Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Документы

Содержание Розділ і. Гнибіденко І.Ф.

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
• Учебное пособие / В. Н. Попов В. С. Касьянов, И. П. Савченко, 36.66kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна, 315.82kb.
• Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна, 149.38kb.
• Классный руководитель выражает глубокую признательность Воробьеву Тимофею за участие, 4.6kb.
• Гостей: на, 111.12kb.
• Европейского Института Психоанализа программы и методические рекомендации, 704.43kb.

РОЗДІЛ І.

ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ В ТРАНЗИТИВНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Болтівець С. І.

м. Київ

Соціально-психологічні чинники ймовірнісного

прогнозування трудової зайнятості населення

Застосування методу ймовірнісного прогнозування майбутньої трудової зайнятості населення України має важливе соціально-психогігієнічне значення, оскільки міра адекватності передбачення прийдешнього розгортання сучасних тенденцій є надійним критерієм психічного здоров'я суспільства і, зокрема, його інтелектуальної здатності, включаючи здатність таких відібраних переважно для розумової праці спільнот і осіб, як працівники науки, культури, освіти, державні, господарчі і громадські діячі, до функціональної сфери трудової діяльності яких належить усвідомлення, прийняття і реалізація суспільно важливих рішень.

Незалежно від осмисленості основних структурних компонентів методу, названі категорії спільнот й індивіди, що складають собою населення, використовують три соціально-психологічні чинники: обсяг, вірогідність, валідність, адекватність сприймання та інтерпретації яких можуть суттєво відрізнятись.

Першим компонентом згаданої структури є попередній досвід, цінність якого залежить від обсягу змістовної різноманітності, усвідомленості системних взаємозв'язків, включаючи категорії одиничного й особливого, повномірної достатності для діяльнісного оволодіння сучасною ситуацією.

Другий компонент – осмисленість теперішнього стану в його динаміці, яка включає у тяглі в часі елементи минулого, суперечності і взаємовпливи між ними. І, нарешті, третім компонентом є імовірнісне передбачення майбутнього, згрунтоване на реаліях того, що вже було, і того, що є нині.

Якщо в індивідуальному вимірі порушення ймовірнісного прогнозування як інтелектуальної функції відбувається при ураженнях лобних долей головного мозку, а також при певних психічних захворюваннях (наприклад, шизофренії), зумовлюючи поведінкові розлади [1, с. 266], то в загальносуспільному — порушення цієї функції інтелектуальними елітами суспільства призводить до виродження народів і занепаду утворених ними держав.

Серед психологів „ери пару і телеграфів”, як гордо називали позаминуле ХІХ століття сучасники, одним із перших звернув увагу на психофізіологічне відображення в людині певної професії І.О. Сікорський. Розумові та почуттєві особливості, втілені у рисах обличчя, постави й специфічних рухах всього тіла, були типологізовані за п’ятьма основними професіями того часу: фабричного і чорнороба, до них належать зображені К.А. Савицьким і М.О. Касаткіним „Ключник” і „Шахтарка”, лакея і швейцара, відтворені у роботі В.Ю. Маковського „Швейцар”, банкіра, міняйли й закладника (лихваря), представлені картиною „Міняйло і його дружина” М.В. Реймерсвале (Marinus V. Reymerswale).

Так, за І.О. Сікорським, „фабрика, ставлячи людину в монотонні умови, перетворюючи її на простий, нікчемний гвинтик колеса величезної машини, яке швидко обертається, тим самим звужує її духовне існування. Таким чином, виникає огрублення і шаблонність душі, а особливо, якщо робітник позбавлений благотворного впливу сім'ї і витверезвлюючих впливів розумних розваг” [2, с. 736]. На відміну від фабричної і шахтарської праці, професії швейцара і лакея належать до прислуги багатих людей, що живуть розкішно і пихато. „Але, — як свідчить І.О. Сікорський, — прислуга не тільки хизується своїми панами, але нерідко й наслідує їх або, точніше, — копіює. В цьому і полягає особлива наочна сторона зовнішнього вигляду прислуги, яка відображається в її фізіологічних рисах. Лакеї бáрів (панства. – Прим. С.І. Болтівця) і багатих людей копіюють переважно вишуканість, наряди і куафюру, (куафюра – російське запозичення з французької coiffure від coiffer – зачісувати; пишна жіноча зачіска [3, с. 394]. – Прим. С.І. Болтівця), а швейцари – пихатість і зовнішню велич своїх панів” [2, с. 737].

Певну психологічну противагу становлять собою три професії, що мають спільну ознаку – торгівлю грошима і наживу на них – банкіра, міняйли і закладника (лихваря). Загальну рису людей грошових професій, за висновком І.О. Сікорського, становить „вишукана уважність, спрямована на гроші і грошові знаки” [2, с. 740], грошима „вони милуються, насолоджуються, неначе це була б художня річ або естетична цінність: їхні руки, що оперують із грошима і грошовими еквівалентами, випещені, як руки музиканта, а зорова увага напружена до висоти священої дії” [2, с. 740], але закладник-лихвар, на відміну від банкіра, який не відчуває і не бачить людину, безпосередньо торкається живої дійсності: „Бідність, злидні, нещастя, нерідко, і велике горе приводять людей до каси позик, і закладник в пошуках баришів звикає бути невмолимим, жорстоким, холодним, нечутливим, безжалісним” [2, с. 741].

Розглядаючи особистість безробітної жінки як типовий приклад ослаблення волі, І.О. Сікорський констатує: „Вона зробилась ледаркою, не тільки нічим не хоче займатись, але цілком опустилась у своїй діяльності, уникає роботи і обмежується найбільш поганим виконанням необхідних або неминучих домашніх робіт. Всю решту часу вона перебуває в повній бездіяльності, спить або займається дріб’язковими розмовами зі своїм співвипивохою – чоловіком” [2, с. 745].

Як видно з наведеного досвіду типізації наслідків впливу соціально-психологічних чинників трудової зайнятості і неробства людини, протягом періоду оптимістичного піднесення, викликаного успіхами природничих наук і промисловою революцією кінця ХІХ – початку ХХ століття, предмет, створюваний людиною, перетворює її саму.

Предмет праці, який визначає сенс людської діяльності, має своє психофізіологічне відображення, що експериментально було підтверджено І.О. Сікорським у праці „Даровитість і талановитість у світлі об’єктивного дослідження за даними психофізичних корелятивів” [4]. Зокрема, було експериментально доведено залежність між узвичаєним виконанням стандартизованих трудових дій і її відображенням в амплітуді (лат. amplitudо – величина, її вираженість) ритмів серцевої діяльності і дихання людини. І, навпаки, особам, що вирізняються з-поміж інших (із тих, на яких одноманітність загальноприйнятих стандартів трудової діяльності вже наклала свій відбиток, і яким вийти за їх межі забракло снаги), була притаманна неповторна, тільки для них характерна амплітуда, котра визначалась особливою вираженістю, видавалась за розмірами і конфігурацією, тобто була характерною для видатної людини, як, наприклад, обстежений таким чином знаний український вчений Павло Гнатович Житецький.

Отже, другий компонент структури методу ймовірнісного прогнозування трудової зайнятості населення, що полягає в осмисленні теперішнього стану в його динаміці, закономірно має ґрунтуватись на психофізіологічних даних про індивіда. При цьому первинним є не те, що ми, включаючи служби зайнятості й роботодавців, знаємо про психофізіологічний статус особи, а що особа має як матеріал для осмислення своїх нинішніх і перспективних діяльнісних можливостей.

Скажімо, якщо в аналітичному викладі В.М. Галицького „Про підсумки діяльності за 2007 рік і пріоритетні завдання на 2008 рік” йдеться про посилення конкуренції між виробниками, внаслідок якого „можна очікувати витіснення з ринку деяких вітчизняних підприємств, перш за все у сфері сільськогосподарського виробництва і торгівлі сільськогосподарською продукцією, деревообробній промисловості, виробництві меблів, іграшок, машинобудування, текстильної і хімічної промисловості, де зайнята велика частина населення” [5, с. 3], то саме у названих сферах має бути сконцентрована психофізіологічна і психогігієнічна робота, спрямована на адекватне індивідуальне усвідомлення задатків здібностей й сенсоутворюючих чинників тих, хто працює і бажає й надалі реалізовувати свої особистісно-фахові можливості у згаданих галузях.

Певна подібність еволюційної ситуації свого часу була окреслена М.О. Бернштейном: „Стародавні ящури, з їхнім тугим, непіддатливим для навчання безкорковим мозком, вимирають і винищуються енергійною молодою расою ссавців, — володарів коркової пірамідальної системи (мозку, – Примітка С.І. Болтівця), які вперше на землі застосували своє власне вправляння і виховання” [6, с. 243].

Однак назване обдаровання, якою є коркова пірамідальна система сучасної людини, вже не є задатком, достатнім для безпеки її побутування у соціальному світі, який постійно ускладнюється. Про це, як про соціально-психологічну закономірність цивілізаційного поступу на початку ХХ століття звернула увагу український соціальний психолог Софія Русова (С.Ф. Ліндфорс): „Увесь соціальний світ щодалі стає складніший, і це вимагає від індивіда більш високого розвитку, глибокої свідомості, правильного аналізу поводження інших і певного контролю над самим собою” [7, с. 144].

Натомість духовна, в основі якої – вакуум сенсу „себе-для-інших” і „себе-в-інших”, порожнина суспільної ідентичності, в якій „свій свого не познаша”, має своїм наслідком політичні, соціальні й економічні метастази сучасного соціуму.

Заповнення цієї об'ємної лакуни (латинське поняття lacuna – яма, заглиблення, борозна; пробіл, шкода, втрата], замість особистісного зростання й самостворення, що потребує значних зусиль, в масовій проекції тяжіє до заміщення власного сенсу хімічним способом, що передбачає введення до стравоходу C₂H₅OH, тобто алкоголю або його різновидів у поєднанні з фенолами, моноамінами, кадаверином (трупною отрутою), які містить такий небезпечний вид алкогольної сполуки, як пиво. „Людина перестає керувати своїми вчинками, емоціями, здоровим глуздом, - відзначає з цього приводу нарколог В. Бабій. – Щороку в Україні помирає в алкогольно-наркотичній війні майже 380 тисяч українців (це за розміром приблизно як місто Хмельницький) – у працездатному віці, які недолюбили, недовиховали дітей” [8, с. 8].

Змінені хімічними засобами стани свідомості працездатного населення замінюють повсякденну невпевненість у своїх інтелектуальних здібностях на ілюзію всезнайства, фобії (страхи) – на безрозсудство, пригніченість – на ейфорію, марно виснажуючи цим самим енергопотенціал людини і той життєвий час, протягом якого тривала така хімічна зміна самоусвідомлення.

Проведені нами інтерв’ювання людей, що діяли в особливо небезпечних умовах військового штурму Берліна та інших бойових зіткнень під час Другої світової війни (опитано учасників бойових дій - Огородника Григорія Андрійовича, Вусатюка Івана Романовича, Афанасенка Івана Григоровича та ін.), підтверджують значне переважання втрат особового складу, пов’язане із прийомом алкоголю (так звані „гробові сто грамів”), порівняно з кількістю тих, хто залишився живий.

В експериментальних дослідженнях впливу алкоголю на працездатність Ю.І. Кундієвим встановлене ослаблення гальмівного процесу у м'язах, що виявилось у зменшенні тривалості передстомливого періоду [9, с. 35], а психологи Університету Уотерлоу Тара К. Мак-Дональд, Марк П. Занна і Джеффрі Т. Фонг у дослідженні „Чому люди забувають про здоровий глузд: вплив алкоголю на намір скористатись презервативом” перевірили теорію „алкогольної короткозорості”, обґрунтованої Стілом (Steele) й його колегами, „яка полягає в тому, що алкоголь зменшує когнітивні здібності, призводячи, наприклад, до того, що п’яні люди схильні швидше реагувати на очевидні ситуативні фактори” [10, с. 405], а при водінні автомобіля в стані алкогольного сп’яніння на учасників експерименту „більше впливали явні спонукальні чинники, ніж менш безпосередні, стримувальні чинники (тобто потенційні негативні наслідки водіювання у п’яному стані)” [10, с. 408].

Незважаючи на небезпеки, вивчення системи ставлень роботодавців діючих підприємств і організацій в Україні до вживання алкоголю працюючими свідчить про масове використання ними цієї залежності для здешевлення вартості оплати праці, полегшеного управління колективами, в яких кожному має бути притаманний комплекс алкогольної провини, страх останнього попередження перед звільненням, яке настає не через чергову алкогольну нестриманість, а в разі порушення режиму безвідмовності у виконанні шкідливих, небезпечних для здоров'я, малооплачуваних робіт або праця без створення безпечних умов, на чому заощаджуються витрати роботодавця. Мовчазна змова алкоголізованого працівника і роботодавця триває доти, поки залежність не виходить за прийнятні межі можливостей використання працівника.

Наслідками вивільнення є поява численного прошарку алкоголізованих безробітних, чиї психологічні і соціальні проблеми стають складовою частиною ускладнень загальносуспільного розвитку.

З огляду на ці та інші проблеми сучасний польський дослідник в галузі психології праці та економічної психології Л.Ф. Коженьовський справедливо відзначає: „Відійшли в минуле довідники „єдино правильного шляху”, що допомагали досягти мети. Найбільш віддані прихильники „рятівних” концепцій з дев’яностих років двадцятого століття вже навіть не стверджують, що вони вилікували всі відомі хвороби підприємств”. [11, с. 423].

І далі: „Проблеми, що є предметом цієї книги („Menedzment. Podstawy Zarzadzania.” – Прим. С.І. Болтівця), супроводжують людей вже багато років, але особливе значення вони мають у Польщі, Словаччині, Україні та інших державах, які переживають трансформацію устрою. Підприємці пробують розв’язати ці проблеми, дотримуючись доступних їм правил керівництва, але проблема полягає у тому, що невідомою є відповідь на питання, наскільки ці правила адекватні і достатньо сильні для того, аби виконати всі вимоги сучасної ринкової економіки – особливо тепер, коли світ вже відходить до іншої цивілізації „третьої хвилі” [11, с. 423 – 424].

Як видно з наведеного Л.Ф. Коженьовським методологічного підходу, не тільки ужиткові закономірності для підприємців, але й для студентів, тих, хто навчається, становлять собою лише підсумок узагальнення науковими методами попереднього досвіду і систематизацію сучасних знань в галузі основ керівництва підприємством.

Ймовірнісне передбачення майбутнього стану трудової зайнятості як третій і завершальний компонент методу, що включає два попередні, дозволяє виокремити такі основні соціально-психологічні чинники:

1. Цілеспрямованості й організованості у поведінці людей, пов’язаної з відновленням власної етнічної ідентичності, депривованої протягом останніх століть, ефектом впізнавання себе в інших за трьома сутнісними для розробленої у ХІХ ст. В. Вундтом психології народів складовими: мовою, історичною пам’яттю і звичаєвістю. Цей соціально-психологічний чинник, визначений на початку ХХ ст. У. Мак-Даугаллом як гормічна психологія прагнень, поривів і бажань у поведінці живих організмів, неодмінно реалізує необхідний для власного розвитку елемент передбачення майбутнього, що, на наш погляд, призведе до прийдешнього перетворення відчужених одна від одної особин населення на націю, яка відновлює природне єство депривованих протягом попереднього тисячоліття латентних задатків.

2. Інтроекції колективного безсвідомого, що вміщують у собі вроджений досвід найдавнішої серед відомих нині в Європі Трипільської культури й пізніших креативних перетворень глибинних рівнів психічної діяльності українського етносу.

3. Зростанні соціальної напруженості, яка, за визначенням члена експертної ради з охорони психічного здоров'я ВООЗ професора Ламбо, зумовлюється зіткненням (а в деяких випадках – злиттям) двох і більше культур, емоційною і соціальною ізоляцією особистості в змінюваних умовах, присвоєнням собі нових ролей (наприклад, юними політичними діячами і, як наслідок цього, руйнування авторитету і влади традиційних старійшин), що становить собою екзистенційне руйнування надій або екзистенційний вакуум [12, с. 558 - 559]. У зв’язку з цим та іншими соціально-психологічними чинниками, типовими для суспільств у стані пришвидшення їх внутрішніх трансформацій, за висновком експерта з психогігієни Ламбо, метою урядів є „забезпечити кожній людині можливість одержати виховання і зробити кар’єру, яка найбільше відповідає її фізичним і психічним потребам [12, с. 559].

4. Суспільному витребуванню особистісної багатогранності людини в онтогенезі, й особливо у другому періоді зрілого й літнього віку. Так, аналізуючи закономірності періодів економічного піднесення більшості країн, Л.Ф. Коженьовський цілком обґрунтовано віддає першість видатній особистісній місії людей, які внесли талановиті зміни у механізм суспільного виробництва, забезпечивши небачену до того зайнятість висококваліфікованою працею мільйонів співвітчизників: чеха Томаша Бати (1876 – 1932), завдяки якому Чехія стала експортером найкращого і найдешевшого чеського взуття [11, с. 64]; американця Фредеріка Тейлора (1856 – 1915), винахідника парового молота, розробника наукових засад керівництва виробничими процесами, що набуло світового поширення під назвами „тейлоризм” і більш знеосібленою — „менеджеризм” [11, с. 72]; поляка Кароля Адамецького (1866 – 1933), який розробив і запровадив на вальцювальні Гути Банкової нові ефективні засади спільної праці людей, що влітку 1903 р. були представлені на Україні Технологічному Товариству Катеринослава (нині Дніпропетровськ, майбутня назва — Січеслав) [11, с. 82].

5. Виникненні феномену соціально-психологічного перенасичення, який, згідно з моделлю К. Левіна [13, с. 323], призведе до зниження мотиваційної напруженості у певних системах зайнятості, як, наприклад, нині серед „економістів”, „юристів”, „англійців”, „операторів ПК” (персональних комп’ютерів) „фінансистів”, і суб’єкти майбутньої трудової діяльності масово вестимуть пошук інших ділянок у докладанні власних зусиль. Залежно від їхньої особистісної та інтелектуально-когнітивної розвиненості відбудеться індивідуалізація вибору ними неосвоєних царин суспільного розподілу праці і постане потреба у пов’язаній з цим відповідній дослідницько-фаховій спеціалізації.


Гнибіденко І.Ф.

м. Київ

Ринок освітніх послуг і ринок праці: взаємодія і вплив

на професійне навчання та профорієнтацію населення України

Тісна взаємодія ринку праці та ринку освітніх послуг в умовах трансформації ринкової економіки залишається важливим напрямом змін і тенденцій освітнього простору, розширення доступу до навчання і вибору професії, формування людського капіталу як основи ефективного економічного і соціального розвитку країни. Їх вплив на професійне навчання та професійну орієнтацію населення, особливо молоді, є важливим та актуальним питанням сьогодення, яка безпосередньо впливає на стан національної безпеки держави. Без її вирішення неможливе формування якісно нової робочої сили, забезпечення кваліфікованими кадрами економіки країни, зменшення обсягів безробіття.

На сьогодні в Україні налічується 351 університетів, інститутів, академій на 46,3 мільйонів населення [8]. В той же час, ціла низка розвинутих країн Європи мають зовсім інше співвідношення в освітній підготовці вищої школи та використання трудового потенціалу, що відображено на таблиці, складеної автором з різних джерел інформації.

Таблиця 1

№ п/п	Країна	Кількість вузів	Чисельність населення (млн. чол.)
1.	Англія	96	48,5
2.	Франція	78	49,4
3.	Італія	65	66,5
4.	Іспанія	47	30,0
5.	Польща	11	49,0
6.	Україна	351	46,3

Проте, турбує не стільки кількість закладів, скільки можливість ефективного їх функціонування, відповідність планам професійної підготовки спеціалістів за європейськими та міжнародними стандартами. Цілком очевидно, що ця проблема потребує переосмислення та науково-обгрунтованих підходів по її вирішенню протягом найближчої та середньо строкової перспективи.

Деякі зрушення вже почалися. У контексті Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2008 рік одним з пріоритетних напрямів розвитку є формування державного замовлення на підготовку та перепідготовку фахівців відповідно до потреб економіки, що розвивається. Його слід використати сповна і дати поштовх для відродження позитивних традицій підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Для виконання цього завдання слід удосконалити систему прогнозування із задоволення потреб економіки, що розвивається, у кадрах, затвердити державні стандарти вищої освіти, виходячи з вартості підготовки одного фахівця у розрізі галузей знань та за формами навчання, розробити типовий договір (контракт) на підготовку фахівців, в якому визначити умови внесення до нього змін у зв’язку з необхідністю перерозподілу обсягів їх підготовки за напрямами та спеціальностями, а також відповідальність сторін за їх працевлаштуванням.

На жаль, ринок освітніх послуг, який обслуговують, крім вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівня акредитації, ще й 553 заклади І-ІІ рівнів, не готовий повністю задовольнити попит роботодавців у кадрах та оперативно реагувати на зміну в їхніх потребах [8]. Нині функціонування ринку освітніх послуг є достатньо автономним. У результаті значна кількість підприємств відчуває гостру потребу в кваліфікованих робітниках за виробничими професіями, зокрема токарях, ливарниках, ковалях, термістах, слюсарях-інструментальниках, фрезерувальниках тощо.

Наведу приклад. У 2007 році в розрізі професій найбільш суттєвий дефіцит кадрів спостерігався в групі професій – "кваліфіковані робітники з інструментом", який становив 167,2 тис. осіб. При цьому, особливо гостро роботодавці відчули нестачу робітників металургійних та машинобудівних професій (майже 100 тис. осіб), а також робітників із видобутку корисних копалин і на будівництві (74,1 тис. осіб) [6].

Найбільше таких робітників потребували підприємства Харківської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва. У той же час у Тернопільській, Черкаській, Львівській, Хмельницькій областях спостерігається значний дефіцит вакансій цієї групи професій.

Значною є також невідповідність потреби ринку праці у фахівцях із вищою освітою обсягам їх підготовки, оскільки зараз її поширення орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необгрунтований попит молоді на певні модні спеціальності. Це призводить до наступного: випуск навчальними закладами фахівців із вищою освітою більш як удвічі перевищує випуск робітничих кадрів, тимчасом як серед працюючого населення спеціалісти становлять менше половини зайнятих. Наслідком цього є зростання безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, збільшення соціальної напруги в суспільстві.

Перехідний період до ринкової економіки виявив дуже велику проблему для ринку праці, - це невідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці, що породжує безробіття, в тому числі серед випускників різних навчальних закладів. Так чисельність випускників закладів освіти, які перебували на обліку в службі зайнятості у 2007 році склала 69,9 тис. осіб, з них: випускники вищих закладів освіти – 39,4 тис., випускники професійно-технічних закладів освіти – 15,3 тис., випускники середніх загальноосвітніх шкіл 15,2 тис. осіб [6].

Масовими у вищих навчальних закладах І—IV рівнів акредитації залишаються випуски фахівців за спеціальностями «бухгалтерський облік», «правознавство», «економіка підприємств», тоді як ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами та економістами.

Наукові результати досліджень сучасного стану людських ресурсів вказують на те, що на сьогодні він визначається діалектичним характером. З одного боку, ці ресурси мають доволі високий освітній та кваліфікаційно-фаховий рівень, а з іншого - потужну генетичну основу для динамічного розвитку найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки.

Так, за своїм кадровим потенціалом та за деякими науковими напрямами Україна є однією з найсильніших держав світу. За показником, частки осіб із вищою освітою у загальній чисельності населення країни вона належить до першої десятки розвинутих країн світу, за кількістю сертифікованих програмістів наша країна займає 7-ме місце у світі, за інтелектом нації, згідно рейтингів ЮНЕСКО, Україна посідає 23-тє місце. Крім того, Україна належить до 3% найосвіченіших націй у світі, обіймаючи четверте місце серед 133 країн світу. За рівнем математичної підготовки та наукової освіти наша держава посідає 21-шу позицію, за рівнем підготовки в системі середньої та початкової освіти - 22-гу, а за тривалістю шкільної освіти середнього працівника (в роках) - 34-ту.

За сукупним валовим коефіцієнтом охоплення навчанням (85,1%) Україна посідає 43-є місце в світі, випереджаючи багато країн, які входять до групи високого розвитку, зокрема, деякі європейські країни (Кіпр, Чеську Республіку, Мальту, Словаччину, Хорватію, Болгарію, Румунію, Боснію та Герцоговину, Македонію, Албанію) [11].

Разом з тим, упродовж останніх 15-ти років людський ресурс України зазнав істотної руйнації. Її проявами є наступні: депопуляція та старіння населення, високий рівень захворюваності з поширенням соціально небезпечних хвороб - ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, наркоманії, алкоголізму тощо. З року в рік триває "перевиробництво" підготовки одних і нестача інших кадрів.

Проблема невідповідності попиту на робочу силу, її пропозиції на регіональних ринках праці особливо ускладнюється регіональними диспропорціями. Як наслідок, найвищі рівні безробіття населення у працездатному віці, за методологією МОП, спостерігаються у Чернівецькій, Тернопільській, Житомирській, Черкаській областях.

Загальна динаміка рівнів безробіття за методологією Міжнародної Організації Праці та вітчизняними оцінками за 2006-2007 роки наступна.