Geum.ru

Олександр Музичко

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Олександр Музичко,

к. і. н., старший науковий співробітник

Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі

ПОЛІТИЗАЦІЯ РЕЛІГІЇ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РОЗВ"ЯЗАННЯ



Протягом століть релігійне та політичне життя були тісно пов’язані між собою. У православній церковній традиції передумови зближення були закладені вченням про „симфонію між церквою та державою” (церква всіляко освячує владу держави, а держава сприяє розвитку церкви). Це вчення було піддане сумніву протягом ХVIII – ХІХ ст. у колах інтелігенції. Водночас, інтелігенція недержавних народів, в тому числі українська, розглядала церкву як важливий чинник націєтворення. Це зумовило неможливість повного розмежування між світськими та церковними справами в процесі національного руху.

В радянський період української історії політизація релігії не була помітною, адже церква в умовах політики державного атеїзму була викреслена з суспільно-політичного життя. Однак, церква була тісно пов’язана з державою, вірніше, підкорена її інтересам, в тому числі в найпотворніших формах (перебування священиків в лавах КПРС, доноси на віруючих). Водночас була заборонена одна з національних церков українського народу - греко-католицька. Ця політика заклала вибухонебезпечний ґрунт для подальшого розвитку церковно-релігійного життя в Україні.

Здобуття Україною незалежності не супроводжувалися радикальною декомунізацією суспільства і політики, методів управління, взаємин між суспільством та владою. Через це, прагнучи використати релігійний ренесанс в Україні наприкінці 1980-х років, кожна з церков традиційно апелювала до влади як до верховного арбітра. До того ж Українська православна церква Московського патріархату (далі – УПЦ МП) скептично ставилась до перспективи існування української державності і продовжувала орієнтуватися на інтереси Росії. В свою чергу український політикум в дусі комуністичної традиції намагався використати церкву для легітимації своєї влади або для досягнення порозуміння з Росією.

У другій половині 1990-х – на початку ХХІ ст. тенденція до політизації церкви не тільки не послабшала, але й зміцнилася. Додатковим чинником політизації стало проникнення в Україну низки нових конфесій (передусім протестантських). З метою самоствердження вони почали активно шукати підтримку у владних колах. Бажання партій використати релігію було помітно в Україні під час всіх виборів, а особливо парламентських у 1998 та 2002 роках, президентських виборчих кампаній у 1999 та 2004 роках. На виборах 1998 року в місцевих радах представництво духовенства було найпотужнішим. Обрано понад 60 священиків (56 – УПЦ МП, 12 – Української православної церкви Київського патріархату (далі - УПЦ КП), 6 – Української греко-католицької церкви (далі – УГКЦ), 4 – Української Автокефальної православної церкви (далі – УАПЦ), 3 – протестантів). Високу ступінь політизації релігії продемонструвало створення конфесійних партій: Української християнсько-демократичної партії, Християнсько-демократичної партії України, Християнсько-демократичного союзу, Партії мусульман України. На виборах 2002 року в різні органи влади балотувалося 345 священиків. Від УПЦ КП балотувалося 128 осіб – обрано 82, УПЦ МП – 104 – 61, УГКЦ – 41 – 15, УАПЦ – 30 – 18. Порівняно з 1998 від КП було обрано більше, ніж УПЦ МП (УПЦ МП - 36, УПЦ КП – 12). Найбільше священиків було обрано до місцевих рад. Це заклало основи підтримки деякими місцевими органами влади певних конфесій [1, 44, 258-259, 301-302].

На початку 2006 року відомий український релігієзнавець Анатолій Колодний на науковій конференції у Києві відзначив, що в Україні досі є партії (це, головним чином, прогресивні соціалісти та відверто промосковські партії), які у своїх передвиборчих програмах вимагають особливого статусу для однієї церкви - УПЦ МП. «Особливі» стосунки з іншими церквами мають також деякі патріотичні партії. «За Єдину Помісну Православну церкву» висловилися у своїх програмах лише україно-центричні партії. У виборчій кампанії- 2006, так само як і в попередніх, відчувається помітний тиск на церковні українські справи з боку Московської патріархії. Зафіксовані випадки прямого втручання у виборчу кампанію - переважно на нижних рівнях і через діяльність так званих православних братств. За словами професора А. Колодного, сьогодні УПЦ (МП) підтримує комуністів, Партію регіонів, а також блок «Народна опозиція» Наталії Вітренко. У той же час Ватикан залишається повністю нейтральним, про що заявила Апостольська нунціатура в Україні.

Як справедливо зазначила з цього приводу журналіст та відомий релігієзнавець Клара Ґудзик «наведений вище перелік мало чим відрізняється від того, що характеризував попередні вибори» [2]. Вважаємо, що це стало наслідком абсолютного ігнорування «помаранчевою» владою досвіду президентської кампанії 2004 року. Відбулася амністія всіх анти державницьким діям УПЦ МП та її політичних соратників, чим не тільки не заспокоїв, але тільки став додатковим подразником. З іншого боку, політики помаранчевої хвилі так само як і їх попередники були виховані в традиціях радянської політичної культури, що розглядала церкву як знаряддя політичних інтересів.

В сучасних умовах актуальною є думка одного з провідних дослідників релігійного розвитку в сучасній Україні С. Здіорука: «Політика переважно використовує релігійні ідеї не з метою власного одухотворення, а для маніпуляції свідомістю мільйонів людей; у свою чергу релігійні інституції гіперболізують роль політичного інструментарію в розв’язанні будь-яких проблем, що відволікає їх від виконання безпосередніх завдань, перетворює на маргінальні структури. Не має сенсу говорити про абсолютне розмежування релігії та політики через відчутну взаємопроникність і взаємовплив обох сфер» [1, 49]. Політизація релігії відбувається всупереч настроям віруючих. За даними дослідження центру Разумкова (жовтень 2003 року) 85, 4 % опитаних висловилися проти включення церкви в політику і проголошення політичних заяв [1, 269].

Таким чином, проблема політизації релігії належить до найактуальніших дослідницьких проблем для політологів, соціологів, релігієзнавців тощо. Інтерес до теми зумовлений в першу чергу складністю та багатоваріантністю її вирішення, по-друге, її міждисциплінарним характером. У наукових працях з відповідної проблематики менша увага приділена ситуації в регіонах. Проте, для глибшого розуміння проблеми саме цей аспект заслуговує на ретельне вивчення.

В даній статті проведено аналіз проблеми політизації релігії протягом 2005 – 2006 років у Південній Україні (Миколаївська, Херсонська, Одеська області). На наш погляд саме в цьому регіоні зазначена проблема відзначається особливою загостреністю. Головною метою статті є порівняння ситуації в регіоні до 2004 року та після президентських виборів, формулювання пропозицій щодо шляхів вирішення проблеми. Основними завданнями статті є виявлення ступені політизації релігії в регіоні, її причин та наслідків, можливих перспектив розвитку ситуації. Основними джерелами написання статті є матеріали мас-медіа. Внаслідок свого поточного характеру ця тема є не розробленою в історіографії.

Протягом всього існування незалежної української держави особливістю Півдня України (Херсонської, Миколаївської та Одеської областей) були пануючі позиції УПЦ МП. Наприклад, станом на середину 2006 року в Одеській області було близько 80 приходів КП та понад 800 - МП. „Основи соціальної концепції РПЦ”, чинні і для УПЦ МП, є суперечливими. Заперечуючи надмірну політизацію, вони допускають співробітництво з організаціями в цілях корисних для Церкви та народу. Що значить поняття «корисний» не розшифровується. Незважаючи на тотальну перевагу, в тому числі матеріальну, над іншими конфесіями, УПЦ МП намагається надалі зміцнювати свої позиції. При цьому вона користується підтримкою місцевої влади та російських політиків українофобської орієнтації (наприклад К. Затуліна) [3].

Жодне принципове рішення не приймалося в УПЦ МП без попереднього погодження з Москвою. Недаремно Президент Росії Володимир Путін 28 червня 2005 року підписав указ про нагородження орденом митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана), Предстоятеля Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Згідно наказу, Митрополит Володимир нагороджений "За заслуги у розвитку духовних і культурних традицій та зміцнення російсько-українських відносин".

УПЦ МП користувалася особливою підтримкою місцевої влади. Приміром, Московському Патріархату передали у власність Спасо-Преображенський Собор в Одесі, який будували за кошти одеситів – не лише вірних цієї конфесії. Службовці різних державних установ пропонували одеситам сплатити від 200 до 500 гривень на відновлення Спасо-Преображенського собору. Гроші на храм збирали паралельно з оформленням документів на приватне підприємництво. Однак, за словами чиновників, справа ця була добровільною [4].

Підґрунтям участі УПЦ МП у політиці є бажання заволодіти новими приміщеннями. Це продемонстрували події в Херсоні у 2003 році. Жорсткі дискусії розгорнулися навколо проблеми повернення УПЦ МП приміщення колишнього Духовного училища, в якому розмістилися класи музичного училища. У інтелігенції міста викликало обурення те, що церковників, як виявилося, зовсім не цікавить подальша доля майбутніх музикантів. Всі компромісні варіанти (наприклад, передання Церкві замість училища колишнього дитячого садку для організації в ньому духовного училища) представників Херсонської єпархії УПЦ МП не влаштовували. В той же час представники десяти християнських конфесій Херсону звернулися до своїх колег з УПЦ МП з проханням не загострювати ситуацію навколо повернення будівлі колишнього Духовного училища Церкві. Як писала газета "СВ-Гривна" (№ 45, 2002 р.) у зверненні зокрема говориться, що вимоги Церкви відібрати у студентів та викладачів будинок музикального училища не тільки не сприяє популярності Московському патріархату, але й усьому християнству в цілому. Єпископ Херсонський та Таврійський УПЦ (КП) Даміан та представники автокефальної церкви нагадували, що православні зараз розділені на три гілки, які всі можуть претендувати на будинок музичного училища, але цього не роблять, бо розуміють важливість для Херсону музичного навчального закладу [5].

Події кінця 2004 року були сприйняті в середовищі УПЦ МП як загроза втрати панівного становища та підсилення позиції УПЦ КП. На рішучі кроки південну ієрархію УПЦ МП підштовхнула неординарна поведінка митрополита Володимира, який відкрито підтримав кандидата в Президенти В. Януковича. Таку позицію Володимира схвалили представники проросійських організацій в Україні.

Під час виборчої кампанії 2004 року вірних УПЦ МП безпосередньо у храмах агітували голосувати за тодішнього кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича. Частина листівок була за підписом і з особистою печаткою митрополита Агатангела, у яких Владика, посилаючись на благословення „самої Цариці Небесної” прохав „...одеситів і мешканців області прийти на виборчі дільниці і віддати свої голоси за гідного кандидата в Президенти Віктора Януковича” і далі повідомляв, що саме „...про це ми щиро молимося в одеських святинях”.

У Херсоні окрім агітації за Віктора Януковича, священики УПЦ (МП) поширювали ще й антиющенківські матеріали, які не містили вихідних реквізитів [6].

У Кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці Одеської і Ізмаїльської єпархії Української православної церкви Московського Патріархату активно поширювали листівки, підписані так званим Комітетом захисту Конституції і демократії в Одесі. Автори листівки заявляли, що «не визнають результатів повторного голосування другого туру виборів Президента України». У передовиці газети „Губернські вісті” (Херсон) (№ 23 (24) за 18 листопада 2004 року) писалося: „Ми, істинно православні, будемо молитися за нашого президента, за Віктора Федоровича Януковича, щоб ці доленосні вибори пройшли успішно та був обраний досвідчений керівник”. Далі йде звернення до вірних чад єдиної праведної церкви. У зверненні йдеться про необхідність подбати про дружбу з росіянами та білорусами тощо. Під зверненням підпис: „+ Архієпископ Іонафан”, і лік його Високопреосвященства.

Водночас 15 грудня 2004 року представники інших християнських Церков м. Одеси провели прес-конференцію „Церква з народом, але поза політикою”, присвячену релігійній оцінці суспільно-політичних подій в Україні. Прес-конференцію організували Духовна рада християнських конфесій м. Одеси й Одеської області і Духовна рада християн в Одеській області, які об’єднують усі християнські конфесії регіону (за винятком УПЦ Московського Патриархату).

Учасники прес-конференції ще раз підкреслили свою політичну незаангажованість. „Церква Христова не була і не буде розмінною монетою в політичній боротьбі різних політичних сил. Але вона не може залишатися осторонь від народу, тому що наша паства є частиною цього народу. Тому настрої, страхи, очікування і надії наших віруючих, простих одеситів і жителів області, не можуть не хвилювати нас”, – сказано в спільному зверненні [7].

Після виборів 2004 року розпочався новий етап наступу на нову владу, а події часів виборчої кампанії представляли не інакше як „випадковість”. УПЦ МП заявляла про так званий наступ на „канонічне православ’я”, „спроби віддати Україну на поталу католикам” і таке інше... Так званий «Комітет» оголосив про проведення безстрокової акції «Одеса за чесні вибори» та «Одеса проти Ющенка». «Ми закликаємо всіх обдурених виборців Януковича не сидіти і не чекати доки узурпатори поставлять Одесу і Півень та Схід в цілому – на коліна. Їхній цинізм не знає кордонів, «демократичний» Захід закриє очі на все, як заплющив очі на геноцид сербів у Косово. Ми закликаємо всіх виборців Януковича відстояти свій вибір і свою свободу за допомогою громадянських акцій», - йшлося у листівці, яку поширювали тоді саме у храмах УПЦ МП в Одесі [8].

26 вересня 2005 року в Україні було створено Всеукраїнське об'єднання "Православний вибір", яке мало на меті відстоювання інтересів віруючих Української Православної Церкви (Московського Патріархату) на майбутніх парламентських і місцевих виборах. "Необхідно домогтися, щоб на майбутніх виборах 2006 року у Верховну Раду та у місцеві органи української законодавчої влади кожен парафіянин канонічної Православної Церкви зумів зробити правильний вибір і підтримати саме ті партії й політичні об'єднання, які є щирими, а не кон'юнктурними прихильниками канонічного православ'я на Україні і його єдності з Російською Православною Церквою", - йшлося у повідомленні. ВО "Православний вибір" було створено на базі двох громадських православних організацій – «Союзу православных братств Украины» (на чолі з одіозним Валентином Лукіяником) та «Православного братства Олександра Невского», яке очолює Юрій Єгоров.

Протягом 2005-2006 років УПЦ МП успішно виконав на Півдні України завдання налагодження стосунків з «помаранчевою» владою. Після призначення на посаду Голови Одеської обласної державної адміністрації, соціаліст Василь Цушко отримав благословення на успішну працю не в Української Автокефальної Православної Церкви чи Української Православної Церкви Київського Патріархату (організаторів молитов за чесні вибори в Україні), а від митрополита УПЦ МП Агатангела. 1 червня 2005 року митрополит Агатангел зустрівся з мером Одеси Едуардом Гурвіцем, де досяг всіх домовленостей з принципових питань [9]. Аналогічна зустріч між ієрархом УПЦ МП та міським головою відбулася у Миколаєві. 21 квітня Архієпископ Миколаївський і Вознесенський Питирим був присутнім на офіційному представленні голови очаківської райдержадміністрації С. Гурського, яку вів губернатор Миколаївщини А. Садиков. Владика привітав керівника району і побажав йому Божої допомоги в служінні на благо народу [10]. Це ж сталося і у Херсоні. Водночас контакти з представниками УПЦ КП та інших церков були значно менш помітними.

У серпні 2005 року, митрополит обговорив з головою Прогресивно-соціалістичної партії Наталею Вітренко та лідером громадської організації „Единое Отечество” Валерієм Кауровим „проблему втручання влади в церковне життя країни”. Сторони піддали „жорсткій критиці” ідею створення в Україні єдиної помісної Церкви, незалежної від Московського Патріархату. В. Кауров також заявив, що „антиправославні кола України готують провокації проти митрополита Агатангела за його принципову позицію про неприпустимість не тільки автокефалії, але і подальшої автономізації канонічної Української Церкви”. В. Кауров підкреслив, що „православний народ захистить свого архипастиря, тому що принципову позицію Одеського митрополита поділяє церковний народ” [11].

Така позиція митрополита викликала справедливе обурення з боку представників інших церков. Секретар Духовної Ради християнських конфесій в Одеській області, пастор Петро Мартьянов зауважив, що такими своїми діями митрополит Агатангел демонструє неповагу до українського законодавства. „Все це свідчить про спробу УПЦ МП повернутися до вже пройденої історії. Московський Патріархат прагне поновити часи, коли ця церква була „державною” за умови цілковитого ігнорування і навіть переслідування інших конфесій. Вибір – Партія регіонів не випадковий. Достатньо згадати вибори Президента і той відвертий бруд та погрози”, - сказав Петро Мартьянов. Ректор Християнського гуманітарно-економічного відкритого університету, професор Ростислав Крижанівський назначив: „Своїми діями Владика УПЦ МП в Одесі забув про своє головне завдання – сіяти Слово Боже серед народу. Політика – це справа більше мирська. Мені здається, що церковні люди, які йдуть у політику – ведуть до програшу церкву і суспільство”.

Єпископ Одесько-Симферопольської діецезії Римо-Католицької Церкви, Його Екселенція Броніслав Бернацький переконаний, що духовна особа не повинна втручатися у політику „і має служити лише церкві і людям. До цього ми є покликані. У разі участі у політиці – занепадає церква”.

Єпископ Одесько-Балтської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, Владика Яків (Макарчук) висловив думку, що йдучи у політику духовна особа відкидає Боже, забуває про своє покликання. „У нинішній Україні шанс стати народним обранцем дають представникам церкви, яка має духовний центр за кордоном і не може щиро дбати про добробут українського народу. Це дивує” [12].

Протягом 2005 року УПЦ МП неодноразово яскраво демонструвала свої політичні уподобання. 20 липня 2005 представники проросійської організації “Единое Отечество”, Прогресивної соціалістичної партії та партії “Держава” провели в Одесі захід, який назвали “Народним трибуналом над помаранчевим режимом”. Особливе обурення в організаторів акції викликають спроби нинішньої влади сприяти утворенню єдиної помісної Української Православної Церкви. В ухваленій постанові так званого “трибуналу” його автори вимагали імпічменту Президенту Вікторові Ющенку, називали главу держави винним в “узурпації влади, зраді національних інтересів, геноциді проти українського народу, витісненні православної віри”. Подив щодо ухвалених “трибуналом” рішень висловив секретар Духовної Ради християнських конфесій в Одеській області пастор Петро Мартьянов. На його думку, немає підстав говорити, зокрема, про утиски християнських церков в Україні. „Ми стали свідками штучної спроби розпалити ворожнечу між віруючими різних конфесій, загострити ситуацію в Одесі, де завжди між церквами панували мир і злагода. Знаємо й те, яку мету ставлять перед собою керівники “Единого Отечества”, – зазначив Петро Мартьянов [13].

У жовтні 2005 року відбувся мітинг біля Одеської Національної юридичної академії, де учасники заходу від національно-патріотичних сил вимагали негайного усунення колишнього голови ЦВК С. Ківалова з посади ректора академії і притягнення його до відповідальності за „фальсифікації на виборах 2004 року”. На захист С. Ківалова виступили, серед інших, вірні УПЦ (Московського Патріархату), які закликали до узаконення федералізації України, протестували проти можливого визнання вояків УПА борцями за волю України та вимагали надати російській мові статус другої державної в Україні. Вірні УПЦ (МП) провокували учасників мітингу, ображали їх і скандували: „Помаранчеві біси, геть з Одеси”. Вони тримали гасла: „Геть розколи. Ні – захопленню наших храмів”, ікони, прапори Росії, Прогресивної соціалістичної партії та організації „Единое Отечество”. Молодики з чорними пов’язками на обличчях тримали в руках великий хрест.

Після завершення акції вони пройшли хресною ходою біля приміщення Національної юридичної академії. Митрополит УПЦ (МП), владика Агатангел (Саввін) неодноразово заявляв, що організація „Единое отечество” діє без його благословення і до церкви не має жодного відношення. Натомість, одразу після початку хресної ходи „Единого отечества” на діючому храмі Святої Тетяни, що належить Московському Патріархату, задзвонили церковні дзвони. Це тривало до завершення хресної ходи [14].

19 жовтня 2005 року близько двадцяти віруючих Української Православної Церкви (Московського Патріархату) пікетували приміщення Одеської обласної державної адміністрації. Вони тримали прапори проросійської організації „Единое Отечество” та Російської Федерації. Учасники пікету заявили, що розпочали в Одесі триденну акцію протесту проти приїзду до причорноморського міста повноважної делегації військового блоку НАТО [15].

На парламентських виборах та виборах в органи місцевої влади у березні 2006 року підтримку «канонічній» православній церкві УПЦ МП висловили всі проросійські партії регіону, не виключаючи апріорі атеїстів комуністів. Так, акція партії «Союз» у вересні 2005 року – перевезення з Москви до Одеси мощей Серафіма Соровського – була відверто політизована. Однак, на виборах до міських та обласних рад Миколаївщини, Херсонщини та Одещини певного успіху досягли тільки дві партії: Партія регіонів та ПСПУ. Скромний успіх мали блок «Не Так!» та КПУ. Інші ж згадані проросійські партії та блоки, на відміну від деяких інших областей (Донецької, АРК) не подолали трьохвідсоткового бар’єру.

У 2006 році у виборчому списку Партії регіонів до Одеської міськради балотувалась (і була обрана) настоятельниця Свято Архангело - Михайлівського жіночого монастиря Серафіма (Шевчик).

Виборчий список Партії регіонів до Одеської обласної ради народних депутатів очолив Олексій Іванович Савін, більш відомий як митрополит Одеський та Ізмаїльський Агатангел. У публічних виступах, в тому числі на території Росії, Агатангел не приховує своїх політичних поглядів. Так, у Москві 4 липня 2006 року він виступив проти планів приєднання України до НАТО і Євросоюзу, а також заявив про необхідність надання російській мові статусу державної. На думку ієрарха, «прагнення України в Європу є згубним. Це є черговою спробою здійснити багатовікове прагнення протестантсько-католицького, масонського і безбожного Заходу відірвати Україну від єдності зі світовим центром православ'я – Москвою і втягти її в орбіту західних лжецінностей, зробити її частиною системи нового світового порядку [16].

Тому не дивно, що висунення кандидатури Агатангела у депутати (а згодом і його обрання) викликало негативну реакцію у проукраїнські та демократично налаштованих громадян.

Голова Одеської обласної організації Української Республіканської партії „Собор” Федір Нарійчук вважав, що саме УПЦ Московського Патріархату є „п’ятою колоною в Україні. Не випадково ці люди потрапили до виборчого списку Партії регіонів, бо ця політична партія зібрала під свої штандарти людей, які не лише не бажають добра Україні, але завжди відверто шкодили”. Адміністратор Української Автокефальної Православної Церкви в Одеській області, отець Володимир Клебан зауважив що „Присутність представниці УПЦ МП у списку Партії регіонів не може не дивувати. Це ще раз нагадує нам події 2004 року, коли Московська Церква замість молитви займалася виборчою кампанією Віктора Януковича. Нині бачимо, що Партія регіонів в Одесі вирішила поповнити партійний список представницею церкви, яка їх підтримувала. Немає слів, щоби пояснити це неподобство. Церква відокремлена від держави, але Московська церква прагне брати найактивнішу участь у політиці в Україні і потрапити до влади”.

Секретар Духовної Ради християнських конфесій в Одеській області, пастор Петро Мартьянов зауважив, що такими своїми діями митрополит Агафангел ігнорує українське законодавство. „Все це свідчить про спробу УПЦ МП повернутися до минулого. Московський Патріархат прагне поновити часи, коли ця церква була „державною” за умови цілковитого ігнорування і навіть переслідування інших конфесій. Вибір – Партія регіонів не випадковий. Достатньо згадати вибори Президента і той відвертий бруд та погрози”, - казав Петро Мартьянов [17].

Окрім митрополита Агатангела від Партії регіонів в Одеську облраду увійшов під 49 номером інший представник УПЦ МП С. Гроха, єпископ Білгород - Дністровський, намісник Свято – Успенського патріаршого чоловічого монастиря.

У Херсоні Московський Патріархат активно підтримав кандидата на посаду міського голови Артема Кіяновського. Більше того, Кіяновський заручився підтримкою не тільки місцевого духовенства, а й благословенням самого патріарха РПЦ Алексія. Акт надання „ліцензії” від російської церкви на участь у виборчих перегонах був зафіксований на бігбордах, що були розміщені у центрі міста [18].

Найактивнішою громадсько-політичною організацією в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, що експлуатує церковно-релігійне питання є "Единое Отечество" (лідер В. Кауров). Організація має активний сайт (ссылка скрыта), користується всебічною підтримкою УПЦ МП. Однак, ця підтримка не афішується, задля того щоби представити організацію проявом «руху знизу», народного волевиявлення. У гаслах та діяльності цієї організації політику та релігію неможливо відокремити.

Лідери організації декларують, що її члени «это социальный портрет коренных жителей Юга Украины - Новороссии. Это - или этнические русские, или люди, осознающие себя русскими, или считающие русский язык и русскую культуру своими родными. Конечно же, они православные, т.к. русский человек, по нашему мнению, не может быть не православным». За даними організації її членами в Одесі є більше 1300 осіб. Відділення є в Херсоні та Миколаєві. За визнанням керівників партії, «все наши медиаресурсы проводят патриотическую линию, направленную на единство Святой Руси и славянских народов, единство нашей Церкви в лоне Московского Патриархата, против НАТО, за ЕЄП и дружбу с Россией, за русский язык и федерализацию Украины. Мы боремся с расколами, сектами и католико-протестантской экспансией на всю каноническую территорию Московского Патриархата. Мы добиваемся открытия в Одессе регионального Русского Культурного Центра, мы боремся против сокращения русских школ, против воинствующей русофобии». Зареєстрована у 2001 році, організація "Единое Отечество" взяла участь в ініційованих УПЦ МП протестах проти візиту Папи Римського в Україну, хресних ходах у пам’ять Миколи ІІ. У 2004 році «Единое Отечество» організувало хресні ходи до Президентської та податкової администрації в Одеській області проти глобалізації та кодифікації громадян України. 31 серпня 2004 року організація провела «Конгресс Русских организаций Одесского региона», який об’єднав різні російські организації під головуванням В. Каурова. 10 вересня 2005 року у Києві заснована «Всеукраинская общественная организация «Союз Православных граждан Украины» (голова – В. Кауров).

"Единое Отечество", інші проросійські організації та партії особливо активізувалися під час виборів президента України наприкінці 2004 року, парламентських виборів у березні 2006 року. Вони виступили на підтримку В. Януковича під час президентських виборів. 26 грудня 2004 року в Одесі "Единое Отечество" відкрило наметове містечко під гаслом: «Непокоренная Одесса- Одесса не Майдан!». Також було висловлено підтримку Р. Боделану. Однак, після завершення протистояння на початку 2005 року В. Кауров висловив своє розчарування В. Януковичем і закликав продовжувати боротьбу. Це викликало влиття проросійських організацій, в тому числі "Единого Отечества" в Блок Наталії Вітренко «Народная оппозиция» на виборах до Верховної Ради у березні 2006 року (В. Кауров посів 10-те місце у виборчому списку). Однак, результати парламентських та місцевих виборів також не задовольнили В. Каурова. На розширеному засіданні координаційної Ради «Союза Православных граждан Украины» 5 травня 2006 року він та практично всі регіональні представники „Союзу” відмітили факт «провала выборов со стороны ПСПУ, несогласованность действий, граничащая с откровенным обманом, пренебрежительное отношение к православным, нарушение договоренностей, исключение из избирательных списков представителей СПГУ или отодвижение их в не проходную часть».

Останнім часом члени організації брали активну участь в подіях у Феодосії, здійснювали хресні ходи на честь дня пам’яті Миколи ІІ, звільнення Москви від польських військ 4 листопада 1612 року тощо.

Проблема політизації релігії на Півдні України не пов’язана виключно з діяльністю УПЦ МП. Хоча й меншою мірою (передусім в силу меншої чисельності та впливовості) бажання включитися у політичну боротьбу продемонстрували й інші релігійні організації. По-перше, як і на попередніх виборах у виборчих перегонах взяли участь своєрідні партійно-релігійні проекти: Одеська обласна організація партії Християнсько-Демократичний Союз та Одеська обласна організація Соціально-Християнської Партії. Однак, на виборах в Одеську облраду вони набрали мізерну кількість голосів виборців: відповідно 739 та 766. На виборах до місцевих органів влади у 2006 році два священики УПЦ КП балотувалися в облраду Одеської області від громадянської партії «Пора». Проте вони не були обрані. Натомість у депутатську фракцію БЮТ в одеській облраді за результатами виборів-2006 увійшов під 14 номером ректор Одеської богословської семінарії (УПЦ МП) В. Шемчишин.


До міської ради Херсону був обраний від Соціально-християнської партії Блоку Сергія Кириченка “Громадський контроль” старший пастор Церкви "Світ Божий" Михайло Петрович Іваницький (У 2004 році брав участь у виборах президента України в виборчому штабі Л.М. Чернівецького у м. Херсоні, член "Соціально - Християнської Партії") [19].

Привертає увагу те, в які комісії в облрадах та міськрадах увійшли названі служителі культу. Візьмемо за приклад ситуацію в Одесі та Одеській області. В Одеській облраді В. Шемчишин став заступником голови постійної комісії з питань науки і освіти (зазначимо, що головою цієї комісії є представник Блоку Наталії Вітренко “Народна опозиція”, а секретарем – від Партії Регіонів.

С. Гроха увійшов в постійну комісію з питань культури, історичної спадщини, духовності та національних меншин. Головою комісії є представник Партії регіонів. В одеській міськраді від Партії регіонів в комісію з питань культури та духовності увійшла Н. Шевчик (ігуменя Серафіма). Головою цієї комісії є Р. Скомороха, депутат від Блоку Наталії Вітренко "Народная оппозиция". Одним з його програмних положень є відстоювання інтересів православних перед загрозою з Заходу та сприяння усебічній інтеграції України з Росією.

Таким чином, в області та місті контроль за надважливою сферою духовності отримали переважно представники партій, що відверто заявляють про своє прагнення задовольнити виключно інтереси російськомовних та російськоорієнтованих громадян. В тому числі вони орієнтовані на відстоювання інтересів Російської православної церкви в Україні. Така ситуація прямо загрожує національним інтересам Української держави на Півдні. З іншого боку, за такої ситуації навряд чи можна сподіватися на деполітизацію релігії.

Входження релігійних діячів до комісій, що розглядають питання культурної тематики не викликає здивування. Напроти, входження митрополита Агатангела у постійну комісію з питань спільної власності територіальних громад області в одеській облраді на перший погляд виглядає дивно. Однак, це лише підтверджує, що основним підґрунтям політичної діяльності представників УПЦ МП є лобіювання власних економічних інтересів.

Отже, протягом останніх років на півдні України спостерігається процес політизації релігії. Демократизація суспільно-політичного життя протягом кінця 2004 – 2006 років не тільки не призупинила цей процес, але навіть посилила його. Порівняно з іншими регіонами, політизація релігії часто набуває тут найбільш потворних форм. Головну відповідальність за це несе УПЦ МП. Побоюючись втратити керівні позиції, ієрархія УПЦ МП сприяла відродженню класичних російських чорносотенних сил («Единое Отечество» та інші). Сьогодні ці сили є реальною загрозою громадянському спокою в області. Найбільше побоювання викликає відверта орієнтація УПЦ МП на підтримку з боку Росії, яка плекає реваншистські плани в регіоні. Процеси політизації спостерігалися і в середовищі інших конфесій (наприклад УПЦ КП), але ці процеси носили захисний характер, каталізований діяльністю УПЦ МП. Пропагандистська діяльність УПЦ МП посилює не сприйняття українських державно-національних символів з боку не тільки віруючого, але й невіруючого населення Південної України, є стійким фактором суспільно-політичного життя.

Політизація проявлялася в таких основних формах:
  1. оцінці церковними діячами діяльності окремих партій та рухів, загальної політичної ситуації в Україні. Передусім йдеться про заангажовані оцінки, зумовлені певною політичною орієнтацією конфесій
  2. агітації за певних кандидатів в органи влади в церквах на проповідях та інших формах спілкування з віруючими
  3. участі священиків у партійних списках на виборах до місцевих рад та до Верховної Ради

До прихованих форм агітації за певних політиків відносяться церковні нагороди, участь священиків у різних заходах разом з депутатами, представниками місцевої та центральної влади.

Політизація церкви небезпечна для поступального розвитку держави принаймні у таких аспектах:

1. Призводить до порушення чинного законодавства про релігію і церкву (35 статтю Конституції, Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” 1991 року)

2. Підсилює соціальну напругу та протистояння у суспільстві як на політичному, так і на релігійному ґрунті, стимулює міжцерковний конфлікт

3. Створює загрозу перенесення партійно-політичної та релігійної конфронтації на етнонаціональний ґрунт.

4. Спричиняє й посилює явище сепаратизму в Україні, який загрожує її територіальний цілісності

5. Призводить до морального занепаду церкви, гальмує її основну функцію – бути моральним еталоном, орієнтиром для віруючих. Дискредитація церкви підсилює розчарування населення в релігійних ідеалах.

Єдиним реальним чинником, що амортизує цю загрозливу тенденцію є те, що більшість населення Одещини не надто цікавиться релігією, а часто є цілковито арелігійним [20]. Особливо загрозливим вплив з боку УПЦ МП на населення може стати внаслідок впровадження у шкільну програму предмету «Християнська етика». Не викликає сумнівів, що в багатьох закладах освіти цей предмет будуть викладати особи тісно пов’язані з УПЦ МП. Просвітницька ж концепція УПЦ МП є яскраво російськоцентричною, що часто переходить у відверте чорносотенство та українофобію.

Таким чином, деполітизація релігійно-церковного життя на Одещині пов’язана передусім з деполітизацією діяльності УПЦ МП. В умовах агресивної позиції ієрархії цієї церкви, політика бездіяльності держави у церковно-політичних справах не відповідає стратегічним державним інтересам України. Для реалізації завдання деполітизації слід вдатися до таких дій:

1. Законодавчо обмежити втручання політичних партій у діяльність релігійних організацій

2. Звернути особливу увагу на політичні зв’язки деяких церков з іноземними політико-економічними структурами, в тому числі пряме фінансування з їхнього боку на користь цих церков

3. Відмовитися від планів запровадження релігійних предметів у шкільний курс навчання

4. Законодавчо врегулювати питання державного контролю економічної діяльності релігійних організацій

5. Доповнити Закон «Про місцеве самоврядування» та «Про держадміністрації» статтями, що визначали б роль і повноваження місцевих органів влади и самоврядування для забезпечення контролю за виконанням відповідних статей законів України про діяльність релігійних організацій

6. Об’єднати зусилля місцевої влади з цілеспрямованими дослідженнями вчених присвячених проблемам релігієзнавства для вироблення довгострокових прогнозів та рекомендацій.

7. Рекомендувати органам місцевої влади утриматися від контактів з релігійними діячами, що виходять за рамки суто робочих нарад, приділяти рівномірну увагу проблемам всіх конфесій.

8. Оновити кадри в органах СБУ в бік наповнення цієї структури більш професійними та державницькі мислячими діячами, які могли б ефективніше реагувати на дії екстремістських сил, що діють під прикриттям релігійних гасел.

9. Провести ретельний моніторинг південноукраїнських засобів масової інформації на предмет виявлення в їх діяльності фактів розпалювання релігійної та національної ворожнечі з метою подальшого запобігання цим явищам.

Звичайно, що в сучасній Україні повна деполітизація церкви неможлива. Особливо, якщо врахувати факт наявності депутатів-священиків у місцевих обласних та міських радах. Але реалізація зазначених заходів принаймні посприяє усуненню найбільш деструктивних, екстремістських сил у церковному середовищі від впливу на суспільно-політичне життя півдня України, створить ґрунт для реального оздоровлення суспільно-політичного клімату регіону.


Джерела та література:


1. Здіорук С.І. Суспільно-релігійні відносини: виклики України ХХІ ст. – К., 2005. – 551 с.

2. Ґудзик К. Вибори і церква // День. – 24 березня. – 2006.

3. Соотечественники в Одессе // Вечерняя газета «Работа и Отдых». - 4 июля. – 2003; К. Шуров: Русская Община Украины динамично развивается" // ссылка скрыта

4. Одеські чиновники придумали цікавий спосіб збору коштів на відродження храму УПЦ МП // ссылка скрыта.

5. ссылка скрыта.

6. На Херсонщині священики УПЦ (МП) продовжують агітувати за Віктора Януковича // osvoboda. org/article/2004/12/88F76264-9718-4B5E-9EC6-7698F8153A06.html.

7. Християни Одеси впевнені у єдності українського народу // org. ua/ukr/news/article;4016/

8. Представники МП мають намір агітувати за проросійські сили // ссылка скрыта.

9.vye.org.ua/index.php?action=fullinfo&r_type=news&id=7409.

10. Архієпископ Питирим взяв участь у представленні нового глави Очаківської райдержадміністрації // vye. org.ua/index.php?action=fullinfo&r_type=news&id=6893.

11. Митрополит УПЦ (МП) та Наталія Вітренко розкритикували ідею церковної незалежності від Москви // ссылка скрыта.

12. Чи потрібна митрополиту Агафангелу депутатська недоторканість?// org.ua/ukr/religion.and.society/other_art/article;8958/


13. „Біло-синьо-червоні” в Одесі збиралися судити „оранжеву” владу за втручання в православні справи // ссылка скрыта

14. Прихильників Ющенка вірні УПЦ (МП) в Одесі називали „помаранчевими бісами” // org.ua/ukr/news/article;7685/

15. Вірні УПЦ (МП) в Одесі протестували проти НАТО // ссылка скрыта


16. Одеський митрополит УПЦ (МП) проти вступу України в ЄС і НАТО і закликає провести референдум про статус російської мови // ссылка скрыта.

17. Столяров І. УПЦ МП в Одесі розкриває карти” щодо політичних уподобань // ссылка скрыта.

18. Дем'яненко Т. Московський Патріархат іде на вибори // ссылка скрыта.


19. Список членів Херсонської міськради // ссылка скрыта

20. Панков А.А. Религиозная ситуация в Одессе. История и современность // Одесі-200. Тези доповідей міжнародної науково-теоретичної конференції. 6-8 вересня 1994. – Ч. ІІ. – Одеса, 1994. – С. 190-192.