Конспект (розділів 5, лекцій 9 (18 годин)). Вступ
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій до самостійного вивчення розділів з дисципліни, 899.63kb.
- Конспект лекцій вступ метою дисципліни "Економіка підприємства", 822.54kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 06050901 "радіотехніка", 379.3kb.
- Освітньо-професійної програми спеціальності 06. 070201 «Радіофізика І електроніка», 451.3kb.
- Світлана Леонідівна Капіруліна, доцент кафедри методики природничо-математичної освіти, 177.59kb.
- Конспект лекцій, 1500.74kb.
- Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 Суми, 2323.63kb.
- Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 Суми, 1998.47kb.
- Робоча навчальна програма дисципліни для студентів Ікурсу напряму 040103 геологія Затверджено, 388.24kb.
- Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010, 2423.29kb.
Наркотики та наркоманія
Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії.
Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров'ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія — це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків - 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший - 9-13 років. Наркоманія — це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь «знайомиться» з наркотиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати «кращого життя», але це життя без майбутнього.
Незважаючи на те що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем XXI ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початково вживання наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконанні культових обрядів та ритуалів.
Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п'ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Нижньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через століття в Ниппурі, залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму.
Про гашиш як ліки від кашлю та проносу йдеться в 2737 р. до н.е. в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна, складеному ще в стародавньому Китаї. Гашиш використовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, в Індії він також використовувався як ліки.
Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з XVI ст. іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики.
Праіндіянці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер Болівія) — це і є батьківщина страшного зілля коки. Кущ цей вічнозелений, 2-2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена людина без відпочинку може подолати десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.
Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця XII ст., коли хрестоносці привезли з Ближнього Сходу опіум. Перші препарати опіуму мали назву «лаудан». На початку XIX ст., в 1805 р., аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву «морфін» на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, в 1832 р., Робіке виділив кодеїн, а в 1848 р. Мерк виділив із опіуму папаверин.
Масове вживання наркотиків в Європі почалось в XIX ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (гашиш, опіум).
1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.
У XX ст. з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія перейшла в інший вимір — масовість та епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості, стала соціальною проблемою.
Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні наркоманія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію до непохитного зростання.
Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани — залежність та звикання.
Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняє.
Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умовах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується, і щоб виправити настрій або поліпшити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого людина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все її життя. Потреба в наркотику стає найголовнішою в житті наркомана, він перестає виконувати свої обов'язки, кидає сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.
ПРОСТИТУЦІЯ
Проституція - вступ людей у безладні статеві стосунки за матеріальну винагороду. Проституцією є також втягування чоловіка чи жінки в статевий контакт за визначену винагороду.
Особи з низьким рівнем комунікабельності, невмінні знаходити спільну мову з протилежною статтю, нерідко користуються послугами проституток. Як правило метою таких контактів є зняття сексуального напруження, оскільки на певний момент відсутній сталий партнер, чи останній відмовляє у сексуальному контакті. Нерідко це люди сексуально безграмотні. Вони бояться експериментувати в сексі з своїми постійними партнерами. Ці люди бояться розмовляти зі своїм партнером на сексуальні теми. Спілкування з проститутками, користування їхніми послугами дає змогу певною мірою зреалізувати фантазії, задовольнити похіть, садо-мазохістські, фетишистські чи інші нахили. Результатом такого спілкування можуть бути пристрасть до алкоголю, наркотиків, травми, каліцтва, смертельні випадки.
Проститутки та їхні клієнти ризикують підхопити інфекційні хвороби, віруси імунодефіциту, різні заразні хвороби. Крім цього проституція є складовим елементом злочинного світу.
СУЇЦИД – ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ ЗВ’ЯЗКИ.
Останніми роками одну з найважливіших і складніших соціальних небезпек поряд із проблемами наркоманії та алкоголізму становить різке збільшення кількості самогубств. Так, за період 1991 - 1998 років в Україні 108 тис. чол. покінчили життя самогубством.
Одна з основних причин суїциду - високий рівень безробіття, стан психологічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежність. Чимало молодих людей зі страхом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище - забруднене, суспільство - морально здрібніле, перспектив для нормального життя - жодних. "Рятівним" кроком для них може стати суїцид.
Згідно з "Медичною енциклопедією" більшість самогубств - це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв'язків суїциду: невдоволення життям - відчай - депресія - порушення психічного здоров'я -самогубство. Звісно, що у житті все багато складніше.
Психологи поділяють самогубства на чотири основні категорії:
Фаталістичне самогубство. Воно, як правило, викликане надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежу? Її свободу. Жертва живе ніби із зав'язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього.
Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити розрахунки із життям. Також таке відбувається, коли звичні відносини людини із суспільством раптово і шокуюче змінюються.
Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені – у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно "самі по собі". їх уже ніщо не пов'язує з довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди - меланхоліки, схильні до усамітнення.
Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова йти на будь-які жертви. Приклад – японські льотчики-камікадзе часів Другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тік, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.
Повна неспівмірність далеких від життя і нездійснених мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак - відсоток смертей внаслідок самогубства серед "сильної половини" і більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім'ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов'язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід із складного морального лабіринту.
Значну допомогу у профілактиці суїциду. як показує досвід багатьох зарубіжних країн, надають телефони довіри та консультації психологів.
РОЗДІЛ 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ЛЕКЦІЇ 6, 7, 8).
ЛЕКЦІЯ 6. МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ І СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’Я.
БЕЗПЕКА ХАРЧУВАННЯ (2 ГОДИНИ).
План.
- Основні визначення здоров’я.
- Фактори ризику, пов’язані з неправильною статевою поведінкою.
- Методи оздоровлення.
- «Дєтка» - пам’ятка Порфирія Іванова.
- Принципи раціонального харчування.
- Пестициди, їх токсичність.
- Отруєння ФОС, ХОС. РОС.
- Отруєння нітратами, нітритами та нітрозаміниками.
- Отруєння грибами.
- Ботулізм.
- Харчові добавки, як можливі забруднювачі.
- Харчування в умовах радіаційного забруднення.
1. Здоров’я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Однак певною мірою воно залежить також від свідомого ставлення людини до себе та оточуючого середовища.
ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ - стан повного соціально-біологічного і психологічного комфорту, коли функції всіх органів і систем організму зрівноважені з природними і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Здоров’я залежить від багатьох факторів, які об’єднуються в одне інтегральне поняття – здоровий спосіб життя.
Визначаються три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.
Групове здоров’я зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.
Індивідуальний рівень здоров’я враховує фізіологічні і психологічні особливості індивіда та способу життя. Кожен повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію.
Біологічний рівень опису цінності здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації.
Духовність – властивість душі, що складається з переваги духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над матеріальними.
Соціальний рівень цінності здоров’я є мірою соціальної активності та діяльності ставлення людського індивіда до світу.
Патологія – хворобливе відхилення функції організму від норми, хворобливі процеси в організмі.
Стабільність здоров’я – міцність, стійкість, постійність, забезпечується категоріями життя: економічною (рівень життя), соціологічною (якість життя), соціально-психологічною (стиль життя), соціально-економічною(устрій життя);залежить від рівня культури, знань про здоров’я, шкідливих звичок, мотивування і настанови на довге здорове життя.
Захворюваність поділяється на інфекційну, неінфекційну, гостру, хронічну.
Інфекція – це зараження організму хвороботворними мікробами, які виділяють особливі отруйні речовини – токсини.
Патогенні мікроорганізми поділяються на бактерії, віруси, рикетсії, грибки та інше. Бактерії мають рослинну природу, вони спричиняють такі захворювання, як холера, дифтерія, чума, туберкульоз тощо. Рикетсії мають властивості бактерій та вірусів. Ці внутрішньоклітинні паразити здатні викликати тяжкі захворювання – рікетсіози (Ку-лихоманка, малярія, тиф). Віруси – це внутрішньоклітинні паразити, які не мають клітинної будови. Вони викликають такі хвороби, як грип, кір, СНІД.
Гостра захворюваність – це гостре запалення, яке викликає високу температуру і продовжується недовго.
Хронічна захворюваність – постійна або тривала, затяжна хвороба, що повільно розвивається, продовжується багато часу.
До неінфекційних захворювань відносяться насамперед серцево-судинні, поширення яких у світі кваліфікується як епідемія.
2.Фактори ризику, пов’язані з неправильною статевою поведінкою.
Частим наслідком неправильної статевої поведінки юнаків і дівчат, які починають дошлюбне статеве життя, як і дорослих, які мають позашлюбні статеві контакти є такі захворювання, як сифіліс, гонорея, м'який шанкер, паховий лімфогранулематоз, трихоманоз, синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Ці та інші інфекційні захворювання можуть уражати організм одночасно. Передаються вони в основному статевим шляхом.
Сифіліс, гонорея, трихоманоз
Сифіліс — важке захворювання, що спричиняється блідою трепонемою (спірохетою), яка швидко гине під дією чинників зовнішнього середовища. Хвороба уражає внутрішні органи і нервову систему. Без лікування хворі, як правило, стають інвалідами і швидко вмирають.
Збудник хвороби проникає в організм через слизову оболонку або пошкоджену шкіру. В перші три-чотири тижні захворювання (інкубаційний період) хворобу виявити дуже важко. Тоді настає первинний період сифілісу, який триває 4-6 тижнів. На місці проникнення трепонеми (частіше на статевих органах) з'являється безболісна ерозія (виразка) - твердий шанкер. При побутовому зараженні шанкер з'являється на губах, язику та інших місцях. Згодом шанкер заживає і приблизно через тиждень після його появи відбувається збільшення лімфатичних вузлів до розмірів горошини або дрібної сливи (сифілітичний бубон). Прояви сифілісу в первинному періоді безболісні, тому хворий, як правило, до лікаря не звертається.
Через два місяці після зараження настає вторинний період сифілісу. Інтенсивно розмножуючись, трепонеми спричиняють отруєння організму (головний біль, біль в м'язах, суглобах, кістках, підвищення температури), на шкірі і слизових оболонках з'являється висип у вигляді дрібних безболісних плям блідо-рожевого кольору, вузликів, міхурців, маленьких білястих бляшок. В цей період хворий дуже заразний. Трипонеми можуть знаходитись в крові, лімфі, спинномозковій рідині, грудному молоці, спермі, уражати печінку, нирки, серце, легені, шлунок, оболонки головного мозку ! та інші органи. Заразитися від такої людини можна не тільки статевим шляхом, але і побутовим (при допалюванні цигарки, поцілунку, користуванні губною помадою хворої, посудом тощо).
Внаслідок активізації специфічних механізмів захисту (вироблення антитіл) кількість трепонем в організмі поступово (протягом двох місяців) зменшується, висип зникає, настає другий (прихований) період сифілісу. Його ознаками є періодичні висипання на шкірі, зміни у внутрішніх органах, нервовій системі. Тривалість вторинного періоду сифілісу - два-п'ять років. В третинному періоді розвитку хвороби трипонеми локалізуються в сифілітичних горбиках (під шкірою) і сифілітичних гумах (в органах і тканинах). У місці розмноження трепонем вражені органи руйнуються. Гуми в твердому піднебінні призводять до руйнування кістки в цьому місці і появи характерної сифілітичної гугнявості, гуми в кістковій перегородці носа спричиняють до його западання. Небезпечні пошкодження виникають при розташуванні гум у серці, легенях, печінці тощо. Особливо важко переноситься ураження спинного та головного мозку - слабоумство, втрата особистості, порушення координації рухів. Лікування сифілісу досить складне, але від цієї хвороби можна вилікуватись, якщо суворо дотримуватись встановленого лікарем режиму. Гонорея (трипер). Збудником цього захворювання є мікроб гонокок, нестійкий у довкіллі. Зараження гонококом відбувається як статевим, так і побутовим шляхом.
Перші ознаки гонореї з'являються вже через 1 -3 дні після зараження. В чоловіків - це гнійні виділення із сечівника, печія, болі при сечовипусканні. Згодом гонокок переходить на інші органи, викликаючи їх запалення.
Без лікування, через кілька тижнів, болючі прояви гонореї зникають, хвороба переходить у хронічну форму. Несвоєчасне, як і неповне лікування гонореї може призвести до звуження просвіту сечівника, порушень репродуктивних функцій. У жінок гонококом спочатку уражається шийка матки, сечівник, тоді - матка, маткові труби, яєчники і навіть очеревина.
Гонореєю можуть заразитися і діти, особливо дівчатка, частіше побутовим шляхом: при користуванні одним рушником, при спільному купанні в одній ванні з хворими батьками або перебування в їхній постелі. Своєчасне лікування гонореї веде до повного одужання.
Трихомоноз - поширене захворювання, збудником якого є піхвова трихомонада (з класу джгутикових). Трихомонада досить чутлива до чинників довкілля, а тому швидко гине під їх впливом. У заражених чоловіків спочатку уражається сечівник, звідси трихомонади розповсюджуються на інші органи сечостатевої системи, викликаючи їх запалення. Перші симптоми хвороби з'являються через 3-10 днів після зараження: виділення, печія, різь при сечовиділенні, сверблячка зовнішніх статевих органів. Для лікування трихоманозу тепер є ефективні засоби.
Вірус імунодефіциту людини
Потрапляючи в організм людини, збудник цієї хвороби (вірус СНІДу, відкритий французькими вченими у 1983 році) викликає смертельне інфекційне захворювання - "ВІЛ-інфекцію" (вірус імунодефіциту людини). Хвороба протікає довго і мляво, має декілька стадій, останню з яких, з різноманітними клінічними проявами, позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). "Синдром" - це сукупність симптомів хвороби. Передача збудника ВІЛ від хворої людини до здорової може відбуватися такими шляхами:
при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;
при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин;
при неодноразовому застосуванні забруднених голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, нанесенні татуювань;
при пошкодженні шкірних покривів або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ-інфекцією;
від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або при годуванні дитини грудним молоком.
Вірус СНІДу може знаходитись в таких біологічних рідинах організму як кров, сперма, секрет шийки матки, піхви, материнське молоко, в слині, сечі, сльозах, спинномозковій рідині, поті заражених людей.
Серед населення є певні групи людей, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Це перш за все наркомани, які внутрішньовенно вводять в організм наркотичні засоби, гомосексуалісти, бісексуали, проститутки, які досить часто змінюють статевих партнерів. Вчені прогнозують значне зростання числа захворювань СНІДом у зв'язку з зростанням кількості наркоманів. Сьогодні в Україні загальна кількість осіб, що вживають наркотики, більше 60 тис. осіб (у 1997 році їх було зареєстровано всього 64 тис, з них 54,5 тис. - наркомани, 91 тис. епізодичне вживання).
У 1999 році на обліку було 68 тис. наркоманів, захворюваність становила 20,8 осіб на 100 тис. населення (Нагорна А.М., Безпалько В.В., 2001; Безпалько В.В., 2002). Характерно, що сьогодні на шлях наркоманії стає все більше підлітків із сімей з високим рівнем забезпеченості (Ю.В.Вороненко, В.Ф.Москаленко, 2000).
Діти і підлітки повинні володіти достатньою інформацією про СНІД для того, щоб (Гончаренко М.С., Кравцова Т.Д., Макєєв М.В., 1998):
зменшити страх, пов'язаний з цією хворобою;
задовольнити свою природну потребу знати все і про все;
допомогти дітям, які мають друзів або знають сім'ю, яка заражена ВІЛ-інфекцією;
затримати початок сексуальної активності;
сприяти використанню презервативів і безпечної сексуальної поведінки, якщо підлітки вже сексуально активні;
зрозуміти і уникнути ризику, пов'язаного із вживанням наркотиків з допомогою ін'єкцій;
навчити їх здоровому відношенню до сексуальності і кохання.
Збудник ВІЛ не передається побутовим шляхом, при рукостисканні і обіймах, через посуд, їжу і туалетні приладдя, через постільну і натільну білизну, монети і паперові гроші, через воду, повітря, іграшки, дверні ручки, поручні в транспорті, спортивне спорядження тощо.
Вірус СНІДу містить РНК і три особливих ферменти, з допомогою одного з яких на вірусній РНК в зараженій клітині людини синтезується ДНК. Остання вбудовується в генетичний апарат клітини і може знаходитися в такому стані тривалий час, не проявляючи себе. Через декілька років у інфікованій клітині починається процес активного розмноження (реплікації) ДНК, з утворенням вірусних частинок. Виходячи назовні, ці частинки проникають в інші, ще не заражені клітини, а батьківська клітина гине.
Включення ВІЛ в генетичний апарат клітини-хазяїна є перепоною для боротьби з ним. Знаходячись в цьому стані, збудник хвороби стає недосяжним для дії самих сильних антивірусних препаратів.
Головною мішенню ВІЛ є клітини, які мають на своїй оболонці молекули особливого білка глікопротеїна, так званого СД-4. Клітина ніби втягує в себе вірус, і з цього моменту вона вже приречена на загибель. Глікопротеїн СД-4 є на поверхні лімфоцитів, інших клітин, які відповідають за імунітет - моноцити, макрофаги, а також нервові клітини, клітини печінки, серця. Руйнуючи ці клітини, ВІЛ порушує нормальну взаємодію складових частин імунної системи людини. Внаслідок пошкоджень клітин мозку, печінки, селезінки порушується нормальне функціонування цих органів, виникають запальні і дистрофічні зміни в серці, судинах, шлунку, кишечнику та інших органах. Прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні, тому розрізнити їх на ранній стадії хвороби дуже важко.
Специфічною особливістю ВІЛ є його надзвичайна мінливість (в 1000 разів мінливіший від вірусу грипу). Деякі білки його зовнішньої оболонки настільки швидко змінюють свою структуру, що навіть віруси, виділені з одного і того ж хворого протягом декількох місяців, не є абсолютно однаковими.
Збудник ВІЛ високочутливий до дії різних фізичних і хімічних чинників оточуючого середовища. Прогрівання при температурі +56°С і вище протягом 30 хвилин є достатнім, щоб вбити більше 99% вірусних частинок. Кип'ятіння знищує ВІЛ майже негайно. Вірус гине під дією різних хімічних дезинфікуючих засобів, ультразвуку.
В усіх осіб, які заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано чи пізно розвинеться СНІД, після чого фатальний кінець неминучий. Через 5 років, після зараження СНІД розвивається в кожної третьої людини.
У своєму розвитку ВІЛ-інфекція проходить п'ять стадій.