Україна ХХІ століття очима молоді

Вид материала

Документы

Содержание Український націоналізм і демолібералізм: два погляди на людину і суспільство Християнство і український націоналізм Шуст Леонід Сергій Кулик Володимир Мороз Станіслав Федорчук

Подобный материал:

• Україна: політична історія, ХХ – початок ХХІ століття, 29.86kb.
• Відповідь психологічної служби Канева на виклики ХХІ століття, 91.77kb.
• Про роботу освітньої галузі за 12 місяців 2011 року, 139.9kb.
• Олександр Михайлович павленко, 41.52kb.
• Сердюк: психологія – професія ХХІ століття, 646.66kb.
• Державна національна програма „Освіта" („Україна ХХІ століття") Стратегічні завдання, 690.39kb.
• Державна Національна Програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Програма виховання дітей, 15.94kb.
• Майбутнє – за нанотехнологіями, 118.51kb.
• Виконання основних показників Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської, 430.89kb.
• На початку ХХІ століття світ зіткнувся з проблемами, викликами та імперативами,, 130.12kb.

Віктор Рог, Голова МНК, м.Київ


УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І ДЕМОЛІБЕРАЛІЗМ: ДВА ПОГЛЯДИ НА ЛЮДИНУ І СУСПІЛЬСТВО


Не є чимось надзвичайно дивним той незаперечний факт, що 20-40-і роки XX ст. стали такими багатими на теоретиків і ґрунтовні праці з ідеології та проблематики українського націоналізму. Молодий революційний рух потребував саме таких людей і такої праці, він вимагав негайної відповіді на безліч гострих питань, окреслення напрямків дії і візії майбутнього. Тож цілком закономірно, що в багатьох теоретичних працях того часу наводяться порівняльні характеристики засад українського націоналізму та інших суспільно-політичних рухів, а зокрема комунізму, демолібералізму, націонал-соціалізму, фашизму. Як в окремих працях, так і на сторінках журналів, зокрема в ЛНВ і "Розбудові нації", розгортається жвава теоретична полеміка з багатьох ідеологічних питань. Особливо активну роль у цій дискусії відіграють провідні ідеологи: Дмитро Донцов, Євген Онацький, Юліян Вассиян, Дмитро Мирон, Ярослав Стецько, Микола Сціборський, Степан Ленкавський.

За визначенням Дмитра Мирона "Орлика", "Ідеологія - це життєтворча система вартостей, ієрархія цілей, потреб і керівних засад, що кристалізують суспільні хотіння, прямування та надають зміст і напрям суспільно-національному життю й діяльності"(1).

Отже, перед тим як говорити про стосунки націоналізму і демолібералізму, зокрема й про бачення проблеми суспільности (нації) та одиниці (людини) українським націоналізмом взагалі, напевно, слід розпочати з визначення самого терміну "український націоналізм", тобто з дефініції поняття.

Вважаю за доцільне навести кілька таких визначень, сформульованих у 20-30-х роках:

І. "Український націоналізм - це духово-світоглядовий та суспільно-політичний рух, що органічно виростає з духово-суспільної природи української нації, відповідає її найістотнішим потребам і змагає революційно-творчим шляхом до установлення нових вартостей, до відродження і визволення всіх сил української нації та до всестороннього її розвитку у власних державних формах"(2) (Дмитро Мирон "Орлик").

2. "Для українського націоналізму Українська Нація є вихідним заложенням чинности та цілевим означенням всіх його прямувань. Він розглядає націю не як механічний збір певної кількости людей, пов'язаних лише спільністю території, мови й матеріяльних інтересів, лише як найвищу організаційну форму людського співжиття, що при всій своїй зрізничкованости має власний, неповторний і духовний зміст, творений від віків на підставі природних властивостей даної людської спільноти, її моральної єдности та стремління здійснювати свої власні історичні інтереси"(З) (Микола Сціборський).

3. "Націоналізм - це мислення і діяння інтересами нації"(4) (Степан Ленкавський).

Вже з вищенаведених означень є зрозумілим, що націоналізм - це світогляд і суспільно-політичний рух, підставовою цінністю і основою котрого є ІДЕЯ НАЦІЇ, ІНТЕРЕСИ НАЦІЇ.

Засадничою підставою лібералізму є особиста свобода людини, котра зводиться до абсолютної цінности. "Історія філософічної дискусії про проблему відношення одиниці й суспільности має теоретичний характер"(5), - пише у своїй статті "Одиниця й суспільність" Юліян Вассиян. Він слушно зауважує, що раціоналістична концептуальна методика (чи то ліберальна, чи то соціялістична) обчислювала і націю, як спільноту, і людину - як поняття "атомістично-механічні". І тому Вассиян має підстави твердити, що "соціялізм виріс послідовно з лібералізму в егалітарнім підсонні раціоналістичної прямолінійности думання аж до остаточних висновків"(6). Адже й лібералізм, і соціялізм бачать суспільність як масу, як певну кількість одиниць, і засадничо соціялізм не протиставляється лібералізму, "бо віддає перевагу більшості одиниць". Так само й демократія як система має коріння в демолібералізмі, оскільки саме "лібералізм побудувався як світогляд на одиниці, він дав тим самим засадничо однакове право всім одиницям".

Теоретики українського націоналізму пов'язують поняття демократії, лібералізму, соціялізму, анархізму в одне системне причинно-наслідкове явище, котре характеризується низкою спільних ознак. Ось що, наприклад, пише у своїй праці "Ідея і чин України" Дмитро Мирон - "Орлик": "Соціалізм - це відвернена вартість, нешлюбна дитина демоліберального капіталістичного світу. Тут і там бачимо раціоналістичне доктринерство, бездушну, об'єктивну науковість і релятивність, віру в механічний поступ, тут і там бачимо боротьбу партійних і клясових інтересів, тут і там бачимо матеріялізацію й механізацію життя, тут і там бачимо перевагу економічних чинників, перевагу матерії, тут і там бачимо не вартість особистости, але кількість, число, демократичну чи колективну масу, тут і там бачимо пацифізм і заник духово-моральних, біологічних і волево-творчих первнів, тут і там бачимо атомізацію й захитання основ нації й держави, тут і там бачимо всевладність бюрократії, тут і там бачимо брак органічного наростання й селекції провідної верстви, тут і там бачимо штучність, поверховість і інтернаціональність культури й цивілізації, тут і там бачимо половинчасту людину, відірвану від національного грунту й глибини життя, кидану пристрастями чи погонею за інтересами екологічну і технічну людину, дарвінську людину, а не героїчну, творчу особистість прометеївського чи фавстівського духа.

Чи ж у нас демоліберальне партійництво й доктринерство не проторувало доріг під наплив штучного, насаджуваного соціялізму різних видів... Як демолібералізм, так і соціялізм були принесені на Україну зовні, з чужого поля, через Росію, й штучно насаджені на Україні. Це витвори чужого духа і чужих інтересів, а не українського духа й українських потреб". (7).

Дмитро Мирон характеризує лібералізм і дає йому таку оцінку: "Суспільне, політичне і господарське життя лишається на вільну гру суспільних й індивідуальних сил. Хай все пливе свобідно й необмежене, хіба волею й інтересами інших одиниць. Такий підхід до суспільного життя, опертий на необмеженій вільній грі сил, доводить до розбиття й анархії, до увільнення від усяких обов'язків і законів, до вільної любови, до вільної, необмеженої конкуренції, погоні за зиском і визиском слабших. Наслідком політичного лібералізму є економічний лібералізм, що приніс замість свободи й рівности визиск і панування гроша, егоїзм, гризню клясів. Лібералізм замість свободи одиниці приносить її залежність від сильніших матеріяльно і брутальніших, приносить самоволю, нерівність, визиск, егоїзм, панування клік, неморальність, безпринциповість та слабість духа й характеру. В консеквенції доводить до анархізму й нігілізму"(8). Практично картина, яку змалював Дмитро Мирон понад 60 років тому, сьогодні є реальним результатом задіяння ідеології "загальнолюдських цінностей" як інструменту побудови Української держави.

Націоналізм має свою окрему точку зору на стосунки людини і суспільства, заперечуючи можливі крайнощі. Націоналізм визнає людську гідність та її творчу індивідуальність і - основні обов'язки перед суспільством, бо "розвиток національної (суспільної) свідомости, що примушує людину... до жертв на користь нації, не лише не суперечить розвиткові індивідуальної свідомости, але навпаки - ця індивідуальна свідомість є конче потрібною для розвитку національної свідомости. Бо лише свідомі індивідуальної своєї гідности індивіди можуть мати й свідомість національної гідности"(9) (Євген Онацький). У теорії українського націоналізму права кожної людини прямо пропорційні до обов'язків перед національною спільнотою. Націоналізм наголошує взаємозв'язок і взаємозалежність прав і обов'язків у стосунках між людиною і суспільством (нацією).

Дуже часто в одне поняття різні люди вкладають різний зміст. Так само і в термінологічних означеннях. Поняття "нація" та "ідеал людини", наприклад, у лібералів і націоналістів не є тотожними за змістом. Ось що пише Ярослав Стецько у своїй праці "Новий суспільний лад": "У них (демолібералів) - гедоністичний егоїзм як суть життя; у нас (націоналістів) - національно-суспільний глузд існування й суворий героїзм, як неодмінна риса ідеалізму - трагічна й глибокожиттєрадісна концепція життя, що має в своїй основі героїчну етику" (10).

Те саме стосується й поняття "демократія". Ярослав Стецько стверджує: "Коли під демократією розуміти доступ до влади найкращих із народу, але не методою обману й демагогією, а творчою працею над поліпшенням долі народу, тих, що між ним самим заслужили довір'я й признання; коли під нею розуміти любов до народу, не тільки до глибин слова і до глибин кишені; коли під нею розуміти невідкличну вимогу до кожного, без розбору, важких трудів, праці й уможливлення завдяки праці й чистоті характеру і здібностям кожному з народу перейти в ряди провідної верстви; далі - соціяльну справедливість та відповідний до зусиль праці та здібности розподіл дібр між усіх громадян держави, однакова на ділі, а не, як у демолібералів на папері, можливість (...) - впливати на державні справи і керувати ними, коли тільки характером, працею і розумом викажеться гідним цього, - якщо так розуміти демократію, то націоналізм найбільше демократичний з усіх існуючих нині у світі програм будови державного ладу й перебудови світу" (11).

Нація є ірраціональним, містичним явищем, і саме духовна сутність нації окреслює і зумовлює стосунки між національною спільнотою і окремою людиною. "Виростаючи з коріння історичних традицій і прямуючи в далеке майбутнє, нація є спільнотою, як висловився Шевченко, “мертвих, живих і ненароджених". Тому кожен член нації має моральне зобов'язання і відповідальність не тільки по відношенню до його сучасного, "живих", але і по відношенню до майбутніх поколінь "ненароджених". Нація є явищем вічним, тоді як окрема людина є тільки тимчасовим явищем"(12) (Юрій Пундик).

Оскільки нація є категорією вищого порядку і несе в собі вищу Ідею, Мету і Місію, вона "уособлює інтереси всієї спільноти, не тільки сучасної, але й майбутньої, і обов'язком її членів є дбати про те, щоб своєю працею збагачувати націю духово та матеріяльно та зберігати її існування, щоб передати багату спадщину прийдешнім поколінням, як родина працює не тільки на теперішніх членів, але й для майбутніх внуків. Тому інтереси нації стоять вище інтересів окремих людей і людських груп, і в ім'я тих інтересів людина мусить навчитися солідарно співпрацювати з іншими членами її національної спільноти"(13) (Ю.Пундик). Український націоналізм розуміє вартість людини як духовної творчої індивідуальности, а не механічної одиниці. І суспільна роль людини полягає у тому постійному самовдосконаленні, розвитку і службі вищому ідеалові. Служіння Ідеї Нації ушляхетнює і узмістовлює життя людини.

Лібералізм своїм культом "прав людини" і "свободи одиниці" відчужує одиницю від суспільства. Продукт лібералізму бачить суспільство лише як об’єкт і засіб набування і збільшення своїх особистих користей і вигод (насамперед матеріяльних). Лібералізм народжує денаціоналізовану особу - циніка і споживача, метою життя якого є лише вульгарне задоволення особистих інстинктів любою ціною. Культ наживи і бажання насолод залишається єдиним сенсом життя. Зникає усвідомлення того, що немає свободи людини без свободи народу.

Доктор Дмитро Донцов вказує на реальний вислід гасел і доктрин лібералізму. "Гасла французької революції - "свобода, рівність і братерство" (гасла теперішньої демократії) - здегенерувались, стали маскою хаосу. "Свобода" - обернулася в свободу ширити розпусту і зраду, а навіть в свободу розкладати християнську Церкву, бо "богами" сучасности стали гріш, шлунок і секс. "Рівність" - обернулася в пропаганду проти всього, що вивищувалося над масою, закоханою в "добробуті" і матеріяльнім "щасті", настроєною проти великих ідей і чинів, проти героїзму. А "братерство" обернулося в пропаганду "дружби" з СССР.

Все це, всі ці три пишні гасла - "свобода, рівність, братерство" - були лише масками таємних мафій (часто культурою і походженням чужих Европі), щоб опанувати окремі нації в якімсь "світовім уряді" одного чи другого "вибраного народу", де і уряд, і армія, і поліція належали б не "братеризованим" націям, а ворожій їм мафії"(14).

Так само правий був Юліян Вассиян, коли ще 1934 року в польській тюрмі в Седльцях писав: "Теоретичні основи лібералізму являються з конечности джерелом суперечности, заперечення і взаємного виключення. Ці загибельні наслідки дані в природі самих зародків світогляду. Механічно-атомістична означеність одиниці-людини - це дуже поверхова, виривкова і проста метода, її абстрактність мститься швидше, ніж могли подумати найбільші песимісти в царстві демолібералізму чи соціялізму" (15).

Сьогодні космополітичний демолібералізм все більше стає синонімом безвідповідальности й активно пропагується і насаджується у посттоталітарній Україні як домінуюча ідеологічна доктрина, покликана заповнити ідеологічний вакуум, що утворюється на місці збанкрутілого комунізму. Заперечуючи ідентичність української традиції, демолібералізм фактично перетворюється на нову форму імперського тоталітаризму, розглядаючи Україну в якості потенційних колоніяльних теренів. Отже, знову на часі доктрина національної самодостатности - політично-економічної та інтелектуальної.


Примітки:

1) Мирон Д. Ідея і Чин України. - 1940. С.3

2) Там само. - С. 1.

3) Сціборський М. Націократія. - Париж, 1935. С.74

4) Сич О. Роздуми на ідеологічні теми // Інтерес нації. - Ч.1. - К., 2000.

5) Вассиян Ю. Одиниця й суспільність. - Торонто, 1939. - С.9.

6) Там само. - С. 11.

7) Мирон Д. Ідея і Чин України. - 1940. – С.41.

8) Там само. - С.40.

9) Пундик Ю. Український націоналізм. Париж,1956. С.43.

10) Стецько Я. Новий суспільний лад // Українська визвольна концепція. Мюнхен, 1987. - С.125.

11) Стецько Я. Націоналізм і демократія // Там само. С.131

12) Пундик Ю. Український націоналізм. Париж, 1956. – С.47.

13) Там само.

14) Донцов Д. Хаос сучасности і молодь. – Київ, 2000. С.25-26.

15) Вассиян Ю. Одиниця й суспільність. - Торонто, 1939. С.12.


Станіслав Федорчук , МНК, політолог, м.Донецьк


ХРИСТИЯНСТВО І УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

Ми живемо в час, коли категоріальна, дефінітивна частини, як апарати пізнання, все більше набувають ознак ускладнених. Дуже часто, в силу певного вульгаризму протиставляються певні терміни й самий їхній сенс. Тим більше коли мова йде про універсальне і національне (традиційне).

Протягом ХХ століття виникла і утвердилась ідеологія націоналізму, якій її супротивники і критики закидали відхилення від християнських норм і християнства як такого. Наскільки це можливо, спробуємо розглянути християнство і український націоналізм, як феномени філософсько-політичної думки, в їх просторовому, буттєвому вимірі, дотримуючись певної хронологічної системності.

Програмова робота "Самостійна Україна" українського мислителя, політичного діяча, фактичного засновника українського націоналізму як ідеології Миколи Міхновського містила поруч з проблемами загального плану і певне ставлення до християнства, християнської церкви в Україні. У нього ми можемо зустріти таке: "І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але і сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови" (1).

Таким чином, це була констатація факту відсутності влади української православної церкви, після втрати Україною будь-яких ознак незалежності і підкорення Московським патріархатом Київської метрополії. Невипадковим є факт наголошення на мові служби Божої, оскільки це важливе філологічне питання було і політичним, як доказ можемо згадати прихід протестантизму в Європі, який не тільки переклав Євангеліє і Старий Завіт на національні мови, а й став чинником пробудження етносів за державного існування.

Проте, наукова об`єктивність вимагає констатації того, що ці проблеми не стояли досить гостро в програмових документах УНП (Українська Народна Партія) і лише прихід ідеології українського націоналізму на західноукраїнські землі поставив це питання, як одне з основних. Це не було жодною аномалією, оскільки греко-католицька церква, пройшовши довгий шлях еволюції, почала ставати більш національною українською церквою. Певною мірою це було зумовлено тим, що українці отримали можливість навчання у семінаріях, а згодом стали новою елітою Західної України.

Юліан Охрімович дає таку картину: "Для того історія національно-політичної думки на Австрійській Україні, аж до 70-х років Х1Х століття, отже протягом наступних ста літ, є майже виключно історією поглядів та настроїв духовенства".(2) Наприкінці століття там вже існують партії клерикального спрямування, які наголошують на національних проблемах. Всі ці факти й стали причиною того, що виконання і розвиток українського націоналізму як ідеології і руху на Західній Україні не міг обійти поза увагою християнство.

Провідний ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов є не тільки автором загальновідомої праці "Націоналізм" (1926р.), а й багатьох інших, серед яких "Кардинал Мерсіє, слуга Бога й нації", яка була видана у Львові у 1926 році. Вона була фактична збірником проповідей бельгійського кардинала Мерсіє під час боротьби з німецькими окупантами у Першій Світовій війні. Саме там Д.Донцов знаходить підстави вважати синтезу християнського світогляду і націоналізму органічною: "Христова релігія уважає патріотизм законом; немає досконалого християнина, що не був би досконалим патріотом".(3) Кардинал Мерсіє вважав, що патріотизм є "найвищою християнською чеснотою - милосердям".

Це був синтез визвольної боротьби і християнства в своєму теоретично - прикладному аспекті.

Ще більш глибоко аналізує християнство видатний філософ українського націоналізму Юліан Вассиян, який писав: "Дорога до Бога веде через Батьківщину. Однак лучба з Богом можлива тільки безпосередньо між Ним і душею людини" (4). Одже, розглядаючи універсальність християнства, він доходить висновку про те, що універсальність досягається християнством лише через взаємодії з націями, приймаючи їх до процесів всього християнського континууму, орієнтуючись не на життя людей, а на стан душі окремої людини і її діалозі з Богом. Будучи філософом ідеалістичної школи він так розв`язує суперечку між матеріалізмом і ідеалізмом: "Тоді недоречно взагалі говорити про опір матерії духовному зусиллю, скоріше треба протиставити собі поодинокі вияви духа, отже в опорі видіти активність духу, а не безвласність матерії"(5). Виходить, що на рівні філософському і політичному знімаються суперечності між універсальним і традиційним (націоналістичним) світоглядом. Якщо в першому плані ми бачимо приклад синтези у Дмитра Донцова емпіричної, то у Юліана Вассияна бачимо поєднання ще більш глибоке, на рівні концептуальному, теоретичному і прикладному (Бог через одиницю нації і християнство в національних формах як реальна універсальність християнства). Розкриваючи таким чином християнську універсальність націоналізм проголошував себе христянською ідеологією. Так розкриває цю проблему ідеолог і Провідник ОУН Степан Бандера, - український націоналізм це: "Велика, чиста ідея української нації, змагання за волю Україні й за Божу правду на українській землі - це невичерпне джерело сили нашого руху, а витворені в боротьбі високовартісні прикмети націоналіста - революціонера, досконалі методи організації і способи дії дають йому незломну снагу, міць і гарт".(6). Тобто ми бачимо не лише визнання українського націоналізму рухом християнським, а й велику роль християнства у формах організованого націоналізму.

Але відкритим залишається питання, який метод дозволив філософам і ідеологам українського націоналізму сполучити його з християнством, не впадаючи в певні крайнощі. Відповідь на це ми знаходимо у Юрія Бойка, в його книзі "Шлях нації": "Але українські націоналісти стоять на загальних засадах новітньої європейської ідеалістичної філософії, що її яскраво репрезентують, між іншим, і щойно схарактезовані погляди В.Джемса".(7) Спробуємо вияснити, до чого вищезагальний уступ. В.Джемс - це видатний американський філософ, один з засновників прагматизму, його погляди найбільш яскраво висловлені у праці "Прагматизм" (1907р.). Саме в ній він розкриває прагматизм як метод. Сенс прагматизму він викладає так: "Прагматична філософія, про яку я почну казати в наступній лекції, саме так зберігає тісний внутрішній зв`язок з фактами, але на відмінність від спенсерівської філософії - вона на початку, ні наприкінці не виштовхує за двері позитивних релігійних побудов: вона і з ними має інтимну близкість".(8) Ми можемо бачити таким чином метод, за яким визнаючи ідеалістичну філософію ми можемо користуватися християнським світоглядом у практичному сенсі, від індивідуальної до колективної боротьби нації за свободу не входячи в філософсько-світоглядові, політичні суперечності. Серед сучасних дослідників українського націоналізму і його зв’язків з християнством, можемо виділити невелику статтю Андрія Денисенка “Про націоналізм, християнство і Христову притчу про дві щоки”, в якій автор, виходячи з ідеалістичної християнської філософії, наводить приклад притчі про дві щоки, загальний зміст якої трактується як те, що треба підставити праву щоку, якщо тебе вдарили по лівій. Саме тут далі йде прагматичний метод, який використовує Андрій Денисенко, наголошуючи той факт, що: ”Христос підкреслює цим символічним кількісним обмеженням можливих ударів рубіж, край нашим терпінням, який має кожен принижуваний, і далі якого не повинен попускати сваволю над собою; і коли гнобитель його заступає цю межу, смиренність має заступати праведний гнів”. (9)

Прагматичний метод дозволяє виходити не з матеріалістичного світогляду, а з ідеалістичного, який використовує емпіричне буття приниженої нації, творячи таким чином підстави для ідеології побудови української держави і її зросту.

На жаль, тема тез є лише розгляд світоглядово-філософської дискусії про конфлікт універсальності християнства і традиційної (націоналістичної) філософії, хоча вагомим внеском до цієї проблеми було б важливим і розгляд практики взаємовідносин християнських церков і організованого українського націоналізму (УВО, ОУН, ФНЄ та інші) як виразників і носіїв націоналістичної ідеології. Можемо дійти до таких висновків:

1. Фактично розгляд відносин між українським націоналізмом і християнським як універсальним феноменом почався з першої праці “Самостійна Україна”, яка стала програмою для подальших розробок, написаної Миколою Міхновським. До теми зверталися більшість українських ідеологів українського націоналізму і його дослідники: Дмитро Донцов, Степан Бандера, Ярослав Стецько, Михайло Шлемкевич, Юліан Вассиян, Володимир Мартинець, Дмитро Мирон, Юрій Бойко, Юрій Пундик, Валентин Мороз, Роман Рахманний та багато інших.
   
2. Розробка питань співвідношення християнства і українського націоналізму отримала свій розвиток з приходом націоналізму в Західну Україну, УГКЦ і християнський світогляд були масовим явищем і важливим чинником у становленні.
   
3. Д.Донцов один із перших підняв проблему визволення і патріотизму в зв’язку з християнським світоглядом на прикладі боротьби народів проти німецької окупації у Першій Світовій війні.
   
4. Видатний філософ Юліан Вассиян фактично є основоположником синтезу українського націоналізму і християнства, через розкриття схеми Бог-людина-нація і людина-Батьківщина-Бог, як всезагальні і універсальні не тільки для християнства, а й українського націоналізму.
   
5. Філософським методом, який дозволив цю синтезу є прагматизм В.Джемса, який проголосив необхідність емпіричного досвіду, виходячи з ідеалістичних конструкцій.
   
6. Як бачимо, український націоналізм не тільки визнає себе християнським, він є світоглядово-філософським рухом, який не протиставляється християнству, а ґрунтується на ньому, використовував і використовує його у власних ідеологічних концепціях.
   

Посилання.

1. Міхновський М. Самостійна Україна. - Київ: Самостійна Україна, 2000. – С.25
   
2. Охрімович Ю. Розвиток української національно-політичної думки: - Нью-Йорк: Видавництво Чарторийських – С. 26
   
3. Варнак Д. (Д.Донцов). Кардинал Мерсіє. Слуга Бога і нації. – Торонто: Мета, 1956. – С. 30
   
4. Вассиян Ю. Бог і нація / В зб. ОУН /: Минуле і майбутнє / Під ред. Тарана С. – Київ: Фундація ім. О.Ольжича, 1993. – С. 152
   
5. Вассиян Ю. Згадана праця – С. 153
   
6. Бандера С. Перспективи української революції. Київ: Інститут національного державознавства, 1999. – С. 133
   
7. Бойко Ю. Шлях нації – Київ: Козаки, 1992 – С. 13
   
8. Джемс В. Прагматизм / В зб. Прагматизм / Джемс В.; Переклад з англійської Юшкевича П. Прагматизм / Ебер М.; Переклад з французької Веденської З. Про прагматизм / Юркевич Г. – Київ: Україна, 1993. – С. 24
   
9. Денисенко А. Про націоналізм, християнство і Христову притчу про дві щоки / Газета “Шлях перемоги” № 6 (2232) від 6 лютого 1997 року.
   

ЗМІСТ


Україна ХХІ століття очима молоді .............................................стор. 1


Привітання.......................................................................................стор. 2


Шуст Леонід, Український націоналізм: питання взаємовпливів і взаємозв’язків від минулого до сучасності..................................стор. 3


Богдан Яцун, Головні засади ідеології українського націоналізму Миколи Міхновського....................................................................стор. 9


Сергій Кулик, Націоналізм Миколи Міхновського....................стор. 13


Володимир Мороз, Критика комуністичної системи Петром Полтавою.......................................................................................стор. 15


Володимир Мороз, Соціальна складова ідеології ОУН.............стор. 19


Віктор Рог, Український націоналізм і демолібералізм: два погляди на людину і суспільство...............................................................стор. 24


Станіслав Федорчук, Християнство і український націоналізм.....................................................................................стор.30


Відповідальний за випуск Ярослав Іляш


Упорядники Віктор Рог та Олександр Богатирчук


Надруковано в Українській Видавничій Спілці

м.Київ-34, вул. Ярославів Вал, 9


Підписано до друку: 15.05.2002р.

Наклад 600 прим.


Видано з ініціативи Молодіжного Націоналістичного Конгресу

01034 м.Київ-34, вул. Ярославів Вал, 9 п.4

тел. (044) 224-70-20

E-mail: mkun@ukr.net

tionalism.org