Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 84-92 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II. P. 84-92

Вид материала

Документы

Содержание Північне шосе, 113; Запоріжжя, 69057 Ключові слова Хіі-хііі, xvi, 199) Xi/xvi, xvi, 230) Пол “половина”. Давнє слов’янське слово. [...] Давньоруське полъ “половина, одна з двух частин цілого” сягає праслов. *polъ Виш. – Вишенский И. Сочинения / Подгот. текста, статья и комментарии И.П. Ерёмина. М.-Л., 1955. 370 с. The nouns with a confix wich contains

Подобный материал:

• Викладанняукра ї нсько ї мови я к р І д н о ї т а І ноземно, 139.06kb.
• Ч.ІІ. С. 204-208 Ser. Philologi. 200 №34. Vol. ІІ. P. 204-208, 100.71kb.
• С. 471-481 Ser. Philologi. 200 №34. Vol. ІІ. P. 471-481, 229.88kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч.ІІ. С. 482-485 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. ІІ., 64.88kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 373-380 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 162.07kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ с. 429-432 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 74.52kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч.І. С. 390-397 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. I. P. 390-397, 200.58kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 366-372 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol. II., 123.73kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 244-250 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol., 132.28kb.
• Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 261-267 Ser. Philologi. 2004. №34. Vol., 141.44kb.

УДК 811.161.2’0-112

Конфіксальні іменники з препозитивним елементом

пол(ъ)-/полу- в українській мові XI-XVIII століть

Оксана Меркулова


Запорізький юридичний інститут МВС України,

відділ науково-дослідної роботи та редакційно-видавничої діяльності,

Північне шосе, 113; Запоріжжя, 69057

тел. (0612) 12 69 67


Проаналізовано конфіксальні іменники з препозитивним компонентом пол(ъ)-/полу- в пам’ятках української мови ХІ-XVIII ст., який, увійшовши до арсеналу дериваційних засобів української мови в ХІ ст., надалі став досить продуктивним, беручи участь у творенні нових слів різнопланової семантики.

Ключові слова: конфіксальні іменники, препозитивний компонент пол(ъ)-/полу, дериват, мова пам’ятки.


Серед проблем сучасної дериватології вагоме місце належить розмежуванню власне афіксів від напівафіксів, які перебувають на шляху перетворення початкових компонентів складних слів на дериваційні форманти. Дослідники відзначали, що процес такого перетворення в індоєвропейських мовах відбувається постійно, хоч і повільно: система живої мови перебуває в безперервному, але поступальному русі, розвитку, і окремі її елементи одержують нову характеристику й набувають нового значення і статусу у зв’язку з розвитком інших частин системи не відразу, а лише в результаті тривалого процесу [Григорьев 1956 : 46]). При цьому певний час ці словотворчі афікси носіями мови сприймаються як морфеми проміжного статусу — напівафікси, афіксоїди, радиксоїди тощо [Шанский 1970 : 257-271; Степанова 1979 : 519-536]. Ступінь “просунутості” таких морфем і можливість зарахування їх до типових афіксів визначають інтуїтивно [Бартков 1986 : 10]. Кожен афікс проходить у своєму становленні певні проміжні стадії. Б.І. Бартков подає таку градацію словотворчих формантів: 1) афікси; 2) напівафікси, тобто форманти, що перебувають на шляху до перетворення компонента композита на загальновизнаний афікс; 3) афіксоїд, що перебуває на початковій стадії перетворення в афікс, який подібний до афікса, однак ще не досяг статусу напівафікса; 4) компонент композита, тобто типова коренева морфема [Бартков 1980 : 10-11].

З-поміж утворень, які у своїй структурі мають морфеми перехідного типу (першо-, полі-, проти-, анти-, -їд, -роб тощо), на особливу увагу заслуговують іменники з першим компонентом пол-/полу-. На питання про статус першої частини пол-(полу-) в лінгвістичній літературі однозначної відповіді немає. Наприклад, російські дослідники Г.А. Качевська, В.М. Яковлєв визначають пол- та полу- як морфеми, що є частинами “складних іменників” [Качевская 1969 : 322; Яковлев
1990 : 62]. Нині поширена думка про те, що пол-(полу-) – префіксоїд, тобто морфема перехідного типу [Шевченко та ін. 1996:180; Плющ 1997:281; Горпинич 1998 : 47]. Однак існує припущення, згідно з яким втрата складним іменником співвіднесеності з вихідним словосполученням може привести до більш або менш повної деетимологізації сполуки. У тому ж випадку, коли перший чи другий компонент складного слова набуває в мові здатності до аналогічного відтворення, стає продуктивним, він тим самим набуває ознак продуктивного афікса [Григорьев 1956 : 46]. Вважаємо, слід погодитися з цією точкою зору при розгляді пол(ъ)- та полу- як префікса лише тоді, коли слово не втратило зв’язок зі словосполученням, наприклад: полстопы (СлРЯ, XII-XIII/XVI, XVI, 255), полъ врhмене (ХІІ-ХІІІ, XVI, 199), полъгодины (XIII, XVI, 200), полъ гривны (ССУМ, 1378, II, 187), полъ бочки (II, XV, 187), пул таляра (АрхЮЗР, 1/ХІІ, 1667, 131), полъкварти (ЛО, 3чв. XVIII) тощо. Кваліфікація пол(ъ)- та полу- як префіксоїда не завжди є виправданою, оскільки цей елемент уже пройшов ту стадію, коли він з окремого слова, а пізніше – з компонента композита тільки почав перетворюватися на афікс, набуваючи статусу напівафікса. Відтак пропонуємо пол(ъ)- та полу- розглядати як напівпрефікс: полдень, полудень (СлРЯ, XI/XVI, XVI, 202) полобогъ (XI/XVI, XVI, 230), полоуцр(с)твье (ЄЄ, 1283, 317) / термін уперше ввела М.Д. Степанова [Степанова 1953 : 157] /^*; а в конфіксальних іменникових похідних – як препозитивний елемент, співвідносний з напівпрефіксом.

Пол “половина”. Давнє слов’янське слово. [...] Давньоруське полъ “половина, одна з двух частин цілого” сягає праслов. *polъ з *polu […]. У ній короткий ŭ змінився на ъ. Пор. непрямий відмінок полу (полуяблока), де у зберігається (Г.А. Качевська зазначає, що ŭ є колишньою флексією род.відм. ŭ-основ, котра з часом стала сприйматись як єднальний голосний, в результаті чого виник новий словотвірний тип [Качевская 1969 : 327] з першим компонентом полу-). Форма *polu розвинулася з *polоu “половина”, спочатку, мабуть, “відколота частина цілого”. Дифтонг ou наприкінці складу дав ŭ (< ъ). Перед наступним голосним ou розвинувся у сполучення ов, звідси – половина. Що ж до самого кореня *pol-, то він [...] є похідним при чергуванні е:о від і.-є. *phel- “тріскатися” (пор. д.-інд. рhálati “розщеплювати, розколюватися”). У праслов’янській мові з коренем *pol- було дієслово polti “розрубати надвоє” [Цыганенко 1970:354.].

На думку М.М. Шанського, перше значення пол- (“половина”) є етимологічним (пол-дома, пол-лимона тощо), друге (“не зовсім”, “майже”, “не до кінця те, що позначено другою частиною сполуки”) виникло на базі першого в результаті його словотвірного узагальнення в регулярній моделі [Шанский 1970 : 269]. Регулярні утворення з морфемою полу-, яка мала семантику приблизності, з’явились у XVIII ст. не без упливу відповідних німецьких слів з halb та французьких слів з demi (Halbdunkel “півмірок”, halbfett “напівжирний”, Halbgott, demi-dieu “напівбог” тощо) [Шанский 1968:90].

Обстеження матеріалу давньої руськоукраїнської мови показує, що в цей період полъ- та полу- виконувало декілька функцій, виступаючи як самостійне слово, як частина складного слова — композита і як препозитивний компонент конфікса.

Полъ. 1. Одна з двох частин чого-небудь (іноді нерівних); половина (СлРЯ, 986, XVI, 188). 2. Один (з двох) боків чого-небудь; берег (СлРЯ, 1016, XVI, 188). 3. Середина чого-небудь (СлРЯ, ХІ/ХІІІ-ХІV, XVI, 188).

[Пол-] 1. Перша частина кількісних сполук різного ступеня злитості (лексикалізованості), де пол- (полъ-) виступає у функції числівника, а другою частиною сполуки є родовий відмінок однини іменника типу пол-аршина, полбочки, полденьги, полчаса. Ці форми вживаються у значенні називного та знахідного відмінків однини, тоді як у непрямих відмінках і в називному та знахідному множини замість пол- зазвичай виступає полу-, хоч іноді й тут зберігається пол-. У зазначених сполуках „пол” уживається: а) для іменування точної або приблизної половини чого-небудь, переважно одиниць вимірювання, одиниць оподаткування, грошових одиниць тощо: пол-амбара, пол-аршина, полвыти, полденьги; б) для позначення середини чого-небудь, що має певну просторову або часову протяжність, переважно в сполуках обставинного характеру: на полдорогh, въ полстола, въ полообhда; до полурhки, до полузимы. 2. Перша частина складних числівників зі значенням “половина”: а) у сполученні з порядковими й рідше з кількісними числівниками позначає число, рівне названому числівнику без половини одиниці (десятка, сотні тощо): полвтора, полтретья, полчетвернадцата, полпятдесять (відповідно “півтора”, “два з половиною”, “тринадцять з половиною”, “сорок п’ять”); б) у сполученні з позначеннями дробових кількостей кожне додавання пол- попереду іменників означає ділення названої кількості на 2: полтрети, полпочети, полполполмордки тощо. 3. Уживається як перша частина складних слів замість полу- в тих же значеннях: полбочка, полмhра, полкадие, полгодичный, полгранатъ, полкафтаньишко, полпиво; полкрасный, полчистый; полмертвый, полсмертный; полполковникъ (СлРЯ, XVI, 189).

Полу-. 1. Перша частина складних слів, яка позначає: а) точну або приблизну половину чого-небудь, переважно одиниць вимірювання, одиниць оподаткування, грошових одиниць: полубочка, полубочье, полудворъ, полумhра, полуполтинникъ; б) середину чого-небудь, що має певну часову або просторову протяжність: полугодие, полуночь, полуночие, полусорочины; в) незначність розміру чого-небудь, скороченість, усередненість чого-небудь: полуимя, полукафтанъ, полупика, полусловица, полушубокъ; г) неповноту утворення цілого, неповноту циклічності, недовершеність переходу в інший стан: полугнити, полумhсяцъ, полумертвый, полусмерть; д) подібність при більш низькій якості, менших розмірах, зниженій інтенсивності вияву яких-небудь властивостей, якостей, більш простому складі чого-небудь: полубарка, полубархатъ, полукисея, полулещь, полушарлатъ; е) особу, котра займає друге місце після головного в табелі про ранги, у прошарковій ієрархії, й наділена, відповідно до цього, певними повноваженнями й правами: полуголова, полумастеръ, полуполковникъ. 2. Виступає зазвичай у всіх непрямих відмінках, а також у називному та знахідному відмінках множини кількісних сполук різного ступеня злитості (лексикалізованості) типу поларшина, полведра, полдороги, наприклад: до полуотчины, до полуплемени, по полурешету, двъ осмой долh полуполушки; полухлhбы, 9 полумhшковъ (СлРЯ, XVI, 259).

Конфіксальні похідні творилися на ґрунті сполучень “пол(ъ)- / полу- + залежний іменник”. У писемних джерелах давньої руськоукраїнської мови перший компонент пол(ъ)- / полу- репрезентований у складі трьох формантів: пол(ъ)- /
полу-...-ие(-ье), пол(ъ)-/полу-…-иц'(а), пол(ъ)-/полу-…-ин(а).

Конфікс полъ-/полу-…-ие(-ье). За значенням деривати з цим формантом, які трапляються в пам’ятках досліджуваного періоду, можна поділити на такі групи: 1) назви часових проміжків, що є наполовину (точно або приблизно) коротшими від позначеного твірним словом: полуночие (-ье) (СлРЯ, 1091, XVI, 270) “середина ночі”; полуденье (-ие) (1097, XVI, 264) “середина дня”; Повhда ав’ва полухронии презвутеръ (Син. пат, ХІ-ХІІ, 56); получасие (-ье) (XII, XVI, 276) “півгодини; позначення половини години, бій годинника в половині години”; полгодие (-ье) (ХІІІ, ХVІ, 200) “півгодини” (годъ); 2) найменування сторін світу: …Корл#зи Веньдице Фр#гове и прочиидоже приchд#ть о(т) запада къ полуночью и съсhд#ться съ плем#немъ Хамовы… (к.ІХ/1377, ПВЛ за ЛЛ, 4); Въсхожде на нь [жертвенник] от полуд(ь)нья (ХІ/XVI, СлРЯ, 264) “південь” (очевидно, це значення є вторинним — “сторона світу, де завжди сонце”); 3) найменування міри, ваги, яка є наполовину меншою від того, що назване твірним словом: полуспудиє и полспудие (-ье) (1057, СлРЯ XVI 274) “хлібна міра” (пор. спуд “хлібна міра” —1193, Ср ІІІ 473); 4) назва одиниці оподаткування, яка є удвічі меншою від того, що позначається мотивувальним словом: Аче ли оутнеть руку и отпадеть рука или оусхнеть, или нога, или око, или не оутнеть, то полувирье 20 гривенъ, а тому за вhкъ 10 гривенъ (XII-XIII/XIV, РПрТрСп 91) “половина віри, пів віри” (віра ”грошова пеня на користь князя за вбивство вільної людини”).

Конфікс пол(ъ)-/полу-…-иц'(а). У джерелах давньої русько-української мови натрапляємо на одне утворення з цим формантом, яке є найменуванням тварини, яка не повністю виконує дію, названу вивідною основою: полубиица (XI-XII/XVIII, СлРЯ XVI 260) “кінь, менш гарячий, ніж фар — арабський скакун (пор. биица, бивца “про задиристу, норовливу людину”)” (бити, хоча можлива мотивація від биица, бивца).

Конфікс пол(ъ)-/полу-…-ин(а). Писемні пам’ятки цього періоду розвитку мови засвідчують лише один дериват з цим конфіксом, який називає часовий проміжок, що є наполовину або приблизно наполовину меншим від позначуваного твірним словом: полуднина (ХІ, СлРЯ XVI 265) “середина дня”(день).

У джерелах української мови XIV-XVIIIст. трапляється значно більше конфіксальних похідних із препозитивним елементом пол(ъ)-/полу-, утворених за допомогою таких афіксів: пол(ъ)-/полу-…-ие(-ье), пол(ъ)-/полу-…-ок, пол(ъ)-/полу-…-ник, пол(ъ)-/полу-…-Ø.

Конфікс пол(ъ)-/полу-…-ие(-ье). Словотвірний тип з цим формантом у пам’ятках української мови XIV-XVIIIст., порівняно з попереднім періодом, не втрачає своєї продуктивності. Серед похідних з цим конфіксом можна виділити такі лексико-словотвірні групи: 1) найменування одиниць міри, ваги, об’єму, наполовину меншої від того, що позначається твірним словом: полъзобени~ — мhра сыпучихъ тhлъ, полъ зобницы (1366/XVII-XVIII, Ср ІІ 1147) (зобница, полъ зобницы з усіченням твірної основи); полукопьє (стп. połkopie) (1471, ССУМ, ІІ, 187) “плата натурою за користування землею, 30 снопів”; полuбочи~ (1479, Ср ІІ, 1139) (бочка, полъ бочки з усіченням твірної основи); 2) назва часового проміжку, що є точно або приблизно наполовину коротшим від позначеного твірним словом:…єжь ничтожє ино явл#єтъ развh полuнощіє (Тіт, 1616, 8) (ночь, полъ ночи); 3) географічна назва: …теди тот злочинца признался до розбуйства мого і показал суми моей двhсти золотих… в пасhцh, верхъ Полузоря… (АП, 1665, 56) (зоря; можливо, від зрhти > полузоря “місцевість, яку не видно повністю”); 4) назва елемента одягу, який є наполовину меншим від того, що позначається твірним словом: …взяли … одно полукафтанья белоє… (АКНЗС, 1750, ІІ, 429) (кафтан).

У джерелах середньоукраїнської мови іменники з формантом пол(ъ)-/полу-…-ие(-ье) мають, на відміну від попереднього періоду розвитку мови, здебільшого конкретне значення (в писемну мову з часом починають проникати розмовні елементи).

Конфікс пол(ъ)-/полу-…-ок. Усі деривати з цим формантом, що трапляються в пам’ятках середньоукраїнської мови, є конкретними назвами і позначають: 1) найменування одиниць міри, ваги, які є наполовину меншими від тих, що названі мотивувальним словом: полумєрокъ (1489, ССУМ ІІ 187) “міра місткості рідких і сипучих тіл, восьма частина колоди” (мєра); А там же её милость сама покормливати убогих и пива для них по полбарилка давати нехай велит (УЛ XIV-XVI, 1579, 178) (барило “бочка”); 2) назви предметів одягу, взуття: …взял … хусток двє … мыла брусок … полуботки … попруг двє… (ПЗ, 1582, 138) “чоботи з низькими халявами” (боты); …росказал вмл(с) слугамъ … которыє мєшканя его пограбили а мєновитє … по(л)чамарок атласовы(и) лє(т)никъ чо(р)ны(и) (СУМ XVI-п.п.XVII, I, 1617, 144) (пор. чамара “верхній одяг галицького міщанина”); 3) номени предметів побуту: …полумисковъ чотыри… (АрхЮЗР, І/1, 1570, 26) (миса: Или не вhдаєш, иж в тых многих мисах, полмисках, приставках, … тот смысл еще мhста не имает? (Виш., к.XVI, 31)); взяли... у Миска — вепра кормного за польосма золотого ... коляску и сани съ полкошками за золотыхъ два (АрхЮЗР, 6/І, 1619, 403) “плетений з рокитини кошик” (кошик, кіш); Тут двh книжици вкупh увязал єдна названная зегар з полузегарком, офhрованная року 1690… (Величк, 1690, 57) (пор. п. zegar “годинник”, або ж запозичене п. połzegarek); 4) найменування певної кількості, що є наполовину меншою від позначуваного твірним словом: полукопокъ копно (Син.Сл., 144) “30 снопів скошеного або зжатого хліба, складених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху” (копа, полъ копы); 5) назви грошових одиниць, за вартістю наполовину менших від тих, які названі мотивувальним словом: …п#тьдес#ть гривєнъ подольскими полугрошки (Роз, 1427, 109); Мы опятъ дымника по полгрошку и списного по два бhлые беремо… (Тимч., 1582, 848) (п. półgroszek); полталярокъ сребрникъ (Син.Сл., 144) (таляр); 6) назва одиниці площі, наполовину або приблизно наполовину меншої від тої, котра позначена твірним словом: Кас … дє(р)жить полулано(к) и горо(д), с того даєть грошє(и) ω(с)мъна(д)ца(т) (Вол Гр, 1577, 214) (лан).

Конфікс пол(ъ)-/полу-…-ник. Писемні джерела української мови XI-XVIII ст. засвідчують небагато утворень з цим формантом: 1) найменування предмета меблів, котрий є наполовину меншим від позначуваного твірним словом: Столецъ полкружникъ, сhдалище (Син.Сл., 159) “стілець” (круг: очевидно, стілець мав форму півкола); 2) назва грошової одиниці, за вартістю наполовину меншою від тої, котра позначена мотивувальним словом: Сею нашею грамотою шестьдес#ть копъ. подольскими полугрошники (П, 1392-1429, 110) (п. półgrosz); 3) найменування предмета побуту, призначеного для розміщення на певну частину (половину) того, що назване твірною основою: Коца доброго постриганого не було < > а було толко полъложника старого < > которои отданъ дочерh еи [...] на постилъку… (ДНРМ XVIII, 1723, 142) “покривало, яке кладеться на половину ліжка (ложа), простилка” (ложе).

Конфікс пол-...-Ø. З цим формантом виявлено лише одне похідне: ...С коморы моее взяли и пограбили … пулгаков два с кресами (Сел.рух, 1586, 75)”рушниця середньої величини” (гаковница “ручна вогнепальна зброя”).

Обстежений матеріал дає можливість зробити такі висновки.

1. Комплекс афіксів із препозитивним компонентом пол(ъ)-/полу- в пам’ятках української мови ХІ-XVIII ст. репрезентований шістьма формантами, при чому протягом восьми століть продовжує функціонувати лише один
словотвірний тип — похідні з конфіксом пол(ъ)-/полу-...-ие(-ье), продуктивність якого зменшується. Якщо в ХІ-ХІІІ ст. пам’ятки фіксують 9 утворень, то в
XIV-XVIII ст. – 6. Афікси пол(ъ)-/полу-…-иц'(а), пол(ъ)-/полу-…-ин(а) в давній русько-українській мові малопродуктивними (відповідно по одному деривату), згодом перестають функціонувати. Натомість з’являються нові форманти: пол(ъ)-/полу-…-ок, який має найвищу продуктивність (у джерелах середньоукраїнської мови зафіксовано 11 похідних з цим формантом), пол(ъ)-/полу-…-ник (3 деривати), пол(ъ)-/полу-…-Ø (засвідчено 1 утворення).

2. Усі виявлені конфіксальні деривати з першим компонентом пол(ъ)-/полу- є відсубстантивами.

3. Як у давній русько-українській (ХІ-ХІІІст.), так і в середньоукраїнській (XIV-XVIIIст.) мові конфіксальних похідних з полу- виявлено більше, ніж дериватів з пол(ъ)-. Утворень з пол(ъ)- у мові XIV-XVIII ст. більше (8), ніж у мові попереднього періоду (2).

4. Іменники з пол(ъ)- — це переважно похідні з конкретним значенням (полъспудие, ползобеніе, полбарилок, по(л)чамарок, полкошок, полгрошок, полталярокъ, полкружникъ, полъложник, пулгак); зі значенням абстрактності виявлено тільки один дериват (полъгодье). Утворення з полу- мають як абстрактне (получасие, полуночье, полуднье, полудьнина) (здебільшого в мові ХІ-ХІІІ ст.), так і конкретне (полувирье, полукопьє, полубочьє, полумєрокъ, полукопокъ, полулано(к), полукафтанья, полуботок, полумисок, полузегарок) значення.

5. Що ж до різниці в значенні дериватів з пол(ъ)- та утворень з полу-, то в аналізованих іменниках такої відмінності не простежуємо: нерідко за допомогою конфіксів із препозитивним пол(ъ)- чи полу- творяться похідні, що належать до однієї лексико-словотвірної групи: полъгодье / получасие, по(л)чамарок/полукафтанья, ползобеніе, полбарило/полубочьє тощо.

6. Половину від усіх обстежених похідних становлять іменники чоловічого роду (50%), трохи менше — утворення середнього (46,87%), і зовсім небагато (3,13%) — жіночого роду.

Отже, конфіксальні форманти з препозитивним компонентом пол(ъ)-/полу-, увійшовши до арсеналу дериваційних засобів української мови в ХІ ст., стали досить продуктивними, беручи участь у творенні нових слів різнопланової семантики.

____________________________________

1. Бартков Б.И. Английские суффиксоиды, полусуффиксы и словарь 100 словообразовательных формантов современного английского языка (научный стиль и литературная норма) / Аффиксоиды, полуаффиксы и аффиксы в научном стиле и литературной норме. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1980. С.3-62.

2. Бартков Б.И. Дериватография украинского языка и квантитативный дериваторий 100 аффиксов, полуаффиксов и аффиксоидов научного стиля и литературной нормы / Полуаффиксация в терминологии и литературной норме: Сб. науч. тр. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1986. С.8-58.

3. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. 189 с.

4. Григорьев В.П. О границах между словосложением и аффиксацией // Вопросы языкознания. 1956. №4. С.38-52.

5. Качевская Г.А. К истории сложных существительных с пол- и полу- в русском языке / Вопросы теории и истории языка: Сборник статей. Ленинград, 1969. С.322-329.

6. Плющ М.Я. Словотвір / Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. К.: Вища школа, 1997. 493 с.

7. Степанова М.Д. Словообразование современного немецкого языка. М.: Иностранная литература, 1953. 375 с.

8. Степанова М.Д. Словообразование современного немецкого языка (краткий очерк)/ Словарь словообразовательных элементов немецкого языка. М.: Русск. яз., 1979. С.519-536.

9. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. К.: Рад. школа, 1970. 598 с.

10. Шанский Н.М. Аффиксоиды в словообразовательной системе современного русского язык / Исследования по современному русскому языку. М.: Изд-во МГУ, 1970. С.257-271.

11. Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию. М.: Изд-во МГУ, 1968. 310с.

12. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: довідник. К.: Либідь, 1996. 319 с.

13. Яковлев В.Н. Морфемика и словообразование современного языка: Тексты лекций. Барнаул, 1990.

СПИСОК джерел


АКНЗС – Архів коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. К., 1998-2000. Т.1, 2.

АП – Актовые книги Полтавского городового уряда XVII вhка / Редакція и примечанія В.Л. Модзалевського. Черниговъ, 1912-1914. Вып. 1-3.

Арх. ЮЗР – Архивъ югозападнай Россіи, издаваемый временною комиссиею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учрежденною при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернаторh. К., 1859-1914. Т.1-12.

Величк. – Величковський І. Твори. К., 1972. 192 с.

Виш. – Вишенский И. Сочинения / Подгот. текста, статья и комментарии И.П. Ерёмина. М.-Л., 1955. 370 с.

Вол Гр. – Волинські грамоти XVI ст. / Упор. В.Б. Задорожний, А.М. Матвієнко. К.: Наук. думка, 1995. 245 с.

ДНРМ XVIII – Ділова і народнорозмовна мова XVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / Підгот. до друку В.А. Передрієнко. К.: Наук. думка, 1976. 415 с.

ЄЄ – Євсевієве Євангеліє 1283 року. Наукове видання. Пам’ятки української мови ХІІІ ст.. Серія канонічної літератури. / Відп. ред. В.В. Німчук. К.: КСУ, 2001. 320с.

ЛО – Лhкарства ωписа(нъ)ніє, которимы бє(з) мє(ди)ка в дому вс#къ поратоватис# моглєтъ / Лікарські та господарські порадники XVIII ст. / Підгот до вид. В.А. Передрієнко. АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. К.: Наук. думка, 1984. 127 с. С.17-91.

П – Грамоти ХIV ст. / Упор., вст. стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. К.: Наук. думка, 1974. 255 с.

ПВЛ – Повість временних літ за Лаврентіївським списком // Полное собрание русских летописей. Лаврентьевская и Суздальская летописи по академическому списку. М.: Изд-во вост. лит-ры, 1962. Т.1.

ПЗ – Словник української мови XVI-п.п.XVII століть: Пробний зошит / Відповід. ред. Д.Г. Гринчишин. К.: Наук. думка, 1983. 158 с.

Роз – Проф. Вол. Розов. Українські грамоти. Том перший. XIV в. і перша половина ХV в. К., 1928. 260, 83 с.

РПрТр.сп XIV – Пространная Русская правда (по Троицкому списку второй половины XIV в.) // М.Н. Тихомиров. Пособие для изучения Русской правды. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1953. С.87-112.

Сел.рух. – Селянський рух на Україні 1569-1648р. К., 1993. 532 с.

Син.пат. – Синайский патерик / Издание подготовили В.С. Голышенко, В.Ф. Дубровина. Под ред. С.И. Коткова. М.: Наука, 1967. 401 с.

Син.Сл. – Синоніма Славеноросская / Лексис Лаврентія Зизанія / Підгот. текстів пам’яток і вступ. статті В.В. Німчука. К.: Наук. думка, 1964. С.91-172.

СлРЯ – Словарь русского языка XI-XVII вв. М.: Наука, 1975-2000. Вып.1-25.

ССУМ – Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: У 2-х т. К.: Наук. думка, 1977-1978.

Ср. – Срезневський И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. СПб., 1843-1912. Т.1-3.

СУМ XVI-п.п.XVII – Словник української мови XVI-п.пол.XVIIст. / Підгот. до видання Д.Г. Гринчишин та ін. Львів, 1994-2002. Т. 1-8.

Тимч. – Історичний словник українського язика. Під ред. проф. Є. Тимченка.. Харків-Київ: УРЕ, 1932. Т. 1 (А-Ж). Зошит 2 (Г-Ж). С.529-946.

Тіт – Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. К.: Друкарня Української Академії Наук, 1924. 546 с.

УЛ XIV-XVI – Українська література XIV-XVI століть. К.: Наук. думка, 1988. 597 с.


The nouns with a confix wich contains

a prepositive element пол(ъ)-/полу- in the Ukrainian language of XI-XVIII centuries.


Oksana Merkulova


Zaporizhzhya Law Institute

of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine.

Department of Scientific researches and Editorial activity,

Pivnichne shose 113.v, 69057 Zaporizhzhya,

phone 0612) 12 69 67


The substantives with confixes with prepositive components пол(ъ)-/полу- are considered in the article on the materials of the Ukrainian language of the XI-XVIII centuries. The complex of affixes with the mentioned first element is represented by six formants. Only one formant пол(ъ)- / полу-...-ие(-ье) produces new words during the analyzed period of the development of the language.

Key words: nouns, confix, prepositive element пол(ъ)-/полу, Ukrainian language of the XI-XVIII.


Стаття надійшла до редколегії 15.03.2004

Прийнята до друку 29.04.2004