Українські літературні об’єднання та угруповання : рекомендаційні матеріали на допомогу шкільній програмі / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. В. Мазур. Суми, 2007. 16 с. Для тих, хто бажає знати більше
| Вид материала | Документы |
- Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
- Суми 20 11, 693.29kb.
- Управління культури І туризму Сумської обласної держадміністрації Обласна універсальна, 582.57kb.
- П. А. Кулиш Из «Записок о жизни Гоголя» Література: Сумщина в творчості М. В. Гоголя, 856.52kb.
- Сумські письменники дітям : огляд дитячої літератури письменників Сумщини / Сумська, 168.35kb.
- Про наш край І краян: Сумщина на сторінках видань Канадсько-української бібліотеки :, 1451.6kb.
- Управління культури І туризму Сумської обласної державної адміністрації Обласна універсальна, 443.49kb.
- "Глобальні проблеми людства", 193.61kb.
- В бібліотеках області. Інформація. Досвід : дайджест. Вип. 26 / Сумська обл універс, 425.87kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
1 2
Українські літературні об’єднання та угруповання : рекомендаційні матеріали на допомогу шкільній програмі / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. С.В.Мазур. – Суми, 2007. – 16 с. – (Для тих, хто бажає знати більше ; вип. 4).
Шановні користувачі!
Пропонуємо Вашій увазі рекомендаційні матеріали на допомогу шкільній програмі “Для тих, хто бажає знати більше”. Четвертий випуск посібника присвячений літературознавству, а саме – українським літературним об’єднанням та угрупованням.
Особливістю даного видання є подання фактичного матеріалу про літературні угруповання та об’єднання, що діяли на території України, а також списків літератури, які можна використовувати для пошуку більш детальної інформації в залах Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки. Для зручності пошуку списки джерел розташовані після кожного розділу посібника.
Посібник має додаток, де у формі таблиці викладені основні відомості про літературні угруповання та об’єднання України; звертаємо вашу увагу на той факт, що таблиця містить інформацію про сучасні діючі угруповання, час їх заснування, основну мету та представників даної організації.
Матеріал призначений учням та вчителям шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів для підготовки до уроків, а також всім, хто цікавиться українським літературним процесом.
Кирило-Мефодіївське братство
Кирило-Мефодіївське братство або Українсько-Слов’янське товариство св. Кирила та Мефодія – таємна політична антимонархічна організація, що виникла в Києві в середовищі національно свідомої української інтелігенції у грудні 1845 – січні 1846 рр., проіснувала до березня 1847. Попередником Кирило-Мефодіївського братства був Київський гурток 1843-1845 рр. (П. Куліш, О. Навроцький, О. Маркович, Д. Пильчиков, В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров та ін.), засновниками якого стали: М. Гулак, М. Костомаров, В. Білозерський. До товариства входили О. Маркович, О. Навроцький, І. Посада, П. Куліш, Д. Пильчиков, О. Тулуб (дід письменниці Зінаїди Тулуб), Г. Андруський, М. Савич. У квітні 1846 р. членом Кирило-Мефодіївського братства став Т. Г. Шевченко. На початку 1847 р. число братчиків наближалося до ста. Можна припустити, що більшість була просто прихильною до ідей братства. Та й за даними слідства 1847 р., основу організації на кінець 1846 р. складало 12 осіб. Контакти учасників братства були у Чехії, Литві, Польщі, Білорусії, Росії. Кирило-мефодіївців об’єднували любов до України, її історії, мрії про самостійне існування кожного слов’янського народу на засадах парламентаризму, про слов’янську федерацію як рівноправне об’єднання незалежних держав. Політичні погляди Кирило-Мефодіївського братства виключали прояви авторитарності. Освіченість і християнська мораль були основою уявлень товариства про засади майбутнього ладу. Організація була певною мірою відображенням молодоєвропейського руху у розумінні ідеалів суспільного прогресу, висотою місії науки, освіти, мистецтва. Програмні положення товариства викладені у “Книзі буття українського народу” (“Закон Божий”), автором якої був М. Костомаров, у “Статуті Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”, що мав записку-пояснення, написану В. Білозерським, у відозві “Брати-українці!”, “Братья великороссияне и поляки!”. За доносом студента О. Петрова члени Кирило-Мефодіївського братства були арештовані і відправлені до Петербурга. М. Костомарова арештували в Києві у його помешканні, Т. Шевченка – на перевозі через Дніпро, П. Куліша і В. Білозерського – під Варшавою, М. Гулака – В Петербурзі і т. д. Документи слідчої справи склали 19 томів, особливо крамольним вважався рукопис “Закону Божого”, у якому зафіксовано уроки історії України у зв’язках із загальною історією людства на принципах високої духовності. Мова йшла, зокрема, про найтрагічніші сторінки історії – знищення козацтва й Запорізької Січі, поділ України між Польшею та Росією у XVII ст. Одна з причин нашої національної трагедії сформульована так: Україна “попала в неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно був, що ідол, що мучитель”. Кирило-мефодіївці були покарані без суду. М. Костомаров – роком одиночної камери у Петропавлівській фортеці та 8-річним засланням до Саратова (щоправда, там він міг займатися науковою роботою, а потім мати закордонні поїздки, працю в Петербурзькому університеті, можливості друку і т. ін.). Т. Шевченка покарали десятирічною солдатчиною в Оренбурзьких степах із забороною писати та малювати. П. Кулішеві визначили чотири місяці ув’язнення і заслання до Вологди, заміненою одразу ж Тулою, де перебував три роки і три місяці. М. Гулакові випали три роки ув’язнення, а далі – Сибір, зникнення з обріїв культурного і політичного життя, праця на посаді вчителя математики в одній із тифлінських гімназій. Студенти І. Посяда і Г. Андрузький були вислані до Казані для закінчення навчання у тамтешньому університеті. О. Маркович, О. Навроцький, В. Білозерський потрапили на службу у віддалені російські міста. Уряд намагався не надавати розголосу цій справі, хоч приховати її було неможливо. Різною була реакція інтелігенції.
Розгромом Кирило-Мефодіївського товариства було задано тяжкого удару по українському рухові. Однак, незважаючи на коротке, 14-місячне, існування та організаційну невикінченність, Кирило-Мефодіївське братство, його ідеї відіграли значну роль у розвитку не лише української, але і загальноєвропейської політичної та філософської думки.
Ганг Йонг-Сук. Кирило-Мефодіївське братство і питання сучасної української ідентичності / Ганг Йонг-Сук // Всесвіт. – 2003. – № 11-12. – С. 164-170.
Кирило-Мефодіївстке братство // Українська література у портретах і довідках. – К., 2000. – С. 140-142.
Кирило-Мефодіївське братство // Літературознавчий словник-довідник. – 2-в вид., випр. та доповн. – К, 2006. – С. 337-338.
Руська трійця
“Руська трійця” – гурток західноукраїнської демократичної молоді, що діяв у 1833-1837 рр. у Львівській семінарії.
Його назва утворилася від кількості семінаристів (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич), які склали ядро гуртка. До гуртка входили також А. Могильницький, М. Устиянович, І. Головацький, з ним підтримував зв’язки Г. Ількевич.
Членів гуртка об’єднувала ідея праці на ниві національної культури, зокрема відродження національної літератури в Галичині. Свою діяльність гуртківці розпочали з вивчення життя рідного народу, з широко запланованих фольклорно-етнографічних студій. Енергійні ентузіасти “руського слова” були окрилені процесами становлення нової української літератури на Наддніпрянщині, романтичним піднесенням, що охопило сусідні західно- й південнослов’янські народи й символізувало їхнє національно-культурне відродження.
“Руська трійця” відчувала свій єдинокровний зв’язок із громадсько-освітніми діячами Східної України й намагалася все зробити, щоб зміцнити ці контакти, піднести рідне слово на високості, гідні великого народу. Девізом діяльності гуртківців став фольклорний образ “Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”, взятий з пісень М. Максимовича. Літературно-художня діяльність гуртківців розвивається головним чином у романтичному річищі, її головні мотиви наснажені патріотичними ідеями. Ці твори, а також фольклорні матеріали гуртківці намагаються опублікувати у збірниках “Син Русі” (1833), “Зоря” (1934), проте ці перші дві спроби не здійснилися. Тільки 1837 р. в Будимі (тепер Будапешт) побачив світ альманах “Русалка Дністровая”, що започаткував становлення нової української літератури на Галичині.
Руська трійця // Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. – К, 1995. – С. 430-460.
Руська трійця // Жулинський М. Слово і доля: навч. посіб. / М. Жулинський. – К., 2006. – С. 60-72.
Руська трійця // Новий довідник: українська мова та література. – К. : КАЗКА, 2004. – С. 252-253.
Руська трійця // Українська література у портретах і довідках. – К., 2000. – С. 282-283.
Шашкевич М. Твори / М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. – К.: Дніпро, 1982. – С. 397.
Братство тарасівців
Братство тарасівців – підпільна організація національно свідомого українства, основним ядром якого були письменники І. Липа, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Коцюбинський, М. Вороний та ін., створена за ініціативою студентів Харківського та Київського університетів – І. Липи, Ю. Бейздренка, М. Базькевича, В. Боровика (Боровикова) у Каневі, на могилі Т. Г. Шевченка, наприкінці літа 1891. У Глинську вони ж склали свою програму, виголошену у березні 1893 р. у Харкові на Шевченкових роковинах і опубліковану тоді ж у Львівському часописі “Правда” під назвою “Profession de foi, або Визнання віри молодих українців”. “Тарасівці” заперечували пасивне українофільство, обмежене культурницькими завданнями, відкидали антиукраїнські по своїй суті тенденції російських народовольців та марксистів, аргументовано доводили шкідливу позицію космополитів (інтернаціоналістів), бо “коли народ розвивається вільно по свойому національному грунті, то тим самим він додає до загальнолюдського поступу”. Братство тарасівців обстоювало органічну єдність України в її етнічних межах, заявляючи, що завдяки моральній силі територіально почленованого народу “нас не можуть відірвати від галичан, ані галичан від нас”, послідовно обґрунтувало потребу природного функціонування української мови, трактованої як “орган духа і виявляч психології народної” в усіх сферах національного та суспільного життя: “в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні”, прагнуло такого “ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації поневоленій”, “ні визискувачеві, ні визискуваному, а є місце цілковитій національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, можливо, однаково забезпечених національно свідомих братів-працівників”. “Тарасівці” мали свої законспіровані осередки ( “п’ятки” ) у Харкові, Києві, Чернігові, Одесі, на Полтавщині, Кубані, в Криму, Молдові. Центром своєї діяльності вони планували зробити Галичину. У 1892 р. в Києві під головуванням М. Міхновського відбувся таємний з’їзд Братства тарасівців, де мовилося про перехід товариства з організаційно-виховної стадії до безпосередньо політичного чину. Невдовзі на базі цієї організації, на так званій “Раді чотирьох”, у Харкові (Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов) 1900 було створено Революційну українську партію (РУП), політичною настановою якої була стаття М. Міхновського “Самостійна Україна”, що стала програмою українського руху ХХ століття. В ній ідеї Братства тарасівців набули чітко увиразненої спрямованості “Одна, єдина, нероздільна, вільна Україна від Карпатів аж по Кавказ”. За радянського режиму майже всі колишні “тарасівці” були репресовані, а діяльність товариства або замовчувалася, або зазнавала спотворено-фальшованого трактування.
Братство тарасівців // Літературознавчий словник-довідник. – 2-е вид., випр. і доповн. – К., 2006. – С. 90.
Молода муза
“Молода муза” – це літературне угруповання українських письменників, що діяло у Львові протягом 1906-1909 рр. як клуб літераторів. До “Молодої музи” належали В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків. Близьким до цієї групи були письменники: Ф. Коковський, М. Рудницький, О. Турянський, композитор С. Людкевич, скульптор М. Паращук, маляр І. Северин та ін. Друкованим органом “Молодої музи” був журнал “Світ”. Учасників об’єднувала орієнтація на модерністські тенденції в західноєвропейській літературі, забезпечення надмірної заангажованості літератури, ідея краси як іменентної властивості української душі, опозиція до міметичних форм мистецтва. Основні засади “Молодомузівців” були близькі творчим принципам М. Вороного, О. Олеся, М. Філянського та інших письменників, що гуртувалися навколо журналу “Українська хата”, де часто друкувалися поети-“молодомузівці”. Навколо засад раннього українського модернізму точилася полеміка між його прихильниками М. Євшаном, М. Сріблянським, А. Товкачевським та противниками – І. Франком, С. Єфремовим, Д. Лукіяновичем та ін. Ідеї “Молодої музи”, зокрема її символістської платформи, мали вплив на розвиток української поезії початку 20-х р. При “Молодій музі” діяло видавництво під одноіменною назвою, засноване 1906 р.
Дзюба І. Запрошення до Молодої Музи / І. Дзюба // Дзюба І. З криниці літ / І. Дзюба. У 3 т. Т. 1. – К., 2006. – С. 548-556.
Молода Муза // Історія української літератури ХХ ст. У 2 кн. Кн. 1 / За ред. В.Г. Дончика. – К., 1998. – С. 83-133.
Молода Муза // Історія української літератури ХХ ст. Кн. 1. 1910-1930. – К., 1993. – С. 44-45.
Молода Муза // Літературознавчий словник-довідник. – 2-е вид., випр. і доповн. – К., 2006. – С. 460.
Молода Муза // Радзикевич В. Історія української літератури / В. Радзикевич. – Нью-Йорк, 1987. – С. 140.
Поети “Молодої Музи”. – К.: Дніпро, 2006. – 617 с.
Розсипані перли: Поети “Молодої Музи”. – К.: Дніпро, 1991. – 410 с.
Празька школа
“Празька школа” – умовна назва (належить літературознавцеві В. Державіну) українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, творчість яких відбувалася переважно у Подєбрадах та Празі (Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, О. Стефанович, Юрій Клен, Наталя Левицька-Холодна, Оксана Лятуринська, Ю. Липа, О. Ольжич, Олена Теліга, Галя Мазуренко та ін.), деякі з них жили у Варшаві до кінця Другої світової війни (Ю. Липа, Наталя Левицька-Холодна), у Мюнстері (Юрій Клен), О.Ольжич та О. Теліга загинули від рук фашистів, Ю. Липа – енкаведістів. “Празька школа” не мала ні статуту, ні програми. Тому ставлення до цієї назви – неоднозначне. Є. Маланюк, Наталя Левицька-Холодна заперечували існування “Празької школи”. Однак, попри їхні суб’єктивні твердження, вона все-таки була, проявлялася в творчих рисах, спільних для її представників: яскравий неповторний історіософізм, вольові імперативи, націотворчий пафос, переважно стильовий синтез їхньої лірики. Деякі “пражани” друкувалися на сторінках часопису “Вісник”, за редакцією Д. Донцова, тому їх називали вісниківською квадригою (лат. quadriga– четвірка коней, запряжена водноряд): Є. Маланюк, О. Ольжич, Олена Теліга, Л. Мосендз. Пізніше до них приєднався Юрій Клен. Вони, поділяючи націоналістичні погляди Д. Донцова, полемізували з ним, зокрема щодо вивільнення мистецтва з-під ідеологічної заангажованості (Є. Маланюк, Наталя Левицька-Холодна та ін.), щодо національної традиції (Ю. Липа).
Бернадська Н. “Празька школа” / Н. Бернадська // Українська мова та література. – 2000. – Число 39 (жовт.)
Дрозд Д. Смислове наповнення образу Ісуса Христа в творчості поетів “Празької школи” / Л. Дрозд // Дивослово. – 2005. – № 8. – С. 64-69.
Климентова О. Історико-літературний феномен “Празької школи” / О. Климентова // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 13-18.
Кривчикова О. Стилістична різноманітність “Празької школи” як віддзеркалення наукових пошуків / О. Кривчикова // Слово і час. – 2001. – №10. – С. 68-74.
Павлова О. Письменники “Празької школи” / О. Павлова // Культура і життя. – 1997. – 13 серпня.
Поети “Празької школи” // Історія української літератури ХХ ст. У 2 кн. Кн. 1. / За ред. В.Г. Дончика. – К., 1998. – С. 214-222.
Поети “Празької школи” // Історія української літератури ХХ ст.Кн. 1. 1910-1930. – К., 1993. – С. 426-433.
Празька школа // Літературознавчий словник-довідник. – 2-е вид., випр. і доповн. – К., 2006. – С. 558.
Празька літературна група // Новий довідник: українська мова та література. – К. : КАЗКА, 2004. – С. 717.
Гарт
“Гарт” – спілка пролетарських письменників, створена у 1923 році у Харкові. Очолював її В. Еллан (Блакитний). Статут проголошував “Гарт” як об’єднання письменників, “котрі стремлять до створення єдиної інтераціональної комуністичної культури, користуючись українською мовою як знаряддям творчості, поширенням комуністичної ідеології та переборюванням буржуазної, міщанської, власницької ідеології”. Йшлося також про залучення до літературної творчості “пролетарських мас”. “Гарт” мав численні філії: у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Кам’янці та за океаном. Філії продовжували діяти і тоді, коли сама організація припинила існування у 1925 році. Членами “Гарту” були В. Еллан (Блакитний), К. Гордієнко, І. Дніпровський, О. Довженко, М. Йогансен, І. Кириленко, О. Копиленко, В. Коряк, Г, Коцюба, І. Кулик, М. Майський, В. Поліщук, І. Сенченко, В. Сосюра, М. Тарновський, П. Тичина, М. Хвильовий та ін. Серед учасників “Гарту” спостерігалися розходження, пов’язані насамперед, із надмірним адмініструванням творчості, прямолінійним офіційним спрямуванням на “широкі маси”, на творення пролетарської літератури. Таких позицій не поділяв М. Хвильовий. У 1925 році “Гарт” розпався. Частина письменників на чолі з М. Хвильвим утворила ВАПЛІТЕ, інша пізніше пішла до організації ВУСПП.