Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Загальна частина Екологічне право України — Принцип державного управління природокористуванням і Принцип комплексного підходу до природокористування і природоохорони. Принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відпові­дальності у сфері використання і охорони природних ресурсів. Принцип законності в екологічних відносинах Загальна частина Особлива частина Розділ 2. Пріоритети екологічного права України Екологічні програми Екологічна експертиза Державна екологічна експертиза Громадська екологічна експертиза Державний контроль Громадський контроль Право природокористування — Третій напрям Четвертий напрям Кримінально-правова відповідальність Адміністративно-правова в ... Полное содержание

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

ВСТУП

Екологічні відносини — одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми і з приводу надзвичайно важливих об'єктів. Екологічні від­носини складаються між суспільством і природою, між люди­ною та навколишнім середовищем. Об'єктами екологічних від­носин е природні багатства: земля, її надра, води, ліси, ат­мосферне повітря, тваринний світ тощо. Від того, якими будуть екологічні відносини, залежить сьогодення та майбутнє людства.

Природне середовище — це місце життєдіяльності люди­ни, джерело її існування. У своїй діяльності людина викорис­товує природні багатства — від кисню і води до надр землі та лікарських рослин. При цьому вона неминуче впливає на природу, але цей вплив не повинен порушувати її законів. Науково не обгрунтоване втручання в життя природи призво­дить до катастрофічних наслідків.

Тисячоліттями люди не відчували відповідальності за збе­реження природи, відносились до неї як до невичерпного джерела. Прозріння настало лише тоді, коли екологічна криза стала загрожувати багатьом регіонам нашої планети та само­му існуванню людства.

Все це змушує переосмислити складні взаємозв'язки і процеси у навколишньому середовищі та усвідомити, наскіль­ки виваженими, науково обгрунтованими та законодавче врегульованими повинні бути екологічні відносини.

Проблема взаємодії суспільства й природи має глобаль­ний планетарний характер. Зберегти природу в стані, придат­ному для життя людини, можна тільки загальними зусиллями населення всієї Землі. Тому кожна країна зобов'язана берег­ти природу та нести моральну відповідальність перед усім сві­том за її належну охорону.

У забезпеченні раціонального використання, охорони і відтворення природних багатств важливе місце посідають правові засоби. В юридичних і деяких інших навчальних за­кладах вони вивчаються у навчальному предметі «Екологічне право України», підручник з якого пропонується читачеві. Основою для його написання стало нове екологічне законо­давство України. У підручнику відображено також досягнення екологічної правової думки.

Екологічне право націлене на створення найбільш сприят­ливих умов для життя, праці та відпочинку громадян. Це жит­тєдайна і життєзберігаюча галузь права, її значення для жит­тя і діяльності людини і всього суспільства важко переоцінити. Найвищу мету соціальної політики нашої держави — турботу про життя і здоров'я людини — ця галузь права спроможна втілити в життя.

Велике і гуманне покликання екологічного права стиму­лює до його сумлінного вивчення, ґрунтовного опанування необхідними екологічними знаннями. Екологічна освіта по­трібна всім громадянам України, а особливо працівникам правоохоронних органів, які забезпечують виконання еко-лого-правових актів і норм.

Підручник розрахований на слухачів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, тому в ньому значне місце відведено висвітленню ролі органів внутрішніх справ у забезпеченні раціонального використання і охорони природних ресурсів, зміцненню екологічних відносин. Ним мо­жуть скористатися і студенти інших навчальних закладів, де вивчаються питання природокористування й охорони навко­лишнього середовища.

Вивчення екологічного права з урахуванням професійної направленості працівників органів внутрішніх справ підвищує як загальний, так і професійний рівень підготовки слухачів, що забезпечує максимальну ефективність навчання.

Підручник відповідає меті та завданням підготовки фахів­ців, покликаних охороняти екологічні права й інтереси люди­ни, бути надійними провідниками екологічної політики держа­ви. Він буде корисним також для практичних працівників при­родоохоронних і правоохоронних органів, для всіх тих, хто не байдужий до використання, охорони і відтворення природних ресурсів України, розвитку і зміцнення її екологічних від­носин.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1. Предмет, система та джерела екологічного права України

§ 1.1. Об'єктивна необхідність взаємодії суспільства і природи


Взаємодія суспільства з природою завжди була і є найго­ловнішою умовою існування людства. Усе те, що виробляє і споживає людина, створюється шляхом використання природ­них ресурсів. Тому роль природи в житті людей постійно зростає. Не випадково її охорона є конституційною вимогою, що зафіксовано в новому Основному Законі України.

Природа є невичерпним джерелом наукових знань, духов­ності, екологічної освіти, культури і виховання людей. Вона має величезну цінність як першоджерело матеріальних благ і невичерпне джерело здоров'я та творчого натхнення. Спілку­вання з природою розвиває в людині такі позитивні риси ха­рактеру, як доброта, чуйність, гуманність, повагу, вміння ба­чити і розуміти прекрасне. Вивчення явищ природи відкриває перед людьми її таємниці, збагачує їх новими знаннями. У світі зроблено не одне наукове відкриття завдяки природі, по­стійному спілкуванню з нею.

Проте людина не тільки споживач, але й активний тво­рець. Своїми знаннями і працею вона істотно впливає на жи­ву і неживу природу, нею багато зроблено щодо відтворення природних ресурсів та поліпшення стану природи. Завдяки введенню в дію очисних споруд, впровадженню систем зво­ротного водопостачання, безвідходних і маловідходних техно­логій значно зменшується забруднення вод і атмосферного повітря.

Ведеться боротьба з ерозією, поширюється захисне лісо­розведення, збільшується обсяг лісовідновлювальних робіт, що сприяє поліпшенню якості земель, підвищує їх урожайність.

Незважаючи на вжиті заходи, гострота екологічної проб­леми не зменшилася. Сьогодні практично неможливо назвати такі явища та процеси навколишнього середовища, на яких не позначилася діяльність людей.

Зокрема, велике занепокоєння викликають такі з них, як ерозія грунту, його засолення та хімічна деградація, нестача питної води та погіршення її якості, висушування боліт і зни­ження рівня фунтових вод, катастрофічний стан малих річок. Вони міліють, пересихають у літній період або зникають зов­сім. Їх забруднюють головним чином води промислових під­приємств, відходи тваринних комплексів, господарські, побу­тові стоки, добрива та пестициди, що змиваються з сільсько­господарських угідь.

Населення планети стурбоване темпами вирубування лі­сів, забруднення морів і океанів, які є джерелом постачання атмосфери киснем. Щороку вирубується на планеті 17 млн га лісу. Підраховано, що загальна кількість кисню в атмосфері щорічно зменшується на 10 млрд т. Під загрозою знищення знаходяться лікарські рослини.

Особливо велику екологічну небезпеку становить забруд­нення значної території у зв'язку з аварією на Чорнобиль­ській АЕС. Ця трагедія згубно позначилася на здоров'ї людей, на стані тваринного і рослинного світу та навколишньому природному середовищі в цілому.

Загострення екологічної ситуації не проходить безслідно. За останнє десятиріччя в Україні майже на третину збільши­лася загальна захворюваність людей, тривалість їхнього жит­тя на 5—в років менша, ніж у розвинених країнах світу. За середнім показником тривалості життя Україна посідає 57 місце серед країн світу. Значно знизилася народжуваність і зросла смертність. Якщо у 1991 р. кількість померлих пере­вищила кількість народжених на 39,2 тис. осіб, то у 1997 р. — на 311,5 тис. осіб. Високою є захворюваність і смертність ді­тей, посилюється тенденція народження дітей з фізичними та психічними вадами.

Екологічна напруженість наростає в усьому світі. За да­ними Всесвітньої комісії 00Н з навколишнього середовища і розвитку щорічно виводиться з обороту і перетворюється на мертву пустелю 6 млн га родючих земель, вирубується та гине від пожеж і шкідливих антропогенних впливів понад 11 млн га лісу, що складе за три десятиріччя площу, яку зай­має Індія.

Інтенсивна хімізація сільського господарства і промислові викиди отруйних речовин призводять до того, що дедалі біль­ше таких речовин потрапляє з продуктами харчування і пит­ною водою в організм людини, спричиняючи непоправну шко­ду здоров'ю. За наявними даними у світі від отруєння пести­цидами щорічно вмирає майже 14 тис. осіб.

Людство наблизилося в екологічному відношенні до тієї межі, за якою — прірва. Вихід з екологічної кризи потребує неабияких йусиль, у тому числі правових.

Усунення наслідків екологічних правопорушень або запо­бігання їм — це тільки половина справи. Спілкування людини з природою завжди має бути тільки взаємокорисним. Зрозу­міло, що ініціювати саме такі екологічні відносини повинна людина, як істота розумна.

Неможливо успішно вирішувати завдання підвищення доб­робуту людей, зміцнення їхнього здоров'я, не забезпечивши раціональне природокористування й охорону природи.

З цією метою Україна здійснює на своїй території еколо­гічну політику, спрямовану на збереження безпечного для іс­нування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зу­мовленого забрудненням довкілля, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне вико-ристування і відтворення природних ресурсів.

Державній охороні та регулюванню використання на тери­торії України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних, соціальних умов та процесів; при­родні ресурси, що вже залучені до господарського обігу, та ті, що не використовуються в народному господарстві в наш пе­ріод (земля, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослин­ність, тваринний світ); ландшафти та природні комплекси. Екологічна безпека населення розглядається як одне з най­більш відповідальних і благородних завдань.

Велика роль у досягненні та постійному забезпеченні вза­ємодії суспільства і природи належить праву. В законодавчих актах визначаються пріоритетні напрямки державної політики в галузі природокористування, шляхи подолання екологічної кризи. За допомогою права забезпечується екологізація тех­нологій у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, будівництві, на транспорті, а також здійснення глибокої ре­форми існуючої практики природокористування. Право — один із найактивніших засобів управління суспільством, стабі­лізуючий фактор в його житті.

За допомогою права визначаються і здійснюються органі­заційні, економічні, технічні та наукові пріоритети досягнення екологічної безпеки України. Це потребує глибокого вивчення властивостей, якими наділено право взагалі, та екологічне зокрема. На жаль, тривалий час у науковій літературі еколо­гічні проблеми якщо й не ігнорувалися, то і не досліджувалися належним чином. Це стосується і правової науки.

Певний інтерес до проблем охорони природи вчені-право-знавці стали виявляти порівняно недавно. Ці проблеми досліджували Ю. С. Шемшученко, В. Л. Мунтян, Н. І. Тітова, В. 1. Андрейцев, В. В. Костицький, С. М. Кравченко, В. В. Носік, В. К. Попов, Ю. О. Вовк, В. В. Гречко, В. О. Чуйков, М. В. Шульга, В. К. Матвійчук, Б. Г. Розов-ський (Україна); О. С. Колбасов, В. В. Петров, Н. Д. Казан-цев, Г. О. Алсеньонок, О. М. Колотинська, Г. М Полянська, І. В. Павлов, М. І. Краснов, Б. В. Єрофеєв, І. В. Іконицька, Р. Д. Боголепов, Р. К. Гусев, Л. Т. Сергєєва, М. О. Сиродоєв (Росія); С. Б. Байсалов, А. Е. Еренов, Н. Б. Мухітдінов, Л. В. Ільяшенко, М. С. Сахіпов, С. С. Константініді (Казах­стан); 1. І. Мойсеєнко, М. Ф. Степанко (Білорусь); X. І. Шворц, Ю. І. Тютєкін (Молдова).

Ці автори своїми науковими працями внесли вагомий вклад у теорію та практику розвитку екологічних відносин і вдосконалення їх правового регулювання. Але їхні досліджен­ня треба розглядати як початок творчих пошуків до роз­в'язання проблем охорони природи і раціонального викорис­тання природних ресурсів.

Щоб вивести Україну з екологічної кризи, правовій науці та юридичній практиці треба зробити набагато більше у сфері екологічних відносин, ніж це було зроблено дотепер. Важливо враховувати й те, що науково-технічна революція постійно підвищує інтенсивність впливу людей на природу. Вона робить вічну проблему взаємовідносин між людиною і природою особливо актуальною. Якщо суспільство не зуміє зупинити пагубні екологічні процеси, які набули широкого розмаху, во­но приречене, у нього немає майбутнього.

У цих умовах активна екологічна діяльність кожної держа­ви набуває особливого значення. Найпершим завданням Ук­раїнської держави і суспільства є створення обгрунтованого і детально розробленого природоохоронного законодавства та забезпечення впровадження його в життя. Необхідно створи­ти такий правовий механізм, за якого нанесення шкоди при­роді, нераціональне використання ресурсів були б невигідни­ми підприємствам та іншим природокористувачам.

Важливим правовим заходом у сфері екологічної безпеки може бути також розробка державної та місцевих програм запобігання і подолання екологічно небезпечних наслідків, ви­кликаних природними явищами чи створених діями людини.

На велику увагу заслуговує механізм реалізації екологіч­ного законодавства. З метою його вдосконалення доцільно використати різні організаційно-правові важелі: матеріальне заохочення до бездоганного виконання вимог екологічного законодавства, підвищення юридичної відповідальності за йо­го невиконання або порушення, посилення державного і гро­мадського екологічного контролю, створення системи еколо­гічної освіти і виховання.

Майбутнє України дуже тісно пов'язане з екологічною безпекою, яка є, у свою чергу, найважливішою складовою національної безпеки.


§ 1.2. Предмет і поняття екологічного права

Розпочинаючи вивчення будь-якої галузі права, треба перш за все усвідомити, що є її предметом, з'ясувати коло і характер тих суспільних відносин, які регулюються цією галуз­зю права.

Предметом екологічного права є суспільні екологічні від­носини, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Назва «екологія» походить від грецьких слів о/соз — дім, жит­ло і Іодоз — поняття, вчення), дослівно — вчення про дім, тобто про оточуюче нас середовище.

Екологія — це наука, яка вивчає проблеми взаємодії жи­вих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, взаємодії суспільства і природи, тобто ті екологічні відносини, які регулюються і охороняються нормами права. Система таких норм і складає екологічне право.

Екологічне право України — молода галузь права. Юри­дичною базою його розвитку є екологічне законодавство, яке почало швидко розвиватися ще за часів Радянського Союзу. Екологічне законодавство сучасної України повніше відбиває конкретні природні умови і потреби регіону, що робить його більш дійовим.

Екологічні суспільні відносини мають свої суб'єкти й об'­єкти. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають.

Екологічні відносини виникають між Українською держа­вою як власником природних багатств і природокористувача-ми, до яких відносяться підприємства, організації, установи і громадяни. Вони виникають також між самими природокорис­тувачам й.

Екологічні суспільні відносини виникають з приводу вико­ристання і охорони земель, вод, лісів, надр землі, атмосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного фонду;

Саме ці природні багатства і є об'єктами екологічних від­носин.

Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт при­роди в цілому, так і його частина. Будучи врегульованими нормами екологічного права, всі ці відносини набувають пра­вової форми і стають екологічними правовідносинами.

За своїм характером екологічні правовідносини поділя­ються на відносини, що виникають у сфері використання при­родних багатств, і такі, що пов'язані з охороною природи. Ви­вчення відносин з приводу природокористування та приро-доохорони в одній галузі права не випадкове. Ці дії тісно вза­ємопов'язані. Вони не виключають, а доповнюють одне одного. Раціональне використання природних ресурсів сприяє їх охороні, а охорона природи, у свою чергу, сприяє раціо­нальному використанню природних багатств.

Екологічні правовідносини — це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтво­рення і охорони різних об'єктів природи. Залежно від об'єктів природи, їх можна поділити на сім груп. Це відносини, що ви­никають з приводу використання і охорони земель, вод, ат­мосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і природно-заповідного фонду.

Кожна група екологічних правовідносин регулюється від­повідним видом правових норм і галуззю законодавства: зе­мельним, водним, лісовим, законодавством про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд.

Ці галузі законодавства мають свої цілі й завдання. Ра­зом з тим вони тісно пов'язані між собою і складають єдину за своєю суттю і призначенням систему — екологічне зако­нодавство.

Найважливішими підставами для виділення екологічного права в окрему галузь є:

а) наявність особливого самостійного предмета правового регулювання — таким предметом є екологічні відносини на­шого суспільства;

б) специфіка і своєрідність об'єктів, з приводу яких скла­даються екологічні відносини (природні багатства: земля, во­да, ліси, надра, атмосферне повітря, тваринний світ);

в) існування спеціальних джерел права (законодавчі акти про землю, надра, воду, ліси та інші об'єкти природи);

г) особлива суспільно-економічна значущість екологічних відносин і тих правових актів та норм, що їх регулюють і охо­роняють.

Отже, можна дати таке визначення екологічного права. Екологічним правом називається галузь права, яка регулює екологічні суспільні відносини і має своїм завданням забез­печення раціонального використання природних багатств і охорону навколишнього середовища в інтересах сучасних і майбутніх поколінь людей.

Життя вимагає постійного розвитку і удосконалення еко­логічних суспільних відносин. Адже їхній стан впливає на ефективність використання природних ресурсів і стан охорони навколишнього природного середовища. Від того, якими є і будуть екологічні відносини залежить рівень розвитку всіх га­лузей народного господарства, оскільки з ними пов'язане гос­подарське використання земель, вод, лісів, надр, атмосфер­ного повітря, інших природних багатств.

Не варто вдаватися до ілюзій, що природні ресурси неви­черпні. Настав час переконати суспільство в тому, що в су­часних умовах першочерговим завданням у використанні природних ресурсів є їх відновлення і раціональне користу­вання ними.

Чекають вирішення також екологічні проблеми регіональ­ного характеру. Конче необхідно:

а) звести до мінімуму шкідливий вплив наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

б) поліпшити екологічний стан басейну Дніпра та якість питної води;

в) стабілізувати та поліпшити екологічний стан у містах і промислових центрах Донецько-придніпровського регіону;

г) відновити гідрологічний режим у Поліському регіоні;

д) запобігти подальшому забрудненню Чорного і Азов­ського морів та поліпшити їхній екологічний стан.

Вирішення назрілих екологічних проблем стане важливим кроком уперед на шляху досягнення екологічного оздоровлен­ня України, допоможе подолати напругу в багатьох містах і регіонах країни, нормалізувати в них стан навколишнього природного середовища.

Україна, незважаючи на поточні проблеми політичного і економічного характеру, повинна сформулювати соціальну політику, спрямовану на збереження і відродження довкілля, захист екологічних прав громадян, забезпечення екологічної безпеки країни і активно впроваджувати її в життя за допо­могою норм екологічного права. Закони та інші правові акти надають обов'язкової юридичної сили екологічним вимогам. Під впливом норм екологічного права екологічні відносини стають виваженішими та більш гармонійними.


§ 1.3. Основні принципи і завдання екологічного права

Принципи екологічного права — це головні, основополож­ні правила, які визначають загальну спрямованість і найсут­тєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. Кожний принцип посідає своє чільне місце в струк­турі та змісті екологічного права і має свої особливості.

До основних принципів екологічного права відносять:

принцип переваги державної власності на землю, воду, лі­си, надра землі та інші об'єкти природи;

принцип державного управління природокористуванням і охороною природи;

принцип поєднання раціонального використання, відтво­рення і охорони природних ресурсів;

принцип комплексного підходу до природокористування і природоохорони;

принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відпові­дальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

принцип законності в екологічних відносинах. Принципи екологічного права реалізуються в його кон­кретних нормах, визначають їх зміст або зміст його окремих інститутів.

Найважливішим принципом, що лежить в основі екологіч­ного права, є принцип переваги державної власності на зем­лю, воду, ліси, надра, інші об'єкти природи, який випливає з Конституції України, Земельного, Водного, Лісового кодексів та інших законодавчих актів, спрямованих на раціональне природокористування і природоохорону. Зокрема, у ст. 4 Зе­мельного кодексу записано: «У державній власності перебу­вають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність». У ст. 6 Лісового кодексу зазначено: «Всі ліси в Україні є власністю держави». Статті аналогічного змісту е й в інших законодавчих актах.

Підкреслюючи перевагу державної власності на природні ресурси, необхідно зазначити, що екологічне законодавство передбачає в окремих випадках і такі форми власності, як приватна і колективна, які стосуються переважно землі, тва­ринного світу, природно-заповідного фонду.

Право власності — це врегульовані законом суспільні від­носини щодо володіння, користування і розпорядження май­ном; воно охороняється законом незалежно від форми влас­ності.

Принцип державного управління природокористуванням і охороною природи полягає в організації раціонального приро­ докористування і належної охорони навколишнього природно­го середовища.

Функції управління в сфері використання Г охорони при­родних багатств віднесені законодавством до компетенції державних органів управління.

Важливе місце посідає принцип поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Як у законодавстві, так і на практиці використання, відтворення і охорона природних багатств розглядаються в їх єдності. Ці поняття завжди перебувають у нерозривних взаємозв'язку і взаємозалежності. Виходячи з цього принципу, не можна врегульовувати ізольовано тільки частину певної екологічної проблеми, бо це не дасть бажаних результатів.

Принцип комплексного підходу до природокористування і природоохорони. У природі все взаємопов'язано. Так, від ста­ну землі залежить стан вод, лісів, тваринного світу, тоді як води і ліси, у свою чергу, справляють вплив на землю, ат­мосферне повітря, інші об'єкти природи. Забруднення земель призводить до забруднення вод, виснаження лісонасаджень, отруєння тварин і птахів. Кількість і якість води впливає на стан земель та рибного господарства. Тому дуже важливо, щоб природокористування і природоохоронні заходи здійсню­вались у комплексі. Це має бути чіткіше закріплено в право­вих нормах і неухильно виконуватися на практиці.

Слід зазначити, що й екологічна свідомість людей повинна формуватися саме на засадах цілісності природного середо­вища.

Принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відпові­дальності у сфері використання і охорони природних ресурсів. Для досягнення раціонального використання і охорони при­родних ресурсів згідно з діючим законодавством застосову­ються як юридична відповідальність винних осіб, так і заходи стимулювання щодо дбайливого відношення до природи, її від­творення.

Тривалий час стимулювання у сфері природоохорони не застосовувалося. Ні в нашому законодавстві, ні в теоретич­них дослідженнях учених-юристів, присвячених означеній проблемі, не згадувалося про необхідність застосування ма­теріальних та інших заохочень у цій галузі діяльності. Не вия­вили ініціативи щодо природоохорони й відомства. Однією з причин сучасної екологічної кризи слід вважати саме ігнору­вання матеріального заохочення.

З розвитком і вдосконаленням екологічного законодав­ства згаданий недолік був урахований. Нові закони про охо­рону природи та Земельний, Водний і Лісовий кодекси містять окремі розділи і статті, присвячені матеріальному стимулю­ванню раціонального використання, охорони і відтворення зе­мель, вод, лісів та інших природних ресурсів.

Правове регулювання стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища повинно розвиватись і надалі. Потрібні величезні зусилля, щоб стабілізувати вкрай складну екологічну ситуацію в Україні. Провідну роль у цьому має відіграти правильне поєднання заходів стимулювання і юридичної відповідальності в галузі екологічних відносин.

Принцип законності в екологічних відносинах відіграє особливу роль у досягненні раціонального природокористу­вання і забезпечення охорони природних багатств.

Першою і основною умовою забезпечення законності в галузі екологічних відносин є наявність відповідних законо­давчих та інших нормативних актів, націлених на створення міцної юридичної основи раціонального природокористування і природоохорони.

Однак для досягнення справжньої законності цього недос­татньо. Закони необхідно не тільки приймати, а й чітко вико­нувати. Цього, на жаль, поки що немає.

Проблема зміцнення законності — загальнодержавна проблема. Над її вирішенням належить працювати законодав­чим, правозастосовчим і правоохоронним органам, у тому числі органам внутрішніх справ. Необхідно, щоб у повну силу запрацював відомий принцип — перед законом усі рівні.

Перед екологічним правом стоять складні завдання, які випливають з необхідності якнайшвидше вивести Україну з екологічної кризи, що призвела до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності. Подолання екологічної кризи може бути досягнуто за допомогою різних правових засобів: удосконалення право­вого регулювання екологічних суспільних відносин; бездоган­ного втілення в життя вимог екологічного законодавства; сти­мулювання раціонального використання і відтворення природ­них ресурсів; беззастережного притягнення до відповідаль­ності юридичних і фізичних осіб, які порушують вимоги екологічного законодавства.

До термінових завдань екологічного права відноситься га­рантування екологічної безпеки в Україні. Подолання еколо­гічної кризи має для громадян, суспільства, держави в цілому величезне значення. Але цього замало. Необхідно гарантува­ти екологічну безпеку в Україні з метою попередження будь-яких екологічних потрясінь.

Однією з найбільш дійових гарантій є екологічне право. За його допомогою забезпечується додержання екологічних вимог в усіх галузях народного господарства, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів. Право здатне забез­печити додержання екологічних вимог при використанні при­родних ресурсів, що має особливо велике значення для га­рантування екологічної безпеки. Право може і повинно запо­бігати будь-яким екологічним негараздам. Еколого-правові норми покликані захистити природу від господарської без­межності та інших руйнівних факторів.

Гарантування екологічної безпеки може досягатися також за допомогою відповідних фінансово-матеріальних витрат. Право відіграє важливу роль у накопиченні й розподілі коштів на природоохоронну діяльність, джерелами формування яких є бюджетні кошти цільового призначення, позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища, власні витрати природокористувачів.

Позабюджетний фонд формується за рахунок:

а) плати за забруднення навколишнього природного сере­довища та використання природних ресурсів;

б) грошових стягнень за порушення природоохоронних та санітарних норм і правил, за шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, а також самовільне вико­ристання ресурсів;

в) грошових стягнень за погіршення якості природних ре­сурсів;

г) надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до чинного законодавства майна, яке було предметом екологіч­ного правопорушення;

д) обов'язкового екологічного страхування;

е) цільових та інших добровільних внесків підприємств, організацій, установ та громадян.

Право виступає гарантом для досягнення екологічної без­пеки і за багатьох інших обставин.

Важливим завданням екологічного права є охорона еко­логічних прав та інтересів громадян України. Згідно з діючим законодавством громадянам нашої країни надано широкі еко­логічні права. Щоправда вони з різних причин ще не стали реальністю. Тому завданням екологічного законодавства е посилення охорони екологічних прав громадян, створення га­рантій для їх реалізації. Для цього достатньо можливостей, від широкого і загальнодоступного пропагування екологічних прав до підвищення юридичної відповідальності за їх пору­шення.

Одним з невідкладних завдань екологічного права в Ук­раїні є забезпечення екологічної загальної освіти. У сучасних умовах науково-технічного прогресу екологічні знання необ-

хідні кожній людині. Тому екологічні освіта і виховання стають одним з найактуальніших завдань екологічного права. Можна впевнено сказати, що екологічно грамотна і вихована людина ніколи не завдасть навіть незначної шкоди природі, навпаки, всебічно сприятиме позитивним екологічним процесам.

Як не прикро це визнавати, але людина сама винна в створенні екологічної кризи. Отруюючи землю і воду, забруд­нюючи інші об'єкти природи, вона ставить під загрозу своє здоров'я, життя та існування людства в цілому. Ось чому бе­режливе ставлення до природи, зміцнення її охорони мають стати нормою поведінки кожної людини. Це переконує, що екологічна освіта має стати наріжним каменем створення цілком придатної для здоров'я і життя людей екологічної об­становки.

Треба визнати, що прозріння настало надто пізно, як і піз­но почалося запровадження екологічної освіти, тому пожи­наємо дуже гіркі плоди, через свою безпечність харчуємось не дуже чистими продуктами, п'ємо не завжди чисту воду, дихаємо забрудненим повітрям.

Досить суттєвим завданням екологічного право е наукове забезпечення екологізації суспільства. Наука являє собою особливу специфічну галузь людської діяльності, яка все біль­ше визначає розвиток не тільки матеріального виробництва, а й всього суспільства. Це одна з форм суспільного усвідом­лення, призначенням якої є систематичне пізнання об'єктив­них законів природи і суспільства та відкриття шляхів їх ви­користання на практиці. Наука слугує практиці, і в цьому її величезна сила. Проте впровадження наукових досягнень у практику відбувається повільно.

Протягом багатьох тисячоліть люди обробляли землю, ви­рощували корисні рослини, ліси, розводили тварин. Але вони не відчували своєї відповідальності за збереження природи, її раціональне використання. Не існувало і наукового підходу до вирішення екологічних проблем.

У зв'язку з загостренням екологічної ситуації в умовах науково-технічного прогресу зростають вимоги до засад при­родоохоронної діяльності. Реалізація нової екологічної політи­ки України вимагає наукового підходу до розв'язання еколо­гічних проблем. Завдання екологічного права — активно сприяти науковому вибору. Екологізація суспільства повинна грунтуватися на науковій основі.


§ 1.4. Система курсу екологічного права та його місце серед інших галузей права

Систему екологічного права як навчального предмета складає науково обгрунтована послідовність інститутів еколо­гічного права. Правовий інститут в екологічному праві являє собою відособлену групу юридичних норм, що регулюють од­норідні екологічні відносини.

Навчальний курс екологічного права України складається з двох частин: загальної й особливої.

Загальна частина містить норми, які характерні для всіх інститутів екологічного права, незалежно від того, до якої частини курсу ці інститути відносяться — загальної чи особ­ливої. До них відносяться норми, що визначають предмет, принципи і функції екологічного права, його пріоритети, за­гальні правила користування природними ресурсами, правові форми охорони навколишнього природного середовища, осно­ви управління природокористуванням і охороною навколиш­нього середовища, механізм реалізації екологічного права.

Вивчення загальної частини курсу розпочинається темою:

«Предмет, система і джерела екологічного права», в якій по­ряд з іншими питаннями розкривається поняття екологічного права, висвітлюються його принципи і функції, підкреслюється значення вивчення екологічного права для працівників орга­нів внутрішніх справ.

Важливе місце в загальній частині курсу посідає тема «Пріоритети екологічного права», в якій йдеться про такі прі­оритети, як гарантування екологічної безпеки в Україні, охо­рона екологічних прав та інтересів громадян України, всебіч­не сприяння екологізації суспільства.

Основною у загальній частині є тема «Правове забезпе­чення раціонального природокористування». Вона відіграє особливу роль в екологічних відносинах. Саме раціональне природокористування лежить в основі охорони природних ре­сурсів.

Важливе місце в цій частині курсу відводиться питанням управління в галузі природокористування і охорони навколиш­нього природного середовища. Зокрема, висвітлюється питан­ня і зміст управління, розглядається система органів управ­ління та їх компетенція.

Закінчується вивчення загальної частини екологічного права темою «Механізм реалізації екологічного права», в якій розглядаються економічні й юридичні заходи щодо забез­печення реалізації екологічного права, доводиться, що є ви­рішальним етапом у розвитку екологічних відносин; підкреслюється роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалі­зації екологічного права.

Особлива частина екологічного права містить норми, які характерні для окремо взятих інститутів екологічного права, спрямовані на охорону земель, вод, лісів, надр землі, тварин­ного світу, атмосферного повітря тощо.

Зміст цих норм став визначальним для тем особливої частини курсу екологічного права: «Правова охорона зе­мель»; «Правова охорона вод»; «Правова охорона лісів»; «Правова охорона тваринного світу»; «Правова охорона ат­мосферного повітря»; «Правова охорона надр»; «Правова охорона природно-заповідного фонду України»; «Правова охорона навколишнього природного середовища у виробничій то культурно-побутовій сферах».

Місце екологічного права серед інших галузей права обу­мовлене місцем екологічних відносин серед інших суспільних відносин. Місце, роль і значення кожної галузі права визна­чаються внеском тієї чи іншої галузі права в розвиток дер­жави, суспільства і господарства, в задоволення життєвих по­треб людей.

Роль і значення екологічного права величезні. Зокрема, його норми відіграють надзвичайно велику роль у задоволенні багатогранних насущних потреб нашого суспільства. Вирішен­ня простих і найскладніших господарських завдань тісно пов'язане з використанням і охороною природних ресурсів.

Екологічне право має безпосереднє відношення і до вирі­шення таких життєво важливих для людини питань, як забез­печення продуктами харчування, водою, одягом, чистим по­вітрям, тобто всім тим, без чого вона жити не може. Отже, з екологією і екологічним правом тісно пов'язане саме буття людства. Все це визначає чільне місце екологічного права серед інших галузей права.


§ 1.5. Джерела екологічного права

Під джерелами права спід розуміти нормативні акти, які є юридичною базою для регулювання суспільних відносин. Дже­рела права розраховані, як правило, на тривалий термін за­стосування і охоплюють інтереси багатьох учасників суспіль­них відносин.

Джерела екологічного права послідовно виражають і за­кріплюють екологічну політику Української держави, сприяють її розвитку. Основним джерелом екологічного права України

є Конституція, яка має вищу юридичну силу і закріплює ос­нови екологічного права. «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, — зазначено у ст. 16 Конституції, — є обов'язком держави." Ко­жен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Основний Закон покладає на всіх громадян нашої країни обов'язок берегти природу та її багатства.

У Конституції зосереджені основоположні правові норми, які забезпечують механізм ефективного використання й охо­рони земель, надр, вод, лісів, всієї природи.

Джерелами екологічного права є закони України, що ре­гулюють екологічні відносини. Таким є Закон України «Про охорону природи України» від ЗО червня 1960 р., який визна­чає поняття правової охорони природи, мету і завдання охо­рони природних ресурсів, відповідальність за порушення пра­вил охорони природи, окреслює коло об'єктів, що підлягають охороні. Прийняття цього Закону сприяло поліпшенню охоро­ни природи в Україні, активізувало законодавчу діяльність у цій галузі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. охопив ширше копо пи­тань у сфері екології, зокрема визначив правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього при­родного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього по­колінь.

Поряд із законами комплексного характеру приймаються закони галузевого значення, які регулюють питання раціо­нального використання, відтворення і охорони окремо взятих об'єктів природи, зокрема закони України «Про природно-за­повідний фонд України» від 16 червня 1992 р.; «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.; «Про тварин­ний світ» від 3 березня 1993 р., «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р. До таких законодавчих актів слід віднести та­кож Земельний, Водний то Лісовий кодекси, кодекс України «Про надра», які також е джерелами екологічного права.

До джерел екологічного права відносяться постанови Вер­ховної Ради України й Укази Президента, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, від­творення і охорони природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки населення України.

Поширеним джерелом екологічного права є постанови Кабінету Міністрів України та рішення місцевих органів влади і управління з питань раціонального використання та охорони природи. Постанови Кабінету Міністрів мають загально-обов'язкову силу для всіх міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян на території України, а рішен­ня місцевих Рад діють лише на територіях, що їм підпорядко­вані.

Серед постанов Кабінету Міністрів України з екологічних питань слід назвати такі: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про перелік видів діяльності, що належать до при­родоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвер­дження Положення про Державний фонд охорони навколиш­нього природного середовища» від 7 травня 1998 р.

До джерел екологічного права відносяться також накази й інструкції міністерств і відомств з питань екології. Такі акти е обов'язковими, як правило, лише для підприємств і установ, що їм підпорядковані.

Порівняно з іншими видами правових актів, в системі джерел екологічного права значне місце посідають закони, що свідчить про велику увагу нашої держави до розвитку еко­логічного законодавства, його регулюючу й охоронну спро­можність.

Джерела екологічного права будуть повною мірою відпо­відати своєму призначенню, за умови неухильного зростання їх якості. Це потребує активізації і вдосконалення нормотворчої діяльності всіх суб'єктів, що видають нормативні правові акти.

Правознавці юридичних наукових установ та освітніх за­кладів повинні більш плідно працювати над створенням необ­хідної теоретичної бази для вдосконалення законотворення. Це один з найважливіших морально-правових обов'язків юри­дичної науки.

Удосконалення чинного екологічного законодавства і роз­робка нових законів і підзаконних актів є однією з важливих передумов побудови правової держави.


§ 1.6. Значення вивчення екологічного права для працівників органів внутрішніх справ

Знання теоретичних основ і регулюючої ролі екологічного права необхідні працівникам прокуратури, суду, арбітражу і, безумовно, співробітникам органів внутрішніх справ. Вивчен­ня екологічного права сприяє зростанню їхнього професіона­лізму, рівня загальної і правової культури.

Норми екологічного права широко застосовуються в ді­яльності міліції та інших органів, установ і підприємств Мініс­терства внутрішніх справ, зокрема сільськогосподарськими, промисловими та іншими виправно-трудовими колоніями.

Органи міліції беруть безпосередню участь в охороні об'єктів природи; земель — від самовільних захватів і нера­ціонального використання; лісів — від пожеж і незаконного вирубування; вод і атмосферного повітря — від забруднення; тваринного світу — від браконьєрства.

Співробітники органів міліції проводять дізнання в справах про незаконні полювання, рибний промисел, вирубування лі­су, навмисне труїння посівів і пошкодження насаджень тощо, охороняють права природокористувачів, яким надаються в користування ті чи інші об'єкти природи.

Свій вклад в охорону навколишнього природного середо­вища вносять усі підрозділи органів внутрішніх справ: слідчі • апарати, карний розшук, ДАІ, виправно-трудові установи, про­типожежна служба та ін. Велику природоохоронну роботу проводить міліція охорони, яка відповідає за безпеку водосхо­вищ, що використовуються для питних потреб населення, гід­роспоруд, рибних запасів, заповідників, ботанічних садів, пар­ків, природних пам'яток та інших об'єктів.

Особливістю діяльності цієї міліції є те, що охорона відпо­відних об'єктів природи і природних комплексів здійснюється на договірних засадах. Природоохоронні договори укладають­ся між органами внутрішніх справ та зацікавленими відом­ствами й організаціями.

Вивчення екологічного права в освітніх закладах Міністер­ства внутрішніх справ обумовлене також тим, що органи внутрішніх справ і їх співробітники самі є учасниками еколо­гічних відносин і природокористувачами, мають відповідні права і несуть певні обов'язки. Всі питання, як суб'єкти еко­логічних відносин, вони будуть розв'язувати ще ліпше, якщо матимуть ґрунтовні знання з екологічного законодавства.

Крім того, в системі Міністерства внутрішніх справ Украї­ни є промислові підприємства і підсобні сільські господарства, будівельні і транспортні організації, діяльність яких безпосе­редньо пов'язана з використанням земель, вод, інших ресур­сів природи. Тому у своїй діяльності вони також керуються нормами екологічного права.

Органи внутрішніх справ як правоохоронні органи забез­печують додержання законності в галузі екологічних відносин. Виконання цього важливого обов'язку також вимагає знання екологічного законодавства. Виявити порушення закону і вжити всі необхідні заходи, які з цього випливають, може ли­ше той, хто знає закон і керується ним у своїх діях.

Досконало знати екологічне законодавство співробітників органів внутрішніх справ зобов'язує і те, що вони у своїй при­родоохоронній діяльності спілкуються з громадськістю, дер­жавними органами, що виконують природоохоронні функції. Таке спілкування буде більш результативним, якщо громад­ськість належним чином оцінить знання і компетентність спів­робітника органів внутрішніх справ.

Вивчення екологічного права в навчальних закладах сис­теми Міністерства внутрішніх справ сприяє активізації бороть­би співробітників міліції з правопорушеннями і злочинами у сфері екології. Адже певна частина співробітників органів внутрішніх справ психологічно не підготовлена до того, щоб покладені на них природоохоронні завдання вирішувати так само кваліфіковано і з такою ж мірою відповідальності, як і інші завдання в галузі охорони громадського порядку та у бо­ротьбі зі злочинністю.

Вдумливе вивчення екологічного права допоможе слуха­чам позбавитися байдужості, об'єктивно оцінити екологічну обстановку в Україні та повести рішучу боротьбу з порушен­нями екологічного законодавства, опираючись на отримані знання.

Органи внутрішніх справ, їх посадові особи, всі співробіт­ники повинні бути взірцем ставлення до використання і охо­рони природи. Такими їх зобов'язує бути правове становище правоохоронних органів, висока свідомість і вихованість. Са­ме бережному ставленню до природи вчить і виховує еколо­гічне право.

Колективний і особистий приклад ставлення до природи співробітників органів внутрішніх справ буде мати непересічне значення для зміцнення екологічних відносин, бо стане по­вчальним для широкого кола природокористувачів, якими фактично є всі громадяни України.

Знання екологічного законодавства співробітникам орга­нів внутрішніх справ конче необхідні і у зв'язку з виконанням покладеного на них обов'язку з проведення правової пропа­ганди серед населення. Тим більше, що екологічне виховання набирає все більшого значення.

Вивчення екологічного права має велике значення ще й тому, що воно виховує у слухачів любов і дбайливе ставлен­ня до природи, рідного краю, своєї Батьківщини.

Екологічне законодавство є правовою основою діяльності органів внутрішніх справ у галузі охорони природи. У законо­давчих актах визначені об'єкти природи, які підлягають охо­роні; заходи, що спрямовані на їх охорону; юридична відпові­дальність за порушення природоохоронних норм; профілактич­ні заходи та ін.

Великі природоохоронні обов'язки покладені на співробіт­ників органів внутрішніх справ і правовими актами відомчого спрямування. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про міліцію» мі­ліція — це «державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і дер­жави від протиправних посягань». Тут кожне слово зобов'я- зує співробітників міліції дбати про охорону навколишнього | природного середовища, про зміцнення екологічних відносин. І . На обов'язки органів внутрішніх справ у галузі охорони, ^ї природи вказується і в Положенні про Міністерство внутрішніх справ, затвердженому Розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р. Згідно з цим правовим актом Міністер­ство внутрішніх справ України забезпечує участь органів внутрішніх справ у межах їх повноважень у здійсненні заходів з охорони навколишнього природного середовища.

Значення вивчення екологічного права слухачами зрос­тає й тому, що у складі органів внутрішніх справ створюються спеціальні екологічні підрозділи, що мають боротися з еколо­гічними правопорушеннями. Їх працівники покликані вирішу­вати досить широке коло питань, пов'язаних з охороною нав­колишнього природного середовища. Це вимагає глибоких знань ними екологічного законодавства і ефективного засто­сування його на практиці.

Є дві сфери, що найближче пов'язані зі знаннями. Це наука, яка продукує нові знання, і освіта, яка сприяє засво­єнню цих знань.

Не дивлячись на те, що спеціальні екологічні підрозділи органів внутрішніх справ здатні зміцнити охорону довкілля, процес їх створення дуже повільний. Він не відповідає потре­бам посилення боротьби з екологічними правопорушеннями.