книгодрукуванню), гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (пожертви Братському монастирю і школі), гетьман Іван Мазепа (спорудження великих храмів на Подолі й Печерську), полковник Михайло Миклашевський (засновник Георгіївського собору, Видубицького монастиря), міщанин Петро на прізвисько "Залізний Гріш" (зведення церкви Миколи Притиска на Подолі). Ці та інші факти, без жодного сумніву є віддзеркаленням тієї моральної й духовної оцінки благодійництва в українському суспільстві, яка походить від давніх традицій, що формулювалися приблизно так: подаймо щиросердно гріш тому, для кого він є найбільш потрібний сьогодні.

Доброчинність в українській громаді у XIX ст.

З приходом до влади Миколи І (грудень 1825 р.) активність у сфері доброчинності почала спадати, що було викликано прагненням уряду після повстання декабристів і революційних рухів в Європі поставити під тотальний контроль громадське життя, новою спробою загнати благодійність у жорсткі рамки розроблених державою правил і повного її підпорядкування. Це відбилося й на діяльності зазначених об'єднань, які в 30-х-40-х рр. XIX ст., відчуваючи спад громадської ініціативи, переживали застій. Створення ж нових доброчинних товариств ускладнювалося тим, що затвердження статуту кожного з них вимагало «височайшого» дозволу.

До того ж у березні 1848 р. імператор наклав заборону на заснування нових благодійних організацій, уважаючи, що надавати допомогу нужденним слід шляхом особистих пожертвувань або через Приходи громадської опіки (заборона була скасована 1859).

Початок ХХ століття

„Добродійність — надання безвідплатної допомоги тим,

хто цього потребує.”

Поштова листівка добродійної організації Піклувального комітету про сестер Червоного Хреста (Община Св. Євгенії)

Розвиток капіталізму з притаманними йому соціально-економічними суперечками та новими об’єктивними потребами обумовив розширення традицій благодійності, яка стала відносно доступним видом громадської діяльності. І хоча в діях влади не проглядалося продуманої політичної лінії із цього питання, визнання важливої ролі громадських ініціатив щодо вирішення проблем суспільства, уряд робив певні кроки до ослаблення бюрократичних перепон при заснуванні доброчинних організацій, визнав нові соціальні пріоритети і форми благодійної діяльності, надав деякі пільги й переваги тим, хто брав в них участь, оскільки така активність полегшувала тягар державних витрат на допомогу бідним. Закон 1862 р. передавав право затвердження статутів відповідних товариств безпосередньо міністрові внутрішніх справ. Законодавчий акт став реакцією на посилення громадської активності в сфері доброчинності. Зокрема в 1861-1863 роках до Міністерства внутрішніх справ надійшли клопотання про відкриття 43 благодійних товариств і товариств взаємодопомоги - більше ніж за весь період царювання Миколи I. Переконавшись в ефективності такої процедури уряд 1869 року передав цьому ж міністерству всі повноваження щодо затвердження статутів громадських та приватних доброчинних закладів. Згідно із законом відкриття філантропічних установ хоча й спрощувалася, проте вимоги до їх фінансового забезпечення були високими. Благодійний заклад дозволялося відкривати тільки тоді, коли він був забезпечений усім необхідним для існування. При цьому розраховувати при його створенні на лотереї та інші випадкові й ненадійні доходи не допускалося. Тож втілити в життя власний доброчинний проект мали змогу тільки досить заможні громадяни. У цьому контексті законодавчий акт 14 грудня 1877 року, який дозволив присвоювати новоствореним закладам імена благодійників, ще більше стимулював до таких ініціатив, які визначалися десятками і сотнями тисяч рублів.

Із затвердженням у березні 1906 р. " Тимчасових правил про товариства…” для завідування справами відкриття, реєстрації, заборони та закриття цих організацій було створено губернські в справах про товариства присутствія на чолі з головою місцевої адміністрації.

Перша рятувальна станція (1902) в Києві була створена завдяки коштам, зібраним у населення на благодійних вечорах, з членських внесків, пожертвувань філантропів

Особи, які бажали створити якесь об'єднання, зобов’язані були подати про це письмову заяву губернаторові, котрий мав право призупинити дію будь-якого з них, а стосовно його закриття вносив відповідну пропозицію на засідання присутствія. Остаточно право губернатора відкривати філантропічні спілки закріплювалося указом 1911 р. "Про зміни порядку затвердження статутів благодійних закладів і правил для завідування ними".

На початку XX ст. в Україні вже відзначалося становлення певних елементів системи соціального захисту, яка поєднала державні, церковні, станові, земські, міські, різних громадських товариств і окремих осіб благодійні заклади. Причому установи двох останніх видів, щодо своєї кількості та охоплення тих, хто потребував опіки, посідали провідне місце в суспільстві. Так, скликаний 1910 р. З’їзд з обміну досвідом і координації дій численних інституцій констатував існування в імперії 4762 таких об'єднань і закладів відповідного спрямування. При цьому лише 25% їхнього бюджету становили надходження з державної скарбниці, від земств, міст і станових установ, 75% - добровільні кошти громадян (понад 60 млн. руб.)

Головною силою в сфері благодійності відтепер були земські й міські установи, громадські організації та окремі приватні особи. Громадськість намагалася оперативно реагувати на конкретні проблеми суспільства, прагнула шукати реальних шляхів поліпшення становища соціально незахищених категорій співвітчизників, виявляла дедалі більший інтерес до заснування і утримання відповідних організацій і закладів.

Особливо це стосувалося купців та промисловців, які добре розумілися на методах найбільш ефективного використання доброчинних капіталів. Ділові люди, зосередивши у своїх руках чималі кошти, були тим соціальним прошарком, який потенційно забезпечував матеріальні передумови для зростання благодійності. Здебільшого доброчинні організації об'єднували ліберальну інтелігенцію й соціально орієнтованих підприємців, були найбільш доступним видом громадянської діяльності.

До того ж влада завжди високо цінувала зусилля благодійників як додаткове джерело фінансування державних завдань, стимулюючи цей процес відповідними атрибутами. За суттєві пожертвування вони отримували звання, чини, нагороджувалися орденами, входили до "штату Імператорського людинолюбивого товариства.

Звернення промисловців і комерсантів до доброчинності пояснювалося прагматичними чинниками. Індивідуальні пожертви, членство в благодійних організаціях були засобом досягнення офіційного й суспільного визнання – державними нагородами або посадами в місцевих управлінських органах, збільшення авторитету власного імені та покращенням іміджу родини.

Богадільня імені М.П.Дегтярьова

Із середини XIX ст. у підприємницькому середовищі почали складатися певні психологічні стереотипи й поведінка стосовно пожертвувань на суспільні потреби. Участь у доброчинній діяльності купців і промисловців набула форми престижної соціальної поведінки. На багатьох великих підприємствах уже з кінця ХІХ століття відрахування на навчальні та лікувальні заклади, різні соціальні потреби стали обов’язковими. Поряд із цим благодійна діяльність демонструвала чималі благодійницькі потенції купців і промисловців, які яскраво розкривалися в роботі їх представників в органах міського й, деякою мірою, земського самоврядування.

В Україні на початку XX ст. статус найбільшого благодійного центру мав Київ, де громадська доброчинність набула великих розмірів, а її вплив був відчутним в багатьох сферах життя міста. Наприклад, 1913 р. тут налічувалося 86 благодійних організацій і товариств, з яких 47 надавали допомогу біднякам, малолітнім дітям та людям похилого віку, 15 - скаліченим і хворим, а 24 - незаможним учителям та студентам. За даними лише по 56 організаціях, їхні капітали становили 6 072 600 руб., щорічні надходження - 1 075 500 руб., а витрати - 915 400 руб Поряд із цим заможні громадяни, серед яких виділялися родини Терещенків, Бродських, Дегтярьових, Симиренків, Демидових, І.І.Фундуклей, Г.П.Ґалаґан та інші, протягом другої половини XIX - на початку XX ст. засновували на власні кошти лікарні, гімназії та училища, дитячі садки, споруджували церкви, фінансували роботу культурно-мистецьких закладів, які й донині слугують киянам.

У Києві найбільше одноразову пожертвування приватної особи за весь час існування міста зробив 1898 р. купець М.П.Дегтярьов, заповівши свої капітали, нерухомість у сумі 2,5 млн. руб. Через чотири роки на частину цих грошей було зведено комплекс благодійних закладів - 13 капітальних будівель, які перебували у віданні міської управи та утримувалися на відсотки з решти пожертвуваних коштів.

3 останньої третини XIX ст. доброчинність починає набувати специфічної ролі в соціальному поступі, коли виявляється її випереджаючий, соціальної новаторський характер щодо аналогічної діяльності державних інституцій. Із того часу чітко проглядається інноваційний характер громадської благодійності, яка випереджала соціальні стандарти, що домінували в практиці держави, а нерідко і у свідомості суспільства. Тут слід назвати в першу чергу спорудження дешевого міського житла, відкриття закладів із догляду за дітьми під час перебування батьків на роботі, заснування землеробських колоній та ремісничих притулків (перевиховання й реабілітація малолітніх правопорушників), просвітницьких установ та інших соціальних інститутів.

Музей старожитностей

Цікава подробиця зафіксована, скажімо, у тогочасних фінансових документах: на створення у Києві Музею старожитностей (нині Національного музею українського образотворчого мистецтва) цар дав 100 тисяч, а Терещенки, Микола та його брат Федір, - 108 тисяч рублів. Микола ще додав 20 тисяч для прибудови монументальних маршових сходів і замовив на свої кошти 30 портретів українських гетьманів. До того ж у день відкриття музею (грудень 1904 р.) Терещенки подарували 9 полотен Врубеля і свою багатющу колекцію слов'янської старовини, а дочка Миколи Терещенка, Варвара (в заміжжі Ханенко), - шапку Богдана Хмельницького.

Прикладом пом'якшення окремими благодійниками такої актуальної соціальної проблеми, як робітниче житло, є спорудження підприємцями Терещенками в Києві нічліжних притулків. У місті була відсутня розгалужена система дешевих приміщень, не велося приватне спорудження недорогого житла для робітників, оскільки не існувало заохочувальних стимулів. Індиферентність держави щодо цієї проблеми, відсутність необхідних коштів у міського самоврядування та загалом нерозвинена індустрія недорогого житлового будівництва спонукали насамперед промисловців дбати про помешкання як для робітничого класу, так і декласованого елемента. Вони усвідомлювали, що питання житла є не стільки економічною проблемою, а й складовою соціальної політики.

Санітарна комісія Київської думи в лютому 1879 р., після обстеження нічліжних притулків, розташованих у робітничих кварталах, дійшла висновку, що для поліпшення жалюгідного становища чорноробів та люмпен-пролетаріату необхідно організувати в місті чотири-п'ять нових притулків. Однак питання про організацію київською владою нових нічліжок так і не було розв'язане. У цій ситуації до справи пом'якшення житлової проблеми для знедолених мешканців міста взялися Федір та Микола Терещенки, які, на Подолі на Бессарабці, у районах скупчення робітничого люду, власним коштом спорудили притулки, розраховані на 500 осіб кожний. Наприкінці XIX ст. у Києві працювало 12 нічліжок на 1280 місць, тисяча з яких припадала на два притулки Терещенків. До того ж інші приватні нічліжки брали 5 коп. за добу, а ці були безплатними.

Значна увага приділялася організації трудової допомоги нужденним, улаштуванню будинків працелюбства, де громадяни не тільки отримували одяг, їжу та житло, а й мали змогу заробити собі копійку на прожиття. 1895 р. під опікою дружини царя Олександри Федорівни було засноване «Попечительство трудової допомоги», завдання якого полягало в координації дій по створенню відповідних закладів, що мали боротися не тільки з безробіттям, а й із професійним жебрацтвом. До цієї роботи були залучені чималі громадські сили, які сприяли тому, що в процесі розвитку будинки працелюбства трансформувалися із закладів для надання тимчасової роботи у великі установи з широкою діяльністю, різноманітними формами трудової допомоги всім бажаючим. І вже 1900 р. вони функціонували в усіх Губернських центрах, а також у таких містах, Одеса (2 будинки), Миколаїв, Маріуполь, Ніжин. Об'єктивна потреба суспільства в освічених громадянах, у забезпеченні зростаючої економіки фахівцями й грамотними робітниками, недостатня увага уряду до просвітництва народу обумовили той факт, що освітня галузь стає пріоритетним об'єктом доброчинності на межі ХІХ-ХХ ст. Така діяльність усе більше набуває важливого суспільного характеру. Громадська ініціатива й благодійні капітали сприяли розвиткові всіх ланок системи освіти - від заснування громадянських організацій та установ, які займалися поширенням освіти серед бідного населення, до створення професійних навчальних закладів усіх рівнів. Найбільш потужних зусиль у цьому плані, поряд із інтелігенцією, докладали підприємці, надаючи перевагу розвиткові професійно-технічної й комерційної освіти.

Іншим напрямом громадської благодійності по підтримці освітньої сфери, який набув широкого розвитку, було надання різнобічної допомоги незаможним учням і студентам. Із 80-х рр. XIX ст. в українських містах із мережею середніх та вищих навчальних закладів активне розвивали свою діяльність товариства допомоги нужденним учням гімназій і реальних училищ, студентам університетів, інститутів. Допомога насамперед передбачала внесення плати за навчання, створення стипендіальних фондів, спорудження гуртожитків і їдалень, надання грошової допомоги, підтримку в різних невідкладних випадках.

Доброчинність не тільки дворянства, а й інших суспільних прошарків останньої третини XIX ст., активно поширюється й на культурну сферу.

Фундуклеївська гімназія (фото 1900)

Такій діяльності більш пасує термін "меценатство", коли громадська ініціатива та приватні кошти сприяють розвиткові культури, мистецтва, літератури, музики, стимулюють творчу активність митців. Меценатську діяльність вирізняє яскраво виражена суспільна спрямованість, що проявляється в заснуванні окремими особами на свої кошти суспільно корисних культурних установ, у пожертвуванні музеям власних колекцій, у відкритті широкого доступу до приватних зібрань, у наданні матеріальної підтримки талановитим митцям, насамперед творчій молоді, фінансуванні спорудження храмів тощо.

В.Н.Ханенко Портрет У.Чека

У цьому контексті слід згадати київський Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, який донині залишається найкращим вітчизняним зібранням творів зарубіжного мистецтва, Національний художній музей України, Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І.Яворницького, Київську рисувальну школу (1876-1901). Займаючись практичною роботою на ниві гуманітарної допомоги, представники української інтелігенції, студентства, буржуазії прилучалися до громадської діяльності, набували навичок плідного співробітництва. У підсумку все це призвело до зростання українського впливу в громадянському житті. У керівних органах найбільших організацій благодійного спрямування, які діяли на території краю в указаний період, працювало багато відомих згодом діячів Української революції, котрі відіграли значну роль в об'єднанні національно-свідомих елементів у тилу й на фронті.

Таким чином, доброчинність на українських землях у XIX - на початку ХХ століття була важливою складовою суспільного життя, хоча така діяльність, як правило не здатна вирішити жодне з нею ж поставлених завдань власними силами без державної підтримки.

Благодійність сьогодні

Сьогодні Україна перебуває в дорозі до благодійництва. Ось навіть деякі закони уже ухвалили: "Про благодійництво та благодійні організації", розпорядження Президента "Про сприяння благодійницькій діяльності в Україні”, запровадили спецкурс "Історія українського меценатства", створена Рада Меценатів України. Але наші меценати не поспішають. І спонсорство на меценатство не перетворюється. Більшість українських благодійників спонсорують шоу-бізнес (під знаком розвитку культури), спорт, а не суспільно важливі видавничу діяльність, музеї, бібліотеки. Замість меценатства відбуваються рекламні акції, гроші вкладаються в масову поп-культуру.

Звичайно, це загальна тенденція, якій властиві винятки. І сьогодні є люди, які займаються благородним неприбутковим благодійництвом і навіть меценатством.

БЛАГОДІЙНІСТЬ ПРИВАТНИХ ОСІБ: як жертвують українці

Благодійність приватних осіб є одним із найважливіших джерел фінансування неприбуткового сектору в країнах розвиненої демократії.  Водночас широка підтримка громадських ініціатив  населенням забезпечує соціальну базу громадянського суспільства та надає додаткових важелів впливу неприбуткових організацій на владу. 

Якою ж є підтримка неприбуткових організацій населенням України, та якими чинниками керуються благодійники, нам було цікаво дізнатися не тільки задля загального розуміння, а й для напрацювання стратегій залучення фінансування від приватних осіб, яку Центр філантропії розробляє в рамках проекту «Розвиток приватної благодійності в Україні», підтриманого Фондом Ч.С.Мотта.  Тому метою дослідження приватної благодійності в Україні стали саме реальні практики надання благодійних пожертв громадянами.

Згідно з даними загальнонаціонального опитування, яке на замовлення Центру філантропії провів БФ «Демократичні ініціативи»  в червні 2006 року, за останній рік благодійну допомогу надавали 27,7% населення України.

Розмір пожертв:  Середній рівень допомоги у грошовій формі становив за попередній рік 260 гривень, а майже 90% респондентів надали допомогу у розмірі до 50 грн., водночас мінімальна вказана сума допомоги становила 5 грн., а максимальна 6000 грн.  Участь у благодійництві прямо пов’язана з рівнем матеріального становища: серед найнижчого майнового прошарку допомогу надавали 20,2 %, а серед тих, хто вважає свій майновий стан середнім – 30,8%. 

Демографічні характеристики: Частіше допомогу надавали жінки (29,8%) ніж чоловіки (24,9%), найчастіше люди з вищою освітою(35,1%), ніж середньою (23,9%).  Частіше представники вікової групи 30-54 років (30,7%), найменше вікової групи до 30 років (23,9%) Представники інших національностей надають допомогу частіше (46,2%), ніж українці (26,3%) та росіяни (30,3%).  Серед релігійних конфесій найбільше активними пожертвувачами були представники греко-католицької церкви (36,5%), а найменше жертвували невіруючі (22,2%)

Рід занять благодійників:  Підприємці (45,1%), спеціалісти технічного профілю (36,7%), спеціалісти без спеціальної освіти (37,2%), спеціалісти гуманітарного профілю (32,6%). Найрідше благодійну допомогу надавали сільськогосподарські працівники (12,9%) та учні і студенти (18,6%).

Регіональний розподіл:  Західний регіон та Північ (по 34,7%), Донбас (30,1%) і Центр (29%), менше на Півдні (26,6%) та Сході (13,2%) .   Жителі західного регіону найбільше пов’язують свою мотивацію до благодійності з релігійними міркуваннями, а жителі Донбасу з тим, що благодійність – це шлях до громадянського суспільства, тобто якщо на Заході передують чинники морального характеру, то в Донбасі акцентована переважно тема громадянської відповідальності.  Відсутність коштів, як причину відмови від благодійництва більше назвали жителі Сходу (68,1%) і Заходу (63,1%), натомість на Півночі так відповіли 37,9%,  а на Донбасі – 42, 2%.  Регіонально відрізнявся і розмір пожертв – у Центрі – 399 грн., на Донбасі 412 грн., на Півдні -151 грн. Регіональна відмінність існує в формах надання допомоги – практика надання пожертв в грошовій формі благодійницьким організаціям розповсюджена лише на Заході (34%) проти 5-10% в інших регіонах.  По різному сприймають роль благодійних/громадських організацій  порівняно з діяльністю державних установ по наданню допомоги тим, хто її потребує на Сході, де 40,3% покладаються на державу, та 14% на БО, Донбасі 28,9% за державу проти 14,3% за організації. У решті регіонів значимого розмежування у цьому не виявлено. 

Мотиви благодійності:  Співчуття (38,6%) та розуміння, що допомога йде на корисну справу (31%).  Також важливими були такі мотиви, як «так мене виховали» (26,1%), які вказали люди з вищою освітою, та релігійні міркування (19%).  Важливо, що 18,9% благодійників вважають, що благодійництво – це шлях до громадянського суспільства.  В благодійності люди не керуються такими чинниками як податкові пільги (0,9%) та престиж (0,7%).  Відмінностей у мотивації, пов’язаної з рівнем матеріального становища не виявлено.  Довіра до організацій не була головним мотивом для жертвування (6,7% від тих, хто надав пожертви), хоча 9,2% з тих, хто не надавали пожертви, причиною цього визнали недовіру до організацій чи людей, що звертались по допомогу.  Відсутність коштів у 54,7% з тих, хто не займався благодійністю, стала перепоною для неї.  Також серед тих, хто не займається благодійністю значною є думка, що цими проблемами має опікуватись держава (12,2%).

Форма благодійності: Найчастіше пожертви надавались у грошовій формі приватним особам (27,6%) та їм же у негрошовій формі (18,6%).  Найменше надавали респонденти негрошову допомогу благодійним та громадським організаціям (7,6%).

Знання про діяльність благодійних/громадських організацій:  87,7% респондентів не змогли пригадати жодної організації, яка б допомагала людям у громаді.  Також 71,6% не знають про таку організацію, яка б могла безпосередньо допомогти їм.  Однакова кількість респондентів вірить/не вірить ( по 37%) в хороші історії про благодійництво.  Можна припустити, що таких історій решта не чує (або не цікавиться)– 26% респондентів відповіли «важко сказати».  Головним джерелом отримання інформації про благодійну діяльність респонденти вважають телебачення (64,8%), пресу (36,4%) та знайомих і родичів (22%).  Характерно, що самі благодійні і громадські організації виступили джерелом інформації лише для 4,4%, безпосередньо благодійники для 5%.

Причини існування благодійництва та громадської діяльності:  Більше третини респондентів вважають, що благодійництво у суспільстві існує для підтримки знедолених та  тих, хто потребує допомоги.  Хоча третина вважає, що в кожному окремому  випадку благодійництво відіграє відповідну роль.  Досить велика частина населення (15,8%) вважає, що завдяки благодійництву хтось заробляє гроші.  Також 14% респондентів вбачають корисливі мотиви: щоб потрапити  у владу та для престижу (11,6%).  Це ще раз резонує з питанням довіри та відповідальності у благодійництві та в сумі викликає стурбованість щодо соціальної прийнятності благодійництва та громадської діяльності.

(За матеріалами сайту nthropy.org.ua)

Бібліографія

1. 
   Україна. Верховна рада. Про благодійництво та благодійні організації: Закон № 531 від 16 09 1997р. // Офіційний вісник України. – 1997. - №42. – С.1
   
2. Україна. Президент (1999 – 2004; Кучма Л.) Про сприяння благодійній діяльності в Україні: Розпорядження №84 від 12.02.2000р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 29 лют. – С.9
   
3. Україна. Президент (2005 - ; Ющенко В.) Про День благодійництва: Указ № 1220 від 13.12.2007 р. // Урядовий кур’єр. – 2007. – 15 груд. – С.5
   
4. Благодійність. Об’єкти та суб’єкти: Круглий стіл у редакції газети "Хрещатик" 15 червня 2007 року // Хрещатик. – 2007. - 18 черв. – С. 3
   
5. Благодійність: Спецвипуск // Бухгалтерія. – 2002. - № 50/1-2. – С. 21-72
   
6. Бондаренко О. Благодійний обід: [Організоване разове або періодичне харчування окремих категорій громадян у закладах громадського харчування] // Бухгалтерія. – 2006. - №23. – С.49-51
   

[нормативна база ]

7. Буздуган Я. Правова характеристика благодійництва та благодійної діяльності як альтернативного джерела фінансового забезпечення охорони здоров’я // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №9. – С.88-91
   
8. Бурмака Ю. Акція "Допоможи конкретній людині" знайшла відгук у киян: Доброчинне життя Києва // Вечірній Київ. – 2007. - 7 груд. – С.6-7
   
9. Бурмака Ю. Київ налаштовується на хвилю милосердя: Акція "Допоможи конкретній людині" набирає обертів. Перші результати співпраці // Вечірній Київ. – 2007. - 22 листоп. – С. 8-9
   
10. Богатый Фундуклей умел делиться // Кудрявцев В. История губернаторства в Киеве и Украине. – К.,2003. – С.175-189
    
11. Великий український меценат: До 160-річчя від дня народження Б.І.Ханенка (1848-1917) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2008. – 1кв. – С.32-38
    
12. Венгловский А. Дары свыше: [Развитию меценатства в Украине препятствует налог на прибыль, который вынуждены платить покровители муз, делая крупные пожертвования] // Бизнес. – 2005. - №43. - С.86-90
    
13. Во благо: Целебная сила благотворительности // Женский журнал "Здоровье". – 2007. - №8. – С.42-43
    
14. Вовченко С. Яка користь від благодійництва?: Зб. систематизованого законодавства. Вип. 9 // Бухгалтерія. – 2005. – вересень. – С. 139-14
    
15. Волонтер Светлана Радионик счастлива, что может накормить более 50 бездомных и малоимущих за день: Организация "Народна допомога" кормит малоимущих и бездомных // Газета по-киевски. – 2007. - 4 дек. – С.2
    
16. Галаур С. Філантропію не сповідують, нею живуть: За матеріалами конференції "Культура благодійності..." // Урядовий кур’єр. – 2007. - 21 лютого. – С.21
    
17. Ганущак Д., Турченюк О. Український центр народної культури: [Українському фонду культури - першій неурядовій, доброчинній, демократичній організації виповнилося 20 літ] // Урядовий кур’єр. – 2007. - 25 квіт. – С.9
    
18. Гончарук О. Подкопаева отметила первый день зимы в борьбе: 1 декабря в Киеве прошла Всеукраинская благотворительная акция "SOSстрадание", посвященная Всемирному дню борьбы со СПИДом // Комсомольская правда. – 2007. - 3 декабря. – С.11
    
19. Гуманіст. Садівник. Подвижник: А.П.Симиренко // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2005. - 1кв.- С. 69-78
    
20. Гуртовий Г. Волинянка козацького характеру: Галшка Гулевичівна // Історичний календар. – К., 2005. – С. 397-402
    
21. 2008 рік стане для киян роком благодійності: Київський міський голова оголосив 2008 рік роком благодійності // Вечірній Київ. – 2007. – 22 листоп. – С. 9
    
22. Дмитрієнко М., Ясь О. Доброчинність як атрибут громадянського суспільства: історія і сучасність // Розбудова держави. – 1994. - №6. – С.37—44
    
23. Донік О.М. Благодійність в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 2005. – № 4. – С.159-177
    
24. Донік О. Родина Терещенків в історії доброчинності. – К., 2004. – 314с.
    
25. Єфименко А.Я. История украинского народа. – К., 1990. – 252с.
    
26. Качан Л. Спонсорство й меценатство - поняття різні // Урядовий кур’єр. – 2006. - 28 груд. – С.12
    
27. Килиани В. Ми - українці. Що ще?: [Украина на 52-й Венецианской Биеннале] // Фокус. -2007. - №24. – С.58-62
    

[Пинчук В., PinchukArtCenter, меценатство]

28. Ірена Кільчицька: "2008-й стане в Києві роком доброчинності": Заступник голови КМДА підбила підсумки благодійної роботи в минулому році. // Хрещатик. – 2008. - 3 січ. – С.2
    

29. Кирей В. Чи об’єднає нас благодійництво?: [Благодійництво, спонсорство, меценатство...: чи створюються в Україні умови для їх розвитку] // Урядовий кур’єр. – 2005. - 18 лют. – С.7
    
30. Ковалинский В. Меценаты Киева. – К., 1998. – 522с.
    
31. Ковалинский В. Семья Терещенко. – К., 2003. – 386с.
    
32. Колекціонер, меценат, доброчинець: До 170-річчя від дня народження В.В. Тарновського (1837-1899) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2007. - 2кв. – С. 24-29
    
33. Коробков В. Володимир Продивус: "Повірив, що "немає проблем" - отже, ти зупинився": [В.Продивус очолює опікунську раду Федерації боксу України. Спонсорує цей вид спорту, вкладаючи великі гроші] // Дзеркало тижня. – 2007. - № 47. – С. 12
    
34. Кудрявцев Л. История губернаторства в Киеве и Украине. – К., 2003. – 350с.
    
35. Кузьма Н. Ощадний рух: із минулого в сучасність // Вісник НБУ. -2007. - №5. – С. 53-55
    

[ощадність, меценатство, благочинна діяльність,

сприяння церкви, з історії свята ощадності ]

36. Купеческий талант, дворянское благородство: Купец-сахарозаводчик и меценат Иван Харитоненко (1822-1889) // Все для вчителя. – 2005. - № 7-8. – С. 129-131
    
37. Курінна Т. Благодійницька діяльність родини Симиренків у ХІХ – поч. ХХ ст. // Історія України. - 2002.- №11. – С. 4-8
    
38. Лизогуб Н. Любити... "До глибини власної кишені" / Розмова з М. Слабошпицьким // Пенсія. – 2007. – № 1. – С. 36-37
    
39. Малаш М., Пухальська Л. Добра слава великого роду: [Родина Терещенків] // Україна. – 2003. - №3. – С.30-32
    

[з історії меценатства, благодійництво, філантропія ]

40. Макаров А.Малая энциклопедия киевской старины. – К., 2002 .- 558с.
    
41. Малкина Н. "Нет детей, которым нельзя было бы помочь": У малышей с нарушениями нервной системы появилась вожможность эффективно лечиться благодаря помощи ЗАО "Филип Моррис Украина"// Комсомольская правда. – 2007. - 4 дек. – С. 8
    
42. Мартюшина Г. Благодійний притулок "Стефанія" // Вечірній Київ. - 2007. - 7 черв. – С.4-5
    
43. Мойсеєнко В. Остання нездійсненна мрія Платонова: [Меценат, ініціатор створення в Києві супермузею давньої історії] // Урядовий кур’єр. – 2005. - 11 бер. – С.8-9
    
44. Мудрик І.О., Даниленко Л.А. Династія Харитоненків. – Суми, 2003. – 192с.
    

45. Никанорова О. "Мало таких людей було у нас...": Є.Х. Чикаленко - меценат, подвижник національної ідеї // Урядовий кур’єр. – 2006. - 1 черв. – С. 8
    
46. Омелянчук І. Ліпше вудка, ніж готова риба: [У Рівному стартував благодійний проект "Знайти місце в житті допоможе комп’ютер". До ідеї і реалізації долучились: ГО "Медодар", ЗАТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" та корпорація Micrsoft] // Урядовий кур’єр. – 2007. – 7 груд. – С.12
    
47. Омелянчук І. На струнах дитячої душі: ["Агроресурс" - з турботою про дітей", - таку назву має соціальний проект, який здійснила відома рівненська фірма "Агроресурс" разом з центром "Соціальне партнерство" та міськвиконкомом] // Урядовий кур’єр. – 2007. - 20 груд. – С.21
    
48. Попов І. До європейських стандартів благодійності: [Україна має добрі давні традиції благодійництва. Вони зародилися ще за часів козацької держави і перетворилися на системне і впливове явище у період розвитку капіталістичного виробництва] // Урядовий кур’єр. – 2007. – 15 черв. – С.6
    
49. Просвітитель і реформатор Петро Могила (1596-1647) // Історія України. – 2003. - №29. – С.32
    
50. Руденко В. Колегія Павла Галагана - перша українська школа-родина. – Освіта. – 2006. - № 22-23. – С. 8
    
51. Сандул И. Фонды замечательных людей: [Благотворительность: Жертвуя бедным, сильные мира сего обретают славу и лояльность властей] // КорреспонденТ. – 2006. - № 21. – С. 54-58
    
52. Смирнова Е. "От того, какую помощь в родзале окажут новорожденному в течение первых пяти минут, засит качество всей его жизни": Донецкий региональный центр охраны материнства и детства стал двенадцатым звеном в программе Фонда Виктора Пинчука "Колыбели надежды" // Факты. – 2007. - 13 нояб. – С.7
    
53. Список благодійних організацій, зареєстрованих Міністерством юстиції у 2006 році // Орієнтир. – 2007. - №5. – С.12
    
54. Ступак Ф. Благодійні товариства Києва (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). –К., 1998. - 209с.
    
55. Сургай О. Українські підприємці-благодійники // Історія України. – 2003. - №8. – С.6-7
    
56. Тополь Н. Выгодное сПОНТсорство. Как занимаются спонсортством Известные фирмы и что им это дает // Бизнес. – 2005. - №7. – С.75-79
    
57. Хижняк З. Галшка Гулевичівна – фундаторка Києво-Могилянської академії // Українки в історії. – К., 2004. – С. 47-51
    

58. Хобта Л.Ю. Суспільна значущість меценатства, благодійності та спонсорства: світовий контекст // Український історичний журнал. – 2006. - №2. – С. 154-158
    
59. Хорунжий Ю. Українські меценати. – К., 2001. – С. 41-55
    
60. Червінський В. Аура щирості й благородства: Традиції доброчинності Шевченкового університету // Освіта. - 2005. – № 3. – С. 12-13
    
61. Шайгородская Л. Неживые деньги: [25 апреля в Киеве, в зале Fashion Lab состоялся Второй Светский благотворительный вечер "Сохраним детские мечты". В помощь детям, больным ДЦП, удалось собрать чуть больше $7 тыс.] // Бизнес. – 2006. - № 18-19. – С. 84-85
    
62. Шерер Ж.Б. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. – К., 1994. – 67с.
    
63. Шапоренко В. Чернігівські меценати Галагани // Українська культура. – 2002. - № 7. – С. 19
    
64. Шарикова І. Дім, де зігріваються серця: [Благодійницька діяльність „Київміськбуду"] // Україна. – 2003. - № 6. – С. 16-17
    

Додаток 1

Вкарбували в історію свої імена

В цьому додатку Ви можете познайомитись з найбільш яскравими особистостями Києва середини ХІХ - початку XX століття, що заслуговують на повагу і подяку киян. Майже все, що з’явилось на території нинішнього Шевченківського району турботами і за кошти цих людей і по сьогодні слугує його жителям школами, лікарнями, музеями і т.д.

Меценат – відомості про нього		Що було побудовано	Сьогоднішня адреса об’єкту
1801-1880	Фундуклей Іван Іванович, губернатор, почесний громадянин міста (1872), підприємець	1860 – Фундуклеївська гімназія (жіноча). В гімназії навчались: А.Ахматова., Н.Полонська-Василенко	вул. Богдана Хмельницького, 6 Укрнафтогаз
1819-1888	Галаган Григорій Павлович , державний діяч, заступник голови Київського відділення Слов’янського благодійного товариства.	1870 – Колегія Павла Галагана. На утримання колегії було витрачено 1 млн.120 тис. рублів	вул. Богдана Хмельницького, 11 Національний музей літератури України
1839-1885	Павло Григорович Демидов, підприємець	1877 – Київське реальне училище	вул. Михайлівська, дипломатична академія
1831-1898	Дегтярьов Михайло Парфентійович, купець	1900 – дитячий притулок на 150 вихованців. Передав місту нерухомості на 2,5 млн. рублів, а також 2 млн. готівкою і цінними паперами	вул. Овруцька, військові майстерні Військового інституту управління і зв’язку
		1900 – богодільня ім. М.П. Дегтярьова (там в 1918 році помер письменник І.С.Нечуй-Левицький)	Лук’янівка, Київський інститут сухопутних військ
1823-1888	Бродський Ізраїль Маркович, комерційний радник, почесний громадянин міста, гласний міської Думи	1885 - єврейська лікарня для малозабезпечених	вул. Богоутівська, 1 Обласна лікарня
1848-1904	Бродський Лазар Ізраїлович, комерційний радник	1900 - розширення акушерської клініки	бульвар Шевченка,17
1852-1923	Бродський Лев Ізраїлович, комерційний радник	Лікарня для дітей	вул. Бульварно-Кудрявська, 20 приміщення академії мистецтв
	Брати Бродські	Підтримка Народної аудиторії товариства підтримки народної освіти	вул. Воровського,26 інститут „Гіпроцивілпромбуд”
1819-1913	Терещенко Микола Артемійович, тайний радник, почесний громадянин міста. За своє життя пожертвував на користь Києва - 2,5 млн. 8, вського, -Володимирська) 32,руб.	Рубежівська колонія малолітніх злочинців	Забудова заводу станків-автоматів
		1880 – Маріїнський дитячий притулок	вул. Панківська, Інститут психології
		Община сестер милосердя товариства Червоного Хреста з безкоштовною лікарнею	вул. Гончара (Мало-Володимирська), 32 Інститут гігієни і профзахворювань
		1885 – дім для ночівлі на 500 осіб	вул. Басейна, 16 (знесений 1996)
		Будинок працелюбності	вул. Гоголівська, 39 приміщення майстерень художньо-індустріального технікуму
		1894 - лікарня для чорноробітників	вул. Косіора, 28/14 (Кадетське шосе), дитяча спеціальна клініка
		1902 - Жіноча торгівельна школа	вул. Воровського Інститут підвищення кваліфікації вчителів
		1907 - зразкове міське училище	вул. Ярославів Вал, 40, театральний інститут
		1912 - будинок-притулок училище для глухонімих дітей	вул. Пугачова, 3 службове приміщення обласної лікарні
1832 – 1894	Терещенко Федір Артемійович, дійсний статський радник, почесний громадянин м. Києва	2 гімназія	бульвар Т.Шевченка, 18 телефонна станція
		Картинна галерея	вул. Терещенківська, 9 музей російського мистецтва
1854-1903	Терещенко Іван Миколайович, громадський діяч, гласний міської Думи	1876 – рисувальна школа М.Мурашко	вул. Володимирська, 47 (перебудовано)
1886-1956	Терещенко Михайло Іванович, громадський діяч	1913 – утримання консерваторії (50 тис. рублів)
1849-1917 1852-1922	Богдан Іванович і Варвара Миколаївна Ханенки, колекціонери, підприємці	1904 - Київський художньо промисловий і науковий музей ім. імператора Миколи Олександровича	Національний художній музей
		1918 - передача в дар художньої колекції – створення музею.	вул. Терещенківська, 15 музей західного і східного мистецтва імені Богдана і Варвари Ханенко
1830-1900	Коген Соломон Аронович, київський купець	1902 – Караїмська кенаса	вул. Ярославів Вал, 7 будинок актора

З м і с т