Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств)

Вид материала

Содержание

1.2 Форми захищеної зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю
1.3. Підтримувана зайнятість інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

1.2 Форми захищеної зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю

У 1986 р. Комісією Європейського співтовариства було прийнято Рекомендацію щодо зайнятості інвалідів, у тому числі захищеної зайнятості. В ній зазначається, що усі держави-члени ЄС повинні спрямовувати свої зусилля на забезпечення спеціалізованою оплачуваною роботою тих інвалідів, які не можуть працювати на звичайних підприємствах відкритого ринку праці. Таким чином, захищена зайнятість являє собою, у першу чергу, зайнятість для категорії інвалідів із тяжкими порушеннями здоров’я. Свою назву – „захищена” вона здобула через те, що організовується на базі спеціалізованих підприємств (майстерень) та, як правило, дотується державою.

Як свідчить аналіз досвіду функціонування захищеної зайнятості у зарубіжних країнах, провідною метою такої зайнятості виступає:

навчання спеціалізованим трудовим навичкам на "захищених" робочих місцях та надання інвалідам оплачуваної роботи, тобто реалізація моделі „працевлаштування за гроші”;
сприяння подальшому переходу найбільш соціально та професійно адаптованих інвалідів до активної зайнятості на відкритому ринку праці.

Однак, необхідно зауважити, що залучення (повернення) до активної зайнятості – реалістична мета для інвалідів внаслідок психічних захворювань; для інвалідів із розумовою відсталістю це завдання є проблематичним, бо на відкритому ринку праці, як показує практика досліджень, здебільшого можуть бути зайняті лише інваліди із легким ступенем розумової відсталості. Навіть при цьому таким інвалідам необхідна постійна підтримка (контроль, керування) на робочому місці з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів.

Аналіз практики функціонування захищеної зайнятості інвалідів внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості у зарубіжних країнах дозволяє стверджувати, що така зайнятість здійснюється на базі:

майстерень (у т.ч. лікувально-виробничих при психоневрологічних інтернатах та диспансерах; церковних; виробничих);
спеціалізованих підприємств для інвалідів;
анклавів у складі неспеціалізованих підприємств;
надомних робочих місць.

Лікувально-виробничі майстерні (далі – ЛВМ) розгорнуто у структурі психоневрологічних інтернатів та диспансерів. Основними завданнями ЛВМ є:

а) застосування різних видів праці з метою лікувального впливу на хворого, підвищення його психічного та фізичного тонусу та створення умов для досягнення стійких ремісій та запобігання подальшій психічній та соціальній деградації;

б) трудове навчання з метою освоєння хворими професії, яка б відповідала ступеню їх працездатності;

в) удосконалення трудових навичок хворих;

г) сприяння працевлаштуванню інвалідів після закінчення курсу трудової терапії та оволодіння ними новою професією на підприємствах відкритого ринку праці.

Головними перевагами зайнятості інвалідів у ЛВМ виступають:

можливість роботи під медичним наглядом;
використання дозованих видів та режимів праці з урахуванням

психофізіологічних особливостей, збереження професійно-трудових можливостей інвалідів;

орієнтація на набуття корисних навичок трудової діяльності;
колективний характер роботи, що сприяє встановленню нових комунікативних

зв’язків та відносин.

ЛВМ при стаціонарних психоневрологічних установах існують, головним чином, у країнах Центральної та Східної Європи (постсоціалістичні країни та країни СНД).

У ЛВМ інваліди в залежності від сформованості трудових та професійних навичок зайняті трудовою діяльністю різної „соціальної цінності”. Так, у деяких регіонах Російської Федерації (м. Іркутськ) на базі ЛВМ здійснюється розвиток та сприяння збереженню самобутніх народних художніх промислів: художнє вишивання, плетіння мережив на коклюшках, тістопластика, бісероплетіння, ручне ткацтво на верстатах „Кросно”, зроблених за ескізами XVIII ст.[12].

Через 2-3 роки роботи у ЛВМ інваліди переводяться до відкритого ринку праці, однак, наприклад, у РФ таких інвалідів у середньому 5,0% від їх загалу [8, С.25].

Варто зазначити, що у деяких країнах світу до процесу трудової реабілітації інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю залучаються й релігійні установи. Церковні майстерні із художньої деревообробки та шиття для осіб з інтелектуальними порушеннями православного приходу ікони Божої Матері „Усіх скорботних радість” працюють у м. Мінську (Республіка Білорусь) [13].

За даними Старобіної Є.М., у країнах ЄС у майстернях працюють 350 000 інвалідів, із них понад 260 000 – особи із інтелектуальними порушеннями. [8, С.32].

Так, наприклад, у Франції майстерні для забезпечення зайнятості інвалідів зазначеної нозологічної групи створюються за підтримки двох провідних організацій: Центру сприяння працевлаштуванню (далі – ЦСП) та Майстерні із підготовки працівників (далі – МПР). ЦСП нараховує 96 000 робочих місць, з яких 75,0% зайнято інвалідами із розумовою відсталістю, які працюють від 35 до 39 робочих годин на тиждень; у МПР створено близько 18 000 робочих місць, з яких 50,0% належить особам із розумовою відсталістю [14, С.16].

За даними експертів, перехід до зайнятості на відкритому ринку праці вкрай обмежено: у ЦСП чисельність інвалідів, які перейшли до постійної зайнятості на відкритому ринку праці, становить 0,5%, а у МПР – 4,0%. [14, С.16].

В одній із майстерень м. Ніцца (Франція) інваліди з розумовою відсталістю беруть участь у виробленні французьких парфумів, займаючись у теплицях площею 2000 м² вирощуванням необхідної для парфумерної галузі «сировини» – квітів та різноманітних екзотичних рослин.

У Великій Британії основною організацією, що забезпечує зайнятість інвалідів, у т.ч. із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, є компанія «Remploy», до складу якої входить 90 майстерень, у яких працюють 5383 інваліди (дані 2001р.). Зазначається, що серед цих працівників є багато інвалідів із розумовою відсталістю, однак точного значення їх питомої ваги від загальної чисельності зайнятих інвалідів не наводиться.

У Німеччині у майстернях зайнято 200 000 інвалідів (загальна чисельність інвалідів близько 8,3 млн. осіб), з яких 70,0% (140 000 осіб) – інваліди з розумовою відсталістю [14, С. 20; 15].

За словами Жмайло О. І., заступника директора Центру трудової реабілітації для розумово відсталих інвалідів м. Києва із відділенням соціальної адаптації (Трудовий центр «Трамплін»), майстерні для інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю розміщуються у Німеччині та в інших розвинених країнах європейської спільноти поблизу малих міст (із населенням близько 5-10 тис. осіб). Зазначене географічне розташування майстерень обумовлено тим, що вартість землі під забудову у таких населених пунктах є значно нижчою, ніж у великих містах. Навколо невеликих містечок поблизу м. Франкфурта-на Майні (земля Гессен) (мм. Оберузель, Грендевізбах, Геттенбах, Гадамар, Ерлаген) розташовано значну кількість майстерень, де інваліди займаються пакуванням, сортуванням різноманітних деталей, столярними роботами. Таких осіб навіть задіяно при виконанні певних проміжних операцій із складання системи запалювання автомобілів «Opel», складання DVD-техніки, запчастин для автомобілів «BMW», комплектуючих деталей для фірми "Siemens" тощо.

У майстернях м. Гремсдорфа (земельний край Ерлаген-Хехштадт, Баварія, Німеччина) інваліди із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю виготовлюють столи для кікера – настільного футболу, на бічних дошках яких залишають під час масових публічних заходів свої автографи видатні діячі політики, вчені, футболісти та інші відомі особи, після чого ці столи реалізовуються, а виручені кошти спрямовуються на потреби інвалідів [16]. Такого роду підтримка з боку видатних діячів сприяє усуненню стигматизації^⁷ таких осіб, посиленню сприйняття їх як рівних "співгромадян", які за умов надання їм належної допомоги, здатні до активної участі у суспільному житті.

Своєрідною «монополією» у Німеччині у роботі інвалідів із розумовою відсталістю стала ліквідація банківських паперів. Через обмежені розумові можливості таких працівників банківське керівництво впевнене у нерозголошенні конфіденційної комерційної інформації, що міститься у таких паперах.

Максимальний рівень заробітної плати інвалідів у Німеччині обмежується 400 євро на місяць, окрім того інваліди отримують і пенсію з інвалідності.

Супровід зайнятості інвалідів у майстернях Німеччини здійснюють майстри, чисельність яких варіює в залежності від ступеня розумової відсталості інвалідів: один майстер здійснює супровід зайнятості 15-20 інвалідів із легким ступенем розумової відсталості або 5 інвалідів із помірним ступенем розумової відсталості; у Польщі та Норвегії на одного штатного працівника майстерні припадає 5 інвалідів [8, С.32; 17].

Для допомоги у супроводі зайнятості інвалідів, окрім фахівців та волонтерів, залучаються й особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Фінансування майстерень у Німеччині здійснюється на пропорційній основі: 50,0% коштів, необхідних для функціонування майстерень, надається із місцевого бюджету, а 50,0% – заробляється через реалізацію виробленої інвалідами продукції. В інших країнах існують інші форми фінансування майстерень. Так, наприклад, у Польщі витрати на утримання майстерень сплачуються Державним реабілітаційним фондом для інвалідів [8, С.32].

Останнім часом експертами Німеччини активно ініціюється розгляд питання доцільності спрямування частки державних коштів, що вкладаються у такі майстерні, на створення додаткових робочих місць для інвалідів цієї нозологічної групи на відкритому ринку праці. Однак, як було зазначено вище (див. стор.14, 15), перехід інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю до зайнятості на відкритому ринку праці є вкрай обмеженим.

На спеціалізованих підприємствах (фірмах), тобто підприємствах, де переважну більшість працівників становлять інваліди зазначеної нозологічної групи, першочерговою метою (як і у майстеренях) є забезпечення оплачуваної зайнятості тим інвалідам із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, які у найменшій мірі відповідають умовам відкритого (інклюзивного) ринку праці. Такі підприємства також можуть виконувати функції з професійної реабілітації (адаптація до робочого процесу, навчання, професійний інструктаж та надання робочого місця). Однак, як вже зазначалося, міжнародні експерти радять не покладати значних сподівань на широкомасштабний перехід до такої зайнятості, бо насправді лише одиниці із працюючих на спеціалізованих підприємствах інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю переходять до активної праці на звичайних підприємствах.

У зарубіжних країнах виділяють такі типи спеціалізованих підприємств для забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю:

підприємства, робота на яких та керівництво якими здійснюється громадськими організаціями інвалідів; добровільними помічниками;
підприємства державної форми власності;
приватні підприємства (фірми, кооперативи), організовані головним чином батьками інвалідів.

При цьому, як показує досвід, усі зазначені типи спеціалізованих підприємств мають державну підтримку у вигляді субсидій (дотацій, компенсацій), податкових пільг тощо.

Одним із прикладів успішного функціонування спеціалізованих підприємств є робота підприємства "Бедфорд Індастріз", що опікується громадською організацією інвалідів м. Аделаїда (Південна Австралія). Зазначене підприємство забезпечує зайнятість 1 000 осіб із психічними захворюваннями. Діяльність підприємства охоплює широке коло виробничих процесів: друкування та переплетання книжок, машинобудування, виробництво меблів, збірних будинків, консервів тощо. Завдяки тому, що підприємство "Бедфорд Індастріз" працює переважно у сфері послуг, забезпечуються постійні контакти між широким загалом та працівниками-інвалідами, що сприяє соціальній адаптації та кращому розумінню трудових можливостей інвалідів із психічними захворюваннями [18, С.25].

Позитивний досвід зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю накопичено не лише у розвинених країнах, але й у тих, що розвиваються. Так, на африканському континенті підприємство, створене за сприяння МОП та у тісній співпраці з органами захисту природи, отримало дозвіл збирати у період зміни опіріння пір'я фламінго в озерному заповіднику, де налічуються мільйони цих птахів. Із пір'я, що має надзвичайно красиве забарвлення, на підприємстві виробляються брошки, які користуються значним попитом у туристів.

На інших спеціалізованих підприємствах в Африці інваліди із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю створюють такі вироби народної прикладної творчості, як: шахи із стеатиту; свічники – із плавців, зібраних на березі річки; прикраси: буси, запонки та підвіски – із місцевих порід дерев; плаття та капелюхи з матеріалу, витканого та пофарбованого у цій місцевості ручним способом [18, С.25].

Державна підтримка таких підприємств полягає у тому, що вони працюють на умовах субпідряду із державними установами та промисловими підприємствами, звільняючись таким чином від необхідності витрачати фінансові ресурси на створення власної служби збуту.

Одним із різновидів зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю виступає анклавна зайнятість на базі неспеціалізованих підприємств. Вона значно поширена у Великій Британії, Франції, Італії, Ірландії, Нідерландах, Португалії, Данії, Ізраїлі, Швейцарії та більшості країн Центральної та Східної Європи. Створення анклавних груп було рекомендоване у резолюції АР (77) 7, прийнятій Радою Європи у 1977 р. Згідно із цією резолюцією, "анклав" визначається як група інвалідів, що спільно працюють під спеціальним наглядом, але в іншому, у звичайному виробничому середовищі [18, С.19; 19, С.49].

Анклавна форма зайнятості застосовується у зарубіжних країнах як на промислових підприємствах, так і у сільськогосподарському виробництві. За даними експертів МОП, основними операціями, що виконуються інвалідами в "анклавних групах", є складання та пакування; роботи із догляду за садами та парками; висаджування та розчищення насаджень у лісництві.

Зарубіжний досвід запровадження "анклавної зайнятості" довів, що така зайнятість поліпшує моральний стан та працездатність працівників, які мають тяжку форму інвалідності внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості.

Працівники-інваліди, що працюють в анклавах, отримують заробітну плату, яка включає державну дотацію, що компенсує низьку продуктивність їх праці. Надання такої дотації виступає певним стимулом для роботодавців до прийняття на роботу зазначеної категорії працівників. Інваліди із найбільш тяжкими порушеннями психіки та поведінки, які, відповідно, мають найнижчу продуктивність праці, отримують за свою роботу невеликі суми "кишенькових" грошей як доповнення до пенсії.

Надомна форма організації праці, на думку багатьох фахівців-реабілітологів, також виступає одним із найоптимальніших шляхів залучення до трудової діяльності інвалідів із вираженими психічними захворюваннями та інтелектуальними порушеннями. Найпоширенішими видами робіт, що виконуються таким контингентом інвалідів у надомних умовах, є виготовлення виробів господарського вжитку, сільськогосподарського реманенту, шиття, плетіння тощо. Однак, за даними експертів МОП, використання надомної форми організації праці для забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю не стало поширеним як у розвинених країнах, так і у тих, що розвиваються.

Слід відзначити, що усі форми захищеної зайнятості (зайнятість в майстернях, на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах, надомна праця) мають свої переваги для усіх суб'єктів соціально-трудових відносин. Так, для інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю переваги такої зайнятості полягають у тому, що у переважній більшості випадків така діяльність являє собою єдину можливість отримати оплачувану роботу. Для роботодавців – це можливість найняти старанного працівника, якому надаватиметься державна підтримка у вигляді дотацій на заробітну плату, облаштування робочого місця, якщо продуктивність його праці виявиться нижчою, ніж у здорового працівника. Захищена зайнятість має свої переваги і для урядів держав. Вона дає можливість знизити державні витрати на соціальні виплати інвалідам даної нозологічної групи, надаючи їм можливість займатися виробничою оплачуваною працею. Навіть якщо уряди вимушені дотувати захищені робочі місця, існує можливість скорочення державних витрат.

Єдиним аргументом не на користь захищеної зайнятості, який наводять експерти, виступає посилення соціальної ізоляції інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

Таким чином, на основі аналізу літератури, що висвітлює практику функціонування захищеної зайнятості інвалідів у зарубіжних країнах, а також базуючись на інформації, отриманій від вітчизняних експертів, які вивчали відповідну зарубіжну практику, можна констатувати, що в зарубіжних країнах розроблено різні правові, організаційні, фінансові, економічні та соціально-психологічні підходи до функціонування та розвитку різних форм захищеної зайнятості для інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю. Зазначені підходи найчастіше реалізуються в комплексі, ніж кожен окремо, що сприяє підвищенню рівня зайнятості та, як наслідок, повнішій соціальній адаптації такого контингенту інвалідів у цілому.

1.3. Підтримувана зайнятість інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці

У розвинених зарубіжних країнах у контексті інтеграційної політики останніми роками розвивається нова форма роботи із сприяння працевлаштуванню інвалідів з інтелектуальними порушеннями та психічними захворюваннями на відкритому ринку праці. Вона здобула назву "суппортивна"^⁸, або "підтримувана" зайнятість.

Як свідчить аналіз зарубіжної практики, підтримувана зайнятість являє собою форму професійної реабілітації, в рамках якої здійснюється спроба працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на оплачувану роботу на відкритому ринку праці із наданням, за необхідності, відповідної підтримки з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів [2; 20].

Модель "Підтримуване працевлаштування" було розроблено у США наприкінці

70-х років ХХ ст. з метою сприяння особам із порушеннями у розвитку в отриманні роботи на відкритому ринку праці [8, С.146]. Однак, необхідно зауважити, що хоча практика підтримуваного працевлаштування існує у світі вже майже сорок років, значного поширення навіть у економічно розвинених країнах вона не набула. Як стверджує дослідник та практичний працівник служб для розумово відсталих у Великій Британії – Девід Брендон, кількість програм працевлаштування із індивідуальним супроводом з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів є вкрай обмеженою [4, С.50].

Головною причиною низького рівня залучення інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю до підтримуваної зайнятості є наявність соціальних упереджень у широкого кола громадськості та, головним чином, роботодавців, лікарів-експертів, педагогів, інших фахівців, які беруть участь у здійсненні реабілітації осіб із інтелектуальними та психічними порушеннями, щодо можливостей цього контингенту інвалідів бути працевлаштованими в умовах відкритого ринку праці. Такі упередження є певним чином виправданими: в умовах відкритого ринку праці, як зазначалося вище, можуть бути працевлаштованими лише інваліди із легкою (рідше – помірною) розумовою відсталістю та простим дефектом психіки. Особи із яскраво вираженою декомпенсацією психічного стану не зможуть бути зайнятими на відкритому ринку праці навіть із постійною підтримкою з боку фахівців-супроводжувачів.

Вивчення зарубіжного досвіду показує, що найбільшого поширення підтримувана зайнятість набула у таких країнах, як США, Австралія, Канада, Велика Британія, Нідерланди, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія [14; 21, С.6].

Серед країн СНД найбільшого поширення підтримувана зайнятість набула у Російській Федерації (м. Санкт-Петербург), де вже майже десятиріччя за участі фінської Асоціації проблем порушень розвитку впроваджується одноіменний проект "Підтримувана зайнятість".

В Україні програми підтримуваного працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю із забезпеченням асистента на робочому місці відсутні.

Як свідчить аналіз досвіду вищезазначених зарубіжних країн, основними принципами підтримуваної зайнятості виступають:

індивідуальне планування, індивідуальний пошук роботи для кожної особи. При цьому спочатку оцінюються навички, здібності, таланти, інтереси та побажання щодо працевлаштування, а потім складається план пошуку робочого місця;
інтеграція, яка передбачає, що особи із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю працюють поряд зі здоровими працівниками по одному або невеликими групами та перебувають у тих самих умовах, що й інші працівники. Це створює передумови для природньої інтеграції;
навчання на робочому місці – після підбору підхожого робочого місця безпосередньо на цьому місці організується навчання виконанню трудових функцій;
допомога в адаптації та підтримка на робочому місці протягом тривалого періоду [8, С. 147].

Як вже було зазначено вище, підтримувана зайнятість впроваджується за участю спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів. Сутність роботи та професійно-кваліфікаційні вимоги, що ставляться до таких фахівців, наведено у підрозділі 1.4.

Досвід більшості економічно розвинених зарубіжних країн свідчить, що розвиток підтримуваної зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю стимулюється урядовими структурами як шляхом запровадження механізмів фінансово-економічного заохочення роботодавців, так і шляхом активних просвітницьких заходів, що мають на меті "злам" існуючих стереотипів відносно трудових можливостей цієї категорії громадян.

До основних фінансово-економічних важелів, що впроваджуються урядами зарубіжних країн, належать: субсидії на заробітну плату (в т.ч. компенсації нижчої продуктивності праці) інвалідів; одноразові стимулюючи виплати роботодавцям, які наймають на роботу таку категорію працівників; податкові пільги, у т. ч. зниження розмірів обовязкових внесків до фондів соціального страхування; субсидії на придбання, облаштування та технічне обслуговування робочих місць для інвалідів зазначеної нозологічної групи.

Надання роботодавцям дотації на заробітну плату інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю має місце у Німеччині, Італії, Польші, Фінляндії.

Так, службою зайнятості (Arbeitsamt) Німеччини роботодавцям виплачується 3-місячна дотація, яка повністю покриває їх поточні виплати на заробітну плату цієї категорії працівників. Протягом наступного терміну роботи інвалідів дотація змінюється в залежності від тяжкості захворювання, віку інваліда, тривалості попереднього періоду незайнятості тощо та становить від 30,0 до 70,0% її початкового розміру. Максимальна тривалість виплати дотації – 60 місяців [14, С.21].

В Італії службами із включення до роботи, заснованими місцевими департаментами охорони здоровя, роботодавцям виплачується дотація на заробітну плату інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю у межах 30,0% її розміру протягом першого року їх роботи. В свою чергу, місцевою владою компенсується до 50,0% витрат на облаштування робочого місця за умов працевлаштування інвалідів цієї нозологічної групи [8, С.37].

У Польщі при працевлаштуванні інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю за направленням Бюро праці роботодавцям відшкодовуються витрати на заробітну плату та облаштування робочого місця за умов, що роботодавцем не може бути звільнено такого працівника протягом наступних 18 місяців його роботи. [8, С.38]

У Фінляндії рівень компенсації на заробітну плату, що надається роботодавцям державною службою зайнятості (PES), є незмінним протягом усього періоду зайнятості інвалідів.

Надання одноразових дотацій роботодавцям на працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю поширене у Франції. Претендувати на отримання одноразової дотації можуть ті роботодавці, на підприємствах яких зайнято понад 20 працівників, за умов надання інвалідам із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю постійної роботи тривалістю як мінімум 16 годин на тиждень. Розмір дотації становить 2286,74 євро [14, С.17].

В Україні також поступово впроваджується практика фінансово-економічного стимулювання роботодавців до працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, у відповідності до національного законодавства роботодавцям за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів може надаватися дотація на створення спеціального робочого місця для працевлаштування інвалідів, зареєстрованих у службі зайнятості, цільова позика на працевлаштування інвалідів строком повернення до 3-х років, та за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття – на заробітну плату інвалідів, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості.

За кордоном також поширено заходи впливу на широке коло громадськості з метою усунення упередженості й дискримінації та сприяння поширенню підтримуваної зайнятості осіб із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

У багатьох розвинених країнах у ЗМІ, які за результатами останніх наукових досліджень найбільше впливають на формування громадської думки, проводяться кампанії із інформування широкого кола громадськості про права (у т.ч. трудові) та можливості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю^⁹.

Популяризації підтримуваної зайнятості сприяє проведення за ініціативою національних асоціацій зайнятості інвалідів, відповідних урядових та недержавних структур конкурсів професійної майстерності, де інваліди, у т.ч. із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, демонструють свої вміння та здібності під час виконання завдань у різних професійних галузях. Наприклад, в Японії подібні національні професійні конкурси, або Abilympic^¹⁰, проводяться ще з 1972 р.

В інших розвинених країнах упередження щодо трудових можливостей інвалідів цієї нозологічної групи особистим прикладом "розвінчують" вищі посадові особи. Так, за словами Холодницької К. Л., корекційного педагога благодійного товариства допомоги інвалідам та особам із інтелектуальною недостатністю "Джерела" (м. Київ), в Голландії мер містечка Наймеген в обідню перерву періодично відвідувала кафе, де на умовах підтримуваної зайнятості було працевлаштовано інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

Отже, на основі дослідження літератури ряду зарубіжних країн стає очевидним, що підтримувана зайнятість інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю є прогресивним напрямом, що у найбільшій мірі сприяє їх соціалізації, інтеграції до праці та, відповідно, до суспільного життя. Однак, незважаючи на виражене прагнення громадськості та урядів, така форма зайнятості тільки-но починає широко впроваджуватися у найбільш економічно розвинених країнах.

Blog

Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств)

Содержание