Розділ I загальні положення
| Вид материала | Кодекс |
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- Зміст розділ І. Загальні положення, 725.88kb.
- Розділ І. Загальні положення 29 розділ, 10361.92kb.
- Розділ I загальні положення, 587.56kb.
- Розділ I загальні положення, 170.81kb.
- Зміст вступ розділ загальні положення договору повітряного чартеру у міжнародному приватному, 397.91kb.
- Затверджено, 6119.52kb.
- Затверджено, 748.59kb.
- Затверджено, 1200.98kb.
- Затверджено, 5356.08kb.
ПРОЕКТ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ГЛАВА 1. Кримінальний процесуальний кодекс України та межі його дії
Стаття 1. Призначення Кримінального процесуального кодексу України
1. Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює порядок кримінального (досудового і судового) провадження щодо кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів) та інших діянь, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Стаття 2. Кримінальне процесуальне законодавство України
1. Порядок кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством.
2. Кримінальне процесуальне законодавство становлять відповідні положення Конституції України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та цей Кодекс.
3. Якщо положення кримінального процесуального законодавства прямо не регламентують питання кримінального провадження, вони вирішуються згідно із загальними засадами кримінального провадження.
4. У разі невідповідності положень цього Кодексу Конституції України або міжнародному договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення Конституції України або відповідного міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 3. Дія Кодексу на території України
1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
3. Якщо міжнародними договорами України передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з цього особового складу, здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 4. Дія Кодексу в часі
1. Процесуальна дія (процесуальне рішення) в кримінальному провадженні здійснюється (ухвалюється) згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент її початку.
2. Допустимість відомостей визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на час їх отримання.
3. Зміни до цього Кодексу, прийняті після початку проведення окремої процесуальної дії під час досудового розслідування або судового розгляду, застосовуються лише у випадку, якщо вони поліпшують становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.
Стаття 5. Дія Кодексу за колом осіб
1. Кримінальне провадження щодо будь-якої особи, незалежно від її громадянства, статі, майнового стану, посади, участі у виборних органах та інших обставин, здійснюється за правилами цього Кодексу.
2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа.
ГЛАВА 2. Засади кримінального провадження
Стаття 6. Загальні засади кримінального провадження
1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2. Засади кримінального провадження, передбачені цією главою, не є вичерпними.
Стаття 7. Рівність учасників кримінального провадження перед законом і судом
1. Ніхто не може бути обмежений у процесуальних правах, які передбачені цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, належності до громадянства, освіти, роду занять, за мовними або іншими ознаками.
2. Під час кримінального провадження вразливі категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими або фізичними вадами тощо) користуються додатковими правами та гарантіями.
Стаття 8. Доступ до правосуддя
1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення його справи у розумні строки незалежним і неупередженим судом.
2. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції питання, що стосується його прав та обов’язків, у передбаченому цим Кодексом порядку. Незалежно від того, чи брала особа участь у такому розгляді, їй повинно бути надане право на перегляд судового рішення у частині, що стосується її інтересів.
3. Здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту її прав, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, порушених під час кримінального провадження, якщо інше не передбачене цим Кодексом.
Стаття 9. Право на правову допомогу
1. Кожному гарантується право на правову допомогу під час кримінального провадження.
2. Слідчий, державний обвинувач і суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинувачуваному його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
3. Правова допомога надається безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом.
4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинувачуваного не звужує його процесуальних прав.
Стаття 10. Презумпція невинуватості
1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
3. Підозра обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, отриманих незаконним шляхом.
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи суд повинен тлумачити на її користь.
Стаття 11. Свобода від самовикриття
1. Ніхто не може бути примушений визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення самої особи, членів сім’ї чи її близьких родичів у вчиненні кримінального правопорушення.
Стаття 12. Повага до людської гідності
1. Сторони кримінального провадження і суд зобов’язані у кримінальному провадженні забезпечувати повагу до людської гідності, прав і свобод кожної особи.
2. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
3. Кожен має право захищати усіма засобами, які не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, що порушені під час здійснення кримінального провадження.
Стаття 13. Право на свободу та особисту недоторканність
1. Ніхто не може бути затриманий, триматися під вартою чи бути позбавленим свободи в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як за вмотивованим рішенням суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
2. Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути доставлений негайно (без зволікань), але не пізніше сімдесяти двох годин до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання.
Стаття 14. Повага до приватного життя
1. Здійснення кримінального провадження не може бути підставою для протиправного втручання у приватне життя. Ніхто не може втручатися у приватне життя без достатніх підстав, обґрунтованість яких може бути перевірена під час судового розгляду.
2. Під час кримінального провадження ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, крім випадків та в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Отримана законним способом інформація про приватне життя особи може бути використана не інакше як для завдань, заради яких вона була отримана.
4. Кожен, кому наданий доступ до конфіденційної інформації, зобов’язаний запобігати розголошенню такої інформації. За клопотанням заінтересованої особи суд досліджує обставини, що стосуються її
РОЗДІЛ ІІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
ГЛАВА 10. Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави для їх застосування
Стаття 129. Види заходів забезпечення кримінального провадження
1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення його дієвості.
2. Заходами забезпечення кримінального провадження є:
1) судовий виклик і привід;
2) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
3) тимчасовий доступ до речей і документів;
4) тимчасове вилучення майна;
5) арешт майна;
6) затримання особи;
7) запобіжні заходи.
Стаття 130. Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження
1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді, суду, за винятком передбачених цим Кодексом випадків.
2. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо державний обвинувач не доведе, що:
1) існує розумна підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні державного обвинувача;
3) може бути виконане завдання, для досягнення якого державний обвинувач звертається з клопотанням.
3. Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя, суд зобов’язані врахувати можливість отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
4. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони повинні надати суду речі, документи, показання та інші відомості для доказування тих обставин, на які вони посилаються.
Стаття 131. Виняткові випадки застосування заходів забезпечення кримінального провадження
1. У виняткових випадках, передбачених цим Кодексом, заходи забезпечення кримінального провадження можуть бути застосовані без ухвали слідчого судді, суду, якщо існують:
1) достатні підстави для звернення до суду з клопотанням про застосування таких заходів;
2) обставини, у зв’язку з виникненням яких недостатньо часу для того, щоб звернутися до суду без завдання значної шкоди меті кримінального провадження.
2. Якщо заходи забезпечення кримінального провадження були застосовані без судового рішення, державний обвинувач зобов’язаний невідкладно повідомити про їх застосування слідчому судді, суд. У такому разі слідчий суддя, суд зобов’язані розглянути законність і обґрунтованість їх застосування згідно з правилами, передбаченими статтею 130 цього Кодексу.
ГЛАВА 11. Судовий виклик і привід
Стаття 132. Судовий виклик
1. Слідчий суддя під час досудового провадження чи суд під час судового розгляду мають право за клопотанням державного обвинувача, підозрюваного або обвинувачуваного здійснити судовий виклик певної особи, якщо у слідчого судді чи суду є підстави для переконання за більшою вірогідністю, що вона може дати пояснення, показання або її участь у процесуальній дії є обов’язковою.
Стаття 133. Клопотання про судовий виклик
1. Державний обвинувач з власної ініціативи або на підставі заяви потерпілого та підозрюваний під час досудового розслідування мають право звернутися до слідчого судді з клопотанням про судовий виклик певної особи.
2. Під час судового розгляду державний обвинувач, обвинувачуваний мають право звернутися з письмовим чи усним клопотанням про судовий виклик певної особи. Розгляд такого клопотання здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду, з урахуванням положень цієї Глави.
3. У клопотанні про судовий виклик, поданому під час досудового розслідування, зазначаються:
1) причини, у зв’язку з якими потрібно здійснити судовий виклик певної особи;
2) прізвище, ім’я, по батькові особи, судовий виклик якої пропонується здійснити, місце її проживання (перебування), роботи, служби чи навчання.
4. До клопотання про судовий виклик додаються копії матеріалів, які містять обґрунтування необхідності його здійснення.
Стаття 134. Розгляд клопотання про судовий виклик
1. Під час досудового розслідування клопотання про судовий виклик розглядається слідчим суддею в день його подання без проведення судового засідання.
2. У разі коли слідчий суддя встановить, що клопотання про судовий виклик подане без додержання вимог статті 133 цього Кодексу, він повертає його, про що постановляє ухвалу.
3. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляють ухвалу про судовий виклик. Якщо слідчий суддя, суд відмовлять у задоволенні клопотання, вони постановляють ухвалу з викладенням причин такої відмови.
Стаття 135. Зміст ухвали про судовий виклик
1. В ухвалі про судовий виклик зазначається, що викликана особа зобов’язана:
1) з’явитися в зазначені час та місце;
2) дати пояснення, показання зазначеній у виклику особі і мати при собі перелічені у виклику матеріали, які перебувають у її володінні або під її контролем;
3) виконувати розпорядження особи, що проводить процесуальну дію, зазначену у виклику.
2. Ухвала про судовий виклик повинна містити:
1) найменування суду, який здійснює виклик, його адресу, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
2) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
3) час, день, місяць, рік і місце з’явлення викликаної особи;
4) відомості про особу, якій викликана особа зобов’язана дати показання;
5) відомості про осіб, яким дозволено бути присутніми під час надання показань;
6) перелік матеріалів, які повинні бути в особи;
7) текст положення закону, яким передбачено відповідальність за нез’явлення особи за судовим викликом, в тому числі можливість застосування приводу;
8) підпис судді, який постановив ухвалу про судовий виклик.
Стаття 136. Вручення ухвали про судовий виклик
1. Ухвала про судовий виклик вручається не пізніше ніж за п’ять днів до дня, коли особа зобов’язана з’явитися за викликом.
2. Ухвала про судовий виклик вручається особі, якої він стосується. Ухвала про судовий виклик неповнолітньої особи вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Ухвала про судовий виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.
3. Якщо особа відсутня вдома, ухвала про судовий виклик вручається члену її сім’ї або особі, яка з нею проживає. Забороняється вручати ухвалу про судовий виклик малолітній особі і психічно хворій особі.
4. Ухвалу про судовий виклик вручає особі працівник органу зв’язку за тією адресою і у той проміжок часу, які зазначені в ухвалі.
5. Ухвала про судовий виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, а у разі відсутності такого — за допомогою дипломатичного (консульського) представництва відповідної країни.
Стаття 137. Поважні причини невиконання ухвали про судовий виклик
1. Поважними причинами невиконання особою ухвали про судовий виклик є:
1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;
2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3) обставини непереборної сили, зокрема епідемії, військові події, сильні паводки та повені або інші подібні обставини;
4) відсутність особи в місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
5) погіршення стану здоров’я особи внаслідок тяжкої хвороби;
6) смерть членів сім’ї, близьких родичів або інших близьких осіб або наявність серйозної загрози їх життю;
7) несвоєчасне одержання судового виклику.
Стаття 138. Особи, до яких застосовується привід
1. До осіб, які не прибули без поважних причин за судовим викликом, не повідомили причини неприбуття або ухилялися від вручення судового виклику, може бути застосовано привід.
2. Привід не може бути застосований до неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів першої і другої групи, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно з цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки.
Стаття 139. Здійснення приводу
1. Невиконана ухвала про судовий виклик передається для здійснення приводу відповідному органу досудового розслідування за місцем кримінального провадження або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, до якої застосовано привід.
2. Ухвала про судовий виклик оголошується особі, до якої застосовується привід, особою, яка її виконує.
3. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про судовий виклик, негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.
ГЛАВА 12. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
Стаття 140. Загальні положення тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом та тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом
1. Слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи в порядку, передбаченому статтею 191 цього Кодексу.
Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують користування таким спеціальним правом:
1) керування транспортним засобом або судном;
2) полювання;
3) провадження підприємницької діяльності.
2. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді під час досудового провадження на строк не більше ніж два місяці.
3. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом у вигляді відсторонення від посади може бути здійснене щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Стаття 141. Наслідки тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом
1. Особа, яка здійснила законне затримання, у передбаченому статтею 191 цього Кодексу порядку, зобов’язана одночасно з доставленням затриманої особи до уповноваженої службової особи (службової особи, якій законом надане право здійснювати тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом) передати їй тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним правом. Факт передачі тимчасово вилучених документів, які посвідчують користування спеціальним правом, засвідчується протоколом, складеним у передбаченому цим Кодексом порядку.
2. Слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа під час законного затримання та тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, або негайно після їх здійснення зобов’язані скласти відповідний протокол у порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Після складення протоколу про тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, слідчий, державний обвинувач, інша уповноважена службова особа зобов’язані передати тимчасово вилучені документи на зберігання в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 142. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Державний обвинувач під час досудового розслідування має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. У разі тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, державний обвинувач зобов’язаний звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням не пізніше ніж протягом двох днів з дня тимчасового вилучення. Пропуск зазначеного строку тягне за собою необхідність повернення тимчасово вилучених документів.
2. У клопотанні зазначаються:
1) причини, у зв’язку з якими потрібно здійснити тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
2) вид спеціального права, яке підлягає тимчасовому обмеженню;
3) перелік свідків, яких державний обвинувач вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання.
3. До клопотання також додаються:
1) копії матеріалів, якими державний обвинувач обґрунтовує доводи і клопотання;
2) документи, які підтверджують надання підозрюваному копій клопотання та матеріалів, що містять обґрунтування клопотання.
4. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом у вигляді відсторонення від посади, повинно також містити:
1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким державний обвинувач подає клопотання;
2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення за законом про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на обставини;
4) виклад обставин, що дають підстави вважати, що перебування на посаді підозрюваного сприяло вчиненню кримінального правопорушення;
5) виклад обставин, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на посаді, знищить чи підробить речі та документи, які мають істотне значення для досудового розслідування, або незаконним шляхом впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження.
Стаття 143. Розгляд клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше ніж протягом двох днів з дня його надходження до суду за участю державного обвинувача та підозрюваного, його захисника.
2. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, не були тимчасово вилучені, може розглядатися лише за участю підозрюваного, його захисника.
3. Слідчий суддя, встановивши, що клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом подано без додержання вимог статті 142 цього Кодексу, повертає її державному обвинувачу, про що постановляє ухвалу.
4. Під час розгляду клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя має право за клопотанням сторін або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.
Стаття 144. Вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо державний обвинувач не доведе наявність переконання за більшою вірогідністю у необхідності такого заходу для припинення кримінального правопорушення, протиправної поведінки підозрюваного, який перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, або незаконним шляхом впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
2. Під час вирішення питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя зобов’язаний врахувати такі обставини:
1) правову підставу для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
2) достатність відомостей, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;
3) наслідки тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом для інших осіб.
3. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає:
1) мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
2) перелік документів, які посвідчують користування спеціальним правом, які підлягають поверненню особі або вилученню на час тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
3) строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, який не може становити більш як два місяці;
4) порядок виконання ухвали.
4. Копія ухвали надсилається державному обвинувачу, підозрюваному, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного дня після її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Стаття 145. Продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом
1. Державний обвинувач має право звернутися з клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, яке розглядається в порядку, передбаченому статтею 143 цього Кодексу.
2. Слідчий суддя, суд відмовляють у продовженні строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, якщо державний обвинувач не доведе, що:
1) обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, продовжують існувати;
2) сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було обмежено користування спеціальним правом, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.