Вихованн
| Вид материала | Документы |
- Дитяча закоханість.
- Інтерес дітей до будови тіла та статевих органів.
- Зацікавленість процесом народжування дітей.
- Дитячий онанізм та гігієна генiталій.
Основні поняття: дитяча закоханість, зацікавленість будовою тіла, запліднення та народження дитини, мастурбація, онанізм, геніталії.
Відмінними рисами сучасного етапу, є розвиток міждисциплінарного вивчення сексології і обґрунтування практичного статевого виховання.
К.В. Корсак, проаналізувавши українські джерела і публікації щодо проблем статевого виховання дітей, робить висновок про поєднання усвідомлення цікавості й важливості цієї сфери з цілком слушною обережністю, яка, на його погляд, стала головною причиною того, що в Україні пощастило уникнути грубих помилок Швеції та Росії й відмовитися від спроб небезпечного експериментування у закладах освіти. Також він запевняє, що наукові публікації в Україні з теми «сексуальне і сімейне виховання ... не лише існують, а й відзначаються виваженістю і розумною обережністю висновків і пропозицій, відсутністю радикалізму і необґрунтованих закликів».
У 1996 році спеціалісти-науковці, вчителя-практики на сторінках першого в Україні на цю тематику збірника робіт «Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини» познайомили широкий педагогічний загал зі своїми поглядами на проблему дитячої сексуальності та статеворольового формування особистості.
Розглянемо актуальні проблеми статевого виховання з якими зустрічається кожний дорослий у повсякденній практиці спілкування з дітьми. Це:
- дитяча закоханість;
- інтерес дітей до будови тіла та статевих органів;
- зацікавленість процесом народжування дітей;
- дитячий онанізм та гігієна генiталій.
Педагоги дошкільних закладів та початкової школи одноголосно відмічають, що у власній практиці роботи з дітьми неодноразово стикалися з вищеназваними явищами та необхідністю спілкуватися зі своїми учнями або вихованцями з цього приводу. Втім, нерідко вони не знали як педагогічно грамотно відповісти на дитячі запитання, як гідно та правильно поводити себе у такій ситуації. Тому більш детально розглянемо саме ці питання.
1
. Дитяча закоханість.Чи здатне маля закохатися? Багато хто відповість – звичайно, ми не раз це помічали. Але дехто заперечить: «Про що ви говорите, хіба воно щось розуміє?» Звернемося до досліджень психологів. Вони визначили основні періоди, коли особливо проявляється здатність кохати іншу людину. Коротко про кожний з них.
Вік 3 роки (так звана «криза трирічних», коли дитина гостро переживає свою самотність). У цей період їй починають подобатися представники іншої статі, причому особливо характерно це для дівчаток.
Наступний період, коли з’являється потреба кохати іншого, – молодший шкільний вік, 7-8 років («криза семи років»). У цей час дитяча закоханість виявляється в ніжності й співчутті до іншого, що виникають в результаті власних негативних дій щодо об’єкта уваги.
З усього сказаного вище може скластися враження, що між З і 7 роками існує прірва у розвитку почуттів і дитина цілих три роки «нічого не відчуває». Проте це не так. Адже в періодизації йдеться про «пік» здатності кохати і це не виключає неперервного розвитку цього почуття.
Майже у кожній групі дошкільного навчального закладу, і рідше у класах початкової школи можна спостерігати об’єднання дітей у стійкі різностатеві пари. У дорослих: батьків та педагогів такі угрупування викликають різноманітні почуття, які варіюється від розчулення до агресивної заборони. Однолітки у дошкільному закладі частенько не звертають уваги на такі парочки, а у школі їх навіть можуть задражнити нареченими.
Перепони, з якими стикаються перші дитячі почуття, або зміцнюють їх, або сприяють тому, що у дитини виховується цинічність, за якою вона приховує своє невміння відстояти власні відчуття.
Питання про психологічну природу любові у її співвідношенні з іншими, не сексуальними прихильностями здавна викликає суперечки. У сучасній науці існують дві точки зору на цей предмет.
Перша зводиться до того, що сукупність почуттів і переживань, яку люди називають любов’ю, є не що інше, як психологічна надбудова над біологічним за своєю природою статевим потягом. Найбільш послідовно цю точку зору відстоював 3. Фрейд, який вважав, що всі людські прихильності витікають з одного загального джерела − статевого тяжіння − «лібідо». Воно лежить в основі і таких, здавалося б, «не сексуальних» почуттів, як любов до самого себе, батьківська і синовня любов, дружба, любов до людства в цілому і навіть прихильність до конкретних предметів і ідей.
У сучасній науці позиція Фрейда зазнає серйозної критики. Кожен індивід має якісь природні статеві потенції, але «сценарій» його статевої поведінки − те, кого і як він буде любити, визначається всією сукупністю умов, які сформували його особистість. Визнано, що підлітки спроможні зазнавати дуже сильні яскраві почуття прихильності до представника протилежної статі. Адже вони оцінює всіх людей з точки зору їхньої статевої належності і поступово знаходить свій шлях до чоловічої і жіночої ідентичності та переживають неусвідомлений любовний досвід відносно до родителя протилежної з нею статі: хлопчик – Едипів комплекс (підсвідоме бажання зайняти подружнє місце поруч з матір’ю, замість батька), а дівчинка – комплекс Електри (неусвідомлене бажання виконувати роль жінки власного батька).
Взаємна прихильність пізнається дітьми в дружбі, симпатіях, ігровому спілкуванні, інших видах діяльності, коли вони навчаються виявляти свої почуття. Правим був А С. Макаренко, коли писав: «Молодий чоловік ніколи не буде любити свою наречену і дружину, якщо він не любив своїх батьків, товаришів, друзів. І чим ширше область цієї нестатевої любові, тим шляхетніше буде і любов статева».
Інакше кажучи, характер любовних почуттів і прихильностей особистості (їхня вибірковість, сила, глибина і тривалість) залежить від її загальних комунікативних якостей. Тож від альтруїстичного тяжіння до емоційної близькості з іншою живою істотою дитина переходить до спілкування з особами протилежної статі.
Вчинок семирічного хлопчика, коли той написав «любовного» листа дівчинці зі своєї групи дитячого садка, був розцінений її матір’ю як вищий вияв нахабства й безстидства. В іншому випадку, дідусь розчулившись, придбав дитяче шампанське, коли його 5-ти річна онука сповістила, що «виходить заміж» за сусідського хлопця. Або, учителька стає на шлях боротьби з любов’ю своїх 10-ти річних учнів, встановлює усілякі заборони, знижує відмітки з поведінки. Навколо винуватців, вся провина яких полягає в тому, що вони товаришують, вона підіймає шум, створює громадську думку, відчитує їх на класному зібрані. Всі три реакції дорослих не є взірцями для наслідування, у силу того, що прояви дитячої закоханості інтерпретуються дорослими з власних дорослих позицій. Цілком ясно, що у дитячій закоханості немає нічого непорядного, поганим або хорошим, етичним або неморальним, може бути лише ставлення до неї дорослих; зокрема панічне, агресивне, яке можна розцінювати або як прояв глибокого неуцтва, або як ознаку аморальності дорослого.
Дорослим не слід заохочувати та активно підтримувати дитячі ігри статевої тематики, проте вони мають поважати почуття дітей, визнавати їхнє право на дитячу закоханість. Це допоможе краще зрозуміти дитину, коли до неї прийде любов у повноліття.
2
. Інтерес дітей до будови тіла та статевих органів Протягом раннього та дошкільного дитинства під час проведення гігієнічних процедур малюк вивчає своє тіло, у тому числі й статеві органи. При цьому він з’ясовує ознаки, які відрізняють хлопчиків від дівчаток, чоловіків від жінок.
Проте, багато батьків не мають чіткого уявлення, як доглядати, а з часом і навчити дітей утримувати у чистоті статеві органи.
Медицина, гігієна.
На що у першу чергу повинні звертати увагу батьки новонародженого хлопчика? Насамперед, на відсутність у мошонці одного або обох яєчок − крипторхізм. Це досить серйозна аномалія, що розвивається на гормональному ґрунті, і дитину обов’язково потрібно показати ендокринологу. Лікування крипторхізму звичайно починають із гормональної терапії, але якщо вона не дає результатів, яєчка опускають у мошонку за допомогою хірургічного втручання. Але в жодному разі не потрібно затягувати з лікуванням − ця проблема повинна бути вирішена максимум до дворічного віку.
Крім не опущення яєчок, у немовлят бувають порушення розташування отвору сечовивідного каналу − уретри. Сечовий канал повинен проходити по всій довжині статевого члена й відкриватися на його голівці.
Досить часто зустрічається фімоз − звуження крайньої плоті навколо голівки статевого члена. У здорового малюка крайня плоть повинна легко рухатися до повного відкриття голівки пенісу. Якщо крайня плоть дуже вузька, під нею може збиратися смегма, виникати запальні процеси, що іноді навіть заважає сечовипусканню. Такій дитині потрібна консультація уролога. Фімоз у дорослого чоловіка може перешкоджати статевому життю.
Уроджені аномалії статі, на щастя, зустрічаються досить рідко. І якщо вагітність протікала благополучно, то й закінчується вона народженням здорової дитини. Якщо ж підростаючий малюк наполегливо й часто робить якісь маніпуляції зі своїми статевими органами, до цього потрібно підійти тактовно, спробувати відволікти його, але ні в якому випадку не соромити й не забороняти. Ці маніпуляції деякою мірою можуть залежати від стану нервової системи дитини. Як правило, звичка ця поступово проходить. Якщо ж ні, потрібно з’ясувати, чи не пов’язано це з важкими родами, чи не підвищений у дитини внутрічерепний тиск. Тут необхідна консультація невропатолога. У більшості ж випадків ці дії дитини спрямовані на те, щоб викликати приємні відчуття і кваліфікуються як «елементарні сексуально значимі реакції». Проте дитину слід ненав’язливо відволікати від таких маніпуляцій.
Новонародженій дівчинці вже дістається певний набір полових гормонів від мами. Причому іноді у перші дні життя маляти відбувається справжній гормональний криз, під час якого набухають молочні залозки й з них навіть можуть виділятися крапельки білого кольору, що нагадують молоко. Можуть з’явитися виділення з піхви дівчинки, іноді у вигляді білій, а іноді навіть у вигляді кров’янистих крапельок, що дивують і лякають непідготовлених мам. У цьому немає нічого страшного, якщо процес не затягується, але для більшого заспокоєння можна проконсультуватися з педіатром.
Після народження у дівчинки можуть залишатися сліди родового змащення (між великими й малими статевими губами), яке може викликати їх запалення. Змащення необхідно дуже обережно видаляти ваткою під час миття у ванночці, просушити, а потім змазати дитячим кремом або маслом (купленими в аптечній мережі!). Головне не лікування, а правильна профілактика. Слід регулярно водити підростаючу дівчинку до стоматолога, адже хвороботворні мікроорганізми потрапляють зі слиною у шлунково-кишковий тракт. Також ретельно лікувати горло. У випадку застуди запалюється слизова не тільки носоглотки, але й зовнішніх генiталій. Тому, коли дівчинка хворіє на будь-які катаральні інфекції, треба особливу увагу приділяти її статевим органам, не чекаючи, поки почнеться запальний процес (ретельно обробляти, змазувати, підмивати протизапальними травками, періодично їх міняючи, щоб не було звикання).
Найпоширеніше захворювання − вульвовагиніт (запалення зовнішніх статевих органів дівчинки), що проявляється почервонінням, сверблячкою, рясними виділеннями з різким запахом. Викликати його може безліч причин: інфекція, лікування антибіотиками, глисти, болючі скупчення кристаликів солі, які можуть викликати повторні подразнення й запалення.
Із самого раннього віку прийом дівчинкою антибіотиків обов’язково повинен супроводжуватися прийомом протигрибкових препаратів за рекомендаціями лікаря. Буває, що візит до дитячого гінеколога із приводу вульвовагініту закінчується у кабінеті гастроентеролога, тому що ця хвороба часто є наслідком хронічної гастроентерологічної патології.
Фізіологічна особливість новонароджених дівчаток така, що власного змащення статевих органів маляті недостатньо, тому дитячі креми й масла завжди повинні бути під рукою, і ними треба змазувати статеві органи маленької дівчинки регулярно.
Валеологія.
Батьки повинні з дитинства прищеплювати кожній дитині відчуття неповторності і радості існування. Проте частіше стається навпаки. Дорослі вільно або мимоволі, привчають дітей ненавидіти свій тілесний храм, засуджуючи їх за пережиті тілесні задоволення. Адже з цього починається агресія і жорстокість спочатку до себе, а після і до інших, до всього світу. Постійні обмеження сковують людину, пригнічують її. Придушення прагнення дитини до отримання знань про своє тіло перетворюється або на агресію, або на усвідомлення власної нікчемності. Як перше, так і друге надзвичайно шкідливі: зокрема для дитини і для суспільства у цілому.
Дитині необхідно розповідати про тіло, допомагаючи тим самим усвідомити диво, що дароване нам Богом. Вивчення анатомії і фізіології організму необхідно проводити з самого раннього віку, бо це прикладні, життєві корисні науки. Розкажіть про живу силу емоцій, опишіть ажурні нерви і гіллясті переплетення судин. Навчіть дитину прислухатися до власного дихання і сприймати тонкі враження сну після пробудження. Розкажіть про емоції, що вириваються з серця, про світло розуму, що випромінюється напружено працюючим мозком. Повідайте про чудову витривалість і чарівництво загартування, вкажіть на значення їжі і допоможіть в освоєнні мистецтва в будь-яких умовах залишатися здоровим.
Навчіть дітей весело дружити зі своїм тілом для того, щоб мати можливість покластися на нього у непростій ситуації. Навчіть їх довіряти тілу. Живити, очищати, слухати, радіти разом з тілом, піклуватися про нього і керувати уміло. Всьому цьому потрібно навчити, інакше дитина завжди буде дещо не в собі, тобто поза зв’язком з власним тілом. Зрозумійте, що любов до власного тіла не просто механічна гігієна і техніка безпеки, але філософія відповідальності, релігія дбайливості і мистецтво турботи.
Кожна людина незримо вплетена в тканину Світового Життя, тому всяка неувага до себе є оборотним боком неуваги до всесвіту. А всяке відчуження від самого себе рано чи пізно заводить в безвихідь сварки з оточенням. Хай дитина стане мудрим правителем своєї клітинної держави, уміння управляти якою нітрохи не менш важливо за уміння гармонійно організовувати зовнішні справи.
Психологія.
У психологічний літературі ігри в «тато i маму», «дочки – матері», у «лікарню» отримали назву сексуальних, соцiосексуальних ігор. Вони відіграють важливу роль не тільки у статеворольовому особистісному розвитку, а й в становленні здорової сексуальності (А.М. Свядощ). Під час цих ігор діти часто проявляють інтерес до статевих органів однолітків, роздягаються, можуть роздивлятися один одного, виконуючи визначені ролі (мами, дочки, лікаря), задовольняючи тим самим свою допитливість.
Банальний сюжет з життя групи дошкільного закладу: хлопець заглядає у трусики до дівчини. Одна вихователька публічно карає дітей, вичитує батьків за погане виховання доньки та сина, радить показати дитину лікарю, інша на все село розносить плітки про «6-ти річну «повію», замість того, щоб зробити інцидент предметом задушевної розмови окремо зібраної «дівчачої» частини дитячого колективу. Тоді б дівчата одержали хороший урок необхідності дотримання певної соромливості і відмінностей у відносинах між хлопчиками і дівчатками.
Якщо помітивши сексуальні ігри або дії дітей, батьки чи вихователі карають дитину, вона усвідомлює, що за такою поведінкою криється щось негарне, негідне. Це відчуття може залишитися у дитячій свідомості на все життя. Психологи звертають увагу на такий факт: негативні емоції дітей, викликані картанням, жорстким доріканням дорослих за подразнення ними статевих органів, закріплюються у корі головного мозку дитини, уходять у підсвідомість і можуть потім, у дорослому віці, викликати статеву слабкість, фригідність.
Інтерес дитини до оголеного тіла цілком природний. З двох до п’яти років діти ставлять запитання про тілесну відмінність між хлопчиками та дівчатками. Не діставши відповіді, яка їх задовольнила б, вони зроблять власні висновки. Причому дитина може й не запитати про те, що її цікавить, боячись осуду, але мучитиметься нерозв’язаним питанням. У цьому віці дівчинка боїться, що не відповідає еталону справжньої жінки. Вона вивчає власні статеві органи так само, як до цього часу вивчала руки, ноги, пальці. Вчені вважають, що діти віком від 3 до 6 років відчувають фізичний потяг до дорослих, яких люблять. Вони притискаються до них, люблять розглядати, торкатися руками.
Ставлення до тіла людини – істотний чинник статевої культури. Це може бути розуміння краси тіла, захоплення його досконалими формами, лініями, ставлення до нього як до вінця «творіння», а може бути й навпаки – бачення в ньому тільки бруду, недосконалості та ганьби. От чому деякі батьки вважають інтерес дітей до оголеного тіла неприпустимим і будь-що намагаються «викорінити» його. Пригадується випадок 20-ти річної давності, описаний у журналі для батьків «Сім’я і школа», коли мати образилася на 13-річного сина, за те, що він підглядав за нею у ванні й вважаючи його збоченцем та негідником позбавила на довгий час материнського спілкування.
Така упередженість дорослих, їхня низька культура можуть призвести до розвитку сексуальних дисгармоній, загострення нездорового інтересу до сексуального аспекту статевих відносин, негативно позначитися на формуванні статевої свідомості й статевої соціалізації дітей, підлітків, юнаків.
Як же поводитися батькові, коли донька, скажімо, побачила його оголеним? Якщо дівчинка стала випадковим свідком ваших інтимних процедур, не слід лаятися чи гніватися на неї. Розумніше буде спокійно сказати: «Доню, почекай мене, будь ласка, за дверима. Я зараз вдягнуся». І інцидент буде вичерпано. Однак, коли дитина продовжує шукати можливість підглядати за дорослими, особливо, коли вони оголені, це вже має насторожити, наштовхнути на думку, що в її статевому вихованні щось негаразд, що, мабуть, у сім’ї було мало розмов і доступних для її віку пояснень з проблем статі. У такому випадку, поки ще не пізно, слід відповісти на запитання, які можуть тривожити дитину. З раннього дитинства дитину слід учити сприймати оголене тіло природно. Дівчинка разом з матір’ю може приймати душ чи митися у лазні, і це не повинно викликати ніяковості, сорому чи страху. Така дівчинка не комплексуватиме, коли їй доведеться приймати водні процедури у спортивному або молодіжному таборі відпочинку разом зі своїми подругами, не буде соромитися свого тіла на пляжі серед багатьох незнайомих людей. Батькам не варто забувати й про те, що їхня дитина постійно спілкується з ровесниками, які перебувають під впливом різних «сімейних педагогічних систем», різного сімейного статевого виховання. Зіткнення протилежних стереотипів, норм статево-рольової поведінки може значно ускладнити стосунки дитини з іншими людьми. Дуже важко визначити власну позицію, не перебуваючи у полоні статеворольових стереотипів. Єдине, що можна порадити батькам, – це те, що кожне конкретне подружжя має діяти продумано та злагоджено. Головне − не прикидатися, не обдурювати ні самих себе, ні дитину, не керуватися лише «модними» чи лише глибоко усталеними традиційними поглядами.
Педагогічна практика.
А ось деякі поради майбутнім колегам від педагогів, які на практиці зустрілися з проявами цікавості дітей до статевих органів. Тут треба запастися терпінням, почуттям гумору, повагою до малюків, кмітливістю.
Два хлопчика середнього дошкільного віку у спальній кімнаті групи на очах у багатьох дітей, відтягнувши свої пенси за крайню плоть намагаються прикласти їх один до одного. Вихователю, яка стала свідком цього випадку, вистачило здорового глузду, щоб не жахнутися й не зробити таким чином їхні дії прикладом для наслідування інших дітей. Буденним тоном вона спитала: «Хлопці, що це ви робите?», на що отримала відповідь: «Міряємо у кого довший».
− А де ж ви таке бачили? − допитувалася педагог.
− Так татко з кумом робили. − сповістила дитина.
− Ну то й ладно, якщо ви вже помірялися, то лягайте спати. − поставила крапку у діалозі вихователь, зрозумівши, що спочатку треба здійснювати статеве виховання батьків хлопчаків.
Учителька початкової школи поділилася власним досвідом розрішення пікантної ситуації, коли на перервах хлопці її класу заглядали однокласницям під спідниці, а ті зчиняли страшний галас. Вона покликала до класу лише чоловічу його половину і запропонувала хлопцям уважно роздивитися… дівчачі трусики, які саме з цією ціллю підготувала. Потім, не картаючи учнів за бешкетування, змовницьки запропонувала їм звертатися до неї, коли у них виникне бажання ще раз побачити цю деталь дівочого одягу. На останок вона попросила не розповідати дівчатам про їхню домовленість. Ситуацію було таким чином вирішено, навіть повторної демонстрації дівочої білизни не знадобилося.
Педагогічна практика підкидає різноманітні життєві ситуації в яких вихователь чи то вчитель має миттєво розібратися й прийняти найбільш оптимальне рішення. Проте, з-за неуцтва у статевих питаннях педагоги у більшості подібних випадків губляться, або агресивно ставляться до дітей.
3. Зацікавленість процесом народжування дітей
Уже 3-х річні діти можуть поставити запитання: „Звідки беруться діти?” Розглянемо, як реагують на це батьки маленьких дослідників.
Деякі батьки відповідають: „Ще малий, виростеш – узнаєш!”. Але, на жаль, подібні відповіді не тільки не гасять інтересу дитини до цього питання, а навпаки, стають певним каталізатором, що підігріває такий інтерес. Адже недосяжне, таємниче майже завжди викликає підвищену зацікавленість. Більшість спеціалістів погоджується, що 3 – 4-річній дитині необов’язково мати точне уявлення про фізичний та емоційний боки статевих взаємовідносин. До речі, дитина про це й не питала. Необхідно лише задовольнити її допитливість на рівні її розуміння.
О.І. Кульчицка підкреслює, що у дитини дошкільного віку у процесі пізнання вмикається емоційний компонент, який робить цей процес захоплюючим. Тому дитина не тільки спостерігає події – вона хоче пізнати їхню причину, їй цікаво довідатися, що навкруги неї відбувається й чому саме так, а не інакше. Дитина сповнена довіри до слів дорослого, переконання у тому, що мати, тато, бабуся, дідусь все знають та про щоб їх не запитати, можуть дати вичерпану та зрозумілу відповідь. О.І. Кульчицка радить: «...ніколи на запитання дитини не можна відповідати: «відчепися», «не заважай мені із своїми дурнуватими запитаннями», «я зайнятий, потім».
Адже статистика річ уперта − 32% батьків саме так відповідають дитині, коли чують від неї питання, що стосуються процесів запліднення та народження живих істот.
Г.П. Медведєв та А.В. Над’ярний висловили переконання, що «з великим успіхом проблема статевої освіченості розв’язується тоді, коли поступово, систематично, непомітно для себе діти одержують деякі необхідні знання з питань статі і розмноження, розсіяні серед відомостей найрізноманітнішого характеру, головним чином, нестатевого матеріалу».
В.Л. Леві вважає, що «святою неправдою» у статевих повідомленнях дорослі навіть можуть психічно покалічити дитину та наводить приклад, коли батьки, нібито захищаючи дитячу чистоту, вигадали для свого сина казочку, про те, що «в лісі бувають такі квіточки, найпрекрасніші, з яких виростають маленькі людинки», у яку хлопець вірив аж до 12-років і при цьому палко любив батьків. До тієї пори, поки сусідський хлопчина у брутальній формі не просвітив його з цього питання. І от сумний наслідок – психічний розлад у дитини та відчуження від рідних.
А пам’ять живо підкидає епізоди з власного дитинства.
Один з них, ось 10-ти річна авторка осміяна більш досвідченими однокласницями, тому що на питання «А ти знаєш звідки беруться діти?» розповіла їм скорочений варіант теорії Дарвіна у правильності якої була впевнена. Тому що саме так відповів на це питання вітчим, якому довіряла. І як крижаною водою облило − власна довірливість та дурість, безглуздя брутальних, ганебних, вульгарних слів та понять, і потайна глибока образа на людину, омана якої виставила перед подругами дурепою…
Інше, 13-ти річною, під час літніх канікул крадькома разом з однокласницями переглядаємо «ЦЕЙ» розділ підручника з «Анатомії» для 8 класу, за яким з 1 вересня будемо навчатися. Неймовірний жах і сором, від якого палає обличчя − емоції, що старанно приховуються від подруг за хихиканням, демонстративним вживанням непристойних слів. Обговорення того, яка безстидна вчителька буде «ЦЬОМУ» навчати і впевненість: нехай хоч сто двійок, але говорити у класі «ПРО ЦЕ» ніяк не припустимо!
Як же цивілізовано та неупереджено відповідати дитині на подібні питання? Наприклад, Рудольф Нойберт у книзі «Що я скажу своїй дитині» пише, що на запитання «Чому я хлопчик, а сестричка – дівчинка?» – слід відповісти синові, що він народився таким, як тато, а дочці – як мама. Якщо малюк запитує: «Де беруть дітей?» – слід відповісти: «Діти з’являються i живуть у тілі матері». На запитання «Як я виріс?» – відповісти: «З крихітного зернятка, яке завжди було в животі мами». У випадку, коли малюк питає: «Як народжуються діти?», – можна використати таку можливу форму відповіді: «Із спеціального отвору, який при народженні стає великим».
Буває й так, що навіть наполовину правдива інформація стосовно питань народжуваності, яка отримана дитиною від батьків, психологічно травмує її. Пригадується такий автобіографічний факт. Працюючи вихователем підготовчої до школи групи (йшов 1989 рік), мені довелося вислухати секрет вихованки, який був повіданий нею з повними жаху очима. Мала оповістила, що у неї ніколи не буде дітей, тому, що це дуже боляче – різати живота. З’ясувалося: напередодні мати «роз’яснила» шестирічній донечці, що дітей дістають у матусі з животика, який перед тим розтинають, та продемонструвала дитині шрам від апендициту.
На той час я мала деякий життєвий материнський досвід спілкування з п’ятирічним сином на статеві теми. Однак, в педагогічній практиці така ситуація виникла вперше. Довелося братися за статеве виховання дівчинки, а заодно й всіх дітей групи. Мені дуже поталанило, що у найближчій бібліотеці знайшлася чудова фантастична повість американських авторів (на жаль, пам’ять не зберегла їхніх прізвищ та назви книги). Старші дошкільники захопилися її змістом, в якому було зрозуміло та цікаво викладено анатомію для дошкільнят. Діти із задоволенням у вільний час неодноразово переглядали ілюстрації у книзі, задавали мені багато запитань. Однак, підвищений інтерес вони все ж виявляли до глави: статеві органи. Крадькома розглядали картинки, перешіптувалися, хіхікали. Коли надійшла черга колективного читання та обговорення відповідної глави, я обрала спокійне, цілком ділове та серйозне витлумачення, таке ж саме, яким супроводжувалися всі попередні глави книги. Казкова форма викладення навчального матеріалу та його обсяг – доступний, вивірений спеціалістами – дозволили подати не програмову, але дуже привабливу для дітей даного віку інформацію у коректному зрозумілому вигляді. З того часу маю переконання: коли дошкільник ставить запитання, що пов’язані із «забороненою», як здається деяким дорослим, темою, на них слід давати правдиву відповідь. Звичайно ж, у межах доступних для сприймання та розуміння дитини-дошкільника. І причому, саме тій дорослій людині, до якої звернулася із запитанням дитина.
Т
ак, для багатьох батьків звернення дитини з питанням «Звідки беруться діти?» є цілковитою несподіванкою. І тому спішно, часом відчуваючи велику ніяковість, придумують вони найфантастичніші, казкові варіанти. Найбільш поширені з них: «на базарі взяли», «у магазині купили», «лелека приніс», «на городі знайшли» тощо. Та у вік інформаційного вибуху сучасні діти швидко відрізняють істину від неправди, та кепкують з дорослих. Так, як це описано у знаменитій байці Павла Глазового, коли у відповідь на дідусеві нісенітниці про те, де взялися його онуки, одне грамотне маля зауважує: „Хоча б одне дитя родилося б по-людському!” О. Лаврова вважає, що казка – перший крок у формуванні статевої поведінки дитини, та наполягає на тому, що дошкільників не треба обтяжувати знаннями звідки беруться діти, яку роль у зародженні дитини відіграє батько, матір тощо, краще розповісти їм казку про лелеку. Жіночій журнал «Наталі» наводить статистику, що у кожній третій родині, дорослі, вгамовуючи цікавість дитини з приводу появи новонароджених долучаються до версії про лелеку, капусту або магазин.
Доктор Бенджамін Спок у бестселері «Дитина та догляд за нею» порушує питання: чи не краще сказати дитині, що її приніс лелека? Та категорично заперечує проти цього. Він робить висновок: «Ні, і для цього мається декілька причин. Якщо її мати або тітка вагітна, то з уривків розмов та спостережень за змінами фігури вона може здогадатися про майбутнє народження дитини. Якщо за цих обставин мати буде, нервувати пояснюючи їй те, що зовсім не схоже на правду, про яку вона здогадується, дитина буде впевнена, що її обманюють. І хай вона не здогадується про правду у 3 роки, вона напевно узнає її у 5,7 або у 9 років. Краще не казати дитині неправди, щоб пізніше вона не переконалася, що ви обдурили її. Якщо ж вона з’ясує, що з якоїсь причини ви не смієте казати їй правду, то це утворить між вами та нею бар’єр та заставить її відчувати себе незручно. У подальшому, як би не хвилювало її це питання, вона чи навряд буде розпитувати вас про щось подібне. Інший аргумент, згідно якому краще сказати правду трирічній дитині, це те, що вона задає прості запитання й задовольняється простими відповідями. Пізніше вам буде простіше відповісти на більш складні запитання».
Старші дошкільники вже можуть ображатися на оману, в яку вводять їх сконфужені батьки. П’ятирічний хлопець на запитання до матері: «Як я народився?» отримав відповідь: «У мене заболів животик, ось і ти народився». Дитина розсерджено надулася: «Ось ти і брешеш. У мене сто разів болів животик, і щось у мене ніхто не народився!»
28% батьків знайомлять власних дітей з процесом дитинонароджуваності за допомогою спеціальної літератури. Дорослим слід обачливо та розсудливо підходити до її вибору та способів знайомства дитини з такою літературою.
Поза всяким сумнівом, простіше купити спеціальну енциклопедію і мовчки вручити її маляті для самостійного вивчення. Що, власне, і робить більшість мам і тат. Проте, деякі видання надмірно інформативні, а трирічному малюку багато речей дійсно ще рано знати. Крім того, само по собі це питання делікатне і дуже важливо, щоб про нього, нехай навіть за допомогою ілюстрацій, повідали найближчі люди. Адже картинки у книжці не передадуть відчуття любові, не розкриють сенс зародження людського життя. Тому, не слід залишати дитину на самоті під час її першого знайомства з такою книгою. Краще почитати книжку разом й обов’язково дати достовірні відповіді на дитячі запитання, які виникли після читання. Бесіда за змістом таких видань вимагає від дорослих великого такту і уміння, щоб не привнести в статеву реляцію присмак чогось «особливого», «сороміцького». Складність полягає ще й у тому, щоб не перейти тонку межу між необхідним і зайвим.
4. Дитячий онанізм та гігієна генiталій
Якщо раніше про дитячу мастурбацію говорилося лише у негативному аспекті, то тепер вона все частіше розглядається скоріше як позитивне, чим негативне явище. Сьогодні вона вважається нормою у статевій поведінці дитини, звичайно, за винятком тих випадків, які супроводжують психічні розлади і проявляються у демонстративній, грубій або нав’язливій формі. Природно, дорослим: батькам або педагогам, які зіштовхнулися з дитячою мастурбацією, важливо розібратися в її причинах і особливостях: епізодична вона або регулярна, нав’язлива або безпідставна. Це потрібно не для того, щоб викорінити «дурну» звичку, а щоб уникнути можливих ускладнень.
Мастурбацію (онанізм) можна спостерігати у дошкільнят. Дівчинка тримає руки під платтячком, замовкає, зосереджується, на раптове запитання чи зауваження лякається, виправдовується тим, що начебто ніжка свербить чи трусики затісні? Дитина може отримувати сексуальне задоволення від ритмічного тертя об коліно батька, який розгойдує її, тримаючи на колінах.
За даними американських дослідників, мастурбація спостерігається у 16% дітей дошкільного віку. У більшості випадків вона минає безслідно, проте в декого затримується аж до перших статевих контактів. Особливо у тому разі, коли з дитиною не велася ніяка робота.
Із-за неправильного розуміння психологічного коріння дитячого онанізму довгі роки його прояви вважалися хворобливими відхиленнями від норми. А сучасні психоаналітики пояснюють це зовсім інакше. Новонароджений у перші роки життя звикає до того, що всі його основні задоволення: їжа, тепло тощо залежать не стільки від нього самого, скільки від оточуючих його батьків, до яких він прив’язаний. Дорослішаючи, дитина починає вивчати своє тіло. І несподівано виявляє, що є одне задоволення, яке йому доступне і без втручання дорослих. Періодично відчувати такі емоції, виявляється, йому необхідно для формування і підтримки відчуття власної автономії і безпеки. Недолік подібних настроїв, встановили учені, стає передумовою для виникнення у зростаючої особистості відчуття власної безпорадності і надмірної залежності.
Так чи потрібно дорослим реагувати на таку поведінку дітей? Доктор психологічних наук І.М. Старіков вважає, що звичайно ж, необхідно, але при цьому дуже важливо зосередити увагу дітей не на самому факті того, що трапилося, а на змісті того, що відбувається. Дитині потрібно дати зрозуміти, що оголяти або чіпати свої геніталії у присутності інших людей непристойно, при такій оцінці його поведінки малюку як би дається неявний дозвіл іноді одержувати самозадоволення наодинці. У результаті зміна фаз сексуального розвитку протікає природно, і виникаючий підвищений інтерес до свого заднього проходу або ранній онанізм зникають самі по собі. А ось зайве зосередження уваги на тому, що трапилося, і тим більше покарання за це, дуже небезпечні. Вони травмують психіку дитини, заганяють те, що відбувається у підсвідомість і можуть негативно проявлятися на пізніших фазах сексуального розвитку у період повної статевої зрілості.
Психіатри зазначають, що дефіцит тепла батьківського дому породжує в дитини почуття страху, самотності, беззахисності. Через тривожні переживання дитина шукає втіху у власному тілі. А.І. Захаров пов’язує мастурбацію у дівчаток з малим емоційним контактом з батьком, у хлопчиків – з матір’ю.
Мастурбація також може виникати через порушення гігієнічних норм у догляді за дитиною: свербіж у статевих органах унаслідок забруднення чи глистів. Тому мати повинна стежити за особистою гігієною доньки й поступово привчати її до догляду за власним тілом. Якщо є підозра на гельмінти, важливо провести дегельмінтуацію, одягати не тісну білизну, забезпечити раціональне харчування. У Шотландії існує спосіб кастрації молодих баранів: на їхні яєчка одягається хутряний мішечок, і за декілька днів вони стають неспроможними дати потомство. Тож батькам хлопчаків слід взяти до уваги, що якщо вони бажають у віддаленому майбутньому мати онуків − неможна допускати перегрівання статевих органів своїх маленьких синів.
Питання для самоконтролю
- Чи здатне маля закохатися? Наведіть приклади дитячого кохання. Як дорослим слід відноситися до цього явища?
- Визначте причини зацікавлення малюків будовою людського тіла та статевих органів.
- Гігієна статевих органів дитини та проблеми, які виникають за умов її недотримання.
- Як впливає ставлення дорослих до оголеності тіла на статеве виховання дітей?
- Як слід ставитися педагогам до соцiосексуальних ігор дітей? Який психологічний підтекст мають ці дитячі ігри?
- Як повинні поводитися батьки, дізнавшись, що їх діти грають у «лікаря» або беруть участь у сексуальних контактах з однолітками? Як ви розглядаєте ситуацію, коли партнерами по таких «сумнівних» іграх є брати і/або сестри? Чи повинна у цьому випадку мінятися реакція батьків?
- Чи існують іграшки, що сприяють статевому вихованню дітей? Ваше ставлення до таких іграшок.
- Критерії до дитячої літератури, яка знайомить дітей з процесом дитино народжуваності.
- Фрейд вважав, що дівчатка переживають почуття заздрості і неповноцінності, коли дізнаються, що у хлопчиків є статевий член. Що ви думаєте із цього приводу?
- Ерік Берн, творець «Transactional Analysis», таким чином висловився з приводу навчання дітей правилам туалету: «Ангел у ванні стає дияволом в спальні». Що він мав на увазі? Які помилки роблять батьки, навчаючи дітей правилам туалету і як їх можна уникнути?
- Дитина зазнає сексуальне задоволення і навіть може мастурбувати до настання оргазму. Що на вашу думку означає цей факт? Як повинні реагувати батьки, якщо дитина виражає крайнє роздратування при спробах перервати мастурбацію або якщо така стимуляція має місце по декілька разів на день?
Література
1. Бовуар С. де. Второй пол. Т. 1 и 2: Пер. с франц./Общ. ред. и вступ. ст. С.Г. Айвазовой, коммент. М.В. Аристовой. — М.: Прогресс; СПб.: Алетейя, 1997. - 832с.
2. Гаубаса С.М. Особливості статевого виховання дітей різного віку в сучасних умовах // Все для вчителя, 2003. – № 29. – С. 22-25.
3. Коцур Н.І. Пізнай себе: метод. посіб. / Н.І. Коцур, Л.С. Гармаш: Переяслав-Хмельницький держ. педагогічний ін-т ім. Г.С. Сковороди – Переяслав-Хмельницький: Освіта, 2000. – 56 с.: (За здоровий спосіб життя).
4. Кузнєцова О.А. Статеве виховання школярів: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во „ІЛІОН”, 2004. – 176 с.
5. Леві В.Л. Звідки я взявся // Нестандартна дитина: Перекл. з рос. – К.: Рад. шк., 1991. С. 174-205.
6. Мазниченко М., Чхетиани Т. Половое воспитание старших дошкольников // Дошкольное воспитание, 2004. – № 5. – С. 45-53.
7. Макаренко С. Женственность и мужественность: вопросы их формирования у детей и подростков // Воспитание школьников. – 2001. – № 9. – С. 38-40.
8. Мезеря І.В. Актуальні проблеми статевого виховання. Навчально-методичний посібник для самостійної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації вихователів дошкільних навчальних закладів. – Луганськ: Знання. – 2003. – 28 с.
9. Мухоморина Л. Полоролевое воспитание детей дошкольного возраста. Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2001. – 92 с.
10. Нойберт Р. Что я скажу своему ребенку. – М.: Просвещение, 1971. – 37 с.
11. Олійник Л.М. Статеве виховання дітей від народження до 10 років. Миколаїв: ПП «Принт-Експрес», 2008. – 50 с.
12. Олійник Л.М. Інноваційний підхід до здійснення статевого виховання дітей від народження до десяти років − 10. Науковий вісник Миколаївського державного університету: Збірник наукових праць. − Випуск 23: Педагогічні науки. − Том 2 / За заг. ред. В.Д. Будака, О.М. Пєхоти. − Миколаїв: МДУ, 2008. − С. 60-67.
13. Половое воспитание: Учебник для высших учебных заведений. – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2001. – 320 с.
14. Ткаченко И. Программа и тренинг гендерного развития детей младшего школьного возраста // Школьный психолог: Газета издательского дома «Первое сентября», 2004. – № 14, 8-15 апреля. – С. 9-24.
15. Хиглинг М. Как беседовать с ребенком о сексе. СПб.: Питер, 1997.– 208 с.
16. Шелопухо О.А. Откуда я взялся? – СПб: Издательский дом «НЕВА», 2003. – 32 с. / Программа развития и обучения дошкольника.
